Адміністративна відповідальність. 4

Адміністративна відповідальність

Зміст

 

1. Поняття і підстави  адміністративної відповідаль-ності. 

 

2. Характеристика адміністративних  стягнень.

 

3. Види адміністративних  стягнень.

 

4. Використана література 

 

1. Поняття і підстави  адміністративної відповідаль-ності.  Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави  на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні  уповноваженим органом або посадо-вою  особою передбаченого законом  стягнення до суб'єкта правопорушення.

 

Як явище правової дійсності  вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юри-дичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, озна-ки, що відмежовують адміністративну  відповідальність від інших видів  юридичної відповідальності (похідні).

 

Основні ознаки адміністративної відповідальності по-лягають у тому, що вона:

 

1) є засобом охорони  встановленого державою право-порядку; 

 

2) нормативно визначена  і полягає в застосуванні (реа-лізації)  санкцій правових норм;

 

3) є наслідком винного  антигромадського діяння;

 

4) супроводжується державним  і громадським осудом правопорушника  і вчиненого ним діяння;

 

5) пов'язана з примусом, з негативними для правопо-рушника  наслідками (морального або матеріального  ха-рактеру), яких він має зазнати; 

 

6) реалізується у відповідних  процесуальних формах. Похідні ознаки  адміністративної відповідальності  ви-значаються її юридичною природою.

 

Тривалий час у правовій науці підставою адміністратив-ної  відповідальності вважалася протиправна  винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і на-слідками не тягне за собою  кримінального покарання.

 

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адмі-ністративну  відповідальність. Друге вихідне  положення полягало в тезі про  те, що притягнення до адміністратив-ної  відповідальності можливе тільки при  порушенні норми адміністративного  права. Проте сучасна юридична практи-ка довела, що ці відправні позиції  не завжди вірні. Дослі-дження Інституту  адміністративної відповідальності свід-чать про те, що вона настає, по-перше, при  порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тільки адмініст-ративного права.

 

Це пояснюється специфікою адміністративного права, що, як відомо, регулює суспільні відносини, які  виника-ють у сфері виконавчо-розпорядчої  діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільних відносин, які вини-кають  у даній галузі, всі норми адміністративного  права утворюють кілька груп. Це такі, що:

 

закріплюють порядок утворення  і правове положення суб'єктів;

 

визначають форми і  методи управлінської діяльності;

 

встановлюють порядок  проходження державної служ-би, права  й обов'язки державних службовців;

 

визначають способи і  порядок забезпечення законності в  державному управлінні;

 

регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), дер-жавними функціями і  територіями;

 

встановлюють права і  обов'язки різних категорій фізич-них  осіб у сфері виконавчої і розпорядницької  діяль-ності держави.

 

Як правило, адміністративна  відповідальність настає за порушення  найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними  особами деяких обов'язків у сфері  державного управління, тобто за вчи-нення  адміністративних правопорушень (проступків).

 

Щодо основної маси норм адміністративного  права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінар-ну відповідальність. Більш того, у ряді випадків окремі ка-тегорії фізичних осіб (наприклад, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним  пра-вилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КпАП).

 

Таким чином, не всяке порушення  правил, встановле-них адміністративно-правовою нормою, спричиняє адмі-ністративну  відповідальність. Адміністративну  відпові-дальність тягне порушення  тільки тієї норми адміністра-тивного  права, що охороняється адміністративними  санкціями.

 

До того ж, адміністративна  відповідальність може на-ставати не тільки за порушення правил, встановлених ад-міністративно-правовою нормою, а  й за порушення норм інших галузей  права. Зокрема, ст.51 Кримінального  кодек-су передбачає можливість притягнення  до адміністратив-ної відповідальності особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.

 

Викладене дозволяє визначити, що похідними ознака-ми адміністративної відповідальності будуть такі:

 

1. її підставою є не  тільки адміністративне правопору-шення  (проступок), а й порушення норм  інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законо-давством.

 

2. Вона полягає в застосуванні  до винних адміністра-тивних стягнень. У ст. 23 КпАП зазначено, що адміністра-тивне  стягнення є мірою відповідальності.

 

3. Право притягнення до  адміністративної відповідаль-ності  надано багатьом державним органам  та їх посадовим особам. Серед  них - органи державної виконавчої  влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП). Повний їх перелік  міститься в розділі 111 (статті 218-244) КпАП.

 

4. Законодавством встановлено  особливий порядок притягнення  до адміністративної відповідальності (скла-дання протоколу, збір і  оцінка доказів, винесення поста-нови  тощо).

 

5. Адміністративна відповідальність  урегульована нор-мами адміністративного  права, що містить переліки  адмі-ністративних стягнень та  органів, уповноважених їх засто-совувати.

 

6. Право встановлення адміністративної  відповідаль-ності має досить  широке коло суб'єктів: Верховна  Рада;

 

Президент; Кабінет Міністрів; міністерства, що наділені правом затвердження загальнообов'язкових правил (на-приклад, Міністерство охорони здоров'я затверджує сані-тарні правила, Міністерство транспорту - правила корис-тування транспортними  засобами і т. д.); обласні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, що прий-мають рішення, які передбачають адміністративну  відпові-дальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійни-ми лихами, епідеміями, епізоотіями) і затверджують пра-вила, за порушення яких передбачена  відповідальність ст. 152 (порушення  правил благоустрою), ст. 159 (пору-шення  правил торгівлі на колгоспних ринках), ст. 182 (по-рушення тиші в громадських  місцях) КпАП; районні, ра-йонні в  містах Києві і Севастополі державні адміністрації, які приймають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями).

 

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення);

 

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

 

Система правових норм, які  регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою  адмі-ністративної відповідальності.

 

За змістом їх можна  поділити на три види:

 

а) матеріально-правові, що закріплюють  загальні пи-тання адміністративної відповідальності (завдання і сис-тема законодавства про адміністративні  правопорушен-ня, підстави і суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

 

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють про-вадження у справах  про адміністративні правопорушення;

 

в) організаційні, що закріплюють  порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністратив-ної  юрисдикції.

 

Норми, що встановлюють адміністративну  відповідаль-ність, розосереджені в  різних кодексах і нормативних ак-тах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адмі-ністративні  правопорушення. Паралельно з ним  діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони "Про над-звичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та ін., що містять норми, яки-ми встановлюється адміністративна відповідальність.

 

Так, законом "Про надзвичайий  стан" встановлена ад-міністративна  відповідальність за порушення особою ре-жиму надзвичайного стану (ст. ЗО) і злісне багаторазове порушення  цього режиму (ст. 31). Законом "Про  державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлена  відповідальність за адміністративні  правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

 

Усі разом вони становлять законодавство про адмініст-ративні  правопорушення.

 

У 60-х і 70-х роках учені-адміністративісти  провели ве-лику роботу по розробці основних положень про адмініст-ративну  відповідальність і підготували  проекти кодифіко-ваних актів, її результатом стало прийняття 7 грудня 1984 p. Кодексу про адміністративні  правопорушення (введено в дію  з 1 червня 1985 p.), що діє і сьогодні, прав-да, зі значними змінами і доповненнями. Він містить по-над 330 статей, об'єднаних  у 33 глави і 5 розділів.

 

У І розділі КпАП викладені  загальні положення і завдан-ня законодавства  про адміністративні правопорушення.

 

Розділ II "Адміністративне  правопорушення і адмініст-ративна  відповідальність" складається із загальної й особ-ливої частин. У Загальній частині вміщено  загальні поло-ження про поняття  адміністративного правопорушення, суб'єктів відповідальності і форми  їх провини, адміністративні стягнення і правила їх накладення. В Особливій час-тині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визна-ються адміністративними правопорушеннями, або, інши-ми словами, закріплені склади проступків. Кожна стаття Особливої частини закріплює не тільки конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

 

У III розділі КпАП перелічуються  органи і посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністратив-ні правопорушення. Спеціальна глава цього  розділу вста-новлює, які види справ  може розглядати кожний орган (посадова особа), тобто регулює підвідомчість  справ.

 

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах  про адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут  же містяться положення про поря-док  здійснення адміністративного розслідування  і розгляду справ, оскарження прийнятих  постанов.

 

Останній, V розділ КпАП називається "Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень". У ньому  сконцентровані норми, якими регулюється  вико-нання кожного з існуючих стягнень.

 

Необхідно зазначити, що адміністративні  проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в  ін-ший. Між днем учинення діяння і  днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо ста-ра норма скасована, виникає  питання, якою нормою по-трібно керуватися: тією, що діяла на момент учинення, або  тією, що діє на момент розгляду справи.

 

Це питання вирішується  по-різному, виходячи з мате-ріальних і процесуальних норм.

 

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністра-тивне  правопорушення, підлягає відповідальності на підс-таві законодавства, що діє  під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

 

Тому акти, що встановлюють або посилюють відпові-дальність, зворотної сили не мають і можуть застосовува-тись лише щодо діянь, вчинених після вступу цих актів у законну  силу. Гуманізм адміністративного права  проявля-ється у встановленому  законом винятку із загального правила, відповідно до якого норми, що пом'якшують  або скасовують відповідальність, мають  зворотну силу, тобто поширюються  і на правопорушення, вчинені до вступу та-ких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КаПА).

 

2. Характеристика адміністративних  стягнень. Сут-ність і мета адміністративного  стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній підкреслюється, що  адміністративне стягнення є  мірою відповідальності і застосовується  з ме-тою виховання особи, яка  вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів,  а також запобіган-ня вчинення  нових правопорушень. 

 

Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучен-ня предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення  спе-ціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

 

До осіб, які не є громадянами  України, може бути застосоване адміністративне  видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іно-земців").

 

Усі названі стягнення  тісно пов'язані між собою й  утворюють єдину систему, їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні  проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових  проступків як сами-ми правопорушниками, так і іншими особами.

 

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальнос-ті, призначеної  за проступки, а застосування будь-якого  стягнення означає настання адміністративної відповідаль-ності і тягне для  винного несприятливі юридичні наслідки.

 

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні  або обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або позбавляється  якогось суб'єк-тивного права (права  керування транспортним засобом  то-що), тобто звужується його правоздатність, або на нього покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу).

 

Адміністративне стягнення  заподіює винному певні страждання, обмеження. Проте покарання не є  самоціл-лю, воно тільки необхідний засіб  виховання і попереджен-ня правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом  на шляху вчинення нових правопорушенб  з боку винного (приватна превенція) і правопорушень з боку інших  осіб (загальна превенція). Завдання попередження правопору-шень деякі покарання  розв'язують не тільки своїм вихов-ним  впливом, а й позбавленням правопорушника можли-вості знову порушити закон.

 

Тому треба розрізняти заходи, що мають тільки виправ-но-виховний вплив (штраф, виправні роботи) і заходи, які нарівні з виправно-виховним впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових правопору-шень (конфіскація, позбавлення прав).

 

Адміністративні стягнення  накладаються компетентни-ми органами і посадовими особами шляхом видання  спе-ціальних індивідуальних актів  управління, що мають при-мусовий  характер. Примусовий вплив повинен  бути спра-ведливим, відповідати характеру  проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

 

Перелік стягнень дано у ст. 24 КлАП у строго визначе-ному порядку: від менш суворих до більш суворих. Інши-ми словами, закон містить "щаблі" заходів впливу. Ці "щаблі" потрібні й для тих, хто видає норми  права, і для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значен-ня, коли видаються норми з альтернативними  санкціями.

 

Кожне з наведених у  статті стягнень не рівнозначне ін-шому за об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за об-сягом і вагою  впливу. Ця розмаїтість відбиває множин-ність  об'єктів адміністративних правопорушень  і засобів зазіхань на них, а також  нерівномірний ступінь небезпеки  правопорушень.

 

За характером впливу стягнення  поділяються на осо-бисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й  адміністративний арешт спрямовані безпосередньо на осо-бу правопорушника. До майнового належать штраф, ви-правні роботи, вилучення і конфіскація  предмета. Особис-то-майновим стягненням є позбавлення спеціального пра-ва. Це стягнення в тому або іншому обсязі впливає на особистість через  його майнові інтереси.

 

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

 

Законодавець поділяє  стягнення на основні й додатко-ві. Дане положення закріплене ст. 25 КпАП. У ній йдеться про те, що сплатне  вилучення та конфіскація предметів  можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стяг-нення, а  інші стягнення можуть бути тільки основними. За правопорушення може бути накладене одне основне або основне  і додаткове стягнення. Додаткові  стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до основного.

 

Кожне адміністративне стягнення  містить правовіднов-ний потенціал. Його застосуванням здійснюється припи-нення  протиправного стану і відновлення  порушених про-ступком юридичних  відносин.

 

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи примусового  впливу, які законодавець визначив як адміністративні. Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за метою, змістом, наз-вою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі стяг-нення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилу-чення предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265), відсторонення во-діїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

 

Перелік стягнень, які містяться  в ст. 24 КпАП не є ви-черпним. Частина 3 даної статті передбачає, що законо-давчими  актами можуть встановлюватися й  інші види ад-міністративних стягнень.

 

У разі необхідності законодавець може збільшувати по-каральну силу санкцій. Так, ст. 31 Закону "Про надзвичай-ний  стан" (26 червня 1992 p.) встановлено  адміністратив-ний арешт на термін до ЗО діб (при загальному правилі  до 15 діб, ст. 32 КпАП).

 

3. Види адміністративних  стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП) застосовується  як самостійна міра покаран-ня  за вчинення незначних адміністративних  порушень, а також щодо осіб, які  вперше вчинили проступок і  при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри  адміністративного стягнення полягає  в офіційно-му, від імені держави,  осудженні протиправного діяння  органом адміністративної юрисдикції  й у попередженні правопорушника  про неприпустимість таких дій  надалі.

 

Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні май-нових, ні інших прав порушника.

 

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного оформлення у вигляді винесення письмової  постанови, що відповідає вимогам ст. 283 КпАП. Поряд із цим законодавець передбачає можливість фіксації попере-дження в іншій установленій законом  формі. Так, ст. 306 КпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 1162, 117, 125, ч. 1 ст. 127 КпАП, адміністра-тивні  стягнення у вигляді попередження на місці офор-мляються способом, установленим Міністерством внут-рішніх справ  або Міністерством транспорту. Однією з та-ких форм є "Талон попереджень", у якому фіксуються порушення  водіями транспортних засобів правил дорож-нього руху.

 

До попередження, як і до будь-якого основного стяг-нення, може бути приєднане додаткове стягнення. Усні попередження, які посадові особи  роблять громадянам, не можуть розглядатися як стягнення.

 

Попередження як адміністративне  стягнення треба від-різняти від  попередження - запобіжного заходу протип-равного поводження.

 

Суть попередження як запобіжного  заходу полягає в то-му, що порушнику  роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити, усунути  допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування більш  суворих примусових заходів. Це провадиться  пи-сьмово компетентним державним органом. Одночасно мо-же бути встановлений конкретний термін виконання обов'язку.

 

Попередження про припинення протиправної поведін-ки є самостійним  запобіжним засобом, якщо закон уста-новлює, що спочатку до порушника повинна  застосовува-тися ця міра, а у випадку  подальшого невиконання право-вого обов'язку - більш сувора. Так, знести самовільно зведену будівлю можна  лише в тому випадку, якщо і після  зробленого попередження громадянин продовжує  порушу-вати закон.

 

Попередження про припинення протиправної поведін-ки провадиться, коли правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної поведінки й у встановле-них  законодавством випадках є обов'язковим  першим примусовим заходом.

 

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення  тим, що стягнення накладається за певний проступок компетент-ним державним  органом шляхом винесення спеціальної  постанови.

 

Попередження-стягнення необхідно  також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку  ст. 24 КпАП.

 

Попередження як захід  впливу щодо неповнолітніх за-стосовується на підставі постанови у відповідній  справі про адміністративне правопорушення, що виноситься згід-но зі ст. 284 КпАП. Ця стаття визначає, що в справі про  адміністративне правопорушення може бути винесена од-на з трьох постанов: 1) про накладення адміністративного  стягнення; 2) про застосування заходів  впливу, передбаче-них ст. 24'; 3) про  закриття справи. Таким чином, попере-дження, винесене в порядку ст. 24', не є  стягненням. Це стягнення (засудження, негативна оцінка) від імені держа-ви особи, яка здійснила адміністративне  правопорушення.

 

Штраф (ст. 27 КпАП) - це грошове  стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністра-тивні  правопорушення у випадках, установлених законо-давством України.

 

Штраф - адміністративне стягнення  накладається на правопорушників або  в адміністративному порядку (орга-нами адміністративної юрисдикції, повноваження яких визначені статтями 218-220' і 222-2447), або в судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприк-лад, натуральний штраф).

 

У адміністративно-юрисдикційній  практиці штраф - домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він  передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

 

Адміністративний штраф  не відшкодувальне (компен-саційне) стягнення. За даною ознакою його необхідно  від-різняти від цивільно-правового  штрафу. Перше (адмініст-ративний штраф) - це захід впливу на психіку і  майнове становище правопорушника. Друге - компенсація матері-ального  збитку, що заподіяний внаслідок порушення  дого-вірних зобов'язань.

 

За одиницю обчислення адміністративного штрафу, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Ко-дексу України про адміністративні  правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу" від 7 лютого 1997 p., прийнято неоподатковува-ний  мінімум прибутків громадян.

 

Як адміністративно-правова  санкція штраф характери-зується:

 

1) державним примусом;

 

2) обмеженням майнових  інтересів тих, до кого він  за-стосовується;

 

3) одночасним (разовим) стягненням.

 

Штраф повинен бути сплачений  порушником не пізні-ше 15 днів з дня  вручення йому постанови про накладення даного стягнення, а у випадку  оскарження або опротестування - 15 днів з дня повідомлення про залишення  скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу  у віці від 16 до 18 років, а в нього  відсутній самостій-ний заробіток, то штраф стягується з батьків  або осіб, що їх замінюють.

 

У випадку несплати штрафу у встановлений термін по-станова  про накладення стягнення направляється  для ут-римання відповідної суми з грошових прибутків правопо-рушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків  не має можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого не виявляється, за даним фактом складається акт, що за-тверджує суддя.

 

З тексту ст. 258 КпАП випливає, що незначні адмініст-ративні правопорушення, такі як пошкодження внутріш-нього  обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невста-новлених місцях у поїздах місцевого і  далекого сполучен-ня, а також у  метрополітені (ст. 110); пошкодження  внут-рішнього обладнання морських суден  і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115); керування річковими  або маломірними судами, які зареєстровані  в установлено-му порядку або  не пройшли технічного огляду; переви-щення  водіями цих суден швидкості  руху, стоянка в забо-ронених місцях, недотримання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подача звукових сигна-лів, несення бортових вогнів і сигналів (ст. 116, ч. З, 5); ви-кидання  за борт річкового або маломірного  судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки  пасажирів під час висадки  і посадки при користуванні річ-ковими і маломірними суднами, куріння  у невстановлених місцях на річкових суднах (ст. 117, ч. 1, 3) тощо допуска-ється  накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення.

 

Накладення і стягнення  штрафу на місці вчинення пра-вопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91, 153 допускається у випадках, коли його розмір не перевищує  трьох неоподатковуваних мінімумів  прибутків громадян (ст. 258 КпАП). При  стягненні штрафу на місці правопо-рушнику  видається квитанція встановленого  зразка, що є документом суворої  звітності.

 

Таке стягнення може застосовуватися  до осіб, що звіль-нені від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального  кодексу України.

 

Оплатне вилучення (ст. 28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпо-середнього об'єкта адміністративного  правопорушення. Воно полягає у примусовому  вилученні предмета, його на-ступній  реалізації і передачі колишньому власнику вируче-ної суми з відрахуванням  витрат по реалізації. Фактично йдеться  про примусову реалізацію майна, що знаходилося в особистій власності  правопорушника. Це стягнення мо-же бути основним або додатковим. Оплатне  вилучення вогнепальної зброї і  боєприпасів не може застосовуватися  до осіб, для яких полювання є  основним джерелом існу-вання. Це стягнення  міститься в санкціях статей 121', 130, 133, 1661, 191, 193.

 

Мета сплатного вилучення - виключити володіння предметом, забороненим до використання або  ж викорис-товуваним з порушенням установлених правил. Дана міра більш  м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї сплатним характером.

 

За цільовою спрямованістю  дане стягнення відрізняєть-ся від  такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisi-tum - необхідне) - це вилучення  державного майна у власника в  державних або громадських інтересах  з випла-тою власнику вартості реквізованого  майна.

 

Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного  мореплавства Ук-раїни" передбачає, що капітан судна у випадку  недостачі продовольства, "якщо усі  життєві припаси, у тому числі  незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу  має право провести реквізицію необ-хідної кількості продовольства, що є в  розпорядженні осіб, які перебувають  на судні, і реквізицію вантажу, що перебу-ває  на судні і який може бути використаний для харчуван-ня. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізовано-го продовольства та вантажу відшкодовується  судновлас-ником".

 

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація  предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст-ративного  правопорушення, полягає в примусовій безоп-латній передачі цього предмета у власність держави.

 

Дане стягнення застосовується органами адміністра-тивної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органа-ми, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46'; 85; 133; 160; 162 та ін.).Як основне адміністративне  стягнення конфіскація передбачена  тіль-ки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).