Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Контрольная работа по "Микроэкономике". 13

АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ:

«МІКРОЕКОНОМІКА»

Варіант №2

ВИКОНАВ: СЛУХАЧ іІ КУРСУ 50-А ГРУПИ

заочної форми навчання

БЕЗШКУРИЙ ВІТАЛІЙ

ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Харків – 2012

І. ЩО ЗМІНИЛОСЯ Б У ВАШОМУ ЖИТТІ, ЯКБИ ВИ ПРИПИНИЛИ НАВЧАННЯ У ВНЗ? Що в такому випадку є альтернативною вартістю вашого навчання.

Альтернативна вартість - це кількість одного блага, якою потрібно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага. Обмеженість ресурсів і відносні рівні цін змушують суб'єктів змінювати рішення, здійснювати вибір між альтернативними технологіями у виробництві, змінювати набір товарів у споживчому кошику, навіть вибирати спосіб реалізації своїх рішень, враховуючи фактор часу, який вважається одним з найбільш дефіцитних ресурсів.

При припиненні навчання у ВНЗ у мене з’явилися б вільні кошти, якими я оплачував навчання. на ці кошти я придбав би присадибну ділянку на якій побудував би тепличний комплекс. З тепличного комплексу я отримував би свіжі фрукти та овочі, після продажу , яких я отримував би прибуток. Але після закінчення ВНЗ, я отримую диплом спеціаліста та отримаю посаду з високою оплатою праці.

Отже в цьому випадку альтернативною вартістю мого навчання являється присадибна ділянка з тепличним комплексом.

ІІ. РОЗКРИЙТЕ ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЮЧОГО АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ ДО ІСНУЮЧИХ РИНКОВИХ СТРУКТУР, ЗЛИТТЯ І ФІКСОВАНИХ ЦІН

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Тому у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.

Монополізм – економічне явище, сутність якого полягає у нав’язуванні господарюючим суб’єктам, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічну владу на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Антимонопольна політика – комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства.

Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб’єктів господарювання.

Об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб’єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуг, виконання інших зобов’язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятися без певних об’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи.

Їхніми функціями є:

розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;
комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;
експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;
підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Проаналізувавши зміст антимонопольної політики можна визначити основні її завдання, які зводяться до наступного:

захист і стимулювання конкуренції, створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг;
контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку;
сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу; захист прав споживача.

Розробка і реалізація антимонопольної політики дозволяє послабити процес монополізації економіки, сприяє посиленню її конкуренції.

Антимонопольне законодавство України

Антимонопольне законодавство в Україні представлене статтею 42 Конституції України, Главою 4 Господарського кодексу України, Законами України: «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.).

У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство у конкурентне законодавство.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарювання у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон визначає неправомірним використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торгівельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання.

Вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про природні монополії» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб’єктів природних монополій.

Природна монополія – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій у таких сферах:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
передачі та розподілу електричної енергії;
користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
управління повітряним рухом;
централізованого водопостачання та водовідведення;
централізованого постачання теплової енергії;
спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;
доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

Закону визначає, що діяльність суб’єктів природних монополій та діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Економічна конкуренція – змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку.

Даним Законом регулюються відносин органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб’єктами господарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб’єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією.

Даний Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно з цим Законом суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;
частка на ринку товару становить 35 або менше відсотка, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки ринку, перевищує 50 відсотків;
сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків – і при цьому вони не доведуть, що стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» визначає, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

В Україні органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції.

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

ІІІ. Розкрийте особливості дії закону пропозиції у різних типах ринкових структур.

Ринкова економіка це складна система, яка утворюється з великої кількості взаємопов’язаних та взаємообумовлюючих елементів. Центральне місце у ній займає механізм взаємодії попиту і пропозиції, що визначає рівноважну ціну та оптимальний обсяг виробництва. Невід’ємною складовою цього механізму є закон пропозиції. Саме закон пропозиції визначає і пояснює поведінку виробників продукції.

Пропозиція – кількість товару, яку виробники можуть та готові продати за даного рівня ціни. На пропозицію впливає кілька чинників, але найважливішим є ціна. Обсяг пропозиції знаходиться у прямій залежності від рівня ціни, тобто чим вища ціна, тим більша пропозиція товару, і навпаки. Характер даної залежності і називають законом пропозиції.

Залежність пропозиції від ціни називають також функцією пропозиції від ціни, яка виражається рівнянням: Q=f(P),

Q – обсяг пропозиції, P – рівень ціни.

Графічно зміна обсягу пропозиції залежно від ціни відображається у русі по кривій пропозиції у той чи інший бік (показано стрілками, мал. 1.1). За певного рівня ціни пропозиція даного товару на ринку зникає (ціна не покриває навіть витрат виробництва).

Ступінь реакції пропозиції на коливання ціни вимірюється ціновою еластичністю пропозиції, коефіцієнт якої визначається як відношення зміни обсягу пропозиції (у відсотках) до зміни рівня цін (також у відсотках). Оскільки зміна обсягу пропонованого товару і цін відбувається в одному напрямку, еластичність пропозиції завжди позитивна. Цінова еластичність пропозиції дає кількісну характеристику дії закону пропозиції. Це дуже добре видно на відповідних графіках (мал 1.2). Чим більша еластичність пропозиції, тим більше виявляє свою дію закон пропозиції. Розрізняють п’ять варіантів цінової еластичності пропозиції як відображено на малюнку.

Основний фактор, що впливає на еластичність пропозиції це тривалість часу, або ринковий період. Більший ринковий період зумовлює більшу еластичність пропозиції. Розрізняють три ринкових періоди: найкоротший, короткотривалий, довготривалий.

В межах найкоротшого періоду виробникові не вистачає часу, щоб відреагувати на зміну ціни зміною пропозиції, тому пропозиція залишається цілком нееластичною, а закон пропозиції ніяк себе не проявляє. Протягом короткого періоду виробники частково змінюють обсяг виробництва за рахунок зміни обсягу частини ресурсів і пропозиція стає еластичною, відповідно, закон пропозиції починає діяти. Цілком еластичною пропозиція стає у довгому періоді, у якому усі ресурси стають змінними і виробник встигає зреагувати на будь-яку зміну ціни.

Загальним поясненням чинності закону пропозиції є зростання стимулів для збільшення виробництва при зростанні ціни. Виробник переміщуватиме додаткові ресурси з інших виробництв у те, яке забезпечує більшу доходність внаслідок підвищення ціни. Збільшення доходності продажу продукції дає змогу збільшувати прибутки фірми та винагороду її працівникам. За вищої ціни, крім внутрішніх стимулів, для фірми поліпшується “зовнішнє оточення” – з’являється можливість купувати дорожчі ресурси, наймати кваліфікованіший персонал тощо.

З іншого боку, прямий зв’язок пропозиції і рівня цін обумовлюється дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. На певному етапі виробник стикається зі збільшенням витрат виробництва одиниці продукції. А тому для відшкодування зростаючих витрат необхідно підвищувати ціну на продукт. Оскільки, ринкова пропозиція це сума індивідуальних пропозицій окремих фірм-виробників, то в обох випадках мікроекономічний аналіз поведінки фірми-досконалого конкурента дає можливість підтвердити закон пропозиції. Побудувавши криві середніх сукупних, змінних та граничних витрат і беручи до уваги рівняння рівноваги MC(Q) = P необхідно розглянути саме криву граничних витрат, що є графічною формою виразу закону спадної продуктивності факторів виробництва. Максимізуючи прибуток, за кожної ціни фірма прагнутиме до такого обсягу виробництва, який забезпечує виконання рівності граничних витрат та ціни (граничного доходу). Отже, якщо розглядати ціни, що перевищують мінімальну границю цін, за яких взагалі доцільне виробництво (тобто рівень ціни, коли граничні та середні змінні витрати збігаються, так звана точка цілковитого згортання виробництва (точка B на мал. 1.3)), то криву граничних витрат (вище точки B) можна подати як графічну модель залежності обсягу виробництва від ціни, або як криву пропозиції.

В даному випадку аналізувалася поведінка фірми і відповідно її пропозиція у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді ситуація схожа. Відмінність полягає у тому, що всі види витрат розглядаються як змінні витрати, фірми можуть зменшувати або збільшувати масштаби виробництва. І хоча у довгостроковому періоді, на початкових етапах, досягається економія, внаслідок ефекту масштабу, зрештою, після певного рівня, витрати знову починають зростати. Відбувається це, в основному, внаслідок зростання управлінських витрат та громіздкої, надмірної структури підприємства, ефективно управляти яким стає неможливо. Рівновага досягається коли ціна дорівнює середнім та граничним довгостроковим витратам (LRAC(Q) = LRMC(Q) = P). Відповідно, крива пропозиції конкурентної фірми в довгостроковому інтервалі буде визначатися частиною кривої довгострокових граничних витрат, яка розташована вище кривої середніх витрат, що відповідає точці беззбитковості (точка B на мал. 1.4) на довгостроковому інтервалі.

У довгостроковому періоді, в масштабах галузі, вільний вхід та вихід фірм може спричиняти зміни витрат на фактори виробництва, що у свою чергу може впливати на граничні та середні довгострокові витрати і, відповідно, на форму кривої пропозиції. Зважаючи на ці обставини можливі три випадки. Один з них – вхід та вихід фірм із складу галузей не впливає на витрати виробництва. На мал. 1.5 зображено дану ситуацію, тобто галузь з постійними витратами (незмінний ефект масштабу). Початковий попит зображено кривою D1. Ціна довгострокової рівноваги при цьому становитиме P1, що відповідає рівновазі E1. За зміни попиту з D1 до D2 складається короткострокова рівновага e1 з ціною P2. За цієї ціни існує обсяг виробництва, який забезпечує фірмі економічний прибуток. Економічний прибуток приваблює до галузі інші фірми, в результаті галузева крива пропозиції зміщується праворуч та вниз. Нова довгострокова рівновага позначена через E2. Сполучивши точки E1 та E2, отримуємо криву SL, що називається кривою довгострокової пропозиції галузі.

Розрізняють також галузі зі зростаючими (від’ємний ефект масштабу) та спадними (додатній ефект масштабу) витратами. У галузі із зростаючими витратами вхід до неї нових фірм збільшує внутрішньофірменні витрати, а у галузі зі спадними зменшує. На мал. 1.6 і 1.7 зображені галузі зі зростаючими та спадними витратами. Криві ATC1 та MC1 відповідають витратам початкової рівноваги E1, ATC2 та MC2 – нової E2.

Таким чином, зростання або зменшення витрат виробництва, при вході та виході фірм у галузь, важливий фактор, що суттєво впливає на те як виявляє свою дію закон пропозиції.

Досконала конкуренція явище дуже рідкісне. В реальності переважають виробники недосконалі конкуренти. В більшості випадків їхня поведінка на ринку ідентична поведінці монополії. Зважаючи на те, що монополія може маніпулювати об’ємом виробництва і ціною продукту, для неї не існує якоїсь визначеної кривої пропозиції. Отже закон пропозиції не діє в подібних умовах, що як відомо має негативні наслідки для суспільства. Дана проблема є актуальною для української економіки в якій спостерігається висока монополізація багатьох галузей.

При дослідженні закону пропозиції варті уваги два важливих застереження: 1) форма кривої пропозиції, а отже дія відповідного закону і 2) пояснення закону пропозиції, зазнають суттєвих модифікацій в різних умовах. Наприклад, крива індивідуальної пропозиції праці, як правило, має спочатку позитивний, а потім негативний нахил (ефект доходу). В масштабах ринку пропозиція праці має позитивний нахил по всій своїй довжині оскільки більша заробітна плата буде приваблювати працівників інших професій і спонукатиме непрацюючих та людей зайнятих в домашніх господарствах пропонувати свої послуги (ефект заміни). Водночас, за допомогою мікроекономічного аналізу можна вивести криву індивідуальної пропозиції праці (а, отже, пояснити закон пропозиції) з графіків рівноваги індивіда за різних ставок заробітної плати. На ринку землі попит зустрічається з цілком нееластичною пропозицією, що обумовлюється її фізичною обмеженістю і лише такі заходи як меліорація, іригація та інші роботи можуть збільшити обсяги пропонування даного ресурсу. Взаємодія, насамперед, на ринках факторів виробництва фірм з різним ступенем ринкової влади також зумовлює різні форми кривої пропозиції.

Підсумовуючи необхідно наголосити, що закон пропозиції є обов’язковим елементом у механізмі взаємодії попиту і пропозиції на різних ринках, який забезпечує оптимальний обсяг виробництва, раціональний розподіл ресурсів, збалансовує виробництво і споживання, встановлює між ними тісний зв’язок, максимально задовольняючи таким чином інтереси споживачів та виробників, а отже і всього суспільства. Відповідність між споживанням та наявною кількістю (виробництво + запас) блага є необхідною умовою загальної рівноваги в економіці. Водночас, закон пропозиції обумовлюється численними факторами та умовами, що по різному впливають на нього, підсилюючи, або навпаки нівелюючи його дію, що, в свою чергу, має позитивні та негативні наслідки. Серед таких факторів та умов можна назвати масштаб аналізу та зміни витрат виробництва, фактор часу, технологію виробництва, доступність ресурсів, форму власності підприємства, що пропонує свою продукцію, тип ринкової структури, в якій діє підприємство, види ринків, в межах яких здійснюється дослідження, та інші. Без врахування усіх цих особливостей неможливо зрозуміти суть закону пропозиції, специфіку його функціонування у різних середовищах і застосовувати теоретичні дані та моделі на практиці, особливо в нинішніх складних умовах української дійсності.

ЗАВДАННЯ №12

Накресліть графік попиту і пропозиції курчат за даними таблиці. Визначте ціну рівноваги й рівноважний обсяг продукту.

Ціна 1 кг, грн

Попит, тонн на місяць

Пропозиція, тонн на місяць

Контрольная работа по Микроэкономике. 13 📙 Контрольная → 🆔 63078