Контрольна робота з "Екологічного права"

Міністерство  освіти і науки України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра екології та природокористування

Комплексна  контрольна робота

з дисципліни

Основи екології

Варіант №20

Виконав:

Перевірив:

Миколаїв -2013

1. Причини розвитку  екологічної кризи.

Біологічні види, в  тому числі і людина, можуть існувати і розвиватись на Землі лише в  певних умовах, до котрих вони адаптувались протягом еволюції. Існування людини супроводжується встановленням певної взаємодії з природою, зумовленої її життєдіяльністю. Внаслідок цього відбуваються зміни природних умов під впливом діяльності людини. Недотримання законів природокористування негативно впливає на довкілля і справляє негативний вплив на умови життєдіяльності існуючого та наступних поколінь людей.

Для того, щоб зрозуміти  проблеми виникнення "екологічної кризи" необхідно спочатку дати їй визначення?

Екологія, як наука, вивчає проблеми взаємодії між живими організмами та середовищем їх існування. Цей термін було запропоновано в 1869 р. німецьким біологом Ернестом Геккелем. Він складається з двох грецьких слів “огікос” (житло) і “логос” (вчення). Екологія вивчає організацію життя на рівнях організації організму (окремої особини), популяції (сукупності особин одного виду) та біоценозу (сукупності популяцій різних видів). Головним завданням екології є розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо охорони природи, природокористування та відновлення природних ресурсів.

Криза є розкладом, занепадом, певним загостренням, а також це переломний момент, коли відповідний стан погіршується.

Отже, екологічна криза — це ситуація, що виникає в екологічних системах внаслідок порушення рівноваги під впливом стихійних природних явищ або внаслідок впливу антропогенних чинників.

На відміну від екологічної  катастрофи, при виникненні якої людина є пасивним елементом необоротного природного процесу, екологічна криза  розглядається як оборотний стан, в якому людина є активною, діючою стороною.

Зі зростанням споживання енергії за рахунок енергоресурсів Землі інтенсивно розвиваються транспортні системи, зростає промисловий потенціал провідних країн світу. Зростає використання природних ресурсів, але, разом а тим, відбувається масове утворення і накопичення відходів, порушуються кругообіги речовин, а високотоксичні речовини розсіюються в біосфері, активно забруднюючи її.

Основними причинами  руйнування біосфери та екологічної  кризи є:

– демографічний вибух;

– урбанізація населення;

– підвищене використання енергії, промислової продукції та використання транспортних засобів;

– інтенсифікація сільськогосподарського виробництва;

– екологічно нераціональне  господарювання;

– аварії, катастрофи, військові  навчання, випробування, війни.

Демографічний вибух. Інтенсивний розвиток сільського господарства, підвищення рівня життя, комфортності виробничої діяльності та побуту сприяють підвищенню тривалості життя. Одночасно зі зростанням тривалості життя в деяких регіонах зростає народжуваність (країни Африки, Центральна Америка, Ближній та Середній Схід, Південно-Східна Азія, Індія, Китай).

В наш час цілком обґрунтованою  є думка про те, що щільність  заселення Землі наближається до критичної величини.

Населення Землі зростає  за експоненціальним законом. На початку  нашої ери на Землі мешкало 250 млн. чоловік. Через 1,5 тис. років ця цифра подвоїлась. На початку XIX століття чисельність населення планети досягла 1 млрд., а в 1986 році на Землі жило 5 млрд. чоловік. На доповнення п’ятого мільярда вистачило лише 12 років. В листопаді 1999 року на Землі з’явився 6-мільярдний мешканець.

За відсутності опору  середовища існування населення  Землі до кінця XXI століття зросте до 30 млрд. чоловік. За цієї умови Земля  не може при сучасному стані технологій забезпечити населення їжею і  предметами першої необхідності.

З певного періоду  почнуться голод, деградація біосфери, масові захворювання, зниження чисельності  населення і внаслідок цього  – руйнування людської спільноти.

Нинішні темпи зростання  чисельності планети такі, що для  забезпечення навіть наявних зараз умов існування кожне покоління, що з’являється, зобов’язане створити нову техноструктуру, яка відповідала б тій, яка в даний момент існує на Землі.

В Україні, незважаючи на її досить великі розміри та природні багатства, чисельність населення знижується поряд зі зниженням тривалості життя, що загалом свідчить про початок депопуляції.

Урбанізація. Одночасно з демографічним вибухом відбувається процес урбанізації населення (це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень). Процес урбанізації населення має об’єктивний характер, оскільки сприяє підвищенню продуктивності діяльності, дозволяє розв’язати багато соціальних, культурно-просвітницьких проблем суспільства.

Створення мегаполісів, великих міст та промислових центрів знищує в цих регіонах біосферу практично повністю, перетворюючи її в техносферу. Техносферам міст притаманний великий рівень забруднення компонентів середовища існування. У великих містах обсяги твердих відходів неухильно зростають, досягаючи 1 т на рік на одного мешканця. Спалювання міського сміття призводить до додаткового забруднення атмосферного повітря. Концентрації токсичних домішок у великих містах порівняно з повітрям сільської місцевості значно вищі.

До негативних наслідків урбанізації відноситься також просідання центральних районів міст, забудованих висотними будинками і одночасне підняття земної поверхні в приміській зоні.

Підвищене використання енергії. Науково-технічний прогрес, зростання виробництва енергії, промислової продукції та чисельності транспортних засобів, зростання чисельності населення планети та військові потреби зумовлюють зростання промислового виробництва та транспортних засобів. Це, в свою чергу, супроводжується зростанням споживання сировинних ресурсів. Споживання матеріальних та енергетичних ресурсів відбувається більш високими темпами, ніж приріст населення, оскільки середнє споживання на душу населення постійно зростає. Військова промисловість є одним з активних стимуляторів розвитку техніки і росту енергетичного та промислового виробництва.

Аналіз екологічних  наслідків розвитку енергетики показує, що в багатьох країнах це зростання  досягалось за рахунок переважного  використання теплових електростанцій, які спалюють вугілля, мазут або  природний газ. Викиди теплових електростанцій згубно впливають на біосферу, зростають викиди забруднюючих речовин в атмосферу, чисельність світового автомобільного парку постійно зростає.

Вважається, що за ступенем забруднення природного середовища перше місце посідають металургійна промисловість та автотранспорт, які загалом спричинюють до 70–85% всього обсягу забруднень.

Інтенсифікація  сільськогосподарського виробництва. З метою підвищення родючості ґрунтів та боротьби з шкідниками протягом багатьох років в сільськогосподарському виробництві використовуються добрива та різноманітні токсиканти, які негативно впливають на стан екосистем. Щорічно в світі в ґрунти вноситься 500 млн. тонн мінеральних добрив та близько 4 млн. тонн пестицидів. Більша їх частина осідає в ґрунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. Значна частина їх накопичується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів – в 10 разів.

Внаслідок забруднення  ґрунтів, ґрунтових вод та вирощуваних  продуктів в районах підвищеної хімізації сільського господарства захворюваність дітей в 3–3,5 раза вища, ніж в районах з мінімальною  хімізацією.

Помилки планування господарської діяльності. Суттєвий негативний вплив на екосистеми справляють теплоелектростанції, не обладнані засобами очищення викидів, неефективне використання електроенергії в промисловості, низький рівень використання вторинних ресурсів, випуск неекологічних автомобілів, невиконання планів введення в експлуатацію екозахисних споруд практично у всіх галузях промисловості.

Аварії, катастрофи, військові навчання. Поява ядерних об’єктів та висока концентрація хімічних та металургійних виробництв спричиняє руйнівний вплив на екосистеми. Прикладом цього є аварії в Чорнобилі, Бхопалі. Людина може викликати екологічні катастрофи регіонального та глобального масштабів. Руйнівний вплив на біосферу справляють випробування ядерної зброї. Розміри полігона для випробування хімічної зброї складають близько 500 тис. га. Прикладом негативного екологічного впливу сучасних локальних воєн є великі виливи нафти в затоки, пожежі на нафтових свердловинах під час війни в Перській затоці, пожежі хімічних заводів під час війни в Югославії в 1999 році.

2. Екологічні  проблеми річок Чорного і Азовського  морів.

Сьогодні через грубі  порушення людиною всіх правил і  принципів раціонального природокористування  екосистеми найбільших річок Дніпро та Дністер, деградують, зламані вертикальні та горизонтальні зв´язки біоти й абіотичного оточення. Основні причини кризової ситуації, що склалася:

• будівництво на річках каскаду водосховищ, які докорінно змінили динаміку стоку; 
• великомасштабна меліорація;
• спорудження численних промислових комплексів у басейні річок;
• об´єми водозабору для потреб промисловості та зрошення;
• дуже сильне забруднення.

Цим і зумовлена надзвичайна чутливість їх до впливу людської діяльності. Протягом останніх десятиліть відбувались евтрофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовинами, абразія берегів, зменшення біологічної різноманітності й рибних запасів, значні втрати рекреаційних ресурсів.

До Азово-Чорноморського басейну належить 98% території України. Водозбірний басейн Чорного і  Азовського морів охоплює територію 2,4 млн кв. км. Частка території України у площі Азово-Чорноморського водозбірного басейну становить 23% і включає водозбірні басейни Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця (басейн Дону), малих річок північного Приазов'я, Криму, північного-західного Причорномор'я.

Перевищення обсягу забруднень над асиміляційною здатністю  морських екосистем, надходження до морів чужинних біологічних видів, використання природних морських ресурсів в обсягах, що перевищують їх потенціал, застосування екологічно шкідливих технологій добування морських ресурсів, транспортування і перевантаження морських вантажів тощо протягом останніх 30 років обумовили значні зміни природного стану морського довкілля. Мікробіологічне забруднення прибережних вод стоками комунальних підприємств часто унеможливлює їх використання для оздоровлення людей. Хвильова абразія призводить до поширення небезпечних геологічних процесів уздовж усього морського узбережжя.

Гостра екологічна криза Азовського моря.

Ще 40—50 років тому в  ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, й у 12 разів більше, ніж у Балтійському. В цьому морі водилося 114 видів риби, й загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т. Значну частину влову становили цінні осетрові породи. Сьогодні влови знизилися в середньому в 6 разів, а виловлювана риба часом містить стільки хімікатів, що споживати її небезпечно для здоров'я.

В Азовському морі стався також беззвучний біологічний вибух. Десятиліття тому з експериментальних  кошів у море вийшла далекосхідна риба пеленгас і швидко розселилася на всій акваторії Азова. Будучи конкурентно сильнішим, пеленгас витісняє чимало аборигенних видів азовської іхтіофауни й уже став одним із основних промислових видів цього моря.

Сьогодні в донних відкладах моря вміст отрутохімікатів і важких металів у багато разів перевищує норму. У 70-х роках у Таганрозькій затоці було зареєстровано перші великі спалахи токсичного «цвітіння» води синьозеленими водоростями. У 80-х роках вони стали регулярними. З 1997 р. «цвітіння» спостерігалося вже на відкритих акваторіях моря й охоплювало не тільки його східну, найбільш забруднену частину, а й західну.

Різко погіршилася санітарно-епідеміологічна  ситуація на узбережжі Азова. Щороку великі курортні зони періодично оголошуються закритими через невідповідність санітарно-гігієнічним нормам, спалахи особливо небезпечних інфекційних захворювань, наприклад холери.

Головними причинами  екологічної кризи Азова є:

• хижацький вилов риби підприємствами;
• будівництво гребель і водосховищ на основних річках, що живлять море, — Дону та Кубані, й перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;
• впровадження в басейнах стоку в море зрошуваного землеробства та інтенсивних технологій вирощування рису замість вирощування традиційних культур, що призвело до пере хімізації та засолення ґрунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок;
• неконтрольоване, лавиноподібне змивання пестицидів із полів сільгоспугідь і винесення їх у море водами річок;
• збільшення кількості неочищених викидів підприємствами хімічної та металургійної промисловості в містах Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун (лише один Маріуполь «постачає» Азовському басейнові 800 тис. т токсичних речовин щорічно);
• інтенсивне будівництво на узбережжі й морських косах численних пансіонатів і баз відпочинку й, як наслідок, — скидання в море побутових відходів і каналізаційних стоків.

Екологічна  криза Чорного моря.

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря дещо краща, чому сприяють його розміри та глибина. Проте в Чорне море впадають Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай, які щорічно приносять мільйони кубометрів стоків, що містять токсиканти десятків найменувань. У воді й донних відкладах значно підвищилася концентрація радіонуклідів. Шельф забруднюють побутові й каналізаційні стоки, супровідні індустрії туризму. Через це останнім часом десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. В південно-західній частині Чорного моря у зв'язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ почалось інтенсивне забруднення води нафтопродуктами. В цьому ж регіоні дедалі частіше виникають зони замору. Величезну небезпеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Тут, зокрема, виготовляються й концентруються величезні об'єми рідкого аміаку, експлуатується потужний аміакопровід Одеса—Тольятті. Ця вкрай шкідлива речовина перевозиться танкерами місткістю 50—120 тис. т. Навіть одна аварія на заводі, в порту чи на такому танкері може мати дуже тяжкі екологічні та економічні наслідки.

Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного й теплового балансів водних мас моря поступово підвищується межа насичених сірководнем глибинних вод.

Унаслідок забруднення  води й перевилову значно змінився склад іхтіофауни Чорного моря. Протягом останніх років спостерігається загальний спад вилову риби, причому найбільше це стосується цінних видів — скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі, натомість на перше місце виходять малоцінні види — шпрот і хамса. До Червоної книги України занесено чотири види чорноморських осетрових: білугу, шипа, стерлядь і атлантичного осетра.

Через катастрофічне  зменшення кількості червоної водорості  філофори її добування заборонено. Це саме стосується й молюсків, зокрема  мідій. Кризова ситуація розвивається в чорноморських лиманах — Дніпровсько-Бузькому, Дністровському, в Каламітській і Каркінітській затоках, а в лимані-озері Сасик вона оцінюється як катастрофічна. В лиманах спостерігаються токсичні «цвітіння» синьо-зеленими водоростями, а з початку 80-х років як у лиманах, так і на відкритих акваторіях моря з'явилися «цвітіння», подібні до сумнозвісних «червоних припливів». У всьому світі саме це «цвітіння» вважається найшкідливішим, бо водорості, що його спричиняють, здатні виділяти у воду сакситоксин — смертельну отруту кураре.

3. Шляхи виживання  людства.

Видатний індійський філософ і політик – М. Гандіказав, що для  технологічного суспільства  є два шляхи його подальшого розвитку. Перший — чекати, поки катастрофічні  невдачі не зроблять очевидними недоліки системи, її викривлення й самообмани. Другий — увести соціальний контроль і баланс, щоб виправити вади системи ще до того, як настане катастрофа.

Сьогодні людство переживає  надзвичайно складний період загрозливого розростання глобальної екологічної  кризи й необхідно дбати про її нейтралізацію та ліквідацію, переходити до нової політики природокористування й нової філософії життя, найважливішими завданнями мають стати:

– безумовне здійснення конверсії свідомості й моралі (екологічної  конверсії) в планетарному масштабі; – на базі цього — здійснення контролю за зростанням народонаселення (насамперед — у країнах, що розвиваються);

– збереження біорізноманітності, відновлення природних ресурсів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

– реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й. самообмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями, державами й, зрештою, людською спільнотою;

– впровадження нових  ресурсозберігаючих технологій і технологій виробництва енергії, промислових  і продовольчих товарів, які завдають найменшої шкоди довкіллю (тобто таких, що виробляють найменшу кількість відходів і забруднень);

 – розроблення  та ефективне впровадження нових  технологій переробки відходів (особливо  синтетичних — поліетиленів, пластмас, поліхлорвінілів, поверхнево-активних речовин тощо) із доведенням ККД до 100 %.

Забезпечення стійкого та збалансованого розвитку цивілізації  у XXI столітті можливе лише при додержанні таких правил:  

 – у кожному  конкретному регіоні використовувати  такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;  

 – управління стабільністю  природних процесів має орієнтуватися  не на окремий елемент довкілля  чи окремий процес, а на всі  елементи й процеси, оскільки  вони нерозривно пов´язані;  

 – економічні фактори  не мають домінувати над екологічними  — потрібен розумний баланс;  

 – слід завбачати  віддалені наслідки негативних  впливів на природу й запобігати  їм.

Підставою для будь-яких природо-перетворюваних дій має слугувати науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов´язкове, незалежно від масштабу заходів — регіональних, континентальних чи планетарних.   

 Упроваджувати нові технології, реалізовувати нові програми  треба поступово, обережно, з урахуванням  уже допущених помилок і можливостей їх виправлення з використанням світового досвіду.  

 Нове суспільство зобов´язане  приймати далекосяжні рішення,  що забезпечують довгострокову  сталість розвитку.  

 Отже, новий підхід сучасної  екополітики до проблеми збереження біосфери й стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого-економічних.

В узагальненому вигляді етичні й еколого-економічні принципи подано відомим американським ученим-екологом Д. Чирасом (1992). Він вирізнив три основних етичних принципи:  

 – людство має обмежені  запаси природних ресурсів, які  необхідно розподіляти між усіма  живими істотами планети («не  все тільки для нас»);  

 – людство — частинка  Природи й суб´єкт, на який поширюються всі її Закони. Ми не маємо права ґвалтувати Природу й нехтувати її Законами, бо це згубить цивілізацію;  

 – людство не повинне керувати  Природою, воно має навчитися  співпрацювати та існувати в  гармонії з нею.

Можна додати й ще один принцип, більш пов'язаний із прогресом сьогодення: людина — також частинка Космосу, могутні сили якого постійно впливають на її здоров´я, психіку й поведінку. Нам необхідно вивчати процеси й закони розвитку космічних систем і враховувати їх у своїх стосунках із навколишнім світом.

У зв´язку з освоєнням космічного простору людиною забруднення близького  Космосу набуло загрозливих масштабів: у межах екосфери вже «літає»  близько 3 тис. т предметів штучного походження, уламків супутників, космічних ракет і кораблів, що в 150 тис. разів перевершує масу метеоритних тіл. У першій половині XXI ст. маса космічного сміття може збільшитися до 4—5 тис. т, а це вже — реальна загроза середовищу та існуванню людства через появу електромагнітних аномалій.

Головні еколого-економічні принципи:  

 – консервація, збереження  ресурсів та енергії, розумне  самообмеження в усіх сферах  життєдіяльності;  

 – рециклічність, тобто максимально  можливе багаторазове використання  матеріалів у виробництві;  

 – відновлення ресурсів;  

 – контроль рівня забруднень  усіх типів, його стабілізація  та зниження, впровадження нових  технологій в енергетиці, промисловості,  сільському господарстві, на транспорті, вповільнення темпів зростання  населення.  

 Перебудова мислення, переоцінка  цінностей — важливі, але надзвичайно складні завдання людства, оскільки їх вирішення пов´язане з руйнуванням міфів, усталених уявлень, доктрин і навіть деяких релігійних настанов, що протягом тривалого часу вкорінювались у свідомість людей.  

 Сучасні шляхи розвитку ведуть до нестабільності, поглиблення кризи. Настав час гармонізувати життєдіяльність суспільства на таких принципах:

   – зміна філософії життя людини, суспільства, в основу якої мають бути покладені культурні й духовні традиції, настанови на збереження соціально-екологічної цілісності середовища існування;  

 – визнання людини, родини, етносу, суспільства, нації, держави вищою  цивілізаційною цінністю;  

 – всебічний розвиток освіти, особливо екологічної, як рушійної  сили цивілізаційного розвитку;  

 – визнання стабільності  суспільства, соціумів, поселень  метою гармонізації життєдіяльності  людства;  

 – екологічне оздоровлення  природних об´єктів, ландшафтів  як середовища існування й  домінанти життя, зменшення техногенного  навантаження на них;  

 – спрямування  технологічних та інноваційних  змін на підтримання стабільності  й динамічної рівноваги довкілля  й розвитку.

4. Вплив антропогенних  факторів на здоров'я людини.

Антропоге́нні фа́ктори — фактори, зумовлені діяльністю людини. Вони прискорюють екологічної кризи і відбуваються в усіх галузях діяльності людства. Їх кількість із року в рік безупинно зростає.

Різноманітність засобів, якими   людина здійснює негативний вплив на своє власне здоров´я, величезна. Людство безжально руйнує своє здоров'я й генофонд: отрутохімікати й побутова хімія, важкі метали й пластмаси, наркотики й тютюн, шум та електромагнітні поля, радіація й кислотні дощі, біологічна й хімічна зброя, промислові відходи, нафта й багато іншого. Кількість антропогенних факторів не підлягає облікові й повній класифікації. Людина дослідила вплив на себе лише декількох груп створених нею факторів і тільки умовно виокремила кілька їх категорій, які вважає провідними.

 Сьогодні до таких  «найвпливовіших» факторів належать: хімічні — пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодіючі отруйні промислові речовини, дими (в тому числі тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія; фізичні — шум, електромагнітне випромінювання та радіація.

 Багато із зазначених хімічних речовин не розкладаються протягом тривалого часу й здатні нагромаджуватися в ланцюгах живлення. Деякі речовини довго не виводяться з організму, акумулюючись в тканинах та органах; через таке збільшення концентрації їхній негативний вплив на організм постійно зростає й посилюється (так званий кумулятивний ефект).

Отрутохімікати, або пестициди, становлять велику групу різних речовин  і сполук для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських  рослин та бур´янами. 
   За призначенням отрутохімікати поділяють на: інсектициди (застосовуються для боротьби зі шкідливими комахами); бактерициди (направлені проти збудників бактеріальних хвороб); фунгіциди (протигрибні препарати); зооциди (застосовуються для винищення гризунів); нематоциди (направлені проти круглих черв´яків, зокрема нематод); гербіциди (застосовуються для боротьби з бур´янами) та ін.

У сукупності інсектициди  й гербіциди — це сильні «наркотики»  для екосистеми, бо вони модифікують  функції життєво важливих систем — консументів і продуцентів. Тепер вважається, що застосування цих речовин може відбуватися лише під керівництвом кваліфікованих спеціалістів, які мають офіційні посвідчення, подібно до того, як це заведено з лікарськими препаратами, що використовуються для лікування людей.

Загалом отруєння пестицидами й продуктами їх трансформації в екосистемах належать до основних проявів зворотного впливу антропогенного фактора на людину.  

 Мінеральні добрива  належать до основних забруднювачів  довкілля. Реальну загрозу здоров´ю людини становлять нітратні та нітритні сполуки — діючі речовини багатьох азотних добрив. Нітрати взаємодіють із гемоглобіном, переводячи його у форму, не здатну зв´язувати кисень.   

 Отруєння важкими металам — на третьому місці після отруєнь пестицидами й нітратами. Важкі метали — ртуть, свинець, цинк, манган, хром, нікель — використовуються людиною з давніх часів. Про небезпечні властивості деяких із них, зокрема «живого срібла» — ртуті, було відомо ще на початку другого тисячоліття.

Кумулятивні властивості важких металів було виявлено у 1950–х рр, коли були виявлені отруєння важкими металами людей, що не мали з ними безпосереднього контакту (отруєння крабами жителів японського містечка Мінамата). 

 Відкриття хвороб, спричинених отруєнням свинцем  (так званий сатурнізм), також  належить до «надбань» XX ст. У хворого на сатурнізм з´являються кволість, апатія, порушується пам´ять, відбувається прогресуюча фізична й розумова деградація. Цікаво, що непрямі відомості про це захворювання можна знайти, досліджуючи ті часи, коли зі свинцю виготовляли водопровідні труби.

Сьогодні, мабуть, ніде в  світі немає свинцевих водопроводів, та кількість випадків захворювань  на сатурнізм зростає. Свинець викидається в атмосферу під час згоряння бензину в двигунах автомобілів (застосовується як антидетонатор).