Юлія Тимошенко

Київський університет імені Бориса Грінченка

Гуманітарний інститут

Реферат

на тему:

«Юлія Тимошенко»

Виконала:

Студентка I курсу

Групи ФУРб-1-11-4.0 д

Бишенко Т.І.

Ю́лія Володи́мирівна Тимоше́нко (27 листопада 1960, Дніпропетровськ) — український політик, 13-й та 16-й прем'єр-міністр України (2005, 2007—2010); другий за значенням (після Ющенка) лідер «Помаранчевої революції» 2004 року; лідер партії «Батьківщина» та «Блоку Юлії Тимошенко». Перша жінка-прем'єр-міністр в історії України. Кандидат економічних наук. За версією журналу Форбс, була третьою за впливовістю жінкою світу в 2005 році. На президентських виборах 2010 року отримала 45% голосів виборців (на 3% менше, аніж переможець).

24 червня 2011 року над Юлією  Тимошенко розпочався суд в  так званій «газовій справі»  за звинувачення в перевищенні  влади та службових повноважень  під час укладання газових  контрактів з Росією (2009 року). Суд над Тимошенко викликав великий міжнародний резонанс; керівники країн Євросоюзу, США, Росії та інших;а також міжнародні правозахисні організації — неодноразово заявляли, що цей суд є «політично вмотивованим».

11 жовтня 2011 року суд визнав  Тимошенко винною за ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу (перевищення  влади та службових повноважень)  і її було засуджено до семи  років в'язниці із забороною  займати державні посади протягом трьох років. Суд також задовольнив цивільний позов НАК "Нафтогаз України", який вимагав від Ю.Тимошенко компенсації збитків, завданих компанії внаслідок підписання угод у січні 2009 року в обсязі 1,516 млрд. грн.

Походження

Юлія Володимирівна Грігян народилася в Дніпропетровську 27 листопада 1960 року в родині Володимира Абрамовича Грігяна й Людмили Миколаївни Телегіної. Батько залишив сім'ю, коли Юлі було 3 роки. Закінчила школу в 1977 році (СШ № 37 м.Дніпропетровська); перед закінченням школи взяла прізвище матері — Телегіна. Після одруження в 1979 році, перейшла на прізвище чоловіка — Тимошенко.

Мати, Людмила Миколаївна Нелєпова, народилася 11 серпня 1937 року в Дніпропетровську.

Батько, Володимир Абрамович  Грігян, народився 3 грудня 1937 в Дніпропетровську (національність за документами — латиш); під час окупації проживав з матір'ю в Дніпропетровську. Його мати — Марія Йосипівна Грігян (1909 р. н.). Його батько — Абрам Кельманович Капітельман (1914 р. н.), після закінчення Дніпропетровського університету в 1940 році, був направлений на роботу в Західну Україну, де відпрацював лише одну навчальну чверть директором державної школи в місті Снятині. У Снятині, як і у всій Західній Україні, встановлювалася радянська влада, формувалися нові установи. На роботу в них якраз й направляли молоді кадри зі східних областей України. Одним з таких і став А.К. Капітельман. Матеріалів, які свідчать про його роботу в Снятині, знайти не вдалося: ні в Снятині, ні в Івано-Франківську. В обласному державному архіві не збереглися документи про школи та районні відділи освіти за період  1940—1941. Восени 1940-ого був мобілізований в армію, загинув на фронті 8 листопада 1944 року, мав звання «старшого лейтенанта зв'язку».

Прадід Ю. Тимошенко —  Йосип Йосипович Гріган (національність — латиш), народився в Ризі в 1884, в 1914 переїхав в Катеринослав (Дніпропетровськ), де працював провідником на залізниці (на станції «Лоцманка» у Дніпропетровську). Вперше був арештований в 1937 році; повторно заарештований в 1938 і був репресований (за листи з Латвії; в матеріалах карної справи йому інкримінували: «Гріган, дискредитуючи радянську владу серед робітників, вихваляв добре життя робітничого класу фашистських країн Німеччини й Польщі»). Відбув 10 років таборів (1938—1948); реабілітований в 1963 році. Його дружина — Гріган Олена Тітовна, 1893 р. н., українка, з села Мартинівка (Кишеньківського повіту Полтавської губернії).

Про своє етнічне походження Тимошенко сказала: «У мене по лінії  батька всі латиші до десятого коліна, а по лінії мами — всі українці до десятого коліна».

Родина:

• Батько — Грігян Володимир Абрамович (3 грудня 1937)
• Матір — Телегіна Людмила Миколаївна (11 серпня 1937)
• Рідний брат (по батькові) — Грігян Володимир Володимирович (1969)
• Чоловік — Тимошенко Олександр Геннадійович (11 червня 1960) — одружився з Юлією Телегіною в 1979 році (тоді ж Юлія Телегіна змінила прізвище на Тимошенко), бізнесмен з солідним досвідом.
• Донька — Тимошенко-Карр Євгенія Олександрівна (20 лютого 1980) — випускниця лондонської школи економіки (за спеціальностями політика та філософія).
• Зять — британець Шон Карр (англ. Sean Carr; 10 серпня 1968) — рок-музикант (лідер британської групи «Death Valley Screamers»); власник кількох невеликих магазинів в Великій Британії.

Освіта. Перше робоче місце — ДМЗ (1984-1988)

У 1978 році поступила на гірничий факультет Дніпропетровського гірничого  інституту.

У 1979 році перевелася у Дніпропетровський  державний університет, на економічний  факультет, за спеціальністю економіст-кібернетик. У 1980 році після народження дитини відновилася  на спеціальність «економіка праці». У 1984 закінчила з відзнакою («червоний  диплом») економічний факультет  Дніпропетровського державного університету за спеціальністю інженер-економіст  — за розподілом, в 1984—1988 роках працювала  на Дніпровському машинобудівному  заводі (ДМЗ) у Дніпропетровську, на посаді «інженер-економіст» (перше  робоче місце). Завод ДМЗ займався виготовленням ракетного озброєння.

У 1999 році захистила в Київському національному економічному університеті кандидатську дисертацію за спеціальністю  «08.02.03 — організація управління, планування та регулювання економіки» на тему «Державне регулювання податкової системи». Кандидат економічних наук.

Перший  бізнес (1988—1991)

У 1988 році (на початку розвитку кооперативів) Юлія і Олександр Тимошенки позичили 5 тисяч радянських карбованців й відкрили кооператив «пункт відеопрокату»:

В 1988 р. подружжя Юлія та Олександр Тимошенко відкрили «пункт відеопрокату»… Є всі підстави вважати, що істотно допоміг молодій  сім'ї почати свою справу свекор —  Геннадій Тимошенко, який в кінці 80-х  керував мережею обласного кінопрокату.

А в 1989 р. під  егідою Дніпропетровського обласного  комітету ЛКСМУ був створений  молодіжний центр «Термінал», комерційним  директором якого стає Юлія Тимошенко. Центр отримав статус «комсомольської  госпрозрахункової організації», а  відрахування від його діяльності…  поповнювали комсомольську скарбницю. Згідно зі статутом ця структура займалася  все тим же відеопрокатом —  «культурними програмами та відео» і  розташовувалася у літньому кінотеатрі Парку ім. Шевченко (Дніпропетровськ)…  До речі, очолював у той час Дніпропетровський  комсомол (обком) Сергій Тігіпко, а заввідділом  агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу був Олександр Турчинов.

Капітали, зароблені  в «Терміналі», дозволили Тимошенко  зайнятися ще одним перспективним  бізнесом — торгівлею нафтопродуктами  через Російську товарно-сировинну  біржу (РТСБ) Костянтина Борового. («Тоді  ще йшла підписка і ніхто не вірив, що це буде біржа така грандіозна, тоді місце коштувало недорого і нам  це було по кишені. І ми купили», —  розповідала Юлія Володимирівна в одному з інтерв'ю.)

А в 1991 р. вона разом зі своїм свекром, що став на той час головою Кіровського  райвиконкому Дніпропетровська, і чоловіком  організувала радянсько-кіпрське спільне  підприємство «Корпорація Український  бензин» (СП КУБ), ставши його генеральним  директором. Співвласником КУБа поряд з членами родини Тимошенко став номінальний «кіпріот» Олександр Гравець“

Комерційна  діяльність (1989-1997)

У 1989—1991 рр. Юлія Тимошенко  стає комерційним директором молодіжного  центру «Термінал», серед ініціаторів  створення якого також був  Олександр Турчинов.

Наступним підприємством, яке  Тимошенко заснувала разом з  чоловіком у 1991 р., стала «Корпорація  Український Бензин» (КУБ), де була спочатку комерційним, а згодом і генеральним  директором. Корпорація з часом перетворилася  на промислово-фінансову корпорацію «Єдині Енергетичні Системи України» (ЄЕСУ). У 1995—1997 рр. Тимошенко стала  президентом корпорації ЄЕСУ.

Діяльність компанії ЄЕСУ оцінюють неоднозначно. За версією  Ю. В. Тимошенко, під її керівництвом «ЄЕСУ» вирішила складну економічну проблему: в 1995—1996 роках і першому  півріччі 1997 року були ліквідовані  багатомільярдні борги України  перед Росією за природний газ, відновилися  міжнародні економічні стосунки України  з іншими державами в машинобудуванні, трубній промисловості, житловому  будівництві та майже вдвічі збільшився потік української промислової  продукції до Росії. Успішність компанії поступово стала перетворюватися  на політичний фактор. Тому за вказівкою  Л. Кучми корпорацію зруйнували, а  проти її керівників порушили кримінальні  справи.

З іншого боку, ЄЕСУ були піонером впровадження т. зв. толлінгових схем ухиляння від податків та вилучення обігових коштів підприємств. Фактична монополія, отримана ЄЕСУ на газовому ринку України, пов'язується з корупційною співрацею ЄЕСУ та прем'єр-міністра України П. І. Лазаренка.

30 березня 1995 р. проти  Юлії та Олександра Тимошенків  було порушено кримінальні справи  за ст.. 17 і 70 Кримінального кодексу  України («контрабанда валюти»). 30 квітня 2002 року Києво-Святошинський місцевий суд Київської області скасував постанови про порушення кримінальних справ.

Політична кар'єра (1996-2003)

• 1996—1998 — народний депутат України (Верховна Рада 2-го скликання) (Бобринецький виборчий округ № 229 Кіровоградської області). Член Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності.
• 1998—2000 — народний депутат України (Верховна Рада 3-го скликання) (виборчий округ № 99 Кіровоградської області). Голова Бюджетного комітету Верховної Ради. На цій посаді ініціює бюджетну реформу.
• Грудень 1999 р. — січень 2001 р. — віце-прем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Віктора Ющенка. В цей час ситуація в українській електроенергетиці була катастрофічною: посередники (обленерго) протягом багатьох років оплачували електростанціям менше половини проведеної електрики. Перед Тимошенко було поставлено завдання навести порядок в цій сфері.

Під час роботи в Кабінеті міністрів домагається виведення  галузі з колапсу. В уряді ініціювала безпрецедентні кроки з декриміналізації ПЕКу. У 2000 році уряд виплатив населенню додатково 18 млрд. гривень. З них 9 млрд. грн були отримані за рахунок вилучення коштів з тіньової сфери, заборони бартеру та запровадження конкурентних принципів на енергоринку.

18 серпня 2000 року був затриманий, а 21-го — заарештований Олександр  Тимошенко, — чоловік Юлії Тимошенко та керівник ЄЕСУ.

5 січня 2001 Генпрокуратура  України повідомила про відкриття  двох кримінальних справ у  відношенні колишнього президента  корпорації «Єдині енергетичні  системи України», віце-прем'єра  Юлії Тимошенко. Її звинуватили  у контрабанді валюти через  Запорізький аеропорт (1995) та підміні  документів, а також в ухиленні  від сплати податків в особливо  великих розмірах. Усі кримінальні  справи стосовно Юлії Тимошенко,  Олександра Тимошенка, друга дитинства Юлії Володимирівни Валерія Фальковича, були об'єднані в одне провадження зі справою екс-прем'єра України Павла Лазаренко. Тимошенко було висунуто звинувачення та призначена запобіжна міра у вигляді підписки про невиїзд.

19 січня 2001 р. Указом  Президента України Л.Кучми відправлена у відставку.

9 лютого 2001 року стає ініціатором  створення Форуму національного  порятунку (ФНП) — громадського  об'єднання, яке ставить перед  собою мету усунути від влади  злочинний режим Кучми. ФНП,  до складу якого увійшли «Батьківщина»,  Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська  партія, «Собор», Українська соціал-демократична  партія, Українська християнсько-демократична  партія і Патріотична партія, об'єднує розрізнені опозиційні сили.

13 лютого 2001 р. заарештована  за санкцією Генеральної прокуратури  України по звинуваченню в  розкраданні (при перебуванні  главою ЄЕСУ) мільярда доларів,  призначеного для оплати російського  газу. У березні 2001 р. Печерський  районний суд Києва визнав  безпідставність висунутих звинувачень  і скасував санкцію на арешт Ю.Тимошенко.

5-7 вересня 2001 р. — під  час Економічного форуму у  Криниці (Польща) представляла Україну  в списку претендентів на звання  «Людина року Центрально-Східної  Європи» (єдина жінка серед претендентів).

У березні 2002 р. на виборах  до Верховної Ради України «Блок  Юлії Тимошенко» здобув 7,2% голосів  виборців. Очолює фракцію «Блоку Ю.Тимошенко» у Верховній Раді 4-го скликання, яка об'єднує 24 народні депутати України. У вересні 2002 р. — разом  з О.Морозом і П.Симоненком очолює акцію «Повстань, Україно», спрямовану на підйом народу на опір режиму Кучми. В рамках акції здійснює тур багатьма містами України.

9 квітня 2003 р. Апеляційний  суд Києва ухвалив рішення,  яким визнано незаконним і  скасовано рішення про порушення  кримінальної справи стосовно  Юлії Тимошенко та її чоловіка  Олександра Тимошенка, а провадження з усіх кримінальних справ закрито. У серпні 2004 році Головна військова прокуратура Росії звинуватила Ю.Тимошенко в наданні хабара високим чиновникам Міністерства оборони РФ з метою укладення контракту на постачання будівельних матеріалів за явно завищеними цінами та оголосила Ю.Тимошенко в міжнародний розшук. На думку ряду експертів, ці звинувачення були пов'язані з опозиційністю Ю.Тимошенко до тодішнього українського уряду. У вересні 2004 р. звернулася до суду зі скаргою на дії Генеральної прокуратури.

Помаранчева революція (2004):

У 2004 році стала співзасновником  коаліції «Сила Народу», створеної  на підтримку Віктора Ющенка на виборах  Президента України восени 2004 року, була однією з лідерів «помаранчевої  революції».

Перше прем'єрство (2005)

24 січня 2005 р. призначена виконувачем обов'язків  прем'єр-міністра України. 4 лютого 2005 р. Верховна Рада призначила Ю.Тимошенко на пост прем'єр-міністра України (за — 373 народні депутати, проти — 0).

Діяльність  на посаді прем'єр-міністра мала неоднозначні оцінки та супроводжувалася швидким  падінням темпів зростання ВВП та низкою криз (т.зв. бензинова, м'ясна, валютна, хлібна та ін. кризи).

У липні 2005 р. авторитетний американський журнал Forbes, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського прем'єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.

8 вересня  2005 р. Віктор Ющенко підписав  указ про відставку Кабінету  Міністрів Юлії Тимошенко. Одночасно  з відставкою з посади голови  українського уряду Юлія Тимошенко  отримує нагороду «Людина року  Центрально-Східної Європи», яку присуджує їй Економічний форум у Криниці Гурській (Польща). 13 вересня 2005 р. Президент України Віктор Ющенко звинуватив екс-прем'єра Юлію Тимошенко в зраді ідеалів Майдану та використанні посади прем'єра задля власних інтересів. В інтерв'ю інформагентству Associated Press він сказав, що коли Тимошенко очолювала компанію ЄЕСУ, вона накопичила 8 мільярдів гривень боргів і використала посаду прем'єр-міністра, щоб домогтися їх списання.

В опозиції (2005—2007)

У вересні 2005 р., невдовзі після  відставки з посади прем'єр-міністра, Генпрокуратура Російської Федерації  зняла з Ю.Тимошенко всі обвинувачення. 18 листопада 2005 р. Верховний суд України  своїм рішенням остаточно скасував усі кримінальні справи, порушені проти Юлії Тимошенко та членів її родини.

Опинившись поза урядом, Юлія Тимошенко зуміла сформувати досить потужну команду, яка повела боротьбу за владу як зі старими противниками з табору Віктора Януковича, так  і з недавніми союзниками з  табору Президента Віктора Ющенка.

7 грудня 2005 р. в Києві  відбувся міжпартійний з'їзд Блоку  Юлії Тимошенко. На цьому з'їзді  Ю.Тимошенко презентувала нову  ідеологію БЮТ («солідаризм») й  оголошує першу десятку виборчого  списку Блоку для участі у  парламентських виборах 2006 року. На відміну від інших учасників  виборів, БЮТ скільки можливо  тримає у секреті решту списку, що дозволяє уникати критики  за наявність у ньому сумнівних  осіб. 26 березня 2006 на парламентських  вибори до Верховної Ради Блок  Юлії Тимошенко здобуває 22,27% голосів  (5 млн. 648 тис. 345 осіб), отримав більшість  у 14 регіонах України. БЮТ здобуває  у Верховній Раді 5-го скликання  129 мандатів. 22 червня 2006 була створена  «демократична коаліція» (Блоку  Юлії Тимошенко, блоку «Наша  Україна», Соціалістичній партії), яка  висунула Ю. Тимошенко на посаду  Прем'єр-міністра України.

3 серпня 2006 Тимошенко відмовилася  підписувати ініційований Президентом  України В. Ющенком «Універсал  національної єдності» (який підписали  Ющенко, Янукович, лідери коммуністів та соціалістів; на основі якого Ющенко дав згоду на призначення Януковича прем'єр-міністром), назвавши Універсал «актом зради».

В вересні 2006, після створення  «КабМіну Януковича», який призначила «правляча коаліція» на базі Партії регіонів (в коаліцію увійшли соціалісти, комуністи; неформально до коаліції приєдналася «Наша Україна», лідером якої був В. Ющенко — в «КабМіні Януковича» було „вісім міністрів з «Нашої України»“) — Тимошенко-БЮТ приймають рішення про перехід в опозицію.

12 січня 2007 — «пакетне  голосування» Антикризової Коаліції  та БЮТ — долає Вето Президента  на вигідний Януковичу «Закон  про Кабінет Міністрів» (в обмін  на запропоновані БЮТ : «Закон  про Імперативний мандат» та  «Закон про опозицію»). Це «пакетне  голосування» було одним з  кроків, яким БЮТ — розхитував  «й без того хиткий союз  президента Ющенка та премьєра Януковича».

28 лютого — 2 березня  2007 року Юлія Тимошенко перебувала  з візитом у США. Основна  мета візиту полягала в тому, щоб донести до американського  керівництва (Тимошенко зустрічалася  з віце-президентом Діком Чейні; держсекретарем Кондолізою Райс; радником президента Буша з національної безпеки Стівеном Хедлі) «головну проблему в політиці Україна»: дії Януковича по неконституційному розширення «правлячої коаліції» можуть призвести до фактичного усунення від влади Ющенка. Виходом з цієї ситуації, на думку Тимошенко, повинні стати: розпуск Верховної Ради (згідно з положеннями чинної Конституції) й дострокові парламентські вибори. Крім зустрічей з високопоставленими членами адміністрації Буша, Юлія Тимошенко виступила у «Центрі стратегічних досліджень Кеннеді» (Center for Strategic & International Studies) і «Національному прес-клубі», а також отримала нагороду впливової неурядової організації «Conservative Political Action Conference» за «внесок в розвиток демократії».

31 березня 2007 в Києві  відбувся «Сто тисячний Майдан» (лідерами були Ю. Тимошенко, В. Кириленко, Ю. Луценко), на якому звучали заклики до Президента Ющенка (його на Майдані не було) розпустити Верховну Раду й призначити перевибори.

2 квітня 2007 Президент Ющенко  видав Указ «Про дострокове  припинення повноважень Верховної  Ради» — у зв'язку з тим,  що «Партія Регіонів» порушила  Конституцію (стаття 83) й почала  залучати до «правлячої коаліції»  не «обрані народом фракції», а «окремих депутатів-перебіжчиків».  Тобто ПР намагалась створити  «Конституційну більшість в 300 голосів», що дало б ПР (Прем'єр-міністру  Януковичу) можливість долати  «вето Президента», а значить  — приймати Закони поза волею  Президента. ПР не підкорилася  цьому законному Указу Президента.

З метою забезпечити розпуск  Верховної Ради — 2 червня 2007 Юлія Тимошенко  та її прибічники (загалом 168 депутатів  фракцій БЮТ та НУНС) — подали заяви про вихід зі своїх фракцій, що (згідно Конституції) робило Верховну Раду не правомочною. Цей хід був  «додатковим аргументом для розпуску Верховної Ради Президентом України» та проведення дострокових парламентських виборів. Зрештою ці вибори були проведені 30.09.2007; за їх результатами — більшість  в 229 голосів набрали фракції БЮТ  та НУНС.

Друге прем'єрство (2007-2010)

11 грудня 2007 коаліція НУНС  і БЮТ не змогла призначити  Юлію Тимошенко прем'єр-міністром.  Для прийняття рішення не вистачило  одного голосу. «За» проголосували  225 депутатів при необхідних 226. 12 грудня з'явились повідомлення, що  на Юлію Тимошенко готується  ніби-то замах.

18 грудня Юлія Тимошенко  призначена прем'єр-міністром. «За»  проголосували 226 депутатів, мінімально  необхідна кількість.

Прем'єр Юлія Тимошенко пообіцяла, що Україна буде надійним транзитером  газу в Європу, а новий уряд вивчить  всі газові угоди з російськими  партнерами. «Україна як транзитна  держава буде виконувати свої зобов'язання по транзиту бездоганно. Ми не зірвемо  жодного обсягу, жодного терміну. Я думаю, що країни Європейського  Союзу будуть мати Україну, як надійного  партнера», — сказала Тимошенко  на брифінгу у Верховній Раді. «Всі газові питання будуть детально розібрані, будуть вивчені всі угоди, які  поки що залишалися таємницею, вони не оприлюднювалися, не подавалися до парламенту для вивчення. Нам доведеться підняти  весь масив документів, розібратися  у ситуації», — додала вона.

11 липня 2008 року Партія  регіонів спробувала провести  через Верховну Раду рішення  про недовіру уряду Тимошенко,  проте набрати необхідну кількість  голосів не змогла.

8 жовтня 2008 року Президент  України Віктор Ющенко оголосив  про розпуск Верховної Ради  указ був підписаний 9 жовтня і  набрав чинності з 10 жовтня, в указі встановлено дату виборів — 7 грудня 2008 року.

9 жовтня в ефірі 5 каналу  Іван Кириленко, лідер фракції  БЮТ, заявив, що Юлія Тимошенко  готова скласти повноваження  прем'єр-міністра, як тільки буде  сформовано нову коаліцію у  Верховній Раді, яка фактично склалась після голосування за внесення до порядку денного Ради законопроекту 3186 "Про внесення змін в Закон України «Про вибори народних депутатів». 21 березня 2008 Юлія Тимошенко приховує у Києві свою поразку.

5 лютого 2009 Верховна Рада  не підтримала постанову про  відставку уряду Тимошенко. 10 лютого  Президент Віктор Ющенко на  засіданні РНБО виступив з  різкою критикою Юлії Тимошенко  і економічної політики її  уряду. Прем'єр відкинула звинувачення.

25 лютого 2009 Тимошенко звинуватила  керівництво НБУ в свідомій  маніпуляції курсом гривні. 10 березня  2009 Юлія Тимошенко заявила, що  поки вона прем'єр-міністр, підвищення  пенсійного віку ні для чоловіків,  ні для жінок не буде. 15 травня 2009 Прем'єр Юлія Тимошенко радить  українцям тримати заощадження  в гривні. Вона попередила, що  криза ще «завдаватиме клопоту»  країні не один місяць. «Але  сьогодні немає ніякої необхідності  тримати долари на руках, бо  вони дешевшають, а гривня дорожчає»,  — сказала прем'єр.

В опозиції — з березня 2010

Втрата посади Прем'єр-міністра в березні 2010

На момент обрання В. Януковича  президентом (січень 2010) Україна була парламентсько-президентською республікою  і зміна Президента не вела до зміни  Прем'єр-міністра та Кабінету Міністрів  Тимошенко:

• У Конституції Україні була детально виписана норма, що створення правлячої коаліції та Кабміну здійснюється тільки тими партіями-фракціями, які перемогли на виборах, тобто без новостворенних фракцій та без депутатів-перебіжчиків;
• 17.09.2008 Конституційний Суд України додатково (своїм Рішенням) підтвердив це положення Конституції, що коаліцію Верховної Ради формують виключно фракції, які пройшли у Верховну Раду на основі виборів (але не окремі депутати, й не новостворені фракції).

Тобто, змінити Кабмін Тимошенко  можна було лише шляхом перевиборів, бо на виборах-2007 перемогли БЮТ і  НУНС; або шляхом входження фракції  НУНС чи БЮТ в коаліцію з «Партією Регіонів». Однак «Партія Регіонів»  пішла іншим шляхом — ПР залучила фракцію КПУ, фракцію «блоку Литвина», та перебіжчиків з фракцій НУНС та БЮТ й 10 березня 2010 ухвалила Закон  України «Про Реґламент Верховної Ради», того ж дня підписаний Президентом Януковичем. Цей закон дозволив залучати депутатів-перебіжчиків для формування коаліції.

На базі цього закону «Про Регламент ВР», 11 березня 2010 була створена коаліція «Стабільність та реформи» (з фракцій ПР, КПУ, БЛ та депутатів-перебіжчиків), що того ж дня сформувала Кабінет Міністрів М. Азарова.

БЮТ подав вимогу до Конституційного  Суду скасувати відповідні положення  закону «Про Регламент Верховної  Ради» як неконституційні. Але Конституційний Суд:

• не дав відповіді щодо «неконституційності положень Закону про Реґламент ВР»;
• натомість, спираючись на цей же закон «Про Реґламент ВР», 6 квітня 2010 ухвалив Рішення (оприлюднено 7 квітня 2010), яким дозволив залучати окремих депутатів при формуванні коаліції.

8 квітня 2010 Юлія Тимошенко  опублікувала офіційну Заяву[49], в якій зазначила, що Конституційний  Суд України злочинно порушив  головну норму Конституції щодо  формування влади.

БЮТ та близька йому частина  НУНС висловили різкі оцінки, але  не закликали населення до акцій  протесту; не протестували дрібніші опозиційні групи : «Наша Україна» Ющенка, «Єдиний  центр» Балоги, «За Україну» Вяч. Кириленка, УНП Костенка, Гриценко, «Свобода» Тягнибока. Закордонні ЗМІ та Уряди сприйняли ці події без будь-яких протестів чи обговорення.

Визнання  Конституційним Судом України неконституційною політреформи 2004 року

1 жовтня 2010 року Конституційний  Суд України визнав неконституційним  Закон "Про внесення змін  до Конституції України" від  8 грудня 2004 року №2222-ІV (так звана  політреформа 2004 року) у зв'язку з  порушенням процедури його розгляду  і ухвалення Ю. В. Тимошенко заявила, що це вже другий «конституційний переворот».

Карні справи супроти Юлії Тимошенко

2 грудня 2010 Ю. В. Тимошенко  була викликана на перший допит  по «грошах Кіотського протоколу»  — Генеральна Прокуратура звинувачує  Ю. В. Тимошенко «не в розкраданні  грошей або заподіянні шкоди», а в нецільовому використанні  коштів, отриманних по «Кіотському протоколу». 30 грудня 2010 (напередодні Нового року) її допитували впродовж 12 годин (з 12:00 до 24:00).

Заарештовані й знаходяться  в СІЗО (1-6 місяців) у цілому півтора  десятка соратників з Кабміну  Тимошенко. Переважно висувають  звинувачення у перевищенні службових  повноважень.

• 30 грудня 2010 Держдепартамент США повідомив українському уряду про стурбованість, про те, що «переслідування не повинно бути вибірковим або політично мотивованим».
• 13 січня 2011 Чехія надала політичний притулок екс-міністру економіки Богдану Данилишину.
• 24 червня 2011 року над Юлією Тимошенко розпочався суд у так званій «газовій справі» за звинувачення в перевищенні влади та службових повноважень під час укладання газових контрактів із Росією 2009 року. Розгляд справи відбувається у Печерському районному суді, суддя — Кірєєв Р. В.
• 5 серпня 2011 року Юлію Тимошенко було заарештовано ухвалою судді Родіона Кірєєва.
• 11 жовтня 2011 року суд визнав Тимошенко винною за ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу (перевищення влади та службових повноважень) і її було засуджено до семи років в'язниці із забороною займати державні посади протягом трьох років. Суд також задовольнив цивільний позов НАК "Нафтогаз України", який вимагав від Ю.Тимошенко компенсації збитків, завданих компанії внаслідок підписання угод у січні 2009 року в обсязі 1,516 млрд. грн.

Посилання:

Основне джерело:  Тимошенко Юлія Володимирівна

• Персональний сайт Юлії Тимошенко
• Сайт Блоку Юлії Тимошенко
• Громадська думка про Юлію Тимошенко — опитування Центру Разумкова
• Дмитро Чобіт. Макуха, або Штрихи до політичного портрета "Блоку Юлії Тимошенко". - Просвіта: Броди, 2008