Споживчий кредит

117

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми магістерської роботи полягає в тому, що розвиток даної сфери банківської діяльності є недостатньою  в нашій країні, а також необхідністю нового підходу до організації банківського обслуговування населення в умовах ринкової економіки. Із переходом до ринку проблема розвитку банківської практики, вдосконалення банківського обслуговування населення набула особливої актуальності

Об'єктом дослідження в даній роботі є процес кредитування населення, його особливості, специфіка та принципи.

Предметом дослідження являється практика надання споживчого кредиту та його умови.

Основною метою дослідження є проблеми розвитку споживчого кредиту в Україні та пошук шляхів його  розвитку в нашій країні.

В роботі були поставлені слідуючі завдання: дослідити економічну сутність, проаналізувати практику визначення кредитоспроможності індивідуального позичальника, простежити розвиток операцій с платіжними картками в процесі споживчого кредитування, узагальнити прогресивний досвід кредитування населення за кордоном, виявити перспективні шляхи розвитку споживчого кредиту в Україні.

Науковій новизні даної роботи сприяє ряд факторів: по-перше, змінилась структура банківської системи, по-друге, в умовах корінної ломки старої адміністративно-командної системи економіки змінюється зміст  банківської політики її пріоритети. В зв'язку з цим особливу увагу в даній роботі надано кредитній політиці банку щодо кредитування населення в широкому плані. По-третє, розвиток національних і міжнародних кредитних ринків передбачає зміну суті банківської діяльності із врахуванням потреб ринку. Виникає необхідність в проведенні банківського менеджменту, маркетингу, впровадження найновіших технологій, вивченні і покритті економічних ризиків з метою найбільш повного задоволення потреб клієнтів банків з мінімальними для останніх витратами.

Практична цінність даного дослідження полягає в тому що запропонована методика оцінки кредитоспроможності позичальника та аналізу його фінансового стану для забезпечення повернення кредиту та зниження кредитних ризиків може практично застосовуватись. Магістерська робота містить також пропозиції щодо покращення споживчого кредиту в Україні спираючись на світовий досвід та останні досягнення в цій галузі.

Структура роботи має такий вигляд в першому розділі розглянуто суть, значення, види споживчих кредитів, умови та принципи кредитування фізичних осіб, розглянуті окремі види споживчих кредитів. Другий розділі включив в себе оцінку кредитоспроможності, особливості кредитування фізичних осіб, платіжні картки як інструмент економіки та перспективи їх розвитку. Третій розділ містить контроль за цільовим використанням споживчого кредиту, зарубіжний досвід кредитування населення, основні проблеми та шляхи розвитку споживчого кредиту в Україні.

Обсяг роботи склав 120 сторінок та 52 пункта використаної літератури, в роботі представлені висновки.

РОЗДІЛ І.  ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ

1.1. Суть, значення і види споживчих кредитів

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту – споживчий кредит, призначений для задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розвиненість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення. Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни.

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичний особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту – кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1)     доступність кредиту;

2)     величина відсоткової ставки;

3)     строки надання і погашення;

4)     здатність позичальника повернути кредит.

Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торгівельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційне кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадним та іпотечними банками.

У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб’єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торгівельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівково чи безготівково) і продажу в розстрочку.

До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.

Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:

1)                      витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

2)                      витрати на задоволення потреб (поточного) капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника.

Історично першою формою споживчого кредиту була так звана “талі трейд” – торгівля в розстрочку, яка почала розвиватись в Західній Європі ще у XVIIIст. Мандрівні торговці (“тапімени”) періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певній місцевості і певним сім’ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття).

В умовах низької торгівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру.

Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами.

Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині ХІХст. для прискорення реалізації швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягне при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку – автомобіля.

У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвитку споживчої сфери.

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їх споживчих потреб.

У розвинутих країнах світу завдяки товарному споживчому кредиту продається значна частка товарів тривалого користування. Широко використовувалася практика продажу товарів у кредит у торгівельній мережі колишнього СРСР. На жаль, в Україні поки що продаж товарів із розстрочкою платежу не набував поширення.

У правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998р., встановлюється порядок продажу суб’єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлених строк і на визначений  відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянами, які мають постійний дохід і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб’єкт господарювання.

У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що рекомендується для продажу в розстрочку, - телерадіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби з кришталю, фарфору, фаянсу, хутринні вироби, транспортні засоби, персональні комп’ютери тощо.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб’єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб’єкт господарювання зобов’язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах передбачених договором. Договір укладається за умови пред’явлення покупцем паспорта і довідки придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам – органом, що призначив пенсію.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб’єкта господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб’єкт господарювання, але не вище чинних на момент продажу товарів різних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб’єкта господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їх вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – не менше 50 відсотків. Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – від 6 до 24 місяців.

Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою платежу на 6 місяців, шестимісячної – із розстрочкою платежу на 12 місяців, двадцятимісячної – із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи.

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадиться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

В Україні товарний дефіцит і розгортання інфляційних процесів змусили і товаровиробників, і торгівельні заклади на початку 90-х років відмовитися від реалізації товарів у кредит. Повернення до продажу дорогих товарів у розстрочку – крок закономірний і потрібний.

Він вигідний як для господарських суб’єктів, у котрих багато проблем із реалізацією продукції, так і для споживачів, оскільки робить для них доступним практично будь-які товари, навіть найдорожчі.

На ринку автомобілів України нині виникають різні форми автокредиту. Так, широко відомо стала система продажу юридичним і фізичним особам у розстрочку автомобілів “Daewoo” і “Таврія” через Українську страхову компанію “Гарант-Авто”.

Умови цієї кредитної системи такі: внесок, який дорівнює 50% вартості автомобіля, має бути сплачений відразу після укладання договору, решта вартості виплачується щомісяця рівними частками протягом терміну договору (6, 12, 18, 24 місяці).

Для придбання автомобілів “Daewoo” в кредит юридичні особи подають такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства покупця; баланс підприємства за останні два квартали і декларацію про прибутку підприємства; анкету встановленої форми; рішення зборів співзасновників на передачу автомобіля під заставу страховій компанії тощо. Фізичні особи подають такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства, на якому працює покупець: довідку про доходи покупця з місця основної роботи; анкети, які заповнюються покупцем і керівником за місцем роботи; ідентифікаційний код покупця тощо.

Зазначені  документи подаються на розгляд страховій компанії “Гарант-Авто”, яка приймає рішення щодо укладання з покупцем договору страхування. У разі позитивного рішення покупець сплачує перший внесок, в який входить страховий платіж у розмірі 4% від суми першого внеску. Формою забезпечення кредиту в даному випадку є страхування.

Грошовий споживчий кредит.

На практиці залежно від цільового характеру (призначення) використовуються різні види грошових позик.

Інвестиційні позики – це кредити на будівництво і реконструкцію житла, будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний вид споживчого кредиту є довгостроковим. Довгострокові споживчі інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під заставу нерухомості – квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів та ін. Надання будівельного споживчого кредиту часто здійснюється банком шляхом відкриття лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами, які відповідають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт. Традиційно до інвестиційних довгострокових споживчих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби та її молодняку.

Позики на розвиток індивідуальних господарств.

Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським) господарствам (затверджено постановою Правління НБУ №46 від 6 березня 1995р.) позичальник може звертатися до комерційного банку за отриманням таких кредитів: короткострокових (строком до 12 місяців) – на витрати поточної виробничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції): довгострокових (строком більше 12 місяців) – на будівництво, розширення, реконструкцію об’єктів виробничого призначення; придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; придбання худоби для поповнення основного стада та птиці; будівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін.

Позики на купівлю споживчих товарів або оплату послуг. Йдеться про дорогі товари і послуги тривалого користування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та ін. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною в необхідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між комерційним банком і фізичною особою мають при цьому носити чесний і рівноправний характер.

Цільові позики окремим соціальним групам населення (наприклад, молодим сім’ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств населення. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсоткову ставку за спрощених умов оформлення та ін. Так, згідно з Положенням про надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла (постанова КМУ від 3 грудня 1997р.) кредитування цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зворотнім і здійснюється у межах коштів, передбачених у державному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний рік). Правом на отримання довгострокового (до 30 років) державного кредиту користуються молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни (позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов. Розпорядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є окремий Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву при Міністерстві у справах сім’ї та молоді України. Обслуговує це кредит банк-агент – комерційний банк України на основі окремої угоди, укладеної із Фондом.

Сума кредиту обчислюється виходячи з норми 21кв. метр загальної площі житла на одного члена сім’ї та додатково 10кв. метрів на сім’ю, а вартість будівництва (реконструкції) 1кв. метра загальної площі житла не повинна перевищувати визначену середньостатистичну його ціну у населеному пункті або регіоні, де будується житло.

Кабінет Міністрів України 5 жовтня 1998р. прийняв Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі.

Нові види грошових споживчих позик.

Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клієнтам нові, зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування. В Україні новими грошовими банківськими споживчими позиками на нашу думку вважаються чековий кредит і банківські кредитні картки.

Чековий кредит – це вид споживчого кредиту, при якому надання позик здійснюється при відкритті окремого чекового рахунку. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту – кредитування з овердрафтного рахунку (при від’ємному сальдо на поточному рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового рахунку і спеціальних банківських чеків.

Овердрафт, як зазначалося вище, - це кредит, який надається автоматично у разі утворення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за овердрафтом визначається під час відкриття рахунку і не може перевищувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чековому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку.

Позики з овердрафтного чекового рахунку погашаються, як правило, в процесі надходження на рахунок нових додаткових коштів.

Спеціальні чекові рахунки відкриваються в банку з метою надання (випуску) для своїх клієнтів спеціальних чеків визначеної вартості. Банк встановлює клієнту на його прохання певний ліміт кредитування і на цю величину видаються чеки. Сума кредиту зараховується в дебет даного рахунка.

Чековий кредит є різновидом поновлюваної позики. Це форма кредитної лінії з правом одержання кредиту протягом певного строку.

Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування. Банк дозволяє власнику рахунка виписувати чеки на суму лише в межах встановленого ліміту. Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.

Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредитування як для фізичної особи, так і для банку. Його організація не вимагає значних витрат: чековий кредит легко піддається банківському контролю. Для клієнта чековий кредит вигідний й тим, що комерційні банки беруть за його користування відносно невелику плату.

Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту, як кредитування за допомогою кредитної картки. Основна перевага кредитної картки, яка ц робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні.

Кредитна картка – це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту. Кредитні картки виготовляють з матеріалу, важкодоступного для підробки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на перше місце як засію розрахунку в сфері споживання. Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться позичальникам в рахунок своєї кредитної картки. Використання кредитних карток значно полегшує умови надання споживчого кредиту. Проте залишаються значними й зловживання і навіть шахрайство при практичному застосуванні кредитних карток: так, вони можуть використовуватися не їх власником, а іншою людиною.

Кредитні картки випускаються банком-емітентом для своїх платоспроможних клієнтів за певну плату. Для кожної з карток встановлюється ліміт кредитування. Кредитні картки можуть поширюватись групами банків.

Комерційні банки США почали широко застосовувати кредитні картки з 50-х років ХХст. Певною мірою кредитні картки виявили свої переваги із запровадженням системи суцільної комп’ютеризації торгівельних і банківських установ.

Використання кредитних карток виражає економічні відносини з споживчого кредитування між трьома суб’єктами: 1) банком; 2) власником картки; 3) торгівельною організацією (торговцем). Між банком і торгівельним закладом укладається відповідна угода про використання кредитних карток цього банку при покупці товарів. Торгівельний заклад має дати офіційну згоду на прийняття карток даного банку при розрахунках за товари, що ньому куплені. Для торгівельної організації кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку. З кредитними картками працюють в основному великі торгівельні заклади, дрібні роздрібні торговці віддають перевагу при розрахунках за товар готівці.

Періодично через певний строк (або негайно) торгівельні організації передають у банк рахунки за товари, продані власникам кредитних карток. Банк оплачує ці рахунки, перераховуючи певну суму коштів на поточний рахунок торгівельної організації. Поступово ліміт кредитування вичерпується і якщо власник кредитної картки не погашає своїх зобов’язань перед банком, картка втрачає свою дію.

Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок ліміту кредитування за нею, і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.

Отже, можна виділити такі типові стадії процесу споживчого кредитування за допомогою кредитних карток: 1) видача банком кредитної картки клієнту-позичальнику; 2) купівля позичальником товарів за картку в магазині; 3) перевидача магазином торгівельних рахунків на куплені товари в банк; 4) перерахування банком коштів на поточний рахунок магазину; 5) щомісячне виставлення магазином рахунків за куплені товари власнику кредитної картки – постачальнику; 6) повернення позичальником коштів банку.

Кредитні картки для потреб споживчого кредитування можуть випускатися не лише банками, а й такими організаціями, як авіакомпаніями, залізниці, готелі, телефонні фірми, автозаправочні станції тощо.

Банк одержує відсотки за кредит, що надається власником карток у межах ліміту кредитування. Банк регулює величину кредитного ліміту за картками і періодично відновлює самі картки, що дозволяє йому переоцінювати кредитоспроможність власників карток.

Як правило, лише найбільші комерційні банки здатні емітувати власні кредитні картки, адже, щоб давати прибуток, система поширення карток має бути досить масштабною. Основні витрати, пов’язані із застосуванням кредитних карток, для банків становлять витрати на їх випуск на ринок, тобто пошуки комерційної мережі, яка була б згідна приймати їх як засіб платежу. Зрозуміло, що емісія власних кредитних карток є досить дорогою банківською операцією. Тому на практиці комерційні банки використовують загальнонаціональні (навіть всесвітні) системи кредитних карток. Найвідоміші з них: VISA, American Express, Diners’Club та ін. Банки на основі купленої ліцензії емітують кредитні картки цих систем.

На ринку має місце досить жорстка конкуренція між різними системами і видами кредитних карток.

Кредитні картки призначені переважно для споживчого кредитування в роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило, не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Ліміт кредитування за більшістю карток менше вартості таких товарів.

Потенційні можливості використання кредитних карток досить великі. В Україні роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.

1.2. Основні умови і принципи кредитування фізичних осіб

Ринкові перетворення, що відбуваються на сучасному етапі розвитку України і супроводжуються структурними змінами кредитної системи, розширенням сегментів кредитного ринку, появою нових видів кредитних інструментів, удосконаленням кредитних (інструментів) технологій, зумовлюють необхідність розвитку як теоретичної бази, так і методологічної основи кредитних відносин зокрема банківського кредитування.

Одним із визначних елементів методологічної основи кредитних відносин, суб’єктом яких є комерційні банки, виступають принципи кредитування, що визначають найважливіші умови функціонування банківського кредиту і покликані розв’язати триєдине завдання: стимулювати розвиток підприємств-постачальників, сприяти зміцненню грошового обігу в державі й забезпечувати безперервну циркуляцію позичкового фонду, досягаючи при цьому ефективності реалізації перерозподільчої функції.

Принципи кредитування – це основні положення, правила й умови, яких повинні дотримуватися банки при здійсненні кредитування. Ці положення й правила визначаються природою, роллю, функціями кредиту і тими суспільними умовами, в яких вони проявляються.

Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являє собою поновлену кредитну систему, в яких збереглися окремі риси старої схеми і вводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу розвитку економіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування залишився таким, як і до перебудови, але зміст кожного з них набув суттєвих змін.

До специфічних принципів банківського кредитування відносять цілеспрямованість (цільове використання), диференційованість, строковість повернення, забезпеченість і платність. У Положенні НБУ “Про кредитування” перелічені принципи трактуються як умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядаються як недоліки кредитної діяльності.

Сутність принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту полягає в тому, що позичка маж надаватися лише на визначені цілі, а саме на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У цьому полягає відміна кредитування від фінансування, оскільки останнє такої суворої мети не має.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може послужити підставою для дострокового повернення кредиту або введення штрафного позичкового процента. Принцип цілеспрямованості в умовах ринкової економіки дещо змінив свій зміст – комерційні банки надають позички на нових умовах у нетрадиційній формі. Якщо при централізованій адміністративно-командній системі господарювання мало місце кредитування сукупного об’єкта, що в ході банківської реформи призвело до певної уніфікації використання кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного кредитування, коли підприємства й банки застосовують ту форму, яка на їх думку є найбільш доцільною.

Дослідження кредитної діяльності комерційних банків України показує, що поряд із кредитуванням за сукупним об’єктом використовуються разові кредити. Із загального обсягу кредитів, що надані банками в сферу матеріального виробництва станом на 01.12.98р., 76,6% припадає на матеріальні запаси й виробничі витрати. 11,9% -  на накопичення товарно-матеріальних цінностей і запасів в торгівлі. Кредити, надані для здійснення розрахунків, становлять 33,8% від загальної суми кредитів, строк погашення яких не настав. У цілому тепер налічується близько тридцяти напрямків використання позичок комерційних банків суб’єктами господарювання.