Класична теорія інновацій

Міністерство освіти та науки України

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

       Кафедра управління регіональним 

та галузевим економічним розвитком

Контрольна робота з економіки організаційної інноваційної діяльності підприємств та тему: «Класична теорія інновацій»

                                                                                  Виконала:

                                                                                  ст. гр. ЕКПзт-О3-2

                     Глушко Наталія

                     Перевірив:

                                                                                   Карпов Ю.О.

Івано-Франківськ

2006

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………………………………………..3

    1. Визначення інновацій за класичною теорією………………………………..……………… 4

2. Суть класичної теорії інновацій………..……………………………………………………………... 6     

3. Неокласичні теорії як наслідок актуальності класичної теорії……….………..….9

    4. Значення класичної теорії інновацій Й. Шумпетера для української економіки……………………………………………………………………….…………………………………………..12

Висновки……………………………………………………………………………………………………………..….…15

Список використаної літератури…………………………………………………………………………….17

Вступ

В умовах реформування української економіки перехід до інноваційного типу розвитку означає перш за все пошук фінансових джерел активізації інноваційної діяльності – прийняття відповідних законів, пільг, створення фондів, залучення приватного капіталу, розвитку венчурного підприємництва тощо.

Значення інноваційного аспекту демонополізації велике для Ук­раїни, тому що більшість підприємств країни знаходяться в залежно­му і неконкурентоспроможному стані, є споживачами застарілих тех­нологій, а існуючі окремі пріоритети в процесі застою можуть бути безповоротно загублені.

Інноваційний аспект демонополізації повинен стати вирішаль­ним у плані розвитку тих галузей і сегментів виробництв, що є пріо­ритетними для динамізації НДДКР і НТП у цілому.

У зв'язку з цим виникає багато проблем і питань, пов'язаних зі визначенням суб'єктів пільгового оподаткування і кредитування з критеріями інноваційної діяльності. Серед відомих зарубіжний науковців, що вирішують проблеми інновацій сьогодні, є економісти, фінансисти, математики, юристи. Кожен з них трактує категорії інноваційної сфери в залежності від мети дослідження і досліджуваних об'єктів. В цих умовам особливого значення набуває вивчення і аналіз існуючих зарубіжних теорій і практики управління інноваціями в їх розвитку, уточнення деяких категорій інноваційної сфери.

1. Визначення інновацій за класичною теорією

В умовах реформування української економіки перехід до інноваційного типу розвитку означає перш за все пошук фінансових джерел активізації інноваційної діяльності – прийняття відповідних законів, пільг, створення фондів, залучення приватного капіталу, розвитку венчурного підприємництва тощо. У зв'язку з цим виникає багато проблем і питань, пов'язаних зі визначенням суб'єктів пільгового оподаткування і кредитування з критеріями інноваційної діяльності. В цих умовах особливого значення набуває вивчення і аналіз існуючих зарубіжних теорій і практики управління інноваціями в їх розвитку, уточнення деяких категорій інноваційної сфери.

Можна   виділити   п'ять   етапів   розвитку   сучасної   теорії інноваційної діяльності:

1.  Класична теорія інновацій.

2.  Теорія довгих хвиль М.Кондратьєва.

3.  Неокласичні («постшумпетерівські») теорії.

4.  Теорія прискорення.

5.  Соціально-психологічна теорія.

Першим питанням закономірно стає питання щодо можливості визначення нововведення як вдосконалення виробництва за ринкових умов, а також щодо ідентичності категорій «нововведення» і «інновація».

Innovatio (лат.) – це відновлення, оновлення. За словни­ком [1, c.14], термін «Innovation» перекладається з німецької як новизна, нововведення; інновація. Однак,  не можна вважати, що «інновація є синонімом нововведення або новизни і може використовуватись поряд з ними» [1, c.15].

По-перше, нетотожні самі поняття «новизна» і «нововведення». Новизна (новація) – це нова продукція (техніка), техноло­гія, що можуть бути кінцевим результатом науково-технічної діяльності, реалізації ідеї, винаходу; метод, що змінює середови­ще. Новація стає нововведенням з моменту впровадження у ви­робництво, побут, інші сфери діяльності, - тобто, з моменту використання. Багато новацій, не дочекавшись впровадження, морально старіють, втрачають новизну і свою комерційну привабливість.

По-друге, згідно з класичним визначенням, інновація це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість засобів виробництва, яка досягається не шляхом дрібних поліпшень старого устаткування и наявної організаційної схеми, а дискретно, поруч з ними, через введення нових засобів виробництва чи систем його організації. Тобто будь яка інновація є нововведенням, однак не кожне нововведення є інновацією. Для останніх Г.Менш запро­шував термін «псевдоінновації» [5, c.36].

Наприклад, сьогодні організаційним нововведенням є повернення до обслуговування громадського транспорту кондукто­ри, як це було тридцять років тому. Дійсно, сьогодні це, можливо, дасть якусь тимчасову вигоду міському бюджету, однак це є інновацією. Це тільки гальмує кінцеве вирішення проблеми організації оплати громадських пасажирських перевезень. Інновацією стало б запровадження нової системи оплати транспортних послуг (наприклад, впровадження транспортного податку і відповідне звільнення від сплати проїзду). Можливе і впровадження досвіду зарубіжних країн, коли на зупинках встановлюються електронні системи контролю.

2. Суть класичної теорії інновацій

Представниками класичної теорії інновацій є австрійський вчений Й.А. Шумпетер  та його  німецькі  колеги  В.Зомбарт  та В. Мічерліг. Їх теорія ґрунтується на твердженні, що основним носієм науково-технічного прогресу є підприємець. В статті «Ка­піталістичний  підприємець»   (1909)  В.Зомбарт  називає  капіта­лістичне підприємство клітинкою господарської системи капіта­лізму,  джерелом   життя,   оскільки   в   ньому  діє  рушійна  сила капіталістичного господарства – підприємництво. Він характери­зує функції підприємця, метою котрого є одержання прибутків і збереження  своєї влади випускати  на ринок технічні  новинки [7, c.38].  Підприємець,  реалізувавши   новинку,  в  подальшому  не зупиняється   на  зроблених  відкриттях,   а   намагається   розпов­сюдити їх, що і характеризує його як носія технічного прогресу.

Внесок В.Зомбарта в теорію інновацій полягає саме в цьому твердженні, яке представлене досить узагальнено: підпри­ємець є носієм технічного прогресу.

Погляди В.Мічерліха теж стосуються ролі підприємця в розповсюдженні досягнень технічного прогресу. Його наукова робота «Економічний прогрес» (1910) присвячена проблемам економічного розвитку і значенню нововведень, а висновки дещо схожі з висновками В.Зомбарта .

В 1911 році Йозеф Алоіс Шумпетер в «Теорії економічного розвитку» [4, c.269] визначив роль технічного нововведення як за­собу, за допомогою якого «герой-підприємець» розраховує отри­мати більш високі прибутки. З цього дослідження починається класична теорія інновацій, яка започаткувала багато напрямків досліджень і багато наукових послідовників своєму авторові.

Динамічна теорія розвитку Шумпетера ґрунтується на   по­стійних «коливаннях»  кон'юнктури,  що він пов'язує із  «здій­сненням нових комбінацій» факторів виробництва. Не користую­чись в цей період терміном «інновація» (його він введе в науковий обіг в  1939 р., в роботі  «Кон'юнктурні цикли», Шумпетер замінює його на   п'ять «нових комбінацій» факторів   виробництва, розуміючи при цьому: сферу обігу.

В цьому контексті можна говорити про інноваційну економіку, яка має риси, що відрізняються від традиційної. Ключовими поняттями цього типу економіки є інновації (нововведення).

Незважаючи на увагу, що приділяється зарубіжними науковцями різноманітним аспектам інноваційної сфери, вона потребує подальших досліджень. «Ні одна з проблем, з якими зустрічається американський бізнес, - визначає один з найвідоміших американських економістів Е.Тоффлер, - не є більш важливою і менш вивченою, між проблема нововведень». І Ця категорія, що постійно розвивається, має широкий спектр визначень. Деякі автори вважають інновацією (нововведенням) тільки практичну реалізацію новації (Е.фон Хіппель, X.Ріпне); інші – весь цикл: від виникнення ідеї до її комерційного освоєння   (Б.Твісс);  а дехто -   «все нове»:  кожну  ідею, діяльність або матеріальний результат, що суттєво відрізняються за   своїми   ознаками   від   існуючих   форм   (Х.Барнетт), Б.Санто  вважає,  що  інновація  - це такий  суспільно-технікоекономічний процес, котрий через практичне використання іде та винаходів призводить до створення кращих за своїми влас­тивостями  виробів, технологій,  а у  випадках,  коли  інновація орієнтована па економічну вигоду, прибуток, - її поява на ринку приносить додаткові доходи [7, c.42].

Це все – визначення зарубіжних науковців, які займаються інноваційною проблематикою вже багато років. А в країнах щ лиш нього Радянського Союзу інноваційна діяльність стала предметом наукових досліджень тільки в останні роки. За умов адміністративно-командної системи про нововведення згадувалося тільки в контексті дослідження НТП [2, c.13].

«Резуль­татом науково-технічного, або, точніше, науково-виробничого прогресу є нововведення. Нововведення – це вдосконалення виробництва, включаючи всі його елементи: знаряддя праці, предмети праці, робочу силу і продукти праці, а також способи з'єднання цих елементів – технологію виробництва, організацій виробництва і праці, управління виробництвом на основі матеріалізації наукових знань» [2, c.15]. Категорія ж «інновація» в економічній теорії країн колишнього Радянського Союзу ще не визначена, вона потребує подальших досліджень.

3. Неокласичні теорії як наслідок актуальності класичної теорії

В умовах глибокої кризової ситуації в Україні необхідно як можна швидше перейти до нової парадигми технологічно» розвитку, - створити необхідні умови для інноваційної діяльності, для розвитку високотехнологічних галузей промисловості, орієнтованих на імпортозаміщення, підвищити рівень зайнятості заробітної плати, щоб шляхом активізації підприємницької діяльності припинити розвиток кризи.

Після Й.А.Шумпетера і М.Копдратьєва багато науковім почали приділяти інноваціям значне місце в своїх дослідження виникли так звані «неокласичні» («постшумпетерівські») теорії інновацій. Найбільш відомими представниками цього напрямку С.Кузнец, Г.Менш, М.Калецкі, В.Д.Хартман, Б.Твісс, Х.Д.Хауштайн та інші. Інновації вони оцінюють, за Шумпєтером, «головний імпульс» розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм в промисловості [6, c.91]. При цьому вони враховують і циклічність розвитку економіки, де спа­лахи нововведень визначають чергування періодів кризи і про­цвітання. Тобто динаміці нововведень відводиться роль провід­ного фактору, що дозволяє визначити моменти виникнення, тривалість і інтенсивність кон'юнктурних циклів.

Внеском західноберлінського вченого Г.Менша в теорію інновацій було уточнення класифікації інновацій і висування «гіпотези перервності». «Чергування припливів та відпливів нововведень дозволяє пояснити припливи та відпливи в економіці, а саме - фази зростання і стагнації» [6, c.112]. Розвиваючи думку Шумпетера щодо базових та вторинних інновацій, Г.Менш підрозділяє інновації на базові, покращуючі та уявні. Він виділяє категорію базових інновацій (за Шумпетером, - тих, що викликають в наступному цілий па­кет супутніх інновацій), підкреслює їх значущість в конкурент­ній боротьбі за споживачів на світовому рівні. Кризові явища вії пояснює тим, що не вистачає базових інновацій через відсутність необхідних умов для науки і винахідництва, чим пояснюються циклічні кризи капіталізму (зокрема - депресія, проблематика якої є актуальною сьогодні в Україні). Він висуває тезу про не­обхідність усунення перешкод стосовно інновацій через «допов­нення до глобального регулювання» шляхом участі держави в здійсненні проектів нововведень для компенсації ризику, особ­ливо по відношенню до базових інновацій [1, c.39]. Саме стосовно базо­вих інновацій необхідно впроваджувати стимулюючі заходи дер­жавного регулювання, щоб через взаємодії держави і підприєм­ства створити економічні умови для підготовки, реалізації і роз­повсюдження інновацій. Тим самим держава буде сприяти ре­структуризації економіки, створенню робочих місць хоча б для частини звільнених із старих малорентабельних галузей робіт­ників. Низькорентабельним галузям він пропонує «субсидії для інновацій» для оновлення ринку, тобто для створення умов покращуючим інноваціям. Уявні ж інновації тільки затягують час і не сприяють покращенню ситуації в цілому. їх потрібно вчасно розпізнавати і вилучати з системи державного фінансу­вання.

Великий внесок в теорію економічного зростання під впли­вом науково-технічних нововведень вніс М.Калецкі [6, c.89]. Згідно з його концепцією, в межах циклу товарного обігу можна забез­печити постійне економічне зростання, однак імпульси, що ви­кликають зміни в системі умов, можуть «вивести» економіку з циклічного розвитку і зробити  цей розвиток на довгострокову перспективу «стрибкоподібним». До таких імпульсів належні інновація. Рішення про інвестиції на інноваційну діяльність ґрунтуються не перевіреним власним досвідом, а очікувані додаткових прибутків від нововведень, що пов'язані з ризик М.Калецкі будує свою концепцію на двох ефектах інновації:

1.   Підприємець розраховує на додаткові прибутки і тому здійснює капіталовкладення.

2.    Розповсюдження   нових   технічних   рішень   негативно впливає на подальші підприємницькі ініціативи і, відповідно, на інвестиції.

Однак між цими двома проявами існує розрив в часі. Тому, якщо за однією інновацією виникає інша (адже велика інновація завжди спричиняє пакет дрібних супутніх нововведень), то утворюється неперервний пакет інновацій. В технічному розвитку М.Калецкі бачив майже автономну силу: взаємодія інновацій та економічного досвіду утворюють тенденцію розвитку суспільства. На його думку, інновації стимулюють економічні розвиток, забезпечують на довгострокову перспективу скорочення тривалості економічних занепадів і продовжують період піднесень [5, c.218].

Згодом на основі робіт Шумпетера, Кондратьєва, Калецкі та в результаті аналізу сучасної економічної ситуації американський економіст П.Ф.Друкер зробив висновок про «атипічний цикл Кондратьєва» в США 1980-х років. При спаді розвитку галузей промисловості спостерігалася не стагнація, а економія зростання, викликане зростанням підприємницької активності. Він однозначно пов'язав між собою підприємництво і інші цінну діяльність: «Для успіху підприємництва необхідно тільки дотримуватись обов'язкової умови – воно повинно бути систематизованим і таким, що управляється, спиратися на цілеспрямовану інноваційну політику».

4. Значення класичної теорії інновацій Й. Шумпетера для української економіки

Й. Шумпетер, як уже відзначалося, власне, й став родоначальником класичної теорії інновацій, що обумовлює функції підприємця, метою якого є одержання прибутку та збереження своїх прав у разі реалізації технічних новинок. Підприємець, реалізувавши новинку, надалі не зупиняється на здійснених відкриттях, а удосконалює та розповсюджує їх, що й характеризує його як носія технічного прогресу.

Отже, теорія економічного зростання одержала визнання й поширення завдяки роботам Й. Шумпетера, який вперше назвав технічну новацію економічним засобом досягнення високого прибутку. Інші економісти того часу на технічний прогрес взагалі не зважали. Й. Шумпетер першим серед економістів зробив спробу дослідити зв'язок інновацій з можливостями здійснення нововведень. Ним визначено основне положення концепції нерівномірної інноваційної активності. Зроблено важливий висновок, що інновації мають подвійний вплив на динаміку економічного зростання: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, а з іншого — унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямах. Інновації «розхитують» економічну рівновагу, вносять розлад та невизначеність у економічну динаміку. За  теорією Й. Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану в інший [4, c.149]. Важливим положенням теорії при здійсненні нововведень є впровадження нових продуктів та нових методів виробництва.

Динамічна теорія розвитку Й. Шумпетера ґрунтується на постійних коливаннях кон'юнктури, які він пов'язував зі здійсненням нових комбінацій факторів виробництва. Звідси Й. Шумпетер визначав інновацію як виробничу функцію, що вносила якісні зміни до продукту з урахуванням всієї сукупності модифікації факторів, які впливають на нього. Отже, Й. Шумпетер зробив спробу знайти в рамках виробничих функцій місце для інновацій. Завдяки його роботам вплив технічних новацій на виробництво здобув визнання. Вистоялося й поняття того, що нова технологія несе в собі основу знань та технічного прогресу й відповідає за рівень його розвитку [7, c.89].

За теорією Й. Шумпетера, інновація в буквальному перекладі означає упровадження наукового відкриття, технологічного винаходу. В широкому ж розумінні до інновацій належать процедури та засоби, за допомогою яких наукове відкриття реалізується в економічних нововведеннях. Звідси виникає необхідність у тих видах діяльності, які забезпечують упровадження ідей нововведення, а також формування системи управління цим процесом.

Протягом десятиліть нововведення Й. Шумпетера не визнавалося економістами. На нього не зважали й при розробці теорії економічного зростання. Ряд вчених-економістів майже до кінця Другої світової війни, практично, називали технічний прогрес, технічний розвиток явищем не економічного характеру, не враховували його впливу в еволюційних моделях економічного розвитку, в інноваційних процесах на довгострокове економічне зростання.

З часом на Заході під впливом розвитку інноваційних теорій почала переважати точка зору, що науково-технічний прогрес є простим засобом інноваційної стратегії поведінки підприємця в умовах ринкової кон'юнктури. Цей факт було відзначено західними економістами ще у 80-х роках XX століття, й надалі така точка зору здобула характер концептуального положення.

В Україні, як і в інших пострадянських країнах, існувала інша точка зору на значення інновації в економічному зростанні. Адміністративно-командна система економіки зумовлювала особисту організаційну систему «наука – виробництво», як рушійну силу науково-технічного прогресу й віддавала критиці ринкові механізми здійснений інновації. Економіка прямого управління розподілу інвестиційних ресурсів породила інерційну науково-технологічну систему поелементного удосконалення виробництва, яка не сприймала радикальних нововведень і тому стала однією з причин багаторічного екстенсивного розвитку економіки.

В економіці того періоду нововведення розроблялись лише в межах економічного досягнення науково-технічного прогресу, тобто розглядалися теорії суспільного виробництва. Досліджувались проблеми інтеграції науки і виробництва, шляхи втілений досягнень науки і техніки у виробництво, а також питання стимулювання науково-технічного прогресу. Теорії радянських вчених Не враховували комерційної сторони в інноваційній діяльності [1, c.58].

При відомому обмежені ресурсів, інфляції, високій вартості капіталу економістів у першу чергу цікавить якісна   сторона   технічного   прогресу  -   економічна   ефективність,   темпи   перетворень  та   безпосередня Як висновок, доцільно підкреслити, що економіка України поки що розвивається, опираючись на вже сформовану технологічну базу. Але зростання може бути можливим лише доти, поки остаточно не будуть вичерпані ресурсні запаси і почнеться процес їх подорожчання. Відтоді досягнуті темпи економічного зростання почнуть падати з великою швидкістю. Якщо йти по цьому шляху, то це невдовзі може стати негативним проявом. Такі положення створюють практичні передумови переходу економіки України на інноваційну модель розвитку, коли зростання суспільного виробництва буде здійснюватися за рахунок упровадження новітніх досягнень науки і техніки, тобто економіка почне розвиватися за рахунок інтенсивних факторів. Інновації стануть головним фактором економічного зростання та основоположною ланкою в реалізації сучасної науково-технічної революції. При цьому повинні бути віднесені на другорядний план інвестиції та природні ресурси, які домінували багато років як головний фактор економічного зростання.

Висновки

В ринкових умовах особливого значення для України набуває вивчення і аналіз існуючих зарубіжних теорій і практики управління інноваціями в їх розвитку, уточнення деяких категорій інноваційної сфери.

Згідно з класичним визначенням, інновація це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість засобів виробництва, яка досягається не шляхом дрібних поліпшень старого устаткування и наявної організаційної схеми, а дискретно, поруч з ними, через введення нових засобів виробництва чи систем його організації. Тобто будь яка інновація є нововведенням, однак не кожне нововведення є інновацією.

       Згідно класичного підходу, інновація  - це такий  суспільно-техніко-економічний процес, котрий через практичне використання іде та винаходів призводить до створення кращих за своїми влас­тивостями  виробів, технологій,  а у  випадках,  коли  інновація орієнтована па економічну вигоду, прибуток, - її поява на ринку приносить додаткові доходи. Це визначення зарубіжних науковців, які займаються інноваційною проблематикою вже багато років. А в країнах щ лиш нього Радянського Союзу інноваційна діяльність стала предметом наукових досліджень тільки в останні роки. За умов адміністративно-командної системи про нововведення згадувалося тільки в контексті дослідження НТП .

«Резуль­татом науково-технічного, або, точніше, науково-виробничого прогресу є нововведення. Нововведення – це вдосконалення виробництва, включаючи всі його елементи: знаряддя праці, предмети праці, робочу силу і продукти праці, а також способи з'єднання цих елементів – технологію виробництва, організацій виробництва і праці, управління виробництвом на основі матеріалізації наукових знань». Категорія ж «інновація» в економічній теорії України ще не визначена, вона потребує подальших досліджень.

Як висновок, доцільно підкреслити, що економіка України поки що розвивається, опираючись на вже сформовану технологічну базу. Але зростання може бути можливим лише доти, поки остаточно не будуть вичерпані ресурсні запаси і почнеться процес їх подорожчання. Відтоді досягнуті темпи економічного зростання почнуть падати з великою швидкістю. Якщо йти по цьому шляху, то це невдовзі може стати негативним проявом. Такі положення створюють практичні передумови переходу економіки України на інноваційну модель розвитку, коли зростання суспільного виробництва буде здійснюватися за рахунок упровадження новітніх досягнень науки і техніки, тобто економіка почне розвиватися за рахунок інтенсивних факторів.

Список використаної літератури

1.            Кравчук В.А. Інновації на підприємствах України. Підручник. – Основи. К: КНЕУ, 2003.

2.            Іванова Р.А. Реформування системи управління інноваційною діяльністю в регіонах  //  Регіональна економіка.  -  2002, № 4, С.  11-18.

3.            Крупка М. І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. - Львів: Видавничий центр львівського національного університету імені Івана Франка. - 2001. - 608 с.

4.            Шумпетер Й. А. Теория экономического развития: Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры. - М.: Прогресс, 1982. - 456 с.

5.            Инновационный менеджмент: Справочное пособие / под ред. П.Н.Завлина, А.К.Казанцева, Л.Э.Миндели. - СПб.: Наука, 2000. - 560 с.

6.            Інноваційний процес у країнах розвинутого капіталізму. За ред. І. Р.Рудаковой. - К.: КНЕУ, 2000. - 144 с.

7.            Інноваційний  менеджмент в Україні. Посібник / За ред. С.Д.Іль­енкової. - К.: МАУП, 2005. -  327 с.

2