Контрольная работа по "Криминалистике". 65

Варіант № 5

1. Поняття і сутність криміналістичної методики;

Криміналістична методика — це завершальний розділ науки криміналістики, який є системою наукових положень (закономірностей, принципів) і розроблених на їх основі практичних рекомендацій (алгоритмів, програм), які забезпечують оптимальну організацію розслідування та попередження окремих видів злочинів. Методика розслідування — це сукупність (система) наукових положень, тактичних засобів, прийомів і методичних рекомендацій, які застосовуються під час розслідування, розкриття та попередження злочинів. А також треба зазначити КМ як систему загальнонаукових положень, методичних рекомендацій, заснованих на нормах кримінально-процесуального закону, які використовуються з метою розкриття та розслідування злочинів. КМ — це система визначених елементів, взаємозалежних та взаємовизначальних, розташованих у певному порядку, які становлять структуру методики. Джерелами криміналістичної методики є:

1. Конституція України;
2. Закони України;
3. норми кримінального і кримінально-процесуального закону КК, КПК України);
4. слідча судова і експертна практика;
5. положення науки.

Норми кримінально-процесуального закону впливають  на побудову окремих методів, визначають перелік слідчих дій, які віднесені  до першочергових та невідкладних. Практика є основою пізнання та критерієм істини. Взаємозв'язок практики з криміналістичною методикою реалізується в таких напрямах:

1. вона є основою для визначання завдань щодо удосконалення методики розслідування;
2. теоретичні положення наук перевіряються практикою розкриття та розслідування зломів;
3. засоби та прийоми розслідування, що виникають на практиці, набувають завершеної форми після наукового узагальнення та дослідження.

 
Наука як джерело криміналістичної методики — проявляється у двох формах:

1. створення нових технічних засобів та тактичних прийомів;
2. удосконалення структури криміналістичної методики, що робить її більш ефективною економічною, розширює коло засобів доказування.

 
Таким чином, джерелами криміналістичної методики є закон, практика та наука.  
Інколи сюди ще відносять: організаційно-методичні, інформаційно-теоретичні і методологічні основи. 
До першого і другого з них належать вивчення та узагальнення слідчої практики, вивчення способів вчинення злочинів, методи розкриття та розслідування, що дозволяє формулювати принципи методики, розробляти криміналістичну характеристику, класифікувати злочини. 
Третє джерело — методологічні основи, їх суть полягає в установленні на основі пізнання механізму здійснення і класифікації злочинів закономірних зв'язків між елементами криміналістичної характеристики, формуванні нових методів розкриття та розслідування злочинів, розробки програм та алгоритмів діяльності слідчого в типових ситуаціях. Все це розвиває наукові та практичні основи криміналістичної методики.

2. Напрями розбудови криміналістичних методик розслідування;

Методи розслідування  ділять на три групи:

1. методи практичної діяльності осіб, які проводять слідство. В їх основі - загальнонаукові та спеціальні наукові  методи пізнання;
2. організаційно-управлінські методи провадження слідства збирання та обробки інформації;
3. аналітичні методи, методи аналізу події злочину та зібраної інформації; вони побудовані на законах інформатики, математичної статистики та прийомах логічного пізнання.

На теперішній час для  обробки та зберігання в автоматизованих  банках даних (АБД) інформації використовують математичні, кібернетичні, кількісно-якісні методи, різні види моделювання, логічного  аналізу.

Алгоритм - це сукупність правил, які визначають ефективну процедуру  вирішення будь-якого завдання. Оскільки розслідування - ситуаційний процес, а кожна ситуація ставить конкретне завдання, то порядок вирішення ситуації є алгоритмом у його криміналістичному розумінні. Криміналістична методика, особливо окрема - це алгоритми, які приписують, як діяти слідчому, які застосовувати слідчі дії, технічні засоби для розслідування конкретного виду злочину (убивство, злодійство, розбійництво, рекет тощо). У зв'язку з цим криміналістичні рекомендації за суттю складають алгоритми діяльності для слідчого.

Евристична діяльність слідчого під час розслідування найяскравіше виявляється при плануванні та визначенні напряму розслідування взагалі. На основі узагальнення практики розслідування останнім часом розроблені та розробляються евристичні методи побудови типових версій. Зокрема, Ю. О. Відо-нов на основі статистичного взаємозв'язку елементів криміналістичної характеристики запропонував таблиці, які дозволяють прогнозувати особу злочинця, його місцезнаходження та деякі інші риси поведінки особи, яка здійснила убивство в умовах неочевидності.

Розслідування - це процесуальна діяльність слідчого, яка здійснюється засобами та методами переліченими в  законі, а також розробленими наукою криміналістикою. Ця діяльність є визначеною системою, до якої включено:

1. встановлення у виявленій події ознак злочину;
2. прийняття рішення стосовно початку розслідування та визначення його напряму;
3. впровадження невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів щодо встановлення злочинця;
4. планування розслідування та провадження подальших слідчих дій;
5. нарешті, після встановлення обставин, які необхідно довести, розслідування закінчується заключним етапом.

У кримінальному процесі  розслідування ділять на стадії порушення  кримінальної справи, дізнання, попереднє  слідство, закінчення попереднього слідства, направлення до суду, судовий розгляд, касаційне провадження.

У криміналістичній методиці розслідування ділять на етапи: першочерговий, наступний, заключний.

На першочерговому етапі  слідчий встановлює наявність ознак  злочину в події, що вчинена, та приймає  рішення порушення або відмови  в порушенні кримінальної справи. На першочерговому етапі проводять  першочергові невідкладні слідчі дії (визначають напрями розслідування, здійснюють пошук злочинця «по свіжих слідах»), спрямовані на розкриття злочину, будуються версії.

На наступному етапі планують розслідування за обраним напрямом, проводять відповідні слідчі дії, слідчий  перебуває у тісному взаємозв'язку з органами дізнання та завершує збір та попередню оцінку доказів.

Заключний етап розслідування  є логічною оцінкою зібраних доказів  та обставин, які необхідно довести. Слідчий складає обвинувальний висновок, знайомить обвинуваченого з матеріалами справи, подає його на затвердження прокурору та направляє справу до суду. Криміналістична методика детально розглядає два перших етапи. Заключний етап тільки згадується, оскільки він більше належить до кримінального процесу і не потребує будь-яких особливих розробок.

Вибір напряму розслідування - це уявна прогностична діяльність слідчого, спрямована на оцінку первинної зібраної інформації щодо події злочину. Потреба в оцінці та виборі напряму слідчої та розшукової діяльності виникає відразу після одержання повідомлення стосовно вчиненого злочину. На місці події слідчий, провівши огляд, отримує первинну інформацію щодо ознак злочину, кількості злочинців, яким шляхом прийшов та як пішов злочинець, які його ознаки і т. ін. Ці питання коротко викладені В. П. Колмаковим. Якщо огляд місця пригоди не є першочерговою слідчою дією, наприклад, у випадку порушення кримінальної справи за матеріалами перевірочних дій, оперативних розробок, то визначення напряму розслідування формується під час вивчення матеріалів, що є у розпорядженні слідчого. Зокрема матеріали, одержані під час оперативної роботи, вивчаються разом з оперативним працівником міліції (прокурором), визначається напрям розслідування, приймається рішення щодо реалізації оперативних матеріалів, інколи складається план спільних слідчих та оперативних дій.

Основу напрямів розслідування  складають певні методологічні  засади, які базуються на використанні системи методів пізнання, відомих  і класифікованих у філософії на загальні, загальнонаукові та приватні. Методологічною основою напряму розслідування є загальні положення, принципи та рекомендації, наприклад: яким чином діяти під час вирішення конкретної ситуації, які рішення приймати на основі отриманої в ході розслідування конкретної інформації? Структура такої діяльності включає:

1. логічний аналіз та оцінку інформації, одержаної під час огляду або вивчення первинних матеріалів;
2. встановлення обставин: чи мав місце злочин у даному випадку чи такого не було; вчинено злочин на даному місці, чи це лише місце виявлення слідів злочину; яким шляхом злочинець (злочинці) проник на місце події; яку мету переслідували злочинці; скільки часу злочинці знаходилися там; які сліди повинні обов'язково залишитися на місці події; що вилучено; хто і звідки міг спостерігати подію тощо.

Аналіз та оцінка інформації, які здійснюються під час визначення напряму розслідування, дозволяють побудувати слідчі версії, визначити  напрями основних дій слідчого та приступити до планування.

Після того, як визначено  напрям розслідування, сформульовані  версії, слідчий приступає до планування розслідування. Звичайно, планування здійснюється на слідчому етапі, однак у ряді складних справ воно розпочинається відразу ж після порушення кримінальної справи. На першочерговому етапі планування має більш оперативно-розшуковий напрям, що планується так:

1. пошук та збирання джерел інформації стосовно злочину;
2. пошук злочинця;
3. пошук викраденого майна;
4. забезпечення відшкодування матеріального збитку.

З цією метою плануються тактичні операції: розкриття злочину  за свіжими слідами, збирання інформації стосовно події злочину, пошук та затримання злочинця тощо.

На слідчому етапі план розслідування має процесуальний  характер, спрямований на забезпечення справи доказовою інформацією. Діяльність слідчого спрямована на збирання та оцінку доказів та побудову з них логічної системи, яка встановлює істину за справою, що розслідується.

Складаються різні види планів, а планування здійснюється індивідуальне  або бригадне (у складних справах, сітьове або календарне).

3. Джерела криміналістичної методики;

Важливим джерелом криміналістичної методики являються як юридичні так і інші науки і галузі знань, положення яких використовуються при розслідуванні злочинів, їх можна розподілити на юридичні і неюридичні.

Природно, що серед юридичних  наук (галузей знань) знаходяться  кримінальне і кримінально-процесуальне право, кримінологія, судова медицина, судова бухгалтерія та інші. Наприклад, багато рекомендацій методики розслідування  вбивств, нанесення тілесних пошкоджень, зґвалтувань базуються на положеннях судової медицини (рекомендації по огляду трупу, виявленню і використанню слідів крові, слини, тілесних пошкоджень та ін.).

Серед неюридичних наук і  галузей знань, що використовуються в методиці розслідування, можуть бути названі психологія, соціологія, наукова  організація праці та інші. Положення  психології і соціології, наприклад, використовуються при розробці рекомендацій по розслідуванню злочинів, скоєних  групою осіб, неповнолітніми та ін. Важливе  значення для методики розслідування  мають положення наукової організації  праці про найбільш раціональне  використання сил і засобів для  досягнення успіху в різноманітних  сферах діяльності.

4. Криміналістична характеристика – основа побудови криміналістичних методик розслідування;

Основне призначення криміналістичної характеристики полягає в тому, щоб  сприяти швидкому розкриттю й  розслідуванню відповідного злочину. Криміналістична характеристика —  це система відомостей про певні  види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет  посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення  і розкриття таких діянь криміналістичними  засобів, прийомами та методами.

Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення  і розкриття. Такі особливості називають  криміналістичне значущими. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов’язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів. Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається  як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв’язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що використовуються при вирішенні конкретних слідчих  завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних  особливостей особи, яка вчинила  злочин, на підставі аналізу типових  слідів, особливостей обстановки в  аналогічних випадках. У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістичне значущих ознак. Такий висновок базується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається  у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістичне  значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

1. найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти власності тощо);
2. групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);
3. види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);
4. різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання при виготовленні того чи іншого виду продукції на підприємствах (ковбасної, консервної, молочної тощо).

Як і будь-яка система, криміналістична  характеристика складається з взаємопов’язаних складових частин — елементів. У  літературі по-різному визначаються види таких елементів та їх кількість: від прямого слідування системі  елементів складу злочину до переліку криміналістичне значущих елементів, які не завжди структурно узгоджуються з системою кримінально-правової характеристики певного виду злочину.

Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням  доказування з кримінальної справи. Саме тому структура криміналістичної характеристики будується на підставі системи обставин, які входять  до предмета доказування (ст. 64 КПК), і  елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Проте криміналістична характеристика злочинів ширша за їх кримінально-правову  та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не лише систему  обставин, які мають кримінально-правове  значення, а й ряд інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок  виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для  розкриття злочину. При цьому  деякі суміжні елементи можуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент «суб’єкт злочину» може містити компоненти, пов’язані з  такими чинниками, як психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається  з елементів, котрі містять окремі підсистеми — компоненти:

1. особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;
2. способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);
3. особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);
4. предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);
5. обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;
6. наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв’язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістична характеристика як накопичувач  і джерело відомостей про певні  види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи  можливе шляхом одержання та аналізу  відомостей щодо окремих елементів  і встановлення зв’язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити «вхід» до системи з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, що склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.

5. Принципи побудови окремих криміналістичних методик;

До принципів наукової розробки методики розслідування окремих категорій злочинів належать такі вихідні положення:

1. Розгляд об’єктів методики розслідування – злочину і розслідування – з позицій системно - діяльнісного і функціонального підходу. Цей принцип дозволяє досліджувати такі об’єкти як комплекси цілеспрямованих дій суб’єктів, з одного боку – злочинної, а з іншого боку – слідчо-криміналістичної діяльності, двох протидіючих систем, які функціонують з різними протилежними завданнями;
2. Використання даних і новітніх досягнень інших наук, як гуманітарних, так і природничо-технічних, для дослідження злочинів, умов їхнього вчинення, особливостей механізму слідоутворення і розробки адекватних рекомендацій з їхнього розслідування;
3. Розробка методичних рекомендацій на підставі криміналістичного аналізу злочинів і створення їх типової інформаційно-пізнавальної моделі – криміналістичної характеристики щодо досліджуваної категорії злочинів;
4. Використання досвіду слідчої практики шляхом його узагальнення, аналізу і подальшої екстраполяції в теорію розкриття злочинів;
5. Розробка методичних рекомендацій на основі криміналістичної класифікації злочинів, що дає змогу виявити й дослідити особливості відповідної класифікаційної групи і створити методику певного рівня: міжвидову, видову, групову або так звані наскрізні чи поза видові методики;
6. Розробка окремих методик розслідування на основі визначення і характеристики обставин цього виду злочину, що підлягають розкриттю;
7. Розробка напрямків і завдань розслідування з урахуванням специфіки етапів розслідування;
8. Розробка методичних рекомендацій на основі інформаційно-ситуаційної оцінки стану розслідування, виділення типових слідчих ситуацій, що виникають на різних етапах розслідування;
9. Виділення відповідних типових завдань тактичного й організаційно - методичного характеру і визначення оптимальної програми їх вирішення з урахуванням особливостей конкретної категорії злочинів і етапів їх розслідування;
10. Виділення специфічних тактичних і технічних прийомів під час проведення окремих слідчих дій і тактичних операцій.

Названі принципи належать до наукової діяльності, що спрямована на розробку окремих  методик розслідування різного  рівня (міжвидових, видових і групових). Вважаємо за доцільне виділення також  і принципів практичної діяльності слідчого з розслідування конкретного  злочину.

6. Типові слідчі ситуації при розслідуванні розкрадань;

Одним з характерних видів слідчих  ситуацій у цій категорії справ  є обстановка, що характеризується недостатньою поінформованістю про  обставини розкрадання, що підлягають встановленню, великою кількістю  перешкод у отриманні такої інформації. Найбільш істотними у цьому відношенні є труднощі, що виникають при отриманні  відомостей про спосіб вчинення злочину, джерела розкрадання, зв’язки між  співучасниками та ін. Вирішення таких  слідчих ситуацій має значення і  для розслідування конкретного  розкрадання. Здебільшого важливо враховувати можливості вирушення завдань у певній слідчій ситуації, наприклад, з використанням «чинника раптовості». Залежно від обізнаності (настороги) розкрадачів щодо загрози викриття їхньої злочинної діяльності та можливості використання слідчим «чинника раптовості», до початку розслідування існують три основних види типових ситуацій:

1. у справах, порушених внаслідок документальної ревізії, інвентаризації, перевірок, що проводяться органами прокуратури, контрольними органами, коли можливий початок розслідування не є раптовим для осіб, які можуть виявитися причетними до зловживань;
2. у справах, порушених внаслідок проведення оперативно-розшукової діяльності та виявлення ознак розкрадання безпосередньо органами внутрішніх справ (працівниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю), коли виникає ситуація, при якій підозрілі у розкраданні та інших злочинах особи не обізнані щодо можливого початку розслідування, у зв’язку з чим особливого значення набуває «чинник раптовості»;
3. у справах, що порушуються у разі затримання на місці злочину працівниками органів, які не проводять цільові оперативно-розшукові дії (ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.), осіб за порушення ними певних правил, що викликає підозру в причетності до злочинних дій. За даних умов «чинник раптовості» хоча і виявляється щодо осіб, які підозрюються, однак його здійснення пов’язане з обмеженою інформацією про можливі злочинні дії;
4. виділяється також ситуація, коли кримінальна справа порушується у зв’язку з перевіркою заяв, повідомлень (громадян, службових осіб, у засобах масової інформації), явки з повинною. Залежно від конкретних обставин у подібних випадках «чинник раптовості» не має звичайної ефективності, особливо при зволіканні з ОРД і порушенням кримінальної справи.

Урахування даних ситуацій дозволяє точніше визначити умови збирання інформації, намітити порядок і послідовність  проведення перевірочних дій, підготовчих  і організаційних заходів. При очевидній відмінності наведених вихідних ситуацій загальними негайними завданнями на початку розслідування є такі:

1. встановлення номенклатури і місця знаходження документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитися ознаки злочину, і забезпечення їх цілості. При цьому слід звернути увагу на необхідність дослідження не тільки документів первинного (оперативного) обліку і бухгалтерської документації, а й планових, технологічних, виробничо-управлінських, статистичних, податкових та інших документів, бланків, етикеток тощо. Велике значення має аналіз змісту неофіційних документів (записок, нотаток, чорнових записів, розрахунків тощо);
2. встановлення місця знаходження сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів і забезпечення їх цілості;
3. виявлення вимірювальних приладів, що використовуються, — вагів, дозаторів, лекал, трафаретів, штампів, касових апаратів, їх перевірка, фіксація показань, опечатування (при необхідності — з урахуванням інтересів виробництва);
4. перекриття доступу до електронно-обчислювальних засобів;
5. встановлення місця знаходження майна і грошових коштів, що належать розкрадачам, з метою забезпечення відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином.

Вирішення зазначених завдань не вичерпується початковою стадією розслідування  і стадією, що безпосередньо передує  порушенню кримінальної справи, оскільки в подальшому провадженні у справі можуть бути виявлені дані про раніше не виявлені епізоди розкрадання  та інших злочинів.

7. Роль ревізійного контролю і аудиту у виявленні та розслідуванні розкрадань;

Ревізії і аудит, що здійснюються в  порядку господарського контролю, спрямовані на встановлення випадків порушень у  витрачанні коштів та матеріалів, проведенні господарських операцій, дотриманні фінансової дисципліни, веденні бухгалтерського  обліку, заповненні документів, бухгалтерських записах та інших засобів. 
Ревізії, які проводяться на вимогу слідчого, мають цільове спрямування, що визначається вихідними даними і конкретними завданнями розслідування. В результаті експертизи ще більшу конкретизацію одержує вирішення окремих питань, що залишилися нез'ясованими через різноманітні обставини під час ревізії, що їй передувала. У практиці розслідування розкрадань, що звичайно являють собою провадження по складних кримінальних справах, виникає потреба у проведенні на вимогу слідчого ревізії вже під час досудового слідства, а також призначенні відповідних судових експертиз.

8. Криміналістична характеристика крадіжок;

Поняттям «крадіжка» охоплюється  значне коло злочинів, що різняться  предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це вирізняють:

1. крадіжки з приміщень — крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;
2. крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному транспорті;
3. крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;
4. кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);
5. крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів тощо).

 
Будь-який злочин, у тому числі й  крадіжка, — це подія, що характеризується сукупністю тільки йому притаманних  властивостей і відмінних ознак. Разом з тим ці злочини мають  і спільні риси, що дозволяють дати їм узагальнену характеристику і  виділити при цьому певну специфіку  розслідування деяких видів крадіжок. Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні  ознаки (елементи):

1. обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;
2. предмет злочинного посягання;
3. способи вчинення крадіжок;
4. типові сліди;
5. особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);
6. особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в якій готуються  і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і  здебільшого обмежене невеликою  площею (ділянкою місцевості, приміщенням  тощо). За характером зв’язку злочинних  дій з особливостями місця  їх вчинення можна виділити три різновиди  крадіжок:

1. місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;
2. місце, що пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);
3. крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки)