Міністерство  освіти і науки України

     Запорізький національний технічний університет

     Факультет Міжнародного туризму та управління

     Кафедра «Міжнародного туризму та управління» 
 

     Контрольна  робота

     з дисципліни

     Біологічні  основи активних видів туризму

     варіант №3

Виконав:                                                               студентка гр.МТУз-127

                                              Приходько Н.Ю. 
 

Перевірив:                                                            Булатов С.В.   
 

Запоріжжя 2011.

    План

1. Основні закономірності  адаптаційного процесу…………………………..3

2.Енергетичне  забезпечення організму під час  фізичного навантаження….7

3.Функціональнa системa………………………………………………………9

Список літератури……………………………………………………………..14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.Основні закономірності адаптаційного процесу.

    Говорячи  про адаптивний характер змін в крові  підчас м'язової роботи, слід відзначити і те, що клітини нашого організму, особливо нервові, дуже чутливі до зміни  рівня глюкози. Під час напруженої тривалої роботи (тривалий біг) запаси глюкози в організмі швидко зменшуються, оскільки вона безперервно використовується всіма тканинами організму. При її окисленні звільняється енергія, необхідна для роботи м'язів і внутрішніх органів. У людей, які добре треновані для такої роботи, концентрація глюкози в крові може зменшуватись до 50 мг% і навіть нижче. Не адаптована людина мусить припинити її при зниженні рівня глюкози до 60 мг%.

    Одним з проявів адаптації організму  до м'язової діяльності є підвищення захисних функцій крові. Під час  напруженої і тривалої роботи виникає  міогенний лейкоцитоз. Кількість  лейкоцитів, порівнюючи із станом спокою, може зростати в 6-8 разів. При м'язовій діяльності збільшується також і  число тромбоцитів, які, як відомо, беруть участь у зсіданні крові. Відомо, що навіть при бігу на короткі дистанції (100 і 400 м) швидкість зсідання крові  підвищується на 20-30%. Описані вище реакції  організму на м'язову роботу мають  адаптивний характер, вони біологічно доцільні, тому що будь-яка м'язова  робота якоюсь мірою пов'язана з  можливістю кровотеч і занесенням інфекції через рани.

    Під час м'язової роботи змін адаптивного  характеру зазнають і інші системи  організму. Зміна частоти серцевих скорочень є одним із фізіологічних  механізмів, що забезпечує адаптацію  кровообігу до м'язової роботи. У людей, які систематично мають фізичне  навантаження, частота серцевих скорочень  як в стані спокою, так і при  легкій роботі значно нижча, ніж у  тих, хто займається лише розумовою  діяльністю. Це свідчить про те, що організм перших більш пристосований до фізичної роботи і виконує її при більш економній роботі серця .

    При важкій фізичній роботі адаптація серця  проходить в основному за рахунок  повнішого випорожнення шлуночків, тобто за рахунок використання резервного об'єму крові, який у людей тренованих до м'язової роботи значно більший, ніж  у нетренованих. Фізіологічний механізм такої адаптації серця до роботи перш за все зумовлений підвищенням  збудливості провідної системи  серця, внаслідок чого прискорюються  частота серцевих скорочень і  їхня сила. Завдяки цьому і проходить  більш повне вигнання крові з  серця.

    Збільшення  хвилинного об'єму крові при виконанні  фізичної роботи є одним із адаптивних пристосувань організму. При легкій роботі зростання хвилинного об'єму  крові проходить переважно за рахунок збільшення систолічного об'єму  крові, тоді як важка робота супроводжується  збільшенням хвилинного об'єму крові  при частіших скороченнях серця. Адаптивний характер змін серцево-судинної роботи залежить також і від виду роботи. При динамічній роботі хвилинний  об'єм крові збільшується, тоді як при  статичній він змінюється мало або  навіть зменшується (В.В.Васильєва). При  легкій роботі адаптація серцево-судинної системи до м'язового навантаження проходить переважно за рахунок  перерозподілу крові без збільшення загального об'єму циркулюючої в  організмі крові. Суть цього фізіологічного механізму полягає в тому, що значна частина крові притікає до працюючих  м'язів і органів (серця, легень, мозку  та ін.), тоді як кровообіг у менш активно працюючих органах (кишках, шлунку, нирках та ін.) зменшується. Це досягається зміною вазомоторних реакцій: кровоносні судини в працюючих м'язах значно розширюються, а в малоактивних органах звужуються. Приплив крові  до працюючих м'язів при дуже важкій роботі може збільшуватись на 88%, тоді як в стані спокою він складає  лише 20% від загального хвилинного об'єму  крові.

    Ступінь і спрямованість перерозподіляючих  реакцій, що виникають при м'язовій роботі, в першу чергу зумовлюються функціональним станом великих артерій. Як показали дослідження В.В.Васильєвої, пружність (тонус) стінок артеріальних судин наростає більше в непрацюючих кінцівках, ніж у працюючих. В зв'язку з цим приплив крові до непрацюючих кінцівок набагато менший, ніж до працюючих. Про стан перерозподілу крові в організмі судять за зміною швидкості розповсюдження пульсової хвилі в судинах .

    Одним із пристосувань організму до м'язової роботи є зміна загального периферійного  опору судин кровотоку. При м'язовій діяльності він знижується і тим  більше, чим більш тренована до роботи людина. Звичайно, при меншому  загальному периферійному опорові  до тканин припливає більше крові, в  них посилюються обмінні процеси, а це призводить до підвищення працездатності організму. Характерно, що у людей, які  добре адаптовані до фізичної роботи, відновлення загального периферійного  опору проходить набагато повільніше, ніж у нетренованих. Це забезпечує відносно кращі умови для діяльності їхнього серця і кровопостачання  тканин.

    М'язова  діяльність збільшує роботу дихального апарату у відповідності до підвищення газообміну. Під час роботи значно зростає легенева вентиляція. Причому  вона може збільшуватись як за рахунок  збільшення частоти дихання, так  і за рахунок поглиблення дихальних  рухів. Чим більша у людини життєва  ємність легень, тим дихальні рухи у неї будуть глибшими. Численні експериментальні дослідження показали, що більш працездатні ті люди, у  яких показники життєвої ємності  вищі. У них під час роботи збільшується легенева вентиляція за рахунок поглиблення  дихання, а не за рахунок збільшення його частоти. Це, звичайно, доцільніше для організму, оскільки знижуються енерговитрати на роботу дихальних  м'язів і, крім того, при поглибленні  дихання повітря, що залишається  в "мертвому просторі" дихальних  шляхів, після кожного вдиху складає  відносно меншу частину всього вентильованого повітря. А тому кількість повітря, що бере безпосередню участь у газообміні при такому диханні, стає дещо вищою [8].

    Останніми роками вчені довели, що всі тривалі  пристосувальні реакції організму (тренованість, загартування, адаптація  до складу їжі, імунітет і навіть пам'ять) мають у своїй основі той же процес - збільшення кількості або  зміну якості білків, що утворюють  структури організму і виконують  ферментативну функцію. Наприклад, тривале примусове тренування щурів  у бігу призвело не лише до гіпертрофії  м'язів кінцівок, а й до збільшення в них концентрації білка міоглобіну (на 80%), який відповідає за утворення  резервів кисню і транспортування  його до мітохондрій. Причому активація  генетичного апарату клітин організму  під впливом фізичної роботи та інших  факторів, що тривалий час діють  на організм, настає вже в перші  години після підвищення їхньої фізіологічної  функції. Спочатку проявляються вони у  збільшенні синтезу РНК і білка, а пізніше - ДНК. При цьому, як правило, настає фізіологічна гіпертрофія робочих  органів.

    Таким чином, м'язова робота підвищує надійність біологічної системи. Під надійністю біологічної системи розуміють  такий рівень регулювання функцій, коли забезпечується оптимальна діяльність організму і його окремих органів. Надійність біологічної системи  людини визначається резервами кожного  органу. Чим більші резерви її, тим  вища надійність біологічної системи. Так, наприклад, у дітей, які мають  вищий рівень максимального споживання кисню (МСК), витрати його при дозованій  роботі значно менші, ніж у тих, хто  має нижчі величини цього показника. Крім того, існує тісний корелятивний зв'язок між рівнем МСК і тривалістю виконання напруженої роботи. Діти, які мають вищі показники МСК, як правило, мають і вищу аеробну  працездатність. Однак у дитячому віці надійність біологічної системи, а також і адаптація організму  до м'язової роботи ще не досягли високого рівня. Цей період характеризується інтенсивним вдосконаленням всіх механізмів адаптації . 

    2.Енергетичне забезпечення організму під час фізичного навантаження

    Для здійснення фізичного навантаження різної інтенсивності потрібна енергія, що забезпечує процес м'язового скорочення. У організмі існує декілька систем синтезу енергії, які використовуються для забезпечення того або іншого виду фізичного навантаження. Усі ці системи об'єднує те, що кінцевим енергетичним субстратом є аденозинт-рифосфорная кислота (АТФ). Існує декілька механізмів синтезу АТФ: з використанням кисню (аеробний шлях), без використання кисню (анаеробний шлях), а також з освітою або без утворення молочної кислоти (лактату).  
          Нижче представлена найбільш проста схема освіти АТФ:  
         1. креатинфосфат (КФ) аденозиндифосфат (АДФ) - креатин АТФ анаеробний, без утворення лактату енергетичний шлях  
        2. глюкоза АДФ - лактат АТФ (гліколіз) анаеробний, з утворенням лактату енергетичний шлях  
         3. глюкоза кисень АДФ - вода вуглекислота (С02) АТФ аеробний, без утворення лактату енергетичний шлях

    4. жири кисень АДФ - вода вуглекислота (С02) АТФ аеробний, без утворення  лактату енергетичний шлях  
 
         Кожен з представлених енергетичних шляхів має важливе значення для забезпечення фізичного навантаження того або іншого виду

КРЕАТИНФОСФАТНАЯ  СИСТЕМА  
        Забезпечує енергією фізичне навантаження максимальної інтенсивності і мінімальної тривалості, оскільки запаси креатинфосфату обмежені і вони повністю витрачаються впродовж 6-8 секунд. Тому ця система має найважливіше значення для бігу на спринтерські дистанції, Успіх спринтера багато в чому визначається запасами креатинфосфату перед стартом, а також вірно спланованим тренувальним процесом, спрямованим, зокрема, на тренування креатинфосфатной системи.

ОПТИМАЛЬНЕ ТРЕНУВАННЯ КРЕАТИНФОСФАТНОЙ СИСТЕМИ  
         Основною метою розвитку креатинфосфатной системи є збільшення змісту креатинфосфату в м'язах. Це досягається здійсненням тренувальної роботи високої інтенсивності в 80-90 % від максимальної. Тривалість виконуваних вправ дуже коротка від 5-10 до 20 секунд, а інтервали між повторним виконанням навантаження мають бути досить тривалими (від 1 хв. і більше). Оскільки такі види тренувань здійснюються з високою ЧСС, то вони можуть бути рекомендовані тільки спортсменам з достатньою мірою тренованості серцево-судинної системи, і, відповідно, їх небажано використати у спортсменів старших вікових

ЛАКТАТНА СИСТЕМА  
       Освіта АТФ з глюкози в умовах браку кисню характерно для тривалого фізичного навантаження високої інтенсивності. У такій ситуації вже недостатньо аеробних шляхів утворення енергії для забезпечення м'язової роботи, що підтримує високу швидкість проходження дистанції. Проте лактатна система недостатньо ефективна в порівнянні з аеробними по кількості енергії, що утворюється, що виражається в значно меншій кількості молекул АТФ, що синтезуються з глюкози у відсутність кисню.  

          Недосконалість гліколізу полягає також і в тому, що він супроводжується освітою і накопиченням значної кількості молочної кислоти (лактату), яка супроводжується небажаними ефектами. Молочна кислота (особливо в працюючих м'язах), що накопичується, викликає закисляння тканин організму і порушення їх функціонального стану. Зокрема, порушуються процеси скорочення і розслаблення скелетної мускулатури, що у результаті призводить до м'язової втоми і нездатності спортсмена підтримувати високу швидкість проходження дистанції.

3.Функціональнa системa

    За  мільйони років у ході еволюційного і соціального розвитку, у результаті впливу негативних факторів у людини сформувалася природна система захисту  від небезпек. Ця система відрізняється  досконалістю. Як будь-яка біологічна чи технічна система вона характеризується межами існування стосовно рівня  негативних факторів. Таким чином, природна система захисту від небезпек власне кажучи призначена для захисту  людини від небезпек, що виникають  у результаті впливу негативних факторів.

    Одночасно з цим, людина у своєму існуванні  також є джерелом потенційних  і реальних небезпек. Так, у процесі  життєдіяльності вона виділяє отруйні  речовини, випромінює тепло, може бути причиною виникнення різного роду і  рівня небезпек унаслідок помилкових дій, наприклад на виробництві.

    Крім  того, вивчення психологами поводження великих мас людей, наприклад, в  умовах паніки, показує, що воно має  свої закони і відрізняється від  психології поводження однієї людини. Тому закони групової психології необхідно  враховувати при аналізі впливу небезпечних ситуацій на жителів  чи працюючих на великих виробництвах. У зв'язку зцим у психології розроблені рекомендації по корекції поведінкових реакцій людини і її дій у надзвичайних ситуаціях.

    Так, для безпечного стану системи "людина – середовище існування" необхідне  узгодження характеристик людини й  елементів, що складають середовище. У тих випадках, коли таке узгодження не передбачене, можливий прояв наступних  наслідків:

• психологічна пригніченість людини;
• зниження працездатності людини;
• розвиток загальних захворювань, травматизму працюючих;
• розвиток професійних захворювань;
• виникнення аварій, пожеж, вибухів.

    Адаптація життєдіяльності організму людини при зміні зовнішніх умов здійснюється завдяки регулюючій функції центральної  нервової системи (ЦНС), особливо її вищого відділу — кори великих півкуль  головного мозку. Сприйняття навколишнього  світу здійснюється людиною через  комплекс аналізаторів (рецепторів), які  сприймають і передають відповідну інформацію в кору великих півкуль.

    У ході еволюції в організмі людини виробився ряд спеціалізованих  функціональних і структурних систем, призначених для сприйняття характеристик  середовища існування і компенсації  несприятливих змін зовнішніх умов і організації рівня життєдіяльності  відповідно до цих умов. Тому при  зміні середовища існування чи виробничого  середовища в організмі людини формується відповідна інформація, яка керує  необхідними відповідними змінами  в організації компенсаторних процесів таким чином, щоб ця зовнішня зміна  не привела до ушкодження і загибелі організму. Так, наприклад, у відповідь  на підвищення температури зовнішнього  середовища, яке може привести до підвищення температури тіла і далі – до необоротної фазової зміни білка  в людини, унаслідок відповідного аналізу зовнішніх сигналів, формуються і відповідні реакції компенсаторногохарактеру.

    Вони  можуть бути поведінковими, наприклад відхід людини в більш прохолодне місце, відсмикування руки від гарячого предмета.

    Біологічними(внутрішніми), що полягають у зниженні теплопродукції, підвищенні тепловіддачі організмом на рівні регулювання інтенсивності хімічних процесів, що відбуваються в організмі людини.

    Компенсаторні системи організму аналізують інформацію, яка надходить до них із зовнішнього  середовища і посилають адекватні  розпорядження виконавчим органам через розгалужену нервову систему. Первинними датчиками аналізаторних систем є структурні утворення нервових волокон, які називаються рецепторами. За принципом організації вони підрозділяються на екстероцептори, що сприймають зміну в навколишнім середовищі та інтероцептори, що формують сигнали при зміні стану внутрішніх систем організму людини.

    Унаслідок впливу факторів середовища існування, особливостей біосфери Землі в людини сформувалися такі рецептори, які сприймають електромагнітні коливання визначених довжин хвиль (фоторецептори, розташовані  в сітківці ока), коливань повітря (фонорецепторы  вуха), дотику (тактильні рецептори), змін гідростатичного й осмотичного  тиску крові (баро- й осморецептори  судинного ложа), змін положення  тіла (рецептори вестибулярного апарата) чи частин тіла відносно один одного і  тонусу м'язів (пропріоцептори м'язів і  сухожиль).

    Крім  названих, існують хеморецептори, що реагують при впливі яких-небудь хімічних речовин (глюкорецептори), смакові і  нюхові, терморецептори, що реагують на зміну температури як усередині  організму, так і в навколишнім  середовищі, рецептори болі. Слід зазначити, що рецептори болі виділяються окремою  групою. Вони збуджуються при механічних, хімічних і температурних впливах  такого рівня, при якому можлива  руйнівна їхня дія на тканини чи органи тіла людини.

    Інформація, що сприймається рецепторами, кодується  у виді нервових імпульсів. Потім  вона передається по нервових волокнах у центральні відділи відповідних  аналізаторів, де піддається обробці  для створення образа подразника. У процесі аналізу інформації, що надходить, і у виробленні рішення  бере участь велика кількість відділів центральної нервової системи. У  простих і звичайних ситуаціях  цей процес здійснюється по уродженій (генетичній) програмі за допомогою  безумовних рефлексів. У деяких випадках інформація, що надходить, безпосередньо переключається на виконавчі органи. Такий принцип переробки інформації закладений в основу ряду безумовних рефлексів. Наприклад, скорочення м'язової тканини, що подразнюється електричним струмом, теплом чи кислотою, приводить до віддалення кінцівки від джерела роздратування.

    Організації життєдіяльності конкретної людини в складних і незвичайних ситуаціях  виробляється в процесі розвитку даного індивідуума за допомогою  навчання. У цьому випадку виробляються т. зв. умовні рефлекси. Це реакції нервової системи, вироблювані відповідними системами організму індивідуально, на основі придбаного досвіду. Умовні рефлекси є непостійними. Вони виробляються на базі безумовних рефлексів і для їхнього існування необхідно періодичне надходження відповідної інформації, яка активізує їхню дію. Якщо періодичного надходження інформації не буде, то умовний рефлекс буде загасати і з плином часу його дія припинеться.

    Характер  змін життєдіяльності організму  залежить від тривалості зовнішніх  позитивних і негативних впливів. Наприклад, зниження концентрації кисню у вдихуваному  повітрі спочатку викликає лише частішання подиху і збільшення швидкості кровообігу, чим і забезпечується достатнє постачання живих тканин організму киснем. При  тривалій дії цього фактора для  забезпечення ефекту компенсації включаються  інші механізми, що, наприклад, забезпечують акліматизацію в умовах високогір'я. Завдяки дії додаткових механізмів у людинаи в горах підвищується транспортна функція крові, тобто  збільшується кількість еритроцитів  і змінюються властивості гемоглобіну  по зв'язку кисню в крові, активізується  тканинне дихання.

    У більшості випадків реакція систем життєдіяльності організму на зміну  умов зовнішнього середовища формується при участі декількох аналізаторів. При цьому розмежування їхніх  функціональних особливостей, особливо на рівні центральної нервової системи, практично неможливо.

    Так, наприклад, при регулюванні стійкої  рівноваги людинаи, на зміну пози спрацьовує не тільки вестибулярний  апарат, але і граві- і пропріоцептори м'язів, тактильні рецептори шкіри, рецептори органа зору.

    Інформація, яка виробляється всіма цими рецепторами, є сигналом зворотного зв'язку, що реалізується поведінковою реакцією відповідних  груп м'язів. У зв'язку з цим, та область  нервової системи, у якій відбувається циклічний синтез первинної інформації, її аналіз, порівняння отриманого результату з необхідним і вироблення кінцевого  рішення, функціонують як єдине ціле. У цьому випадку функціональний поділ аналізаторних систем неможливо  ще і тому, що усі вони мають той  самий виконавчий механізм – опорно-руховий  апарат. Ще сутужніше виділити окремі аналізатори в тому випадку, коли вибір реакції на зовнішнє збурювання здійснюється свідомо.

    Таким чином, у принципі поділ усієї  сукупності аналізаторів організму  людинаи на автономні системи  є умовним. Вони чітко розділяються лише на рівні первинних датчиків, тобто у своїй рецепторній  частині. Тому, більш правильним, є  розподіл їх на такі системи, що, наприклад, є функціональними.

    Прикладом може служити системи терморегуляції людини, та його імунологічного захисту. Усередині таких систем існує  автономна регуляція параметрів і їх можна розглядати як самостійні саморегулюючі біологічні підсистеми організму людинаи, що мають власний  зворотний зв'язок.

    Таким чином, розглядаючи фізіологічну організацію  людини в комплексі випливає, що між усіма його системами існують  взаємозв'язки, і організм людини, як і будь-яка біологічна система  у функціональному відношенні до сприйняття зовнішнього світу і  забезпечення безпеки життєдіяльності, являє собою єдине ціле. 

Список  літератури

1. Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.
2. Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.
3. Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом "Дашков и К", 2000.
4. Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.
5. Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.
6. Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.
7. Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
8. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.
9. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.
10. Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.
11. Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998
12. Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.
13. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.
14. Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во "Університетська книга", 2000.