Контрольная работа по "Экономике". 339

Теоретичне питання

Характеристика  ринкової інфраструктури, її основних елементів.

Проблема формування ринкової інфраструктури надзвичайно актуальна  для країн з перехідною економікою, у тому числі для України. Термін «ринкова інфраструктура» став застосовуватися  в українській економічній літературі порівняно недавно. Це не дивно, тому що потреба в інфраструктурі ринкового  типу поза ринковою економікою не може не тільки реалізуватися, але і взагалі  існувати.

У той же час не розробленість  проблеми ринкової інфраструктури в  економічній науці України створює  чималих труднощів і для господарської  практики, оскільки вона дотепер позбавлена системи обґрунтованих рекомендацій зі створення адекватної умовам України  інфраструктури, що враховує як світовий досвід, так і наші особливості.

Проблема інфраструктури ринку - одна з центральних у державній  політиці розвитку малого підприємництва, що одержала своє відображення в багатьох урядових документах (наприклад, у постанові  Кабінету Міністрів від 29 січня 1997 року № 86 і інші). Однак ця проблема не зважується і залишається однієї із самих актуальних. Подібна неуважність  до інфраструктури є ознакою відповідного до неї відносини. Тому однією з умов зміни такого відношення є глибока  наукова розробка даної проблеми. Для цього потрібно чітко сформулювати поняття і сутність ринкової інфраструктури, її види і функції, що і є головною метою даної роботи.

Формування ринкових відносин в Україні передбачає становлення  нової господарчої інфраструктури, яка неодмінно включає біржовий ринок. Ще кілька років тому і в  Україні на біржу покладались  великі надії. Її проголошували основним барометром ринку сільськогосподарської  продукції та цін на неї. Але результати торгів за два роки функціонування українських бірж (1995-1996 р.р.) не виправдали сподівань. Значною мірою це пояснюється  ставленням органів державної влади  до ролі і значення біржі у ринковій інфраструктурі аграрного сектора  України.

Розвиток біржового ринку, як свідчить аналіз, на початковому  етапі стимулювала держава. Указ Президента України від 18. 01. 95р. №63 /95 “Про заходи щодо реформування аграрних відносин передбачав створення в  Україні системи аграрних бірж. Але  це призводить до великих проблем. Виникли  проблеми біржової торгівлі, внутрішнього ринку. Влада почала вносити зміни  щодо законів.

Але в цьому разі найкраще розвязання проблеми - повне усунення держави від втручання в ринкові  механізми. Тоді був би забезпечений вільний рух товарів, вільне ціноутворення, а ринок усе відрегулював би. Біржі стали б справжніми елементами ринкового маркетингу.

На прикладі цих задач, досліджень і мети формування ринкових відносин, розвиток біржового ринку, ринку сільськогосподарської продукції, нової господарської інфраструктури, ми повинні розглянути в цій роботі.

1. Аналіз  поняття «Інфраструктура ринку»

Під сучасним ринком розуміють  будь-яку систему, що дає можливість покупцям і продавцям робити вільних  купівлю-продаж товарів. Ринкова структура  може виступати в різних формах. Це може бути традиційний ринок на міській площі; товарна, фондова, валютна  чи біржі біржа праці; газетні  оголошення типу “продаюся-купую”; інформаційно-комп'ютерні системи купівлі-продажу товарів  і т.д. Існують безліч видів ринків, головні з який можна згрупувати по наступним трьох ознаках.

Таблиця 1 - Основні  види ринків

з погляду відповідності  чинному законодавству	по економічному призначенню  об'єктів ринкових відносин	по просторовій ознаці
- легальний ринок - тіньовий ринок	- споживчий ринок - ринок капіталів - ринок робочої сили - ринок інформації - фінансовий ринок - валютний ринок і ін.	- місцевий ринок -національний ринок -міжнародний регіональний ринок - світовий ринок

Кожний з цих ринків, у свою чергу, можна розділити  на складові елементи. Так ринок  засобів виробництва включає  ринок землі, верстатів, кормів, газу і т.д. ; ринок інформації - ринки  науково-технічних розробок, ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринки-ринки  цінних паперів, банківських позичок  і інших кредитних ресурсів.

2. Елементи інфраструктури ринку

Ринкова інфраструктура містить  у собі велика кількість елементів, що тісно зв'язані між собою  й у сукупності відіграють важливу  роль в економіці.

Ринкова інфраструктура виступає як інституціоналізована трансакція, тому з цього випливає, що першим її елементом є відповідні інститути, у яких утворяться трансакції. Їх можна  розділити на двох груп - інститути  загального призначення і спеціальні інститути. Діяльність інститутів загального призначення звичайно не зводиться  до виконання тієї чи іншої функції  в складі ринкової інфраструктури, а припускає також участь у  реалізації й інших задачею і  цілей, особливо якщо врахувати, що багато хто з цих елементів належать державі і використовуються не тільки в бізнесі в комерційних цілях. Ці інститути орієнтовані на переважну  взаємодію або з товарними, або  з грошовими потоками.

Товарні потоки і потоки послуг циркулюють як між виробниками, так і між виробниками і  споживачами. До числа основних загальних  інститутів ринкової інфраструктури в  цій частині ринкової економіки  відносяться: дороги (автомобільні і  залізні); порти (річкові, морські); аеродроми; вантажний і пасажирський транспорт (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний, трубопровідний, метрополітен), у тому числі в  містах; склади (у тому числі митні); підприємства зв'язку; житлово-комунальне господарство. З відомою часткою  умовності до інститутів загального характеру можна віднести підприємства, що випускають засоби повідомлення й  устаткування для складів, портів і  т.п. Характер цієї частини інститутів інфраструктури уможливлює не тільки їхнє військове використання державою в разі потреби (звідси - зацікавленість держави в їхньому розвитку), але  і їхню чи приватизацію комерційної  використання державою. Інститути спеціального характеру представлені як приватними структурами, що веде роль серед який грають товарні біржі і торгова  мережа, що включає підприємства оптової  і роздрібної торгівлі, так і державою в особі митних органів і інших  регулюючих і контролюючих інстанцій.

Грошові потоки проходять  через відповідні фінансово-кредитні інститути, що, на відміну від натурального господарства, у силу самої природи  грошових потоків існують тільки в ринковій економіці. Грошова форма  капіталу є самі універсальні і знеособлені, пронизуючі всі сторони життя  сучасного суспільства й об'єднуючої всі її сфери. При характеристиці інститутів грошового ринку більш  доцільно провести розходження між  приватними і державними інститутами, тобто розмежувати їх за критерієм  форми власності, а не функціональної ширини.

З приватних інститутів ключову  роль у фінансово-кредитній системі  грають банки як універсальні інститути  грошового ринку. Розвитим елементом  сучасної ринкової інфраструктури є  небанківські фінансово-кредитні інститути, що носять у більшому ступені не універсальний, а спеціалізований  характер. Серед них виділяються  страхові компанії і пенсійні фонди, діяльність яких сприяє оптимізації  розвитку ринкової економіки завдяки  зменшенню ризику підприємницької  діяльності. У підсистемі фондового  ринку виділяються фондові біржі і фінансові посередники - торговці цінними паперами, інвестиційні фонди і компанії, трастові компанії (довірчі суспільства), а також депозитарії, реєстратори і т.п.

Держава в цій частині  ринкової інфраструктури представлено, насамперед, центральним банком і  податковими службами.

Говорячи про інституціональної  складової ринкову інфраструктуру, слід також зазначити особливу роль такого елемента інфраструктурного  забезпечення ринку ресурсів, як інститути  функціонування ринку праці. Їхній  розвиток прямо зв'язаний з однієї з ключових макроекономічних проблем - забезпеченням повної зайнятості. Випливає однак відзначити, що механізм функціонування цього сектора ринкової інфраструктури не зводиться до діяльності державних служб працевлаштування і перепідготовки кадрів, оскільки соціальна політика сучасної держави  не зводиться до боротьби з безробіттям, а орієнтована на створення всього комплексу умов для розвитку людини, включаючи системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, утворення, культури - як частки, так і державні. Тут можна говорити, з одного боку, про службу перепідготовки кадрів як про елемент ринкової інфраструктури, щодо самостійної й орієнтований не тільки на потребі чисто ринку, приватного сектора економіки, але  і на так називаний суспільний сектор.

У цілому інституціональна складова утворить найбільш важливий елемент ринкової інфраструктури, що виражає її сутність, найбільш відчутна, і яка є класичною формою її прояву. Однак, при всій його винятковій важливості, ринкова інфраструктура не зводиться тільки до нього. Справа в тім, що інституціональний елемент  у більшій мері підпадає під пасивну  функцію ринкової інфраструктури, виступаючи в якості її матеріального носія. У той же час потрібно щось таке, що реалізувало б активну функцію  ринкової інфраструктури. У якості цього «щось» виступає інформація про  процеси, що відбуваються в надрах ринкової інфраструктури, своєрідні сигнали  зворотного зв'язку ринкової інфраструктури з всією економічною системою. От чому другим елементом сучасної інфраструктури ринку є інформаційні мережі і потоки, а також інститути, що забезпечують (включаючи засобу масової інформації, мережі Internet, інформаційний  і рекламний бізнес), завдяки яким вона може існувати як єдине ціле, не тільки направляючи функціонування ринкової економіки, але і сприяючи оптимізації руху товарно-грошових потоків. Поза інформаційним складової  ринкового інфраструктура не може існувати, оскільки в міру розвитку економіки  виробництво і поширення інформації поступово заміщає традиційне виробництво  матеріальних благ. Саме єдність інституціональної  й інформаційний складових утворить так називаний внутрішній зміст  ринкової інфраструктури.

Інформаційна складова виконує  важливу роль - вона забезпечує зв'язок між ринкової інфраструктури з зовнішнім  середовищем, якийсь для неї виступає вся інша частина економічної  системи. Але інформація йде не тільки з ринкової інфраструктури зовні, а  і повертається назад в інститути  ринкової інфраструктури. Йде безупинний обмін інформацією між підсистемами, що не може бути нейтральним процесом, а є, по суті, безупинним їхнім взаємним пристосуванням. Тут виникає необхідність періодичного закріплення сигналів прямої і зворотного зв'язків, як для  додання стійкості роботі систем, так і для фіксації досягнутого  оптимуму.

Чи придатність непридатність  самого інституту, так само як і ступінь  його відповідності потребам економіки, не можуть бути визначені інакше, як через регламентацію його діяльності і контроль, насамперед з боку держави. З цієї об'єктивної необхідності виростає третій елемент ринкової інфраструктури - законодавство, що регулює функціонування ринкової економіки і регламентує  як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поводження суб'єктів, що хазяюють, узагалі, по суті, що задає «правила гри» у ринковому середовищі.

Таким чином, внутрішній зміст  ринкової інфраструктури доповнюється її зовнішнім змістом - нормоосвітою. Але на цьому не можна зупинятися, характеризуючи склад елементів  ринкової інфраструктури. Як можна  помітити, усі три попередніх елементи носили неживий характер, були позбавлені людського початку. І якщо на цьому  характеристику ринкової інфраструктури завершити, те проблему

Четвертий елемент ринкової інфраструктури ринку являє собою - рівень ринкового мислення і поводження населення, його готовність випливати  правилам і закономірностям функціонування ринку. Це той самий суб'єктивний елемент ринкової інфраструктури, ігнорування  якого приводить до небажаних  наслідків для ринкових перетворень  у перехідних економічних системах.

Отже, розглядаючи зміст  ринкової інфрастуктури, можна виділити 4 складові: інституціональну, інформаційну, нормостворюючу і ментальну, котрі  у своїй сукупності характеризують як внутрішній зміст ринкової інфраструктури, так і її зовнішнє вираження.

 

 

 

Завдання

Завдання 1

1. Банк програє при збільшенні кількість довгострокових кредитів. Це зумовлено тим, що за цей час купівельна здатність грошової одиниці знизиться вдвічі і сума, повернена банкові, буде реально в два рази меншою, ніж узята в позику (без урахування процента).

 

2. Фермер, що закуповує нову техніку за рахунок кредитів банку виграє. Це зумовлено тим що інфляція перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавців).

 

3. Нехай сім’я купує квартиру за рахунок іпотечного кредиту,

який видається на 30 років. Відсоткова іпотечна ставка становить 15%

річних. Якщо, наприклад, позичальник (одержувач іпотечної позики)

очікує середньорічні  темпи інфляції впродовж 30 років  на рівні 8%,

то фактична вартість кредиту  становитиме 6,48% за умови, що очіку-

вання. Якщо ж рівень інфляції буде вищим від очікуваного (16% середньо-

річний темп за 30 років), то реальна відсоткова ставка буде від’ємною  і становитиме –0,86, така ситуація для позичальника є кращою, а для  кредитора — гіршою. Отже  сім’я, що купує нову квартиру за рахунок  отриманих кредитів за умовою коректування ставки відсотку програє.

4. Збереження, накопичені під час літніх канікул, вкладені в банк по фіксованій ставці відсотку матимуть таку формулу залежно від рівня інфляції:

 

 

5. Таким чином, інфляція довільно "оподатковує" тих, хто отримує фіксовані грошові доходи, і "субсидує" тих, чиї грошові доходи міняються. Непередбачена інфляція карає власників заощаджень і приносить вигоду одержувачам позик за рахунок кредиторів. Такі вкладення матимуть програш у разі інфляції.

 

6. Інфляція зменшує купівельну спроможність грошової одиниці. Кількість товарів і послуг, які можна придбати за ту чи іншу купюру, зменшується. Отже, знижуються реальні доходи населення. Найбільше від цього страждають ті, що мають фіксовані доходи — вчителі, лікарі, працівники інших установ, доходи яких не індексуються, пенсіонери, студенти. Пенсіонери програють.

 

7. У періоди інфляції облік за первинною вартістю завищує операційний прибуток компанії. Це викликано тим, що виплати за використання активів грунтуються на первинній вартості і занижують витрати, обумовлені використанням цих активів. Це означає, що частина прибутку має бути залишена усередині компанії для забезпечення збереження капіталу на його відповідному фізичному і фінансовому рівні. Виплата дивідендів з цього прибутку означає розподіл частини капіталу компанії. Отже у разі інфляції директор акціонерного банку програє.

 

8. Неочікувана інфляція приносить збитки тим, хто віддав гроші в позику, бо її буде повернено знеціненими грошима. Отже, відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і боржниками. Інфляція викликає соціальну напруженість у суспільстві, бо відбувається його розшарування. Держава може свідомо використовувати емісію грошей для покриття своїх надмірних бюджетних витрат і дефіциту державного бюджету. Отже при постійному зростанні внутрішнього боргу - країна виграє.

 

9. Експортери повинні прагнути фіксувати ціни товарів у ВКВ, курс яких стабільний або має тенденцію до підвищення. Це забезпечить одержання більшої суми валюти платежу. Оскільки інтереси імпортерів та експортерів протилежні, то в інтересах імпортера фіксувати ціни товарів у валюті, яка має тенденцію до знецінення. У цьому випадку імпортер зможе розрахуватися за товар тією ж кількістю, але знецінених грошових одиниць. Наприклад, нехай українське підприємство продає у Західну Європу товар, ціна якого становить 100 ООО дол. США. Курс долара США становить 1,1000 євро за долар США на момент укладення угоди; на момент платежу він становить 1,1200. Ця угода буде вигіднішою українському партнерові, оскільки європейський партнер йому більше заплатить: якби платіж здійснювався у момент укладення угоди, то європейський партнер заплатив би 110 000 євро, але на момент платежу курс валюти ціни піднявся і він має заплатити вже 120 000 євро. У цьому випадку фірма, яка підписала контракт на 5 років може виграти, або програти.

 

10. Інфляційні процеси мають суттєвий вплив на номінальну величину надходжень, тому необхідно виділити інфляційну складову в податку на додану вартість, але розміри податкових надходження, так і темпи приросту показують, що, незважаючи на внутрішні політичні негаразди в Україні, економіка розвивається і поступово набирає свої обороти. Отже ПДВ – виграє.

Інфляція як багатофакторний процес - це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції криються як у сфері обігу, так і у сфері виробництва і дуже часто обумовлюються економічними й політичними відносинами у країні. У випадку інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює інфляційні процеси. Якщо б я була впевнена, що в наступні 10 років річний темп інфляції буде складати в середньому 10%, то направила усі засоби  в сферу обігу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Завдання 2

1) Умови ринкової рівноваги QD=Qs.

Звідси: 600-Р= 300+4Р;

   5Р=300;

     Р=60

Отже, рівноважна ціна Р=60. Підставивши значення рівноважної ціни у будь-яке рівняння чи то попиту чи то пропозиції, отримаємо Q*:

Q*=300+4*60=540од.

Отже, рівноважна кількість  становить Q*=540 од.

2) Визначити графічно  рівноважну ціну і рівноважну  кількість.

А) Побудуємо графік попиту QD. Для цього необхідно взяти будь-які значення Р і підставити їх в рівняння QD=600-Р і обчислити значення QD.

РD	50	70
QD	550	530

 

В) Побудуємо графік пропозицій Qs. Для цього необхідно взяти будь-які значення Р і, підставивши їх у рівняння Qs=300+4Р, обчислити значення Qs.

РS	45	75
Qs	480	600

 

За значеннями Р_S і Qs, які приймаємо за координати точок, будуємо графік пропозицій та за значеннями Р_D і QD – будуємо графік попиту(рис.1).

 

Рис. 1

3) Підрахувати розміри виниклого дефіциту або надлишку внаслідок встановлення "потолка" ціни в розмірі 10 грн.

Розрахуємо  об’єм попиту  QD10 та об’єм пропозиції Qs₁₀ за нової ціни Р=10:

QD10=600-10=590 од.

Qs₁₀=300+4*10=340 од.

Отже, в даній ситуації виникне дефіцит  товарів так  як Q_D10> Qs₁₀. Дефіцит буде рівний Q*=590-340=250 од. Зобразимо данну ситуацію на графіку (рис.1)

3. Точка О з координатами 5; 4- це буде точка ринкової  рівноваги, а її координати  це величина рівноважної ціни та рівноважної кількості.

3) Розглянемо ситуацію  на ринку за умови а) ціна  збільшиться, і буде більшою,  ніж рівноважна.

Алгебраїчно це можна обрахувати так: припустимо, що Р>5 і візьмемо, наприклад, Р=6.

Звідси:  QD = 9-6=3 шт.

     Qs= 2 6-6=6 шт.

Отже, за даної ціни Qs> QD, а значить на ринку встановиться надлишок товару.

Розглянемо ситуацію на ринку  за умови б) ціна знизиться; і буде нижчою від рівноважної .

Алгебраїчно це можна обрахувати так: припустимо, що Р<5 і візьмемо, наприклад, Р=4 .

Звідси: QD= 9-4=5 шт.

          Qs= 2 4-6=2 шт.

Отже, за даної ціни Qs> QD, а значить на ринку встановлюється дефіцит товару. Таким чином за будь-якого значення Р>5 – на ринку спостерігається дефіцит товару.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання  3

Розв’язання :

Варіанти вибору	Велосипеди (шт.)	Пральні машини (шт.)	Альтернативні витрати
А	100	0
В	90	10
С	75	20
D	55	30
Е	0	40

 

1) Побудуємо КВМ (крива виробничих можливостей)

 

 

Рис.2

2) Точка М (80 велосипедів і 30 пральних машин, рис.2)

З графіку КВМ (рис.2) можна  зробити висновок, що це являється  не можливим варіантом виробництва  так як недостатньо ресурсів.

3) Точка N (30 велосипедів і 20 пральних машин, рис.2)

З графіку КВМ (рис.2) видно, що це являється не ефективним варіантом  виробництва так як не всі ресурси  використовуються.

4) Криву виробничих можливостей розглядають як криву трансформацій, оскільки вона дає можливість виразити (трансформувати) виробництво одного товару, тобто через альтернативну вартість.

а) Альтернативні витрати збільшення виробництва пральних машин А      В:

Альтернативна вартість 10пр.маш.=100-90=10 вел.

Альтернативна вартість 1пр.маш.=(100-90)/(10-0)=1вел.

 

б) Альтернативні витрати збільшення виробництва пральних машин В      С:

Альтернативна вартість 10пр.маш.=90-75=15 вел.

Альтернативна вартість 1пр.маш.=(90-75)/(20-10)=1,5 вел.

 

в) Альтернативні витрати збільшення виробництва пральних машин С      Д:

Альтернативна вартість 10пр.маш.=75-55=20 вел.

Альтернативна вартість 1пр.маш.=(75-55)/(30-20)=2 вел.

г) Альтернативні витрати збільшення виробництва пральних машин Д      Е:

Альтернативна вартість 10пр.маш.=55-0=55 вел.

Альтернативна вартість 1пр.маш.=(55-0)/(40-30)=5,5 вел.

Альтернативна вартість пральних машин збільшується так як діє  закон зростаючих альтернативних витрат.