Контрольная работа по "Экономика". 10

1.Платіжний баланс як відображення результатів участі країни у міжнародній ЕД:

З макроекономічного погляду головним критерієм ефективності міжнародної економічної діяльності є її вплив на динаміку реального зростання ВВП як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі.

Платіжний баланс — це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн.

Усі зовнішньоекономічні операції обліковуються за принципом подвійної бухгалтерії. Тобто, грошові доходи, які надходять від експорту, оприбутковуються зі знаком "плюс" (як прибуток), а виплати, що перераховуються за кордон за імпортні операції, записуються в платіжний баланс зі знаком "мінус" (як витрати). Різниця між доходами й витратами із зовнішньоекономічних операцій називається "сальдо платіжного балансу". Воно може бути позитивним або негативним. В останньому випадку держава буде мати "дефіцит платіжного балансу", що може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу національної валюти.

Україна розробляє платіжний баланс за схемою й методикою Міжнародного валютного фонду. Він включає: торговельний баланс; платежі та надходження за послуги, некомерційні платежі, доходи від зарубіжних інвестицій, рух довгострокового та короткострокового капіталів і валютних резервів.

З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту. Він охоплює всі доходи, які отримують громадяни держави від фізичних та юридичних осіб з інших держав, та усі виплати, які роблять резиденти певної держави назовні.

Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення умов функціонування економіки в цілому, оптимізації міжнародної економічної діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди, проводячи макроекономічну політику, повинні враховувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів.

Платіжний баланс є результуючим записом усіх міжнародних економічних операцій для певної країни. Інакше кажучи, йдеться про всі угоди та трансакції між резидентами та нерезидентами протягом певного періоду.

Платіжний баланс можна поділити, так би мовити, вертикально, виділивши дві його половини — дебет і кредит. У першому випадку маємо приплив благ (товарів та послуг) до певної країни за зворотного руху платіжних засобів. У другому — відплив благ, за що резиденти країни отримують відповідні платежі.

2. Що таке світове  господарство? Які його характерні  риси?

Світове господарство є своєрідним середовищем, у якому відбуваються міжнародні економічні зв’язки між країнами та будь-яка міжнародна економічна активність підприємницьких структур, а також окремих людей.

Світове господарство — це динамічна система взаємозв’язаних національних економік та відносин між належними до них суб’єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Світове господарство реалізується в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам підприємницьких та державних структур.

Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

1. розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;
2. зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
3. економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
4. виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу.

3. яка структура світової  економіки? назвіть форми міжнародної  ЕД

Світова економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.

Суб'єктами світової економіки є: національні господарства, регіональні (зональні) інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, банки, холдинги і т. ін.). Для суб'єктів характерні як взаємодія, так і протистояння.

Галузева структура економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином:

1. Промисловість.

2. Сільське господарство.

3. Будівництво.

4. Виробнича інфраструктура.

5. Невиробнича інфраструктура (сфера  послуг).

Міжнародна економічна діяльність — це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.

Міжнародна економічна діяльність, так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність.

У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародної економічної діяльності:

1) міжнародна торгівля;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технології;

5) міжнародні валютно-фінансові  та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна інтеграція.

Усі форми міжнародної економічної діяльності взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерні:

1) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

2) зростання масштабів міграції робочої сили;

3) прискорення й розширення інтеграції економік країн і регіонів;

4) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

5) розвиток сфери послуг;

6) об'єднання зусиль у вирішенні  глобальних економічних проблем.

4.взаємозв'язок курсу національної валюти та стану платіжного балансу україни

Валютний ринок реагує на стан платіжного балансу зміною курсу валюти. Звичайно після офіційного повідомлення про зростаючий дефіцит поточного балансу відбувається падіння курсу національної валюти, оскільки, з одного боку, збільшується пропозиція національної валюти за кордоном і зменшується попит на неї, з іншого боку - відбувається збільшення попиту на іноземну валюту в даній країні.

5.методи вирівнювання платіжного балансу

Платіжний баланс — це результуюча сума усіх міжнарод-них грошових угод та платежів, які здійснюються між рези-дентами певної країни, у тому числі між усіма верствами на-селення, комерційними структурами та державними устано-вами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резиден-тами інших країн.

З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту.

Вирівнювання платіжного балансу є головною політико-економічною метою, тому що невирівняний платіжний баланс може мати небажані економічні та політичні наслідки.

Платіжний баланс є одним із об’єктів державного регулювання. Це обумовлено такими причинами:

• нерівноваженістю платіжного балансу, що проявляється у значному дефіциті в одних країнах і значному активному сальдо в інших;
• після відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє дуже слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу потребує цілеспрямованих державних заходів;
• в умовах глобалізації господарських зв’язків зросло значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Його врівноваження входить до основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного зростання, стримуванням інфляції та безробіття.

Матеріальна основа регулювання платіжного балансу: офіційні золотовалютні резерви; національний дохід, що перерозподіляється через державний бюджет; пряма участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника; регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю.

Вирівнювання платіжного балансу - найважливіша мета економічної політики будь-якої країни. Це обумовлено такими міркуваннями:

• вирівнювання платіжного балансу є бюджетним обмеженням для країн, задіяних у міжнародному поділі праці, й порушення його означає, що економічні суб'єкти країн-учасниць зовнішньої торгівлі не можуть повністю використати переваги міжнародного поділу праці;

• вирівнювання платіжного балансу сигналізує підсистемам народного господарства про нестачу іноземної валюти;

• заходи, що впливають на платіжний баланс, такі як операції, індуковані платіжним балансом, чи митні тарифи, призводять до неоптимального розподілу факторів виробництва між країнами;

• державне регулювання валютного курсу неточно сигналізує про бюджетне обмеження країни і призводить до неоптимального використання факторів виробництва.

6.які економічні  і політичні наслідки може  мати відємне сальдо платіжного балансу?

Платіжний баланс — це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами на-селення, комерційними структурами та державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн.

З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту.

Вирівнювання платіжного балансу є головною політико-економічною метою, тому що невирівняний платіжний баланс може мати небажані економічні та політичні наслідки.

Одним із наслідків світової фінансової кризи для України є погіршення стану її платіжного балансу, а точніше виникнення ситуації, коли платежі перевищують валютні надходження.

Для країн, що розвиваються, вважається загрозливим від’ємне сальдо поточного рахунку, що перевищує 2-3% від ВВП. Різноманітні особливості платіжних дисбалансів можна підсумувати таким чином:

1.    Ймовірність  критичного погіршення платіжного  балансу підвищується тривалим  підтримання від’ємного сальдо  поточного рахунку, невисокими валютними  резервами та несприятливими  умовами торгівлі. Менш ризиковими  є країни зі значною зовнішньою  допомогою та переважно приватним  зовнішнім боргом.

2.    Поновлення економічного  зростання відбувається швидше  у відкритіших економіках та країнах з меншим  початковим завищенням RER.

3.    Погіршення платіжного  балансу не завжди супроводжується  виникненням валютної кризи. Тобто , девальвація грошової одиниці  та платіжний дисбаланс є порівняно  самостійними явищами.

4.    У країнах, що  розвиваються, немає зв’язку між  сальдо поточного рахунку і  доходом. Рівновага платіжного балансу  відчутніше залежить від потоків  капіталу та інших зовнішніх  чинників, як умови торгівлі чи  настрої іноземних інвесторів.

у випадку погіршення сальдо платіжного балансу варіанти реакції національних урядів передбачають: а)заміщення імпорту, б) стимулювання експорту, в) рестрикцій ні зміни у фіскальній і монетарній політиці, г) зовнішнє фінансування.

7. які держави є постійними й незмінними економічними партнерами України у сфері міжнародної економічної діяльності протягом її функціонування у світогосподарському середовищі як незалежної держави?

Економічні взаємозв’язки України з іншими державами світу відбуваються на двох рівнях: на рівні діяльності у міжнародних організаціях і на рівні двосторонніх відносин. Україна бере активну участь у роботі головного економічного органа ООН – Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР), а також в ЮНІДО, ЮНКТАД та інших органах, пов’язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до могутніх і впливових з точки зору ролі в світовій економіці організацій, таких як: Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Всесвітній банк.

МВФ є найбільшим серед організацій кредитором України, його частка становить 60%. Кредити МВФ спрямовані на економічну трансформацію в Україні, насамперед, на покриття дефіцитів платіжного балансу й погашення внутрішнього боргу.

Україна є членом Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР) та Багатосторонньої агенції з гарантування інвестицій (БАГТ).

Кошти, що надходять від Всесвітнього банку, спрямовані на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо.

Україна розвиває співробітництво з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). Позики ЄБРР використовуються на розвиток виробництва, підтримку приватних малих і середніх підприємств. Ця організація інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти і газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти в фінансову сферу України. ЄБРР працює на комерційній основі, кредити надаються на умовах ринкових ставок.

У зв’язку з поширенням процесу регіоналізації в світі Україна підтримує економічні зв’язки на регіональному рівні з країнами-сусідами. Ці зв’язки мають макрорегіональний (у формі великих інтеграційних міждержавних об’єднань) і мезорегіональний (у формі прикордонного співробітництва) характер.

На макроекономічному рівні Україна є членом інтеграційних об’єднань – СНД, ОЧЕС та ГУАМ. Для України економічний простір СНД є потенційно широким ринком збуту українських товарів і джерелом постачання необхідної сировини, машин, обладнання, товарів широкого вжитку. Значна частина зовнішньої торгівлі України орієнтується на ринки СНД. На них припадає 38% українського експорту та 42% імпорту, тоді як на європейські країни відповідно 30% та 38%. Особливо важливим для України є співробітництво з Росією, Туркменістаном та іншими державами.

У 2008 р. Україна стала членом СОТ, внаслідок чого перспективи інтеграції України в ЄС значно покращились.

На сучасному етапі стратегічне партнерство України та ЄС набуває інноваційних форм. Міжнародні економічні зв’язки України з іншими країнами світового співтовариства відкривають нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва.

8. які переваги  мають підприємства що беруть  участь в міжнародній економічній  діяльності

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому — весь господарський механізм України постає невід’ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

Міжнародна економічна діяльність — це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових капіталовкладеннях.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.

3. Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди.

4. Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.

Взаємозвязок стану платіжного балансу та курсу національної валюти

Валютний ринок реагує на стан платіжного балансу зміною курсу валюти. Звичайно після офіційного повідомлення про зростаючий дефіцит поточного балансу відбувається падіння курсу національної валюти, оскільки, з одного боку, збільшується пропозиція національної валюти за кордоном і зменшується попит на неї, з іншого боку - відбувається збільшення попиту на іноземну валюту в даній країні.

Однак можуть бути ситуації, за яких дефіцит торговельного балансу і балансу поточних операцій супроводжується підвищенням курсу національної валюти.

Така ситуація у 80-х роках склалась у США внаслідок переплетення ряду чинників, як внутрішніх, так і зовнішніх. За умови швидкого зростання дефіциту поточного балансу курс долара підвищувався, оскільки діяв ряд чинників, які викликали його зростання.

Основною причиною подорожчання долара було відносне підвищення відсоткових ставок, викликане дефіцитом федерального бюджету. Згадаймо, що курс валюти залежить від відсоткових ставок.

Позики держави для фінансування дефіциту свого бюджету збільшували попит на гроші, що сприяло зростанню відсоткових ставок. Водночас з метою приборкання інфляції проводився курс на зменшення грошей в обігу, що, природно, призводило до зниження пропозиції грошей і збільшенню відсоткових ставок.

Внаслідок підвищення реальних відсоткових ставок США стали привабливими для інвестиційної діяльності іноземців. Попит на долари, призначені для капітальних вкладень, збільшився, сприяючи зростанню його вартості. Відносно низький рівень інфляції підтримував високий попит іноземних інвесторів на долари, тому що більш низька інфляція означає більш високу реальну норму прибутку на інвестиції. Подорожчання валюти скорочує експорт і збільшує імпорт, тобто є основою дефіциту торговельного балансу.

Далі, зростання курсу долара означало, що валюта інших країн обходилась американцям дешевше, а долари коштували дорожче для іноземців. Внаслідок цього іноземні товари стали для американців дешевшими і це збільшило імпорт, а американські товари для іноземців подорожчали, і це призвело до падіння експорту. Крім того, в цей період діяв такий чинник, як відносно більш високе зростання американської економіки, а, отже, і національного доходу. А експорт і імпорт країни знаходиться в прямій залежності від відносного рівня національного доходу.

Дещо інакше складається ця взаємодія в найменш розвинутих країнах. Передусім, в цих країнах інші причини дефіциту платіжного балансу, ніж у промислово розвинутих країнах. Неоднакові вони і всередині цієї групи країн. Різними є матеріальні та соціально-культурні передумови і можливості вирішення проблем, що викликають дефіцит платіжного балансу.

Причини дефіциту платіжного балансу, а також низька інтернаціональна вартість валюти найменш розвинутих країн більш глибокі. Вони пов'язані, насамперед, з низькою продуктивністю праці, загальною слабкістю економічної структури цих країн, з наявністю серйозних диспропорцій у виробництві. Сьогодні мова йде про "кризу заборгованості", нездатність ряду країн здійснити платежі за наданими їм позиками. Кон'юнктура світового ринку для зовнішньої торгівлі найменш розвинутих країн вкрай несприятлива.

Економічно відсталі країни за характером причин дефіциту платіжного балансу, низькою інтернаціональною вартістю своєї валюти в цілому є схожими. Тому можливі шляхи виходу зі стану зовнішньої заборгованості і зміцнення національної валюти в значній мірі однакові.

Це, насамперед, структурна перебудова народного господарства, спрямована на активізацію економічного зростання. Вирішення цього завдання вимагає припинення відпливу капіталу з країни і залучення іноземних інвестицій. Розвиток власного виробництва необхідних товарів і залучення іноземного капіталу для створення підприємств, що виготовляють продукцію, яка замінює необхідний імпорт, дозволяє збалансувати платіжний баланс без падіння рівня життя населення країни. Але для цього треба зняти такі перешкоди на шляху інвестицій, як відсутність єдиного соціально-економічного простору; високі темпи інфляції; довільна, громіздка, несправедлива податкова система, яка стримує стимули до роботи та інвестування; широке розповсюдження корупції і хабарництва; відсталий менеджмент; відсутність адекватної інфраструктури; відстала матеріальна база освіти і охорони здоров'я. Істотною перешкодою на шляху інвестицій є низький рівень доходу на душу населення, за якого практично нема ні можливості, ні стимулів відкладати заощадження.

Визначення:

Міжнаро́дний по́діл пра́ці — вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва. Процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. Процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Індустріально розвинуті країни посідають провідне місце в міжнародному поділі праці. Особливо активна діяльність транснаціональних корпорацій США та Канади, Японії, Німеччини, Великої Британії, Франції. Країни, що розвиваються, виступають у якості постачальників ресурсів для промислово розвинутих країн.

Міжнародна спеціалізація – це форма розподілу між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва проходить на основі процесу концентрації національного виробництва. З іншої сторони на основі виділення окремих виробництв в самостійні технологічні процеси: окремі галузі та підгалузі.

В процесі міжнародної спеціалізації відбувається обмін товарами, послугами, науково-технічними знаннями.

Міжнародна спеціалізація розвивається по двох напрямах: виробничому; територіальному;

Виробничий напрям поділяється на міжгалузеву та внутрігалузеву спеціалізацію окремих підприємств, окремих компаній.

Територіальний напрям поділяється на спеціалізацію окремих груп країн, та окремих регіонів по виробництву певної продукції.

Основними видами міжнародної виробничої спеціалізації є: предметна; подетальна; технологічна;

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50—60-ті роки ця форма діяла вже на рівні пер­винних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спе­ціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах здніеї й тієї ж галузі.

Міжнародна економічна діяльність — це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з вик