Аналіз господарської дфяльності підприємства

Тема дипломно© роботи: АналЁз господарсько© дЁяльностЁ та шляхи ©© покращення на ВАТ "ЗолочЁвський м'ясокомбЁнат". Здавали: ЛьвЁвська ветеринарна академЁя.

Вступ.

              Особливістю ринкової економіки є наявність великої кількості товарів і зростаюча конкуренція. А це вимагає орієнтації українських підприємств на конкретного споживача і розробку стратегії розвитку виробництва, які б враховували дану особливість. У зв’язку з цим особливо важливого значення набувають процеси освоєння сучасних підходів до планування і управління виробничо-господарської діяльності наших підприємств, які дозволять гнучкіше реагувати на різнобічні бажання споживачів.

              Товарна політика передбачає визначений курс дій товаровиробника або наявність у нього наперед продуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити прийнятність рішень і мір по: формуванню асортименту і його управлінню; підтримці конкурентоспроможності товарів на потрібному рівні; знаходження для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів); розробка і втілення стратегії упаковки, маркування, обслуговування товарів. Добре продумана товарна політика не тільки дозволяє оптимізувати процес оновлення товарного асортименту, але й служить для керівництва підприємства свого роду вказівником загальної направленості дій, що здатен скоректувати текучі ситуації.

              Фінішним комплексом по всій діяльності підприємства по створенню, виробництву і доведенню товарів до споживачів виступає дистрибуційна діяльність. Завдання дистрибуційної діяльності полягає в забезпеченні споживачів потрібною їм продукцією у відповідному для них місці, часі і можливій ціні. Саме тут споживач або признає, або не признає всі зусилля підприємства корисними для себе і, відповідно, купує або не купує його продукцію або послуги.

              Від ефективності дистрибуційної діяльності залежать і швидкість збуту вироблених товарів, і величина обсягів продажу, і конкурентноздатність підприємства. Через збільшення обсягів реалізації можна покращити завантаженість обладнання підприємства і значно збільшити його прибутковість. В даному дипломному проекті на основі вивчення місця товарної і дистрибуційної політики в системі ринкових відносин, визначення основних факторів ефективності організації системи дистрибуції, дослідження різноманітних форм організації дистрибуційної діяльності здійснена спроба дослідити і окреслити основні положення реформування товарної дистрибуційної політики конкретного підприємства, а саме ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат”.

Розділ І

ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА

ТОВАРНА ПОЛІТИКА

1.1 ЗМІСТ І ЗАДАЧІ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ. ПІДХОДИ І ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ.

              Товарна політика передбачає визначений курс дій товаровиробника або наявність у нього наперед продуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити прийнятність рішень і мір по: формуванню асортименту і його управлінню; підтримці конкурентоспроможності товарів на потрібному рівні; знаходження для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів); розробка і втілення стратегій упаковки, маркування, обслуговування товарів.

Визначення оптимальної номенклатури передбачає включення у виробничу програму підприємства товарів, виробництво і збут яких орієнтовані на ринкові потреби, позитивно впливають на розвиток підприємства, приносять прибуток, сприяють досягненню інших цілей. Тобто сутність маркетингової товарної політики полягає у визначенні й підтримці оптимальної структури товарів, що виробляються та реалізуються, з урахуванням поточних і довготривалих цілей підприємства.

Оптимальна номенклатура є цілком конкретною для кожного окремого підприємства і залежить від ринків збуту, попиту, виробничих, фінансових та інших ресурсів, умов зовнішнього середовища та різних внутрішніх факторів розвитку підприємства. До неї входять такі товари.

1) які мають попит і успішно реалізуються на ринку;

2) які потребують модифікування відповідно до вимог споживачів або для запровадження на новому1 ринку;

3) які потрібно зняти з виробництва через невідповідність вимогам покупців;

4) нові вироби, виробництво яких належить освоїти.

У вирішенні завдань товарної політики на різних господарських рівнях потрібен стратегічний підхід, тобто курс, який розрахований на перспективу і передбачає вирішення принципових завдань. При цьому переважаючими вважають такі критерії:

1) залучення і збереження тих споживачів у вибраних ринкових сегментах, котрі забезпечують стабільний стан на ринку в поточний момент і в перспективі;

2) оцінка можливих варіантів максимального загального прибутку.

З метою запобігання суб'єктивізму власних працівників доцільно залучати для експертного оцінювання можливих варіантів товарної політики та її альтернатив незалежних консультантів.

Одним з центральних завдань товарної політики є збереження та розвиток підприємства як соціально-економічної системи. Відтак цілі підприємства можна розділити на три найбільш суттєві категорії:

— заміщення ресурсів;

— забезпечення гарантій збереження підприємства;

— створення умов для збільшення виробництва. Показниками досягнення цих цілей можуть бути:

— обсяги збуту;

— покриття змінних і постійних витрат;

— прибуток і зниження собівартості продукції;

—     зростання підприємства і його ринкової частки. Найбільшу складність становить визначення різниці між модифікованим та модернізованим товаром. Під модифікацією розуміють продукцію однорідну з вихідною (типовою) і отриману зміною попереднього виробу, але з іншою сферою застосування. Модифікацію слід відрізняти від модернізації — створення продукції з поліпшеними властивостями за рахунок непринципових змін типового виробу і замість нього. Критерії ознак названих різновидів продукції подано в таблиці

Критерії ознак зміненої продукції

Зміна товарної номенклатури повинна бути спланована, як частина маркетингової програми. Рішення відносно модифікації товару мусять базуватися на відповідних розрахунках (співвідношеннях витрат і прибутків від оновлення продукції). Зрозуміло, що кінцевою метою таких змін має бути збільшення прибутків фірми. Крім цього, треба брати до уваги фактор новизни технології виготовлення товару. Зміна технології може призвести до різкого збільшення витрат, які перевершать позитивні наслідки. Затримка зі зняттям з виробництва застарілої продукції також може призвести до зменшення прибутку внаслідок нагромадження в каналах збуту застарілих товарів, збільшення витрат на рекламу, марнування часу керівників і фахівців, стримування ініціативи в розробці нових товарів, падіння престижу підприємства.

Водночас виробництво нової продукції не завжди приводить до успіху, особливо коли не враховані специфічні вимоги ринку або новітні науково-технічні досягнення. Випуск нової продукції може скоротити продаж інших, вигідних для фірми товарів. Отже, необхідно вибирати такий асортимент товарів і таку товарну політику, які сприятимуть збільшенню продажу і прибутку фірми.

              Відсутність товарної політики веде до нестійкості структури асортименту із-за впливу випадкових або текучих факторів, втрати контролю над конкурентоспроможністю і комерційною ефективністю товарів. Текучі рішення, що приймаються керівником в таких випадках, нерідку мають основу виключно на інтуїції, а не на тверезому розрахунку, який враховує довгострокові інтереси.

              Добре продумана товарна політика не тільки дозволяє оптимізувати процес оновлення товарного асортименту, але й служить для керівництва підприємства свого роду вказівником загальної направленості дій, що здатен скоректувати текучі ситуації. Відсутність генерального курсу, без якого не має і довгострокової товарної політики, може призвести до неправильних рішень, розпиленню сил і засобів, відмови від запуску виробництва продукції, коли на це вже затрачено багато засобів.

              Товарна політика, хоча і дуже важлива, але тим не менш лише складова частина господарської і маркетингової політики підприємства. В силу цього принцип “товар вибирає покупця” в співставленні з створенням для покупців широких можливостей вибору повинен закладатись безпосередньо в виробництві. Система конструювання, моделювання, дизайну, механізму стимулювання повинні орієнтуватися на конкретного потенційного споживача, в розрахунку на якого виробник повинен випускати товари.

              Розробка і втілення товарної політики потребує дотримання як мінімум наступних умов: чіткої уяви про цілі виробництва; збут і експорт на перспективу; наявність стратегії виробничо-збутової діяльності підприємства; хорошого знання ринку і характер його вимог; чіткої уяви про свої можливості і ресурси (наукових, науково-технічних, виробничих, збутових) в реальний час і в перспективі.

              В умовах необхідності мобілізації більших ресурсів для рішення вироничо-збутових і інших задач, невизначеності комерційних результатів (особливо при експорті) потребується кропітка проробка всього комплексу запитань, що входять в товарну політику. Необхідне продумане на довгострокову перспективу рішення таких проблем, як: оптимізація асортименту (номенклатури) виробів, що виробляються з розрахунком їх споживчих характеристик і особливостей технології виробництва; темпи оновлення продукції в цілому і по окремих її видах з розрахунком життєвого циклу; співвідношення нових і “старих” виробів в програмі і освоєних ринків при збуті; рівень оновлення товарів; вихід на ринок з принципово новими видами продукції; вибір часу виходу на ринок з новими товарами і вилучення з програми існуючих, що втрачають ринкові позиції товарів і ін. Ці питання вирішуються в тісному зв’язку з ринком, його вимогами, поведінкою конкурентів.

              Оскільки ринковий успіх від нині являється головним критерієм оцінки діяльності підприємств, а їх ринкові можливості визначаються правильно розробленою і послідовно втілюваною товарною політикою, то саме на основі вивчення ринку і перспектив його розвитку, підприємство отримує вихідну інформацію для вирішення питань, пов’язаних з формуванням, управлінням асортименту і його вдосконаленням.

              Для вирішення задач товарної політики на любому господарському рівні необхідний стратегічний підхід. Це  означає, що любе рішення у вказаній галузі повинно прийматись не тільки з точки зору текучих інтересів, але й з врахуванням того, як воно “спрацьовує”на кінцевій меті. Такий підхід потребує концентрації зусиль на вирішальних напрямках.

              Стратегія – це довгостроковий курс товарної політики, розрахованої на перспективу і передбачуване рішення принципових задач. Розроблена товарна стратегія, що використовується до того чи іншого періоду (3-5 роки чи більше) в основі своїй на протязі даного проміжку часу залишається, як правило, практично незміненою.

              Товарну політику неможливо відділити від реальних умов діяльності підприємства–виробника, специфіки його профілю. Разом з тим, як показує практика, знаходячись приблизно в однаково тяжких умовах ринково-економічної ситуації, що склалася в країні, підприємства по-різному  вирішують свої товарні проблеми: одні виявляють повне невміння і безпорадність, а інші, дотримуючись принципів і методів маркетингу, знаходять перспективні шляхи.

1.2 УПРАВЛІННЯ ТОВАРНИМ АСОРТИМЕНТОМ

ТОВАРНИЙ АСОРТИМЕНТ I ЙОГО ПОКАЗНИКИ

На сучасному етапі  немає компаній, практично, які виробляють і пропонують лише один товар. Деякі підприємства обмежують свою діяльність виробництвом і збутом єдиної групи товарів. Багато фірм займаються виробництвом і збутом декількох груп товарів. В будь-якому випадку на підприємстві виникає потреба управління товарним асортиментом.

Рівень різноманітності продукції, що виготовляється окремими підприємствами, визначається з допомогою показників її но­менклатури та асортименту.

Товарний асортимент – це динамічний набір номенклатури позицій продукції, яка користується потенційним попитом на ринку і забезпечує успішне функціонування підприємства на довгу перспективу.

Товарна номенклатура — це систематизований перелік усіх асортиментних груп товарів і товарних одиниць, що пропонуються виробником для реалізації. Основними показниками номенклатури продукції окремого підприємства є широка, насиченість, глибина та гармонійність (сумісність). Показник широти дає кількісну оці­нку різноманітності продукції фірми. Він свідчить, скільки окремих (за призначенням або за іншими властивостями) видів продукції ви­готовляє підприємство. Насиченість номенклатури дає змогу визна­чити загальну кількість товарів, з якої вона складається. Кількість пропозицій щодо кожного з окремих видів продукції характеризує глибину номенклатури продукції підприємства. Ступінь подібності між товарами різних асортиментних груп за призначенням, техноло­гією виготовлення, організацією обороту оцінюється з допомогою показника гармонійності. Основні показники номенклатури дають кількісну оцінку можливостей підприємства адаптуватися до змін­них та неконтрольованих чинників ринку. Більш глибоку, якісну оцінку товарного пропонування можна отримати за допомогою вив­чення асортименту продукції підприємства. Під останнім звичайно розуміють набір (підбір) однойменної продукції (послуг), конкрети­зований за назвами, видами, гатунками, розмірами, артикулами. Та­ка група товарів тісно пов'язана схожістю функціонально корисних властивостей, особливостей виготовлення, обігу і споживання в ме­жах однакового діапазону цін. Між товарною номенклатурою та асортиментом має місце зв'язок цілого і часткового. Тому для кіль­кісної оцінки товарного асортименту використовується розглянута вище система показників. Найчастіше показники ширини і глибини товарного асортименту беруть до уваги, коли приймають рішення щодо збільшення випуску окремих найменувань або марок продук­ції, а також коли оцінюють насиченість асортименту в цілому. Такі рішення виробники приймають, виходячи із обставин, що склалися, а також керуючись власною стратегією маркетингу, оскільки широ­кий асортимент уможливлює диверсифікацію пропонування. Різно­манітність продукції дає змогу орієнтуватися на різні вимоги спо­живачів і стимулювати здійснення закупок в одному місці. Такі рі­шення потребують додаткових ресурсів, залучення значних коштів. Глибокий асортимент створює умови для задоволення потреб покуп­ців різних сегментів щодо одного товару, а також для більш інтен­сивного використання торгових приміщень, проведення ефективної цінової політики. Усе це сприяє підвищенню конкурентоспромож­ності товару та додатковій прибутковості. Проте прагнення до ви­черпного асортименту значно збільшує витрати на створення і під­тримку необхідних запасів, породжує конкуренцію в середині окре­мих асортиментних груп товарів через їхню надмірну схожість. Пе­реборенню цих труднощів сприяє сумісність і гармонійність товарів різних асортиментних груп за їхнім кінцевим призначенням, каналами розподілу та ін.

Слід також знати, які головні чинники породжують зміни в асортиментній політиці фірм. До них належать:

- власні науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки фірм;

-зміни в товарному асортименті конкурентів;

- необхідність збільшення збуту;

- наявність виробничих потужностей, що не використовуються;

-необхідність використання побічних продуктів виробництва.

Для оцінки та управління товарним асортиментом використовуються також показники структури, основного й додаткового, обме­женого та впорядкованого асортименту. Під структурою асортимен­ту розуміють кількість однотипних видів виробів. Основний асорти­мент — це його головна складова, яка дає фірмі переважну частку прибутку. Додатковий асортимент доповнює основний у формі не­традиційних послуг, які надаються підприємством. Звичайно в додат­ковому асортименті реалізуються тільки ті товари та послуги, що гарантують обов'язковий прибуток. Найчастіше це досягається тоді, коли споживач не очікує наявності таких товарів у продажу (приєм­ний сюрприз, несподіванка). Із розширенням асортименту пов'язу­ють виробництво додаткових видів продукції, товарів та груп това­рів. Поглиблення асортименту — це спосіб розширення можливос­тей збуту за рахунок індивідуальних, особливих товарів, які задо­вольняють унікальні бажання споживачів. Такі дії передбачають пропонування покупцям певних видів або типів продукції в різних модифікаціях. Обмеження асортименту здійснюється за скрутних ви­робничих та фінансових можливостей, що виникли внаслідок коли­вань попиту і спадів кон'юнктури. У цьому разі вдаються до скоро­чення асортименту і концентрації зусиль на що стоять перед виробництвом, формування асортименту здійснюєть­ся різними методами. Однак управління асортиментом має бути без­посередньо підпорядковане керівникові служби маркетингу.

Принциповими рішеннями в процесі управління асортиментом вважаються:

—зняття з виробництва нерентабельних видів продукції, її окре­мих моделей, типорозмірів;

—визначення необхідності досліджень і розробок для створення нової та модифікування продукції, що виготовляється; затвердження планів і програм розробки нових або поліпшення наявних продуктів;

— надання фінансових ресурсів для втілення затверджених прог­рам та планів.

Прийняття рішень щодо асортименту залежні від фінансових можливостей керівництва фірми, глибокого знання ринкової кон'юнктури, від розміщення підприємства, а також від стану кон­куренції та загальної купівельної спроможності споживачів. Велике значення має стан матеріально-технічного постачання, а також чин­ник часу. Останнє пояснюється тим, що комерційний успіх не має постійного характеру, збільшуючись і зменшуючись у різні періоди з різних причин, тобто він є функцією часу. Планування асортимен­ту пов'язано також із розподілом виробничих потужностей для мак­симального використання наявних ринкових можливостей. Ця про­блема значно ускладнюється через зрозумілу обмеженість ресурсів у кожного підприємства.

У процесі планування асортименту традиційно вирішується пи­тання стандартизації та диференціювання товару. Зі стандартиза­цією товарів пов'язується зниження витрат на виробництво, розпо­діл, збут і обслуговування. Завдяки цьому уніфікуються елементи комплексу маркетингу, прискорюється окупність капіталовкладень. Однак надто велика стандартизація товару може призвести до зни­ження використання потенційних можливостей ринку, недостатньо гнучкої реакції на зміни ринкових умов, уповільнення нововведень.

Диференціювання товару сприяє повнішому використанню мо­жливостей ринку та його окремих сегментів, заповненню тих товар­них ніш, де немає конкуренції або вона незначна. Водночас визна­чення такого напрямку асортиментної стратегії пов'язане з необхід­ністю модернізації та збільшення виробничих потужностей, дивер­сифікації та переобладнання збутової мережі, розширення комплек­су маркетингу. Можливість сполучення стандартних і диференційо­ваних товарів залежить від конкретних умов діяльності продуцента і оцінюється за остаточним результатом — обсягом збуту та рівнем його ефективності. Слід зазначити, що найліпших результатів дося­гають фірми, стратегія яких передбачає компроміс між стандарти­зацією та індивідуальними особливостями продукції. Наприклад, виробництво найбільш конкурентноспроможних товарів. Кожен продуцент повинен систематично ревізувати асортимент і за необхідності впорядковувати його. Спеціальні знижки для спо­живачів полегшують розпродаж нерентабельних частин асортименту.

Головним індикатором ефективності різних складових асорти­менту вважають показники збуту. Вони можуть указати на ті продук­ти, котрі належить виключити з виробничої програми. З цією метою застосовують спеціальний аналіз, варіантом якого є так званий АВС — аналіз. Згідно з ним продукцію підрозділяють на три класи за одним із трьох критеріїв: збут, прибуток, відшкодування витрат. У категорію «А» відносять частину асортименту, з якою пов'язується великий (до 50 %) внесок у загальний збут; у категорію «В» — про­дукцію із внеском у загальний обсяг продажу до 25 %, а в категорію «С» — від 25 % і нижче.

ФОРМУВАННЯ ТОВАРНОГО АСОРТИМЕНТУ

Одна з найбільш складних проблем управління асортиментом полягає у визначенні, що повинно входити у склад товарного асортименту та з яких товарів чи модифікацій він повинен складатися.

Для вирішення цієї проблеми пропонується методика формування товарного асортименту, яка схематично представлена на рисунку №1.

Дослідження цільових ринків

(складання профілю цільових ринків)

Формування базового товарного

асортименту підприємства (БТА)

Визначення потенційних економічних

                     характеристик товару, який включається в БТА

Визначення рейтингу товару,

який включається в БТА

Формування та відбір варіантів

товарного асортименту РТА

Рисунок №1. Порядок формування товарного асортименту.

Перевагу слід надавати такому складу товарного асортименту, який забезпечує на протязі тривалого періоду постійне перевищення (або, як мінімум, збалансованість) прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства над потребами у фінансових ресурсах, необхідних для підтримки конкурентоспроможності підприємства.

Під рейтингом продукції розуміють місце, яке займає та чи інша номенклатурна позиція в ряду всіх позицій товарного асортименту, який проранговано. Рангування відбувається за цільовою економічною характеристикою продукції як по зменшенню значень характеристик, які оцінюють результативність (стратегічну корисність) для підприємства включення даної позиції в його товарний асортимент, так і по зростанню значень характеристик, які оцінюють величину витрат ресурсів, що необхідні для освоєння та виходу на ринок даної продукції. Рейтинг продукції падає по мірі зменшення результативності та збільшення витрат ресурсів, пов’язаних з виробництвом та виводом на ринок даної номенклатурної позиції.

Вибір економічної характеристики залежить від конкурентних умов, які складаються на підприємстві, для якого формують товарний асортимент.

До потенційних економічних характеристик, які слід включити по кожному виду продукції в БТА, відносять наступні: ціни на одиницю продукції, потенційні обсяги виробництва продукції в натуральному та грошовому вираженні; трудомісткість продукції; собівартість продукції та її елементи (матеріальні затрати, оплата праці, амортизаційна складова тощо); затрати на маркетингові заходи по просуванню продукції на ринку; капіталовкладення в матеріально-технічну базу виробничої сфери; прибуток від реалізації продукції; рентабельність продукції по затратах на виробництво; рентабельність капітальних вкладень; тривалість освоєння та виводу на ринок продукції; чисельність працівників.

Формуванню товарного асортименту передує розробка асортиментної концепції. З останньою ототожнюють побудову оптимальної асортиментної структури товарного пропонування. За її основу беруться споживацькі вимоги визначених груп (сегментів ринку), а також необхідність забезпечити підприємству найбільш ефективне використання сировинних, технологічних, фінансових  та інших ре­сурсів для виготовлення продукції з низькими втратами. Мета асор­тиментної концепції полягає в тім, щоб зорієнтувати підприємство на випуск товарів, котрі найбільше відповідають структурі та різно­манітності попиту конкретних покупців. Тобто асортиментна кон­цепція — це своєрідна програма управління розвитком виробництва та реалізації товарів Цільова частина цієї програми стосується оптимізації структури асортименту, а програмна — передбачає сис­тему заходів для досягнення такої структури у визначений період. Досягнення відповідності між асортиментним пропонуванням товарів і попитом на них базується на визначенні та прогнозуванні струк­тури асортименту. За прискореного науково-технічного розвитку ви­робництва та значної диференціації потреб прогнозування тенден­цій розвитку асортименту на віддалену перспективу має малу віро­гідність. Тому прогнозуються лише головні напрямки його розвитку, що допоможуть забезпечити майбутній ринковий попит. Суть фор­мування асортименту зводиться до планування всіх видів діяльності, які спрямовані на відбір продуктів для майбутнього виробництва та реалізації на ринку, а також приведення властивостей цих продуктів у відповідність з вимогами споживачів. Зрозуміло, що це, по суті, безперервний процес, який здійснюється протягом усього життєвого циклу продукту, починаючи з моменту зародження задуму аж до вилучення продукції з товарної програми. Формування товарного асортименту підприємства потребує виз­начення його принципової спрямованості, обсягів і супутніх послуг. У сучасному виробництві всі ці напрямки тісно взаємопов'язані і не диференціюються. Тобто треба досягти компромісу між різними сферами виробничо-комерційної діяльності підприємства. У най­більш узагальненому вигляді  система формування асортименту передбачає здійснення таких заходів:

1) визначення поточних і перспективних потреб споживачів, аналіз наявних способів використання продукції та особливостей поведінки споживача на відповідних ринках;

2) оцінка конкуруючих товарів-аналогів за тими ж напрямками;

3) критична оцінка власних виробів та конкуруючих товарів-аналогів з позицій покупців;

4) корегування асортименту у зв'язку зі змінами рівня конкурен­тоспроможності окремих товарів;

5) вивчення пропозицій щодо створення нових продуктів та по­ліпшення властивостей продукції, яка виробляється, а також нових способів та сфер використання товару;

6) розробка специфікацій нових або поліпшених продуктів від­повідно до вимог покупців;

7) вивчення можливостей виробництва нової або модернізованої продукції з урахуванням можливих цін, собівартості, рентабельності;

8) розробка спеціальних рекомендацій для виробничих підрозді­лів щодо якості, найменування, пакування продукту згідно з резуль­татами проведених випробувань виробу;

9) оцінювання та внесення змін до всього асортименту.

Нині планування асортименту та управління ним — це важлива й невід'ємна частина маркетингу. Окрім збуту, цей процес безпо­середньо торкається сфери виробництва, фінансування, матеріаль­но-технічного забезпечення, а також взаємовідносин із технологіч­ними та конструкторськими підрозділами. Тому наслідки помилок, що були допущені у плануванні асортименту, не можуть бути в майбутньому нейтралізовані лише політикою збуту та зусиллями реклами. Сутність управління асортиментом зводиться до створення продуктів, які споживач бажає придбати з метою пропонування цих товарів у необхідних обсягах і своєчасно. Тобто планування товар­ного асортименту — це важливий засіб конкурентної боротьби. Управління асортиментом базується на координуванні взаємо­пов'язаних видів діяльності: науково-технічної, проектної, комплек­сного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, сти­мулювання попиту. Остаточна мета планування — оптимізація асор­тименту з урахуванням стратегічних ринкових цілей підприємства.

Важливим напрямком управління асортиментом вважають вилу­чення (елімінування) з процесу виробництва малоефективних това­рів. Товар, що вичерпав свої ринкові можливості, приносить самі тільки збитки. Тому необхідні чіткі критерії вилучення застарілих товарів із виробничо-збутової програми. ЦІ критерії мають базува­тися на об'єднаній інформації з усіх ринків щодо показників реалі­зації товару, а також на систематичному контролюванні стадії його життєвого циклу.

Ефективність управління асортиментом і його планування вияв­ляється в тім, щоб втілити реальні та потенційні можливості підпри­ємства у такому сполученні виробів, яке задовольняє потреби поку­пців на високому рівні та дає змогу отримати достатній прибуток. Тобто, на слушну думку проф.
А.Ф. Павленка, «будь-який новий то­вар чи послуга матимуть успіх, коли їхні якості та характеристики, а, головне, вигоди від них будуть кореспондуватися із тими потре­бами та запитами, які існують на ринку. З іншого боку, будь-яке підприємство матиме тривалий успіх лише за здійснення ефективної інноваційної політики» .