Класифікація цінних паперів за інвестиційними якостями

ЗМІСТ:

      Вступ…………………………………………………………………..….3

     Розділ 1. Види і характеристика фондових цінних паперів

1.1 Поняття,  ознаки і класифікація цінних  паперів………………..…..5

     1.2 Сертифікат, його властивості…………………………………....…10

     1.3 Акції та їх призначення………………………………………..……11

1.4 Облігації,  їх ознаки……………………………………………….....14

     1.5 Казначейські зобов`язання……………………………..............…...16

     1.6 Спеціальні фондові інструменти ринку цінних паперів…………..17

     Розділ 2. Класифікація цінних паперів за інвестиційними  якостями...19

     Висновки………………………………………………………….……….25

     Перелік посилань…………………………………………………………27 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП:

     Сьогоднішній  стан розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, з одного боку, віддзеркалює історичні тенденції розвитку, з  другого - залежить від напрямків розвитку міжнародних фондових ринків. Ефективність ринку цінних паперів залежить від ступеня розвитку та можливостей його інститутів.

     Актуальність  теми обумовлена вагомим значенням  інститутів ринку цінних паперів  у господарській системі та їх роллю в забезпеченні необхідними фінансовими ресурсами всіх суб'єктів економіки, в покращенні економічної ситуації держави в умовах кризи. Для прискореного розвитку економіки необхідно створити умови для її модернізації на основі нових технологій залучення інвестицій на ринку цінних паперів.

     Також важливу роль в цьому процесі  відводиться банківській системі. Адже банки є проміжною ланкою, вони виступають як своєрідний посередник між населенням та підприємствами. Саме від них залежить залучення  інвестиційних ресурсів за допомогою цінних паперів.Задля прискореного розвитку економіки України потрібно створити умови для її модернізації на основі адекватного використання можливостей інститутів ринку цінних паперів. Особлива увага приділяється фондовому ринку, використанню його механізмів при перерозподілі коштів, і особливо у процесі глобалізації світової економіки.

     Метою дослідження є  аналіз розвитку ринку  цінних паперів в Україні та його значення для економічного піднесення в сучасних умовах, а також проблем  вітчизняного ринку цінних паперів та висвітлення теоретичних засад його регулювання.

     Дослідженням  проблем становлення ринку цінних паперів та його інститутів займалися  багато вчених. Зокрема, М. Алексєєв, Б. Альохін, М. Берзон, Дж. Тобін, А. Загородній, В. Колесник, О. Мозговий, В. Оскольський, Б. Стеценко та ін.

     У першому розділі ми розглядали поняття  цінних паперів, види, ознаки і їх класифікацію. У другому розділі було висвітлено тему інвестиційної якості фондових цінних паперів.

     Відомо, що від самого початку створення ринку цінних паперів в Україні гостро стоїть питання його ефективного функціонування. І сьогодні фондовий ринок не виконує своїх функцій: не сприяє залученню інвестицій і перерозподілу капіталу. Крім того, потребують розв'язання ціла низка проблем, а саме:

• невеликий обсяг і неліквідність;
• низький рівень капіталізації;
• високий ступінь ризиків;
• нестача кваліфікованого персоналу;
• відсутність відкритого доступу до інформації;
• порушення прав інвесторів;

недосконалість  нормативно-правового забезпечення.

     У зв'язку з цим першочерговим завданням є вдосконалення регулятивної системи ринку цінних паперів. Через ринок цінних паперів у сучасній економіці здійснюється відшкодування витрат, розподіл і перерозподіл ресурсів, капіталу й доходів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ВИДИ І ХАРАКТЕРИСТИКА ФОНДОВИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1.1 Поняття, ознаки і класифікація цінних паперів

     Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками.

       По-перше, цінний папір є безвідкличним  свідоцтвом емітента про те, що  він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.

       По-друге, інвестор не повинен  підтверджувати будь-якими іншими  документами свої права, що  випливають із самого факту  володіння цінним папером.

       По-третє, для передачі прав  власності на цінний папір  достатньо внести ім’я нового  власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія. За документарної форми випуску — передача цінного паперу здійснюється з допомогою індосаменту.

       Проте загальні, універсальні ознаки  цінних паперів цим практично  й вичерпуються. Конкретна сукупність  майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

       «Будь-яка класифікація досить  умовна, і все залежить від  того, якій ознаці віддається  перевага і з погляду якого  суб’єкта ринку розглядають ті  чи інші цінні папери». Це  висловлювання належить П. В. Бороздіну, і з ним можна цілком погодитися. Проте класифікація цінних паперів за всієї її умовності та відносності все-таки важлива не тільки теоретично, а й практично. Адже, якщо той чи інший цінний папір буде зараховано в «чужу» групу, то на неї можуть поширитися або необгрунтовані вимоги, або незаслужені пільги. Тому навіть орієнтовна класифікація стане у пригоді, поки не розроблено справжньої наукової класифікації цінних паперів, що, безперечно, зробити нелегко, але можливо.

       За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти.  Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів (частіше акцій).

       Відповідно до ст. 1 Закону України  «Про державне регулювання ринку  цінних паперів в Україні» «похідні цінні папери — це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів». Крім ф’ючерсів та опціонів (про них мова піде далі) до похідних інструментів відносять і низку інших грошових документів, у тім числі варант і ордер. Варант засвідчує права його власника на купівлю цінних паперів, які вперше випускаються емітентом варантів. Ордер (у вузькому, спеціалізованому розумінні цього слова) засвідчує право власності на цінні папери або право власника акцій компанії на додаткову першочергову купівлю інших акцій цієї компанії. Ордер випускається на термін понад рік і є самостійним предметом купівлі-продажу.

       Залежно від мети їхнього випуску  цінні папери поділяються на  фондові й комерційні. Перші призначено  для формування капіталу (акції,  облігації та ін.), другі — для  опосередковування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке  групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обертання (на фондовому і на грошовому ринках), про що вже йшлося. Як правило, фондові папери або є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є (переважно) короткотерміновими. Усі комерційні папери без будь-якого винятку є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Виходячи з цільового призначення цінних паперів, їх можна підрозділяти на папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.

       Як уже зазначалося, існують  різні емітенти. Це також може  бути підставою для класифікації  цінних паперів: папери, випущені урядом, державними установами, місцевими органами влади, банками, державними підприємствами, акціонерними товариствами, іншими недержавними підприємствами.

       Цінні папери (це стосується тільки  фондових цінних паперів) можуть  обертатися на фондовій біржі і на позабіржовому ринку.

      Якщо  виходити з порядку передавання  майнових прав або, інакше кажучи, з  форми виплати дивідендів чи відсотків, то розрізняють іменні цінні папери, папери на пред’явника й переказні. Іменний цінний папір засвідчує  право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника. Цінний папір на пред’явника, навпаки, є безособовим, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника.

  Поняття «переказний» цінний папір можна розглядати і в іншій площині — порівнюючи, скажімо, з «простим» цінним папером (це стосується векселів та облігацій). Наприклад, простий вексель (соло-вексель) — це документ, який містить нічим не обмежене зобов’язання векселедавця сплатити певну суму грошей у зазначений термін і в обумовленому заздалегідь місці конкретній особі. Особа, що видала вексель, є платником за векселем. Переказний вексель (тратта) видає не позичальник, а кредитор (трасант). У такому разі вексель є наказом позичальникові (трасату) сплатити в зазначений термін певну суму названій третій особі (ремітенту) або пред’явнику векселя, якщо останній видано на пред’явника. Переказний вексель дає можливість кредитору розрахуватися з власними боргами. І ще на одну обставину слід звернути увагу: хоч переказний вексель наказує здійснити платіж, але він іще не зобов’язує трасата (боржника) зробити це, тому переказний вексель має бути акцептований письмовою згодою боржника на оплату.

     Одні  цінні папери мають вільний обіг, інші — обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть з вільним оборотом у тій чи іншій країні можна переказувати за кордон.

  За терміном погашення цінні папери групуються таким чином: короткотермінові, середньотермінові, довготермінові, безтермінові. Щодо часу погашення — одні папери підлягають погашенню тільки в указаний термін, а інші — будь-коли. Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і неретроспективні.

       Термін платежу за цінним папером може визначатися конкретною датою або така дата є відсутньою. Ця ознака також стає підставою для відповідного групування цінних паперів. На фондовому ринку обертаються цінні папери з відстроченням платежу і без такого.

  За складом реквізитів і характером обороту цінні папери поділяються на основні, в яких зафіксовано основне майнове право або вимога, і на допоміжні, які є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог.

       Найтиповішим допоміжним цінним  папером є купон, який свідчить  про право його власника на відповідні відсотки або дивіденди. Існують різні види купонної ставки: фіксована, плаваюча, зі збільшенням, нульова, мінікупон, оплата на вибір і змішані види. Варті уваги такі купони, котрі навіть у разі, коли основний папір є іменним, видаються на пред’явника. Купони можуть вільно обертатися на ринку незалежно від основного цінного паперу. Самі ж цінні папери утворюють дві групи — купонні й безкупонні.

 За  способом виплати доходу цінні  папери класифікуються так:

       а) цінні папери з фіксованим  платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції;

     б) цінні папери з плаваючою ставкою, наприклад, облігації з плаваючим  відсотком, що залежить, головне, від  облікової банківської ставки;

     в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо  залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

       Різновиди доходу взагалі відіграють  чи не визначальну роль у  класифікації цінних паперів.  Наприклад, є цінні папери, дохід  від яких виплачується без  застережень, а є такі, котрі ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу, а є — з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери поділяються на першозаставні і на загальнозаставні, за ознакою відстрочення виплати — на цінні папери з відстроченим доходом і з невідстроченим. Виплата доходу може здійснюватися грошима (найчастіше), але може також і товарами (під цільові цінні папери).

       Важлива ознака цінних паперів  — їх здатність конвертуватися (або брак такої здатності), що є відповідною підставою для класифікації. Законодавчо встановлено, що конвертація цінних паперів — це вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

       У Німеччині практикується «проміжний»  стан щодо переходу до повністю  електронного обліку цінних паперів:  з одного боку, облік цінних  паперів здійснюється в комп’ютерних  системах і перехід цінних паперів фізично з рук у руки вже зник, а з іншого — акціонери досі мають право вимагати від емітента видачі «паперової» акції. Як показує досвід, дрібні акціонери переважно тримають акції на руках, а великі — в електронних системах, використовуючи при цьому глобальний сертифікат, котрий депонується в депозитарії.

       Різні види цінних паперів  мають різний рівень надійності. Це послужило причиною розподілу  їх на високоякісні (з високою  ймовірністю повернення вкладеного  капіталу та отримання доходу) та ординарні (більш ризиковані). Використовується також градація цінних паперів за старшинством: на першому місці — акції акціонерних товариств (класичний тип цінних паперів, ліквідних і вигідних); на другому — державні облігації; на третьому — облігації місцевих органів влади і корпорацій; на четвертому — похідні фінансові інструменти. 

     1.2 Сертифікат, його властивості

     Кількість типів, видів, різновидів і модифікацій  цінних паперів значно більша, ніж  є в ужитку термінів. Тому, з одного боку, деякі види цінних паперів можна визначити тільки описово, а з іншого — той самий термін використовується у назвах різних цінних паперів. Прикладом цього може бути термін «сертифікат».

       Слово «сертифікат» французького  походження (certificat), сягає своїми  коренями до латинських «безсумнівний» (certus) і «роблю» (facio). Загальне значення цього слова — документ, що засвідчує той чи інший акт. Термін «сертифікат» є досить поширеним у різних сферах економічної діяльності. Наприклад, у зовнішній торгівлі сертифікат якості підтверджує якість товару, у морській справі видають сертифікат про мореходність судна. У термінології фондового ринку користуються поняттями глобального, ощадного, інвестиційного і компенсаційного сертифікатів.

       Так звані глобальні сертифікати  вже давно застосовуються у світовій практиці обороту цінних паперів. Такий документ замінює, хоч і тимчасово, певну кількість цінних паперів у їхньому первинному вигляді — на звичайних бланках. Глобальний сертифікат має ті самі реквізити, що й окремо оформлений цінний папір і може бути доказом під час розгляду позову в суді. Завдяки цьому компактний документ спрощує діловодство і забезпечує гарантію безвідкличності зобов’язань емітента та гарантію здійснення прав інвестора. Глобальний сертифікат зручно зберігати в депозитарії, котрий веде загальний облік прав щодо цінних паперів.

  Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, який підтверджує право на здійснення операцій з цінними паперами цього випуску в Національній депозитарній системі».

       Видача такого сертифіката практикується  в Росії, і його власник набуває  права вимагати від емітента  виконання його зобов’язань.  У старому ж сертифікаті вказується  кількість цінних паперів, їхні види і номінальна вартість.

       Ощадний сертифікат — письмове  свідоцтво банку про депонування  коштів, яке засвідчує право вкладника  на одержання після закінчення  договірного терміну суми депозиту  й оплати відсотків за користування ним.

       Ощадні сертифікати видаються  строкові (під певний договірний  процент на визначений термін), до запитання, іменні та на  пред’явника.

 Іменні  сертифікати обертанню не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим  особам є недійсним. 

1.3 Акції та їх призначення

     Акції виконують три головні завдання: по-перше, їх випускають під час організації  акціонерного товариства, щоб забезпечити  йому певний «стартовий» капітал (перша  емісія); по-друге, завдяки випуску  акцій залучаються додаткові  ресурси в процесі функціонування товариства (друга і подальша емісії); по-третє, їх випускають для обміну з метою злиття з іншою компанією.

       Як відомо, акції поділяють на  іменні та на пред’явника.  Під час роботи з цінними  паперами інвестор найменшою  мірою зважає на такий поділ  акцій. Це питання більше цікавить емітента, адже дає йому змогу контролювати рух акціонерного капіталу (шляхом ведення реєстру). У світовій практиці загальна вартість випущених корпорацією акцій на пред’явника практично завжди менша, ніж іменних. У такий спосіб запобігають таємному придбанню більшості акцій. Проте номінальна вартість акцій на пред’явника зазвичай вища, ніж іменних. У Швейцарії, наприклад, номінальна вартість перших — 500 франків, а других — 100 франків.

  Згідно зі ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», громадяни України можуть бути власниками лише іменних акцій, а такі акції значно менш ліквідні на ринку цінних паперів, ніж акції на пред’явника, у зв’язку зі складною процедурою їхнього оформлення і жорсткішим контролем за їхнім обігом.

       Найвагоміші розбіжності для  інвестора має вибір між простими  і привілейованими акціями, бо  вони мають принципово різні  інвестиційні якості. Маючи переваги  у плані рівня безпеки інвестицій  і надійності вкладень, привілейовані  акції програють простим у дохідності, що може бути істотним за умов інфляційної економіки. До того ж прості акції надають власникам право участі в розробленні дивідендної політики.

 Західні  професіонали поділяють акції  на такі категорії.

  Акції «з блакитними корінцями» (blue chip stocks). Ці акції випускають найпотужніші й солідні компанії (у США, скажімо, це General Electric Co., Walt Disney Co., General Motors, McDonald’s Corp. тощо), які є лідерами у своїх галузях, а головне — упродовж усієї своєї історії стабільно сплачували дивіденди акціонерам. Вкладання заощаджень у придбання цих акцій є мало ризиковим. Першокласні акції популярні серед більшості інвесторів, унаслідок чого їхні курси часто високі, особливо якщо ринок нестабільний і інвестори занепокоєні якістю своїх інвестицій.

       Дохідні акції (income stocks). Це акції  телефонних корпорацій, корпорацій  водо-, газо-, електропостачання, а  також інших комунальних компаній, дивіденди за якими перевищують  середній рівень. Це пояснюється  тим, що такі корпорації потрібні  завжди, працюють стабільно і мають добре прогнозовані джерела доходів. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість із часом лише зростатиме.

       Акції зростання (growth stocks). Це акції  корпорацій, доходи і прибуток  яких вище середнього рівня,  однак сплата за дивідендами найчастіше не перевищує 35 %. Пояснюється така дивідендна політика прагненням корпорації передусім фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширенням масштабів виробництва і можливостей збуту. Тож, попри низькі поточні дивіденди, чимало інвесторів віддають перевагу саме цим акціям у надії, що в майбутньому вони приноситимуть великі доходи і їхня ринкова вартість значно зросте.

  Циклічні акції (cyclical stocks). Їхня ціна зростає і знижується синхронно зі спадами і піднесеннями в економіці, тобто відповідно до ритму ділової активності. Здебільшого це акції корпорацій базових галузей економіки — важкої (особливо металургійної), автомобілебудування, целюлозно-паперової тощо. Інвестори намагаються придбати такі акції, коли йдеться про розширення виробництва, і встигнути продати їх до початку спаду. Захищені (антициклічні) акції (defensive or countercyclial stocks). Це акції корпорацій, ціна на які відносно стабільна навіть у разі спаду в економіці загалом. Такі корпорації не змінюють своєї дивідендної політики залежно від циклів в економічному розвитку і тому сплачують своїм акціонерам практично постійні дивіденди. Багато акцій цього виду одночасно класифікуються як дохідні.

  Спекулятивні акції (speculative (penny) stocks). Таку назву мають акції «молодих» корпорацій. Ці акції найчастіше продають «з-під прилавку», обминаючи біржу, або на спеціальних («спекулятивних») біржах. Вони коштують набагато менше за акції добре відомих корпорацій, проте, купуючи їх, вкладник має знати, на що він йде: маленька ціна — великий ризик.

       Можливість залишитися без дивідендів, а також загроза втратити свій  грошовий внесок у разі банкрутства  компанії лякає багатьох потенційних  покупців. І ці побоювання мають  рацію, адже будь-які інвестиції  передбачають елемент ризику, й купівля акцій не становить винятку. Кожному інвестору потрібно розумітися на системі, яку використовують для класифікації акцій, бо вона виявляє не тільки основні джерела доходу, а й якість прибутку компанії, залежність випущених акцій від ринкових ризиків, характер і стабільність прибутку й дивідендів і навіть чутливість акцій до негативних економічних умов. 

1.4 Облігації, їх ознаки

     Випуск  облігацій потрібний винятково  для мобілізації грошових ресурсів, коли бракує власних фінансових джерел. Статистика засвідчує, що впродовж 1980-х років, коли промислово розвинені країни Заходу переходили від кризи до піднесення, спостерігалася тенденція до пріоритетного випуску облігацій порівняно з акціями. Так, наприклад, у Німеччині в цей період було випущено у 20 разів більше облігацій, у США — у 5 разів, в Італії — утричі, в Англії і Франції — удвічі.

       Для прийняття інвестиційного  рішення з урахуванням рівня  ризикованості вкладень для інвесторів  велике значення має розподіл  облігацій за видами емітентів і термінами погашення. Найменш ризикованими в економічній теорії й практиці вважають облігації внутрішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на останньому місці — облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів. Відповідно диференціюється й рівень доходу, що компенсує ризикованість вкладень. Мірою збільшення терміну погашення рівень ризику також зростає, його посилює й ризик зростання інфляції (а отже, й позикового відсотка). Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес в інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації й реальною вартістю товару (послуги).

       Як доводить світовий досвід, корпорації, що випускають облігації,  або державні (місцеві) органи  часто звертають увагу на умови  їхнього погашення, ліквідність,  рівень безпеки тощо, аби зробити ці облігації привабливішими для майбутніх інвесторів.

 Залежно  від того, яким умовам відповідає  певна облігація, їх можна згрупувати  в такі категорії:

• з огляду на механізм сплати відсоткової ставки — іменні облігації (registered bonds), відсоткові сплати за якими поштою або в інший спосіб переказують безпосередньо власникам, чиї імена мають бути вказані в облігації й занесені до книги реєстрації, та облігації на пред’явника (coupon bonds), до яких додають купони на отримання відсоткових виплат на кожну дату платежу. Власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до сплати, коли ця дата настає;
• на підставі принципів викупу (погашення) — серійні облігації (serial bonds), які гасять послідовно за серіями через певні інтервали часу, та ординарні облігації (ordinary or single — payment bonds), які викуповують одночасно у встановлену дату;
• з огляду на рівень безпеки — гарантовані облігації (secured bonds), упевненість у погашенні яких у встановлений термін ґрунтована на оголошеній заставі нерухомого майна або інших фондів, та незабезпечені облігації (unsecured bonds), не підкріплені певною заставою;
• виходячи з можливостей дострокового викупу — облігації з правом дострокового погашення (callable or optional bonds), які з ініціативи емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого кінцевого терміну; відшкодовані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника можна в будь-який момент вільно обмінювати на гроші, та конвертовані облігації (convertible bonds), які за бажанням власника можна обмінювати на інші цінні папери (найчастіше прості акції), що випускаються емітентом.

     Таким чином, кожен потенційний  покупець може обрати ту категорію  облігацій, яка найбільше його  влаштовує.

     Слід зазначити, що акціонерні  товариства в Україні можуть випускати облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного фонду, причому лише після повної сплати всіх випущених акцій (ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Емісію облігацій можуть здійснювати практично всі суб’єкти підприємницької діяльності, за винятком інститутів спільного інвестування. Дохід від облігацій виплачують за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і здійснення інших обов’язкових платежів. Державні облігації випускають на пред’явника за рішенням Кабінету Міністрів України. Комерційні банки можуть купити їх за рахунок власних і позикових коштів.