Загальна характеристика ПАТ «Херсонський суднобудівний завод»

РОЗДІЛ 1. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗОВНІШНІ РИНКИ

          1.1. Роль та причини розвитку зовнішньоекономічної діяльності

     Роль зовнішньоекономічної діяльності в сучасній Україні завжди була і залишається пріоритетним напрямом політики держави, що створює основи для розвитку вигідної торгівлі і сприятливого інвестиційного клімату в країні.

     З одного  боку ЗЕД стала одним з головних  джерел доходів державного бюджету,  а значить - найважливішим чинником  вирішення ключових економічних  і соціальних завдань. З іншого боку - вона є явищем новим, а тому знаходиться в стадії становлення, і сама потребує відповідної підтримки і тому ЗЕД природним чином обтяжена численним проблемами. Її діапазон виявився дуже широким, від недостатнього досвіду суб'єктів ЗЕД та перетворення її самої в основний засіб відтоку капіталу з країни,  до необхідності освоєння сучасних форм конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і формування відносин з міжнародними економічними організаціями, що відповідають інтересам України .

        Але, як і в будь-якій іншій галузі тут теж існують свої проблеми, які виявляються у переважанні експорту сировинної групи товарів. У домінантно-монопольній залежності, від практично одного імпортера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний стан країни. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі, зростаюча  деградація переробних галузей та висока імпортна залежність їх, від так званого критичного імпорту, не залишають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної складової не відповідає потребам стабілізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн - 70-80%.

 Така ситуація є  небезпечною для вітчизняної  економіки, оскільки високий рівень  її відкритості є наслідком  безсистемної торгівлі на фоні  глибокої кризи. Будь-яке небажане коливання кон'юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників  на рівень банкрутства [1].

     Очевидно, що успішний розвиток ЗЕД, а  з ним і здійснення ефективної  інтеграції країни у світове  господарство, залежить від вирішення багатьох її проблем. Це передбачає всебічне дослідження цілісної природи даного явища на основі зарубіжного та вітчизняного досвіду [2].

У розвитку зовнішньоекономічної діяльності особливу роль відіграє держава. Це, в першу чергу, пояснюється  загальними причинами, які криються в характері української економіки. Як відомо, в періоди змін в економічних підвалинах суспільства активність держави в економічній сфері має значення, яке важко переоцінити .

      Серед  основних причин, які стимулюють  розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, слід виділити такі: нерівномірність економічного розвитку різних країн світу; відмінності в сировинних ресурсах; відмінності в людських ресурсах; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; різний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов [3].

     Нерівномірність  економічного розвитку різних країн світу, тобто, кожна держава проводить власну економічну політику, що базується на певному розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, обслуговування та інших галузей економічної системи, спеціалізуючись при цьому в тих сферах економіки, які дозволяють мати значні переваги.

     Відмінності  в сировинних ресурсах, тобто, більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти і достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експорту [4].

     Відмінності  в людських ресурсах. Щорічно  в результаті пошуку роботи  в світі переміщується більше  двадцяти п'яти мільйонів чоловік  із країн, що мають надлишок трудових ресурсів: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія. В основному цей потік направлений у регіони, які потребують додаткового притоку робочої сили: Західна Європа, США, Близький Схід. Тому даний процес має об'єктивний характер і сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв'язків.

     Нерівномірність  розміщення фінансових ресурсів- однією з закономірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функціонування світового інвестиційного ринку. В 90-х роках у світі сталося значне підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули близько 100 млрд дол. США щорічного інвестиційного потоку .

     Характер політичних відносин - розвиток зовнішньоекономічних зв’язків  стимулює пошук оптимальних форм розв'язання суперечностей між країнами. При цьому вони дозволяють погасити політичну конфронтацію, яка зазвичай призводить до негативних наслідків (розрив економічних відносин, економічна і політична блокада, війна і т.п.). У свою чергу, політична стабільність створює сприятливі умови для розвитку міжнародних економічних відносин.

     Різний  рівень науково-технічного розвитку - при посередництві зовнішньоекономічних зв'язків країни вирішують проблеми не тільки модернізації процесу виробництва, а й задачі диверсифікації товарної номенклатури (асортименту), отримання нових технологій, ноу-хау. Обмін між країнами студентами, науковими співробітниками, спеціалістами дозволяє підтримувати високий інтелектуальний і технологічний рівень у країні, стимулює розвиток наукоємних виробництв, допомагає реалізувати інтелектуальний потенціал країни на світовому ринку [5].

     Специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов-реалізація економічного потенціалу країни на світовому ринку можлива не тільки завдяки різному рівню виробничих умов країн, а й особливостям природно-географічного положення. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямках, що дозволяє їм отримати значні валютні надходження (Швейцарія, Італія, Єгипет, Франція, Угорщина). Вигідне географічне положення країни дає можливість їй отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію (Польща, країни Прибалтики).

     Таким чином, більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу [6].

     Отже, необхідність  існування зовнішньоекономічних  зв'язків обу-мовлюється тим, що  різні країни мають різні виробничі  умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній країні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості [6].

     У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі отримала назву "ринкової економіки". Ключовим елементом конструкції "ринкова економіка" є ринок [8].

     Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціа­льними та іншими ознаками. "Ринок" для американця, західно-европейця, японця виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська "ринкова економіка" тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька - до державного "дирижизму" західнонімецька - до "соціального ринкового господарства", а японська - до "корпоративного патерналізму". Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.

     У той же час у всіх названих країнах ринок має цілком визна­чений набір загальних ознак, який дає можливість судити про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з'ясувати все, що розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються в ринковій економіці України. Що ж являє собою ринок? У буденному розумінні ринок - це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття "ринок" значно ширше, й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На нашу думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку [9].

     Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної (позичкові капітали, цінні папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу виступає також інформація. Тому поняття "товарний ринок" - це лише елемент загального поняття "ринок". По-друге, ринок - це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економічна категорія. По-третє, ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.

     Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи так широко поняття "ринок", не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу й споживання [10].

     Сучасний ринок є ринком по­купців. Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати "диктат споживачів" на відміну від "диктату продавців", характерного для нашої сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу [11].

     Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Таке право в минулому базувалося на приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може бути і приватна, і колективна, і державна власність. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Як це розуміти? Намагаючись задовольнити запити споживачів, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина складається на ринку продавців, ринку, характерному для нашої сучасної дефіцитної економіки. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів. Перемога тієї чи іншої сторони залежить від рівня розвитку економіки в цілому, а також від ступеня розвинутості ринкових відносин [12].

     Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це досить складні процеси, і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб'єктів ринко­вих відносин у цьому напрямку мусить брати на себе держава, проводячи певну антимонопольну політику. Основні ознаки сучасного ринку зображені на Рис 2.

Рис 1.2. Характерні ознаки сучасного ринку

     Оскільки  в ринкові відносини вступають  різні суб'єкти, а до сфери обміну  надходять різноманітні товари  й послуги, то в країні формується  досить складна ринкова структура,  яка включає найрізно­манітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

     Так, з  точки зору об'єктів обміну, ринки  бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок [13].

     З територіальної  точки зору, ринок може бути  внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній  ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (респу­бліки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

     Кожен вид  ринку має свої особливості.  Всі вони тісно пов'язані й  органічно взаємодіють: якщо відбувається  порушення в одному з них,  то це викликає перебої в  роботі інших і системи в  цілому.

    Приклад. Розпад національного ринку СРСР привів до серйозних збоїв у функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення нових самостійних національних держав викликало необхідність формування цілого ряду нових національних і регіональних ринків, без яких економіка молодих держав нормально функціонувати не може.

     Всі види  ринків можуть бути зведені  принаймні до чотирьох економічних  утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів;  ринок робочої сили. За ними  стоять реально діючі вищеназвані ринки.

В умовах поглиблення  і розширення світогосподарських зв'язків  товарні ринки втрачають національні  і територіальні кордони, перетворюючись у світові товарні ринки, на яких виступають торговці всіх країн. Разом з тим продовжують існувати і відповідно відокремлені національні ринки окремих товарів в межах державних кордонів [14].

     Товарний  ринок структуризується з врахуванням  характеру взаємодії контрагентів  — продавця і покупця. Він  включає два сектори — закритий і відкритий. Закритий сектор — частина товарного ринку, в межах якого взаємодії покупця і продавця залежить від різних форм комерційних відносин. В цьому секторі існують обмеження юридичного характеру, різного роду взаємозалежності, угоди про спеціалізацію і кооперування, різні спеціальні торговельно-економічні, валютно-фінансові, воєнно-політичні угоди. Для цього сектору характерний високий ступінь цілеспрямованого впливу на ринок; з боку монополій, держави, обмежений вплив на ринок ринкової ціни (вона часто фіксується), відносна стійкість рин­кових зв'язків і цін [15].

     Зовнішній ринок є сферою стійких товарно-грошових відносин між країнами, породжених міжнародним розподілом праці. Найпростіша модель зовнішнього ринку (модель часткової рівноваги) відображує основні функціональні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією на світовому ринку, кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою відбувається міжнародна торгівля. Зовнішній ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі країн світу. Світове господарство як сукупність національних економік країн світу виявляється через міжнарод­ний рух факторів виробництва. Міжнародній економіці притаманні розвинена сфера міжнародного обміну товарами та факторами виробництва, виникнення міжнародних форм виробничої діяльності, набуття відносної самостійності міжнародною фінансовою системою, створення механізмів міжнародного регулювання економіки, поглиблення відкритості економік країн світу.

     Для світового ринку властиві такі ознаки:

-   товарне виробництво, що вийшло поза національні рамки;

-   переміщення товарів зумовлено не лише внутрішніми, а й зовнішніми попитом та пропозицією;

-   оптимізація використання факторів виробництва;

-  забезпечення конкурентоспроможності товарів та їх вироб­ників.

     Товар у міжнародній економіці є об'єктом міжнародного обороту. Попит і пропозиція на товар діють як у національних межах, так і на міжнародному рівні, формуючи сукупний попит і сукупну пропозицію. Товари можуть бути спроможними до міжнародної торгівлі і неспроможними до неї. На перші з них ціни встановлюються взаємодією попиту і пропозиції як всередині країни, так і за кордоном. Ціна других товарів встановлюється попитом і пропозицією на національному рівні [16].

     Сучасна міжнародна економіка формується і розвивається залежно від рівня забезпеченості країн факторами виробництва.

     Поняття "зовнішній ринок" вважається вужчим за значенням, ніж поняття "світове господарство". Якщо на зовнішньму ринку відбувається лише міжнародна торгівля, то у світовому господарстві — окрім міжнародної торгівлі — ще й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо.

     Поняття "міжнародні економічні зв'язки" ширше, ніж поняття "міжнародна торгівля", оскільки, зокрема, охоплює:

-  товарну торгівлю;

-  інвестиції;

-   міграцію робочої сили;

-   науково-технічне співробітництво;

-   міжнародний туризм.

     Виходячи із зазначеного переліку зовнішньоекономічних операцій, який не є вичерпним, міжнародна торгівля є складовою міжнародних економічних зв'язків.

    Зовнішня торгівля регулюється з допомогою тарифних (мито, еквівалентні миту збори) і нетарифних (квоти, ембарго, фітосані-тарні правила, стандарти тощо) методів.

     Митний тариф є переліком ставок мит, що застосовуються до товарів, які переміщуються через державний кордон. Номінальну ставку мита зазначають у митному тарифі. Дійсна ставка тари­фу відображує рівень стягнення мита з кінцевих імпортованих товарів і враховує мито, стягнене з імпортованих проміжних то­варів. Тарифною ескалацією називають підвищення стягнення мита, враховуючи ступінь обробки зазначених товарів.

     До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі належать ембарго, квоти (глобальні, індивідуальні), ліцензування, державні субсидії, державна закупівля товарів і послуг, валютне регулювання, сертифікація тощо.

Нетарифні методи вимірюють:

-   часткою тарифних позицій, на які поширюються нетарифні

обмеження;

-   часткою вартості експорту чи імпорту, охоплену нетариф-

ними обмеженнями;

-   співвідношенням цін світового ринку

     Вартість нетарифних бар'єрів розраховують як еквівалент ад­валорного мита.

     Керівництво країн нерідко віддає перевагу нетарифним методам регулювання міжнародної торгівлі. За своєю природою вони не є додатковим податковим тягарем для населення і є зручнішими для досягнення бажаного результату порівняно з тарифними ме­тодами. Нетарифні обмеження поки що практично не регулюються міжнародними угодами, отже керівництво країн має ши­роке поле для дій на власний розсуд.

     Квота є найпоширенішою формою кількісних обмежень. Синонімом квоти вважається контингент, щоправда останнє поняття частіше вживається для позначення квот, що мають сезонний характер. Вирізняють квоти експортні, імпортні, глобальні, індивідуальні.

     Ліцензування — метод регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності за допомогою надання державними органами дозволів на екс­порт чи імпорт товарів. У ліцензіях зазначаються обсяги й терміни. Відомі такі види ліцензій: разові, генеральні, глобальні, автоматичні.

     Добровільне обмеження експорту — це зобов'язання, яке бере на себе країна-партнер, щодо дотримання її суб'єктами певного кількісного обмеження експорту з неї.

     Для регулювання міжнародної торгівлі найчастіше використовуються такі режими: режим нації найбільшого сприяння, національний режим, преференційні режими, а також режими митних союзів, зон вільної торгівлі, спільних ринків [17].

     Виробники і споживачі здійснюють міжнародну торгівлю безпосередньо або через посередників (товарні біржі, торги, аукціони).

      Основними показниками зовнішньої торгівлі є експорт, імпорт, торговельне сальдо, торговельний оборот, платіжний баланс, торговельний баланс.

      Експорт — це вивезення з країни товарів, капіталу, цінних паперів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку. Ви­везення з країни товарів, які раніше були ввезені до неї, без їхньої переробки називається реекспортом. Імпорт — це ввезення до країни товарів з-за кордону для реалізації на внутрішньому рин­ку. Отже, міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів і послуг. Торговельне сальдо означає вартісну різницю між обсягами імпорту та експорту, а торговельний оборот — суму вартісних обсягів експорту та імпорту.

     Стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю загальної рівноваги у міжнародній торгівлі. Ця модель поєднує попит і пропозицію на товари всередині країни з попитом і пропозицією на них за кордоном. Вона оперує поняттям "взаємний попит", що означає таку кількість імпортованого товару, яка потрібна певній країні для того, щоб спонукати її експортувати відповідні обсяги інших товарів. Вона відображує умови попиту і пропозиції, розміри виробництва і споживання, відносні пере­ваги країн, їх рівень спеціалізації, фізичний обсяг торгівлі, умови торгівлі, виграш від торгівлі та його розподіл. Міжнародна (загальна) рівновага досягається тоді, коли одночасно зрівноважуються попит і пропозиція на товар у внутрішній і міжнародній торгівлі.

     На зовнішньому ринку попит і пропозиція постійно взаємодіють, у результаті цього формуються ціни, які називаються світовими. Певною мірою на них впливають географічні чинники. Наприклад, вартість зерен кофе визначатиметься затратами на його вирощування у різних географічних регіонах.

   1.2. Характеристика методів виходу на зовнішній ринок

    Після того, як підприємство визначило, який ринок є найбільш привабливим для нього та проаналізувало всі можливі негативні та позитивні сторони свого рішення, перед ним постає питання – у якій формі виходити на цей ринок. Ця проблема постає при розробці маркетингової стратегії, її вирішення є стратегічним для будь-якої фірми.(Рис.1.1)

Рис.1.3. Методи виходу підприємства на зовнішній ринок

     Для того, щоб проаналізувати різни методи виходу підприємства на зовнішній ринок, необхідно враховувати наступні критерії :

     - форма руху капіталу;

     - рівень витрат, пов’язаних із виходом на закордонний ринок;

     - ступінь привабливості інвестування;

     - контроль ризику;

     - рівень ризику;

     - можливості виходу з ринку.

     Вибір методу  виходу на зовнішній ринок  залежить від мети підприємства, масштабів діяльності, характеру  товарів та намірів контролювати  продаж. Враховується також потенційний  обсяг продажу, витрати та інвестиції на організацію руху товарів, наявність персоналу та інші умови [18].

     Проаналізуємо  різні види методів виходу  підприємства на зовнішній ринок.

      Експорт  – це простіший метод виходу  підприємства на зовнішній ринок.  Компанія може пасивно експортувати свою надлишкову продукцію або ж приймати активну діяльність в розширенні експорту. Всі товари виробляються в державі-експортері.

Компанії, як правило, починають  з непрямого експорту, працюючи з  незалежними міжнародними посередниками в сфері маркетингу. Непрямий експорт потребує лише мінімальних інвестицій, бо експортуючи фірма не має потреби в торгових підприємствах за кордоном або в налагодженні зв’язків. Крім цього, ризик при цьому мінімальний. З допомогою міжнародних посередників, які мають великий досвід праці на цьому ринку та відповідні зв’язки, місцеві торгові агенти або агенти, які займаються експортом, кооперативні організації та компанії, що спеціалізуються на управлінні експортом, компанія-експортер, як правило, робить менше помилок .

     В подальшому  часі компанія-експортер може  перейти до прямого експорту, коли вона сама займається  експортом своєї продукції. Є  різні форми прямого експорту: відкриття експортного відділу  на своєму підприємстві, відкриття  філії за кордоном та інші.

      Не менш  ефективною формою виходу на  зовнішній ринок є спільна  підприємницька діяльність. Вона  ґрунтується на поєднанні зусиль  підприємства з ресурсами комерційних  підприємств країни-партнера з  метою створення виробничих та  маркетингових потужностей. На відміну від експорту при спільній підприємницькій діяльності формується партнерство, у результаті якого створюються певні потужності. Цей метод також дозволяє вийти на ті ринки, що є закритими для простих експортерів і є економічно привабливим, бо дозволяє знизити ризики, рівень витрат та розвинути міжнародне співробітництво [19].