Контрольная работа по "Безопасности жизнедеятельности". 153

1. Закон України "Про охорону  праці"

Поняття охорони праці  визначається ст.1 Закону України "Про  охорону праці"."Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних  і лікувально-профілактичних заходів  та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці".

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і  затверджений Президентом України  в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули  та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі  моменти, занотовані в Законі. Так, у  розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія  цього Закону (стаття 2), який поширюється  на всіх фізичних та юридичних осіб. Стаття 3 передбачає: якщо міжнародним  договором, на обов'язковість якого  дала згоду Верховна Рада України, встановлено  інші норми, ніж ті, що передбачені  законодавством України про охорону  праці, то застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної  політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці та ін.

У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати  працівника про умови праці; виплачувати  компенсацію за шкідливі умови праці; забезпечувати соціальне страхування  від нещасних випадків і профзахворювань  у Фонді соціального страхування  від нещасних випадків; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни  виробничих умов або пільг; забезпечувати  спецодягом та засобами індивідуального  захисту згідно з чинними нормативами  та умовами колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись  від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю та життю, та ін. У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі III "Організація  охорони праці" йдеться про  те, що роботодавець обов'язково створює  систему управління охороною праці  на підприємстві і забезпечує її функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня  охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про  здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з  охорони праці; проходити встановлені  законодавством медичні огляди. Працівник  несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служби охорони праці при кількості працюючих - 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах (відповідно до Типового положення про службу охорони праці). Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалісти за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Працівники служби мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи, зупиняти роботи виробництва, дільниці, машини або устаткування в разі порушень правил безпеки, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці на підприємстві, згідно з Тиловим положенням, може бути створена комісія з питань охорони праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер. Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб (відповідно до типового положення, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці). У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці. Фінансування загальнодержавних, галузевих, регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, визначених законодавством. Законом передбачено вносити в колективний договір, угоду соціальні гарантії для працівників підприємства з питань охорони праці (стаття 20) з визначенням їх фінансування. Будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці і, перед введенням у дію, повинні пройти експертизу (стаття 21). Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організовує роботодавець (стаття 22) відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У статті 23 передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також направлятися до органів державного управління і державного нагляду. Відповідно до Закону (стаття 24), можуть створюватися добровільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян, працівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці.

У розділі IV "Стимулювання охорони праці" йдеться про  економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним  договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V "Нормативно-правові  акти з охорони праці". До них  належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови  та інші документи на засоби праці  і технологічні процеси повинні  містити вимоги щодо охорони праці  і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється  на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ VI "Державне управління охороною праці" (стаття 32) визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет  Міністрів (забезпечує реалізацію державної  політики в галузі охорони праці); спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади; Рада міністрів  АР Крим, місцеві державні адміністрації  та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна  рада з питань безпеки життєдіяльності  населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр  України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять  єдину науково-технічну політику з  питань охорони праці, розробляють  і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають  із галузевими профспілками угоди з  питань охорони праці та ін. (стаття 33). Спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади з нагляду  за охороною праці здійснює контроль та комплексне управління охороною праці  на державному рівні, займається нормо-творчою діяльністю та ін. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.

Статті 34, 35, 36 містять положення  про повноваження Ради міністрів  АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Наукові дослідження з проблем  охорони праці (стаття 37) проводяться  науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими  установами та організаціями в межах  загальнодержавної та інших програм  із цих питань - науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими  установами та організаціями, вищими навчальними  закладами та фахівцями.

Розділ VII "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  з нагляду за охороною праці - Держпромгірнагляд (до середини 2005 р. Держнаглядохоронпраці); спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням  законодавства про охорону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання  в особі своїх виборних органів  і представників. У разі відсутності  профспілки громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діє  відповідно до типового положення.

Розділ VIII "Відповідальність за порушення законодавства про  охорону праці". За порушення законодавства  про охорону праці передбачено  штраф (стаття 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду  заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману  працю. Кошти від штрафів зараховуються  до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони  праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

Розділ IX "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня  його опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р.

Закон, прийнятий Верховною  Радою, приведено у відповідність  з Конституцією України, чинним законодавством (Законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності »).

Необхідно відзначити, що введена  відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»  єдина система соціального страхування  від нещасного випадку на виробництві, забезпечення державної політики щодо соціального захисту працюючих  знайшли відображення у даному Законі.

Міжнародне законодавство  про охорону праці являє собою  систему міжнародно-правових актів, спрямованих на захист працівників  від професійних ризиків. Цей  термін Міжнародне бюро праці визначає як "джерело небезпеки для життя  і здоров'я працівника, з яким він стикається у виробничому  середовищі під час виконання  ним своїх виробничих обов'язків". Закон України "Про охорону  праці" забезпечує перевагу норм міжнародних  договорів і угод, в яких бере участь Україна, над правовими нормами  законодавства України. Тобто, коли міжнародним договором або угодою, в якому бере участь Україна, передбачені  більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, то виконуються правила  міжнародного договору або угоди. Ця норма застосовується до всіх договорів, в яких бера участь Україна незалежно від їх форми і назви - договір, угода, конвенція, пакт, протокол або інші форми і які були ратифіковані Верховною Радою України.

Конвенції Міжнародної Організації  Праці, за якими Україна має міжнародне співробітництво у галузі поліпшення умов праці: №115 - про захист працюючих  від іонізуючої радіації, №155 - про  безпеку і гігієну праці та виробниче середовище, №148 - про захист працівників від професійного ризику, №174 - про обладнання машин захисними  пристроями.

2.1 Особливості ураження людини електричним струмом

Особливості ураження електричним  струмом:

- організм людини не наділений властивістю, за допомогою якої можна було б визначити наявність електроструму;

- електротравма може виникнути без безпосереднього контакту зі струмопровідниками, частинами устаткування (ураження через електричну дугу, крокову напругу);

- електричний струм, проходячи через тіло людини, діє не тільки в місцях контактів і на шляху проходження через організм, а й на центральну нервову систему, що спричиняє до ураження внутрішніх органів (порушення нормальної діяльності серця, зупинку дихання)

Ураження організму людини електричним  струмом залежить від:

-         сили струму, що проходить через тіло;

-         тривалість його дії;

-         шляху проходження через тіло;

-         індивідуальних особливостей організму людини;

-         стану приміщення, в якому експлуатується електроустановка;

-         площі контакту людини із струмоведучими частинами.

Неоднакова величина струму впливає  по різному на організм людини.

Сила електричного струму, що протікає через людину, є основним чинником, що визначає результат ураження електричним струмом. Значення напруги, під якою опинилася людина, і опір її тіла впливають на результат ураження людини лише в тій мірі, в якій напруга та опір людини визначають значення електричного струму, що протікає через людину.

Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним  струмом, поділяються на три групи: електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничого  середовища. Основні чинники електричного характеру - це величина струму, що проходить  крізь людину, напруга, під яку  вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму.

Величина струму, що проходить  крізь тіло людини, безпосередньо  і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють: 

- відчутний струм —  викликає при проходженні через  організм відчутні подразнення; 

- невідпускаючий струм — викликає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто провідник; 

- фібриляційний струм — при проходженні через організм викликає фібриляцію серця. Відповідно до наведеного вище: - пороговий відчутний струм (найменше значення відчутного струму) для змінного струму частотою 50 Гц коливається в межах 0,6-1,5 мА і 5-7 мА - для постійного струму;

- пороговий невідпускаючий струм (найменше значення не-відпускаючого струму) коливається в межах 10-15 мА для змінного струму і 50-80 мА - для постійного;

- пороговий фібриляційний струм (найменше значення фібриляційного струму) знаходиться в межах 100 мА для змінного струму і 300 мА для постійного.

Гранично допустимий струм, що проходить крізь тіло людини при  нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки, не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для  постійного. 
Величина напруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість ураження електричним струмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної до тіла напруги зменшується опір тіла людини. Останнє призводить до збільшення струму в мережі замикання через тіло людини і, як наслідок, до збільшення тяжкості ураження.  Гранично допустима напруга на людину при  нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна перевищувати 2-3В для змінного струму і 8 В для постійного.

 Тіло людини являє  собою складний комплекс тканин. Це шкіра, кістки, жирова тканина,  сухожилля, хрящі, м'язова тканина,  кров, лімфа, спинний і головний  мозок і т. ін. Електричний опір  цих тканин суттєво відрізняється.  Шкіра є основним фактором, що  визначає опір тіла людини  в цілому. Опір шкіри різко  знижується при ушкодженні її  рогового шару, наявності вологи  на її поверхні, збільшенні потовиділення,  забрудненні. Крім перерахованих  чинників, на опір шкіри впливають  щільність і площа контактів,  величина прикладеної напруги,  величина струму і час його  дії. Зі збільшенням величини  напруги, струму і часу його  дії опір шкіри, а також і  тіла людини в цілому падає.  Опір тіла людини залежить  від її статі і віку: у жінок  він менший, ніж у чоловіків,  у дітей менший, ніж у дорослих, у молодих людей менший, ніж у літніх. Спричиняється така залежність товщиною і ступенем огрубіння верхнього шару шкіри. Враховуючи багатофункціональну залежність опору тіла людини від великої кількості чинників, при оцінці умов небезпеки ураження людини електричним струмом опір тіла людини вважають стабільним, лінійним, активним і рівним 1000 Ом.

Частота і вид струму. Через  наявність в опорі людини ємнісної складової, збільшення частоти прикладеної  напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла людини і, як наслідок, збільшенням величини струму, який проходить через людину. Останнє  дає підставу вважати, що тяжкість ураження електричним струмом має зростати зі збільшенням частоти. Але така закономірність спостерігається тільки в межах частот 0...50 Гц. Подальше збільшення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, не супроводжується зростанням небезпеки ураження. При частотах 450-500 кГц вірогідність загальних електротравм майже зникає, але зберігається небезпека опіків дугових за рахунок проходження струму через тіло людини. При цьому струмові опіки спостерігаються на шкірі і прилеглих до неї тканинах — за рахунок поверхневого ефекту змінного струму.  
Як подразнюючий чинник постійний струм викликає подразнення в тканинах організму при замиканні і розмиканні струму, що проходить через людину. В проміжку часу між замиканням і розмиканням цієї мережі дія постійного струму зводиться, переважно, до теплової. Змінний струм викликає більш тривалі інтенсивні подразнення за рахунок пульсації напруги. З цієї точки зору, змінний струм є небезпечнішим. В дійсності, ця закономірність зберігається до величини напруги 400-600 В, а при більшій напрузі постійний струм більш небезпечний для людини. 

Основними чинниками неелектричного характеру є шлях струму через  людину, індивідуальні особливості  і стан організму людини, тривалість  дії струму, раптовість і непередбачуваність дії струму. 

Шляхи проходження струму в тілі людини називають петлями струму. Індивідуальні і психофізіологічні особливості людини значно впливають на результат ураження електричним струмом. Характер впливу струму однієї і тієї ж величини залежить від маси тіла людини, її фізичного розвитку, віку, самопочуття. Постійний струм біля 4-5 раз безпечніше змінного з частотою 50 Гц. Постійний струм у порівнянні зі змінним того ж значення, коли проходить через тіло людини викликає слабкіші скорочення м'язів і менш несприятливі відчуття. Але це справедливо тільки для напруги до 500 В. Умовно безпечною є напруга у 12 В, але залежно від сили струму, опору організму людини та інших індивідуальних особливостей, терміну дії, умов виробництва та навколишнього середовища напруга у 12В може стати небезпечною.

Експериментально і практично  доведено, що шлях проходження струму в тілі людини відіграє суттєву роль в наслідках ураження. Особливо небезпечним  єураження людей у тому випадку, коли людина торкається до струмопровідних пристроїв верхньою половиною тіла, де на шляху протікання струму лежать життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок.

Якщо струм проходить іншим  шляхом, дія його на життєво важливі  органи може бути лише рефлекторною, а  не безпосередньою. При цьому небезпека ймовірностіважкого ураження різко зменшується. Крім того, оскільки шлях струму визначається місцем прикладання струмопровідних частин до тіла людини, вплив його на наслідок ураження проявляється ще і тому, що опір шкіри на різних ділянках різний.

Шлях струму через тіло людини суттєво впливає на тяжкість ураження. Особливо небезпечно, коли струм  проходить через життєво важливі  органи і безпосередньо на них  впливає. . До індивідуальних особливостей організму, які впливають на тяжкість ураження електричним струмом, при  інших незмінних чинниках належать: чутливість організму до дії струму, психічні особливості та риси характеру  людини (холерики, сангвініки, меланхоліки, флегматики). 
Тривалість дії струму. Зі збільшенням часу дії струму зменшується опір тіла людини за рахунок зволоження шкіри від поту та електролітичних процесів в тканинах, поширюється пробій шкіри, послаблюються захисні сили організму, підвищується вірогідність збігу максимального імпульсу струму через серце з фазою Т кардіоциклу (фазою розслаблення серцевих м'язів), що, в цілому, призводить до більш тяжких уражень.

Чинник раптовості дії  струму. Вплив цього чинника на тяжкість ураження обумовлюється тим, що за несподіваного потрапляння  людини під напругу захисні функції  організму не налаштовані на небезпеку. Експериментально встановлено, що якщо людина чітко усвідомлює загрозу  можливості потрапити під напругу, то у разі реалізації цієї загрози  значення порогових струмів на 30-50% вищі. І, навпаки, якщо така загроза не усвідомлюється, і дія струму проявляється несподівано, то значення порогових струмів будуть меншими.  
Чинниками виробничого середовища, які впливають на небезпеку ураження людини електричним струмом, є температура повітря в приміщенні, вологість повітря, запиленість повітря, наявність у повітрі хімічно активних домішок тощо. За чинниками виробничого середовища ПУЭ виділяють такі типи приміщень: 

- гарячі, температура в  яких впродовж доби перевищує 35 С; 

- сухі, відносна вологість  в яких не перевищує 60%, тобто  знаходиться в межах оптимальної  за гігієнічними нормативами; 

- вологі, відносна вологість  в яких не перевищує 75%, тобто  знаходиться в межах допустимої за гігієнічними нормативами;

- сирі, відносна вологість  в яких більше 75%, але менше вологості насичення;

- особливо сирі, відносна  вологість в яких близька до  насичення, спостерігається конденсація  пари на будівельних конструкціях, обладнанні;

- запилені, в яких пил  проникає в електричні апарати  та інші споживачі електроенергії  і осідає на струмовідні частини, при цьому такі приміщення діляться на приміщення зі струмопровідним і неструмопровідним пилом;

- приміщення з хімічно  агресивним середовищем, яке призводить  до порушення ізоляції, або біологічним  середовищем, що у вигляді плісняви  утворюється на електрообладнанні.

Дія електричного струму на організм характеризується такими основними вражаючими факторами:

—                       електричним ударом, що збуджує м'язи тіла та приводить до судорог, зупинці дихання рця;

—                       електричним опіком, який виникає у результаті виділення і сетепла при проходженні струму через тіло людини.

—                       в залежності від параметрів електричного ланцюга і стану людини може виникнути почервоніння шкіри, опік з утворенням міхурів, обвуглюванням тканин. при розплавлюванні металу відбувається металізація шкіри з проникненням у неї шматочків металу.

—                       дія струму на організм зводиться до нагрівання, електролізу і механічному впливу. це може служити поясненням важких наслідків електротравми за інших рівних умов. особливо чутлива до електричного струму нервова тканина і головний мозок. механічна дія струму приводить до розриву тканин, розшаруванню, ударної дії випаровування рідини з тканин організму.

—                       при термічній дії відбувається перегрів і функціональний розлад органів на шляху проходження струму.

—                       електролітична дія струму виражається в електролізі рідини в тканинах організму, зміні складу крові.

—                       біологічна дія струму проявляється в роздратуванні і перенапрузі нервової системи.

2.2 Причини ураження електричним струмом

Аналіз нещасних випадків, зв'язаних з дією електричного струму, дозволяє виявити основні причини, які можна об'єднати в групи: 1) Випадковий дотик до струмоведучих  частин, які знаходяться під напругою, при проведенні ремонтних робіт, або з-за несправності захисних засобів, з-за помилок. 2) Поява напруги на металевих частинах виробничого  устаткування (огородженнях, корпусах, кожухах), що можливо в результаті пошкодження ізоляції струмоведучих  частин електроустаткування з проводом, що знаходиться під напругою; замикання  фази на землю. 3) Помилкове підключення  устаткування під напругу під  час проведення на ньому ремонтно-профілактичних робіт; замикання між відключеними і струмоведу-чими частинами, що знаходяться під напругою; розряд блискавки безпосередньо в установку або поблизу неї. 4) Виникнення крокової напруги на поверхні землі, на якій знаходиться людина. Це може бути результатом замикання проводу на землю, несправностей у пристроях робочого або захисного заземлення, занулення. Важливою загальною причиною поразок струмом є незнання правил поводження з злектронебезпечними об'єктами та умов їх експлуатації. Наприклад неврахування характеристик приміщення - його вологості, температури, запилованості.

Основними причинами електротравматизму є:

— недостатня навченість, несвоєчасна  перевірка знань та присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки;

— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та техніки  безпеки електроустановок;

— неправильна організація  праці;

— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них;

— порушення правил виконання  робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній  зв'язку;

— несправність ізоляції, через  що металеві неструмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;

— обрив заземлювального  провідника;

— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт;

— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;

— низька якість з'єднань та ремонту;

— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на ділянці  з точками різного потенціалу („крокова напруга");

— ремонт обірваного нульового  провідника повітряної лінії при  невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

— живлення декількох споживачів від загального пускового пристроя з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;

— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття напруги) в неробочі періоди;

— виконання робіт без  індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного  випробування;

— невиконання періодичних  випробувань, зокрема перевірок  опору ізоляції (електромереж, обмоток  електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв;

— користування електроустановками, опір ізоляції котрих не перевищує  нормативних значень; використання електроустановок кустарного виготовлення, виготовлених з порушенням вимог  правил електробезпеки (зокрема, розподільними  та пусковими пристроями, електропечами);

— некваліфікований інструктаж робітників, котрі використовують ручні  електричні машини;

— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП  або виконавців робіт;

— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань,тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.

Ці причини можна згрупувати за наступними чинниками:

— дотик до струмоведучих  частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції  та монтажу електрообладнання;

— дотик до неструмоведучих частин, котрі опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів;

— помилкове подання напруги  в установку, де працюють люди;

— відсутність надійних захисних пристроїв.

3. Порядок користування вуглекислотним  вогнегасником

Серед первинних засобів  пожежогасіння найважливіша роль відіграють вогнегасники. Встановлено, що з використанням вогнегасників найчастіше успішно ліквідують загоряння протягом перших 4 хв з моменту їх виникнення, тобто до прибуття пожежних підрозділів. 

Встановлено чотири класи  пожежі, а також їх символи:

клас A - горіння твердих  речовин, переважно органічного  походження, горіння яких супроводжується  тлінням (деревина, текстиль, папір);

клас B - горіння рідких рідин  або твердих речовин, які розтоплюються;

клас C - горіння газоподібних речовин;

клас D - горіння металів  та їх сплавів.

Крім цих чотирьох класів Правилами пожежної безпеки в  Україні введено ще додатковий п'ятий клас (E), прийнятий для позначення пожеж, пов'язаних з горінням електроустановок.

Символи класів пожежі вказуються на корпусах вогнегасників. 
Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для захисту об'єкта здійснюється згідно з чинними Типовими нормами належності вогнегасників та галузевими правилами пожежної безпеки.

За видом вогнегасної  речовини вогнегасники поділяються  на:

- водяні вогнегасники;

- водопінні вогнегасники;

- порошкові вогнегасники;

- газові вогнегасники (вуглекислотні, хладонові) ;

- комбіновані вогнегасники.

 
 Вуглекислотні вогнегасники застосуються, як правило, для гасіння пожежі класу B (горіння рідких речовин) й електроустаткування (Е), що знаходиться під напругою до 1000 В .

Гасіння електрообладнання, що знаходиться під напругою 
Можливе застосування порошкових або газових, у тому числі вуглекислотних, вогнегасників при напрузі до 1000 В. Гасіння здійснюється з відстані не менше 1 м. При гасінні силового та освітлювального обладнання, що знаходиться в шафах, вогнегасну речовину необхідно подавати всередину шафи. Для забезпечення безпеки та попередження повторних загорянь електрообладнання необхідно при першій можливості знеструмити. Після цього доцільно догасити вогнегасником на водній основі.

Під час гасіння пожежі і класу B розтруб має бути спрямований  в основу вогнища пожежі, що знаходиться  найближче до оператора. Під час  гасіння оператор зобов'язаний виконувати рухи розтрубом з боку в бік, пересуваючись  уперед. При гасінні електроустаткування  тактика аналогічна користуванню порошковими  вогнегасниками.