Взаємозв’язок права та моралі

Зміст

1. Вступ…………………………………………………………………..……3
2. Взаємозв’язок   права та моралі……………………………………….….4
3. Моральний зміст конституційних норм про правосуддя і правоохоронну діяльність……………………………………………...…5
4. Моральний зміст у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві……………………………………………………………....8
5. Моральні засади у цивільному та сімейному праві……………………16
6. Висновок……………………………………………………………….....18
7. Список використаних джерел…………………………………………...19

Вступ

Норми моралі - правила, що виникають  із духовної потреби узгодити інтереси особи з особою і суспільством та урегулювати поведінку людей  відповідно до понять добра і зла, забезпечуючи її особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської  думки.

Мораль має історичний характер, за всіх часів критерієм моральних  норм виступають категорії добра  і зла, чесності, порядності, совісті.

Вплив норм моралі на нормотворчу  діяльність виявляється в такому'. 1) норми права створюються з  урахуванням норм моралі, що панують  у суспільстві, виступають як формальне (офіційне) визначене вираження справедливості, тому право в широкому розумінні  є моральним явищем; 2) норми права  змінюються і розвиваються під впливом  норм моралі; 3) норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам  норм моралі, що панує в суспільстві (скасування страти в Україні).

Вплив норм моралі на правореалізаційну  діяльність: 1) норми права оцінюються громадянином, який їх реалізує, з погляду  моралі. Навіть технічні, організаційні  правила, які не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом  форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі; 2) норми права тлумачаться посадовою  особою, яка здійснює правозастосовну  діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення  про наклеп, образу, хуліганство, статевий злочин багато в чому залежить від  урахування моральних норм, які діють  у суспільстві; 3) ухвалення правозастосовного  акта, як і весь правозастосовний процес, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена  законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які  юридичні правила, що вносять чіткість і визначеність у взаємовідносини  між суб'єктами права у процесі правозастосовної діяльності, не є байдужими для моралі.

Взаємозв’язок   права та моралі

В юридичній літературі часто акцентується увага на тісному зв’язку  моралі та права, а проблема моральності  у праві неодноразово була предметом  наукових дискусій та досліджень вчених-юристів. Існуванню моральності у праві  були присвячені публікації С. І. Шимон, Г. Миронової, С. С. Алексєєва та ін. Проте  слід зауважити, що, незважаючи на окремі дослідження в площині співіснування  моральності та права, доктринальне визначення наведеної вище категорії  практично відсутнє.

Дослідження особливостей зазначеної категорії є досить актуальним для української юриспруденції. Адже належна реалізація норм права може бути здійснена лише за умови адекватного їх розуміння відповідними суб’єктами, а це виявляється неможливим без правильного розуміння категорій, які були використані законодавцем при конструюванні нормативно-правового акту. До того ж, з одного боку, дотримання моральних засад при реалізації цивільних прав набуло загальнообов’язкового характеру, а з іншого — відсутність формалізованості може спричинити свавілля осіб, що застосовують право.

Ймовірно, саме з огляду на наведене ряд вчених (зокрема, Є. О. Суханов,С. С. Алексєєв) вважають неприпустимим використання правил моралі у якості джерела права .Також наголошуємо на тому, що співіснування моралі й права є досить складним феноменом, і через це почасти виникають певні складнощі у використанні категорії «моральні засади суспільства». Наприклад, як можна без посилання на неї дати оцінку діям банківської установи, що застосовує фінансові санкції і залучає колекторську фірму до позичальника, який, своєю чергою, неспроможний виконувати зобов’язання за кредитним договором внаслідок раптового виникнення тяжкої хвороби? Безперечно, дії кредитора є правомірними, але навряд чи вони відповідають саме моральним засадам суспільства. Проблема полягає й у тому, що моральні ідеали кожної культури мають відносний характер і можуть діаметрально різнитися між собою. Кожна система моралі претендує на істинність і заперечує існування іншої системи моральних орієнтирів; як приклади можна навести про-тистояння «буржуазної» і «комуністичної» моралі епохи СРСР чи, скажімо, заперечення загальнолюдських цінностей у правових нормах Німеччини за часів панування націонал-соціалізму.

Моральний зміст конституційних норм про правосуддя і правоохоронну діяльність

Правосуддя і правоохорона діяльність - це види державної діяльності, які мають забезпечувати справедливість і законність по відношенню до тих, чиїх прав і інтересів вони торкаються.

І правосуддя і правоохоронна  діяльність базуються на правових і  моральних началах, оскільки сам  закон повинен відповідати вимогам  моральності, а його застосування судом  не може суперечити моральним нормам.

Єдність законності і моральності  втілені у законодавстві про  правосуддя, його основних началах, прийнятих  світовою спільнотою, а також у  конституційному національному  законодавстві.

Так, Конституція України 1996 року містить розгорнуту систему  норм, що створюють гарантії прав людини, включаючи гарантії справедливого  правосуддя, які відображають загальнолюдські  правові і моральні цінності. У  статті 3 першого розділу Конституції  читаємо: «Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю. Права  і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і направленість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.»

Морально правові цінності, що прийняті світовою спільнотою, втілені у найважливіших документах і слугують морально правовим фундаментом для конституційного законодавства для всіх держав.Звернусь до цих документів.

«Всезагальна декларація прав людини» була прийнята Організацією Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Вона містить принципові вимоги до організації правосуддя, які можна віднести до загально людських правових цінностей. Разом з тим вони втілюють і моральні вимоги, загально визнані моральні цінності - гуманізм, справедливість, захист гідності людини. Так, ст.1 «Всезагальної декларації прав людини» встановлює, що усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділенні розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного у дусі братерства.У ст. 7 говориться, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якого розрізнення, на рівний захист законом.Ст. 5 забороняє піддавати будь-кого тортурам або жорстокому, не людському або такому, що принижує гідність людини, поводженню і покаранню.Ст. 11 проголошує презумпцію невинності, принцип гласності судового розгляду і забезпечення всіх можливостей для захисту.

У ст. 29 визначається, що при  здійсненні своїх прав і свобод кожна  людина повинна піддаватися тільки таким обмеженням, які встановленні законом виключно для забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших і забезпечення справедливих вимог моралі.Отже наведені, а також і інші положення «Всезагальної декларації прав людини» у юридичній формі закріплюють моральні начала права, слугують втіленню і захисту морально-правових цінностей.

Другий дуже важливий документ Організації Об’єднаних Націй - «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» від 19 грудня 1966 року. Цей документ відтворює, розвиває і конкретизує положення «Всезагальної декларації прав людини», у тому числі і ті положення, що відносяться до галузі прав у сфері правосуддя.«Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» встановлює конкретні процесуальні гарантії особи, які мають бути втілені у національному законодавстві членів світової спільноти. Норми Міжнародного пакту, надаючи кожній людині гарантії проти свавільного обмеження свободи і особистої недоторканості, роблять судову владу гарантом недоторканості особи.

«Міжнародний пакт про  громадянські і політичні права» зобов’язує гуманно поводитись з  усіма особами, позбавленими свободи, і поважати їх гідність, притаманну людській особі. (Ст. 10) проголошує рівність всіх осіб перед судами і трибуналами, встановлює право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи компетентним незалежним і неупередженим  судом, що створений на основі закону; формулює презумпцію невинності, а  також дає перелік процесуальних  гарантій, які повинні надаватись кожному звинуваченому у злочині  на основі повної рівності (ст14).Таким  чином у національному законодавстві  має бути послідовно реалізована ідея принципу гуманізму. Гуманізмом мають бути просякнуті всі галузі права України, починаючи з Конституції.

Гуманізм - вищий принцип правозастосовчої діяльності. Держава, її органи повинні визнавати, дотримуватись і захищати права і свободи людини і громадянина.

Гуманізм права і правопрядку  в Україні виражені у другому  розділі Конституції України  — «Права, свободи і обов’язки  людини і громадянина.» Так у  статті 21 зафіксовано, що всі люди вільні і рівні у своїй гідності і  правах, що права і свободи людини не можуть бути відчужені і порушені, а у ст. 22 — що конституційні  права та свободи гарантуються і  не можуть бути скасовані.

Найважливіша етична категорія - справедливість - означає передусім вимогу рівності між людьми Ст. 24 проголошує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом, а ст. 55 — що права і свободи людини захищаються в суді.

У конституційних нормах гарантується охорона життя, честі і гідності людини, особиста недоторканість, недоторканість житла, охорона приватного життя  — тобто найважливіших благ, захист яких передбачається документами світової спільноти. Причому у багатьох випадках їх гарантом є судова влада.

Конституція України 1996 року розширила коло прав і свобод людини в Україні, сприйнявши найважливіші положення міжнародно-правових актів. Втілюючи загальновизнані морально-правові цінності, посилюючи судові гарантії особи, Конституція України суттєво удосконалила основи українського права.

Моральний зміст у кримінальному  та кримінально-процесуальному законодавстві

Злочин, який посягає на права і свободи людини, на інтереси суспільства, являє собою порушення як правових так і моральних норм. Органи слідства, дізнання, прокуратури при провадженні по кримінальних правопорушеннях застосовують норми різноманітних галузей права, проте головне місце займає застосування кримінального права.

Кримінальне право виконує завдання охорони людини і суспільства від суспільно небезпечних діянь. Воно визначає, що є злочином, встановлює кримінальні покарання і правила їх застосування до осіб, що скоїли злочин.

З історії кримінального  права можна дізнатися, що воно поступово  гуманізується. Ідучи від покарань жорстоких, від таких що принижують людину, до більш цивілізованих форм покарань, поступово позбавляючись  від смертної кари.

Кримінальний кодекс України, який був прийнятий 5 квітня 2001 року і набрав чинності 1 вересня 2001 року, відносить до числа засадничих принципів законність, рівність громадян перед законом, принцип вини, справедливість і гуманізм. Принципи кримінального права виражають засадні ідеї , згідно з якими створюється і функціонує ця галузь права. Так у ст. 1 Кримінального кодексу України підкреслюється, що кримінальний кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина.

Отже, основне завдання кримінального  права — охорона особистих  прав людини (життя, здоров’я, свободи, честі, гідності, громадської безпеки), що закріплено у Конституції України і має не тільки правове, а і моральне значення.

Дуже важливе значення з точки зору морально-правових цінностей  має ст. 2 про підстави кримінальної відповідальності, у якій зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа  вважається невинною і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності доки її вину не буде доведено у законному  порядку.

Злочин, який порушує права  і свободи людини, інтереси суспільства  завжди сприймається як аморальне діяння, а кримінальна відповідальність за нього спирається на його моральне засудження суспільством, визнання такого злочину у суспільній свідомості як зло. Проте, ознака аморальності діяння не може бути приводом до притягнення  до кримінальної відповідальності, якщо у цьому діянні нема складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом.

Треба сказати, що питання  про включення ознаки аморальності у законодавче визначення поняття злочину є дискусійним, попри загальноприйняту точку зору, що злочин — це діяння не тільки протиправне але й аморальне.

На особливу увагу заслуговує питання про кримінальне покарання, оскільки воно торкається дуже важливої не тільки у правовому, але й моральному значенні проблеми цілі покарання, тобто  задля чого здійснюється покарання.

Зазвичай і цілі, і їх моральне обґрунтування трактувалися по різному. Можна назвати декілька теорій, що так чи інакше обґрунтовували цілі покарання: теорія відплати, теорія остраху, теорія доцільності, психологічного примусу.

Якщо визнати, наприклад, ціллю кримінального покарання  острах, то досвід, принаймні середньовіччя, свідчить, що смертна кара і жорстокі тортури, що їй передують, не тільки є антигуманними, а й не досягають цілі, які ставить законодавець.

Визнання остраху і  відплати у якості цілі покарання, як правило, веде до більш жорстоких  покарань, де діє правило »око за око», » зуб за зуб».

Сучасне цивілізоване суспільство  не може будувати відносини з правопорушниками на таких антигуманних засадах.

Ст. 50 — Поняття покарання  та його мета — Кримінального кодексу  України визначає, що покарання є  заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком  суду і має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а  також запобігання чиненню нових  злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або  принизити людську гідність.

Отже покарання має  являти собою справедливий акт правосуддя, а під карою як метою покарання розуміється не жорстока помста чи відплата особі з боку держави за вчинений злочин, а застосування до засудженого таких обмежень його прав і свобод, які були б відчутними і водночас достатніми для досягнення основних цілей покарання — виправлення засудженої особи.

Розробка нового кримінального  законодавства актуалізувала важливу  проблему моральнісного обґрунтування  системи кримінальних покарань у  зв’язку з гуманізацією нашого суспільства. Дуже важливо, щоб зміни які відбуваються, не привели до більш жорстокої  системи покарань, а самі покарання  не принижували людської гідності засуджених. Найбільше дискусій викликає проблема смертної кари.

Одна з сучасних книг направлених  проти смертної кари, має назву  «Коли вбиває держава». Смертна кара є вбивством, яке здійснюється державою у межах його права на легітимне насильство. Її можна назвати законним вбивством, вбивством за вироком суду. Виключний обов’язок держави — забезпечити мирне життя і безпеку громадян — підкріплений її виключним правом розпоряджатися їх життям у певних ситуаціях (зокрема у випадку порушення норм за яких передбачається позбавлення життя) і створювати відповідну каральну систему.

Сьогодні вже в багатьох країнах скасовано смертну кару в тому числі і в Україні. Смертна  кара ніколи не може бути гуманною. І  якщо суспільство раніше одностайно визнавало її необхідність і моральну виправданість, сьогодні вона все більше позбавляється етичної санкції, суспільної підтримки і вилучається  з юридичної практики. Проте було б перебільшенням стверджувати, що смертна кара вже остаточно сприймається як негативне антигуманне покарання. Дискусія триває.

Законодавство про кримінальне  судочинство і кримінально-процесуальну діяльність як єдина функціонуюча система  дає можливість виявити в них  моральнісний зміст, оскільки воно базується  на вимогах не тільки правових, а  й моральнісних — вимогах справедливості, гуманності, охорони честі і гідності людини.

Кримінально-процесуальний  кодекс України є найважливішим, але не єдиним законом, що регламентує кримінальне провадження.

Важливе значення з точки  зору їх морального змісту мають норми, які містяться у Конституції  України, а також законодавчі  акти, у яких регламентуються ті чи інші процесуальні дії, зокрема, положення  законів України «Про прокуратуру», «Про міліцію», , «Про попереднє ув’язнення», «Про судоустрій і статус суддів», «Про виконавче провадження та ряд інших законодавчих актів.

Перш за все кримінально-процесуальне право має забезпечувати справедливість при попередньому розслідуванні, при  розгляді і вирішенні кримінальних проваджень. Передусім це виключення можливості засудження невинних, притягнення до кримінальної відповідальності. Але справедливість у кримінальному судочинстві — це і швидке і повне розкриття злочину і притягнення злочинців до кримінальної відповідальності. Справедливість у кримінальному провадженні виражена також і у твердженні, що ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення (ст.. 14 «Недоторканість особи«). Це положення впроваджує у кримінально-процесуальне законодавство норми Конституції України (ч. 2. ст.. 29), яка встановлює: «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за встановленим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».

Справедливість у правосудді при кримінальному провадженні зобов’язує забезпечити відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому, а там, де злочин не розкрито, відшкодування має бути здійснено державою на підставі статті 56 Конституції України, у якій записано: «Кожний має право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконним рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».

Справедливість у кримінальному  провадженні означає заборону будь-якої дискримінації або будь-яких привілеїв  для учасників процесу, захист прав і законних інтересів осіб і організацій, що потерпіли від злочинів, незалежно  від походження, становища у суспільстві. «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками» —  говориться у ст.. 24 Конституції України  і це положення втілене Кримінально-процесуальному кодексу України «Рівність перед законом і судом».

Особливе місце серед  морально-правових принципів кримінального  провадження належать презумпції невинності і пов’язаному з нею праву  обвинуваченого на захист. Ці принципи втілюють у собі гуманну сутність правопорядку, гарантії на захист, визнання кожної людини невинною, доки не доведено протилежне. Зауважимо, що презумція невинності виходить із визнання людини вищою цінністю, поваги до людини, її честі і гідності.

Людина, яку обвинувачено, може бути виправдана на суді, вона може бути реабілітована на підставі рішення  вищої інстанції, а отже, ставлення  до неї має здійснюватися у  будь-якому випадку на засадах  законності і гуманності, вона може вважатися невинуватою, поки не буде винесено вирок суду і поки він (вирок) не набере чинності.

Право на оскарження процесуальних  дій і рішень надається кожному  учаснику кримінального процесу: підозрювані, обвинуваченні, потерпілі, захисники, та інші особи — всі вони мають  право на оскарження. З морально-етичної  точки зору це можливість активної участі кожної людини у вирішенні  питання щодо її прав і свобод, а  на відповідні органи і посадові особи  накладається не тільки правова, а і  моральна відповідальність за протиправні  дії або за бездіяльність, не прийняття  відповідних рішень за заявами і  повідомленнями про злочин, не вжиття заходів щодо запобігання злочинові  тощо.

Морального значення і  змісту надають кримінально-процесуальному законодавству і процесуальній  діяльності у кримінальному судочинстві  і конкретні правові норми, що відображають прагнення нашої держави  до демократії, гуманності і законності. Згідно ст.11 КПК України Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Кримінальний кодекс України у ст. 373 передбачає відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Високоморальний гуманний смисл  норм кримінально-процесуального права  реалізується у кримінально-процесуальних  відносинах і процесуальній діяльності як на досудових, так і на судових  стадіях провадження по кримінальних справах.

Гласність правосуддя, рівність прав сторін — запорука справедливого  правосуддя.

Особливо треба сказати  про вимогу незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону. Ця вимога закріплена у міжнародних нормативних, правових актах, у статті126 Конституції України і означає не тільки заборону втручання у судову діяльність будь-кого, але в той же час накладає на суддей особисту моральну відповідальність за справедливість і законність тих рішень, які вони приймають.

Моральним змістом наповненні практично всі норми кримінально-процесуального законодавства, що регламентують загальні умови і порядок судового розгляду і передбачають суворе дотримання морально-правових норм.

Кримінальний процес - це у певному смислі система кримінально-процесуальних відносин, у яких беруть участь всі учасники кримінального процесу, які одночасно є суб’єктами правовідносин. У кримінальному процесі правові відносини існують у тісній єдності з моральнісними.

Якщо правові відносини  — це певний комплекс правовідносин, центральне місце у якому, як визначають деякі вчені-юристи, належить правовідносинам  між судом і підсудним, або  між органами влади і обвинуваченим, то моральнісні відносини — це відносини, у які вступає і  знаходиться в них окрема людина, або сукупність людей з іншими людьми, керуючись уявленнями про  моральне або аморальне, добро і  зло, обов’язок , совість, почуття власної  гідності.

У системі моральнісних відносин окрема людина знаходиться у відношенні до іншої особи, до колективу, до певної групи, до суспільства і навіть до людства, і у цих відносинах користується певними правами і несе певні  моральні обов’язки, що фіксується усвідомленням  як прав, так і обов’язків.

У кримінально-процесуальних  відносинах головне місце займають відносини типу особа — особа: слідчий і обвинувачений, суддя  і підсудний тощо. Більшість процесуальних  відносин одночасно є і моральнісними  відносинами. Це досить чітко прослідковується у правовідносинах судді і  підсудного. Суддя, діючи за законом, має право вирішувати долю підсудного. Проте саме на судді лежить професійний і моральний обов’язок розглянути справу підсудного об’єктивно і неупереджено, дотримуватись закону, бути гуманним і захищати права і інтереси підсудного, як громадянина, не принижувати його людської гідності і не допускати такого приниження з боку інших осіб, що беруть участь у процесі.

У той же час підсудний  теж має певні права і обов’язки: виявляти повагу до суду, поважати гідність потерпілого і інших учасників  процесу, дотримуватись моральних  норм у відносинах з усіма учасниками процесу: суддею, захисником, прокурором тощо, але при цьому він має  право вимагати від судді справедливого  правосуддя, справедливого покарання, якщо доведена його вина.

Треба звернути увагу на те, що кримінально-процесуальні відносини, які регулюються законом, не є  персоніфікованими. Вони зверненні  до будь-якого судді, слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого,підсудного тощо. Тим часом моральнісні відносини виникають між конкретними учасниками кримінального процесу, це відносини між певними особами, мають індивідуальний характер, відображаючи при цьому моральнісні відносини у суспільстві, систему моральних цінностей, що функціонує у даному суспільстві. І якщо у суспільстві традиційно зневажається окрема людина, якщо її людська гідність принижується попри всі декларації про права і свободи, повагу до честі і гідності, то годі чекати гуманності, справедливості, презумпції невинності, та інших морально-правових норм у відносинах між учасниками кримінального процесу. Взагалі моральнісна криза у суспільстві обов’язково відбивається на правосудді, на стані законності, на моральнісних якостях людей, так чи інакше причетних до суспільного життя і зокрема, до правоохоронної і правозастосовчої діяльності.

Моральні засади у цивільному та сімейному праві

Варто зауважити, що ст. 19 ЦК регламентує необхідність дотримання моральних засад суспільства, а також закону при здійсненні самозахисту. Ми не вважаємо існування наведеної норми доцільним, адже право на самозахист (надання кожній людині права захищати свої права і свободи від порушення і протиправних посягань всіма не забороненими законом засобами) є одним із конституційних прав людини — воно прямо передбачено ст. 55 Конституції України [4]. Отже, здійснюючи своє право на самозахист, особа буде зобов’язана дотримуватись моральних засад суспільства у відповідності зі ст. 13 ЦК.

Своєю чергою, ч. 2 ст. 319 ЦК зазначено: «При здійсненні своїх прав та виконанні  обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад  суспільства». Також законодавець наголосив на тому, що фізична особа здатна мати права, не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 26 ЦК). Крім того, у ст. 203 ЦК йдеться про вимогу несуперечності змісту будь-якого правочину законодавству та моральним засадам суспільства. Ч. 2 ст. 300 ЦК наголошує: «Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства». Аналогічні положення містить і Конституція України.Незважаючи на неодноразове застосування у ЦК, безумовно, складної за самим своїм визначенням категорії «моральні засади суспільства», аналіз результатів узагальнення судової практики не дає змоги виявити її особливості. Наприклад, в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» знаходимо лише вказівку: «судам необхідно враховувати, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства» [5]. Суперечність рішення третейського суду моральним засадам суспільства вбачається підставою для відмови у видачі виконавчого листа, відповідно до Узагальнення Верховним Судом України практики застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11 лютого 2009 р.

Категорія «моральні засади суспільства» широко застосовується і  в сімейному праві України. Наприклад, ст.ст. 3.10 Сімейного кодексу регламентує, що сім’я створюється на підставах, що не суперечать моральним засадам суспільства, що суд при вирішенні сімейного спору може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, іншим законам та моральним засадам суспільства .