Особливості циклу родинних обрядів на млинівщині (за польовими матеріалами, зібраними в с.Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ

МАЛИШ Дана Ростиславівна

ОСОБЛИВОСТІ ЦИКЛУ  РОДИННИХ ОБРЯДІВ НА МЛИНІВЩИНІ

(ЗА ПОЛЬОВИМИ  МАТЕРІАЛАМИ, ЗІБРАНИМИ В С.ОСТРОЖЕЦЬ  МЛИНІВСЬКОГО Р-НУ, РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛ.)

Кваліфікаційна робота

На здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра

За спеціальністю 6.020101 «Культурологія»

                                           Науковий керівник:

                                                          кандидат філологічних наук,

                                    доцент кафедри 

                                                      культурології та філософії

                                                                 Янковська Жанна Олександрівна

Дата подання на кафедру

«___» ______________2011р.

ст. лаборант кафедри _____________________Л.Л.Вінічук

Допущено до захисту  

Завідувач кафедри ______________________ доц. М.О. Зайцев

Голова ДЕК 

Оцінка __________

__________________________________ проф. В.Г.Виткалов

Острог, 2011

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. Особливості  родильної обрядовості на Млинівщині 7

1. Особливості передродових та власне родових обрядів

        в с.Острожець                                                                                8

2. Семантика післяродильних обрядів на Млинівщині                 17

РОЗДІЛ ІІ. Особливості  весільної обрядовості Млинівщини    24

2.1.Особливості обрядовості передвесільного  періоду

в с.Острожець                                                                                      25

2.2. Особливості  власне весільних обрядодій на  Млинівщині           32

2.3.Післявесільна  обрядовість в с.Острожець                                 49

РОЗДІЛ ІІІ. Поховальна обрядовість Млинівщини та її особливості  в с.Острожець                                                                52

3.1. Обрядодії  пов’язані з тілом небіжчика                                      53

3.2. Особливості  власне обряду похорону на  Млинівщині                56

3.3. Особливості  обрядів  поминання  в с.Острожець                     58

ВИСНОВКИ                                                                                         63

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                70

ВСТУП

В сучасному цивілізованому світі кожне село має свою писану історію. Саме з цього починають  знайомство з його громадянами приїжджі гості. На сьогодні це вже необхідний атрибут спілкування зі світом. Та мало хто з них цікавиться традиціями, народними звичаями і віруваннями  відвідуваної місцевості.

Оскільки я народилась і виросла в с. Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл., мене особливо зацікавило питання його історії, культурних традицій. Я вважаю, що сьогодні дещо втратився зв'язок з народними  традиціями, що стали забуватись, змінюватись  і осучаснюватись, втрачено зв'язок з минулим. Потрібно не лише знати традиції, але і відроджувати їх, звертатися до свого коріння, намагатися віднайти не тільки невідоме в своєму минулому, але, спираючись на нього, побудувати стратегію оновлення духовного життя нації. Гублячи ж минуле, ми ризикуємо не здобути майбутнього.

Із найдавніших часів  наші предки надавали особливого значення утворенню сім’ї. Відповідно до цього  формувалася родинна обрядовість. У характері родинної обрядовості  відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні  уявлення, що формувалися протягом століть.

Родинна обрядовість  мала надзвичайне значення для українців  і супроводжувала всі найважливіші життєві етапи людини (народження, весілля, смерть). Саме  тому вона супроводжувалася значною кількістю магічних обрядодій. У своїй роботі я зосередилась саме на розгляді особливостей всіх найважливіших  обрядів родинного циклу.

Актуальність теми дослідження визначається потребою вивчення духовної спадщини нашого народу. Останнім часом помітно зріс інтерес до проблем вивчення обрядовості на невеликих локальних територіях. Значну допомогу у відтворенні давніх  обрядів дають перекази, записи розповідей місцевих старожилів.

Мета дослідження: із загально-традиційного комплексу родинних обрядів виокремити, систематизувати та проаналізувати  особливості циклу родинних обрядів в с.Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

Для досягнення поставленої  мети необхідна реалізація наступних

завдань:

     -    з’ясувати  теоретичні аспекти родинної  обрядовості;

• зібрати фольклорно-етнографічний матеріал щодо родинної обрядовості на Млинівщині;
• проаналізувати польові записи на основі теоретичних праць відомих дослідників;
• вивчити та описати особливості родильної, весільної та поховальної обрядовості в селі Острожець;
• порівняти традиції родинних обрядів в с.Острожець та загалом по Україні, що описані в літературі;
• проаналізувати обряди, пов’язані із проведенням родинних подій на Млинівщині.

Об’єктом дослідження є родинно-обрядовий комплекс українців.

Предметом – особливості циклу родинних обрядів в с.Острожець Млинівського   р- ну, Рівненської обл.

Джерельна та теоретична база: Основу дослідження становлять польові записи, зібрані автором у с.Острожець, на Млинівщині.

Стосовно теоретичної  бази можна сказати, що ця проблематика досліджувалась такими вченими, як Хв. Вовк, П.Чубинський, В.Борисенко, А.П. Пономарьов та ін. Вагомою працею у дослідженні  родинної обрядовості є праця  Г.Л.Боплана «Весільні звичаї українців у першій половині ХVІІ ст.». Також В.І.Наулко у книзі «Культура і побут населення України» подає опис найважливіших родинних обрядів. Борисенко В. у своїй праці «Традиції та життєдіяльність етносу» звертає увагу на регіональні особливості родинної обрядовості на Україні, ритуальне значення деяких обрядів.

У цьому ряду можна назвати  підручники: Лановик М., Лановик З. «Українська усна народна творчість», Лозко Г. «Українознавство», Кононенко П.П. «Українознавство», Крисаченко В.С. «Українознавство», Пономарьов А.П. «Українська етнографія», Правдюк  О.О.  «Народне весілля на Україні», з допомогою яких можна виділити,  скласифікувати і проаналізувати  особливості циклу родинних обрядів на досліджуваній території. Також у роботі використано словники та літературознавчі довідники.

Методи дослідження: у роботі використано такі методи: історико - порівняльний, аналітичний, описовий, ретроспективний, метод польових досліджень, синтезу. Для узагальнення інформації, отриманої з різних джерел, застосовувався аналітико-синтетичний метод як один з важливих методів типологізації.

Новизна роботи полягає у локальному вивченні особливостей циклу родинних обрядів на конкретній території – у с.Острожець Млинівського р-ну, Рівненської обл.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в бакалаврській роботі факти, висновки і узагальнення можуть бути використані у подальшому дослідженні обрядової спадщини Млинівщини,  створенні спеціальних праць, навчальних посібників з особливостями родинної обрядовості на локальних територіях. Також, дані цієї дослідницької роботи можуть бути використані при читання курсів «Традиційна культура українців» та інших народознавчих курсів.

Структура бакалаврської  роботи передбачає Вступ, три розділи, Висновки, Список використаної літератури та Додатки. У Вступі окреслено актуальність, мета та завдання даної роботи, об’єкт та предмет дослідження з його методологією, джерельну та теоретичну базу, новизну та практичне значення отриманих результатів. У І розділі «Особливості родильної обрядовості на Млинівщині», який складається з двох підрозділів, здійснено детальний аналіз родильної обрядовості на Україні та виділення особливостей родильної обрядовості на локальній території.

У ІІ розділі «Особливості весільної обрядовості Млинівщини»  окреслено спільні риси святкування  весілля на території України. Також, на їх основі здійснено виокремлення особливостей весільної обрядовості  на Млинівщині, зокрема в с.Острожець.

У ІІІ розділі «Поховальна  обрядовість Млинівщини та її особливості  в с.Острожець» здійснено аналіз поховальної обрядовості на Україні  загалом, та виокремлення особливостей даної території. У Висновках  підведено підсумки роботи.

Розділ І. Особливості родильної обрядовості на Млинівщині

Народна мораль українців  вважала основним завданням кожного  подружжя народження та виховання дитини. Бездітність трактувалась як нещастя, а намагання запобігти народженню дитини - тяжким гріхом. Ось чому українські родини завжди були великими, сповнені дитячого сміху й веселощів.

Поява у сім'ї дитини є  важливою подією для всієї родини. У давнину, наприклад, народження дитини сформувало цілу систему обрядів, метою  яких було забезпечити новонародженому  та його матері добре здоров'я, відповідний  психологічний стан, адаптацію до нових умов. Намагаючись пояснити народження дитини, праслов'яни вбачали  у цьому дію магічних сил та духів предків і вважали, як стверджують  в своїй праці «Українська  усна народна творчість» Лановик М. та Лановик 3., що «дитина приходить у світ живих зі світу мертвих. Посередницею при цьому виступала мати немовляти, яка за допомогою жриці племені (роль якої пізніше виконувала баба-повитуха) «переходила» межу між живими та мертвими, щоб привести на світ дитину» [21, с.221]. Тому обряди, пов'язані з появою на світ дитини, тісно межують з магією та віруваннями.

Піклування про дитину в сім'ї починалось вже з вибору подружжя. Існувала сувора заборона на кровний зв'язок між нареченими і  вживання спиртних напоїв у перший місяць після одруження. Майбутній  матері не дозволялось виконувати важкої хатньої роботи, всі її бажання  намагались вдовольнити, поліпшувалось  її харчування, адже майбутня дитина повинна  була народитись здоровою. Існували заборони, які повинні були захистити дитину від вроджених фізичних і розумових  вад. У сім'ї для забезпечення здорового спадкоємця старші жінки  ретельно стежили, щоб майбутня мати (а часом це переносилося і на батька) дотримувалася усіх табу, пов'язаних з вагітністю.

Впродовж віків породіллям допомагали баби-повитухи, які ще за часів трипільської культури, згідно праці «Українознавство» Лозко Г., вважалися

жрицями язичницького культу: посередницями між людьми і міфічними  божествами, які полегшують пологи, допомагають новонародженим. Пізніше  вона стала ще й посередницею між  родиною та церквою: несла до попа курку, брала ім'я і молитву, домовлялася про день, коли мають відбутися хрестини[22, с.303]. В Україні існує звичай вшановувати бабу-повитуху на другий день Різдва; його ще називають «Бабин день». Це свято своїм корінням сягає сивої давнини - у наших предків було свято Рода і Рожаниць, коли в дар цим Богам приносили жертовних тварин, виливали на требище мед, молоко, клали пироги і плоди, просили, щоб Боги берегли їхню дитину або дарували продовження роду в майбутньому. У християнстві це свято має назву Собору Богородиці [23, с.305]. У цей день жінки несуть до церкви хліб і пироги. Відбуваються жіночі зібрання, кожна йде до своєї повитухи і несе пироги, курку, кашу, на знак пошани, за народження дитини, тут відбувається застілля. Отже, в родильній обрядовості поєднувалися як раціональні елементи народного досвіду, так і забобонні та магічні дії. Це пояснюється тісним зв'язком дохристиянських та християнських вірувань наших предків, їх знання з прийняттям християнства синтезувалися і виокремились в окрему релігію, де й досі простежуються язичницькі мотиви.

На мою думку, дуже важливим є саме передродовий період в житті  матері, яка має з особливою  обережністю та турботою ставитись  до свого становища. Від цього  етапу залежить майбутнє немовляти. Тому цей розділ присвячено саме розгляду передролильних обрядодій, що стосуються запрошення баби-повитухи. Важливим є на основі матеріалів, зібраних в с.Острожець, виділити особливості цих обрядодій та пояснити їх значення та причини таких обрядів їх символіку.

1. Особливості передродових та власне родових обрядів в с.Острожець

 «Почулась» – так, згідно з працею Кондратович О.П., на Поліссі говорили, коли жінка відчула дитину в себе під серцем[17, с.6]. Як згадує жителька с.Острожець Жук М.А., коли жінка відчула, що вона вагітна, то казали, «що то Божа ласка зійшла на неї» [IV]. Також жінка згадує, як розповідала їй бабуся про свою сусідку, що довго не мала дітей і звернулась за допомогою до місцевої баби-повитухи, яка оглянула жінку і «якесь чудо- зілля дала пити, та якісь чари заклинати». І дійсно, через рік-жінка вже няньчила власну дитину [IV]. На мою думку, цей випадок ще раз підтверджує думку про тісний зв'язок релігії, магії та народної медицини, а також про виняткову роль баби-повитухи в родильній обрядовості.

Велику увагу приділяли  дню появи дитини на світ, який є  не менш важливий, ніж день зачаття. В с.Острожець, за словами місцевої жительки Васильчук Г.І., важкими були пологи в понеділок, а діти, народженні в цей день, – «вередуни, непослухи та упертюхи», в п'ятницю – «лінтяї, бешкетуни, та проте, доля до них ласкава» [III]. Дитина, народжена на Наума, буде мудра; на Благовіщення – нерозумна; на більше свято – нещаслива, каліка або безумна. Цікавим було вірування на Млинівщині в те, що дитина народжена на сьомому місяці, більш життєздатна і має віщу силу. Це було пов'язане з вірою в містичне число.

За словами тутешньої  жительки Бойчук Г.С., «на сьомий місяць Бог дитині розум дарує», а також саме в сім років дитина йде до школи і руйнується її зв’язок зі світом дитинства, коли вона «мала дар домовика бачити й забавлятись з ним»[І].

О.Ковальчук, провівши свої дослідження, виявив, що, «за українським світоглядом, розумові, моральні і фізичні здібності дитини закладаються задовго до її народження. Тому майбутній матері намагалися створити якомога кращі умови під час протікання вагітності, жінка мусила дотримуватися багатьох приписів, що нерідко перетворювалися в цілу систему табу та заборон» [14 , с.87].

Як і на всій території  України, на Млинівщині до майбутньої матері ставились із надзвичайною повагою. Перед нею при зустрічі знімали шапку, поступалися в усьому, не дратували і не ображали, їй не годилося відмовляти, коли вона щось просить, вважалося, що «просить не майбутня мати, а дитина», – говорить місцева жителька[V]. Якщо ж скупий господар чи господиня пошкодують дати садовини чи городини, то їх знищить гусінь, або в коморі заведуться миші, а в скрині міль «та й поїсть все твоє багатство» [VI].

На основі зібраного матеріалу  можна зробити висновок. Що образ миші присутній в усій родильній обрядовості. З нею пов'язані багато забобонів та прикмет. Варто зауважити, що не завжди вона виступає як негативний образ. Ось, наприклад, Чміль Г.Й. згадує, як її бабуся забирала в неї перший, що випав, молочний зуб і кидала в шпарину в підлозі, примовляючи «візьми мишко-золотушко собі мідненький, а моїй Галинці принеси золотенький» [VII]. Миша вважалась посередницею між світом живих та мертвих, а тому її ніколи не проганяли з хати, коли в родині народжувалась дитина.

На основі матеріалів польових досліджень та теоретичних праць можна виокремити ряд найважливіших заборон для майбутньої матері на Млинівщині. У цій місцевості вона не мала права сердитись, лаятись, носити у собі злобу, щоб не народилося таке ж злобливе дитя, також заздрити або нарікати на свою долю, щоб «доля не образилась і не відвернулась від дитини», – розповіла жителька села Колпак Л.І. Категорично заборонялося красти, бо вважалося, що «коли мати щось вкраде, то дитина може постраждати не тільки фізично (вкрадений предмет може відбитися на тілі дитини), але й морально (вродиться із злодійським нахилом)» [44, с.72].

Васильчук Г.І. розповіла, що заборонялося при переляку хапатися за різні частини тіла. «Як вагітна жінка гляне на щось страшне і схопить себе за руку, ногу, лице і т. д., то як родиться дитина, в неї буде родима пляма» [III].

Починалися родильні обряди, як правило, із запросин баби-повитухи. У традиційному українському побуті баба-повитуха – одна з найшанованіших осіб. М.П.Стельмахович зазначає, що «повитухами ставали жінки 45-50 років, які вже самі втрачали дітородну функцію. Нею мала бути добра, чесна, порядна людина, яка любить дітей, досконало знає народну медицину, володіє народним повивальним мистецтвом» [35, с.15].

За В.І.Наулко («Культура і побут населення України») на Правобережжі її називали бабою-бранкою, у північних районах – просто бабою[26, с.192]. На досліджуваній території – в основному називали бабою-повитухою, або бабою-сповивальницею, говорили – «та що дитя сповила» або «прийшла баба дитяті пупа відтяти» - повідомила тутешня мешканка Кардаш 3.I. [VI].

Традиційно запрошував бабу-повитуху чоловік породіллі, який ішов до неї  в основному з хлібом. На Млинівщині довгий час побутував обряд запрошення баби-повитухи саме матір'ю породіллі, яка ніби передавала свою кровинку в руки іншої жінки, що на час пологів  ставала для неї ніби другою матір’ю[V]. Але з часом така традиція втратила своє символічне значення і, як згадує Вакула B.C., «чоловік сам ходив запрошувати «бабу-сповивайку» для своєї жінки. Окрім хліба, брав він з собою ще й рушники вишивані та доброго меду, щоб життя в неї і майбутньої матері було солодким»[II].

Баба-повитуха в свою чергу  приходила до породіллі не з пустими  руками, а приносила хліб, що символізував багатство та щастя, свячену воду та зілля. Повитуха не має права відмовлятись. Після приходу в дім вона стає однією з центральних постатей в родильній обрядовості.

Колпак Л.І. розповіла про свою бабусю, яка славилася на всю околицю: «Це була дуже добра, лагідна, привітна, розумна жінка. Якось трапився випадок, коли в утробі жінки була мертва дитина, і вона дуже мучилась. Ніхто не знав, що робити, тому покликали найзнатнішу повитуху. Вона спасла життя цій жінці, яка після того народила ще троє дітей» [V].

У деяких регіонах баба-повитуха залишалася в родині на сорок днів, доки, за народними віруваннями, жінка і дитина залишалися нечистими і їм заборонялося приходити до церкви або з'являтися на людях. Весь цей час баба допомагала молодій матері доглядати за дитиною, адже вона найкраще знала, як це робити. За народною традицією, в с.Острожець молодій матері не дозволялося раніше займатися повивальним ремеслом. Цим займалася виключно баба-повитуха[І].

Крім того, згадує жителька села Васильчук Г.Т., «бабуня дивилася у вікно або на воду в казані, що стояв на підвіконні і могла визначити долю дитини. Якщо народження нічне – дивилися на зорі» [III]. Також на досліджуваній території вірили, що на долю можна вплинути в момент народження, тому просили бабу-повитухи проректи дитині добру долю. Якщо баба-повитуха бачила якусь лиху звістку для дитини чи доля не віщувала їй багатства й достатку, то, згадує тутешня жителька Жук М.А., «вона мовчала і нічого не казала, або казала, що в дитини життя видасться не легким» [IV].

Отже, на основі зібраного матеріалу можна зробити висновок, що бабі-повитусі належала головна роль у системі родильних обрядодій. На неї покладався важкий тягар відповідальності за майбутнє життя дитини та матері, тому бабою-повитухою ставали лише жінки поважного віку, з доброю репутацією, також ті, що успадкували своє вміння від попередніх сповивальниць. Жінка має володіти не лише теоретичними знаннями, а й уміти знайти вихід зі складних ситуацій, а також володіти певними надприродніми здібностями провіщення долі та замовляннями проти злих сил, недарма її називали «відьмою» чи «відункою». Повитуху не можна було просто обрати. Це було внутрішнє покликання жінки, яка могла взяти на себе таку відповідальність.

Система власне родильної  обрядовості включає дії баби-повитухи для покращення самопочуття породіллі, а також різноманітні замовляння для полегшення пологів. Сюди також  відносять обряди зливок та першої купелі новонародженого.

Прийшовши, баба-повитуха відчиняла  всі замки, відкривала вікна та розв'язувала  усі вузли. Як пояснює Крисаченко B.C. це полегшувало роди, відкривало шлях дитині[15,с.256]. Також жінка обкурювала породіллю зіллям, що було по-особливому зібране та поєднане. Традиція зіллєзбирання сягає своїм корінням ще дохристиянських часів. На досліджуваній території, не становив виключення такий обряд, жительки цієї місцевості ретельно ставилися до збору трав та їх приготування. Знання зіллєваріння передавалися з покоління в покоління. Щоб полегшити пологи, за дослідженням Павлюка В.П. «Українське народознавство», баба-повитуха виконувала спеціальний масаж для породіллі, робила компреси, вигрівання у гарячому зерні[44, с.349]. На досліджуваній території особливим було те, що баба-повитуха давала жінці велику кількість води і примовляла: «Як ця вода в тебе легко втікає, так щоб і дитина легко вийшла», –  згадує місцева жителька Бойчук Г.С.[І].

Як правило, повитуха приймала дитину на рушник, заздалегідь вишитий  матір'ю. А на Млинівщині нерідко  новонароджений приймався у велике решето, що означало захищеність від нещасть у майбутньому [VII].

Іноді пологи були важкими, тоді повитуха використовувала різні замовляння та підручні речі, що символізували межу між світом «живих» і «мертвих», яку жінка мала переступити. В с.Острожець траплялись випадки, коли жінки народжували стоячи, це допомагало дитині швидше народитися[ІV].

Прийнявши дитину, повитуха відтинала їй пуповину. З цим теж  пов’язано багато цікавих обрядів, що описані в праці «Українська  усна народна народна творчість» Лановик М. та Лановик 3.: «Якщо це був хлопчик – це робили на сокирі, поліні чи книжці  –  щоб господарем був і розумним ріс; дівчинці це робили на веретені  –  щоб доброю господинею була, пряла й ткала»[23, с.225]. Зв'язували пуповину червоним шовком, щоб захистити від вроків і хвороб або коноплями з насінням, що є символом плодючості. Зав'язування пуповини новонародженому супроводжувалось побажанням здоров'я, розуму, довгого та щасливого життя: «Зав'язую тобі щастя і здоров'я, вік довгий і розум добрий». Або баба тричі хрестить дитину і каже «Баба тобі пуп в'яже, а Господь нехай дає тобі щастя і здоров'я, і вік довгий, і розум добрий - з батькової молитви, і з материної, і з бабиної»,- повідомила жителька с.Острожець Васильчук Г.Й. [ІІІ].

У родині завжди бажанішим було народження хлопчика, особливо первістка. Цікавим є обряд, який розповів місцевий житель с.Острожець Вакула В.С., – «Батько після народження дитини виходить на центральну дорогу та зустрічає всіх перехожих хлібом та чаркою, сповіщаючи таким чином радісну звістку» [II]. Люди, за словами Васильчук ГЛ., «дають для новонародженого або гроші, або якісь інші гостинці» [II].

У системі родильних обрядодій простежуються елементи давніх культів. Це, в першу чергу, культ води (обряд «зливок»- ритуальне обмивання рук баби-повитухи та самої породіллі), культ хліба, рослин (різноманітні обереги, букети зі свяченим зіллям, відвари), дерев (як символ роду, виготовляли колиску для дитини з певної породи дерева). Так, у деяких сім'ях на дверях малювали дерево і при народженні нового члена родини на ньому малювали новий листочок. Такий звичай був поширений, згідно праці Павлюка В.П., на Гуцульщині та у прикарпатських районах[44, с.225]. Щодо колихання, то воно символізувало очищення повітрям. Зокрема, на досліджуваній території колиски виготовляли з дуба або липи, вони вважалися оберегами від злих сил. Як розповів місцевий житель Вакула B.C., «чим міцніша порода дерева, тим і дитина буде міцнішою, здоровою. Для дівчат робили колиски з липи, а орнаменти  з тополі або берези». Це провіщало красу та стрункість [І].

Страх за новонароджену дитину є природним, а тому це породило цілу систему забобонів, які дійшли й  до нашого часу. Так, як розповіла жителька с. Острожець Колпак Л.І., не дозволялось купувати одяг, виготовляти колиску до народження дитини. Також, коли в хаті є маленька дитина, не бажаними були візити інших людей після заходу сонця. До дитини не приходили з пустими руками, не вивішували пелюшки дитини на ніч, не позичали нічого в породіллі[V].

До обрядів власне родильної  обрядовості слід віднести обряд  «зливок», або ще його називали «зливанням», «обмиванням». Вода, згідно народних уявлень, мала цілющу властивість, а обряд  мав на меті очищення породіллі та баби-повитухи. За свідченням Таланчук О., цей обряд проводили тричі: на другий, третій або сьомий дні після пологів, або на сороковий день[37, с.156]. На досліджуваній території цей обряд проводили, в більшості випадків, на другий день після пологів. Це було пов'язано, як розповіла жителька с.Острожець Кардаш З.І., з тим, «щоб жінка очистилась і отримала захист, на випадок як щось трапиться з дитиною»[VІ]. Натомість на більшості інших територій обряд зливок проводився саме на 40-й день, коли жінка очистилась після пологів і втратила зв'язок з «тим світом» (як і баба-повитуха). Християнізувавшись, цей обряд перейшов в обряд «Виводу».

Для виконання обряду повитуха брала миску з водою і клала  туди різноманітні ягоди (калини, щоб  породілля була красивою і здоровою), на Млинівщині ще клали пшеницю або  інші зерна, збори трав м'яти, чебрецю, що, як розповіла Чміль Г.Й., «мали покращити самопочуття, додати сил після пологів»[VII]. Баба-повитуха брала воду і зливала на руки породіллі. При цьому вона приговорювала: «зливаю свою руку, а твою душу»[VII]. На деяких територіях при цьому обряді були присутні жінки, як зазначає в своїй праці А.П. Пономарьов, «вони кидали до миски вівсо, калину» [32, с.250]. Повитуха також скроплювала їх водою. В с.Острожець при цьому обряді була присутня лише мати породіллі, все було втаємничено, цьому обряду приділяли велику увагу, оскільки жінка очищувала свою душу. Місцева жителька Колпак Л.І. розповіла, що «сторонні могли порушити обряд, або ж і навести вроки на породіллю» [V].

Право першої купелі надавалося бабі-повитусі, при купанні вона використовувала предмети, що були освячені до того в церкві (вода, квіти, ягоди), вони мали передати дитині свої цілющі властивості.

За свідченням Жук М.А., купіль супроводжувалась цілим рядом  приписів. Для дівчат воду варили в  високому посуді, щоб були стрункі, а для хлопців з товстими стінками, щоб були сильними. Не допускали, щоб  вода кипіла, а то дитина «злобною виросте». До купелі дівчат кидали калину, ромашку, щоб «красною» була, іноді додавали мед, щоб життя було солодким. До купелі хлопчика кидали кору дуба, щоб  міцним був, чебрець та васильки, щоб  гарним виріс. Споліскували дитину свяченою водою[ІV].