Контрольная работа по "Криминологии". 13

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Кафедра історії держави і права

КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1

ВАРІАНТ 7

Виконав: ________________________, студент 4 курсу, групи ___________

Перевірив: _______________________________

Луганськ-Сєвєродонецьк-2014 
План

Вступ 3

Завдання 1. "Злочинність, як і інші різновиди лих - самогубство, дитяча смертність і інше, глибоко корениться в суспільних умовах, вирішальне вплив яких дає себе відчувати з покоління в покоління." Проаналізуйте приведений вислів. У якому ступені згадані в нім причини і умови злочинності характерні для сучасного суспільства?  5

Завдання 2. Яка питома вага злочинців наступних вікових груп: 14-17 років, 18-24 років, 25-30 років, 31-55 років, пенсійного віку - в цілому і по видах наступних злочинів: вбивства, розкрадання, автотранспортні злочини, хабарництво, квартирні крадіжки, хуліганство, необережні злочини (окрім автотранспортних)? Що обумовлює ці відмінності? 13

Висновок 24

Використана література 25

Вступ

Злочинність завжди займала одне із перших місць серед найбільш гострих проблем, що турбували громадську думку. У другій половині ХХ сторіччя у різних державах її ставили по значущості на друге-третє місце.

В Конституції України взагалі найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека [1, ст.3]. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

З проблем злочинності, як правило, висловлюються всі, вважаючи, їх досить очевидними. Більшість політиків, які бажають влади, перш за все, обіцяють побороти саме це явище. Причому виступи останніх, громадських діячів, матеріали засобів масової інформації завжди сприймаються з живою цікавістю. І це зрозуміло, адже порушуються питання, що є найбільш життєво важливими для кожної людини. При цьому, як правило, висвітлюється досить очевидне в проблемі злочинності, те, що видно багатьом, нерідко висловлюються погляди, які досить поширені у суспільній думці, поряд з цим пропонуються певні рішення. На перший погляд, такі підходи здаються досить радикальними та такими, що можуть реалізовуватись у короткий термін.

Але досвід показує, що такого роду "прості" рішення лише на нетривалий час змінюють стан справ, а потім злочинність знову починає зростати: видозмінюються або форми кримінальної поведінки, або місця вчинення злочинів.

Багато людей вважають, що побороти злочинність можливо, керуючись лише здоровим глуздом - буденною свідомістю, не вивчаючи та не враховуючи весь накопичений у цій сфері людського досвіду, заперечуючи наукові рекомендації та ігноруючи навіть вимоги закону. У той же час, на зміну затриманим та заарештованим злочинцям приходять нові особи, які знаходяться і діють у тих же соціальних умовах, що і люди, які раніше вчиняли злочини.

Те, що є очевидним спеціалістам-кримінологам у всьому світі, що закріплено у ряді міжнародно-правових документів, до теперішнього часу нерідко нерідко огульно не сприймається дилетантами.

Вивчаючи кримінальне право, кримінальний процес, кримінально-виконавче право, криміналістику, майбутній юрист готується до того, щоб грамотно, у відповідності з законом реагувати на злочини, що вчиняються, попереджувати та розкривати їх, виявляти злочинців, забезпечувати застосування до винних передбачених законом заходів покарання.

Кримінологам у процесі всього розвитку науки, у тому числі до останнього часу, доводилось постійно обгрунтовувати її цінність, необхідність та самостійність як галузі науки, що передбачає наявність спеціалістів-професіоналів.

Кримінологія (грецьк. - криміно - злочин; логос - наука) - наука про злочинність. Проте фактичний зміст науки кримінологї - це досить складне та багато аспектне явище.

У даний час переважаючим є погляд на кримінологію як на загальнотеоретичну науку про злочинність, з висновками якої повинні рахуватись перш за все спеціалісти в галузі інших наук так званого кримінального циклу (кримінально-виконавчого права, криміналістики, судової статистики і т.п.).

Кримінологія вивчає злочинність, її види, конкретні склади злочинів, їх взаємозв'язки з різними явищами та процесами, результативність заходів, які приймаються по боротьбі зі злочинністю. На цьому грунті кримінологи виробляють рекомендації по удосконаленню боротьби зі злочинністю. Багато з цих рекомендацій передаються іншим спеціалістам: економістам, соціологам, юристам різного профілю для детального опрацювання з врахуванням спеціальних наукових знань та розробки цілого комплексу конкретних заходів по усуненню причин та умов кримінальних явищ.

1. "Злочинність, як і інші різновиди лих - самогубство, дитяча смертність і інше, глибоко корениться в суспільних умовах, вирішальне вплив яких дає себе відчувати з покоління в покоління."

Проаналізуйте приведений вислів. У якому ступені згадані в нім причини і умови злочинності характерні для сучасного суспільства?

Злочинність - найнебезпечніший прояв поведінки, що відхиляється, яка наносить найбільший збиток суспільству. Слово "злочинність" похідне від слова "злочин", що в українській мові завжди означало "беззаконня", "злодіяння". Злочин - це зазіхаюче на правопорядок суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним кодексом.

Сукупність злочинів, здійснюваних у даному суспільстві й у даний період часу, позначається поняттям "злочинність". Злочинність - це не просто сума злочинів, але масове явище, що має закономірності свого існування і розвитку, причини, умови, сприятливі їм. Це явище соціальне, тому що корениться в надрах суспільних відносин, відбиває особливості соціального життя, виступає як крайнє вираження протиріч і недоліків розвитку суспільства. Воно викликає важкі наслідки для суспільства і його членів як ні одне з інших негативних явищ суспільного розвитку.

Злочинність не тільки соціальне, але і правове явище, тому що злочинне лише те, що закріплено в карному законі. Злочинність містить у собі дії, що зазіхають на особистість, на власність, права і свободи громадян, на суспільні відносини. Ці дії заподіюють об'єкту зазіхання реальну і дуже істотну шкоду.

Особливість злочинності: наявність певного контингенту осіб -злочинців, для яких злочинна діяльність стала професійною.

Види злочинів, що передбачаються кримінальними кодексами різних країн, дуже різноманітні. Переважають дві групи, що є у всіх країнах: корисливі злочини (розкрадання, крадіжки, шахрайство, хабарі тощо), насильницькі, агресивні злочини (убивства, тілесні ушкодження, зґвалтування тощо).

Ці види злочинів складають від 75 до 90% усіх навмисних злочинів. Усе більше поширення у світі одержують економічні злочини, що зазіхають на інтереси споживачів і завдають шкоди навколишньому середовищу, місцевий і міжнародний тероризм, що включає захоплення заручників і знищення державної власності. Існують прояви расової дискримінації, катування, викрадення людей і масових убивств. [2, c.122]

Кримінальний кодекс України подає наступні види злочинів: проти особистості, у сфері економіки, проти суспільної безпеки і суспільного порядку, проти державної влади, проти військової служби, проти миру і безпеки. [3]

Особливу небезпеку представляє організована злочинність. У широкому розумінні слова вона має на увазі будь-яку групу осіб, організованих на постійній основі для витягу засобів незаконним способом. Американські вчені-кримінологи ("кримінал" - слово латинського походження, означає "карний злочин") виділяють організовану групу за наступними ознаками:

1) це дві або більше  людини, які об'єдналися для здійснення  злочинів матеріально-корисливої  спрямованості;

2) група побудована за  принципом ієрархії, у ній діють  певні норми поведінки;

3) в організованій кримінальній  структурі є, як правило, своя  матеріально-технічна база, куди  входять гроші, автотранспорт, засоби  зв'язку й озброєння;

4) група має канали  для "відмивання" грошей;

б) наявність корупції, тобто зв'язку з представниками органів влади і управління, які або діють, або не діють в інтересах даного угруповання;

6) розподіл сфер впливу  між окремими групами або за  територіальною,

або за галузевою ознакою. Організована злочинність характеризується особливою небезпекою для особистості, суспільства, держави.

Небезпека для особистості полягає в придушенні її прав і свобод актами насильства й іншими засобами. Це виявляється в знищенні дрібних підприємців, які відмовляються виплачувати гроші для одержання захисту з боку злочинців (рекет); примусі жінок і підлітків займатися проституцією; поширенні впливу і контролю, наприклад, над профспілками; рості вартості товарів і послуг; можливості повного придушення конституційних прав і свобод громадян шляхом фізичного, морального і матеріального терору.

Небезпека для суспільства складається в перехопленні прав володіння і розпорядження матеріальними цінностями всього суспільства організованими злочинними співтовариствами і корумпованими групами чиновників (особливо в сферах торгівлі, видобутку і розподілу стратегічної сировини, дорогоцінних металів, виробництва й обороту зброї); можливості маніпулювати значним Капіталом, проникати в сферу законного підприємництва і розоряти своїх конкурентів за допомогою контролю над цінами; насадженні ідеології злочинного світу, його романтизації, культивуванні мафіозних і корумпованих відносин, насильства, жорстокості, агресивності, що створює умови для "соціального зараження" злочинними звичаями і традиціями. [4, c.33]

Небезпека організованої злочинності для держави виявляється в створенні на рівні регіонів рівнобіжних нелегальних владних структур, незаконних збройних формувань; підготовці, фінансуванні й організації прямих антиконституційних дій у вигляді розпалення національної ворожнечі; організації масових безладь, змов з метою захоплення влади; стимулюванні таких державних злочинів, як бандитизм і контрабанда; проникненні в політичні партії і державний апарат; корупції політичних діячів і державних посадових осіб.

Соціологи і кримінологи, що вивчають причини злочинності, звертають увагу насамперед на реальні життєві умови, суперечливий розвиток економіки, соціальної сфери., духовної культури. У 90-х рр. XX ст. проявилися негативні наслідки ринкових реформ, зубожіння широких верств населення в результаті глибокої економічної кризи, ламання свідомості людей в умовах демократичних перетворень, необхідності відмови від звичних життєвих установок, ігнорування законодавчих норм центральними і місцевими органами влади, ускладнення роботи правоохоронних органів, низький рівень їхньої технічної оснащеності.

Але в таких непростих умовах далеко не кожний стає злочинцем. Велике значення має й особистість людини. Кримінологи виділяють найбільш характерні риси людини, психологічно готової порушити закон:

- обмеженість потреб і  інтересів;

- порушення рівноваги  між різними їхніми видами;

- перекручене уявлення  про те, "що таке добро і  що таке зло";

- визнання можливості  використання антигромадських способів  задоволення своїх потреб і  інтересів;

- відсутність почуття  соціальної відповідальності, звичка  до некритичної оцінки своєї  поведінки.

Що стосується злочинців-рецидивістів (тобто здійснюючих повторні злочини), то фахівці в цієї категорії осіб відзначають наступні риси: негативне ставлення до основних соціальних норм, глибоко укорінене негативне уявлення про соціальні відносини і цінності, негативні риси особистого досвіду, підвищена агресивність і збудливість, примітивні потяги і нестриманість у їхньому задоволенні. Такий комплекс властивостей особистості налаштовує до вибору протиправного шляху досягнення своїх цілей.

У сучасних умовах велике значення має боротьба зі злочинністю. Це соціально регулююча діяльність, яка здійснюється для того, щоб громадяни не робили вчинків, заборонених карним законом. Вона містить у собі, по-перше, заходи політичного, економічного, соціального, соціально-психологічного, управлінського, культурного характеру, що дозволяють усувати умови, що сприяють злочинності, по-друге, розвиток правосвідомості громадян; по-третє, спеціальну профілактичну діяльність, спрямовану на виявлення й усунення безпосередніх причин злочинності; по-четверте, застосування карного законодавства стосовно осіб, що здійснили злочин.

Якщо більш детально розібратися з цим висловом то можна віділити декілька статей у КК України які підходять до нього. Томц що посягання на життя людини з самого початку пологів і до настання біологічної смерті має розглядатися як убивство (замах на вбивство). Ці «граничні межі» нині набувають особливого значення у зв’язку із поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації.

Насамперед хотілосяб сказати що самогубство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120 КК України).

Також можна виділити таку статю як «Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатися як незаконне проведення аборту» тому що у цій ситуації існує психологічна умова яка підштовхує скоїти цей злочин. (ст. 134).

Хотілося б підкреслити, що суб’єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (ст. 115–118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120). Мотив, мета, а також емоційній стан винного у випадках є обов’язковими ознаками складу вбивства: вони роблять, його кваліфікованим (пункти 6–9, 11 частина друга ст. 115) або навпаки – привілейованим (ст. 116).

Можна також підкреслити статю з «Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала в стані вагітності» (п. 2 частини другої ст. 115) наприклад злочинець мог вбити через ревнощі, або дитина могла бути не цього злочинся, а можливо він зробив це тому що у суспільстві не е добрим якщо дитина ванітна, тому щоб вона не була зганблена він вирішив її вбити (суспільна думка це психологічна умова).

Умисне вбивство поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 частини другої ст. 115). Психологічною умовою у цьому злочині може бути, наприклад, те що у суспільстві ця людина була загноблена іншими учасниками суспільства, або не затребувана в сексуальному плані, тому вирішив здобути сексуальний досвід згвалтуванням.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 час тини другої ст. 115). Можливо психологічна умова це недостаток коштів, тому довелося піти на цей злочин що б заробити грошей.

Умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).  Привілейованість цього виду вбивства обумовлена тим, що своєю поведінкою потерпілий приводить винного у стан, в якому і скоюється злочин.

Сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) – це той психічний стан людини, який характеризується короткочасним і бурхливим розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним переживанням, що спричинює звуження свідомості й значною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. На відміну від патологічного афекту, фізіологічний афект не виключає осудності. [5, c.136]

Але для наявності цього складу злочину необхідно, щоб сильне душевне хвилювання виникло раптово через відповідну поведінку потерпілого, і одразу не потягло за собою реалізацію умислу (зазвичай розрив у часі між поведінкою потерпілого і вбивством не перевищує кількох хвилин).

Отже, для кваліфікації вбивства за ст. 116 треба встановити, що воно:

- скоєне в стані сильного  душевного хвилювання;

- хвилювання виникло раптово і внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, тобто за наявності причинового зв’язку між зазначеною поведінкою потерпілого і вбивством, спричиненим цією поведінкою.

Насильство, знущання та тяжка образа з боку потерпілого можуть стосуватися як суб’єкта злочину, так й інших осіб.

Потерпілою від злочину може бути тільки особа, яка своєю поведінкою спричинила стан сильного душевного хвилювання у суб’єкта злочину.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, завдання побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Тяжка образа – явно непристойна поведінка потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Систематичне знущання – вчинення не менше трьох разів дій, кожна з яких принижує честь і гідність особи, заподіює їй моральні або психічні страждання (цькування, безпідставне звинувачення в аморальній поведінці, глузування над особою тощо).

Із суб’єктивної сторони розглядуване діяння може бути вчинене як з прямим, такі непрямим умислом. Обов’язковою її ознакою є емоційний стан винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117)

Цей злочин кваліфікується заст. 117 лише у тому разі, якщо воно скоєне породіллею у певний час – під час пологів (тобто до остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Убивство новонародженої дитини через деякий час після пологів кваліфікується за п. 2 частини другої ст. 115. Так само мають кваліфікуватися дії співучасника такого вбивства.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим умислом.

Доведення до самогубства (ст. 120). Об’єктивна сторона злочину полягає у:

- жорстокому поводженні  з потерпілою особою (яка досягла  повноліття); шантажуванні; примусі  до протиправних дій; систематичному  приниженні її людської гідності (можлива наявність одночасно  декількох цих чинників);

- настанні суспільно небезпечних  наслідків указаних дій у вигляді  самогубства потерпілого або  замаху на самогубство (але не  підготовка до самогубства);

- причинному зв’язку  між зазначеним діянням і наслідком.

Жорстоке поводження – це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (неодноразові побої, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Шантаж полягає в погрозі розголошення відомостей (правдивих чи неправдивих), які загрожують потерпілому суттєвими негативними наслідками.

Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психічний вплив на потерпілого, щоб примусити його порушити норми права (скоїти злочин, перестати надавати допомогу непрацездатним батькам: тощо).

Систематичне приниження людської гідності – тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).

Суб’єкт злочину, передбаченого частинами першою і третьою ст. 120, – загальний, а частиною другою (тієї самої статті) – спеціальний (ним є особа, від якої потерпілий перебуває у матеріальній або іншій залежності).

Суб’єктивна сторона характеризується умисною або необережною формою вини.

Кваліфікаційними ознаками доведення до самогубства (частина друга ст. 120) є скоєння такого злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб. Так, матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забезпечення життя і здоров’я потерпілого повністю або значною мірою залежить від винного. Переважно така залежність виникає у сімейно-родинних стосунках (неповнолітні діти, непрацюючі члени родини тощо), але це можуть бути й і нігті особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо). Інша залежність передбачає стосунки підлеглого та начальника (роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у будь-якому разі ця залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути використана на шкоду потерпілої особи.

Особливо кваліфікаційною ознакою діяння, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, є скоєння його проти неповнолітнього (частина третя ст. 120).

Перевищення службовою особою влади або службових повноважень, що було причиною доведення іншої до самогубства або до замаху на самогубство, має кваліфікуватися відповідно до частини третьої ст. 365.

Завдання 2. Яка питома вага злочинців наступних вікових груп: 14-17 років, 18-24 років, 25-30 років, 31-55 років, пенсійного віку - в цілому і по видах наступних злочинів: вбивства, розкрадання, автотранспортні злочини, хабарництво, квартирні крадіжки, хуліганство, необережні злочини (окрім автотранспортних)? Що обумовлює ці відмінності?

Соціально-демографічні властивості особистості злочинця пов'язані: з умовами формування особистості та її життєдіяльності, взаємодіють з ними; з потребами і мотивацією, з соціальними ролями особистості. Тому соціально-демографічні властивості являють собою істотний елемент поняття особистості злочинця і мають важливе значення для розробки і здійснення заходів профілактики.

Хотілося б відзначити що співвідношення осіб жіночої і чоловічої статі серед злочинців становить у середньому 1: 7. Останнім часом простежується зростання частки жіночої злочинності. У 1996 р. показник виявленої злочинності жінок склав 15,9%, а темпи приросту за цей рік досягли 8%. Серед засуджених у 1996 р. частка злочинів жінок у сфері торгівлі та побутового обслуговування була в 3 рази більше середньої, а серед осіб, які вчинили хуліганство, вбивства і розбої, вона виявилася менше, ніж середня.

Співвідношення осіб різних вікових груп у злочинності показує, що кримінальна активність найбільш характерна для вікової групи 25-30 років, потім слідують групи 14 - 17, 18 - 24, 31-55-літніх злочинців і пенсійного віку. Найменшу частку серед злочинців складають особи старше 50 років. Переважна кількість злочинів скоюють, таким чином, особи молодого віку.

Частка неповнолітніх у загальному обсязі виявлених злочинців зростає. У 1985 р. вона склала 10%, в 1992 і 1993 рр. - 16%, деяке зниження зазначалося в 1994 і 1996 рр. (12%). Характерною рисою є "омолодження" неповнолітніх злочинців. Питома вага групи 14-18 років в 1996 р. склав 36% всієї злочинності неповнолітніх.

Характеристика освіти осіб, які вчинили злочини, має кримінологічне значення, оскільки пов'язана з культурою особистості, її соціальним статусом, колом контактів, життєвими планами і можливостями для їх реалізації. Рівень загальної освіти у злочинців в цілому трохи нижче, ніж у осіб, не порушують закон. Багаторазові відмінності в рівні освіти різних категорій злочинців.

Найнижчий рівень освіти характерний для осіб, що вчиняють насильницькі (умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження), корисливо-насильницькі (грабіж, розбій) злочини та крадіжки особистого майна. Вище рівень освіти в осіб, які вчиняють розкрадання шляхом присвоєння і розтрати, зловживання службовим становищем, посадові та економічні злочини.

Сімейне положення та його зміна у осіб, які вчинили злочини, також впливає на формування особистісних якостей. Певним чином вона впливає на спрямованість і стійкість злочинної поведінки. Найбільш вивченим у кримінології є положення про вплив сімейного виховання на формування особистості неповнолітніх правопорушників, вплив сімейних конфліктів на побутову злочинність. В цілому поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижче, ніж серед холостяків і самотніх. У більшості випадків сім'я стимулює позитивну поведінку і виконує функції соціального контролю.

Характеризуючи злочинців по соціальному стану і роду занять, слід зазначити велику частку в їх контингенті осіб без певних занять.

У 1991 р. в Україні серед всіх виявлених злочинців старше 16 років питома вага працездатних осіб, які не мають певних занять, становив 20%. У 1993 р. 34% розкритих в Україні злочинів скоїли особи, які не мають постійних джерел доходу, в тому числі 8,7% - безробітні. У 1995 р. темпи приросту числа злочинців з осіб, що не мали постійного джерела доходу, склали 24,3%, а з числа безробітних - 43,8%. У 1996 р. їх питома вага в загальному числі виявлених осіб, які вчинили злочин, склав 48% Найбільший відсоток серед вчинили злочин і мали роботу складають особи, які постійно або тривало займаються некваліфікованою важкою фізичною працею. Для них характерне поєднання з низьким освітнім і культурним рівнем, вузькістю і деформованістю кола потреб та інтересів.

Наступним кроком хотілося б розглянути деякі кількісно-якісні показники даного різновиду злочинності. Неповнолітніми або за їх участю у 2006 р. вчинено 19,9 тис. злочинів, у 2007 р. – 18,7 тис., що на 4,5 % менше, ніж у попередньому році. Питома вага (структура) злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю у загальній злочинності у 2007 р. склала 7 %.

З 2001 р. динаміка злочинності неповнолітніх або за їх участю має тенденцію до зниження. Якщо у 2001 р. кількість злочинів учинених неповнолітніми або за їх участю складає 36 218 тис., то у 2002 р. – 32 335, у 2003 р. – 33 493 тис., у 2004 р. – 30 950 р., у 2005 р. – 26 470 тис., то у 2007 р. – 19,9 тис., а у 2014 році цей показник знизився вже до 7,5 тис. Однак інший показник – судимості, навпаки, зростає. Якщо у 1992 р. було засуджено 11,6 тис. неповнолітніх, то у 2006 р. 13,9 тис. Із 160,9 тис. осіб, засуджених в Україні у 2006 р., неповнолітні складали 8,7 %. Більшість неповнолітніх була засуджена за тяжкі та особливо тяжкі злочини – 67 %. Частка неповнолітніх від 14 до 16 років серед засуджених неповнолітніх дорівнювала 27 %. Починаючи з 1992 р. кількість 14 – 15-річних засуджених за вчинення злочинів у загальній кількості засуджених неповнолітніх неухильно зростає. Це свідчить про те, що злочинність щороку стає молодшою. [5] [6]

Стійка тенденція до зменшення кількості виявлених неповнолітніх, які вчинили злочини, може бути пов’язана з декількома чинниками. По-перше, скорочується частка неповнолітніх у загальній кількості населення. По-друге, кримінологи говорять про те, що останніми роками злочини, у тому числі вчинені неповнолітніми, реєструвалися лише тоді, коли було встановлено особу злочинця. По-третє, злочинність неповнолітніх, особливо стосовно злочинів невеликої і середньої тяжкості, є високолатентною.

Слід звернути увагу і на той факт, що питома вага неповнолітніх злочинців перевищує питому вагу 14 – 17-річних осіб у структурі загальної кількості населення України. Наприклад, у Харківській області в 2005 р. особи віком від 14 до 17 років складали 5 % населення області, а серед виявлених злочинців їх питома вага дорівнювала 9 %. [6]

Найчастіше діти вчиняють такі види злочинів: крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство, незаконне заволодіння транспортними засобами, зґвалтування, злочини у сфері обігу наркотичних засобів, тілесні ушкодження. Останніми роками спостерігається збільшення кількості тяжких злочинів, учинених з особливою жорстокістю. Офіційні статистичні дані свідчать про те, що 30 – 36 % неповнолітніх вчинюють злочини разом із дорослими, 60 – 75 % – у складі групи недалеко від місця проживання чи навчання 10 – 15 % вчиняють суспільно небезпечні дії у стані алкогольного сп’яніння.

У 80 % випадків злочинам передує девіантна поведінка: вживання алкоголю, наркотиків, ранні сексуальні стосунки, прояви вандалізму тощо.