Интеллектуальная собственность. 10

 

Міністерство освіти і  науки, молоді і спорту України

Донбаський державний  технічний університет

Кафедра економіки і управління

 

 

 

 

 

 

СЕМЕСТРОВЕ ЗАВДАННЯ № 2

з дисципліни: «Інтелектуальна  власність»

відповіді на питання

Варіант № 3

 

 

 

 

 

 

Виконав: ст. гр. ПЦБ-08МБ

Новик В. А.

Перевірив: Лимар Л. М.

 

 

 

 

 

 

 

Алчевськ, 2012р. 

Зміст:

1. Питання 3. 3

2. Питання 28. 5

3. Питання 53. 8

4. Питання 78. 9

5. Питання 103. 11

6. Питання 128. 12

7. Питання 153. 18

8. Питання 173. 20

9. Список використаної літератури 24

 

 

 

1. Питання 3.

 

Інтелектуальна  власність як право.

 

Якщо інтелектуальна власність  нематеріальна, то що є об'єктом власності? Об'єктом власності є право  на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального  об'єкта власності і творець матеріального  об'єкта власності мають подібні  права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом  на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне  до права власності на матеріальні  об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує  деяке духовне право творця на результат творчої праці, так  зване право автора. Тобто автор  має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися  від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат  творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі  в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної  власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (рис.1).

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника  дозволяти або забороняти іншим  особам користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція  права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким  поняттям права інтелектуальної  власності.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим  чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.

 

2. Питання 28.

 

Складові  державної системи: Державний департамент  інтелектуальної власності, Український  інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності  і права - їх функції й задачі.

 

За роки незалежності в  Україні розбудовано Державну систему  правової охорони інтелектуальної  власності (рис. 2). За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності  включено: Український інститут промислової  власності, Українське агентство з  авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і  права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет  відповідності умовам правової охорони  і надають експертний висновок. Але  охоронний документ - патент або  свідоцтво - видає Державний департамент  інтелектуальної власності. Укрпатент  має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук.

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної  реєстрації об'єктів авторського  права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання  допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.

Інститут інтелектуальної  власності і права виконує  функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів  зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних  повірених, патентознавців, професійних  оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної  власності, державних службовців тощо.

Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з  порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної  власності, причому більшою мірою  суміжними правами.

Головним завданням державних  інспекторів з питань інтелектуальної  власності є попередження правопорушень  у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної  власності у регіонах України.

На рис. 2 представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності.

Всеукраїнська асоціація  інтелектуальної власності має  міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують  у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних  повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених  здійснюється патентування вітчизняних  винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також  кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація  власників товарних знаків опікується інтересами право володільців знаків.

Рис. 3. Державна система правової охорони інтелектуальної власності. 

3. Питання 53.

 

Витратний підхід до визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності.

 

Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна  розділити на три групи; підходи, методи і методики. Підходи дають  принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності  та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної  власності у конкретному випадку  їхнього використання е досить складною процедурою й у кожному випадку  вимагає унікального рішення  задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

 

4. Питання 78.

 

Захист  прав інтелектуальної власності  відповідно до Кодексу України про  адміністративні правопорушення.

 

Адміністративний спосіб полягає в розгляді та вирішенні  суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про  адміністративні правопорушення, а  також закони України: "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про авторське право і суміжні  права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про  охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки  для товарів і послуг", "Про  охорону прав на сорти рослин" тощо.

У галузі авторського права  і суміжних прав адмініст­ративний  спосіб захисту прав передбачено  тільки за публічний показ, порушення  умов публічного демонстрування і тиражування  кіно- і відеофільмів без прокатного посвідчення. Стосовно об'єктів промислової  власності цей спосіб захисту  прав передбачає накладення штрафів  за неправомірне використання фірмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в цьому випадку  є скарга, яку у встановленому  адміністративним законодавством порядку  подають у відповідний орган  державного управління.

Здійснення дій, обумовлених  законодавством України як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України  штрафів, а також адміністративну  і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

- неправомірне використання  чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;

- введення в обіг під  своїм позначенням товару іншого  виробника;

- відтворення зовнішнього  вигляду виробу іншого суб'єкта  господарської діяльності і введення  його в господарський оборот;

- неправомірний збір, розголошення  і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії.

Тобто Антимонопольним комітетом  України розглядаються скарги щодо дій після вводу об'єктів права  інтелектуальної власності до господарського обороту.

Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт  тощо.

Так, незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів, що призначені для їх виготовлення.

 

5. Питання 103.

 

Оприбуткування  об'єктів бухгалтерського обліку і документальне їхнього оформлення.

 

Статтею 13 Закону України "Про  господарські товариства" (1991) передбачена  можливість використання нематеріальних активів (у тому числі 01 В) при формуванні статутних капіталів нових господарських  товариств. Отже, інтелектуальну власність  можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в  статутному кап­талі дозволяє:

сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал  без відволікання коштів й забезпечити  доступ до банківських кредитів і  інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні  з іншими видами майна;

амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при  організації дочірніх і самостійних  фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на 01В до статутного капіталу замість "живих  грошей" надає також:

право на отримання частки прибутку (дивідендів);

право на участь в управлінні підприємством через загальні збори  правління;

право на отримання ліквідаційної  квоти у разі ліквідації підприємства тощо.

 

6. Питання 128.

 

Техніка розрахунку відповідної дійсності  вартості об'єктів інтелектуальної  власності.

 

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної  власності у конкретному випадку  їхнього використання е досить складною процедурою й у кожному випадку  вимагає унікального рішення  задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної  власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної  власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної  власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він  не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення  об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної  власності припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей  час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє  інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати  об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє  повною інформацією про об'єкт  інтелектуальної власності і  ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, якщо такий же доход можна одержати будь-яким іншим способом.

Суть підходу полягає  в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести використання даного ОІВ у майбутньому.

Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки застосовують два основних прийоми - дисконтування і капіталізації  доходу.

У рамках кожного підходу  існує один або декілька методів  оцінки. Зв'язок між підходами і  методами оцінки представлений у  табл. 2. Перелік наведених методів  не є вичерпним.

Метод прямого відтворення  активу визначає суму витрат, які є  необхідними для створення нової  точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій  вартості робочої с певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є  переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Таблиця 2

Зв'язок між підходами  до оцінки об'єктів інтелектуальної  власності та методами оцінки

Підхід до оцінки Витратний  підхід	Метод оцінки
	Метод прямого відтворення  Метод заміщення Метод вихідних витрат
Порівняльний (ринковий) підхід	Метод порівняння продажів
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації  доходів Методи непрямої капіталізації доходів: надлишкового прибутку; роялті; звільнення від роялті.

 

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна  вартість власності визначається мінімальною  вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної  корисності або з аналогічною  споживчою вартістю. Ця вартість має  назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними  можливостями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об'єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

Метод вихідних витрат базується  на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності  підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві обставини: Їх розмір і строк  створення активу. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в формуванні майбутніх прибутків і які  не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних  програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з порівняльним підходом. Визначена за цим методом  ціна об'єкта інтелектуальної власності  є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні  з низки причин (відсутність розвиненого  ринку об'єктів інтелектуальної  власності, недоступність баз даних  про результати продажу об'єктів  інтелектуальної власності тощо) цей метод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об'єкта інтелектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експресметод для розрахунку залишкової вартості, а іноді — для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням  об'єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в  порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об'єкта інтелектуальної  власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою:

де: PV - розрахункова вартість об'єкта інтелектуальної власності;

l - розрахунковий період (роки);

С_i  - грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді l;

i - ставка дисконту (зменшення).

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуальної власності  як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті:

де: C_i - грошовий потік (база роялті), грн.;

R - ставка роялті, %.

Метод звільнення від роялті передбачає розрахунок вартості об'єкта інтелектуальної власності за формулою:

де: С_i - грошовий потік (база роялті), грн.

i - ставка дисконту, %.

 

Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об'єкта інтелектуальної  власності, тобто зі встановлення факту  його юридичної правомочності та правовласника. Наступним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використаний під час оцінки.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам  вартості. До неринкових видів вартості відносяться: залишкова вартість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вартість тощо.

Наступним кроком е вибір  підходу до оцінки. Вибір підходу  обумовлюється видом об'єкта інтелектуальної  власності, метою і базою оцінки. Після того як буде обрано той або  інший підхід у його рамках вибирають  метод оцінки. І, нарешті, проводять  розрахунок вартості прав на об'єкт  інтелектуальної власності. Бажано виконати розрахунок не менш ніж двома  методами. Процедура оцінки завершується оформленням звіту про оцінку, в якому повинна бути відображена  всебічно обґрунтована вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" об'єкти інтелектуальної власності визнаються нематеріальними активами і передбачається (ст. 5) проведення бухгалтерського обліку для таких груп об'єктів інтелектуальної  власності:

права на знаки для товарів  і послуг (товарні зна­ки, торговельні  марки, фірмові найменування й ін.);

права на об'єкти промислової  власності (право:

на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної  конкуренції тощо);

авторського і суміжні  з ними права (право на літературні  і музичні твори, програми для  ЕОМ, бази даних і ін.).

Придбаний або отриманий  на безоплатній основі об'єкт інтелектуальної  власності відображається на балансі, якщо існує ймовірність одержання  в майбутньому матеріальної вигоди, пов'язаної з її використанням, а  його вартість може бути вірогідно  визначена. Таким чином, для того, щоб поставити об'єкт інтелектуальної  власності на бухгалтерський облік, необхідно визначити його вартість.

Ще однією умовою постановки об'єкта інтелектуальної власності  на бухгалтерський облік е те, що термін використання прав на об'єкт  інтелектуальної власності повинен  бути не менше одного року, або не менше операційного циклу, якщо він  перевищує один рік.

Використання інтелектуальної  власності як нематеріального активу в господарській діяльності підприємств  і відображення в бухгалтерському  обліку операцій руху таких об'єктів  дозволяє:

документально підтверджувати довгострокові майнові права  за допомогою обліку їх у балансі  підприємства та створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань;

одержувати додатковий прибуток від передачі прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, а також забезпечувати (у залежності від обсягу переданих прав) обґрунтоване регулювання цін на інноваційну  продукцію підприємства;

виплачувати фізичним особам авторські винагороди, минаючи фонд заробітної плати, з віднесенням  витрат по виплаті авторської винагороди на статтю собівартості продукції "Інші витрати", тобто без обмеження  розмірів виплат і без традиційних  відрахувань у страхові та інші фонди.

Таким чином, постановка інтелектуальної  власності на бухгалтерський облік  є одним із варіантів введення інтелектуальної власності до господарського обороту і дає можливість підприємству отримати додатковий прибуток.

 

7. Питання 153.

 

Суб'єкти ліцензійних угод, ліцензійні зобов'язання.

 

Провідну роль у комерціалізації  інтелектуальної власності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які  інтенсивно розвиваються у ринковій економіці розвинених країн. Водночас поступово формується глобальний ринок  ліцензій як специфічна форма обміну результатами інтелектуальної діяльності.

Ліцензійна угода —  це угода щодо передачі власником  об'єктів інтелектуальної власності  певних прав на їх використання своєму контрагенту в передбачених угодою межах. Таким чином, ліцензійна угода  є договором про своєрідну  оренду патенту (монопольну чи колективну).

Надання ліцензії є комерційною  операцією, суб'єктами якої виступають ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензіар — продавець  ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права  на використання об'єкта інтелектуальної  власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.

Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка  купує права на використання об'єктів  інтелектуальної власності у  межах, передбачених ліцензійною угодою.

Об'єктами ліцензійних угод можуть бути: авторські права; програми для ЕОМ і бази даних; товарні  знаки; патентні права; ноу-хау, інжинірингові  послуги тощо.

Ліцензія (від лат. licentio —  свобода, право) — дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір —  угода, за якою продавець виключних  майнових прав на об'єкт інтелектуальної  власності (ліцензіар) надає покупцеві  (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання цього об'єкта протягом певного періоду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.