Контрольная работа по "Праву". 30

Варіант 4

1. Дайте характеристику поняття «Конституція», характерні ознаки та види конституцій. Розробка та прийняття Конституції України, її структура. Конституція України – основний закон держави.

 Конституція (від  лат. constitutio — установлення, устрій) у матеріальному розумінні — писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які проголошують і гарантують права й свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління й територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку та столицю; у формальному розумінні — це закон або група законів, які мають вищу юридичну силу стосовно інших законів.

   Поряд з терміном "конституція" вживається термін "основний закон".

   Вважається, що  для позначення нормативно-правового  акта з юридичними властивостями  основного закону термін "конституція"  уперше був вжитий 1780 року в  північноамериканському штаті Масачусетс. Для відповідних цілей цей  термін було використано 1787 року і в новоутвореній федеративній державі США. Згодом він був прийнятий у Франції (1791 р.) і поширився в усьому світі. Термін "основний закон" для позначення конституційного акта вперше був використаний 1809 року в тексті документа "Форми правління у Швеції". У 1814 р. основним законом було названо чинну й нині конституцію Норвегії, а також прийняту того ж року конституцію Нідерландів.

    У конституційному  праві розрізняють фактичну і  юридичну конституції.

   Фактична конституція — це наявний суспільний устрій (конституційний лад), основою якого є ті об'єктивні відносини, які визначають найсуттєвіші економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію становлять органічно взаємопов'язані економічна, політична і соціальна основи суспільства.

   Фактична конституція  існує в будь-якому (у тому  числі безкласовому) суспільстві  незалежно від того, чи має  юридичне закріплення.

   Юридична конституція  є офіційним визнанням фактичного стану речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.

   Фактична і  юридична конституції цілком  самостійні явища, які не можна  ототожнювати. Проте юридичну конституцію  можна вважати похідною від  фактичної.

   Фактична конституція  зазвичай випереджає юридичну в часі. Це засвідчує, наприклад, стан справ в Україні періоду 1991—1996 pp. Юридична конституція України 1978 року зі змінами й доповненнями, внесеними в зазначені строки, значно відставала від фактичної конституції, гальмуючи розвиток основних суспільних відносин. З огляду на це застосування юридичної конституції до фактичної було першочерговим завданням конституційного будівництва.

   Фактична конституція  визначає структурні й функціональні  характеристики юридичної конституції, основними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, без чого конституція є фіктивною. Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною, якщо ж вони не збігаються, існують відокремлено, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

   Розбіжності між  фактичною і юридичною конституціями  можуть існувати в будь-якій  країні. І це природно, оскільки  певна їх розбіжність запрограмована  власне розвитком конституції.  Однак у країнах розвиненого конституціоналізму ця розбіжність недовготривала: юридична конституція вчасно застосовується до фактичної. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх згідно з цілями і завданнями конституційно-правового регулювання.

   Розбіжності між  фактичною і юридичною конституціями свідчать про те, що частина норм юридичної конституції стала фіктивною, тобто не відповідає дійсності. Такий стан негативно впливає на суспільні відносини, дестабілізує правову систему, робить її неефективною. У цьому разі потрібно або застосувати юридичну конституцію до реальної дійсності, або навпаки, застосувати фактично існуючі суспільні відносини до конституції.

   Юридична наука  досліджує формальну і матеріальну  конституції.

   Формальна конституція  складається з одного закону  або низки законів. Такою була конституція Австро-Угорщини 1867 року, такими є чинні конституції Швеції (складається з трьох конституційних актів) і Фінляндії (складається з чотирьох органічних законів).

   Матеріальна конституція  складається з великої кількості писаних нормативних актів і конституційних звичаїв, наприклад, такою є чинна конституція Великої Британії.

   Важливим для  вивчення конституційного права  є усвідомлення юридичних властивостей  конституції, зокрема, таких:

   - конституція  — це насамперед закон, акт виняткового значення;

   - конституції  властиво юридичне верховенство, найвища юридична сила щодо  інших правових актів. Жодний  правовий акт не може бути  вищий за конституцію;

   - конституція  є основою, базою правової системи  країни, її законодавства. Поточне законодавство розвиває й розкриває конституційні приписи, деталізує їх;

   - конституції  властивий особливий порядок  її прийняття і зміни, який  зазвичай міститься в ній;

   - наявність складного  механізму реалізації конституції,  оскільки вона діє на двох рівнях — реалізації конституції загалом і конституційних норм.

   До основних  рис конституції належать такі:

   - засадничий характер, оскільки  предметом конституційного регулювання  є фундаментальні, найважливіші  політико-правові, суспільні відносини, що відтворюють сутність суспільства;

   - народний характер, який  полягає в тому, що конституція  відбиває інтереси народу і  покликана служити йому;

   - реальний характер, тобто  відповідність конституції суспільним  відносинам, які фактично склалися;

   - стабільний характер.

   Сутність конституції виявляється  в її функціях, зумовлених її  змістом, роллю в регулюванні  суспільних відносин і задоволенні  соціальних потреб. Функції конституції  відтворюють її вплив на суспільні  відносини, зокрема, напрями чи способи цього впливу.

   Функції конституції поширюються  на всі сфери суспільного життя,  на ті суспільні відносини,  які охоплені її дією. Вони  мають багато спільного з основними  функціями права і базуються  на них.

   Функції конституції поділяють  на соціальні, або об'єктні, і нормативно-правові, або технологічні. До соціальних (об'єктних) функцій належать насамперед політична, економічна, ідеологічна (культурна), до нормативно-правових (технологічних) — установча, правотворча, охоронна (правоохоронна), інтегративна, системотворча та ін.

   Політична функція конституції  полягає в тому, що вона формує  найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади у країні, внутрішню  і зовнішню політику, державний  лад. Саме конституція закріплює  інтереси й волю народу, його державний і національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні. У конституції визначені правила політичної боротьби, відносини між політичними партіями й іншими політизованими об'єднаннями громадян з приводу завоювання, використання і утримання влади.

   Економічна функція конституції  полягає в тому, що вона фіксує  основні суспільні відносини,  які становлять економічний лад  (економічну систему) суспільства,  базу для функціонування всіх  інших інститутів. Закріплення в  конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, ефективного функціонування її господарського механізму.

   Ідеологічна (культурна)  функція конституції полягає  в її визначальному впливі  на волю й поведінку мас. Акумулюючи найістотніші моменти світогляду з базовою ідеєю народного суверенітету, суверенітет демократичної, соціальної і правової держави, конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невіддільною складовою якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню деструктивних, антигромадських мотивів.

   Установча функція конституції  полягає в тому, що вона встановлює  найважливіші інститути суспільства  й держави, визначає їх спрямованість.  На основі установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються насамперед політичні й управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження. Конституція є основою розбудови й діяльності держави і суспільства, законодавства загалом, політичних і корпоративних установ країни.

   Правотворча функція конституції  реалізується, зокрема, за допомогою  норм, які визначають основи правового  статусу суб'єктів конституційних  відносин: громадян, державних і громадських органів.

   Охоронна (правоохоронна) функція  конституції полягає в забезпеченні  належної дії певних її інститутів  і норм, що досягається за допомогою  специфічного механізму відповідальності. В основу такого механізму  покладено конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів тощо.

   Інтегративна функція конституції  полягає в її ролі як своєрідного  інструменту, що об'єднує всі  ланки правової системи в одне  ціле. Типовими під цим оглядом є конкретні норми конституції щодо економічної системи, що визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.

   Системотворча функція конституції  визначає принципові вимоги до  призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості та застосування права, законності, правопорядку, а також є своєрідним нормативним орієнтиром.

   Серед соціальних (об'єктних) функцій головну роль відіграє  політична, серед нормативно-правових (технологічних) — установча, яка об'єднує всі правові функції.

   Основне призначення конституції  — закріплення й гарантування  фундаментальних прав людини  та громадянина, упорядкування  й організація державної влади,  утвердження загальнолюдських цінностей, на яких грунтується будь-яке суспільство.

   Існують різні класифікації  конституцій. За часом дії конституції поділяють на тимчасові та постійні. Часта зміна конституції зумовлюється нестабільністю політичної та економічної обстановки, частою зміною верхніх ешелонів влади. Так, до середини 60-х років XX ст. історія Гаїті налічувала 23 конституції, Венесуели — 22, Болівії — 20. Фактично кілька конституцій було прийнято в Україні впродовж 1917-1920 pp. (універсали, гетьманські закони, власне конституції).За державним режимом конституції бувають демократичні та авторитарні (у тому числі тоталітарні), за формою правління — монархічні та республіканські, за формою територіального устрою — федеративних та унітарних держав, за порядком внесення змін і доповнень — гнучкі, жорсткі та змішані.

   Залежно від процедури  прийняття розрізняють конституції  откройовані (даровані), "народні" (тобто прийняті на підставі  проведення референдуму), прийняті  парламентом, установчими зборами,  місцевими представницькими органами.

   Конституції різняться за  формою і структурою. Форма конституції  — це спосіб відтворення і  організації конституційних норм  та інститутів. Конституція може  функціонувати у вигляді моно-конституційного  акта чи сукупності актів. Конституції  першого виду називають ще кодифікованими, другого — некодифікованими. До першого виду належать колишні радянські конституції, колишні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики, до другого — конституції Швеції і колишньої Чехословаччини. Конституція Великої Британії належить до конституцій змішаного виду. Вона об'єднує парламентські закони, судові рішення-прецеденти, доктринальні тлумачення, статути, конституційні угоди, які містять так звані конвенційні норми.

   Іноді з'являються і тимчасово  діють неписані конституції, які не мають формального закріплення (наприклад, у Румунії).

   У переважній більшості  країн структура конституції  має сталий характер, включає  низку елементів: преамбулу, основну  частину, заключні, перехідні та  додаткові положення.

   Преамбула, як правило, відіграє політичну й ідеологічну функції і не є типовою правовою нормою. Вона становить декларацію з притаманними їй цілями і завданнями.

   Основна частина конституції  включає інститути і норми,  які розкривають її зміст.

   Третій етап новітнього  конституційного процесу, що тривав з 8 червня 1995 р. до 28 червня 1996 p., вирізнявся відмітними особливостями, вкрай рідкісними в конституційній практиці, а саме:

   - створенням Робочої групи  з підготовки проекту нової  Конституції України в липні  1995 р., до якої входили фахівці в галузі конституційного права;

   - створенням Конституційною  комісією України на засіданні  24 листопада 1995 р. Робочої групи  з підготовки проекту нової  Конституції України зі складу  членів Конституційної комісії  (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою);

   - схваленням Конституційною  комісією України проекту Конституції,  поданого Робочою групою, і переданням  його разом із зауваженнями  та пропозиціями членів Конституційної  комісії на розгляд Верховної  Ради України;

   - створенням Верховною  Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії для доопрацювання проекту Конституції України;

   - колективним  обговоренням 27-28 червня 1996 р. на  пленарному засіданні Верховної  Ради України (упродовж майже  доби) статей проекту Конституції  України і прийняттям нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;

   - завершальним  редагуванням тексту Конституції  апаратом Верховної Ради України  і урочистим підписанням тексту  Конституції України Президентом  України та Головою Верховної  Ради України 12 липня 1996 р.

   Конституція України  1996 р. складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

   У преамбулі  зазначаються цілі прийняття  Конституції України.

   Розділ І "Загальні  засади "містить статті, що визначають  основи суспільного ладу, державного  ладу, громадянства, положення, які стосуються суверенітету України, соціального захисту її громадян, національної та екологічної безпеки, а також статті, що виражають державну символіку (статті 1-20).

   Розділ II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина " містить норми, що визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні права та свободи людини і громадянина й гарантії їх реалізації, а також обов'язки людини і громадянина перед державою й суспільством (статті 21—68).

   Розділ III "Вибори. Референдум"присвячений регулюванню порядку здійснення і впровадження таких основних форм народного волевиявлення, як вибори та референдум (статті 69—74).Розділ IV "Верховна Рада України "закріплює порядок утворення і діяльності єдиного органу законодавчої влади — Верховної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України (статті 75-101).

   Розділ V "Президент  України " містить норми, що  регулюють правове становище  Президента України, порядок його  обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень. Цей розділ закріплює також норми, що визначають порядок формування та функції Ради національної безпеки і оборони України (статті 102-112).Розділ VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади "присвячений порядку утворення, діяльності та компетенції уряду України, місцевих державних адміністрацій, а також порядку припинення повноважень цих органів (статті 113—120).

   Розділ VII "Прокуратура  "закріплює завдання та структуру  органів прокуратури (статті 121 —  123).Розділ VIII "Правосуддя"містить норми, що регулюють порядок утворення й функціонування органів правосуддя та визначає статус суддів (статті 124—131).

   Розділ IX "Територіальний  устрій України "закріплює  принципи та систему адміністративно-територіального  устрою України (статті 132, 133).

   Розділ X "Автономна  Республіка Крим " містить норми,  що визначають становище цієї  республіки, її компетенцію, основи  відносин між Україною та Автономною  Республікою Крим, повноваження  органів цієї республіки (статті 134—139).Розділ XI "Місцеве самоврядування " містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів (статті 140-146).Розділ XII "Конституційний Суд України " визначає склад і повноваження Конституційного Суду, встановлює гарантії незалежності та недоторканності суддів (статті 147—153).Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " встановлює порядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду (статті 154-159).Розділ XIV "Прикінцеві положення"зазначає, що Конституція України набирає чинності з дня прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України (статті 160, 161).Розділ XV "Перехідні положення " закріплює положення щодо чинності чинного законодавства в частині, що не суперечить Конституції України, і порядок вирішення інших питань, що виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції України (14 пунктів).

Висновок 

Розвиток України підтверджує загальне правило нашого часу: кожна країна, що вважає себе цивілізованої, має свою конституцію. І це закономірно. Конституція важлива і необхідна для сучасної держави насамперед тому, що в ній закріплюються його вихідні принципи і призначення, функції й основи організації, форми і методи діяльності. Конституція встановлює межі і характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємини держави з людиною і громадянином. Саме головне - конституція додає вищу юридичну чинність фундаментальним правам і волям людини, захищає його честь і достоїнство. Виключень сьогодні практично не існує. Навіть Великобританія, у якій немає єдиного і кодифікованого основного закону, має у своєму розпорядженні комплекс юридичних актів, починаючи з "Хабеас корпус акт" і "Білля про права" (обоє прийняті ще в XVII в.), а також традицій, що складають у сукупності її конституцію. Більш того, для XX сторіччя, особливо його другої половини, характерне відновлення конституційного ладу багатьох країн, включаючи Францію, Німеччину, Італію, Японію, Грецію, Португалію, Іспанію. Це продиктовано серйозними політичними і соціальними змінами, що відбулися в названих країнах і в усьому світі, умовами нового часу. Прийняття Конституції в Україні теж є відображенням важливих суспільних потреб.

Конституцію справедливо  називають головним, основним законом  держави. Якщо уявити собі численні правові  акти, що діють у країні, у виді визначеного організованого і взаємозалежного  цілого, деякої системи, то конституція - це підстава, стрижень і одночасно джерело розвитку усього права. На базі конституції відбувається становлення різних галузей права, як традиційних, що існували ще в минулому, так і нових створюваних з урахуванням змін в економіці, соціальному розвитку, політику і культурі.

Сучасна Конституція  України, прийнята 28 червня 1996 року - найважливіший  нормативно-правовий акт новітньої  Української держави. Україна нарешті  здобула свій Основний Закон - необхідний елемент сучасної законодавчої системи, який є її своєрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус незалежної України - рівноправного учасника міжнародних відносин.

Проте сучасна Конституція  України це не тільки підсумок процесів державотворення, це й своєрідний дороговказ подальшого вдосконалення нашої держави, наповнення її сформованих інститутів реальним змістом, перетворення їх на реальні чинники правового регулювання суспільних відносин в Україні. Слід зазначити, що прийняття Конституції стало результатом компромісу різноспрямованих політичних сил, тому її можна розглядати як запоруку майбутньої злагоди в нашому суспільстві, гарантію його розвитку на засадах забезпечення врівноваженості різних соціальних верств та політичних течій за умови неодмінного визнання непорушності політичного суверенітету нашої держави.

Прийняття Конституції  України та її зміст остаточно  зняли всі сумніви щодо можливостей  України мати свою власну демократичну систему. Саме актом прийняття Основного  Закону України було здійснено конституційне  закріплення незворотності переходу України до демократії на засадах багатьох елементів європейської конституційної спадщини. Прийняття Конституції України визнано головною подією 1996 року в ділянці європейського конституційного права.

Конституція України  створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції.

Конституція України  містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади - народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

Конституція України  визнає рівноправ'я різних форм власності, зокрема,

приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція  покладає на її Збройні Сили.

Велику увагу приділено  в Основному Законі характеристиці системи органів державної влади і місцевого самоврядування, елементами якої є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади, прокуратура, органи правосуддя, державні органи Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, Конституційний Суд України.

Юридичне оформлення Основного Закону в Україні стало  своєрідним поштовхом до активізації  процесу подальшої розбудови  правової держави.

Далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і  закріплені новою Конституцією, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі десятиліття, ідеалом, який треба втілити ужиття. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізоване, але далеко ще не реалізована, її реалізація одне з найважливіших завдань нашого часу.

Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції  в життя, приведення її в дію.

Ухвалення нової Конституції України знаменує початок нового етапу розвитку права в Україні, основний зміст якого передбачає прийняття у розвиток відповідних конституційних приписів цілого ряду законів.

Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас визначає основні напрями розвитку суспільства, держави.

Насамперед прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві.

2. Розкрийте  зміст політичних прав, які гарантує  Конституція України.

 Політичні права – можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, вносити пропозиції про політичні роботи державних органів, їхніх службових осіб та об’єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об’єднаннях громадян.

До цієї групи відносяться такі права: брати участь в управлінні державними та громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування; обговорювати та приймати закони і рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи участь у всеукраїнських і місцевих референдумах; надсилати індивідуальні або колективні письмові звернення чи особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та інших посадових осіб; утворювати і брати участь у роботі об’єднань громадян; збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, про що завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; вибирати й бути обраним до державних органів та органів місцевого самоврядування; мати громадянство.

3. Дайте  аналіз практичної правової ситуації.

Товарознавцю  приватного підприємства «Валентина»  Петренку було видано довіреність на купівлю рибних консервів. Петренко, крім консервів, уклав договір на поставку консервних овочів. Від оплати вартості овочів підприємство відмовилось, посилаючись на те, що їх закупівля Петренку не доручалась.

Чи  обгрунтована відмова підприємства на оплату рахунку?

Стаття 238.

« Представник не може вчинити правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представник якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також, щодо інших осіб, встановлених законом».

Стаття 241.

« Правочин, вчинений представником  з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчить про прийняття його до виконання».

Відмова підприємства на оплату рахунку обгрунтована. Тому що підприємство давало довіреність  тільки на придбання рибних консервів.

4. Визначте, хто не має права законодавчої  ініціятиви у Верховній Раді  Україні.

А) Президент України;

Б) Міністер культури України;

В) Національний банк України;

Г) Конституційний суд України.

Законодавчу ініціативу у Верховній Раді мають: Президент, Національний банк України.

Список літератури

1. Конституція України;
2. Копейчикова « Правознавство»;
3. Цивільний кодекс України.