Джон Локк

1. Біографія Джона Локка

Джон Локк — англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва. Народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет. Самостійно вивчив нову філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медицину. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого політичного діяча графа Шефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. В час розгулу абсолютистської реакції (1683) Джон Лок емігрував разом з своїм патроном, графом Шефтсбері до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року.

Джон Локк народився 1632 року у Рінґтоні, Англія. 1647 направлений у престижну Вестмінстерську школу в Лондоні, отримавши стипендію політика Александра Пофама, члена Британського парламенту. Згодом вступив до аристократичного коледжу Крайст-Черч в Оксфорді. Попри те, що був здібним учнем, з огидою ставився до навчальної програми і вважав праці сучасних йому філософів, таких як Рене Декарт, цікавішими, аніж матеріал, який викладався в університеті. Річард Ловер, товариш Локка з часів навчання у Вестмінстерській школі, зазначав, що той був знайомий із медициною та експериментальною філософією, які переслідувалися іншими університетами Британії і в тому числі Лондонським королівським товариством, членом якого Джон Локк все-таки став.

Ступінь магістра Джон Локк отримав 1658 року, а крім того здобув ступінь бакалавра медицини 1674 року. Між тим 1658 року він став викладачем і професором грецької риторики. Пізніше він повернувся до Оксфорда і вивчав медицину. У той час співпрацював з провідними мислителями і науковцями, таких як Роберт Бойль, Томас Вілліс і Роберт Гук. 1666 року Джон Локк познайомився із Ентоні Ешлі Купером, 1-м графом Шефстбері, коли той прибув до Оксфорда шукаючи ліків від інфекції печінки. На Купера Локк справив неабияке враження, і той запропонував йому увійти до його пошту. Таким чином 1667 року Локк переїхав у будинок у Лондоні, працював особистим лікарем графа Шефстбері. Він також продовжував вивчати медицину під керівництвом визначного лікаря-практиканта Томаса Сайденгама. Його вплив позначився на натурфілософських поглядах Локка, вираженням яких стала праця «Розвідка про людське розуміння» (англ. An Essay Concerning Human Understanding).

1672 року граф Шефтсбері став Лорд-канцлером Англії, після чого Локк був втягнений у політику, що в свою чергу відбилося на його політичному мисленні. Однак 1675 року граф Шефтсбері потрапив в опалу. Оскільки кар'єра Локка напряму залежала від злетів та падінь Шефтсбері, до 1679 року він багато подорожував Францією. 1683 року Локк був змушений втекти до Нідерландів.

У 1688—1689 роках настала розв'язка, яка поклала кінець поневірянням Локка. Відбулася Славна революція, Вільгельм III Оранський проголошений королем Англії. Локк брав участь у підготовці перевороту 1688 року, перебував у тісному контакті з Вільгельмом Оранським і здійснив на нього значний ідейний вплив. На початку 1689 року він повернувся на батьківщину. У 1690-х роках разом з урядовою службою Локк розгорнув широку наукову і літературну діяльність. 1690 року опубліковані «Розвідка про людське розуміння», «Два трактати про правління», 1693 року — «Думки про виховання», 1695 року — «Розумність християнства».

Джон Локк помер 28 жовтня 1704 року від астми. Ніколи не був одружений і не мав дітей.

Був  Джон Локк одним  з основоположників емпірико-сенсуалістичної  теорії пізнання. Локк вважав, що у людини немає вроджених ідей. Він народжується будучи «чистою дошкою» і готовим сприймати навколишній світ за допомогою своїх почуттів через внутрішній досвід — рефлексію. «Дев'ять десятих людей робляться такими, якими вони є, тільки завдяки вихованню». Найважливіші завдання виховання: вироблення характеру, розвиток волі, моральне дисциплінування. Мета виховання — виховання джентльмена, який вміє вести свої справи виразно й передбачливо, ділової людини, витонченої у спілкуванні. Кінцеву мету виховання Локк представляв у забезпеченні здорового духу в здоровому тілі («ось коротке, але повний опис щасливого стану в цьому світі»). Розробив систему виховання джентльмена, побудовану на прагматизмі й раціоналізмі. Головна особливість системи утилітаризм — кожен предмет повинен готувати до життя.

Виховання джентльмена  включає (всі складові виховання  повинні бути взаємопов'язані):

• Фізичне виховання: сприяє розвитку здорового тіла, вироблення мужності та наполегливості. Зміцнення здоров'я, свіже повітря, проста їжа, загартовування, суворий режим, вправи, ігри.
• Розумове виховання повинно підпорядковуватися розвитку характеру, формування освіченої ділової людини.
• Релігійне виховання необхідно спрямовувати не на привчання дітей до обрядів, а на формування любові і пошани до Бога, як вищому суті.
• Моральне виховання — виховати здатність відмовляти собі в задоволеннях, йти наперекір своїм уподобань і неухильно дотримуватися порад розуму. Вироблення витончених манер, навичок галантного поведінки.
• Трудове виховання полягає в оволодінні ремеслом (столярним, токарним). Праця запобігає можливості шкідливого ​​неробства.

Основний дидактичний принцип — у навчанні спиратися на інтерес і допитливість дітей. Головним виховним засобом є: приклад і середовище. Стійкі позитивні звички виховуються ласкавими словами та лагідними навіюваннями. Фізичні покарання застосовуються тільки у виняткових випадках зухвалої й систематичної непокори. Розвиток волі відбувається через уміння переносити труднощі, чому сприяють фізичні вправи й загартовування.

Зміст навчання: читання, письмо, малювання, географія, етика, історія, натурфілософія, хронологія, бухгалтерія, рідна мова, Французька мова, латинська мова, арифметика, геометрія, астрономія, фехтування, верхова їзда, танці.

По факту все це означало б професіоналізацію підготовки окремих учнів. Мали бути професійно підготовані приватні викладачі, які  б займалися індивідуально. Основними компонентами освіти є підвищення фізичного, морального та інтелектуального.

• Фізичне виховання — акцент на кондиціонування, гігієну, правильне харчування, повинні носити вільний одяг — засуджує ліфи, в дітей має бути багато фізичних вправ і свіжого повітря
• Моральне виховання — важливість дисципліни, дисципліна і самоконтроль є важливим прикладом для наслідування дорослих, засуджує тілесні покарання — тільки в деяких випадках, всупереч, погані манери на роботі, лінь
• Інтелектуальної освіта — вища освіта не вважається важливим, один повинен бути в змозі піклуватися головним чином про свої справи

Кожен, за його словами, повинен  навчитися деяким основам торгівлі. Локк сприймає фізичну працю, як доповнення до розумової діяльності. Він вважав, що хлопчики навіть з бідних сімей  повинні відвідувати школу де їм би викладалась релігія, мораль, і ручна праця. Освіта для дівчаток не розглядалися Локком, як можлива в принципі.

Політичні погляди

• Природний стан — стан повної свободи та рівності при розпорядженні своїм майном і своїм життям. Це стан світу і доброзичливості. Закон природи наказує мир і безпеку.
• Природне право — право на приватну власність, право на дії, на свою працю і на його результати.
• Прихильник конституційної монархії і теорії суспільного договору.
• Локк — теоретик громадянського суспільства і правової демократичної держави (за підзвітність короля і лордів закону).
• Першим запропонував принцип поділу влади: на законодавчу, виконавчу і федеративну. Федеративна влада займається оголошенням війни і миру, дипломатичними питаннями та участю в союзах і коаліціях.
• Держава створена для гарантії природних прав (свобода, рівність, власність) і законів (мир і безпека), вона не повинна зазіхати на ці права, має бути організована так, щоб природні права були надійно гарантовані.
• Розробляв ідеї демократичної революції. Локк вважав правомірним і необхідним повстання народу проти тиранічної влади, посягає на природні права і свободу народу.

Найбільш відомий розробкою  принципів демократичної революції. «Право народу на повстання проти  тиранії» найбільш послідовно розвинене  Локком у роботі «Роздуми про славетну революцію 1688 року».

Найвідоміші твори — «Два трактати про правління», «Листи про терпимість», а також «Розвідка про людське розуміння» (український переклад Наталки Бордукової вийшов друком у харківському видавництві «Акта»).

• Локк став одним із засновників договірної теорії походження держави.
• Локк першим сформулював принцип «поділу влади» на законодавчу, виконавчу і федеральну.
• Ім'ям Джона Локка названо один з ключових персонажів відомого телесеріалу «Загублені».
• Прізвище Локк як псевдонім взяв один з героїв циклу фантастичних романів Орсона Скотта Карда про Ендер Віггіне. У російській перекладі англомовне ім'я «Locke» невірно передано як «Локі».
• Прізвище Локк носить головний герой у фільмі Мікеланджело Антоніоні «Професія: репортер» 1975 року
• На честь Джона Локка названо один з астероїдів 7010 Локк.

2. Конструкція “природного права” і концепція походження держави

Свої політичні погляди  й установки Локк обґрунтовував  за допомогою філософії історії, ядром якої були вчення про природне право і суспільний договір. На думку Локка, споконвічно існував природний стан людей, однак це не була Гоббсова “війна всіх проти всіх”. У цьому стані панувала взаємна доброзичливість, тому що кожному вистачало плодів землі і води і кожний міг нагромадити достатню для нього власність. Інакше кажучи, приватна власність, на думку Локка, існувала задовго до встановлення державної влади і незалежно від її виникнення. Локк розвивав положення, раніше висловлені іншими англійськими діячами часів революції середини 17 ст.

Локківська конструкція  “природного права” - це вже не просто система теоретичних постулатів, призначена для пояснення переднайденого. Це пряма декларація “невідчужуваних прав”, сукупність яких мислиться як основний закон знову засновуваного (розумного) суспільного ладу. На вчення Локка прямо спирається конституційна практика північноамериканських штатів, їхні знамениті біллі про права. Локк був першим в історії філософії, що брав участь у складанні першоустановчого державного акта: за рекомендацією Шефстбері він написав конституцію для Північної Кароліни, що у 1669р. була схвалена зборами народних представників і набрала сили.

Природний стан характеризується Локком як сукупність відносин волі, рівності і взаємної незалежності людей. Його ідеалізовані уявлення означали апологію буржуазної, але аж ніяк не феодальної власності: адже остання, за Локком, не відповідає вимогам волі і доброзичливості. У цих уявленнях знаходив своє вираження і принцип буржуазного індивідуалізму: “рівність” людей у змісті їхнього рівного права на особисту ініціативу зовсім не припускала в Локка вимог рівняння власності. Такі вимоги були характерні для радикально-демократичних ідеологів революційного років (Джона Лільберна), але Локк їх відкидав.

У розпал революції левеллери  висунули й іншу ідею - про підзвітність урядів народу, відповідно до суспільного  договору. Ця ідея зафіксована в  трактаті поета Джона Мільтона “Права й обов'язки короля і правителів...” (1649). Вчення про суспільний договір, ідеалістичне по вихідних посилках, але прогресивне для свого часу, використовує і Локк. Його мотивом пронизаний його “Дослід про віротерпимість” (1667), а напад проти феодально-теократичних концепцій з усією різкістю виражений в “Двох трактатах про державне правління”.

Можна сказати, що досить широкі демократичні верстви доросли  до адекватного розуміння філолофсько-правових ідей, і з іншого боку, сама новаторська філософія права розвилася до такого ступеня, щоб прийняти в себе ряд правосвідомих запитів, що стихійно визріли в масовому русі 16-17 ст. Таким чином, вчення Локка вперше угадало й аналітично прояснило буржуазно-демократичну законодавчу волю, а ця остання вперше пізнала себе саме в принципах локкіанського “природного права”.

Теорія природного права, що обґрунтовувала вчення про суспільний договір, містилася в незавершеному начерку “Дослідів про закон природи”. І хоча теорія Локка на початку 60-х років ще не склалася, уже видно її зв'язок з його філолофсько-історичними побудовами: ніяких політико-моральних уроджених ідей (знань) немає, але досвід направляє думки людей на відкриття їх природжених прав, можливостей і обов'язків. У цій не опублікованій при житті філософа роботі вільна воля Бога як джерело благочестивих соціально значимих моральних розпоряджень немов конкурує з необхідно виниклим природним законом самозбереження, що із благочестям не має нічого спільного і зв'язується з ним тільки штучно. Ця подвійність долається перемогою закону природи, і, хоча в “Двох трактатах про державне правління” до “закону природи і розуму” додається зрідка посилання і на його божественну санкцію, вона вже не має тут рівно ніякого змістовного значення; вимоги людської природи диктують усе. “Основною метою вступу людей у суспільство є прагнення мирне і безпечно користатися своєю власністю, а основним знаряддям і засобом для цього служать закони, встановлені в цьому суспільстві; першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади; точно так само першим і основним природним законом, якому повинна підкоритися сама законодавча влада, є збереження суспільства і кожного члена суспільства” (Локк. Избр. пр-ния т.2, с.76)

Локкова концепція походження держави із суспільного договору цілком складається тільки в “Двох трактатах...”. За припущенням філософа, за давніх часів унаслідок росту народонаселення з'явилися тривожні симптоми переростання природного стану в “війну всіх проти всіх”. Саме в цей момент люди віддали перевагу спільним і, можливо, “мовчазним” рішенням заснувати держави і вручили першим урядам виконавчу владу.

З аналізу співвідношення природного і суспільного станів у філософії історії Локка видно, що на відміну від Гоббса він вважає, що суспільство склалося чи складалося до появи держави, держава ж покликана не обмежувати соціальну волю й ініціативу, а гарантувати їх. Верховним сувереном у державі є не уряд, а нація. Якщо уряд (правитель) діє всупереч діючому праву і псує закони чи взагалі не рахується з ними, наприклад, віднімаючи власність громадян і довільно нею розпоряджаючись, то піддані вправі розірвати угоду з урядом і, використовуючи право на самозахист, піднятися на насильницьку революцію. Саме в цей короткочасний період народ реально використовує свій суверенітет.

3. Інтерпретація рівності

Tabula rasa, споконвічна рівність  дітей у змісті відсутності в них знань, слугує передумовою первісної природної рівності, а поступовий розвиток різних, а отже, і нерівних їх здібностей і задатків, у тому числі працьовитості, є причиною того, що в наступній історії діють люди із самими різними можливостями перспектив. “...Різні ступені старанності сприяли тому, що люди здобували майно різних розмірів... винахід грошей дав їм можливість накопичувати і збільшувати його”. (Локк т.2 с. 30). Одні сталі багатими і впливовими, і саме вони найбільше зацікавлені були в створенні державності. Долею незаможних стала робота через шматок хліба. Так дивиться на це питання Локк, по-своєму послідовно, але в той же час змішуючи здогади і помилки.

Говорячи про живого суб'єкта правопорядку, Локк завжди має  на увазі ізольованого індивіда, що шукає приватної вигоди. Та й соціальне життя взагалі малюється йому, насамперед, як мережа мінових відносин, у які вступають прості товаровласники, особисто вільні власники своїх сил і майна. “Природний стан”, яким він зображений у другому локківському трактаті про державне правління, - це, насамперед, стан “чесної” конкуренції, заснованої на взаємовизнанні. Відповідно “природний закон” (правило гуртожитку) розуміється Локком як вимога рівнопартнерства.

Рівність і воля, що входять у локківське трактування “природного закону” - це та рівність і воля, що передбачаються спільним соціальним змістом більш-менш розвинутих товарно-мінових відносин.

Рівність, як її трактує  Локк, зовсім не має на увазі природної  однаковості індивідів і не містить у собі запиту на їх превентивне зрівняння по здібностях, силам і майну. Мова йде про рівність можливостей і домагань. Суть її зводиться до того, що жоден з індивідів, як би убогим ні було його природне надбання (його інтелектуальні і фізичні сили, його уміння і благонадбання), не може бути виключений з конкуренції, відторгнутий від вільного обміну благами і послугами. Або: усі люди незалежно від їх природної нерівності раз і назавжди повинні бути визнані економічно самостійними суб’єктами, які знаходяться у відношенні добровільного взаємовикористання.

Парадоксальна ідея “рівності  без зрівняння”, рівності, що допускає і, більш того, оберігає і стимулює природну відмінність людей, - одна з основних тем у політико-юридичних  вченнях філософів-новаторів. На англійському ґрунті вона вперше намічається в Гоббса, потім - через Локка - переходить до класика політичної економії Адаму Сміту. У трактаті “Про громадянина” Гоббс говорить": ...кожен повинен являти собою вигоду для інших. Для того щоб зрозуміти це, потрібно звернути увагу на те, що при утворенні суспільств серед людей спостерігаються розходження в здібностях”. Локк підхоплює цю формулу й акцентує її власне правовий зміст: можливості, які держава надає для реалізації природних розходжень і нерівностей, є, як ні парадоксально на перший погляд, кращий засіб для усунення неприродних привілеїв, тобто такого політичного стану, при якому знатні і сильні мають виняткове право на економічну і особисту незалежність.

Буржуазна ідеологія  в Локковому її варіанті виражена досить опукло: класова нерівність виступає в цій схемі як цілком нормальне явище, з'ясовне різною ефективністю особистої праці через нерівність людських талантів. Це гармоніює з політичним мисленням Локка: тільки власників приватної, переважно земельної, власності вважає він справді повноправними і розумними громадянами. “Людина, що має які-небудь володіння або користається якою-небудь частиною території якої-небудь держави, тим самим дає свою мовчазну згоду й у такому ж ступені зобов'язана коритися законам цього уряду...”. Локк не знаходить нічого обурливого в підневільній праці, не заперечує проти рабства негрів, що видно і з його начерку інструкції для губернатора заокеанської колонії Віргінії (1698). Але Локк - антифеодальний мислитель: він далекий від виправдання станового розподілу суспільства.

4.Три (природжених) права особистості

У “Трактаті про державне правління” Локк формулює три основних природжених права особистості, які індивіди визнають у “природному стані” і які потім гарантуються самою державою: це право на життя, волю і власність (lives, liberties and estates). Ці три права утворюють конституційний базис правового порядку і вперше уможливлюють законодавство, що не стискує, а емансипує за своїм основним змістом, сама можливість якого була непредставима для традиційного юридичного мислення. Локк пише: “Метою закону є не обмеження, а збереження і розширення волі. Вона становить собою волю людини розташовувати і розпоряджатися як завгодно своєю особистістю, своїми діями... і усією своєю власністю”.

Потрійна правова формула  Локка увійшла в багато ранньобуржуазних конституцій і стала “клітинкою”, з якої розвився більш диференційований зміст “прав людини і громадянина”. У трактаті Локка право на волю, право на життя і на власність не виступають як зовнішні один до одного принципи. Вони являють собою елементарну систему прав, де норма з необхідністю відсилає до іншої. В остаточному підсумку мова йде про одне: про визнання людей повноцінними “суб'єктами обміну”, незалежними товаровласниками, “воля яких пронизує їхні товари”.

Право на вільне розпорядження  власністю виступає при цьому  як підсумкове, результуюче, а право на волю і життя - як передумова. Локк поклав працю в основу всякого приватного володіння, що дозволило йому злити воєдино три основних природжених права особистості. Праця, націлена на досягнення індивідуального благополуччя і вигоди, визнається Локком визначальною формою людської життєдіяльності, яку в першу чергу має через право на життя.

Порушенням права на життя є, за Локком, уже всяке поневолювання індивіда, усяке насильницьке присвоєння його продуктивних здібностей. Не убивство як таке, а рабство, тобто економічний стан, при якому одна людина одержує в повне розпорядження життєві сили іншої і вільна зробити над нею усе що завгодно, - от, що насамперед ставиться під заборону локківським правом на життя.

5. Компроміс між абсолютною монархією і республікою

Локк включив особисту волю до складу поняття “власність громадянина”. Всякий уряд саме зобов'язаний підкорятися цим законам, що Локк і підкріпив вимогою відділення виконавчої влади від законодавчої.

Усі ці думки, викладені в другому “Трактаті  про державне правління”, по суті обґрунтовували необхідність скинення Якова II. А оскільки конституційна парламентарна монархія є, за Локком, найкращим з державних устроїв, то вихід революції за межі вимог її установлення він вважав помилковим і небезпечним, що веде до страшних потрясінь. “Два трактати про державне правління” підводили теоретичний фундамент під переворот 1688 р. Локк направляв своїх читачів до висновку, що революція проти монархічного деспотизму - це верх громадського розуму і справедливості, але подальші революційні перетворення для Англії безглузді. Виходило, що народ Англії, позбувшись королівської сваволі, цілком вичерпує своє право на революцію і принцип його суверенітету, тим самим утрачає практичний зміст.

Компромісна позиція  між абсолютною монархією і республікою, що її відстоює Локк у “Двох трактатах...”, спиралася на реальні політичні умови, згодом завойовані дворянсько-буржуазним блоком. У своїй політичній програмі Локк конкретизує цю позицію як теорію поділу влади. Теорія цілком відповідала політичній практиці після 1688 р., коли до керма правління заступили віги і потім виконавча влада поперемінно стала потрапляти в руки то торійських, то вігських міністерських кабінетів. Відповідно до принципу розмежування прерогатив, верховна, законодавча влада належить буржуазному парламенту, що вирішує питання “з волі більшості”. Ця “воля” (по Локку) закріплює буржуазну волю совісті, слова, друку, зборів і, зрозуміло, приватної власності. Виконавча влада, що включає в себе судову, військову і федеративну (тобто зносини з ін. державами), передається кабінету міністрів і лише почасти королю. Усі ці повноваження чітко визначаються і регулюються законами, строго контролюються парламентом.

6. Проблема віротерпимості

З політичною концепцією Локка були тісно зв'язані його погляди на питання релігії і віротерпимості. Якщо в “Дослідах про закон природи“ щирою мораллю вважалася та, що закладено в божих заповідях, то з “Досліду про людське розуміння” і “Розумності християнства” випливає, що тільки співвіднесення віри зі справжньою мораллю могло б виправдати першу. Локк виявився на порозі кантівського висновку, що для виникнення моралі в Богу немає необхідності, хоча для її зміцнення віра в Бога може придатися. Локк ратує не за “розумне християнство”, а за мораль, вільну від релігійного фанатизму і перейняту широкою віротерпимістю. І якби церква перестала воювати проти такої моралі, кращого бажати і не було потрібно б.

Як автор “Розумності  християнства”, Локк продовжує залишатися прихильником ідеї відділення церкви від держави. Залишається Локк прихильником віротерпимості, волі від переслідувань на всіх осіб, однак радить не надавати повноти цивільних прав католикам і атеїстам. Що стосується загального принципу віротерпимості, то він відповідав політичній лінії нового режиму на припинення релігійних звад.

Висновок

1. В галузі суспільно-наукових  уявлень Локк є захисником  конституційної монархії, відкидає концепцію абсолютизму Гоббса.

2. У своїх поглядах  Локк виходить із природного стану суспільства, у якому уся влада і правомочність є взаємною. Один має не більше, ніж інший.

3. “Це стан волі, але  це не стан сваволі. Хоча  людина в цьому стані має  неконтрольовану волю робити із собою і своїм майном усе, що завгодно, вона, однак, не має волі погубити себе саму чи яку-небудь істоту”.

4. Обмежує людину природний  закон, який говорить, що “ніхто  не має права обмежувати іншого  в його житті, здоров'ї, волі  або майні”. Воля людини, таким чином, не абсолютна.

5. Тому влада правителя,  отримана на основі” договору”, не може бути абсолютною. Вона обмежена саме тим, що є змістом природного закону.

6. Природний закон  Локка виражає основні інтереси  і потреби класу, від імені  якого він виступав - буржуазії,  приватних власників.

7. Значною складовою частиною міркувань Локка про упорядкування суспільства є ідеї про поділ влади. Вони викладені в роботі “Два трактати про керування державою”, де він розрізняє владу “законодавчу, виконавчу і федеративну”. Його обґрунтування поділу законодавчої і виконавчої влади багато в чому вплинуло на ідеологів французької передреволюційної буржуазії.

8. Від теорії Локка можна починати  відлік власної історії юридичного  світогляду. “Природне право” Локка формулювало новий політико-юридичний ідеал: ідеал суспільства, у якому кожна людина із самого початку визнається як індепендент - трудівника-власника.

9. Локк став одним із засновників договірної теорії походження держави.
10. Локк першим сформулював принцип «поділу влади» на законодавчу, виконавчу і федеральну.

Література

1. Політологія/Ред. О.И.Семківа. - Львов, 1994, с.284-287.
2. Політологічний енциклопедiчний словник. - Київ, "Генеза", 1997, с. 280-281.
3. Полiтологiя / Ред. Бабкіна О.В., Горбатенко В.П. - Київ: "Академия", 1998.
4. Философский энциклопедический словарь/Под ред. С.С.Аверинцева. - М., 1989, 2 изд.
5. Философская энциклопедия/Под ред. Ф.В.Константинова. - М., 1967, т.4.
6. Материалисты Древней Греции. - М., 1955.
7. Аристотель. Риторика/Пер. Н.Платоновой//В кн.: Античные риторики, Собр. текстов, статья и общ. ред. А.А.Тахо-Годи. - М., 1978.
8. Платон. Соч. в 3 тт. / Под общ. ред. А.Ф.Лосева и В.Ф.Асмуса. - М., 1968-1971.
9. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. – М.: «Мысль», 1993.
10. Энциклопедия мысли. – Симферополь: Реноме, 1995.
11. Локк. Избр. пр-ния. т.2