Дослідження особливостей емоційної сфери особистості

Актуальні проблеми загальної  і візуальної психодіагносики

Тема: Дослідження  особливостей емоційної сфери особистості

План

1. Вступ.
2. Дослідження емоційної сфери зарубіжними психологами
3. Погляди та теорії вітчизняних психологів
4. Вікові особливості емоційної сфери особистості
5. Статеві розбіжності в емоційній сфері.
6. Висновки
7. Список використаних джерел

1. Вступ

Емоції-особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаних з інстинктами, потребами і мотивами., І що відображають форму безпосереднього переживання (радість, горе, страх і т.п.), значимість діючих на індивіда явищ і ситуацій для здійснення його життєдіяльності.  Емоції як специфічні суб'єктивні переживання часом дуже яскраво фарбують те, що людина відчуває, уявляє, мислить, емоції являють собою один з найбільш явно виявляються феноменів його внутрішнього життя. Можна сказати навіть, що завдяки безпосередньому життєвому досвіду ці явища не тільки легко виявляються, але й досить тонко розуміються. Емоції пов'язані з вісцеральної діяльністю індивіда. Емоції - постійні супутники людини, роблять вплив на його думки і діяльність. Фактори емоційної природи регулярно ускладнюють встановлення контакту між індивідом і групою.

У людей з ослабленою здатністю ефективної саморегуляції емоційні проблеми проявляються з особливою силою і виразністю. Руйнівний вплив подібного невміння справлятися зі своїми почуттями у цих людей можуть бути самими різними: від невдач у здійсненні намірів до погіршення стану здоров'я,. Емоції допомагають людині в його становленні, ті люди, у яких вони недостатньо розвинені - відчувають проблеми з адаптацією в соціумі, звідси виникла проблема специфіки в емоційній сфері у нормальних і дітей. з розумовою відсталістю.

2. Дослідження емоційної сфери зарубіжними психологами

За останній час накопичено велику кількість фактів, систематизовано безліч спостережень про емоції, придбаний певний досвід їх експериментального дослідження. У нагромадженні фактів вже починають проступати контури цілісної системи.

Перша систематично розроблене трактування емоційних явищ належить інтроспективній психології, основоположником якої є Вільгельм Вундт.  Він же є представником сенсуалістичних теорій, які пов'язують емоції з найпростішими психічними процесами і відчуттями. Вундт виразно вказує на двокомпонентну структуру емоційних процесів. На основі емпіричних даних Вундт виділив шість головних компонентів чуттєвого процесу і запропонував три основних виміри емоцій: задоволення-незадоволення, збудження-заспокоєння, заборона-дозвіл, що знайшло своє відображення в його тривимірній теорії.

Теорія Вундта критикувалася американським психологом Тітчером, який піддав сумніву висунута Вундтом теза про незліченну безліч почуттів. Тітчер вважав, що існує тільки два види почуттів: задоволення і незадоволення, решту почуттів Вундт вигадав.

Відомий німецький психолог Циген показав, що почуття є властивістю відчуття. На його думку, йому характерні властивості: якість, інтенсивність і чуттєвий тон. Чуттєвий тон, це і є не що інше, як почуття задоволення або незадоволення.

Представники інтроспективної психології по-різному визначали основні властивості емоційних явищ. Це, звичайно, зумовлено особливостями самого методу самоспостереження, застосовуючи який важко знайти адекватне рішення даних проблем.

Фізіологічні теорії емоцій розрізняються на тій підставі, що вважати первинним у емоції - психічне або фізіологічне. Першим традиційну концепцію емоцій похитнув відомий американський психолог Вільям Джемс. У 1884 році він виклав, а в 1894 році розвинув далі тезу про те, що безпосередньо за сприйняттям збудливого факту слідує тілесне зміна, а наше переживання цих змін і є емоції. Подібну точку зору поділяв і данський дослідник К. Ланге: на його думку, емоції виникають в результаті моторних змін, що викликаються деякими подразниками. Хоча позиції Джемса і Ланге не зовсім ідентичні, внаслідок збігу в часі їх теорій (К. Ланге опублікував свою роботу в 1885 році), їх почали розглядати як єдину теорію, відому нині, як «теорія Джемса-Ланге». Це фізіологічна теорія, яка має значення і понині.  Відповідно до неї, ми сумуємо, тому що ллються сльози, ми сердимося, тому що наносимо удар, боїмося, бо тремтимо. Зовнішній стимул через органи почуттів досягають стовбуру мозку, по рухових нервах викликає відповідну реакцію організму (зміна артеріального тиску, тремор тощо).

Джемс ділить емоції на «нижчі» і «вищі». До «нижчих» він відносить емоції, пов'язані зі станом гніву, страху і т. д.; до «вищих» відносить, наприклад, емоції, пов'язані з естетичними потребами. Теорія Джемса-Ланге має певний грунт для пояснення цілої низки емоційних станів, але в цілому вона виходить з неправильних фізіологічних передумов.

Основоположник біхевіоризму Джон Уотсон відкинув теорію Джемса-Ланге. На його думку, емоції є специфічний вид реакцій, які є в трьох основних формах: страху, люті, любові. Як видно Уотсон залишився на позиціях Джемса і Ланге, хоча і виключив з їх теорії інтроспективні елементи.

Центральна теорія емоційних переживань, яка отримала назву «таламічної теорії Коннона і Барда», була висунута на противагу ідеї ототожнення емоцій з вегетативними змінами. Відповідно до цієї теорії емоції ототожнюються з фізіологічними процесами, що відбуваються в центральній нервовій системі.  Такий підхід до емоцій поклав початок плідним дослідженням, які привели до багатьох сенсаційних відкриттів.

Фізіологічний підхід до емоцій передбачає з'ясування всього структурного аспекту цих явищ.

Цікавий інший напрям у психології, що з'ясовує функції емоції. Так, Мак-Дауголл у своїх міркуваннях виходив з факту цілеспрямованої поведінки живих істот. Відповідно до його теорії, регулятором цілеспрямованої поведінки тварин і людей є інстинкти.  Емоція направляє індивіда до певних цілей, вона свідчить про порушення інстинкту. Емоція містить у собі імпульс до дії, але як людина буде себе вести в конкретній ситуації, залежить не тільки від емоцій, а й від інших психічних утворень - складних почуттів. Теорія Мак-Дауголл не набула великого поширення.

У зарубіжній психології одним з провідних вчених у сфері емоцій є американський психолог Керрол Е. Ізард, який досліджує людські емоції у всіх аспектах. Ізард намагається пояснити, яким чином емоції утворюють значну частину людської свідомості, пізнання і дії. Він піддає аналізу найважливіші теорії та емпіричні дослідження, щоб наблизиться до загального розуміння щодо людських емоцій. Ізард досліджує людські емоції в безпосередньому зв'язку з пізнавальною здатністю і діяльністю людини.

Вітчизняні психологи С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв та інші, критикували Ізарда за те, що найважливішим компонентом емоцій він не розглядав відношення суб'єкта до об'єктів, явищ, подій, які у вітчизняній психології розглядають як основу емоцій.

Серед зарубіжних психологів відомий своїми дослідженнями в області емоцій, провідний польський психолог Януш Рейковський, який розробив теоретичну схему емоції. В основі цієї схеми лежить уявлення про емоції, як різновиду процесів психологічної регуляції діяльності, в яких можна виділити три головні компоненти: емоційне збудження, знак емоції і якість емоції. Я. Рейковський вважає, що емоційний процес виникає, як реакція на життєво значущий вплив і викликає в залежності від своїх особливостей різноманітні зміни в тілесних функціях, в протіканні інших психічних процесів і діяльності суб'єкта в цілому.

Такі основні погляди, які заслуговують на увагу, на природу емоцій, їх функцій, структуру в зарубіжній психології.

3. Погляди та теорії вітчизняних психологів

Психічні процеси представляють собою специфічний продукт діяльності мозку, - продукт, сутність якого полягає у відображенні навколишньої дійсності.

«Продукт» в даному розумінні - щось субстантинційне.

Це особливого роду функціональні стани.

Емоційні процеси - один з видів цього стану. Вітчизняні психологи стверджують, що емоції - це особлива форма ставлення до предметів і явищ дійсності, виділяють три аспекти цих процесів:

1. Аспект переживання (С.Л.Рубінштейн, Г.Ш.Шингаров).

2. Аспект відношення (П.М.Якобсон, В.Н.Мясищев).

3. Аспект відображення (В.К.Вілюнас, Я.М.Веккер, Г.А.Фортунатов).

Згідно першої точки зору специфічність емоцій полягає в переживанні подій і відносин. Рубінштейн С.Л. вважав, що «почуття висловлюють у формі переживання ставлення суб'єкта до оточення, до того, що він пізнає і робить». Почуття висловлюють стан суб'єкта і ставлення до об'єкта. «Психічні процеси взяті в конкретній цілісності, - це процеси не тільки пізнавальні, а й ефективні, емоційно-вольові. Вони виражають не тільки знання про явища, але і ставлення до них; у них відбиваються не лише самі явища, але і їх значення, для навколишнього їх суб'єкта, для його життя та діяльності.

Інший погляд на визначення емоцій виходить з того, що емоції (почуття) є формою активного ставлення людини до навколишнього світу. Якобсон П.М. вважає, що «... людина не пасивно, не автоматично відображає навколишню дійсність. Активно впливаючи на зовнішнє середовище і пізнаючи його, людина в той же час суб'єктивно переживає своє ставлення до предметів і явищ реального світу».

Аспект відображення припускає, що емоції (почуття) є специфічною формою відображення значення об'єкта для суб'єкта. Г.А.Фортунатов і П.М.Якобсон визначають емоційні процеси, як «відображення в мозку людини її реального відношення, тобто відношення суб'єкта до значимих для нього об'єктів».

Емоції виникають при дуже складній взаємодії об'єкта і суб'єкта і залежать від особливостей предметів, якими можуть бути викликані. За цим, як вважає Батурина Г.І., емоції, відображаючи навколишню дійсність, виконують оцінну функцію пізнання: «У процесі пізнання суб'єкт з одного боку відображає предмети і явища такими, якими вони є в природних відношеннях і зв'язках, з іншого боку, він оцінює ці явища з точки зору своїх потреб і установок».

Розглянуті визначення емоцій психолог Л.М.Веккер вважає недостатніми. На його думку, емоційні процеси - це безпосереднє відображення людини дійсності. Веккер Л.М. пропонує двокомпонентну формулу емоцій, яка містить когнітивний і суб'єктивний компоненти. Когнітивний компонент - це психічне відображення об'єкта емоції, здійснюване інтелектом; суб'єктивний компонент - це відображення стану суб'єкта-носія психіки. Таким чином, за Веккер Л.М. «... по-перше, емоція, як відображення відношення суб'єкта до об'єкта ... По-друге, емоція, як безпосереднє психічне відображення відношення суб'єкта до об'єкта ...».

Багато вітчизняних психологів, такі як, Л.С.Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, виводили ряд принципово важливих положень щодо, залежності емоцій від характеру діяльності суб'єкта, що регулює їхню роль в цій діяльності і про їх розвиток в процесі засвоєння людиною суспільного досвіду. У зв'язку з цим вказувалося на зв'язок емоцій з мотивом діяльності. О.М. Леонтьєв підкреслював, що емоції не тільки відповідають тій діяльності, в якій вони виникають, але і підкоряються цій діяльності, її мотивам. З іншого боку, як зазначає у своїх дослідженнях А.В.Запорожець і Я.З.Неверович, емоції віграють важливу роль в реалізації цих мотивів. Вони вважають, що «... емоції є не процес активації, а особлива форма відображення суб'єктом дійсності, за допомогою якої здійснюється психічне управління активізацією, або, вірніше, було б сказати, здійснюється психічна регуляція загальної спрямованості та динаміки поведінки».

Крім того, у вітчизняній психології існує інформаційна теорія емоцій, яку висунув П.В.Симонов. Відповідно до його теорії, джерелом емоції є розбіжність між кількістю наявної інформації та інформації, необхідної для вирішення що стоїть перед людиною завдання. Симонов П.В. розробив формулу емоцій (Е = - П / Н-С) - де П - потреба, Н - необхідність, З - існуюче окреме емоційне явище.

Вітчизняні психологи підкреслюють і значення тих фізіологічних механізмів, які є умовою виникнення емоційних процесів. Найбільшим фахівцем в цій області був академік П.К.Анохін, який створив біологічну теорію емоцій. П.К.Анохін підкреслював, що фізіологічна характеристика емоцій ... пов'язана насамперед із поширенням порушення з області гіпоталамуса на всі органи. Область гіпоталамуса визначає первинну біологічну якість емоційного стану, його характерне зовнішнє вираження.

У роботах вітчизняних дослідників А.Г.Ковальова, А.І.Пуні та ін., розкривається місце психічних, в тому числі і емоційних станів у психічній структурі особистості, їх зв'язок з психічними процесами і психічними властивостями особистості.

Такі основні напрямки дослідження емоцій у вітчизняній психології.

Говорячи про дослідження почуттів, вітчизняними психологами, слід зазначити, що більшість авторів - С.Л.Рубінштейн, П.М.Якобсон, А.В.Петровський, А.Г.Ковальов - вважають почуття вищими, складними, соціальними емоціями.

Вищі соціальні емоції або почуття являють собою продукт суспільного впливу. Вони виникають лише при наявності певного рівня інтелекту і відображають ставлення особистості до предметів і явищ.

Почуття умовно ділять на етичні (моральні), які формуються в процесі виховання; інтелектуальні (пізнавальні), які можна розглядати, як двигун процесу людського суспільства; естетичні, в основі яких лежить здатність до сприйняття гармонії і краси.

Інший підхід до емоцій і почуттів міститься у О.М.Леонтьєва, який ділить їх на афекти.

Почуття, по О.М.Леонтьєву, є підкласом емоційних процесів. Основна їх особливість у предметності.

Ряд авторів (Г.Х.Шингаров, Г.І.Батурина та ін.) вважають, що підставою для розмежування емоцій і почуттів як якісно різних психічних явищ емоційної сфери є, по-перше, потреби, якими вони зумовлені, по-друге, функції, які вони виконують, по-третє, фізіологічні механізми, якими вони обумовлені.

Інші вчені (С.Рубінштейн, О.К.Тихомиров, В.П.Фортунатов) вважають, що почуття відрізняються від емоцій амбівалентністю, силою, глибиною, динамічністю.

Вітчизняні психологи дають наукове пояснення природі емоцій і почуттів, хоча в даний час серед них немає єдиного погляду на природу, сутність емоцій і почуттів. Це пояснюється тим, що довгий час велися дискусії, та й зараз ведуться з питань: що відносити до емоцій? Де їх шукати? Чим вони детерміновані? Крім того, емоції завжди розглядалися в рамках інших процесів. І основні труднощі вивчення емоцій - у їх глибоко інтимному змісті.

Але, незважаючи на це, вітчизняні психологи внесли величезний внесок у теоретичне і експериментальне дослідження емоцій і почуттів хоча ще дуже багато невирішених проблем.

4. Вікові особливості емоційної сфери особистості

Важливість вивчення вікових особливостей емоційної сфери дітей пов’язана з тим, що є тісний зв’язок емоційного та інтелектуального розвитку. Є.І. Янкіна зазначає, що порушення в емоційному розвитку дитини дошкільного віку призводять до того, що дитина не може використати інші здатності, зокрема інтелект, для подальшого розвитку. У дітей з емоційними порушеннями переважають такі негативні емоції, як горе, страх, гнів, сором, відраза. У них є високий рівень тривожності, а позитивні емоції виявляються рідко. Рівень розвитку інтелекту успішних відповідає середнім значенням за тестом Векслера. Звідси виникає завдання контролю за емоційним розвитком дітей і при потребі застосування психокорекційних програм.

Загальні тенденції вікових  змін емоційної сфери. Емоції з’являються в людини ще до її народження. К.В. Шулейкіна виявила, що емоційні реакції задоволення й невдоволення спостерігаються вже в п´яти-шестимісячного людського плода.

Міняються способи довільного реагування на ті чи інші емоції. Наприклад, маленька дитина, переживаючи страх, найімовірніше  кинеться до близької людини (матері, батька, сестри, брата). Однак уже в дошкільному  віці базові (уроджені) емоції набувають  соціального забарвлення. Тому в  підлітка втеча від небезпеки  асоціюється з емоцією сорому. Внаслідок цього він обирає інший  спосіб боротьби зі страхом - намагається  оцінити ступінь небезпеки, зайняти  вигіднішу позицію або просто ігнорує загрозу, не надає їй значення.

Як зазначає К.Ізард, з віком змінюються не лише емоційні реакції, а й значення активаторів конкретних емоцій. Зокрема, у тритижневому віці звук жіночого голосу викликає в дитини усмішку, але, в міру того, як дитина стає старшою, цей же голос може спричинити в неї роздратування. Обличчя матері, яка віддаляється, не викличе особливої реакції у тримісячної дитини, водночас, як 13-місячна дитина відреагує на це сердитим протестом, а 13-літній підліток може навіть зрадіти тому, що залишається в будинку один, без батьківської опіки.

К.Ізард, Ю.А.Макаренко та інші психологи виявили, що в онтогенезі розвиток базальних емоцій, а також знань про них формується з упередженням порівняно з вторинними емоціями. Навіть діти двох-трьох років не лише розуміють стан страху й радості, але можуть довільно відтворювати їх. З віком розвиваються позитивні емоції. Момент переживання задоволення в дитячих іграх зрушується в міру розвитку дитини: у маляти задоволення виникає в момент одержання бажаного результату. На наступному щаблі розвитку задоволення дає не лише результат, а й сам процес гри. На третьому щаблі в старших дітей виникає передбачення задоволення на початку ігрової діяльності.

У процесі онтогенезу розвивається здатність використання емоційної  експресії як засіб спілкування. З іншого боку, з віком поліпшується розпізнавання емоцій за виразом обличчя.

З віком також відбувається розширення та ускладнення знань про емоції. Збільшується кількість понять, у  яких осмислюються емоції (розширюється «словник емоцій»), що відбувається за рахунок диференціації первісних узагальнених понять «приємне-неприємне». Межі емоційних понять стають чіткішими. Маленькі діти застосовують той самий термін для позначення ширшого кола емоційних явищ. Збільшується кількість параметрів, за якими характеризують емоції; спочатку їх два - «порушення-заспокоєння» й «задоволення-невдоволення», потім з´являються параметри «зв´язок з іншими», «відповідність місцю» тощо. Якщо в п´ять років діти тісно пов´язують емоцію із ситуацією її виникнення й визначають першу через другу, то пізніше дитина починає диференціювати уявлення про причини емоції та внутрішні стани, які пов´язують ситуації з емоційною реакцією.

Отже, всупереч думці деяких учених, можемо говорити про розвиток емоційної  сфери особистості в онтогенезі.

Розвиток емоційної сфери дитини. Я. Дембовський зазначає, що немовля оперує трьома емоціями: страхом (точніше було б сказати - переляком), що виявляється під час сильного звуку; гнівом, як реакцією на обмеження рухів, і задоволенням, яке виникає у відповідь на погойдування, а також на легке погладжування тіла. Що ж стосується вираження цих емоцій, то насамперед у немовляти виникає плач. Але в нього буває й вираз, схожий на усмішку. Ймовірно, це суто рефлекторне явище, не пов´язане з подіями навколишнього світу.

Поступово усмішка стає більш певною, дитина усміхається у відповідь  на найрізноманітніші стимули. Якщо 3-4-місячні діти усміхаються й  пожвавлюються на звернену до них  розмову будь-якого дорослого, то 5-6-місячні діти при наближенні й  звертанні до них іншого дорослого, замість того щоб відразу усміхнутися, довго й зосереджено дивляться  на нього, а потім або усміхаються, або відвертаються, а іноді можуть і голосно розплакатися.

Форми реагування, пов´язані з плачем і усмішкою, очевидно, універсальні й відображають процес дозрівання нервової системи. Навіть у сліпонароджених дітей спостерігають ту саму послідовність. Приблизно у два з половиною місяці в дитини з´являється соціальна усмішка, яка звернена до іншого людського обличчя. Малята охоче усміхаються й реагують рухами всього тіла на людину, що наближається до них. Від цього моменту дитина вимагає соціальних контактів, у результаті чого виникає новий вид емоційного реагування - формування афективно-особистісних зв´язків. Вони закладаються в перші півроку життя дитини, чому сприяє розвиток у неї засобів експресії. На початку дитина виражає свої афекти неспокійними рухами або нерухомістю. Потім долучаються міміка, звуки й тілесні рухи.

Змінюється й характер голосової  експресії. Упродовж 1-го місяця лемент дитини виражає тільки її невдоволення, причому звуковий склад цього  лементу схожий на інтонації образи й невдоволення дорослих. На 2-му місяці з´являється спокійне «гуління», на 3-му - звуки радості, а пізніше - сміх (Тонкова-Ямпольська). Щоправда, за іншими даними, дитина вперше починає сміятися у віці 5-9 тижнів.

У 3-місячному віці діти вже «налаштовані» сприймати батьківські емоції, і їхня поведінка показує, що вони очікують побачити вираження емоцій на обличчі матері або батька.

У перші півроку життя дитини афективно-особистісні зв´язки виявляються як її прагнення розділити з дорослими свої позитивні емоції з приводу сприйняття впливів, які тішать (цікавої іграшки, веселої музики тощо).

До другої половини першого року життя дитина виявляє вміння користуватися  сприйняттям емоцій матері для того, щоб перевіряти себе й отримувати підтримку, а також за виразом  її обличчя орієнтуватися, чи продовжувати свої дії, коли ситуація стає незнайомою. Цю афективну взаємодію називають «соціальним співвіднесенням».

В інші півроку життя афективно-особистісні  зв´язки виявляються не лише в позитивній, а й у негативній емоціогенній ситуації (у незнайомому приміщенні, при зустрічі зі сторонніми дорослими тощо). Дитина шукає в дорослого захист, притискається до нього, заглядає у вічі.

Водночас, у дітей раптово з´являються острах незнайомих людей і тривога розлуки з батьками («тривога семимісячних»). Малята, які до цього усміхалися й були привітними, у присутності сторонніх стають боязкими й настороженими. Перспектива залишитися самому у незнайомому місці навіть на короткий час спричиняє в них сильне занепокоєння. Вони часто плачуть і чіпляються за батьків.

Як зазначають М. Ейнсворт, Е. Маккобі та С. Фельдман, діти, які мають стосунки тільки з одним із батьків, схильні виявляти більш сильний страх перед незнайомцями і тривогу розлуки (остання особливо виявляється, коли діти потрапляють у ясла). Крім того, ці види тривоги з´являються в них раніше, ніж у дітей, які мають зв´язки не лише з одним із батьків.

Якщо є брак ситуативно-особистісного  спілкування дитини з дорослими, афективно-особистісні зв´язки не встановлюються, що порушує не лише емоційний, а й загальний психічний розвиток дитини.

Якщо перші емоції пов´язані з біологічними потребами дитини (у самозбереженні й задоволенні), то подальше збагачення причин до вияву емоційних реакцій пов´язане з інтелектуальним розвитком дитини.

Емоційна сфера дітей молодшого  віку. Для дітей раннього молодшого  віку характерні запізнілі емоційні реакцій на ситуацію, невміння розуміти емоційні стани інших, а вираження  емоційного стану (експресія) відповідає його реальному перебігу.

У 2-3 роки виникають соціальні форми  гніву - ревнощі й заздрість. Діти сердяться й плачуть, якщо мати в  них на очах пестить чужу дитину. У результаті соціальних контактів  з´являється радість як вираження базової емоції задоволення. У три-п´ять років сором, поєднуючись із емоцією страху, здобуває нову якість, перетворюючись на страх осуду.

У віці 2-3 років діти можуть зображувати  емоції, підбирають мімічні засоби для вираження радості, гніву, відрази, прикрості, подиву, сорому.

У 3-річних дітей з´являється гордість за свої досягнення. Діти прагнуть продемонструвати свої успіхи дорослому. Якщо це не вдається, то їхні радісні переживання з приводу успіху істотно захмарюються. Виникає образа з приводу ігнорування чи невизнання успіху дорослими, прагнення до перебільшення щодо успіху.

Помітні зміни відбуваються з віком  в емоційному ставленні дітей  до однолітків. Діти молодшої ясельної групи, як правило, з усмішкою розглядають  один одного, іноді спостерігаються  вияви пестливості. Після двох років  емоційна реакція стає набагато яскравішою. Збільшується емоційне зараження дітей  один від одного й емоційна чуйність стосовно іншої дитини. Спільна діяльність має яскраво виражене емоційне забарвлення, яке бурхливо наростає в процесі взаємодії.

Емоційні особливості дошкільників. Дошкільнята вже настільки опановують вираження емоцій, що показувана експресія  тієї чи іншої емоції зовсім не означає  її переживання. У дошкільників з´являється очікування (передбачення) тих чи інших емоцій, що впливає на мотивацію їхньої поведінки й діяльності, вносячи корективи в їхні плани. У дошкільному віці поступово розвивається вміння визначати емоційний стан інших людей. Це питання докладно вивчила А.М. Щетиніна на 4-5 й 6-7-річних дітях. Вона виявила типи сприйняття емоцій за експресією, які можна розглядати і як рівні розвитку цього вміння.

- ДОВЕРБАЛЬНИЙ ТИП. Емоція не  позначається словами, її впізнання  виявляється через встановлення  дітьми відповідності виразу  обличчя характеру конкретної  ситуації («він, напевно, мультик дивиться»).

- ДИФУЗНО-АМОРФНИЙ ТИП. Діти називають емоцію, але сприймають її поверхово, нечітко («веселий», «подивився й довідався, що він сумує»). Складові елементи еталона емоції ще не диференційовані.

- ДИФУЗНО-ЛОКАЛЬНИЙ ТИП. Сприймаючи  вираження емоції глобально й  поверхнево, діти починають вирізняти  окремий, часто одиничний елемент експресії (здебільшого - очі).

- АНАЛІТИЧНИЙ ТИП. Емоцію розпізнають  завдяки виокремленню елементів  експресії. Переважно діти опираються  на вираз обличчя, а не позу.

- СИНТЕТИЧНИЙ ТИП. Це вже не  глобальне й поверхове сприйняття  емоцій, а цілісне, узагальнене («зла вона, тому що вся зла»).

- АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНИЙ ТИП. Діти  виокремлюють елементи експресії  й узагальнюють їх («вона весела, у неї все обличчя таке - очі веселі й рот»).

Упізнання страху й подиву 4-5-річними  дітьми здійснюються переважно за довербальним типом сприйняття. Радість і смуток розпізнають за дифузно-аморфними  типами 4-5-річні діти й за аналітико-синтетичними - 6-7-річні діти. При впізнанні  гніву дітьми 4-5 років провідним  стає дифузно-локальний тип, а дітьми 6-7 років -аналітичний.

Для більшої частини 5-6-річних дітей  стає доступним визначення емоцій іншої  людини за її мовою. Затримка в розвитку цього вміння відбувається в дітей  з неблагополучних сімей, коли в  дитини формуються стабільні негативні  емоційні переживання (тривога, почуття  меншовартості). Очевидно, це призводить до зниження контактів у спілкуванні  й, як наслідок, до недостатнього досвіду  в сприйнятті емоцій інших. У цих  дітей недостатньо розвинена й емпатія.

У дошкільному віці (6-7 років) виникають  дружні стосунки між дітьми, хоча чіткого  розуміння дружби ще немає, поняття  довірчих відносин і взаємності для  дітей цього віку занадто складні.

Емоційні порушення у дітей  дошкільного віку. Г.М. Брєслав до емоційних порушень у дошкільному віці зараховує:

- відсутність емоційної децентрації  - дитина не здатна співпереживати  ні в реальній ситуації, ні  під час прослуховування літературних творів;

- відсутність емоційної синтонії - дитина не здатна відгукуватися на емоційний стан іншої людини, насамперед близької або симпатичної;

- відсутність емоційної саморегуляції  - дитина не відчуває провини,  пов´язаної з новим етапом самосвідомості («Це я зробив») і здатністю емоційно повертатися в минуле.

У дітей-неврастеніків дошкільного  віку виявляється підвищена афективна  збудливість. У дитини швидко виникає  стан гніву з незначних причин, після афективної розрядки вона може плакати, переживати провину.

Ю.М. Міланіч поділяє дітей з емоційними порушеннями на три групи. До першої входять діти з вираженими внутрішньо-особистісними конфліктами. У цих дітей батьки й педагоги відзначають тривожність, необґрунтовані страхи, часті коливання настрою. Другу групу становлять діти з міжособистісними конфліктами. Ці діти вирізняються підвищеною емоційною збудливістю, дратівливістю, агресивністю. Третю групу становлять діти як із внутрішньоособистісними, так і з міжособистісними конфліктами. Для них характерні емоційна нестійкість, дратівливість, агресивність, з одного боку, і вразливість, тривожність, підозрілість і страхи - з іншого.