Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Закони і категорії політичної економії

1.1.2. Закони і категорії політичної економії.

Досліджуючи предмет вивчення, політекономія робить відповідні висновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього формується великий понятійний апарат. У системі понять важливе значення мають такі: економічна категорія, економічний закон, економічний принцип.

Економічна категорія — це наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища.

Сутність економічної категорії визначається такими критеріями:

відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи (елементу, ланки) економічних відносин людей;

має об’єктивний характер, оскільки відбиває об’єктивну дійсність;

має історичний характер, оскільки значна частина категорій політичної економії на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.

У курсі політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, заробітна плата та багато інших.

В економіці діє низка економічних законів.

Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу.

Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:

усезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об’єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;

особливі економічні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;

специфічні економічні закони, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Таким чином, економічні закони є складовою предмета політичної економії. Вивчаючи об’єкт свого дослідження, тобто суспільне виробництво, політична економія стикається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обґрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.

З іншого боку, як зазначалось, економічні відносини людей нерозривно пов’язані з політичними, соціальними та іншими відносинами і соціальними інститутами. Наука досліджує вплив цих відносин на економічні процеси.

Виходячи зі сказаного, можна сформулювати предмет науки так: політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

1.1.3. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи.

Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін «політична економія» ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн (1575—1621), який у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії — меркантилізм (від італійського слова «мерканте» — торговець, купець) — виходив з того, що торгівля є джерелом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники — фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва. Щоправда, останню вони обмежили тільки сільськім господарством, уважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Сміта (1723—1790) і Давида Рікардо (1772—1823). Основним об’єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ. Вони висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів.

У середині ХІХ ст. сформувався пролетарський напрям у політичній економії, який розробив її основоположник Карл Маркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості.

У другій половині ХІХ ст. було сформульовано теорію граничної корисності — маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру (1840—1926) і Євгенію Бем-Баверку (1851—1914). Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком (1847—1938). Велике значення для розвитку політекономії мали праці видатного англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1923), який 1890 р. опублікував «Принципи економічної науки». Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії — неокласичний.

Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

У другій половині ХХ ст. неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон (1915 р. нар.). У його визначенні нова політекономічна школа трактується як «неокласичний синтез». Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно викладені в підручниках, які мають назву «Економікс» або «Економіка».

Представники економікс уважають його предметом дослідження «проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини». (Макконнелл К. Р., Брю Ст. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика / Пер. с англ. — В 2 т. — М., 1992. — Т. 1. — С. 18.)

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

З другої половини 70-х рр. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий «рейганомікою», значною мірою спирався на погляди монетаристів.

За своїм змістом пропонований навчальний посібник не є ні неокласичним, ні марксистським, ні інституціональним. Він поєднує у собі найважливіші здобутки неокласичного, марксистського та інституціонального напрямів і шкіл у політекономії. У ньому використовуються досягнення економічної теорії, викладені в працях А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського, П. Самуельсона, Дж. Гелбрейта, М. Фрідмена, В. Ойкена та вітчизняних економістів. Визначаючи здобутки певної теоретичної школи, вони знаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються також відповідні досягнення політекономії радянських економістів.

1.1. Сутність економічних законів

Економічний закон ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). Економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать 4 їх типи:

1. Загальні економічні закони ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).

2. Економічні закони, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі економічні закони відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно – економічних формаціях.

3. Специфічні економічні закони ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Економічні закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють "природно-історичному" розвитку суспільного виробництва. Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства[3, c. 29-30].

Економічні закони на відміну від фізичних не мають загальність, не є законами природи. Вся справа в тому, що природа людини як розумної істоти проявляється в його економічному поводженні, обумовленому не тільки об'єктивними законами, але й суб'єктивною волею людей. Тому економічні закони, що виявляють тільки самі загальні, типові властивості й ознаки процесів виробництва, розподілу, обміну й споживання, варто вважати скоріше закономірностями, чим законами. Вони не носять абсолютного характеру, окремі люди й групи людей можуть у своєму економічному поводженні відхилятися від лінії, що диктуються економічними законами. До того ж сукупність економічних законів не встановлена однозначним образом економічною наукою.

Широко відомі такі економічні закони, як:

закон попиту;
закон пропозиції;
закон убутної прибутковості;
закон зростаючих граничних витрат;
закон піднесення потреб;
і ряд інших.

Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони – це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо);

закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо;

до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинам и власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил; четвертий тип економічних законів – це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки. Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

Економічні закони є всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами, їх взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства.

Загальні закони відображають взаємозв’язок між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Специфічні закони розкривають ступінь розвитку організаційно- та соціально-економічних виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибутку та ін.). Так, відносини “товар – товар” на певному етапі трансформуються у “товар – гроші – товар” і згодом – у “гроші – товар – гроші”, залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з другого – окремі її сфери.

Загальною основою дії економічних законів є об’єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. Біологічна сутність людини відображує її об’єктивні природні характеристики. Щодо соціальної сутності, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об’єктивною реальністю, яка створює саму людину.

1.2. Систематизація економічних законів

Економічні закони тісно між собою пов'язані. Тому, щоб зрозуміти суть того чи іншого закону, необхідно розглянути його місце і роль у системі законів.

Економічні закони відбивають постійні суттєві причинно-наслідкові зв'язки. В економічному законі перехід від процесу-при-чини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність.

У кожній такій суперечності є дві сторони (або протилежності). Однією з них є процес-причина, другою — економічний процес, який виступає як чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.

Суперечності економічного закону вирішуються не автоматично, а через суспільні дії людей. Подолання суперечності за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

Отже, форми вияву економічного закону — це результат дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ.

Економічний закон - це найбільш істотні, стійкі, постійно повторювані об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки й взаємозалежності в економічних явищах і процесах.

Економічні закони не слід змішувати із законами природи, із законами природознавства, тому що є ряд істотних і принципових розходжень:

1) природні закони - це закони природи, економічні - закони розвитку громадського життя, господарської діяльності людей;

2) природні закони - вічні, економічні - носять історичний характер;

3) відкриття й застосування природних законів відбувається більш-менш гладко, а економічні закони зустрічають сильна протидія з боку сил, що відмирають, суспільства.

Економічні закони на відміну від законів природи не працюють самі по собі, економічний процес автоматично не здійснюється. Для цього необхідні дії людей, які живуть і працюють у певній економічній системі.

Форми вияву економічного закону впливають на економічні процеси, на розвиток економіки. Це неминуче породжує різні соціально-економічні наслідки, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватись в умовах, що відхиляються від нормальних. Тоді форми вияву закону відхиляються від нормальних і призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону.

Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження економічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх[5, c. 48-50].

Сукупність економічних законів - це субординована система, в якій виділяються, з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні й т.д.) відносини: у зв'язку з цим і економічні закони розрізняються за сферою охоплення виробничих відносин і за роллю у розвитку суспільного виробництва.

Основний економічний закон виражає найхарактернішу рису й найглибшу суть, природу економічного ладу, найглибші імпульси економічного розвитку. Це - ядро економічних законів. Основний закон виражає мету суспільного виробництва і засоби її досягнення. Загальні економічні закони (системи в цілому) - це закони, які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин, тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту й пропонування, спадної граничної корисності благ, закон пропорціональності).

Закони окремих сфер охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці та ін.).

Системний підхід до вивчення економічних законів має надзвичайно велике значення. Лише на його основі можна виробити правильні рекомендації щодо їх використання, установити науково обґрунтовані принципи й методи суспільного регулювання економіки.

В економічному законі перехід від процесу-при-чини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону.

1.3. Пізнання економічних законів

Пізнання економічних законів сприяє правильному їх використанню в господарській діяльності. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означають економічну необхідність. Суспільство одержить найбільший економічний ефект тоді, коли свою діяльність будуватиме таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних економічних законів. У цьому саме й полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована господарська діяльність суперечить вимогам об'єктивних законів, то це призводить до великих збитків.

Одним з видів об'єктивних законів суспільства є економічний закон. У літературі ми знаходимо наступне визначення економічного закону.

Об'єктивний економічний закон – це необхідне, стійке відношення в економічних явищах и процесах, що визначає їхній розвиток.

Відповідно до даного визначення, можна відноситись до економічного закону як до особливого об'єктивного явища й вивчати його сутність, зміст, структуру (форму) і умови дії й прояву.

Сутність економічного закону полягає у вираженні істотного зв'язку способу виробництва, тобто конкретизація сутності закону безпосередньо пов'язана з розкриттям істоти даного зв'язку,що є переважно каузальної, причинно-слідчим зв'язком,одна сторона якої обумовлює іншу.

Далі, варто розкрити зміст економічного закону, який тісно переплетено з його сутністю. За своїм змістом економічний закон носить діалектичний характер.

Крім того, можуть бути присутнім і іншими елементами змісту закону. Взагалі при даному підході закон пізнається в дії й, отже,зміст закону розкривається в міру з'ясування елементів механізму його дії.

У використанні економічних законів не можна допускати ні фетишизму, ні волюнтаризму. Необхідно здійснювати науково виважену економічну політику, що ґрунтується на глибокому пізнанні економічних законів[8, c. 24-26].

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії.

Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і 4ерез поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів містить кілька ступенів.

На першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають стійкий характер.

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. Пізнання відбувається як теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (законах економічної теорії).

Отже, економічний закон – це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії.Останній є економічною категорією (складнішою порівняно зі звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між людиною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень.

Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії. Вивчаючи практику господарювання, роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни до наукових визначень і описів економічних законів. Водночас удосконалюється і механізм використання їх[10, c. 43-45].