Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками (на матеріалах Коломийського відділення Державного казначейства)

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ

дипломної роботи: „Казначейське обслуговування місцевих бюджетів

за  видатками” на матеріалах

Коломийського відділення Державного казначейства

          Предметом дослідження є процес  касового виконання державного  бюджету за видатками.

          Об’єктом дослідження є Коломийське  відділення Державного казначейства.

          Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та  списку використаних джерел і  літератури.

          У першому розділі розглядаються  теоретичні аспекти сутності  казначейського обслуговування  місцевих бюджетів за видатками. 

          У другому розділі здійснюється  аналіз касового виконання державного  бюджету України за видатками  на прикладі Коломийського відділення  Державного казначейства.

          У третьому  розділі розглядаються перспективи  розвитку казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками.

          Дипломна робота містить 4 таблиці, 3 рисунка. Загальний обсяг   роботи 98 сторінок.

ВСТУП

Центральною ланкою системи державних фінансів, за допомогою якої держава здійснює вплив на економічний і соціальний розвиток є бюджет.

Бюджет як фінансовий план державних  витрат і джерел їхнього покриття відіграє важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритет розвитку, її роль і форми реалізації закріплених функцій за нею. Це ефективний регулятор економіки, що відображає обсяги необхідних державі фінансових ресурсів, вимагає конкретні напрями використання коштів, спрямовує фінансову діяльність державі.

Бюджет як централізований фонд фінансових ресурсів держави характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків.

Видатки бюджету уособлюють економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за ціновим призначенням.

Держава виконує свої функції за допомогою формування і використання бюджетних коштів. Від місцевих органів  виконавчої влади залежить створення  такої системи, яка давала змогу контролювати відповідність державних доходів і видатків закону про бюджет на відповідний бюджетний період чи рішенню та забезпечувати рівномірний розподіл надходжень і витрат.

Залежно від своїх історичних і  національних особливостей кожна країна використовує банківську, казначейську або змішану системи касового виконання бюджетів.

Сьогодні питання децентралізації  бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація  є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація  сприяє ефективному  забезпеченню  суспільними  послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріпленого права кожного адміністративно-територіального  утворення на економічну самостійність  неможлива без наявності у  кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме територіальним органам  казначейства, як основній фінансовій ланці органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим органам Державного казначейства у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів через казначейства здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

Таким чином, сьогодні з особливою  гостротою постає проблема вироблення дійового механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і  повноважень усіх рівнів влади, а  звідси – видатків кожного виду бюджету. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і між бюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.

З огляду на це постало питання  про пошук шляхів ефективного  управління коштами місцевих бюджетів. Отже, впровадження казначейської системи  виконання місцевих бюджетів є нині дуже актуальною проблемою.

Питання казначейського обслуговування місцевих бюджетів досліджуються у працях учених і практиків К. Огданського, П. Петрушка, В. Стоян, Н. Сушко, О. Чечуліної, С. Юрія, С. Булгакової та інших. Однак потребують подальшого дослідження переваги казначейського обслуговування місцевих бюджетів і проблеми, що виникають в процесі роботи.

Джерелами для здійснення видатків є кошти місцевих бюджетів, які  акумулюються на єдиному казначейському рахунку та виділяються розпорядникам  коштів під певні програми та функції. Важливим джерелом фінансування є властивості надходження бюджетних установ, тобто грошові кошти отримані ними як плата за послуги, а також перераховані їм для виконання окремих доручень.

В основі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками лежить комплекс організаційних процедур щодо забезпечення обліку видаткових операцій, здійснення контролю за ціновим спрямуванням бюджетних коштів та формування фінансової звітності про виконання бюджетів за видатками.

Тому обрана тема дипломної роботи надзвичайно актуальна, адже завжди казначейському виконанню місцевих бюджетів за видатками щоденно можна отримати інформацію про виконання місцевих бюджетів за видатками.

Метою написання дипломної роботи є дослідити і узагальнити  процес казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками.

Предметом дослідження є економічні відносини між органами Державного казначейства і розпорядниками коштів бюджету.

Об’єктом дослідження є видатки  місцевих бюджетів.

При написанні дипломної роботи використано практичні матеріали  Коломийського відділення Державного казначейства.

Завданням дипломної роботи є:

-  розкрити сутність казначейського  обслуговування місцевих бюджетів  за видатками;

- показати механізм взаємодії  органів Державного казначейства  з розпорядниками бюджету;

-  провести аналіз виконання  місцевих бюджетів за видатками.

Методологічною і науковою основою  роботи є Закони України, інструктивні матеріали, праці українських та зарубіжних вчених-економістів.

РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ КАЗНАЧЕЙСЬКОГО          ОБСЛУГОВУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ЗА ВИДАТКАМИ

      1.1. Історичні аспекти та розвиток  Державного казначейства України

          Держава виконує свої функції  за допомогою формування і  використання бюджетних коштів. Від уряду насамперед залежить  створення такої системи виконання бюджетів усіх рівнів, яка б давала змогу контролювати відповідність державних доходів і видатків прийнятому закону про бюджет та рішень про місцеві бюджети на поточний бюджетний період та забезпечувати рівномірний розподіл надходжень і витрат.

          Треба зазначити, що перерозподіл бюджетних коштів - досить поширений спосіб розподілу фінансових ресурсів у країнах із перехідною економікою.

          Залежно від своїх історичних  і національних особливостей  кожна країна використовує банківську, казначейську або змішану системи касового виконання бюджетів.

          Більшість країн має банківську  систему касового виконання бюджету,  за якої банки на чолі з  Центральним (національним) вирішують  широкий спектр питань, пов'язаних  із касовим виконанням бюджету.  В основу цієї системи покладено принцип єдності каси, за якого всі бюджетні кошти надходять на єдиний рахунок Міністерства фінансів або казначейства до Центрального банку, з якого здійснюються всі витрати держави.

          Однак використання такої системи  за умов здійснення ринкових реформ спричинило зростання інфляційних процесів у багатьох країнах. Така практика управління фінансовими ресурсами держави виявилася неефективною через притаманні їй хиби. Касове виконання бюджетів усіх рівнів через Центральний і комерційні банки опинилося без належного контролю з боку держави. У банках було відкрито безліч поточних  рахунків

бюджетних  установ,    що     не    давало    змоги    застосовувати     механізм

попереднього  контролю за  витрачанням  коштів. За  умов  гострого дефіциту державного бюджету на поточних рахунках бюджетних установ зберігалися значні залишки вільних коштів унаслідок несвоєчасного перерахування міністерствами й відомствами отриманих із бюджету грошових ресурсів на рахунки підвідомчих установ. Це генерувало ризик їхньої втрати внаслідок неефективного використання або інфляційних процесів в економіці. А відсутність жорстких правил гри створювала певні труднощі у довгостроковому плануванні державного розподілу грошових ресурсів між учасниками бюджетного процесу.

          Наявний перерозподіл бюджетних  коштів у різних державах свідчив  про несумісність бюджетної та  економічної політики, оскільки  економічна політика держави  певною мірою несумісна з економічною  діяльністю суб'єктів господарювання. Зокрема, витрати на оплату кредитів для фінансування поточної діяльності окремих господарств, установ, організацій, як правило, значно перевищували проценти, отримані від розміщення ними вільних залишків коштів на банківських рахунках [20, с.56].

          Зменшити ці негативні прояви можна лише за допомогою оптимізації грошового обігу шляхом ефективного управління грошовими потоками. З переходом національних господарств до ринкових методів ведення економіки та відмови від єдиної державної форми власності перед багатьма державами постала необхідність захисту своїх фінансових інтересів, оперативного маневрування обмеженими державними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби. За таких умов дуже актуальним стало створення спеціальних органів, здатних забезпечити реалізацію вимог держави щодо управління державними фінансами.

          Світовий досвід переконує, що  найефективнішим є формування  і використання бюджетних коштів  шляхом створення нової фінансової  структури з підлагодженим механізмом виконання державного та місцевих бюджетів у вигляді казначейства. Головним призначенням національних казначейств є  сприяння  оптимальному  управлінню  державними  фінансами

шляхом  забезпечення  своєчасного і повного  формування  дохідної  частини національних бюджетів усіх рівнів та цільового використання бюджетних коштів при одночасному зменшенні видатків на державне фінансування. При цьому роль казначейства у виконанні бюджету може бути як пасивною (коли казначейство лише виділяє ресурси бюджетним установам для виконання їх програм), так і активною (коли казначейство має право встановлювати обмеження на зобов'язання або оплату урядових видатків).

          Загалом структура і роль казначейства, принципи його організації в  окремих країнах визначаються історичними і культурними особливостями, а також економічною ситуацією і розподілом повноважень між різними органами державної влади. У різних країнах на казначейство покладені свої характерні функції.

          Для аналізу економічних процесів, які відбуваються у національній економіці, першочергове значення має теорія розширеного відтворення. Одним із головних елементів цієї теорії є інвестиційний процес. Саме від обсягу та якості інвестиційного фонду держави залежать темпи економічною розвитку, стан економічного процесу тощо [21, с.3].

          Для розв'язання широкого спектра  проблем подолання економічної  скрути в Україні, для забезпечення  національного піднесення треба  насамперед забезпечити матеріальну  базу економічних реформ як  на рівні окремих підприємств, компаній, так і на рівні країни в цілому. На нашу думку, саме в цьому полягає глибинний сенс тих процесів, які відбувалися в господарстві країни протягом 90-х років. Зростання, яке спостерігаємо останніми роками в Україні засвідчує, що на мікро- і макрорівнях сформована певна фінансова база, яка дає змогу здійснити просування у напрямку застосування новітніх технологій, нових підходів до менеджменту. Така робота дасть можливість українським підприємствам вийти на досягнутий в інших країнах рівень результатів виробництва та виробничих відносин. При цьому рух уперед буде тим динамічнішим, чим ширшим буде фронт  перетворень  виробничих  процесів  як  в організаційно-економічному,

так і у техніко-технологічному плані.

          Велика частка національного продукту у вартісному вираженні прибирає форми бюджетних ресурсів, окремі складові яких суттєво вирізняються з точки зору їхньої інвестиційно-регулювальної ролі у відтворювальних процесах. Так, обсяги й напрями використання ресурсів бюджетних цільових фондів апріорі визначені та жорстко регламентуються державою через Державне казначейство України, яке здійснює фінансування бюджетних видатків.

           „Державні фінанси", тобто насамперед  система бюджетів держави, в  ринкових умовах є одним із  найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери [30, с.31].

          Історія зародження, становлення  і розвитку казначейства надзвичайно  багата і тривала.

          Термін «казначейство» походить  від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

          Терміни «казна» і «казначейство»  мають різні тлумачення в різних  країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією з роками казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури в різних державах.

          Проблематику     діяльності      територіальних     органів     Державного казначейства України  досліджують такі вітчизняні вчені, як:  П.Г. Петрашко, О.О. Чечуліна, В.Г. Александров, С.О. Булгакова, О.I. Назарчук,  Н.I. Сушко, К.М. Огданський, С.І. Юрій, В.І. Стоян та інші.

         Розглядаючи сучасні аспекти проблеми функціонування інституту казначейства, як керуючої системи у сфері фінансів, ми не можемо не розглянути історичні корені цього явища. Без цього кроку виключається можливість прийняття ефективних управлінських рішень у сфері бюджетних правовідносин на сучасному етапі. Неможливо кваліфіковано орієнтуватися у

певних  проблемах,  не   розуміючи   їх   історичну  сутність  і  не   володіючи

напрацьованим за минулі часи досвідом.

          Наприкінці 18 століття Петро І прийняв рішення заснувати такий вид управляючої державної установи як колегія. Створюючи колегії, Петро І перш за все прагнув виділити крупні групи справ та доручити кожну з них особливій вищій установі. Центральною  ідеєю функціонування колегії було колегіальне прийняття як управлінських рішень, так і рішень за результатами обговорення будь-якої справи. Серед усіх колегій особлива увага приділялася камер-колегії, берг-колегії, комерц-колегії, мануфактур-колегії та штатс-конторі. Коло їх завдань було окреслене вирішенням найбільш важливих питань того часу, а саме управлінням фінансами,  справами, пов'язаними з розвитком промисловості, торгівлі та взагалі народного господарства.

          Зосередимо свою увагу на камер-колегії. Вона повинна була збирати доходи, а також шукати додаткові джерела надходження грошових коштів в казну держави. Витрачанням державних коштів займалась штатс-контора. Першим президентом камер-колегії був призначений князь Дмитро Голіцин. Це відбулося 15 грудня 1717 року.

          За часів правління Катерини  II відбулися деякі зміни в діяльності камер-колегії. До зобов'язань, які були раніше додалися інші, а саме :                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

• збір доходів як в повному обсязі, так і у визначений час;
• доставка зібраних доходів до необхідних місць;
• забезпечення збереженості зібраних доходів;
• складання щорічних реєстрів про доходи кожного уєзду губернії, при цьому наведена інформація повинна бути точною;
• доведення усіх відомостей про доходи та витрати губернії до відома державного казначея.

          За часів правління імператора Павла була заснована посада державного казначея. Таким чином, фінансове управління в країні як і раніше здійснювалося казенними палатами, але тільки тепер під наглядом державного казначея.

          У 1821 році 2 лютого  був виданий  імператорський указ про заснування

департаменту  державного казначейства, головним завданням якого були:

-   контроль за рухом коштів  по надходженням та витратам  усіх

              казначейства;   

• здійснення головного рахівництва усіх надходжень та витрат держави.

         Можна сказати,  що  саме з   цього періоду і почалося становлення Державного казначейства, яке протягом часу приймало все більш розвинені форми та державну значимість.

          Казначейство як спеціальний  фінансовий орган, що відав  касовим виконанням державного  бюджету, в Росії був заснований після 1863 року як департамент державного казначейства у складі Міністерства фінансів. Усі зібрані казначейською системою прибутки надходили на єдиний рахунок у Державному банку. Казначейство організовувало стягування податків, зборів, мита, вело облік прибутків держави і відпускало кошти на витрати, передбачені державним бюджетом.

          Повний бюджет України був  складений при гетьмані Павлові  Скоропадському. Загальну суму його  прибутків обраховано на 3.249.730.000 крб., видатків - 5.346.735.000. Дефіцит у 2.097.005.000 крб. мав бути покритий випуском серії білетів державної скарбниці на суму 1.004.650.000 крб. та іншими кредитними операціями на суму 1.092.355.000 крб. Можна вважати, що з Маніфесту Олександра І «Про затвердження міністерств» від 8.10.1802р. серед перших міністерств було і Міністерство фінансів. В його завдання входило управління державним майном, яке давало необхідні доходи, і фінансування державних потреб.

          Україна, як відомо, була провінцією  Росії. Між нею та іншими  провінціями щодо бюджету нічого відмінного не було. Спроби побудувати бюджет України на базі власної державності здійснювалися у 1917-1920 роках. Центральна Рада наприкінці 1917 року намагалася зробити незалежними фінанси України від фінансів Росії. [12, с.15-1]

          За  часів  Радянського  Союзу  касове  виконання  Державного бюджету

здійснював    Державний   банк    СРСР.    Система     виконання   Державного бюджету, що функціонувала  в колишньому СРСР, була досить ефективною і в цілому відповідала потребам централізованої планової економіки, її функціонування забезпечувала органічна взаємодія, з одного боку, державних банків, з другого - Міністерства фінансів, його місцевих органів та галузевих міністерств і відомств.

          Із здобуттям незалежності в Україні виникла природна необхідність створення прийнятої в усьому світі фінансової структури для контролю за виконанням бюджету.

          Зміни в 1993 році функцій Національного банку України, закріплення його незалежності від уряду України ускладнили процес касового виконання Державного бюджету через банківську систему, призвели до некерованості бюджетним процесом, розпорошення бюджетних коштів на рахунках, відкритих в установах комерційних банків. В багатьох випадках безпідставно затримувалося перерахування коштів через банківську систему, внаслідок чого до державного бюджету України кошти надходили із запізненням або зовсім не надходили. Питання видаткової частини державного бюджету також були не регульовані. Практично контроль зі сторони держави за виконанням державного бюджету та управління наявними коштами не здійснювалися. З іншого боку, реалізація принципу самостійності бюджетів усіх рівнів призвела до неможливості виконання державного бюджету фінансовими органами. Таким чином, виникли об'єктивні передумови для створення у державі окремого органу виконавчої влади, який би забезпечив прозорість бюджетного процесу на стадії його виконання, створення системи ефективного управління бюджетними коштами, здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів, надання користувачам достовірної інформації про виконання Державного бюджету України. [14, с.18]

          У 1995 році Указом Президента України "Про Державне казначейство" від 27.04.95р. №335 засноване  Державне  казначейство  України, постановою 

Кабінету  Міністрів  визначені його структура, основні завдання та функції.

          Сьогодні новостворене Державне  казначейство намагається продовжити  те, що започаткували перші українські  казначеї.

          В своєму розвитку Державне казначейство України пройшло певні етапи, які супроводжувались заснуванням організаційної структури органів казначейства, перерозподілом виконання функцій як між банківською і фінансовою системами, галузевими міністерствами і відомствами, так і між підрозділами центрального апарату Міністерства фінансів України, його місцевими фінансовими органами із запровадженням казначейського виконання бюджетів, шляхом здійснення оплати рахунків розпорядників коштів за надані їм товари та послуги на підставі поданих підтверджувальних документів. При цьому запроваджено процедури контролю, які здійснюються органами Державного казначейства. 1996 рік став роком завершення створення структури органів Державного казначейства, яка налічує на сьогодні близько 13 тисяч працівників. [15, с.19]

          Була розпочата передача функцій  фінансування від галузевих управлінь  Міністерства фінансів України  Головному управлінню Державного  казначейства. 2001 роки стали для  казначейства роками оптимізації  процесу управління бюджетними  ресурсами  шляхом  удосконалення функцій по  виконанню видаткової частини бюджету. З 1 січня 2004 р. на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками були переведені місцеві бюджети Івано-Франківської області.

          Підводячи підсумки пройдених  етапів розвитку казначейської системи необхідно відзначити , що органи Державного казначейства України реалізували функцію обслуговування місцевих бюджетів, при цьому було забезпечено:

• відповідну прозорість бюджетного процесу;
• поточний контроль за цільовим спрямуванням коштів;
• достовірність звітних даних про виконання Державного  бюджету

за  видатками. 

1.2. Видатки місцевих бюджетів та  їх види

          Використання бюджетних коштів безпосередньо пов'язане з виконанням державою та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань, найважливішими з яких є регулювання суспільного відтворення, задоволення потреб населення, управління державою, забезпечення охорони правопорядку, функціонування національної оборони, здійснення міжнародного співробітництва, охорона навколишнього природного середовища тощо. Широке коло державних завдань зумовлює різноманітність напрямів витрачання коштів, які зосереджені в централізованому фонді грошових коштів держави.