Контрольная работа по "Административному праву". 193

 

ЗМІСТ

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ  РИСИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ.  ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

 

Основними формами діяльності органів  державного управління виступають правова та організаційна.  У межах правової форми здійснюється прийняття нормативних та індивідуальних актів,  а також вчинення дій,  що мають юридичні наслідки.  Якщо в першому випадку створюється відповідний документ –  нормативний,  індивідуальний чи змішаний акт,  то в другому прийняття документа не здійснюється.  Хоча настання юридичних наслідків є обов’язковою умовою в обох випадках. 

Поняття  “адміністративний акт”  починає використовуватися вітчизняними науками адміністративного права та державного управління лише з початку ХХ ст. До цього часу,  а також більшою мірою і до сьогодні,  більш вживаними є поняття  “акт управління”, “управлінське рішення”, “нормативний акт”, “індивідуальний акт”, “індивідуальний адміністративний акт”.  Водночас,  закріплення цього поняття в проекті Адміністративно-процедурного кодексу України обумовлює потребу  уточнення його сутності з метою правильного термінологічного застосування в нормативно-правових актах та наукових дослідженнях.

На сьогодні можна констатувати, що поняття “адміністративний акт” є більш досліджуваним наукою адміністративного права, ніж державного управління.  І це є зрозумілим з огляду на походження цього поняття. Вважається,  що  “адміністративний акт”  є винаходом науки публічного права,  яка створила його за французьким зразком;  адміністративний акт виступає,  з одного боку,  як  “типовий продукт односторонньо владно діючого управління,  що виконує закони і реалізуючого державні цілі в межах законів.  З іншого боку,  за допомогою адміністративного акта і такої,  що передує йому чи слідує за ним процедури повинна бути забезпечена правова захищеність, так само, як це робить судове рішення”¹.  Серед вітчизняних дослідників до окреслення змісту цього поняття зверталися,  насамперед,  В.  Тимощук² в аспекті його дослідження як елементу адміністративної процедури. Більш широке значення цього поняття міститься в дослідженнях російських науковців. Так, з точки зору Ю. Тихомирова, поняття адміністративний акт охоплює не лише індивідуальні, а й нормативні відомчі акти³.

В цілому під актом управління розуміється як словесний  (письмовий і усний),  так і конклюдентний акт. Водночас акт державного управління – це акт управління,  прийнятий чи здійснений органом державного управління (органом виконавчої влади). Акти державного управління можуть набувати форми як правових актів державного управління, так і конклюдентних дій. У свою чергу правові акти державного управління –  це вольові владні дії органів державного управління, здійснювані ними на основі і на виконання законів у процесі виконання функцій державного управління, що направлені на встановлення  (зміну,  відміну)  правових норм чи на виникнення (припинення,  зміну)  конкретних правовідносин.  Конклюдентні дії державного управління слід розглядати як дії, що виражають волевиявлення на встановлення правовідносин,  і які виявляються безпосередньо,  у формі певної поведінки.  Тому останні здійснюються здебільшого службовцями органів державного управління,  тоді як правові акти є уособленням реалізації компетенції органом державного управління⁴.

До характерних рис адміністративного акту можна віднести:

1)  виступає як правовий акт  індивідуальної дії; 

2)  є результатом розгляду адміністративної справи;

3)  приймається адміністративним органом;

4)  приймається в порядку,  передбаченому законодавством;

5)  спрямований на створення,  зміну чи припинення прав та  обов’язків фізичної або юридичної  особи (осіб).

Такий підхід дозволяє відмежувати адміністративний акт не лише від актів нормативних, але і від інших індивідуальних актів органів влади загалом і державного управління зокрема.  Мова іде про такі індивідуальні акти органів державного управління,  які видаються в межах установчої чи кадрової процедур і отримують назву внутрішньо чи зовнішньо організаційні: щодо утворення, реорганізації чи ліквідації підпорядкованих органів чи їх структурних підрозділів, призначення на посади керівників і заступників органів влади та ін.

Таким чином, адміністративно-правовий акт на сьогодні є головним, найбільш визначальним інструментом діяльності публічної адміністрації, за допомогою якого остання діє у будь-якій сфері. Акт викликає виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин. З огляду на це, до переліку адміністративних актів не можуть бути зараховані нормативні акти, які лише встановлюють правові норми та, відповідно, не спрямовуються на певний правовий результат.

На сьогодні існує велика кількість  критерії за якими класифікуються адміністративно-правові  акти. Наприклад, за критерієм суб’єктів, які видають адміністративно-правові акти, розрізняють:

— акти Кабінету Міністрів України;

— акти центральних органів виконавчої влади;

— акти місцевих органів виконавчої влади (крім того, в окрему категорію правових актів управління можна виділити акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим).

За критерієм юридичної форми  вираження правові акти управління поділяються на: постанови; розпорядження; накази; інструкції; правила; 
положення. За критерієм сфери дії правові акти управління поділяються на:

— акти управління, що діють на всій території держави, на території 
спеціального округу чи особливої режимної території;

— акти, що діють у межах сфери, галузі державного управління, регіону та в межах органу чи організації;

— акти, дія яких поширюється на певне коло організацій чи громадян⁵.

За порядком прийняття адміністративно-правових актів виділяють 
акти, що приймаються: єдиноначальне; колегіальне; спільно двома або 
більше суб’єктами; за узгодженням. За критерієм функціонального змісту адміністративно-правових актів можна виділити:

— акти, які приймаються для реалізації різних функцій управління (про 
грама, бюджет, контроль, нормативи тощо);

— акти, які мають чітко виражений галузевий характер (наприклад, 
акти управління промисловістю, освітою, охороною здоров’я та ін.);

— змішані акти.

За критерієм «пов’язаності» адресатів виділяють:

— акти, адресовані безпосередньо підлеглим суб’єктам;

— акти, адресовані об’єктам у сфері їх функціональної діяльності;

— акти з невизначено множинними адресатами;

— акти з конкретними, персональними адресатами.

За формою акти управління поділяються на:

— письмові акти, які є різновидом службових документів;

— усні акти управління, що переважно використовуються при безпосередньому керівництві виробничою діяльністю, для забезпечення громадської безпеки, на транспорті, у військових формуваннях тощо;

— конклюдентні дії, застосування яких не є надто широким, оскільки 
вони знаходять своє зовнішнє відображення у певних знаках, світлових та 
звукових сигналах.

За характером повноважень акти управління можуть бути: а) видані 
на основі постійних повноважень; б) видані на основі тимчасових повноважень (зокрема делегованих).

За ступенем складності акти управління поділяються на: прості (рутинні) акти; складні акти; унікальні акти.

Залежно від дати початку дії  необхідно розрізняти акти управління, 
які вступають в силу: негайно (за загальним правилом), з дати підписання, 
прийняття; з дати, вказаної в самому акті; в термін, вказаний в іншому 
акті; після державної реєстрації та офіційного опублікування.

В окрему категорію виділяють  адміністративно-господарські правові акти.

На думку Є.В. Петрова, адміністративно-господарські акти, будучи підвидом адміністративних актів, володіють усіма ознаками, властивими останнім, а саме:

адміністративно-господарські акти є  підзаконними, тобто приймаються із дотриманням правил юридичної субординації правових актів. Положення зазначених актів не можуть суперечити або змінювати положення законодавчих актів, які є джерелами адміністративно-господарського права;

адміністративно-господарські акти стосуються конкретної ситуації та конкретного суб’єкта господарювання, з яким публічна адміністрація вступає у правовідносини. Інакше кажучи, адміністративно-господарські акти завжди є індивідуальними, а раз так, то вони не містять норм адміністративно-господарського права;

адміністративно-господарські акти носять офіційний характер, який проявляється у тому, що такі акти видаються від імені відповідного суб’єкта публічної адміністрації, втілюють у собі волю держави або органу місцевого самоврядування;

адміністративно-господарські акти спрямовуються насамперед на виконання завдань та функцій, які покладаються на суб’єктів публічної адміністрації, відповідальних за здійснення публічного управління економікою. Суб’єкти публічної адміністрації, з огляду на положення ч.2 ст.19 Конституції України, мають право приймати/видавати лише такі адміністративно-господарські акти, які знаходяться у межах їх компетенції. Адміністративно-господарський акт може прийматися в індивідуальному або колегіальному порядку;

адміністративно-господарські акти мають зовнішню дію, тобто стосуються відносин суб’єктів публічної адміністрації з іншими суб’єктами адміністративно-господарських відносин. Під цією ознакою розуміється той факт, що даний акт змінює правове положення особи, якої він стосується. Крім того, зазначена ознака слугує розмежуванню регулюючої та внутрішньої дії адміністративного акта, останні з яких, відповідно, не відносяться до категорії адміністративно-господарських актів;

адміністративно-господарські акти можуть спрямовуватися на виконання різних завдань, покладених на суб’єктів господарювання, а саме: забезпечувати реалізацію управління; оформлювати факт надання адміністративної послуги; сприяти (фінансово, організаційно тощо) суб’єктам господарювання в їх діяльності⁶.

 

 

 

 

 

2. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ  В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ.  ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

 

Процесуальний строк в адміністративному судочинстві (один з найбільш ефективних процесуальних засобів забезпечення своєчасного розв’язання справ) – це проміжок часу, встановлений чинним процесуальним законодавством (Кодексом адміністративного судочинства України) або суддею (судом), протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження у справі⁷.

З метою забезпечення швидкого та ефективного розгляду адміністративних справ, дисциплінування поведінки учасників адміністративного процесу процесуальне законодавство передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого вони можуть здійснити свої процесуальні повноваження.

КАС України є основним кодифікованим  актом законодавства, що регулює відповідні правовідносини учасників адміністративного судочинства та визначає міру їх можливої поведінки. Застосування встановлених кодексом строків підготовки справ до розгляду та строків розгляду цих справ має безпосередній вплив не тільки на суддів, а й на реалізацію прав та обов’язків учасників процесу, тому вказані строки мають статус процесуальних строків.

Значення процесуальних строків  у адміністративному судочинстві  складно переоцінити, зважаючи на закріплення в чинному законодавстві позовного провадження як процесуальної форми вирішення спорів у публічно-правовій сфері суспільних відносин за участі суб’єктів владних повноважень.  Установлення та дотримання процесуальних строків є однією з умов здійснення ефективного судового адміністративного процесу,  вирішення спору по суті,  уникнення фактів затягування розгляду справи адміністративної юрисдикції та зрештою підвищення довіри до судової гілки влади, її спроможності здійснювати захист прав і свобод громадян,  прав та законних інтересів юридичних осіб.  Слід зазначити,  що недотримання процесуальних строків є одним з найбільш поширених порушень при розгляді справи адміністративної юрисдикції⁸.

Частиною першою ст. 101 КАС України  процесуальні строки визначені як установлені  законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії⁹. У зазначеній нормі процесуальні строки визначені через термін  “строки”,  що не може бути визнано достатнім,  а тому потребує уточнення.

На думку М.О. Сороки поняття процесуального строку в адміністративному судочинстві можна сформулювати,  враховуючи три положення:  а)  категорію  “час”;  б)  наявність таких елементів часу як момент, тривалість; в) наявність зв’язку факту настання чи спливання із юридичними наслідками. Таким чином,  процесуальний строк можна визначити як установлений законом або судом проміжок часу початок чи закінчення спливання якого або настання якого тягне юридичні наслідки та в межах якого вчиняються процесуальні дії. Це визначення доцільно закріпити в нормі ч.1 ст. 101 КАС України, замінивши чинну редакцію¹⁰. 

В адміністративному процесі більшість  процесуальних дій і рішень обмежена строковими рамками, що включають категорію обчислення строків, під якими розуміють цифрові розрахунки. Особливу увагу вчены приділяють поняттю початкового строку, який має особливе значення для правильного його обчислення і встановлення залежно від того або іншого юридичного факту. В адміністративному законодавстві початок плину строку встановлюється залежно від того або іншого юридичного факту:

а) визначеною дією;

б) технічною обставиною;

в) подією.

Наприклад, загальним правилом, закріпленим у ст. 99 КАС України, передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який,  якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного  суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 99 КАС України)¹¹.

Кінцеві строки, як характерний елемент події можуть завершити свою дію плину шляхом призупинення (здійснення) і пропущення (збігу). Також кінцеві строки можуть завершувати свою дію шляхом пропущення (збігу), якщо у встановлений законом період не були вчинені дії, що вимагаються.

Для правильного використання в  адміністративному процесі категорії "процесуальний строк" у ст. 103 КАС України запроваджено порядок  обчислення процесуального строку. Так, перебіг процесуального строку починається  з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, (ч. 1 ст. 103)

Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку, (ч. 2 ст. 103)

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку, (ч. 3 ст. 103)

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк  закінчується в останній день цього  місяця, (ч. 4 ст. 103)

Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. (ч. 5 ст. 103)

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий  день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. (ч. 6 ст. 103)

Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події, (ч. 7 ст. 103)

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей  строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. (ч. 8 ст. 103)

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або  грошові кошти здано на пошту  чи передано іншими відповідними засобами зв'язку, (ч. 9 ст. 103)

Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних  строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків  продовжується з дня поновлення провадження, (ч. 10 СТ..103)

А.В. Баб’як вважає можливим виділити такі види класифікації строків в теорії адміністративного процесу:

залежно від виду процесуальних  дій;

за способом визначення тривалості;

залежно від тривалості;

залежно від окремих елементів, які складають у цілому адміністративний процес;

залежно від суб’єкта встановлення;

залежно від суб’єктів процесуальних  правовідносин, які повинні їх дотримуватися;

залежно від категорії справ;

за характером настання;

залежно від адміністративно-правового  режиму, який вони регламентують.

Така класифікація, на думку автора, сприяє, по-перше, розширенню і поглибленню  знань про сутність процесуальних  строків, закономірностей вияву  їх окремих явищ; по-друге, з’ясуванню ролі таких правових наслідків, як дотримання і недотримання (порушення) процесуальних строків; і по-третє встановленню значення й сутності адміністративного провадження в цілому, з точки зору руху справи¹².

На думку З.Р. Кісіля строки поділяють на такі, що визначаються проводом (лідируючим суб'єктом), такі, що визначаються правовими нормами та ті, що визначаються за погодженням зі стороною. До перших відносять, до прикладу, дату вирішення справи про правопорушення. Прикладом другого виду строків є строк надсилання зацікавленим особам постанови про вирішення справи. Прикладом третього є узгодження по телефону дати і часу експертної наради чи переговорів між представниками державного департаменту з інтелектуальної власності МОН України та стороною. Можуть також узгоджуватись строки, які обчислюються періодами часу. Так, керівник навчального закладу може погоджувати з регіональною експертною радою термін проведення повторної експертизи закладу¹³.

Крім того, КАС України закріплено такі види процесуальних строків:

1) загальні

2) спеціальні  процесуальні строки для порушення адміністративної справи у суді.

Загальний процесуальний строк порушення  адміністративної справи визначено  ст. 99 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного  суду за захистом прав, свобод та інтересів  особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак поряд  із загальним процесуальним строком  порушення адміністративної справи процесуальним законом закріплено спеціальні процесуальні строки порушення такої справи.

Так, для  захисту прав, свобод та інтересів  особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного  суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наприклад, строк подання позовної заяви щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності, якими обмежуються чи порушуються виборчі права громадян та юридичних осіб обчислюється навіть не місяцями, а днями і годинами (ст.ст. 172-177 КАС України).

Як закріплено у ст. 179 КАС України, на обчислення строків, встановлених ст.ст. 172-177 зазначеного  Кодексу, не поширюються правила  частин другої-десятої ст. 103 КАС України. Тому строки, встановлені ст. 172-177 КАС України, обчислюються календарними днями і годинами, (ч. 2 ст.. 179)

Днем подання  позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. (ч. 5 ст. 179).

У судовій  практиці непоодинокими є випадки, коли позивач з об'єктивних чи суб'єктивних причин до суду із адміністративним позовом своєчасно не звертається, однак потреба у судовому захисті порушених чи оспорюваних прав чи інтересів на зникає. У зв'язку із такою ситуацією виникає поняття "пропущення процесуальних строків" та потреба їх поновлення. Пропущення строків звернення до адміністративного сулу обумовлює настання певних правових наслідків, (ст. 102)¹⁴.

По-перше, пропущення строку звернення до адміністративного  суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, (ч. 1, ст.102)

По-друге, якщо суд визнає причину пропущений строку звернення до суду поважною, адміністративна  справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Крім того, позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно  від закінчення строку звернення  до адміністративного суду.

Особливістю адміністративного процесу  є потреба у обширному адміністративному розслідуванні. Через це необхідно продовжувати строки. Такими повноваженнями, як правило, володіє керівник міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. При цьому підстава для такого рішення проводу досить невизначена: У разі пропущення з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі, (ч. 1 ст. 102)

Як правило, продовженню підлягають строки, які встановлені правовою нормою. Ініціатором продовження строків може виступати як лідируючий суб'єкт (провід), так і зацікавлена особа. Строки, передбачені законом для подання матеріалів на запит органу управління, можуть бути продовжені за клопотанням заявника. Причому клопотання про продовження строку повинно надійти до закінчення такого строку.

Підставами продовження строків  є:

1) перебування сторони за межами  України;

2) перебування у плаванні на  морських суднах за кордоном  України у складі команди (екіпажу)  таких суден;

3) сторона перебувала у місцях позбавлення волі за вироком суду;

4) обмеженість свободи пересування  у зв'язку із ув'язненням чи  полоном на території інших  держав або через інші обставини  непереборної сили, підтверджені  документально;

5) визнавання за рішенням суду  безвісно відсутнім або перебування у розшуку у випадках, передбачених законодавством. Правовими нормами можуть передбачатись максимальні терміни продовження строків.

Строки можуть бути поновлені. Питання  про поновлення чи продовження пропущеного  строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання, (ч. 2 ст.. 102)

Ухвала суду про відмову в  поновленні чи продовженні пропущеного  процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі, (ч. 3 ст.. 102)

Відмінності поновлення від продовження  строків у тому, що

по-перше, клопотання про поновлення надсилається вже після пропуску процесуального строку.

по-друге, поновлення стосується відмінного кола строків.

Як правило, це строки порушення  провадження по справі. Мотивоване клопотання про поновлення пропущеного  строку має надійти протягом певного  строку від дати закінчення пропущеного  строку. Разом із таким клопотанням  деколи вимагають документ про сплату встановленого за поновлення строку збору.

Як видно із викладеного, процесуальні строки за своїм цільовим призначенням та обставинами адміністративної справи - різноманітні, тому у законодавстві  неможливо закріпити вичерпний  перелік процесуальних строків.

 

 

 

3. СКЛАСТИ ПРОЕКТИ ДОКУМЕНТІВ

 

Звернення в справах адміністративної юстиції 

 

До Вищої кваліфікаційної комісії  суддів

Петрова Дмитра Вячеславовича,

про притягнення до відповідальності суддів

у справі № 2а-376/11

 

ЗАЯВА

Після скасування ухвалою КААС від 19.10.2010 р. ухвали Дніпровського райсуду м. Херсон від 28.07.2010 р., справу № 2а-673/10 (№ 2а-376/11) за позовом ОСББ «Престиж» до КМДА було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В листопаді 2010 р. мною було подано заяву про вступ у цю справу третьою особою, а в січні 2011 р. подано позов зі самостійними вимогами на предмет спору. Однак, жодних судових повісток чи інших процесуальних документів я не отримував.

27.04.2011 р. було прийнято ухвалу Дніпровського райсуду м. Херсон (суддя Савицький О. А.) про залишення позову ОСББ «Престиж» без розгляду, про що я дізнався випадково. Мною було подано апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського райсуду м. Херсон від 27.04.2011 р. у справі адміністративної юрисдикції № 2а-376/11.

15.05.2011р. було прийнято ухвалу КААС (судді Файдюк В. В., Літвіна Н. М., Чаку Є. В.), якою ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Жодних судових повісток про апеляційний розгляд справи я не отримував і про це дізнався знов-таки випадково від представника КМДА, оскільки того ж дня, коли був присутнім на апеляційному розгляді іншої справи № 2а-9480/11/2670 за позовом Іванова В. В. до КМДА (після самовідводу суддів по цій справі і дотепер не призначено судового засідання). Зі змісту оголошення на залі судового засідання КААС № 4 (фотокопія додається) вбачається, що предметом розгляду цього дня була лише апеляційна скарга ВАТ «Універсам № 14».

Дії зазначених суддів є підставою  для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, оскільки підпадають під визначення ст. 83 Закону України № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», а саме:

істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані зокрема з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом;

невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

По розгляд справи у першій і  апеляційній інстанціях я взагалі  не повідомлявся, що є порушенням не тільки мого права на судовий захист у справі, особливості якої встановлені ст. 171 КАС, але й на гласність і відкритість судового процесу. Мені було відмовлено у самій можливості довести свої доводи суду. Жодного процесуального рішення за моїм позовом, поданим 31.01.2011 р. (самостійними вимогами) також не прийнято. Таким чином, мені фактично було відмовлено у доступі до правосуддя і не вжито жодного заходу щодо розгляду моїх самостійних вимог.

Прошу притягнути суддів Савицького О. А., Файдюка В. В., Літвіна Н. М., Чаку Є. В. до дисциплінарної відповідальності.

Всі відомості, подані у цій заяві  є правдивими, і я обізнаний  з тим, що у випадку поширення  мною неправдивої інформації я можу бути притягнутим до встановленої законом  відповідальності.

Додатки: процесуальні та інші документи, судові акти на арк.

31 жовтня 2012 р.

/ Петров Д. В./

 

 

Ухвала про повернення позовної заяви 

 

Україна

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

19 листопада 2012 року                                               Справа № 2-а-ХХХХХ/08,

Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Олейник І.П., розглянувши позовну заяву приватного підприємства «Хсом» до Херсонської державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Подана заява не відповідає вимогам, встановленим ст.106 КАС України. На цій підставі суддею було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначено недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлено строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслана позивачу. У встановлений строк позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.  

На підставі викладеного, керуючись  п. 1 ч. 3, ч. 4 ст.108 КАС України, –

УХВАЛИВ:

Повернути позовну заяву приватного підприємства «Хсом» до Херсонської державної податкової інспекції про визнання не чинним податкового повідомлення-рішення.

Копію ухвали невідкладно направити  позивачу.

Ухвала може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву. 

 

Скарга на постанову у справі про адміністративне правопорушення

 

До Апеляційного суду Херсонської  області 
73000, м. Херсон, пл. Свободи, 7 
через Дніпровський районний суд м. Херсон 
73000, м. Херсон, вул. Г. Чупринки, 69 
 
Іваненко Сергія Миколайовича, 
м. Херсон, вул. Любнська,23/7 
 
На постанову судді Гінди О. М  
Дніпровського районного суду м. Херсон 
від „10”лютого 2010р. 
у справі №14086 про притягнення до адміністративного

відповідальності Кульчицького С. М. за ст.124 КпАП України 

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

Зазначеною постановою мене визнано винним у тому, що ніби-то „21” грудня 2009р., керуючи автомобілем Сузукі, н/з ВС 7479 АМ в м. Херсон, по пр. Чорновола, 95 "Арсен" рухаючись заднім ходом, не переконався, що це буде безпечним, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ н/з ВС 2683 ВЕ. Своїми діями порушив п. 10.10 правил дорожнього руху.