Конфлікти як засіб регулювання міжособистісних стосунків

Зміст:

 

Конфлікти як засіб регулювання  міжособистісних стосунків_________________________________________2

Конфлікти у школі____________________________________________________________________________ 2

Педагогічний конфлікт: структура, сфера, динаміка ________________________________________________3

Конфлікт у взаємодії “вчитель — учні”___________________________________________________________4

Міжособистісні конфлікти у  педагогічному колективі ______________________________________________4

Специфіка врегулювання педагогічних конфліктів _________________________________________________5

Список використаної літератури ________________________________________________________________10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

77. ПЕДАГОГІЧНІ КОНФЛІКТИ:  ВИДИ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ. РОЗВ’ЯЗАННЯ  ТА УСУНЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ КОНФЛІКТІВ.

 

 Конфлікти як засіб регулювання міжособистісних стосунків.

 

  Конфлікт — реальні або ілюзорні, об'єктивні або суб'єктивні, по-різному усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами їх емоційного вирішення.Конфлікт не завжди відіграє негативну роль. Нерідко дезорганізація, втрата попередньої рівноваги зумовлюють пошук рішень, перехід взаємовідносин у колективі до нової оптимальної якості.

Соціально-психологічний конфлікт є явищем міжособистісних і групових взаємин, виявом протиборства, активного  зіткнення тенденцій, оцінок, принципів, думок, характерів, еталонів поведінки. Будучи формою комунікації людини з  людиною, людини з групою або її частиною, однієї частини колективу з іншою, колективу з колективом, він віддзеркалює прагнення людей до утверджених  ідей, принципів. Нерідко він постає як реакція на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на перешкоди  у досягненні будь-якої мети. Виявляючи  себе як один із засобів самоутвердження, він діє дезінтегруюче в людських стосунках. Тому його вважають одним  із крайніх засобів регулювання  міжособистісних стосунків.

    Залежно від головних ознак конфлікти класифікують:

    За характером взаємодії: міжособистісні, міжгрупові, міжнаціональні, міждержавні, міжстатеві, внутрішньоособистісні. За ознаками вияву: відкриті (лежать на поверхні), приховані (їх можна визначити лише за непрямими ознаками). За типом вирішення: прості (швидко вирішувані), складні (для їх вирішення потрібний тривалий час). За змістом: реалістичні (мають реальне підґрунтя для виникнення), нереалістичні (не мають реальної бази для виникнення, відбуваються на рівні емоційних виявів). За кінцевим результатом: продуктивні (“корисні” — допомагають розкрити і змінити нездорові взаємовідносини, вирішити протиріччя), непродуктивні (“шкідливі” — не дають нікому користі). Залежно від напрямів комунікацій: “горизонтальні” (конфлікти між рядовими членами колективу), “вертикальні” (конфлікти між підлеглими і керівником), “вертикальні” конфлікти згори донизу (конфлікти між керівниками і підлеглими). За кількістю осіб, які беруть участь у протиборстві: діадичні (парні), в яких діють дві людини (керівник — виконавець, два працівники); локальні, що охоплюють невелику кількість членів колективу; загальні конфлікти, в які втягнуті майже усі члени колективу, і міжгрупові.

    На етапі виникнення конфлікти бувають: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні. Під час їх розвитку — короткочасні, тривалі, затяжні. На етапі усунення — керовані, погано керовані, некеровані.

    Щодо результативності конфлікти можуть бути мобілізуючими чи дезорганізуючими у колективі. З етичної точки зору — соціально прийнятними і неприйнятними.

 

Конфлікти у школі

 

    Проблема взаємодії учасників педагогічного процесу набуває все більшого значення для сучасної школи. Породжена вона динамічним розвитком суспільства, зміною соціальних орієнтирів, що поглиблює проблему поколінь, ускладнює стосунки вчителів та учнів, учителів між собою та з адміністрацією.

    Конфлікти у школі поділяють на прості та складні.

    Прості вирішуються вчителем без зустрічної протидії учнів за допомогою організації їх поведінки у школі (зупинення бійки, сварки між учнями тощо). Серед складних педагогічних конфліктів розрізняють конфлікти діяльності, конфлікти поведінки, конфлікти взаємин.

    Конфлікти діяльності. Виникають з приводу виконання учнем навчальних завдань, успішності, пізнавальної діяльності, ситуацій, коли учні не виявляють готовності оперативно виправити власну помилку. Вчитель висловлює незадоволення, учні вступають у суперечку або демонструють образу.

    Конфлікти поведінки, вчинків. Виникають з приводу порушення учнем правил поведінки у школі та поза нею. Вчитель висловлює незадоволення порушенням поведінки, не пов'язаної безпосередньо з навчальною діяльністю. Найчастіше це грубощі учнів педагогам, агресивна поведінка з однокласниками, пустощі, що проявляються як протест проти низької оцінки.

    Конфлікти взаємин. Виникають у сфері емоційно-особистісних стосунків учнів і вчителів. Вони найбільш тривалі та деструктивні. Постають на ґрунті недоброзичливих стосунків як наслідок постійних попередніх конфліктів діяльності або поведінки, вчинків. Створюють взаємно упереджене сприйняття вчителем і учнем.

    За іншими критеріями їх поділяють на:

    Мотиваційні конфлікти. Виникають між педагогами та учнями у зв'язку зі ставленням учнів до навчання. Інколи вони розростаються, призводять до взаємної неповаги між вчителями та учнями, протиріч, навіть до боротьби.

    Конфлікти, пов'язані зі слабкою організацією навчання у школі. Йдеться про чотири конфліктні періоди, які долають учні у процесі навчання. Починаючи навчання, першокласник переживає складний етап у своєму житті, на якому відбувається зміна головної діяльності з ігрової на навчальну, виникають нові вимоги та обов'язки. Звикнувши до своєї нової ролі, до вчителя, він опиняється на порозі нового конфліктного періоду, зумовленого переходом до п'ятого класу. Замість одного з'являються різні вчителі-предметники, які є більш вимогливими. Окрім того, доводиться опановувати нові, складніші предмети. Інколи діти, маючи бажання продовжити навчання у школі, отримують відмову у зв'язку з низькою успішністю. Тому для них IX клас стає межею, за якою вони вимушені починати доросле життя. Четвертий конфліктний період пов'язаний із закінченням школи, вибором майбутньої професії, конкурсними іспитами до вузу, початком особистого й інтимного життя. Цей період часто супроводжують невдачі, зриви, інші проблеми.

    Конфлікти взаємодії між учнями, між учителями та школярами, вчителів один з одним, між учителями та адміністрацією школи. Відбуваються з суб'єктивних причин. Найбільш поширені серед школярів конфлікти лідерства, в яких відбувається боротьба 2 — 3 лідерів та їх угруповань за першість у класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків та група дівчаток. Може спалахнути конфлікт 3—4 підлітків з класом або одного школяра і класу. Конфлікти “вчитель-учень” можуть бути мотиваційними, особистісно-етичними. Вчителі не завжди надають значення цьому аспекту їх взаємин з дітьми: можуть порушити дане їм слово, розкрити дитячі таємниці, що викликає недовіру до вчителя. Конфлікти між учителями провокують як виробничі, так і інтимно-особистісні чинники. Нерідко виникає типовий конфлікт між учителями початкових і викладачами середніх та старших класів. У взаємодії “вчитель — адміністратор” школи (завуч, директор) здебільшого спричиняють проблеми субординації. Останнім часом заявили про себе конфлікти, пов'язані із запровадженням педагогічних інновацій. Уникненню, запобіганню конфліктів допомагає знання психологічної природи, структури та динаміки, ефективних способів їх вирішення.

 

Педагогічний конфлікт: структура, сфера, динаміка

 

    Будь-який конфлікт, зокрема і педагогічний, має певну структуру, сферу і динаміку.Структура конфліктної ситуації складається з внутрішньої та зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту.

    Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета, зацікавлення і мотиви учасників. Вона безпосередньо впливає на конфліктні ситуації, знаходиться немовби “за кадром” і часто не обговорюється під час конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту необхідно, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве.

    Так, у більшості підлітків 10—13 років виникає “комплекс самоствердження”: вони потребують рівноправних стосунків з дорослими, а наштовхуючись на нерозуміння учителя, поводяться демонстративно. Зосередження на зовнішніх аспектах поведінки учня позитивного результату не дасть.

    Часто конфлікти виникають тому, що одна сторона зосереджується на меті, яку потрібно досягнути, інша — на неминучих для себе жертвах. Це схоже на суперечки про склянку, яка напівпорожня чи напівповна.

    Об'єкт конфлікту буває дуже важко виявити. Нерідко він для обох сторін різний: для вчителя об'єкт — дисципліна у класі, для учня — намагання самовиразитись. Усунення конфлікту може розпочатись з об'єднання об'єктів: для того, щоб підтримати дисципліну в класі, вчитель доручає підлітку цікаву справу, виконуючи яку він задовольняє свою потребу самоствердження.

    Сфера конфлікту може бути діловою або особистою. Важливо, щоб конфлікт, відбуваючись у діловій сфері, не переходив у особисту. Інколи кажуть: “Ти грубий і невихований. З української мови у тебе погані оцінки! Ледащо! Не можеш примусити себе вивчити домашнє завдання!”.

    Потрібно говорити: “Поміркуймо разом, чому в тебе проблеми з української мови? Тобі не цікаво, чи ти щось не зрозумів? Тобі потрібна допомога!”.

    Динаміка конфлікту складається з трьох основних стадій: наростання, реалізації, згасання.

    Одним із ефективних засобів “блокування” конфлікту є переведення його із площини комунікативної взаємодії у предметно-дійову. Наприклад, помітивши наростання напруженості між двома учнями, бажано дати їм обом доручення. Краще, щоб це була фізична праця. Тоді “негативна енергія” буде витрачена і ймовірність виникнення конфлікту зменшиться. Але якщо конфлікт розгорівся, потрібно, щоб він реалізувався, після чого настане стадія згасання. Виховна корекція ефективна після того, як учасники конфлікту “вихлюпнули” свої емоції. У них виникає почуття провини, співчуття і навіть розкаяння. Тоді настає час для виховних бесід, з'ясування причини конфліктів.

 

 

 

Конфлікт у взаємодії “вчитель — учні”

 

    Суб'єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з оточуючими, індивідуальний стиль поведінки, загальні умови школи тощо. До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії “вчитель — учень”, “вчитель — учні” належать:

— нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя  роздратування та прагнення будь-якими  засобами подолати конфлікт. А обмеженість  інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної  поведінки, засобів впливу на клас;

— намагання вчителя будь-якими  засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю (“розвісив вуха”, “роззявив рота”, “вештаєшся”, “Що ти верзеш?”). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

— оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості (“роззява”, “дурень”, “нахаба”). Це визначає ставлення  до учня інших вчителів та свідків (особливо у початковій школі);

— суб'єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви;

— намагання суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість  не завадить;

— невміння спрогнозувати наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків  дітей;

— нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким  мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним  підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об'єктивність вимог до учнів. Особливо небезпечні їх недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів  сприймають як посягання на авторитет;

— брак педагогічних здібностей;

— незадовільна організація роботи у педагогічному колективі;

— застосування покарання без урахування позиції учнів.

    Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.

    Керівники шкіл часто звинувачують вчителя у виникненні конфліктів, а вчитель свою провину визнає рідко. Найчастіше вони трапляються в учителів, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета.

    Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючим учнем. Тому в інтересах вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.

    Буває, що конфлікт виникає внаслідок покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета. Це не тільки консервує особистий конфлікт, а знижує зацікавленість в учня до предмета. Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень (“Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного”, “Ти завжди брешеш”, “Таких, як ти, і у в'язницю не беруть” тощо), загрозливих оборотів у якості попереджень (“Дивіться ж мені, щоб зробили...”, “Спробуйте мені тільки не...”. Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.

    Виділяють і негативні стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення учнів вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат; негативна оцінка інших вчителів при учнях тощо.

 

Міжособистісні конфлікти  у педагогічному колективі

 

    Конфлікти у педагогічних колективах за своєю природою є міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності.

    Це можуть бути ділові зв'язки між учителями, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також “рольові зв'язки”, що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно до фахової етики. Можливі вони й у сфері особистісних взаємозв'язків між педагогами у процесі спільної діяльності. Залежно від них виділяють три групи конфліктів у педагогічному колективі:

   1. Фахові конфлікти. Виникають  як реакція на порушення ділових  зразків, появу перешкод на  шляху до мети у професійно-педагогічній  діяльності. Є наслідком некомпетентності  вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та  ін.

   2. Конфлікти сподівань (очікувань). їх породжує невідповідність  між поведінкою педагога і  нормами взаємовідносин у педколективі (нетактовність стосовно колег  і учнів, порушення норм фахової  етики, невиконання вимог колективу). Виникають при порушенні взаємозв'язків  “рольового” характеру.

   3. Конфлікти особистісної  несумісності. Вони є наслідком  особистісних якостей, характерів  учасників педагогічного процесу.  В їх основі —нестриманість, завищена  самооцінка, зарозумілість, емоційна  нестійкість, надмірна вразливість.

    Конфлікти у педколективі можуть виникати з реальних протиріч або за їх відсутності — внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності.

   Причини конфліктів у  колективі:

   1. Матеріально-технічні. Це  — протиріччя між засобами  і предметом праці, між засобами  і процесом праці, коли суб'єкт  діяльності змушений працювати  із застарілим обладнанням, у  непридатних умовах.

   2. Ціннісно-орієнтаційні. Виявляються  через протиріччя між цілями  суспільства, колективу й особистості.

   3. Фінансово-організаційні.  Здебільшого постають як протиріччя  між організацією та оплатою  праці. Справедлива оплата результатів  праці передбачає врахування  ділових якостей співробітника  (фахова компетентність, спроможність  самостійно планувати, організовувати  і контролювати свою діяльність, здатність освоювати нові методи  роботи тощо), результату його  праці, складності його роботи, стажу й рівня освіти.

   4. Управлінсько-особистісні.  Зумовлені неадекватним оцінюванням  керівником фахової придатності  і моральних якостей співробітника  (за обґрунтованих домагань співробітника  на вищу посаду або, навпаки,  закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для  справи якостей).

   5. Соціально-демографічні. До  них належать вік, стать, соціальне  становище, національність, що зумовлюють  різні інтереси, ціннісні орієнтації, психофізіологічні особливості.

   6. Соціально-психологічні. Виникають  внаслідок певної психологічної  та моральної несумісності співробітників.

    Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі випадкових для школи людей, які не люблять своєї роботи, професійно непридатні до неї, адаптацією в ньому молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч пов'язано й зі складністю об'єктивного оцінювання роботи вчителя; перебільшенням заслуг одних вчителів і недооцінюванням інших. Різноспрямованість інтересів учителів може стимулювати неоднакове ставлення учнів до їх навчальних предметів. Надмірна увага до одних предметів призводить, як правило, до зменшення уваги до інших, а значить, і до вчителів, які їх викладають.

    Іноді зіткнення інтересів учителів може виникнути внаслідок їх моральних принципів, коли для досягнення однакової мети використовують різні засоби. Так, деякі вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути і розбіжність у педагогічних поглядах, в методиці і вимогах до учнів, матеріальні інтереси тощо.

    Серед найтиповіших протиріч в учительському колективі — протиріччя між окремими вчителями і протиріччя між окремим вчителем і цілим колективом. Регулювання їх можливе за дотримання таких принципів:

   1. Відповідальність вчителя  за діяльність педагогічного  колективу. Він потребує від  учителя узгодження своїх педагогічних  поглядів і дій з діями колег,  орієнтації на єдність педагогічних  вимог і впливів, збагачення  своїх педагогічних знань і  умінь позитивним досвідом всього  колективу, узгодження з ним  своїх зусиль у пошуках нових  методів і засобів педагогічного  впливу на учнів. Така орієнтація  збагачує педагогічний досвід, традиції  колективу, що мають педагогічну  цінність, каталізує процес усвідомлення  відповідальності за рівень його  розвитку і авторитет, унеможливлює  антипедагогічні дії, прояви лжеколективізму  та індивідуалізму.

   2. Повага до колеги як  до товариша по роботі, всебічна  підтримка авторитету кожного  з них як важливого фактора  спільного педагогічного впливу  на учнів. Цей принцип передбачає  шанобливість і тактовність у  взаємостосунках учителів, недопустимість  концентрації уваги до свого  предмета за рахунок ігнорування  інших, сприяння колегам, які  шукають ефективних шляхів і  засобів виховання, навчання учнів,  допомога менш досвідченим у  вдосконаленні їх педагогічних  умінь і навичок, непримиримість  до антипедагогічної поведінки.

 

Специфіка врегулювання педагогічних конфліктів

 

Успішне вирішення конфліктів зазвичай включають цикл, що складається з  визначення проблеми, її аналізу, дії  по її вирішенню й оцінці результату. У будь-якої конкретної ситуації слід виявити джерело конфлікту до того, як зайнятися розробкою політики щодо їх вирішення.

Перш за все, треба з'ясувати, що сталося. У чому проблема? На цьому  етапі важливо викласти факти, щоб  всі погодилися з визначенням  проблеми. Почуття і ціннісні оцінки повинні чітко відокремлюватися від фактів. І керівник має подати ідеальне рішення зі свого боку. фактів.

Потім запитаємо у всіх зацікавлених осіб: які почуття вони відчувають і що б хотіли побачити в якості ідеального рішення? Можливо кілька варіантів.

Коли конфлікт проаналізований, можна  переходити до спільного в дусі співробітництва  пошуку кроків, щоб привести всіх до примирення.

Конфлікти є деструктивні і конструктивні. Деструктивний - коли він не стосується важливих робочих проблем, розділяє колектив на групи і т.д.

Конструктивний конфлікт - коли відкривається  гостра проблема, призводить до зіткнення  з реальною проблемою і шляхами  її вирішення, допомагає вдосконалюватися. (Можна порівняти: у суперечці  народжується істина.)

При вирішенні конфліктів між вчителем та учнем необхідно крім аналізу  причин конфлікту, враховувати віковий  фактор.

Поряд з діловими конфліктними ситуаціями "вчитель-учень" нерідкі протиріччя і особистісного характеру. Як правило, вони виникають через виникнення у підлітка почуття дорослості і  прагнення визнати себе таким, а  з іншого боку, відсутністю у педагога підстав для визнання його рівним собі. І в разі невірної тактики  педагога здатне привести до стійкої  особистої взаємної неприязні і  навіть ворожнечі.

Потрапляючи в конфліктну ситуацію вчитель може спрямовувати свою активність яких на те, щоб краще зрозуміти  свого співрозмовника, або на регуляцію  власного психологічного стану з  метою погашення конфлікту або  його профілактики. У першому випадку  вирішення конфліктної ситуації досягається шляхом налагодження взаєморозуміння  між людьми, усунення недомовок, неузгодженості. Втім проблема розуміння іншої людини досить складна.

Досвідчені педагоги знають, що слід сказати (відбір змісту в діалозі), як сказати (емоційний супровід розмови), коли сказати, щоб досягти мети зверненої  до дитини мови (час і місце), при  кому сказати і навіщо сказати (впевненість  в результаті).

У спілкуванні педагога з учнями велике значення мають не тільки зміст  мови, але і її тон, інтонація, міміка. Якщо при спілкуванні дорослих інтонація  може нести до 40% інформації, то в  процесі спілкування з дитиною  вплив інтонації істотно збільшується. Принципово важливо вміти слухати  і чути учня. Це не так легко зробити  з ряду причин: по-перше, важко чекати від учня плавною і зв'язного мовлення, в силу чого дорослі часто переривають  його, чим ще більше ускладнюють  вислів ("Гаразд, все зрозуміло, йди!"). По-друге, вчителям часто колись вислухати  учня, хоча у нього є потреба  поговорити, а коли вчителю треба  щось дізнатися, учень вже втратив  інтерес до розмови.

Реально виникає конфлікт між педагогом  і учнем можна проаналізувати на трьох рівнях:

- З точки зору об'єктивних  особливостей організації навчально-виховного  процесу в школі; 

- З точки зору соціально-психологічних  особливостей класу, педагогічного  колективу, конкретних міжособистісних  відносин учителя і учня;

- З точки зору вікових, статевих, індивідуально-психологічних особливостей  його учасників. 

Конфлікт може вважатися продуктивно  дозволеним, якщо в наявності реальні  об'єктивні і суб'єктивні зміни  в умовах і організації всього освітнього процесу, у системі колективних  норм і правил, у позитивних установках суб'єктів цього процесу по відношенню один до одного, в готовності до конструктивного  поведінки в майбутніх конфліктах.

Реальний механізм встановлення нормальних відносин бачиться в зниженні кількості  й розжарення конфліктів шляхом переведення  їх у педагогічну ситуацію, коли не порушується взаємодія у педагогічному  процесі, хоча така робота пов'язана  з певними труднощами для вчителя.

У соціальній психології та педагогіці виділено п'ять типів відносин:

- Відносини диктату - сувора  дисципліна, чіткі вимоги до порядку,  до знань при офіційно-діловому  спілкуванні; 

- Відносини нейтралітету - вільне  спілкування з учнями на інтелектуально - пізнавальному рівні, захопленість  вчителя своїм предметом, ерудованість;

- Відносини опіки - турбота до  нав'язливості, боязнь будь-якої  самостійності, постійний контакт  з батьками;

- Відносини конфронтації - прихована  неприязнь до учнів, постійне  невдоволення роботою з предмету; зневажливо діловий тон у спілкуванні; 

- Відносини співробітництва - співучасть  у всіх справах, інтерес один  до одного, оптимізм і взаємна  довіра в спілкуванні. 

Говорити з дитиною набагато важче, ніж з дорослим; для цього  треба вміти адекватно оцінювати  за зовнішніми проявами його суперечливий внутрішній світ, передбачати його можливу відповідну емоційну реакцію  на звернене до нього слово, його чутливість до фальші в спілкуванні з дорослими. Слово педагога знаходить переконливу  силу впливу лише в тому випадку, якщо він добре знає учня, виявив до нього  увагу, в чомусь допоміг йому, тобто  встановив з ним відповідні відносини  через спільну діяльність. Між  тим початківці вчителі схильні вважати, що їхнє слово саме по собі повинно привести дитину до послуху і прийняття їх вимог і установок.

Для прийняття правильного рішення  педагогові часто бракує часу та інформації, він бачить факт порушення ходу уроку, але йому важко зрозуміти, чим  це викликано, що цьому передувало, що призводить до неправильного тлумачення вчинків. Підлітки, як правило, більш  поінформовані про причини того, що відбувається зазвичай про це мовчать, а при спробі пояснити вчителю, внести ясність, той нерідко зупиняє  їх ("Сам розберуся"). Вчителю  важко прийняти нову інформацію, що суперечить сформованим у нього  стереотипам, змінити ставлення  до того, що трапилося і свою позицію.

Об'єктивними причинами виникнення конфліктів на уроці можуть бути: а) стомлення учнів; б) конфлікти на попередньому уроці; в) відповідальна  контрольна робота; г) сварка на перерві, настрій вчителя; д) його вміння або  невміння організувати роботу на уроці; е) стан здоров'я та особистісні якості.

Конфлікт часто виростає з прагнення  вчителя затвердити свою педагогічну  позицію, а також від протесту учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, вчинку. Правильно реагуючи на поведінку  підлітка, педагог бере ситуацію під  свій контроль і тим самим відновлює  порядок. Поспішність в оцінках  подій нерідко до помилок, викликає обурення в учнів несправедливістю, викликає до життя конфлікт.

Конфліктні ситуації на уроках, особливо у підліткових класах, більшістю  визнаються типовими, закономірними. Для  їх дозволу вчителю треба вміти  організувати колективну навчальну  діяльність учнів підліткового віку, підсилюючи ділову взаємозв'язок між  ними; справа доходить до конфлікту, як правило, з учнем, погано успевающим, "важким" по поведінці. Не можна  карати за поведінку поганими оцінками по предмету - це веде до затяжного особистісному  конфлікту з учителем. Для того, щоб конфліктна ситуація була успішно  подолана, вона повинна бути піддана  психологічного аналізу. Його основною метою є створення достатньої інформаційної основи для прийняття  психологічно обгрунтованого рішення  в умовах виниклої ситуації. Кваплива реакція вчителя, як правило, викликає імпульсивний відповідь учня, призводить до обміну "словесними ударами", і  ситуація стає конфліктною.