Зброя і формація

     ПЛАН 

     Вступ

     1. Організація козацького війська

       1.1 Запорозьке військо.

       1.2 Козацька рада

       1.3 Військова старшина

       1.4 Корогви

     2. Зброя і формація

       2.1.Число війська

       2.2.Реєстрові козаки

       2.3.Зброя

       2.4 Утримання війська

       2.5 Військо в бою

       2.6 Бій.Табор

       2.7 Бій кінноти

     Висновки

     Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Коза́к  — представник військового стану, воїн-найманець. Член самоврядних військових громад, що з 15 століття існували на теренах  українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козака була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових компаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

     Достеменно  відомо, найперші згадки про українське козацтво з`явилися в Західній Європі на рубежі XV-XVI ст. Одна з таких писемних згадок про козаків зустрічається  в генуезькій хроніці за 1474 рік. За свідченням тогочасних літописців перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.

     У 17 столітті козаки були організовані у  дві воєнні державні формації —  Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, оросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Під час громадянської війни в Росії в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава, Кубанська народна республіка та Донська республіка. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході репресій і голодомору. Залишки козаків воювали проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни

     Козаки  здійснили величезний вплив на формування українського народу - важливої етнічної спільноти Східної Європи.

     1 ОРҐАНІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА 

1.1 Запорозьке військо 

       Ідея  окремого самостійного козацького війська  зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких піль, на недоступних Дніпрових островах добичники і вояки з України зорґанізувалися у вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи воювання, повстала козацька ідеолоґія і козацькі змагання. Цим окремим, ориґінальним життям козаччини-жила поверх трьох століть.

       Суцільність козаччини спиралася  на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою, зі своїми соціальними аспіраціями. Всі козацькі права и привілєї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольности,”кровю добуті предками нашими”, “належні лицарським людям”, “надані князями руськими и королями”, козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; свобідно дідичити “відумерщйну”, тобто .спадщину по померших козаках; хо-дити в походи “на полі и на морі”; найматися на службу чужоземним володарям. За ці “вольности” козаки вели вперту боротьбу з   Польщею    і   в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеолоґічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по “лінію” на Случі. На цій території зорґанізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі  “вольности” козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольности виключно для себе, а козацька “чернь” попала в залежність від неї. Але навіть  і  тоді запорозьке військо у своїх виступах назверх, особливо супроти Московщини, виходить  як  одноцільна,  солідарна орґанізація. 

     1.2 Козацька рада 

     Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний  устрій: всі важливі орґанізаційні  й політичні справи вирішувало все  військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, ґенеральна, повна (“зуполна”), ч о р н а  або ч е р н е ц ь к а.  Всі ці  назви  означали більш-менш те саме, а власне, що право участи в раді мають усі козаки, так само старшина, як  і   “чернь”, тобто рядове військо. На раду зявлялися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так  нпр., у славній ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників. Розуміється, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав перевести реформу, дати рівне представництво всім полкам   і   наказав,  щоб на раду зявлялися тільки старшина  і  по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася  і  козаки вважали це за порушення своїх прав.

       Рада  відбувалася  за давніми   військовими звичаями. На раду скликали,  б'ючи в бубни, чи літаври. На Січі перший знак давав  пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш ізо свого куреня  виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і   ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни   і  на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у ХVI в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ явл'ятися на раду “під горлом”, тобто під загрозою смерти... Військо уставлялося у велике коло або півколо,  відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (aбо кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, б'ючи в літаври.

       На раді проводив гетьман (чи  кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали о с а в у л и, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили “коло” козаків, вияснювали справу и питалися їх, які їx погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питания. Формального голо-сування на раді не булю. Козаки виявляли свою раду “гучком”,  голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.

       Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрями державної політики, укладала умови з іншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орган, йому мусили коритися всі інші установи запорозького війська. 

     1.3 Військова старшина 

     Командування  над військом виконувала військова  старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець ХVІ. в., як тільки козаччина зорґанізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

     На  чолі війська стояв г е т  ь м а н. Він був головою и представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві,  - але передусім він був найвищий полководець і орґанізатор війська. Підчас війни його влада над військом була небмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В орґанізаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із ґенеральної старшини або полковників.

     При гетьмані помічні функції мала військова  або .ґ е н е р а л ь  н а старшина, до якої належали ґенеральні обозний судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

       Генеральний обозний, як указує  назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табір підчас воєнного походу, ґенеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. ґенеральний обозний мав перше місце по гетьмані; у неприяві гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького ґенеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

       Генеральні судді числом два,  проводили в найвищому, генеральному суді.

       Генеральний підскарбій кермував  державним скарбом, ґенеральний  писар був канцлером козацької  держави, вів найважніші внутрішні  й закордонні справи, кермував  генеральною військовою канцелярією.

       Генеральні осавули, числом два, мали передусім військові функції: обіймали командування над окремими частинами української армії підчас походу, переводили перегляд війська, мали провід над охотничими полками. На ґене-ральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та розвідувалися, яка думка у приявних. На гетьманському дворі осавули в імени гетьмана вітали чужосторонніх послів.

        Генеральний хоружий (рідше “хорунжий”) доглядав військові корогви та  мав провід над відділом  надвірного  гетьманського війська.

       Генеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і товаришив гетьманові підчас походу. Під його проводом стояли бунчукові това риші.

       У полку була п о л к  о в а старшина: полковник,полкові  - обозний, осавули, хоружий, суддя  та належні до них нижчі  урядовці.

       Полковник мав подвійну функцію:  адміністраційну й військову.  Він стояв на чолі території  полку, мав під своєю рукою  всі уряди, виконував гетьманські  доручення, мав нагляд над фінансами,  вів суд, одне слово -- сполучував  у свойому уряді всі адміністраційні справи своєї округи. 3 військового погляду він був полководцем і орґанізатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, старався за воєнні засоби, доглядав фортифікацій, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник, з полкової старшини, або зі знатних козаків.

     Полковий  обозний управляв полковим обозом і  артилєрією, а в неприяві полковника командував полком. При ньому були: полковий артилерійний о с а в  у л, полковий артилерійний п и с а р, хоружий полкової артилерії та отамани.

       Два полкові осавули доглядали  ладу и дисципліни в полку,  мали деякі поліційні обовязки, опікувалися полковою музикою.  Осавула заступав підосавулій.

       Полковий хоружий мав під своїм  доглядом полковий прапор. Деколи бувало двох полкових хоружих, один із них доглядав полкової “корогви”, другий — малого прапору, т. зв. значка. Під проводом хоружого стояли значкові товариші.

       Полковий суддя вів полковий  суд, мав свою канцелярію і  урядовців.

       Полковий  п и c a p  вів полкове діловодство.

       Сотенні уряди були: сотник, сотенний  осавул, хоружий і пиcap. Їx функції  в сотні були аналоґічні до  функцій полкової старшини в  полку.

       Над частиною сотні, куренем,  командував к у р і н н  и й  о т а м а н.  Коли він мав іще й адміністраційну владу у своїм городі ч и місті, тоді його звали г о р о д о в и м отаманом. По селах бували с і л ь с ь к і отамани.

       На Січі старшим над цілим  військом був к о ш о в  и й отаман, а при ньому старшинські  уряди мали суддя, осавул, писар.  Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

       Б у л а в а була відзнака гетьмана від найдавніших часів. Вже 1581. р. запорожці віддають новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: “Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо, з доброю славою наказували”. Гетьмани діставали булави від війська і від різних володарів, що хотіли собі приєднати козаків. Так нпр. Богданові Хмельницькому король Ян Казимир прислав був булаву, висаджувану туркусами; другу булаву надіслав цар Олексій. Як виглядала булава, це бачимо з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. На врочистих виступах гетьман тримав булаву в руці; а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом тримав її в руках гетьманський чура.

       Бунчук це також відзнака гетьмана. Це був дрючок більш, ніж  3 метри завдовжки, закінчений  металевим “яблуком”, зпід якого  звисало кінське волосіння. Бунчук  носив бунчучний над гетьманом,  особливо, коли гетьман був між  військом. Також ставили бунчук на майдані серед ради.

       Комишина, палиця з комишу, правила  також за відзнаку гетьмана  в часах перед Хмельниччиною.  Яків Собєський, що добре приглянувся  козацькому війську під Хотином  1621. р., каже, що “гетьман замісць  яких-небудь відзнак носить палицю з комишу”. В 1637. р., коли гетьман зрікався гетьманства, перед радою “поклав булаву и комишину”.

       Це була відзнака й суддівської  влади. Коли 1638. р. провинився був  полковник Филоненко, його “скарали  явно комишиною і ланцюг на  шию заклали”.    

       Пізніше палиця судді звалася  ліска.ВXVIII _:в. палиця була відзнакою кошового на Січі. Був це простий грубий ціпок, з “обох кінців оправлений  сріблом, з тупим залізцем на кінці.

       Печать запорозького війська  була округла, спершу меншого,  пізніше більшого розміру. Печаті Б. Хмельницького мали у промірі 32-37 мм., одна печать Розумовського аж 87 мм. Посередині був герб: козак у кунтуші, підперезаний поясом, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права спирається о бік; по лівому боці висить шабля. Тільки на печатях Брюховецького та Ханенка козак. у правій руці тримає спис. Довкола печаті йде напис. На найстарших печатях, до половини XVII, в., був напис “Копия Войска Запорозкого”; під польською владою -– “Печать Войска Єго Королевскої Милости Запорозкого”; під московською ,владою — “Печать Царского Величества Малой Росіи Войска Запорозкого” (деколи в іншому порядку).

       Окремі печаті мали деякі військові  уряди, нпр.  військова канцелярія  та суд. Свою печать мав теж  кожний полк, а деколи й сотня.

       Запорожжя мало свою печать, теж  із козаком на гербі, з тією  різницею, що, побіч козака, стоїть  спис, котрий “воїна знаменує, який  сторожить”. Напис був: “Печать  Славного Войска Запорозкого  Низового”. Різні запорозькі  паланки мали свої печаті, з  різними знаками, такими, як: коні, олені, льви, птахи, шаблі, списи, стріли і ін.  

     1.4 Корогви 

       Були три роди корогов у козацькому війську: 1) корогва всього війська або гетьманська, 2) корогви полкові, 3) сотенні. Окрім цього, були ще значки, менші короговки, яких уживали нащодень.

       У давніших часах козацьке  військо вживало прапорів тих  держав, що брали його на служби. Перший полк реєстрових козаків  1578. р. мав шовкову корогву з  польським орлом. В 1594. р. запорожці  були на цісарській службі  й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV. запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом -- наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649. р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія и Теодосія печерських і св. Варвари. Сирійський подорожник Павло Алейський 1654. р. оповідає, що в Богуславі, де була кватира Хмельницького, “військо мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі”.

       Дуже різнородні були прапори  різних полковників Хмельницького.  Кривоніс, казали, мав корогву білу  з червоним хрестом і такою  самою обвідкою. Полковник Нечай  мав корогву шовкову, “щирим золотом вигаптовану черницями київськими”.

     Під Гомлем 1651. р. козацькі прапори були: один червоний із білим хрестом і  білою обвідкою, один червоний, три  білі, два чорні, два жовто-блакитні. Підо Львовом 1655. р. за Хмельницьким несли червону корогву, й другу -- з образом св. Михайла, що пробивав змія. “За цими корогвами”, писав польський міщанин, “ішли інші корогви, .більш-менш 34, на них видко було герби майже всіх дальших воєвідств і повітів -- окрім нашого білого орла в короні”..,

       3 цих різних згадок видко, що  в козацькому війську довго  не було одного типу козацьких  корогов, а панувала повна довільність,  і щодо барв прапорів, так і  щодо знаків, що на них були. Цю справу унормували щойно  після Руїни, тоді, як уже козацька  держава приняла постійніші орґанізаційні форми. У XVIII. в. вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме “національний герб”: козак із шаблею й самопалом.

       Знак або значок -  звалася менша  корогва, якої вживали нащодень  замісць “великої” корогви. В 1649. р. під Збаражем один козацький відділ появився з таким гетьманським значком: “не державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний”. В 1727. р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс   корогву, другий -значок. I в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва “значкові товариші”.

     2. ЗБРОЯ   І   ФОРМАЦІЇ 

     2.1 Число війська

     Чисельність козацького війська дуже змінялася  протягом століть. 3 кінцем XVI. в., коли козаччина  вперше виступила як окреме, зорґанізоване військо, рахували її від 2000 до 10.000. Так нпр., Косинський у 1593. р. мав коло 4000; на австрійську службу 1594. р. запорожці обіцяли дати до 6000 добірного війська; сили Наливайка нараховували на 12.000; у боях під Лубнями було 6.000 учасників, але між ними тільки 2.000 доброго війська.

     Число війська зросло сильно в московських  війнах, у двох перших десятиліттях XVII. в. 3 Дмитром Самозванцем ходило 12-13.000 козаків, під Смоленськом 1609-1611. р. мало бути 30.000, чи навіть 40.000, під Хотином 1621. р. —- понад 40.000. Але серед війська було багато челяді, джурів і всякої помічної служби. Один із тодішніх знавців воєнної справи, Старовольський, замічує 1628. р.: «Самих козаків буває 15.000, але з новиками виходить сороктисячне військо».

     В 1620-1630. pp. число козаків уже не збільшалося, а власне -меншало. В  повстанні 1625. р. рахували козаків на 30.000, а з них у боях мало  накласти головами  8.000; у переяславській кампанії 1630. р. налічували 37.000 повстанців; у московському поході 1633. р. було яких 30.000 козаків; у повстанні 1637. р. Павлюк мав 23.000.

     Для тих часів замітне те, як поволі збільшалося число реєстрових козаків  на королівській службі. В pp. 1575-1576. було реєстрових тільки 300, в 1580. pp. — 600, в 1590-1591 р. - - 1000 козаків; у 1622-1623. р. пропоновано 2000 до 4000; у 1625. р. установлено реєстер 6000; 1630. р. збільшено число реєстрових до 8000; у 1635. р. зменшено до 7000; у новій ординації 1638. р. залишено тільки 6000. Коли почалося повстання 1648. р., сам Хмельницький жадав тільки 12.000 реестрового війська.

     Хмельниччина  дала зброю великим масам народу так, що число козацького війська  зросло до нечуваної досі кількості. У пилявецькому поході військо Хмельницького  налічували на 100.000, підо Львовом 1648. р. на 200.000, у зборівській кампанії на 300.000; а й сам Хмельницький говорив московським послам, що під Зборовом його військо доходило до 360.000 людей. Але в цій великій масі справжнього війська була тільки невелика частина. Це видко з того, що у зборівському мирі Хмельницький погодився на 40.000 реєстрового війська, а в переяславських переговорах із царем, де він міг свобідно ставити свої жадання - - не поставив вищого числа, як -60 000. Але й це військо, в порівнянні з арміями, якими розпоряджали на заході різні сильні держави, було вже дуже велике.

     По  смерті Хмельницького зачинається сильний занепад козацького війська, головно через те, що від Гетьманщини відпала правобережна Україна. Виговський хотів спершу вдержати реєстер 60.000, але в гадяцькій умові погодився на 30.000 реестрового і 10.000 найманого війська. Юрій Хмельницький і Брюховецький, у переговорах з Московщиною, стояли за 60.000 реестрового війська. Але Многогрішний у глухівській умові 1668. р. вдоволився 30.000 війська, і це число збереглося в пізніших умовах Самойловича1672. р. и Мазепи 1687. р. Але ж насправді козаків, що повнили військову службу, було куди більше; у XVІІI в. українська армія знову чи-сельно зростає. В 1723. р. нараховували 55.241 козаків і до 1000 охотничого війська. В описі 1777. р. нараховували аж 179.128 козаків, та не знати, чи все це були справді озброєні люди, чи тільки належні до козацького стану. В 1783. р., тобто останнього року перед скасуванням козацького війська, числили 176.886 виборних козаків і 198.296  козаків – підпомошників. 

     2.2 Реєстрові козаки  

     На  Запоріжжі доступ до  війська   мав у теорії кожний, хто хотів козакувати; а проте до війська добирали здатніших. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то- затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий.

       Військо було списане в реєстер.  Перші такі переписи запорозького  війська зроблено на жадання  польської влади, що хотіла  мати контролю над козаками. Але  пізніше реєстри ведено для  власного порядку, і так навіть  полковник Скидан, під час повстання 1637. р., вів реєстр свого війська. Перепису до-глядав спершу гетьман особисто, пізніше цей обовязок перейшов до генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. полис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто інший часом, не став на його місце. Коли в реєстрі була »діра«, тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледве кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; першен-ство мали також сини козаків, -– місце небіщика-батька мав право в полку заняти син. Багато значило те, коли когось поручила старшина. Тимто згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.

     Коли  треба було зменшити військо, відбувався в и п и с. Такий випис  переводив, нпр., Богдан Хмельницький після  зборівської і білоцерківської  умови; це викликало велике невдоволення і »випищики« легко пускалися  на всяку самоволю. У XVIII. в. на Гетьманщині часто проводили основні перевіри козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстер називався також компутом. 

     2.3 Зброя 

       “Зброя їх – рушниця і шабля,  інші мають короткий спис і  стріли, але рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман”, писав про козаків Старовольський 1628. р. Подібно характеризують козацьку зброю і інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584. р. пише: »зброя їх шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять«. Боплян розказує, що в похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.

       Найважнішою козацькою зброєю  була безперечно рушниця. Під  Хотином 1621. р. »було 30.000 рушничних  козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали«. В  1651. р. під  Берестечком: «шабля рідка, самопал у кожного». Тимто козаків називали “рушничним військом”. Ще більше — сучасники стверджують, що козаки в поході мали нераз і по дві рушниці, а то і більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці і самопали згадують нераз одні поруч одних, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не знаємо. Німець Вайнбер оповідає, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці »на зразок шотляндських«. В І637. р. є перша згадка про мушкет і у козацькім війську.

     3 інших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638.р.).. В 1720. pp. «чудові» яничарки вироблювали в селі Кубиче коло Башлі на Слобожанщині. Рідше чуємо про булдинки чи ґульдинки. Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII. в. часто стрічаються пистолети або пистолі, нераз чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах.

     Кулі  козак носив у чересі або в  ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці.

       Шабля до половиниVIII. в була в козаків майже поширена як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою »ненькою рід-ненькою, панночкою молоденькою«. Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду і походження, то пізніше витворився український тип »козацької« шаблі, на жаль, досі основно не просліджений. Навіть найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, не вміє сказати більше, як те, що »шаблі вживали не особливо криві і не особливо довгі, середньої довжини 5 чвертей« (цебто 1.30 м.). Зразки шабель, які бачимо на ілю-страціях, вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, похви прикрашені різьбою.

        Досить поширений був у козаків  спис (списа). В 1628. р. гетьман Михайло  Дорошенко в бою під Білою  Церквою «сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути». У повстанні 1637-1638. р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табор був «рогатинами добре обострожений». У XVІІI в. списів уживала козацька кіннота, особливо за порожці; була навіть приповідка: »козакові без ратища, як дівчині без намиста«. Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого і легкого дерева, З,5 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не входило за далеко в тіло пробитого ворога.

       Рідше стрічаємо боєві сокири  і  молотки, чекани і келепи: «козак козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає».

       Охоронної зброї, а саме панцирів, шоломів і под., уживала тільки козацька старшина, і то більше в репрезентаційних виступах, ніж у боях.

        У XVIII. в. козацький одяг складався  з двох головних частин, спіднього  каптана і верхньоі черкески  або кунтуша. Але відрізняли  вже одяг військовий від цивільного.

       Каптан у війську був із  сукна, короткий, сягав тільки  дещо нижче колін, щоб легше  було вскочити на коня і  марширувати вигідно; військові  вправи відбували козаки у  самих каптанах. Жупан був досить  обтислий, поли заходили добре »а себе; застібали його на гаплик або ґудзик при комірі і перепоясували поясом. Щодо краски, то виборні козаки носили зразу червоні каптани, потім білі, компанійці червоні, пушкарі і жолдаки жовті. Старшина і цивільні люди носили жупани довільної довжини, різних красок і з різних матерій.