Захист від маніпуляцій

План роботи:

Вступ

1. Визначення маніпуляції
2. Механізми реалізації психологічної маніпуляції. Психологічний вплив
3. Розпізнавання маніпуляцій в живому спілкуванні. Захист від маніпуляцій

Висновки.

Список  використаної літератури.

Вступ

Як  би це не було сумно, але психологічний вплив на особистість переслідує всіх і кожного у сучасному суспільстві. Самі того не помічаючи, ми стаємо маніпуляторами і жертвами маніпуляцій багато разів за дуже короткі проміжки часу. Люди сприймають і видають інформацію, майже 30 % з якої, за даними досліджень, є спробами вплинути на інших людей.

Метою даної роботи є ознайомлення з методами психологічного впливу на особистість, зокрема з таким видом впливу, як маніпуляція, видами маніпуляції, засобами захисту від неї, навчитися не бути її жертвою.

Актуальність  роботи полягає у її важливому  значенні для сучасного індивіда, який живе у суспільстві, насиченому інформаційними маніпуляторами, суспільстві, де оточуючі використовують будь-які методи для досягнення своєї мети.

Об’єктом  роботи є будь-яка особистість, яка  піддається чи теоретично може піддаватися психологічному впливові.

Предметом роботи є вольова сфера особистості, а також причини, через які  дана особистість може піддаватися впливові.

Завдання, які ставляться при виконанні  даної роботи – дослідити види психологічного впливу на особистість, навчитися розрізняти маніпуляції та захищатися від них.

1.

  Визначення маніпуляції.

Manipulus — латинський оригінал терміну  «маніпуляція» має два значення: а) пригоршня, горстка (manus —  рука + pie — наповнювати), б) маленька  група, кучка, горсточка (manus + pi — слабка форма кореня). В другому значенні це слово означало також невеликий загін воїнів (близько 120 чоловік) в римському війську.

Маніпуляція - це вид психологічного впливу, майстерне  виконання якого веде до прихованого  порушення в іншої людини намірів, не збігаються з його актуально існуючими бажаннями.

В Оксфордському словнику англійської мови маніпуляція (manipulation) в самому загальному значенні визначена як поводження з об’єктами із спеціальними намірами, особливою метою, на кшталт ручного керування, рухів руками. Наприклад у медицині – це огляд певної частини тіла за допомогою рук, або лікувальні процедури. Навмисно відмічається наявність спритності при виконанні дій-маніпуляцій.

Впритул до вказаного значення (в результаті розширення сфери споживання) наближається використання терміну в технічних  і комп’ютерних словниках. В першу чергу це майстерні дії важелями, які виконуються руками. Самі ж важелі нерідко називають маніпуляторами. По мірі ускладнення механізмів маніпуляторами стали називатися штучні замінники рук і т. і.

У переносному значенні Оксфордський словник визначає маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування  ними або речами зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або обробка». Саме в такому наповненні слово «маніпуляція» замінило в політичному словнику раніше існував термін «Макіавеллінізм».

Можна назвати щонайменше дві причини  такої заміни. По-перше, відбувся зсув провідного акценту з оціночного погляду на технологічний при підході до цього феномену. А по-друге, розширилося коло явищ, до яких став ставитися термін «маніпуляція» - мова йшла вже не стільки про якості окремих політичних лідерів, скільки про діяльність цілих інститутів і державних утворень. Він використовується стосовно до засобів масової інформації та політичним заходам, спрямованим на програмування думок або прагнень мас, психічного стану населення і т. п.

2. Механізми реалізації психологічної маніпуляції

Механізми реалізують маніпулятивний вплив (по Доценко).

Приєднанням називають такий контакт, який в  силу позитивного ставлення до нього  аудиторії має тенденцію сам  себе підтримувати, відтворюється вже без спеціальних великих зусиль маніпулятора. С. Кара-Мурза називає другим етапом після встановлення контакту з аудиторією (встановлення контакту передбачає створення каналу, по якому може пройти повідомлення). Розрізняють "приєднання по ." і "приєднання до .". Перше - це контакт, який підтримується в силу якихось об'єктивних ознак спільності (з мови, етнічної приналежності і т.д.). Головне завдання маніпулятора - "приєднання до ." (до якихось цінностей, гасел, дій).

Перше правило для успішного контакту - заявити про те, що відправник повідомлення входить з аудиторією в якусь  спільність (за соціальною, національною, культурному ознакою і т.д.). Для цього вироблена ціла манера поводження: колеги, однокласники, православні і т.д. Так, що перші ж кроки зі встановлення контакту служать кличем "ми з тобою однієї крові - ти і я!". Тому перша ознака маніпуляції - ухильність у викладі власної позиції, використання туманних слів і метафор. Ясне виявлення ідеалів та інтересів, які відстоює «відправник повідомлення», відразу включає психологічний захист тих, хто не поділяє цієї позиції, а головне, спонукає до внутрішнього діалогу, а він різко ускладнює маніпуляцію.

Психічні автоматизми. "Психічні автоматизми виступають в ролі передавальних важелів, завдяки яким енергія впливу маніпулятора перетворюється в енергію дії адресата". Психічні автоматизми - це типові схеми поведінки, природні для більшості людей. Жодна людина не може прожити без «автоматизмів» в сприйнятті та мисленні - обдумувати заново кожну ситуацію у нього не вистачить ані психічних сил, ні часу. Тут вперше з'являється поняття "стереотипу". Користь стереотипів для людини полягає в тому, щоб сприймати і оцінювати повідомлення швидко, не думаючи; маніпулятор може застосовувати їх як "фільтри", через які його жертви бачать дійсність.

Одним з головних "матеріалів", з яким орудує маніпулятор, є соціальні стереотипи. У словниках сказано: "Соціальний стереотип - стійка сукупність уявлень, що складаються в свідомості як на основі особистого життєвого досвіду, так і за допомогою різноманітних джерел інформації. Крізь призму стереотипів сприймаються реальні предмети, відносини, події, дійові особи. Стереотипи - невід'ємні компоненти індивідуальної та масової свідомості. Завдяки їм відбувається необхідне скорочення сприйняття та інших інформаційних та ідеологічних процесів у свідомості . "Зазвичай стереотипи включають в себе емоційне ставлення людини до якихось об'єктів і явищ, так що при їх виробленні мова йде не тільки про інформацію і мисленні, а про складне соціально-психологічному процесі. Таким чином, стереотипи, як необхідний людині інструмент сприйняття і мислення, володіють стійкістю, можуть бути виявлені, вивчені і використані як мішені для маніпуляції.

Ще  більш зручні для маніпулятора метафори - виражені художньо стереотипи - це готові штампи мислення, але штампи естетично  привабливі. Поетично висловлена думка  завжди грала величезну роль в  з'єднанні людей та програмуванні їхньої поведінки. "Метафори, включаючи асоціативне мислення, дають величезну економію інтелектуальних зусиль". Відомо, що людина, щоб діяти в своїх інтересах (а не в інтересах маніпулятора), повинна реалістично визначити три речі: нинішній стан, бажаний для нього майбутній стан, шлях переходу від нинішнього стану до майбутнього. Спокуса заощадити інтелектуальні зусилля змушує людину замість вивчення та осмислення всіх цих трьох речей вдаватися до асоціацій та аналогій: називати ці речі якоюсь метафорою, яка відсилає до інших, вже вивчених станів. Частіше за все, ілюзорна і сама упевненість в тому, що ті, інші стани, через які він пояснює собі нинішнє, йому відомі або зрозумілі.

Механізм "включення" автоматизмів - мотиваційне  забезпечення. Ніякий автоматизм не буде працювати без мотиваційної підтримки. Втім, маніпуляційний вплив серед мішеней обов'язково має і мотиваційні структури. Е. Доценко виділяє такі способи управління мотиваційними вподобаннями людини, як пряма актуалізація мотивів, просте обумовлення і знакове опосередкування.

Пряма актуалізація потрібного мотиву може відбуватися у відповідь на появу  релевантних цього мотиву подразників. "Відкрите спонукання з боку актора нерідко приймає форму спокушання - від цілком легального і невинного  до прихованого і не коректного". З маніпулятивною метою пряма актуалізація мотиву використовується в основному в складі комплексу заходів: для маскування основного впливу, відволікання уваги на другорядні елементи ситуації, приведення одержувача в необхідний стан (дискомфорт, бездумна легкість).

Обумовлення - "перенесення спонукальної сили якого-небудь мотиву на дії, до яких раніше цей мотив не спонукав" . Даний механізм лежить в основі дресирування тварин.

Мотиваційне опосередкування - "емоційне переключення на основі представляються, уявних, відновлюваних внаслідок отриманої словесно інформації подій". Різноманіття можливих для людської психіки переключень дозволяє зв'язати всі з усім, хоч би якими слабкими або надуманими не здавалися підстави для такого зв'язку.

Ототожнення "Я" адресата зі своєю активністю. "Суб'єктивність, особистісне начало в людині, з якихось ще мало зрозумілим законам присвоює психічні процеси і змісту, надає їм статус" мого ". Це особистісний початок, або" Я ", будучи обдуреним, приймає чуже бажання за своє"

У визначенні маніпуляції використано  поняття психологічного впливу, яке  до цих пір, проте, само ще не було визначено. Одне із зауважень, які доводилося чути на адресу визначення маніпуляції, полягає в тому, що маніпуляцію не можна вважати впливом, оскільки вона не може бути односторонньої: маніпуляція розгортається як процес взаємодії, в ході якого відбувається врахування особливостей адресата.

Для наших цілей необхідно відзначити наступні основні ознаки психологічного впливу:

1. це одна з двох сторін єдиного  процесу взаємодії;

2. при розгляді впливу в розрахунок  приймається лише односторонній  вплив, включене до складу цілісного взаємодії;

3. результатом впливу виступають  деякі зміни у психічних характеристиках чи станах адресата впливу.

Щоб внести ясність щодо понять «вплив» та «взаємодія», скористаємося розведенням інтенціонального і операціонального аспектів впливу. Тоді розкриється, що односторонній вплив на операціональному рівні взагалі важко уявити. У той же час в інтенціїональному аспекті, очевидно, існує як узгодження намірів, так і їх неузгоджене між собою здійснення - прагнення провести односторонній вплив. А оскільки використання поняття «вплив» по відношенню до операціонально-технічного рівня не має сенсу, то воно стосується виключно тільки рівня намірів.

У повсякденному вживанні слова «вплив»  закладена не технологічний, а цільової сенс: людина вирішує, що робити з цією річчю - перемістити, змінити, зруйнувати і т. і. Коли ми впливаємо на який-небудь об'єкт, як-то і в голову не приходить сказати , що ми з ним співпрацюємо. Коли ж все-таки говоримо, то маємо на увазі фізичний сенс взаємного впливу двох тіл один на одного. У цьому випадку про взаємодію мова йде як про технологічну, операціональну стороні, про яку лише і можна розмірковувати в рамках фізичного рівня. Обидва сенси - технологічний (в даному випадку фізичний) і цільової (інтенціональний) - легко поєднати між собою, так щоб вони доповнювали один одного: людина вирішує, що з цією річчю робити, а от як це щось зробити, -- знаходиться в процесі взаємодії з нею.

Те  саме і з психологічним впливом. Одна людина вирішує, що з іншою людиною (як з об'єктом) він має намір зробити, а от як це щось зробити, - вирішується в процесі їх взаємодії (на операціонально рівні) з адресатом. У випадку з маніпуляцією йдеться, безперечно, лише про односторонні інтенції, про присвоєння маніпулятором права вирішувати за адресата, що йому треба робити, про прагнення вплинути на його цілі. З операціональної ж точки зору маніпуляція, безсумнівно, є взаємодією. Але таким є - на операціонально рівні – будь-який вплив. Свою специфіку різні види психологічних впливів отримують тільки в інтенціїональному аспекті. Тому тільки він і береться до уваги, коли маніпуляція називається впливом.

3. Розпізнавання маніпуляції в живому спілкуванні

Але бути в позиції стороннього (хай  і зацікавленого) спостерігача і  бути учасником події, в якому на нас виявляється маніпулятивний вплив, не одне й те саме. Ця різниця приблизно така ж сама, що й між теоретичним і практичним мисленням, яку відзначив Б. М. Тепле:

1. Орієнтуватися у реальних умовах, які можуть погано укладатися у звичні або відомі теоретичні схеми.

2. Високі вимоги пред'являються  до внераціональним засобам аналізу  (інтерпретації) ситуації і що  містяться в ній проблем: почуттю,  інтуїції, враженню.

3. Діяти доводиться в режимі  актуального часу, у адресата, як  правило, немає такої, як у  дослідника, можливості зупинитися і скільки буде потрібно аналізувати проблемну ситуацію. Це вже не тільки інтерпретація дії (чужого), а ще й інтерпретація дією (своїм).

4. Важливу роль відіграє рішучість - уміння вловити потрібний для початку дії момент і виконати цю дію з оптимальними для наявної ситуації завзятістю та наполегливістю.

У розпорядженні адресата маніпулятивного  впливу є: актуальна міжособистісна ситуація і досвід попереднього спілкування - як усього життя, так і з даною людиною (або чим-небудь його нагадує). Завдання в самій загальній формі полягає в тому, щоб адекватно встановити зв'язок між ситуацією і психологічним багажем учасника взаємодії. З'єднання ситуації з досвідом відбувається як включення до неї людини. Кожне таке включення відбувається на основі інтегральної оцінки ситуації та співвіднесення її зі своїми інтересами і намірами. Це оцінювання включає в себе цілісну емоційну оцінку, химерним чином сплавлення з по-елементним аналізом ситуації. Тому й подання суб'єкту результатів розпізнавання загрози, власне прочитання її, мабуть, може відбуватися у двох формах: емоційне сприйняття (інтегральна оцінка) і раціональне розпізнавання.

Емоційне  сприйняття. Оціночна функція емоцій загальновідома [Вілюнас 1984]. Завдяки  їй відбувається поточне актуальне  оцінювання кожного фрагмента подій, в яких живе людина, зокрема, ситуацій міжособистісної взаємодії. Емоційна реакція відображає результат перевірки  якоїсь події на важливість, з'ясування значимість того, що відбувається. При цьому коротка емоційна реакція,яка просигналізувала про небезпеку, може і не помічатись, не доходити до усвідомлення, залишатися на підпороговому рівні, викликаючи лише неясне занепокоєння. У випадку, якщо оцінюється вся ситуація, то виникає відчуття «щось тут не так». А сумарний ефект, наприклад, від прочитання не конгруентних повідомлень партнера проявляється у вигляді відчуття непереконливості його дій (недовіру).

Більшість людей по праву можуть бути віднесені  до гравців високого класу в міжособистісних  відносинах - щонайменше через повсякденному  щохвилинної включеності в процес психологічної взаємодії. Вчителем виступає досвід поразок, який може містити в собі образи, досаду, розчарування в людях. Добре, якщо ці емоції проходять, і у людини з'являється виважене розуміння і толерантне ставлення до тих, від кого він постраждав, як рубець від щеплення. Найважче чекати подібний результат там, де проявляються злість, лють або гнів. Тому зрозуміло, що внутрішній емоційний тлумачник у всіх людей має різну кваліфікацію. Але як би не був «наївний» адресат маніпулятивного впливу, в тій чи іншій мірі він здатний дати реакцію на дуже широке коло ознак маніпуляції. Інша справа, що часто ці реакції занадто слабкі, щоб подати скільки-небудь серйозний вплив на ситуацію або занадто пізно набирають необхідну дієву силу, як повернути або змінити події вже неможливо.

Раціональне розпізнавання загрози може будуватися на знанні особливостей поточної ситуації або залучених до неї учасників. Наприклад, знайомство в середовищі нинішніх вітчизняних підприємців нерідко відбувається за стандартною схемою: 1 частина - «діалог-розвідка», в якому з'ясовується важливість партнера, оцінюються перспективи відносин, ступінь його податливості до впливу, 2 частина - «аванс», то є реклама себе і своїх перспектив, 3 частина - «попит-пропозиція», на якій зав'язуються ділові відносини. Той, хто знає про цей сценарій, вже на першому кроці зобов'язаний припустити, що його партнер може видавати «аванс» і зробити відповідну поправку, щоб не піддатися на її прийоми.

Розпізнати  маніпуляцію людина може також, спираючись на власну історію відносин з конкретною людиною. Ймовірно, у кожного живе в суспільстві людини є подібні знання про те, як розпізнавати випадки, які ми називаємо маніпуляцією.

Отже, маніпуляційна небезпека може розпізнаватися як на рівні почуттів, так і на рівні розуміння. В обох випадках судження про наявність маніпуляції виноситься як результат (можливо неусвідомленого) тлумачення отриманих відомостей; як емоційна оцінка, так і раціональне розуміння не обов'язково усвідомлюються, але в більшості випадків так чи інакше впливають на поведінку людини.

Захист  від маніпуляцій.

  Поняття психологічного захисту.

Термін  «психологічний захист» давно вийшов за межі психоаналізу, перетнув кордони  інших теоретичних шкіл і знайшов  там прописку.

Холодна ядерна ідея (щось захищається від  чогось) отримує кожен раз інше змістове наповнення. Іноді на світ проводиться щось зовсім відмінне від психоаналітичного: «Психологічний захист особистості є феноменом неадекватного задоволення потреби індивіда бути особистістю, потреби в персоналізації»

Крім того, поняття психологічного захисту виявилося перенесеним ще й у інший онтологічний контекст: з подій внутрішньо психічних перетворилося також у події міжособистісні, і навіть у міжгрупові.

У силу зазначених причин вихідне розуміння психологічних захистів, дане в психоаналітичних роботах, настійно вимагає свого переосмислення.

  Види психологічного захисту

Розглянуті  в контексті цієї роботи види психологічних  захистів можуть бути виділені, по-перше, залежно від того, який суб'єкт  захищається: окрема людина або психічна структура. Відповідно, вони можуть бути названі міжособистісними і внутрішньоособистісних захистами. По-друге, психологічні захисти можуть відрізнятися за спрямованістю та утримання захисних дій - що отримується при цьому типологія обговорюється нижче. І по-третє, психологічні захисти можна розрізняти за ступенем їх релевантності характеру загрози. У цьому випадку вони можуть бути названі специфічними і неспецифічними захистами.

1. Міжособистісні та внутрішньо  особистісні захисти.

Внутріособистісні захисти виникають в умовах внутрішньо-особистісної боротьби, яку ведуть самостійні особистісні  підструктури, такі, наприклад, як окремі бажання, уподобання, смаки, світогляд, думки, знання, навички, уміння, самооцінка, самоповага, почуття впевненості, уявлення про себе. Я-концепція, образ Я і т. п. Кожна з подібних структур володіє своїми специфічними устремліннями, які щонайменше не збігаються, а в ряді випадків різко суперечать один одному. Кожна з них вносить свій внесок у формування зовнішньої поведінки людини чи визначення особливостей його внутрішнього світу. На цьому полі відбувається природна конкуренція між ними. На розгорнутій стадії протистояння напруга протиріччя переростає у внутрішньо-особистісну боротьбу, найбільш гостро протікає при неврозі. Саме через наявність цієї боротьби і виникає необхідність у психологічних захистах, які доречно називати внутрішньопсихічними. Їх поява повинна вберегти одні внутріпсихічні освіти від шкоди з боку інших особистісних підструктур. Існування таких захистів стабільно виявляється в психотерапевтичній, корекційній та консультаційній практиці. Феноменологія ж вперше і найбільш багатогранно була розглянута в психоаналітичних роботах.

Міжособистісні  захисти також виникають в  умовах боротьби, проте вже боротьби між людьми. Оскільки вступаючі в спілкування люди є носіями незбіжних бажань, між ними природним чином виникають протиріччя. Там, де це протиріччя виявляється особливо гострим, а зусилля за його рішенням неефективними, виникає конфлікт. Але навіть якщо боротьба не маніфестується в конфлікті, саме її наявність викликає до життя взаємне прагнення захиститися. Від чого ж необхідно захищатися? Як це не дивно, але в значній мірі від сили бажань і прагнень іншої людини. У тій мірі, в якій підвищується ймовірність інтенцій партнера по спілкуванню реалізуватися, зростає напруга зустрічного опору. Поширена уявлення про те, що досягти своїх цілей можна в основному за рахунок обмеження іншого, налаштовує людей на недовірливе і насторожене ставлення до прагненням тих, з ким вони спілкуються.

Міжособистісні  захисти виявляються там, де мова йде про індивідуальну цілісності, що співвідносить з індивідуальна відособленістю. Предметом захисту виступають самість, індивідуальність людини, його особистість (як презентація індивідуальності у відносинах зі світом,). У цьому місці виникає спокуса віднести до міжособистісних захистах лише ті випадки, коли стикаються індивідуальні інтереси людей, а всі інші феномени, пов'язані з рольових протистоянням, віднести до міжролевих захистів. Однак у реальному житті так рідко вдається зустріти випадки, коли чоловік був би здатний відрізнити своє Я від займаних їм рольових позицій, що дане розрізнення може представляти в основному теоретичний інтерес. Тому далі до міжособистісних захистах будемо зараховувати всі захисні явища, які можна спостерігати в стосунках окремих людей, якщо вони виникають у відповідь на загрозу (нехай навіть і уявну) з боку іншої людини.

Природне  на перший погляд розведення внутрішньопсихі-чних і зовнішніх захистів стає менш очевидним, як тільки ми приступаємо до безпосередньої роботи із захисними феноменами. Зрозуміло, тілесна розділеність суб'єктів утворює для міжособистісних захистів інші умови, ніж ті, в яких розгортаються внутріошньособистісні захисти. Але велика кількість подібностей свідчить про їх сутнісної взаємозалежності і взаємооберненості. Найбільш загальним для внутрішньоособистісних та міжособистісних захистів є те, що в кінцевому підсумку захищається індивідуальність, єдине Я.

Подібність  зовнішніх і внутрішніх захистів проявляється також у подібності стратегій, які при цьому використовуються. Коли 3.Фрейду під час однієї з лекцій ( «Про психоаналіз») потрібно було проілюструвати процес витіснення, то він порівняв його з ситуацією появи в залі порушника тиші, якого дужі слухачі на радість лектора і для загального спокою виставляють за двері. Усунення перешкоди, однак, було відносним, оскільки шум за дверима, який створював невгамовний порушник, все одно заважав спокійному плину лекції. Приклад, наведений першовідкривачем психоаналізу, не вичерпується поверхневим схожістю міжособистісних перипетій і внутрішньоособистісних колізій, а вловлює наявність певної закономірності. (Більш докладно про стратегії захисту піде розмова в наступному розділі.)

Схожість  на сутнісному рівні пояснюється тим, що внутрішні і зовнішні психологічні захисту міцно пов'язані між собою узами походження. Відповідь на питання які з них генетично первинні виявляється різним в залежності від того, про який генез буде йти мова: філо-, онто-або актуалгенез. У контексті ідей, що розвиваються у вітчизняній психології (культурно-історична парадигма, в рамках якої сформувалося моє професійне мислення), філогенетично первинною є міжособистісна боротьба, а значить і міжособистісні психологічні захисту. У актуалгенезі (мікрогенезі) співвідношення обертається так, що внутріособистісні захисту як ініціюють, так і задають способи міжособистісної захисту (хоча функціонально залежність є двосторонній). Онтогенетично, схоже, і ті, й інші захисту виникають одночасно і якийсь час не диференціюються.

Механізми психологічного захисту

1. Відхід - збільшення дистанції, переривання  контакту, виведення себе за межі досяжності впливу агресора. Прояви цього виду захистів: зміна теми бесіди на безпечне, небажання загострювати відносини (обхід гострих кутів), прагнення ухилитися від зустрічей з тим, хто є джерелом неприємних переживань; уникнення травмують ситуацій, переривання бесіди під слушним приводом і т. п. Граничним вираженням даної тенденції може бути повна замкнутість, відчуження, відмова від контактів з людьми.

2. Вигнання - збільшення дистанції,  видалення агресора. Варіації проявів:  вигнати з дому, звільнити з  роботи, відіслати куди-небудь під прийнятним приводом, засудження, глузування, приниження, колючі зауваження. Граничним вираженням даної тенденції виявляється вбивство - захисна за походженням агресія, доведена до свого логічного завершення. Оскільки ми вже прийняли в якості модельного подання множинну природу особистості, легко зрозумілим стає віднесення осуду і глузування до стратегії вигнання - це часткове вбивство, знищення якоїсь частини іншого: риси характеру, звичок, дій, намірів, схильностей і т. д.

3. Блокування - контроль впливу, що  досягає суб'єкта захисту, виставляння  перешкод на його шляху. Варіації: смислові та семантичні бар'єри  ( «мені важко зрозуміти, про що йде мова»), рольові малюнки ( «я на роботі»), «маска», «персона» (Юнг) і т. п., які беруть на себе основний «удар» ( «це не я - це у мене такий характер»). Ліміт вираз: огорожу себе, повна самоізоляція допомогою глибокоешелонованої оборони.

4. Управління - контроль впливу, що  виходить від агресора, вплив  на його характеристики: плач (прагнення  розжалобити) і його ослаблені  види - скарги, ниючі інтонації, зітхання; підкуп або прагнення умилостивити; спроби подружитися або стати членами однієї спільності ( «своїх не б'ють») ; послабити або дестабілізувати активність, повністю інактивувати; спровокувати бажане поведінку і т. д. Сюди ж потрапляє захисна за походженням маніпуляція. Ліміт вираз - підпорядкування іншого, помиканіе ім.

5. Завмирання - контроль інформації  про самого суб'єкта захисту,  її спотворення або скорочення  подачі. Прояви: маскування, обман, приховування  почуттів, відмова від дій, щоб не проявляти себе (не накликати біду). Крайня форма - заціпеніння, тривожна пригніченість.

6. Ігнорування - контроль інформації  про агресорі, наявності або характер  загрози з його боку, обмеження  за обсягом або викривлене  сприйняття. Наприклад, стереоті-пізація ( «так він просто хуліганить»), зменшення ступеня загрози, пояснення позитивними намірами ( «вона бажає мені добра»). Ліміт прояв - критичне спотворення, втрата адекватності сприйняття, ілюзії.

Висновки:

У тому штучному світі культури, який оточує людину, виділяється особливий світ слів - логосфера. Він включає в себе мову як засіб спілкування і всі форми «вербального мислення», в якому думки наділяються в слова. Мова як система понять, в яких людина сприймає світ і суспільство, є найголовніше засіб підпорядкування. У культурний багаж сучасної людини увійшло уявлення, ніби підпорядкування починається з пізнання, яке є основою переконання. Однак в останні роки все більше вчених схиляється до думки, що проблема глибше, і первісною функцією слова на зорі людства було його суггесторное вплив - навіювання, підпорядкування не через розум, а через почуття. Сугестивність - глибинна властивість психіки, що виникла набагато раніше, ніж здатність до аналітичного мислення.

Виконуючи дану роботу, я мала можливість ознайомитися з тим, яким чином людство використовує силу слова собі на користь. В процесі  написання я розглянула ознаки маніпулятивного  втручання в свідомість особистості і зрозуміла, що навіть не підозрювала, наскільки часто, протягом навіть одного дня, людина стикається зі спробами вплинути на неї за допомогою вербальної комунікації. Також важливою частиною роботи я вважаю вивчення засобів захисту від маніпулятивного втручання. Отож тепер яможу і сама захиститися від маніпуляцій в мій бік, і знаючи засоби захисту від маніпуляцій, шукати шляхи їх обходу, на той випадок, коли маніпулятором буду я сама. Тобто на даний момент я цілком можу сказати про те, що виконання цієї роботи має велике значення для мене, оскільки я мала можливість навчитися правильно взаємодіяти з оточуючими.

Список  використаної літератури:

1. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита.- М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - 344 с. ISBN 5-88711-038-4
2. http://www.sunhome.ru/psychology/14152
3. http://as-diplom.com/free-referats/ukrainian-referats/44-psyhology/208-manipulyaciya-obschestvennym-soznaniem.html?start=3
4. http://pro-ldap.ru/tr/admin24/backends.html
5. Стаття  Рамиль Гарифуллин «Психология манипуляции: основы психотерапии»
6. "Психология манипуляции" Трушников Д.Ю. - Тюмень, ТюмГНГУ, 2008. - 30 с. Печатается по решению методической комиссии кафедры теории и методики профессионального образования, протокол Љ 4 от 19 сентября 2008