Казначейска система виконання бюджету

       МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ   

     ЛУГАНСЬКИЙ  ПОЛІЕХНИЧНИЙ КОЛЕДЖ  ЛНАУ

     Шифр 520 
 

                                                                                                      КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА        з дисципліни “Бюджетна система”                              
 
 
 

Виконав:

Студент групи Ф-541-10

Шелякіна В.В.

     м.Лугаськ

     вул.Радіусна №39-А

№ теоретичного питання 44;51;63:

     Перевірив:

     _____________________

1.Казначейська система виконання бюджету.

2.Принципи і порядок  фінансування бюджетних установ.

3.Які централізовані  державні фонди сприяють розвитку  економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Казначейська  система виконання  бюджету.

     В основі виконання бюджету як складової  частини бюджетного процесу закладені  певні принципи, що складають правову  основу ефективної реалізації закріплених  у законі про державний бюджет норм. Принципи виконання бюджету  — це нормативно-керівні засади фінансової, діяльності державних органів  та організацій, спрямованої на виконання  бюджету, що характеризують її загальний  зміст, особливості та закономірності. Кожний принцип представляє собою  основоположний регулятивний елемент, що є складовою частиною виконання  бюджету. До принципів, за якими здійснюється виконання бюджету, належать як загальні принципи фінансово-правової діяльності держави, так і особливі принципи, що притаманні виконанню бюджету  як основній стадії бюджетного процесу.

     Одним з найголовніших принципів виконання  бюджету є принцип строковості. Цей принцип полягає в тому, що виконання бюджету проводиться  протягом встановленого періоду.

     Окрім принципу строковості, виконання державного бюджету тісно пов'язано з принципом  єдності бюджету, що означає існування  в державі єдиного державного бюджету

     За  статтею 4 Закону України «Про бюджетну систему» єдність бюджету означає  існування єдиного рахунку доходів  та видатків кожної ланки бюджетної  системи, а отже і державного бюджету. В Законі України «Про бюджетну систему» також зазначається, що єдність бюджетної  системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому

      Казначейська  система виконання бюджету базується  на принципі єдиного казначейського рахунку. Єдиний казначейський рахунок  – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих  в установах банків за відповідним  балансовим рахунком, на які зараховуються  податки, збори, інші обов’язкові платежі  державного бюджету та надходження  з інших джерел встановлених законодавством України, і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі  безпосередньо на користь суб’єктів  господарської діяльності, які виконали роботи та \ або надали послуги розпорядникам  бюджетних коштів.

            _{Зазначені рахунки діють  в єдиному режимі, створюючи, таким  чином, загальнодержавну інформаційно-обчислювальну  систему єдиного  казначейського рахунку, який виконує облік всіх здійснюваних на ньому операцій дає можливість Головному управлінню Держказначейству мати в реальному режимі часу інформацію про:}

• _{баланс єдиного казначейського рахунку, утриманим як результат здійснення операцій на всіх бюджетних рахунках єдиного казначейського рахунку;}
• _{рух коштів по доходах державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;}
• _{рух коштів по видатках державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;}
• _{рух коштів по місцевих бюджетах з моменту їх обслуговування в системі держказначейства;}
• _{результати виконання бюджетів.}

_{Фінансування  єдиного казначейського рахунку забезпечить:}

• _{повну незалежність держави від банківської системи в справі контролю та обліку доходів і платежів;}
• _{досконалу базу даних по бюджетних показниках;}
• _{щоденне перерахування за призначенням коштів, що надходять до державного бюджету та місцевих бюджетів (за їх згодою);}
• _{розподіл загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;}
• _{перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів відповідно до нормативів та результатів взаєморозрахунків;}
• _{дотримання принципу цільового використання бюджетних коштів завдяки здійсненню попереднього контролю;}
• _{надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади по здійснених на єдиному казначейському рахунку операціях;}
• _{оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо використання залишків коштів єдиного казначейського рахунку.}

         _{Єдиний  казначейський рахунок  – це сукупність бюджетних рахунків, відкритих на ім’я Головного управління Державного казначейства і його територіальних органів за балансовим рахунком № 2513 “Кошти Державного бюджету”.}

   _{Бюджетні рахунки за балансовим рахунком № 2513 “Кошти Державного бюджету” відкриваються органам Державного казначейства  в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.}

      _{В органах Державного казначейства, в свою чергу, відкриваються  реєстраційні рахунки  розпорядникам бюджетних  коштів. При цьому  бюджетні рахунки  розпорядників державних  коштів в установах  банків закриваються.}

      _{Реєстраційні  рахунки відкриваються  на підставі договорів  між розпорядниками коштів та органами Державного казначейства.}

      _{Кількість реєстраційних рахунків, яку може мати конкретний розпорядник коштів в системі казначейства, залежить від ступеня  деталізації контролю за використанням  бюджетних коштів відповідно до бюджетної  класифікації.}

      _{Головне управління Державного казначейства організовує, контролює та забезпечує роботу єдиного казначейського рахунку через  єдину інформаційно-обчислювальну  систему Державного казначейства, а саме трансакційну автоматизовану систему казначейства.[1]}

            Обліково-інформаційна комп’ютерна  система, що розробляється згідно з  вимогами міжнародного досвіду та стандартів, відповідає вищезазначеним вимогам  та призначена для збору та обробки  облікової інформації, складання  звітності та покликана допомогати та полегшувати ведення бухгалтерського  обліку операцій, що здійснюються учасниками бюджетного процесу. Але, разом з  цим, вона також висуває і певні  вимоги як до самої інформації, що вводиться, так і до процедур її обробки та обліку. Основними з них є:

• вимоги до управління грошовими коштами;
• системно-послідовне кодування рахунків;
• однозначність інформації, що вводиться в систему;

      Основними функціями казначейської системи  реєстрації операцій та звітності є:

      В частині казначейського виконання  державного та місцевих бюджетів:

• облік видатків (обробка первинних документів розпорядників коштів бюджетів, формування на їх основі казначейських платіжних документів, відображення в бухгалтерському обліку операцій за видатками, здійснення контролю);
• облік доходів в розрізі кодів бюджетної класифікації та кодів територій, враховуючи операції за доходами, що підлягають розподілу між загальним та спеціальним фондами бюджету, а також між бюджетами всіх рівнів;
• облік асигнувань, враховуючи їх формування, рух та використання;
• ведення зведеного кошторису доходів та видатків державного та місцевих бюджетів;
• ведення та облік кошторисів видатків установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
• облік лімітів на здійснення видатків;
• формування пропозицій щодо здійснення видатків;
• обробка та облік розподілів коштів на здійснення видатків;
• формування банківських платіжних документів та проведення безготівкових розрахунків через банківську систему електронних платежів з забезпеченням виконання вимог Національного банку України щодо захисту інформації;
• облік безгрошових операцій (взаємозаліки, взаємні розрахунки між бюджетами, векселі);
• формування пакету звітних форм.

В частині  обслуговування спеціальних та інших  власних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів:

• облік надходжень спеціальних та інших власних коштів на рахунки установ та організацій;
• облік видатків за рахунок спеціальних та інших власних коштів;
• формування банківських платіжних документів;
• формування пакету звітних форм.

      Трансакційна  автоматизована система казначейства створена на трансакційній основі. Трансакція – операція чи послідовність  операцій, яка повинна бути повністю виконана, або, у разі виникнення помилки, повністю відмінена. Дані в систему  вносяться лише один раз, що забезпечує повний контроль в системі.[2]

   _{Джерелом здійснення видатків з єдиного казначейського рахунку є надходження на балансовий рахунок № 2510 “Доходи Державного бюджету“,  загальна сума якого щоденно (або в режимі реального часу) перераховуються на балансовий рахунок № 2513 “Кошти Державного бюджету”.}

      _{Територіальні органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль за використанням  ресурсів єдиного  казначейського рахунку  тільки в межах  лімітів, що встановлюються головним управлінням  Державного казначейства для кожного розпорядника коштів на підставі розподілу, затвердженого  відповідним головним розпорядником.}

      _{Залишки коштів на бюджетних  рахунках органів  Державного казначейства, відкритих в установах  банків за балансовим рахунком № 2513 “Кошти державного бюджету”, повинні бути позитивними. Дебетове сальдо за ними не допускається.}

      Бюджетні  кошти розпорядників коштів, які  знаходяться на їх реєстраційних  рахунках, використовуються ними відповідно до затверджених асигнувань та лімітів видатків.[3 ].

      Державне  казначейство України відіграє важливу  роль у фінансовій системі України. Адже воно покликане впорядкування  використання державних коштів, сконцентрувати їх на найважливіших напрямках соціального  та економічного розвитку суспільства . Світовий досвід засвідчує про ефективність казначейського управління державними коштами, який скеровується на забезпечення доцільного, з точки зору уряду, використання бюджетних коштів.

      Заснування  повністю функціональної системи Державного казначейства для виконання державного бюджету, підвищення власної відповідальності та забезпечення належної податково  – бюджетної звітності допоможе Уряду вдосконалити ефективність та продуктивність управлінської діяльності, здійснити завдання, передбачені  макроекономічною політикою держави  та бюджетом. Вдосконалене виконання  державного бюджету спільними зусиллями  Міністерства фінансів України та Державного казначейства України допоможе подолати проблеми, що постали перед системою управління бюджетними ресурсами. 

     Принципи  і порядок фінансування бюджетних установ.

    Основним  джерелом коштів бюджетних установ  є державний бюджет, який об'єднує  низку самостійних бюджетів: республіканський бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, а також місцеві бюджети, включаючи обласні, міські, районні, селищні та сільські бюджети. Виділення грошових коштів на видатки відповідно до затверджених кошторисів називається фінансуванням бюджетних установ.

    Видатки окремої бюджетної установи фінансуються, як правило, з якого-небудь одного конкретного бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, народногосподарського значення і доцільності віднесення видатків на даний бюджет відповідно до економічних і соціальних задач держави.

     Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.

    Граничні  розміри фінансування із бюджету  на рік з розбивкою по кварталах  передбачаються в річному розписі  доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями.

     Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.

    Коло  джерел фінансування бюджетних організацій  значно розширилося: крім коштів державного та місцевих бюджетів, бюджетні установи отримують грошові надходження  у вигляді платні за надання послуг. Характер та адресність фінансування мають вагоме значення, оскільки не тільки регламентують подальше витрачання коштів, а й визначають принципи фінансування.

     Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”.Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік. Відповідно до цього Закону з Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення.

    Фінансування  бюджетних установ здійснюється на певних принципах.

     По-перше, Безповоротність надання коштів. Згідно з цим принципом суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають;· Зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою. Сутність цього принципу полягає у тому, що бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану. При цьому на чергову суму надходжень грошових коштів безпосередньо впливає якість використання попередньо наданих коштів та дотримання установою фінансової дисципліни;

     По-друге, Фінансування в межах асигнувань передбачених кошторисом. Цей принцип означає, що виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигунвань, затверджених кошторисом. Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. Згідно з п. 43 Порядку № 17 здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань призупиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і помісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи провадять фінансування тільки згідно із затвердженими кошторисами і планами асигнувань;

      По-третє, суттєвою особливістю кошторисного фінансування є цільовий характер бюджетних асигнувань. Цільове призначення видатків забезпечується за допомогою єдиної бюджетної класифікації, яка групує всі асигнування бюджетних установ у зазначеному порядку розміщення окремих видатків. Відповідно до цього принципу використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.

Слід мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно Кримінального кодексу України;

     По-четверте, Контроль за використанням наданих коштів. Цей принцип означає, що контроль за використанням коштів здійснюється на всіх етапах господарської діяльності бюджетних установ через казначейську систему

    Кошти із бюджету надаються в розпорядження  керівників міністерств, відомств, органів місцевих адміністрацій, керівників окремих установ. Зазначені керівники є розпорядниками коштів бюджету.

    Залежно від обсягу прав, обов'язків розрізняють  розпорядників коштів за державним бюджетом трьох ступенів — головні, другого ступеня та третього ступеня, а за місцевим бюджетом — двох ступенів — головні та третього ступеня. Такі відмінності кількості категорій розпорядників коштів за різними бюджетами залежать від кількості ланок управління.

    Головними розпорядниками коштів (ГРК) є:

• міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади — по державному бюджету;
• керівники відділів обласних, міських, районних адміністрацій — по місцевих бюджетах. Головним розпорядником коштів надано право розподіляти бюджетні кошти між нижчими розпорядниками коштів (РК), а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління.

    Розпорядниками  коштів другого ступеня (РК II ступеня) є керівники, які одержують кошти на видатки установи та розподіляють суму коштів, визначену ГРК для переказу безпосередньо підпорядкованим їм установам.

    Розпорядниками  коштів третього ступеня (РК III ступеня) є керівники, які отримують кошти тільки для безпосереднього витрачання.

    Вищі  розпорядники коштів здійснюють постійний  контроль за правильністю використання підвідомчими установами бюджетних коштів, отримують від них звітність про здійснені видатки. Нижчі розпорядники коштів несуть відповідальність за використання бюджетних коштів перед вищими розпорядниками.

    Фінансування  бюджетних установ не є незмінним. Протягом останніх двох десятиліть воно здійснювалося за різними методами і формами. До кінця 90-х років бюджетні установи фінансувалися за двома методами: шляхом відкриття кредитів і шляхом перерахування коштів з поточного (основного) рахунка місцевого бюджету на поточні рахунки в установах банку. Шляхом відкриття кредитів здійснювалося фінансування на поточні видатки установ, які утримувалися за рахунок союзного і республіканських бюджетів. Установи, які утримувалися за рахунок бюджетів автономних республік і місцевих бюджетів, фінансувалися за другим методом.

    Відкриття кредитів на фінансування видатків установ  не супроводжувалося перерахуванням коштів з рахунків бюджетів на рахунки розпорядників кредитів, лише уточнювалися і повідомлялися суми, передбачені на видатки за рахунок бюджету, і надавалося право на отримання цих коштів з банку. Оскільки такий порядок можливий тільки в умовах стійкості і бездефіцитності державного бюджету, від цього методу довелося відмовитися. З 1990р. в установах галузей соціально-культурного комплексу почав впроваджуватися новий господарський механізм, який передбачав відміну кошторисного фінансування і перехід на фінансування за нормативами бюджетного чи галузевого фінансування, поєднання бюджетних і позабюджетних коштів. Кошти, отримані за рахунок різних джерел, створювали єдиний фонд фінансових коштів. Для зберігання як бюджетних, так і позабюджетних коштів в установах банку відкривався розрахунковий рахунок, а поточні рахунки по бюджету і позабюджетних коштах закривалися. Експеримент з впровадження бюджетного госпрозрахунку не виправдав себе на практиці і був відмінений.

    Рис. 1. Порядок фінансування за відомчою структурою

    Рис.2. Порядок фінансування через органи Державного казначейства

    Фінансування  всіх бюджетних установ знову  стало кошторисним, при цьому бюджетні кошти перераховувалися на поточні (бюджетні) рахунки, що відкривалися в установах банків.

    У період становлення ринкової економіки  утворилося багато комерційних банків, змінилися функції НБУ в частині  виконання державного бюджету, в  результаті облік і контроль за витрачанням бюджетних коштів значно погіршилися. Розпорошення бюджетних коштів по багатьох поточних рахунках, відсутність оперативної інформації на всіх рівнях виконання державного бюджету не давали змоги ефективно маневрувати і без того обмеженими коштами. Саме цим пояснюється становлення в Україні органів Державного казначейства.

    Відповідно  до Тимчасової інструкції про порядок  касового виконання державного бюджету за видатками, затвердженої ГУДКУ від 21.03.97 за №28, фінансування бюджетних установ, починаючи з 1997р., здійснюється за двома формами (рис.1, 2):

    • за відомчою структурою;

    • через органи Державного казначейства. 

Які централізовані державні фонди сприяють розвитку економіки.

   Фінансова діяльність держави це діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

   Централізовані  державні фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступают в розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсию, утримується вся невиробнича сфера освіта, охорона здоров’я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.

      У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані  фонди цільового призначення".

           Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створювання та функціонувння зумовлена потребою в наданні певних социальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатності віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті — це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємств, структур та окремих громадян. Також, державні цільові фонди - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб з визначених джерел, які мають цільові призначення. Джерела мобілізації коштів: внески громадян; асигнування з бюджету; ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування, кредит . Державні цільові фонди поділяють на: соціальні; економічні. До найважливіших соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд; Фонд Чорнобиля; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. До економічних фондів належать: Державний дорожній фонд України; Державний фонд охорони навколишнього природного середовища та інші; Державні цільові фонди - це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади. Шляхи утворення державних цільових фондів: відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першорядне значення для країни в даний момент;формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів. Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення виключно на конкретні цілі у таких випадках: якщо законом передбачене покриття видатків із конкретно визначеного джерела надходжень; у випадку одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних коштів дотації, гранту чи дарунка у вартісному розрахунку на конкретну мету.Принципи організації централізованих фондів — відрахування до фондів централізовано визначені державою, відповідно законами і є власністю держави — відрахування до фондів є обов'язков платежами і можуть стягуватися примусово;— витрати з фондів здійснюються лише на визначени потреби, які передбачені законами України. Створення фондів фінансових ресурсів цільового призначення є об'єктивним процесом фінансового забезпечення соціальних потреб населення у зв'язку з настанням або виникненням відповідних обставин. Проте цю функцію можуть виконувати як держні фонди фінансових ресурсів, так і фонди недержавних форм власності. Усе це залежить від рівня розвитку системи соціального забезпечення в державі. Відрахування до фондів майже не пов'язані з трудовим внеском кожної особи, а тому чітко проявляється принцип зрівнялівки щодо одержання пенсій та допомог. Нині в Україні це найактуальніша проблема, насамперед вона стосується пенсійного забезпечення. Її розв'язання може бути досягнуто шляхом реформування пенсійного забезпечення в двох напрямках — удосконалення державного пенсійного забезпечення шляхом наближення середьньої пенсії до рівня середньої заробітної платні та її прямої залежності від рівня заробітної платні, а також роз-ту недержавного добровільного пенсійного забезпечення. Такий шлях реформування пенсійного забезпечення послабить фінансове напруження в державі, поліпшить психологічну ситуацію, створивши впевненість потенційних пенсіонерів у забезпеченні свого майбутнього. Крім того, будуть створені мотиви щодо підвищення ефективності праці. Такий шлях узгодження державних соціальних гарантій та приватної ініціативи дає змогу підтримувати  високий  рівень суспільного добробуту.   
          Усі централізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти вище означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв"язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо. 
             Приміром, Фонд конверсії та Державний інноваційний фонд впливають на розвиток економіки завдяки фінансуванню інноваційних проектів, створенню нових виробництв і технологій, форм організації господарської діяльності. Тому актуальними є питання наукового обгрунтування обсягу та цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням їхніх коштів.

     Важливу роль у фінансовій системі відіграє підсистема "Страхові  фонди". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій.

     Функціонування  кожної зі складових фінансової системи  держави можливе лише за умов чіткого  законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

     Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації.

           Усі вище наведенні фонди у  тої чи іншої степені сприяють  розвитку економики.

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Конституція України.
2. Закон України "Про Державний бюджет України ". Додаток до журналу "Фінанси України "№ 7, 2000 р.
3. Інструкція про порядок складання звітності органами Держказначейства у 2000 році, затверджена наказом Державного казначейства України від 24.03. 2000р. № 25.
4. Положення про єдиний казначейський рахунок, затверджене наказом ГУДК № 28 від 21.03. 1997р.
5. Тимчасова інструкція "Про порядок касового виконання державного бюджету за доходами".
6. Жибер Т. В. Державне казначейство України. – Фінанси України.
7. Казначейська система виконання бюджету / За ред. С. О. Булгакової.
8. Копито С. М. Функції казначейства з виконання державного та місцевих бюджетів. Фінанси України.
9. Ламинога В. "Казначейство України – сьогодення й стратегія розвитку ".
10. Павлюк Н. В." Організація виконання Державного бюджету ". Журнал "Фінанси України ".
11. Поль Марі Годме "Фінансове право ".
12. Панкевич Л. В." Державне казначейство: від контролю до оптимізації розподілу фінансових ресурсів". Журнал "регіональна економіка ".
13. Белов А.Н. Бухгалтерский учет в учреждениях непроизводственной сферы.
14. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку.
15. Завгородний В.П. Автоматизация бухгалтерского учета, контроля, анализа и аудита.
16. Кузьмінський А.М., Кузьмінський Ю. А. Теорія бухгалтерського обліку.
17. Свірко С.В. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в бюджетних організаціях.
18. Ткаченко І.Т. Звітність бюджетних організацій.
19. Фінанси підприємств / За ред. А. М. Поддєрьогіна.
20. Чумаченко М.Г. Сучасні проблеми бухгалтерського обліку в Україні .
21. Белов А.Н. Бухгалтеркий учет в учреждениях непроизводственной сферы.
22. Вказівки щодо організації бухгалтерського обліку в Україні .
23. Краев Т.А. Методология и организация учета в условия автоматизации.
24. Кузьмінський А.М. та інші. Організація бухгалтерського обліку і аналізу.
25. Лучко М.Р., Остап’юк М.Я. Основи побудови АРМ бухгалтера.
26. Лучко М.Р., Гуцай люк Л.О.  Облік в бюджетних установах за національними стандартами.
27. Матвеева В. Бюджетні організації: Бухгалтерський облік та оподаткування.