Исторія розвитку економічної думки

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ  ДУМКИ

З М І С Т 

Вступ……………………………………………………………………………….3

Глава 1. Основні етапи розвитку економічної науки……………………………

1.1. Економічні навчання епохи до ринкової економіки.

1.2. Економічні  навчання епохи нерегульованій  ринкової 4

економіки. 4

1.3. Економічні  навчання епохи регульованою (соціально  орієнтованої) ринкової економіки. 4

Глава 2. Розвиток економічних навчань  Стародавнього світу, античного  світу і середньовіччя. 4

2.1. Економічна  думка Древнього миру 4

2.2. Економічна думка цивілізацій Древнього Сходу 4

2.3. Економічна  думка Древньої Греції 4

2.4. Економічна  думка середньовіччя 4

Глава 3. Еволюція економічної думки у  період становлення ринкової економіки  і підприємництва. 4

3.1. Особливості  раннього й пізнього меркантилізму 4

3.2. Економічні  навчання епохи нерегульованих 4

ринкових  відносин 4

3.3. Економічне  вчення фізіократів. Ф. Кенэ - основоположник  школи фізіократів 4

3.4. Економічне  навчання Адама Смита 4

3.5. Економічне  вчення Д. Рікардо 4

3.6. Економічне  вчення Ж.Б.Сэя 4

3.7Экономическое  вчення Т.Мальтуса 4

3.8. Економічне  навчання Дж. С. Мілля 4

Висновок 4

Список  використаної літератури: 4 

ВСТУП 

     Рішення проблеми визначення положення досліджуваного предмета або явища в світі в сукупності причинно-наслідкових економічних зв'язків, або процесів призводить до розгляду розвитку, як самого предмета, так і способів її вивчення в історичній ретроспективі. При цьому послідовність розвитку економічних явищ у часі дозволяє відслідковувати характеристики і основи, необхідно в ньому присутні. Звідси виникає потреба в організації суворої системи в дослідницькому дії як системи, що орієнтує характер і спрямованість процесу вивчення економічної явища. У цих умовах зміст історії економічних навчань розкриває перераховані необхідні параметри економічного дослідницького дії, які розглядають раз-особисті економічні школи та їх представники.

     Тенденції розвитку цікавить явища в економіці  можуть бути виявлені найбільш точно  на основі аналізу взаємодії характеристик  даного явища, що знаходять своє відображення в основні етапи розвитку економічної науки. При цьому структура дослідницького дії повинна збігатися зі структурою цілісного пристрою досліджуваного явища в залежності від зміни поглядів на його розвиток на конкретному етапі розвитку економічної науки.

     У процесі пошуку рішень поставлених  завдань виникло висновку, що без  розгляду основних етапів розвитку економіки, як від діяльності, так і у взаємозв'язку неможливо в повному обсязі досліджувати елементи, які утворюють предмет  економічної теорії, тобто відносини людей і груп у виробництві, розподілу, обміну і споживання матері-соціальних благ у метою задоволення потреб при обмежених ресурсів.

     Лише  після закінчення вивчення цих питань цілеспрямовано, буде доречний висновок про те, що саме позначені вище моменти розвитку економічної науки стали фундаментом сучасних економічних систем і явищ.

Розділ  1. Основні етапи розвитку економічної науки 

1. Економічні  вчення епохи до ринкової економіки

     Історія економічних навчань - величезний, всеосяжний процес. Перш ніж зупинятися на детальному описі кожного етапу розвитку економічної теорії, слід коротко охарактеризувати послідовність, суть напрямів та етапів розвитку економічної думки.

     Ця  епоха включає періоди Стародавнього  світу та середньовіччя, протягом яких переважали натурально-господарські громадські від-носіння, і відтворення було переважно екстенсивним. Економічну думка в цю епоху висловлювали, як правило, філософи і релігійні діячі. Досягнутий ними рівень систематизації економічних ідей і концепцій не забезпечив достатніх передумов для відокремлення теоретико-політичних побудов того часу в самостійну галузь науки, яка спеціалізується суто на проблемах економіки.

     Цю  епоху завершує особливий етап в  еволюції і економіки та економічної  думки. З точки зору історії економіки, цей етап у марксистській економічній літературі називають період первісного накопичення капіталу і зародження капіталізму; за некласоформаційної позиції - це період переходу до ринкового механізму господарювання. З точки зору історії економічної думки, цей етап називається меркантилізмом і трактується також двояко: у марксистському варіанті - як період зародження першої школи економічній теорії капіталізму (буржуазної політичної економії), а за некласоформаційного варіанту - як період першої теоретичної концепції ринкової економіки.

     Явище, що зародилося в надрах натурального господарства – меркантилізм - став етапом широкомасштабної (загальнонаціональної) апробації протекціоністських заходів у сфері промисловості і зовнішньої торгівлі і осмислення розвитку економіки в умовах формується підприємницької діяльності. І оскільки відлік свого часу меркантилістська концепція починаючи фактично з XVI століття, то і початок відокремленого розвитку економіки-економічної теорії як самостійної галузі науки відносять найчастіше до цього рубежу.

     Зокрема, на зорі свого історичного сходження економічна наука, яка базувалася на меркантилістських постулатах, пропагувала доцільність державного регулюючого впливу засобами економічних мотивів і угод з тим, щоб "нові" ставлення, які отримували згодом найменування то "ринкових", то "капіталістичних", поширилися на всі аспекти суспільних відносин держави. 

1.2. Економічні вчення  епохи  нерегульованій ринкової економіки. 

     Тимчасові рамки цієї епохи охоплюють період приблизно з кінця XII ст. до 30-х роках. XX ст., протягом якого в теорії провідних шкіл і на-правлінь економічної думки домінував принцип абсолютного невтручання держави в ділове життя або, що одне і те ж, принцип економічного лібералізму.

     У цю епоху економіка завдяки промислового перевороту зробила перехід від  стадії мануфактурної до так званої індустріальної стадії своєї еволюції. Досягнувши свого апогею в кінці XIX – на початку XX ст., індустріальний тип господарювання також піддався якісній модифікації і знайшов ознаки монополізованого типу господарства.

     Класична  політична економія займала "командні висоти" в економічній теорії практично близько 200 років - з кінця XVII ст. за другу половину XIX в., заклавши, по суті, основи для сучасної економічної науки. Її лідери, багато в чому правомірно засудивши протекціонізм меркантилістів, ґрунтовно протистояли антиринковим реформаторським концепціям першої половини XIX в., викладеним у працях своїх сучасників як з числа прихильників переходу до суспільства соціальної справедливості на базі відтворення провідної ролі в господарстві дрібногосподарського виробництва, так і ідеологів утопічного соціалізму, що закликали до загального схвалення людством переваг такого соціально-економічного устрою суспільства, при якому не буде грошей, приватної власності, експлуатації та іншого "зла" капіталістичного часу.

     Разом з тим "класики" абсолютно невиправдано випускали з поля зору значимість пошуку взаємозв'язку і взаємозумовленості факторів економічного середовища з факторами національно-історичного та соціального властивості, наполягаючи на непорушності принципів "чистої" економічній теорії і не приймаючи серйозно досить успішні напрацювання в даному-на правлінні у працях авторів так званої німецької історичної школи у другій половині XIX в.

     Парадигмою, яка змінила наприкінці XIX ст. класичну політичну економію, стала неокласична теорія, що насамперед, завдяки збереженню "вірності" ідеалам "чистої" економічної науки. При цьому вона явно перевершила свою попередницю у багатьох теоретико-методологічних аспектах. Головним же в цьому зв'язку стало впровадження в інструментарій економічного аналізу базуються на математичному "мовою" маржинальних (граничних) принципів, які надали нової (неокласичної) економічній теорії більший ступінь достовірності і сприяли відособлення в її складі самостійного розділу - мікроекономіки. 

1.3. Економічні вчення епохи регульованою (соціально орієнтованої) ринкової економіки

Ця епоха - епоха новітньої історії економічних  навчань - бере свій початок з 20-30-х років. XX ст., тобто з тих пір, коли в повній мірі про-означали себе антимонопольні концепції та ідеї соціального контролю про товариства над економікою, що проливають світло на неспроможність принципу економічного лібералізму і спрямовані на різноманітні заходи демонополізації господарства за допомогою державного втручання в економіку. В основі цих заходів лежать значно більш досконалі аналітичні побудови, передбачені в оновлених на базі синтезу всієї сукупності факторів суспільних відносин економічні теорії.

     У результаті протягом останніх семи-восьми десятиліть XX ст. економічна теорія змогла винести на суд громадськості власності ряд принципово нових і неординарних сценаріїв можливих варіантів (моделей) зростання національної економіки держав в умовах пережитих ними небувалих перш проблем, викликаних наслідками сучасної науково-технічної революції.

Розділ  2. Розвиток економічних вчень Стародавнього світу, античного світу і середньовіччя 

2.1. Економічна думка  Древнього миру 

     З появою перших державних утворень і зародженням різних форм участі держави в господарської життя, тобто з часів стародавніх цивілізацій, перед суспільством виникло безліч нагальних про-проблем, актуальність і важливість яких зберігається до цих пір і мабуть не буде втрачена. У їх числі найбільш значущою була і, очевидно, буде завжди проблема тлумачення ідеальної моделі соціально-економічного устрою суспільства на основі логічно вивіреною систематизації економічних ідей і концепцій у економічної теорії, прийнятої в результаті загального схвалення як керівництво до дії при здійсненні господарської політики.

     Однак для більш докладної і повної характеристики еволюція економічної  думки Стародавнього світу необхідно відокремлений розглядом особливостей господарської життя східного рабства і класичного (античного) рабства й основних ідей і переконань в дійшли до нас пам’ятниками економічного мислення цивілізацій Древнього Сходу і різних держав. 

2.2. Економічна думка  цивілізацій Древнього  Сходу 

     Головна особливість східного рабства полягає, як відомо, в масштабних господарських функцій держави, обумовлених почасти і об'єктивними передумовами. Так, створення іригаційної системи і контроль над нею вимагали безумовного участі державних органів у цій діяльності, в тому числі в частині правових заходів. Однак надмірна державна опіка (регулювання) натурального по суті господарства по-засобом регламентації сфери позикових операцій, торгівлі і борговий кабали та провідна роль в національній економіці власності держави стали тими критеріями, згідно з якими господарство східних цивілізацій нерідко називають азіатським способом виробництва.

     Для цього необхідно, напевно, розглянути найбільш популярні джерела - пам'ятники економічної думки цивілізацій Стародавнього Сходу.

     Давній Єгипет. На прикладі цієї країни людство має двома найбільш ранніми пам'ятниками економічної думки за всю історію самоорганізації в рамках державних утворень. Пам'ятник датований початком XVIII ст. до н.е. і називається "Назву Ипусера", а головна його ідея - недопущення безконтрольного зростання позикових операцій і боргового рабства щоб уникнути збагачення "простолюдинів" і почала в країні громадянської війни.

Вавілонія. Це давньосхідна держава Месопотамії, розташована в межиріччі Тигру і Євфрату, залишив нащадкам творіння свого царя Хаммурапі (царював в 1792-1750 рр. до н.е.), часто іменоване кодексом законів, який діяв в цій країні в XVIII ст. до н.е. Згідно з ним щоб уникнути руйнування натурально-господарських від-взаємин і загрози суверенітету країни через ослаблення державних структур і армії від скорочення надходжень податків у скарбницю вводилися надзвичайно жорсткі правові норми. Їх порушення тягло за собою найсуворішу економічну, адміністративну і кримінальну відповідальність аж до страти.

     Стародавній Китай. Своєрідність старокитайської економічної думки асоціюється, як правило, з ім'ям Конфуція (Кун Цзи (551-479 до н.е.) і його збіркою "Лунь юй" ("Бесіди і судження"), а також з ідеями популярного в IV-III ст. до н.е. колективного трактату "Гуань-цзи".

     Прихильник регламентованих патріархальних відносин та захисту ти державою економічного благополуччя родової знаті і всіх "вище-що стоять", Конфуцій наполягав на думці, що тільки освічений уряд, будучи "батьком народу" і гарантом "правильної дії", здатний реально вплинути на рівномірний розподіл створюваного суспільством багатства.

     Давня Індія. Найбільш яскравим свідченням давньоіндійської економічної думки протягом IV-III ст. до н.е. є трактат під назвою "Артхашастра", що означає в перекладі навчання ("артха") про доходів дах ("шастра"). Його автором став якийсь Каутилья (радник царя Чандра-гупті I наприкінці IV ст. до н.е.), що повідомляв своєму народу положення про трудове походження багатства і необхідності регулювання процесів розподілу торгової прибутку між купцями і державою. Саме держава, на його погляд, забезпечує охорону іригаційних споруд, пільгове землекористування, освоєння джерел руди, будівництво доріг, розвиток промислів, боротьбу з спекулюючими торговцями і т.д. Згідно трактату, "накопичення багатства" природним чином припускає поділ суспільства на рабів і вільних громадян-аріїв, для яких "не повинно бути рабства", і кожен, хто не повертає належні за користування землею борги, зобов'язаний за це розділити долю нижчого стану чи на час-бо назавжди. Виступаючи за регулюється державою господарський хутра-ханізм, Каутилья висунув суто емпіричний варіант диференціації в ціні товару витрат виробників і купців: їм пропонувалися заздалегідь встановлені нормативи у розмірі 5 і 10% відповідно від ціни товару місцевого та іноземного походження. 

2.3. Економічна думка  Древньої Греції 

     Рабство, яке мало місце у Стародавній  Греції та Стародавньому Римі в першому  тисячолітті до ери, називають класичним, або античних. Причому кращими  досягненнями економічної думки  античного рабства в період кінця V-IV ст. до н.е. з'явилися праці давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона й Аристотеля. Тому далі мова піде про бачення "переваг" натурального господарства і "природному" характер рабовласництва тільки на прикладі названих авторів.

     Ксенофонт (430-354 до н.е.). Економічні погляди цього філософа знайшли своє вираження в його трактаті "Домострой", в якому він разів-ділив працю на психічний і фізичний, а людей на вільних і рабів. Ксенофонт вважав, що природному передбаченню відповідає переважаючий розвиток землеробства порівняно з ремеслом і торгівлею. Також він визначив корисні властивості товару (споживацьку вартість) і здатність обмінюватися на інший товар (мінова вартість).

     Платон (428-347 до н.е.). Цей філософ, передбачив ряд елементів системи, яка виникла згодом у вигляді так званої комуністичної моделі соціально-економічного устрою, відстоював, насамперед, натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в характеристиці двох проектів ідеальної держави в його творах "Держава" і "Закони".

     Арістотель (384-322 до н.е.). Проект ідеальної держави цього філософа викладено в його працях "Никомахова етика", "Політика" і ін. У них він, подібно Ксенофонтові і Платоном, наполягає на обумовленості поділу суспільства на вільних і рабів та їх праці на психічний і фізичний виключно "законами природи" і вказує на більш високу роль у господарстві землеробства, а не ремесла або торгівлі.

     Ця  концепція носить як би класифікаційний  характер, про що свідчить те, що всі види господарства і діяльності людей, від землеробства і скотарства до ремісничого виробництва і торгівлі, він співвідносить з однією з двох сфер - природною (економіка) і неприродною (хрематистіка). Перша з них представлена землеробством, ремеслом і дрібної торгів-лей і повинна підтримуватися державою, так як її ланки сприяють задоволення нагальних життєвих потреб населення. Друга ж ґрунтується на ганебних великих торгових, посередницьких операціях, що проводяться заради досягнення безмежною і корисливою метою, суть якої - мистецтво наживати стан, тобто все більше "володіння грошима".

     Таким чином, з цієї концепції Аристотеля, все, що могло б підірвати основи натурально-господарських відносин (а це, насамперед обумовлене поділом  праці рух торгового і де-ніжного капіталу), що належить до "витрати" хрематистики. 

     2.4. Економічна думка  середньовіччя 

     Сучасні подання про особливості економічної  думки середньовіччя (феодального  суспільства) так же, як і часів  Стародавнього світу, базуються  в основному на матеріалах, що дійшли до нас з літературних джерел. Але суттєвою особливістю ідеології розглядуваного періоду, у тому числі і у сфері господарської життя, є її суто богословський характер. З цієї причини середньовічним економічних доктринам притаманні різноманітні хитросплетіння схоластичних та фістичних суджень, химерні норми релігійно-етичного і авторитарного властивості, за допомогою яких передбачалося не допустити бруду затвердження ринкових економічних відносин і демократичних принципів суспільного устрою.

     Середньовічний  тип натурально-господарських відносин, або феодалізм, зародився, як відомо, в III-VIII ст. у ряді держав Сходу і V-XI ст. - у країнах Європи. І з самого початку вся повнота політичної влади і економічної могутності була в них надбанням світських і церковних феодалів, які явно, так і неявно засуджували тенденції розширення масштабів товарності економіки і лихварства.

     В економічній літературі в числі  найбільш значущих представники представників  середньовічної економічної думки  на Сході, як правило, згадуються видним ідеологом арабських держав Ібн Хальдун, а в Європі – у вигляді так званої пізньої школи канонізму Фома Аквінський. Про їх творчу спадщину і піде далі мова.

     Ібн Хальдун (1332-1406). Його життя і творчість пов'язані з арабськими країнами на півночі Африки, де в дусі, як прийнято говорити, азіатського способу виробництва держава традиційно зберігав за собою право володіння і розпорядження значні земельні угіддя, збору для потреб скарбниці обтяжливих податків з доходів населення.

     Перехід до цивілізації і відповідно надлишкового виробництва матеріальних благ дозволить, на думку Ібн Хальдуна, багаторазово применшувати або примножувати національне багатство, і з часом кожна людина зможе принести більший достаток аж до предметів розкоші, але при цьому ніколи не настане загальне соціальне і майнове рівність і не зникне поділ суспільства на "шари" (стану) за майновою ознакою і принципом "проводу".

     Розвиваючи  тезу про проблему достатку і нестачі  в суспільстві матері-соціальних благ, мислитель вказує на її обумовленість, насамперед раз-мерами міст, точніше, ступенем їх заселеності.

     Фома  Аквінський (Аквінат) (1225-1474). Цей італійський  чернець-домініканець вважається найбільш авторитетної фігурою згадуваної вище школи каноністів на пізньому етапі її розвитку. Його погляди в області соціально-економічного устрою суспільства істотно різняться з-пропозиціями засновника канонізму, або, як ще говорять, ранньої школи каноністів, Августина Блаженного (354-430). При цьому на перший погляд, Ф.Аквинский, подібно Августином, спирається на ті ж принципи релігійно-етичні, на основі яких школа протягом кількох століть трактувала правила господарської життя, встановлення справедливих цін і досягнення еквівалентного і пропорційного обміну.

     Витіснення  натурального господарства ринковими економічними відносинами відбувалося протягом значного проміжку часу, іменованого істориками-економістами не інакше як періодом (епохою) меркантилізму. Широко поширена в економічній літературі характеристика цього часу К.Марксом, що назвав його періодом "початкового нагромадження капіталу". Крім того, у марксистському тлумачення меркантилізм - це, насамперед один з наступних за географічними відкриттями моментів в процесі переходу від феодалізму ж капіталізму.

     Зокрема, ідеологи меркантилізму були переконані, що тільки гроші (золоті і срібні) і скарби уособлюють багатство нації, держави. Збільшення багатства, вони вважали, вимагає протекціоністських заходів з регулювання зовнішньої торгівлі і того, щоб заохочувався експорт, стримувалося імпорт і всебічно підтримувалася національна промисловість. Поряд з цим з-за відсутності належних теоретичних знань в області народонаселення меркантилісти вважали можливим підтримка низького рівня заробітної плати завдяки зростанню населення (пропозиції робочої сили).

     За  меркантилістичною концепції досягнення активного торгового балансу ув'язується неодмінно з заходами державного втручання, а джерелом багатства вважається нееквівалентний обмін в результаті торгових взаємин з іншими державами. Причому не тільки меркантилісти, але і переважна частина представників що витиснув їх згодом з класичної політичної економії, безумовно, вірили в абсолютну влада освіченої деспотії, тобто в монархію, і були вельми далекі від справжніх принципів демократії.

     Таким чином, в ситуації доіндустріальної економіки меркантилістами не доводилося стикатися з проблемами регулярної зайнятості робочої сили, організації невідомого тоді ще фабрично-заводського про-виробництва. Основними їхніми вимогами незмінно залишалися перевищення експорту над імпортом, стимулювання вивезення з країни капіталу і ввезення в неї золота і розкоші з за кордону, недопущення в національну економіку закордонних інвестицій. 

Розділ  3. Еволюція економічної думки у період становлення ринкової економіки і підприємництва 

3.1. Особливості раннього  й пізнього меркантилізму 

В економічній  літературі в розвитку меркантилізму  зазвичай розрізняють два етапи - ранній і пізній. Основним критерієм  такого поділу є "обґрунтування шляхів" (коштів) досягнення активного торгового балансу, тобто позитивного сальдо в зовнішній торгівлі. Апогей раннього меркантилізму відповідає приблизно середині XVI ст., а пізнього - охоплює майже цілком XVII століття.  
 

3.2. Економічні вчення  епохи нерегульованих ринкових відносин 

     Загальні  ознаки й етапи розвитку "класичної школи" можна охарактеризувати наступним чином. У міру подальшого формування в розвинених країнах світу основ ринкових економічних відносин ставало-лось все більш очевидним те обставина, що державне втручання в економічну діяльність не є панацеєю у справі подолання перешкод у примноження національного багатства і досягнення узгодженості у взаєминах господарюючих суб'єктів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

     "Класична  школа" повела рішучу боротьбу з протекціоністської ідеологією меркантилістів, звернувшись до самим новим методології економічних досягнень науки тієї епохи і розгорнувши воістину фундаментальні теоретичні дослідження. Її представники протиставили емпіризму меркантилістської системи професіоналізм, який, за словами то го ж П.Самуэльсона, не дозволяв надалі "радникам при королі" переконувати своїх монархів в тому, що збільшення багатства країни пов'язане з уста-постановою державного контролю над економікою, у тому числі з стримувань-обслуговуванням імпорту та заохоченням експорту і тисячі інших "детальних" розпоряджень".

     Таким чином, можна стверджувати, що зміна меркантилізму класової політичною економією стала звершенням ще однієї історичної метаморфози відносно найменування і призначення економічної науки. Як відомо, перебуваючи давньогрецьких філософів термін "економія" або "економіка" сприймався майже в буквальному перекладі слів "ойкос" (будинок) і "носом" (господарство) і мав смислове навантаження процесів економіка, управління сім'єю або особистим господарством. У період меркантилістської системи економічна наука, яка отримала завдяки А.Монкретьену найменування "Політична економія", сприймалася вже як наука про державний господарстві або економіці національних держав, керованих монархами. Нарешті, в період "класичної школи" політична економія набула рис справді наукової дисципліни, що вивчає проблеми економіки вільної конкуренції. 

3.3. Економічне вчення  фізіократів. Ф.  Кенэ - основоположник школи фізіократів 

     Франсуа Кене (1694-1774), визнаний лідер і основоположник школи фізіократів - специфічного течії  в рамках класичної по-політичної економії. Слово "фізіократія" має  грецьке походження і в перекладі  означає "влада природи". У цьому сенсі представники фізиократизму виходили з визначальної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва.