Декабристський рух

Тема  № 17 «Декабристський  рух в Україні».

План

Вступ…………………………………………………………………………………… 2

1. Причини виникнення прогресивно - революційних рухів в Росії та Україні на поч. ХIX ст. Українське питання в документах декабристських організацій. ………… .3

2.Повстання декабристів в Петербурзі та в Україні. ……………………………… . .5

3. Декабристи та їх вплив на розвиток соціально-політичного руху в Україні. …..11

Висновки ………………………………………………………………………………13

Список  використаної літератури …………………………………………………..14 

Вступ

     Минуло 176 років від днів виступу декабристів на Сенатській площі в Петербурзі та повстання Чернігівського полку на Україні. Ці події привертають увагу вітчизняні істориків як видатна віха у розвитку визвольного руху і демократичної культури не тільки в Росії, але і в Україні.

     Період  світової історії від Французької  буржуазної революції до Паризької  комуни відзначений боротьбою проти  монархії та феодального гніту. Це була епоха буржуазно-демократичних рухів  взагалі, буржуазно-національних зокрема, епоха швидкої ломки феодально-абсолютистських  установ, які пережили себе. Визвольний рух в Росії розвивався як складова частина загальноєвропейського  і світового революційного рухів.

     Кожне століття, як зазначав П. Пестель —  керівник та ідеолог Південного товариства декабристів, — має “свою відмінну рису. Теперішнє ознаменується революційними  думками. Від одного кінця Європи до другого видно всюди одне і  те ж, від Португалії до Росії… Дух  перетворень змушує, так би мовити, всюди клекотити… Ось причини, вважаю я, що породили революційні думки  і правила й укорінили їх в умах”.

     Розвиток  визвольних ідей в Росії був підготовлений  ідейними традиціями попередніх поколінь. Прагнення до ліквідації рабства, нерівності, станів штовхало передову дворянську молодь до читання нелегальної російської літератури. В численних свідченнях декабристів зазначається їх захоплення творами М.І. Новикова, Я.Б. Княжина, Д.І. Фонвізіна, В.В. Капніста. Особливо велика роль у поширенні антикрипацьких і антиціристських ідей належить творам піонера революційної думки  О.М. Радищева, які були добре відомі декабристам.

     Передові  представники російського суспільства  уважно стежили за національно-визвольним і революційним рухом в Європі.

     Історичні умови в Росії розвивались  в тому ж напрямку, що і в Західній Європі. В Росії сформувалась передова ланка людей, які в боротьбі проти  реакційних сил прагнули ліквідувати  кріпацтво і самодержавства. 

1. Причини виникнення прогресивно - революційних рухів  в Росії та Україні  на поч. ХIX ст. Українське питання в документах декабристських організацій.

     1. Декабристи, будучи блискуче освіченими  людьми і патріотами своєї  країни, зрозуміли, що самодержавство  і кріпацтво є головними причинами  відсталості Росії, тому їх  ліквідацію вони вважали основним  завданням, необхідної для порятунку  Батьківщини (звідси назва організацій: "Союз порятунку", "Союз благоденства") .

     2. Вплив війни 1812 р., яка виховала  патріотизм майбутніх декабристів  і зблизила їх з народом  (М. Муравйов-Апостол: "Ми були  дітьми 1812 Жертвувати всім, навіть  життям за благо Вітчизни було  потяг їх серця кожного з  нас") .

      3. Закордонні походи російської  армії 1813-1814 рр.. познайомили майбутніх  декабристів з демократичними  традиціями Французької республіки, західними революційними вченнями  і т. п. 

     4. Розчарування в Олександрі I, який  на початку царювання загравав  з лібералами (проекти реформ  М. М. Сперанського), на початку  війни 1812 р. обіцяв докорінні  перетворення ДЛМ народу, а після  війни присвоїв всі її результати  собі, встановивши аракчеєвських  тивну реакцію в країні і  жандармську диктатуру "Священного  союзу" в Європі.

      5. Вплив міжнародних подій: зростання національно-звільниного і революційного руху в Іспанії,. Італії, Греції та інших країнах, на основі а11аліза'которого акдемік М. В. Нечкіна зробила висновок: декабристський рух був типовим проявом "дворянської революційності тих середньорозвинених країн, де буржуазія була ще слабка, а криза феодалізму вже настав. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Українське  питання в документах декабристських організацій.

     1. "Руська правда" Пестеля - зберігала. "Єдину і неподільну" Росію,  в якій жоден народ не отримував  право на відділення, окрім Польщі, якщо вона проведе аналогічні  реформи. Це пояснювалося "необхідністю  централізованого проведення революційних  реформ і запровадження широких  громадянських прав, які нібито  знімуть національні проблеми. За  цим проектом України стала  б однією з 10-ти областей  Росії. 

     2." Конституція "М. Муравйова - Росія перетворювалася на федерацію,  в якій окремі області, або  держав "отримали б широкі права  по самоврядуванню, але утворилися  б штучно за територіальним  принципом без урахування етнічних  кордонів. Так, Україна розділилася б на 2 "держави" Українську - зі столицею в Харкові і Чорноморську - зі столицею в Києві. Влада у всіх державах належала б уряду зборам, члени яких обиралися на-основі високого майнового цензу. У результаті: обидва проекти явно недооцінювали національне питання.

     3. "Товариство об'єднаних слов'ян" - демократична федерація держав, в яку Україна увійшла б  як рівноправний член разом  з Росією, Угорщиною, Молдовою, Польщею  та іншими країнами. Парламент  федерації повинен був складатися  з представників усіх народів  і видавати лише основні закони  для все! федерації, у той  час, як кожен народ отримав  би широке самоврядування.

     4. "Малоросійське товариство" - виступало  за національну незалежність  Україні і відділення від Росії. 

2. Повстання декабристів в  Петербурзі та в Україні.

     Раптова смерть Олександра І, який не мав нащадків, спричинила династичну кризу. Царський престол повинен був наслідувати  його старший брат Костянтин, який перебував  у Варшаві. Але ще за два роки до кончини Олександра було обумовлено, що право на престол передається  молодшому братові Миколі. Це рішення  трималося у суворій таємниці. Микола вагався виконати волю померлого  брата без офіційної відмови  Костянтина, а звістка з Варшави  затримувалася. В цей період міжцарства армія принесла присягу Костянтинові. Нарешті, через деякий час все  з’ясувалося: Костянтин присяги  не прийняв і підтвердив свою відмову  від престолу. На 14 грудня була призначена “переприсяга” імператорові Миколі І.

     Активна діяльність Північного товариства розгорнулась з того самого дня, коли стало відомо про смерть Олександра І. Розпочалось  обговорення плану виступу. На квартирі К. Рилєєва, яка стала штабом по підготовці повстання, щоденно відбувалися  засідання. Деякі частини попереднього плану повстання, розробленого Південним  товариством і схваленого Північним, втрачали силу. Вирішено було не гаяти  часу і готуватися до відкритого виступу  в Петербурзі. Призначили його на день присяги імператорові Миколі І –  на 14 грудня 1825 року.

     Програмним  документом революційного перевороту став написаний напередодні виступ “Маніфест до російського народу”, який передбачали опублікувати негайно  після повстання. Його текст в  закінченому вигляді не дійшов до нас: після поразки повстання  він був знищений самими декабристами. Лише в стислому викладі він був  знайдений при обшуку в паперах  С. Трубецького.

     В цьому найважливішому документі  декабристів перед громадянами  викладалась мета революційного  перевороту і напрям тих перетворень, які мали здійснитися в державному і соціальному житті країни в  разі його успішного завершення.

     “Маніфест”  оголошував “знищення колишнього правління”, тобто царський уряд позбавлявся  влади, самодержавство ліквідувалось. Встановлювалась “рівність всіх станів перед законом” – знищувалось  кріпацтво. В “Маніфесті” говорилось також про встановлення свободи  слова, друку, вірувань, занять, про  ліквідацію рекрутчини, військових поселень, подушного податку.

     Для розв’язання питання про майбутній  політичний устрій скликались Установчі  збори. Тут мала вирішуватись і подальша доля царя та його родини. Установчі  збори повинні були вирішити також  питання про землю для селян.

     Цей маніфест мав бути обнародуваний  за згодою і від імені Сенату, який у крайньому разі треба було змусити це зробити. Обнародування  цього документа, без сумніву, викликало  б вибух революційного ентузіазму в армії і народі.

     На  перехідний період до скликання Установчих зборів у країні створювався тимчасовий революційний уряд з кількох осіб, якому надавалася вища виконавча  влада. До складу тимчасового уряду  пропонувалися П. Пестель, С. Трубецькой, М. Сперанський, М. Мордвинов, Г. Батеньков.

     Повстання 14 грудня в Петербурзі царському  уряду вдалося придушити. У відповідь  на повстання в столиці збройна  боротьба проти царизму була продовжена на півдні, на Україні, де Південне товариство чекало з хвилин на хвилину сигналу  з півночі про початок виступу.

     Після арешту П. Пестеля керівники Васильківської управи інтенсивно готувалися до збройного  виступу. Хоч з’єднання двох товариств  не було завершено у 1825 році, але  був розроблений загальний план збройного повстання і досягнута  тверда домовленість про одночасність виступу.

     Перша звістка про поразку повстання  в Петербурзі була одержана 25 грудня. Вона глибоко вразила членів Південного товариства. Склалась непередбачена  ситуація захоплення влади не відбулося, повстання в Петербурзі не протрималось до початку повстання на півдні, війська присягнули новому імператорові Миколі І. Але стало ясно, що таємна організація декабристів на півдні викрита урядом і неминуче буде знищена. Вже заарештовано С. Муравйова-Апостола, одержано наказ про арешт М. Бестужева-Рюміна. І все ж сповнені рішучості  члени Південного товариства наважуються  підняти повстання, щоб врятувати  честь і справу декабристів.

     29 грудня в селі Триліси члени  таємної організації визволили  з-під арешту С. Муравйова-Апостола. Солдати 5-ї роти Чернігівського  полку, що була розташована  у цьому селі, криками “ура”  вітали звільненого командира  батальйону. Так почалося повстання  Чернігівського полку. На чолі  сміливого виступу солдатів стали  керівники Васильківської управи Південного товариства С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін.

     Серед членів таємних товариств керівники  Васильківської управи відзначались глибокою переконаністю і відданістю революційній справі. Вони активно вели переговори з польськими революціонерами про  спільні дії проти царизму, були ініціаторами з’єднання південного товариства з “Товариством об’єднаних слов’ян”. Протягом 1823 – 1825 років брали  найактивнішу участь в розробці планів збройного повстання на півдні, вели революційну пропаганду серед солдатів і офіцерів. Прихильники рішучих  дій, вони без вагань очолили повстання.

     З села Триліси повстала рота рушила до села Ковалівки, де з’єдналась ще з  однією ротою. Керівники повстання  одразу ж з розкрили перед солдатами  республіканські лозунги, під якими  готувалось і проходило повстання.

     30 грудня повсталі роти на чолі  з С. Муравйовим-Апостолом рушили  на Васильків.

     Намагання офіцерів Чернігівського полку, що перебували у Василькові й залишилися вірними  урядові, захистити місто від  повстанців залишилося марними. Авангард повсталих рот без пострілів  увійшов до міста. Підрозділи решти  Чернігівського полку відмовилися  стріляти у своїх товаришів. Солдати  і більшість офіцерів перейшли на бік повстанців. Саме в цей час  до Василькова прибув зв’язківець  з Північного товариства, який нарешті  привіз звістку про рішення розпочати  повстання в Петербурзі. “Скоріше він не міг діяти, — зауважує М. В. Нєчкіна, — але як пізно і  з якими труднощами встановився  зв’язок”. [7, 360]  

     Захоплення  міста Василькова було значним успіхом  повстання. У розпорядженні повстанців опинилися склади із зброєю, боєприпасами, продовольством, обмундируванням. Високо піднявся дух повстанців. Їм співчувала основна маса населення.

     С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін  склали прокламації до війська і  народу, які мали на меті сприяти  приєднанню до повстання інших військових частин і викликати співчуття  населення. Цим агітаційно-пропагандистськи документам надана релігійна форма. За допомогою наведених окремих  місць з святого писання у  вигляді запитань і відповідей доводилась необхідність повалення самодержавства і встановлення республіканського ладу. Прокламація була названа “Православним катехізисом”.

     У повній відповідності з “Православним  катехізисом” складена і “Відозва”, в якій на початку говориться, що “всі злигодні російського народу випливали з самовладного правління”.

     Щоб підняти людей на повстання, до сусідніх військових частин надсилалися представники Чернігівського полку. До Києва були відряджені п’ять осіб, які мали завдання поширити “Православний катехізис” серед солдатів Київського гарнізону  і населення міста. Вирушили представники і до Білої Церкви.

     Із  великою прихильністю вітало пригнічене селянство і міське населення  повстанців-солдатів. Вони поздоровляли їх з Новим роком і промовляли: “Допомагай Бог тим, хто за нас  старається”. Селяни охоче брали  на постій солдатів, “постачали їх усім з лишком, бачачи в них не постояльців, а захисників”. [7, 374]

     Сучасники повстання Чернігівського полку  пізніше стверджували, що у Білій  Церкві повстанців чекало не менш як 4 тисячі кріпаків, готових підтримати повстання.

     Керівники повстання між тим не збиралися  залучати селян до активної участі в революційному виступі. Прагнучи завоювати зі зброєю в руках свободу  і щастя народові, вони в своїх  планах збройної боротьби не відводили  народним масам активної ролі, не розуміли значення масового руху. Всі зусилля  і вся увага дворянських революціонерів були скеровані на залучення до повстання  військових частин, розташованих навколо  Києва і Житомира.

     Повстання Чернігівського полку налякало царський уряд і його адміністрацію. Було вжито  військових заходів для захисту  від повстанців Києва і Житомира. Ненадійні військові частини  з району дії повстанців виводилися. За рухом повстанців і настроями  місцевого населення встановлювався пильний нагляд. Охоплена повстанням територія оточувалася широким  кільцем урядових сил. Були видані накази “не щадити ніяких заколотників і  скрізь, де тільки можна, рубати і бити їх картеччю”.

     Повільні  дії, нерішучість керівників повстання, відсутність чіткого плану вели до падіння морального настрою революційного  полку. Бойове піднесення та ентузіазм  повсталих поступово змінювались  пригніченістю й зневірою. Зусилля  керівництва повстання залучити до руху інші військові частини успіху не мали. Позначалась відсутність революційного досвіду.

     Чернігівський полк залишився в самотні і  не одержував очікуваної підтримки  з боку військових частин, на чолі яких стояли члени Південного товариства. 2 січня 1826 року революційний полк одержав  звістку про намір солдатів і  офіцерів Білої Церкви приєднатися  до повстанців. Дійшовши до села Пологи, розташованого в 15 км від цього  міста, чернігівці дізналися, що ненадійні  підрозділи завчасно виведені звідти командуванням. Повстанці повернули  назад до сіл Триліси і Ковалівка, до тих місць, де вони розпочинали  свій виступ.

     Останнім  епізодом повстання Чернігівського полку був бій 3 січня під Устинівкою Повстанці були оточені каральними загонами і нещадно розстрілювалися  з гармат впритул картеччю. Близько 50 чоловік було вбито і поранено. Загинув М. Щепило. Застрелився через  кілька годин після поразки поранений  А. Кузьмін. Брат С. Муравйова-Апостола Іполіт, щоб не потрапити до рук  карателів, покінчив життя самогубством. Тяжко поранених С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна та інших учасників  повстання було взято у полон  на полі бою зі зброєю в руках. Заарештованих  солдатів відправили у Білу Церкву. Організаторів і керівників повстання  С. Муравйова-Апостола і М. Бестужева-Рюміна відвезли до Петербурга.

     Повстання Чернігівського полку було нерозривною  ланкою в загальному плані збройної боротьби декабристів. Для виступу  Чернігівського полку характерні такі ж риси, як і для повстання в  Петербурзі — чекання на приєднання нових військових частин, відсутність  тактики нападу. Намагаючись здійснити  свій ідеал в ім’я народу, але  без його участі, спираючись тільки на вірні офіцерам-декабристам військові  частини, дворянські революціонери  зазнали поразки. Абсолютизм був  сильніший, ніж це уявляли собі навіть найтверезіші керівники таємних  товариств.

     Перша відкрита збройна сутичка революційних сил з самодержавством у Петербурзі й на Україні закінчилася поразкою. Розпочалися масові арешти декабристів  в Петербурзі, в Москві, у військових частинах, в далеких маєтках, на півночі  й півдні Росії. Протягом 2-3 днів майже  всі учасники повстання на Сенатській площі були вже в руках нового царя. Загальна кількість заарештованих  остаточно понад 3 тис. чоловік –  понад 500 офіцерів і понад 2,5 тис. солдатів. Для слідства над членами Південного і Північного товариства і учасниками повстання в Петербурзі і на Україні були створені слідчі комісії.

     Царський  уряд сподівався, що стратами він покінчить  також і з визвольними ідеями декабристів. Але ідеї не знищують багнетами.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Декабристи  та їх вплив на розвиток соціально-політичного  руху в Укріїні.

     Після придушення повстання декабристів  у 1825 р. над усією другої чверті Російською державою нависла темна ніч миколаївської  реакції. Здійснюючи принцип «зупинись, плісній, руйнуйся!», царський уряд з  метою збереження самодержавно-кріпосницького ладу діяв методом жорстокого терору і репресій. Як писав Герцен, тоді «все було прибито до землі, одна офіційна підлість голосно говорила, література була припинена і замість науки викладали теорію рабства».

     Проте припинити суспільний розвиток країни царизм не міг. Протягом другої чверті XIX ст. криза феодально-кріпосницької  системи поглиблювалася, в надрах цієї системи формувалися нові капіталістичні відносини, суспільні суперечності загострювалися і на цій основі наростав суспільно-політичний рух, спрямований  проти самодержавства й кріпосництва. У визвольному русі намічалися нові тенденції, з'являлися нові риси. Поступово  демократизувався склад учасників  руху. Хоч переважали ще дворяни, але  це були вже здебільшого не вихідці  з іменитих аристократичних родин, не високих чинів гвардійські  офіцери, а переважно представники дрібного, збіднілого поміщицтва —  небагаті армійські офіцери, чиновники, студенти й випускники університетів. Поряд з ними до руху включається  дедалі більше вихідців з інших станів — міщан, селян, різночинної інтелігенції. Дух визвольного руху проникає в  навчальні заклади й державні установи. Таємно розповсюджуються нелегальні революційні твори, визвольні ідеї пропагували з кафедр навчальних закладів. Поширювалися революційні  прокламації, створювалися таємні антиурядові  гуртки.

     У другій половині 20-х — на початку 30-х років серед передової громадськості, яка з великим співчуттям ставилася  до ідей декабристів, широко розповсюджувалися  вільнолюбні твори О. Пушкіна («Вольность», «Деревня», «К Чаадаеву», «Послание  в Сибирь» та ін.), декабристів  К- Рилєєва («К временщику», «Письма  к жене» та ін.), В. Раевського («К друзьям» та ін.), О. Полежаева (поема  «Сашка», східна казка «Иман-козел» тощо) та інших авторів.

     Одночасно з розповсюдженням революційних творів однією з форм протесту проти  самодержавно-кріпосницького ладу було заснування антиурядових гуртків. Найбільше  гуртків діяло в Москві, де центром  передової громадської думки  був Московський університет, але виникали вони і в інших містах — Оренбурзі, Астрахані, Курську і т.д. Так само, як у Москві та інших містах країни, антиурядові ідеї під впливом повстання декабристів розповсюджувалися і в Україні. Але в Україні поширювався не тільки загальноросійський суспільно-політичний, а також, зокрема на Правобережжі, польський національно-визвольний рух. Продовжувалося українське національно-культурне відродження й розвивався та політизувався український національний рух.

     Важливими осередками суспільно-політичного  руху в Україні у другій чверті XIX ст. були навчальні заклади і передусім Харківський і Київський університети. Зокрема, в 1826—1827 pp. під впливом визвольних ідей декабристів вели революційну пропаганду студенти Харківського університету. За даними слідства, до ведення цієї пропаганди мали відношення 18 чоловік. Розповсюджувалися твір К- Рилєєва «До временщика» («Послання до Ар...ва»), де гнівно картається Аракчеев, вірш декабриста В. Раєвського «До друзів», який був написаний автором під час ув'язнення в Тираспольській фортеці у 1822 р. і містив заклик до революційної боротьби, вірш Пушкіна «Відповідь на виклик написати вірші на честь імператриці Єлизавети Олексіївни», прозаїчний твір «Рилєєв у темниці» та ін.

     Одним із переконливих свідчень впливу руху декабристів і дедалі більшого проникнення  визвольних ідей у різні верстви  суспільства є справа про вільнодумство  в Ніжинській гімназії вищих наук. У цій гімназії, відкритій у Ніжині в 1820 р. на кошти канцлера Росії князя О. Безбородька, навчалися й готувалися до державної служби молоді дворяни. В 1827—1830 pp. тут працювали прогресивно настроєні професори: юридичних наук — М. Білоусов, французької літератури — І. Ландражин, німецької літератури — Ф. Зінгер, латинської літератури — С. Андрущенко, природничих наук — М. Соловйов, а також професор фізико-математичних наук К. Шапалинський, який деякий час виконував обов'язки директора гімназії і сприяв поширенню вільнолюбних настроїв. Перебуваючи під впливом творів О. Радищева, французьких просвітителів, декабристів, ці професори у своїх лекціях поширювали революційні ідеї, виступали проти релігії, прищеплювали своїм вихованцям любов до свободи, ненависть до кріпосництва й необмеженого самодержавства.  

Висновки

     Декабристи ... Мудра якість погляду на світ, інтелектуальна чесність, непогамоване свободолюбство, енергія пристрасного пориву і лицарство — ось чим  ми захоплюємося і сьогодні, ось  чим захоплюватимуться і нащадки, звертаючись до історії декабристського  руху через багато-багато років.

     Підбиваючи  підсумки, необхідно відмітити, що декабристи не тільки задумали, але й організували перший в історії Росії вступ  проти самодержавства зі зброєю в  руках. Вони здійснили його відкрито, на площі російської столиці, перед  обличчям народу,  що зібрався на Сенатській. Вони діяли в ім’я  знищення феодального ладу, який вже віджив, та руху своєї вітчизни вперед по путі суспільного розвитку. Ідеї, на ім’я яких вони повстали, — знищення самодержавства та ліквідація кріпацтва, — стали життєвими та довгі роки збирали під свої знамена революційної боротьбі наступні покоління. Завдання, за розв’язання яких боролися декабристи, — ліквідація кріпацтва і абсолютизму — на довгі роки залишались основними завданнями визвольного руху в Росії і на Україні. 

     Повстання декабристів посідає важливе  місце в історії визвольного  руху в нашій країні. Це була перша  відкрита збройна боротьба проти  самодержавства в забитій і кволій кріпосній Росії.

     Рух декабристів оставив глибокий слід в історії Росії та України, тому, ставши початком першого, дворянського періоду в революційному руху в країні. Ідеї декабристів, які були радикальними для свого часу, впливали на шлях державних реформ в ХІХ  ст. (як розповідають сучасники, матеріали  допитів декабристів були настильною книгою Миколи І) та ідеологію наступних  поколінь суспільних діячів Росії. 
 

Список  використаної літератури

1. Нечкина М.В. Декабристы. Москва, 1982.
2. Нечкина М.В. Движение декабриств, т. ІІ. Москва, 1985.
3. Г.Я. Сергієнко. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. Київ, 1975.
4. Турченко Ф.Г., Мороко В.Н. Історія України: кінець XVIII – початок ХХ століття. Запоріжжя, 1999.
5. Слюдикова Т., Сухих Л. Про декабристів у Києві. Історія України. 2001 р.