Контрольная работа по "Психологии". 33

1.   Встановити як здійснюється проектування  органів управління.

2.     Проаналізувати у чому полягає  організація робочого місця оператора. 

3.    Схарактеризувати фактори виробничого  середовища. 
 
 
 
 

Зміст

1 . Як  здійснюється проектування органів  управління………………………….2

2. Психофізіологічні  принципи організації роботи  оператора………………….7

3. Фактори виробничого середовища…………………………………………….15

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 . Як здійснюється проектування органів управління

"Структура  управління організацією", або  "організаційна структура управління" (ОСУ) - одне з ключових понять  менеджменту, тісно зв'язане з  метою, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом  між ними повноважень. В рамках  цієї структури протікає весь  управлінський процес (рух потоків  інформації і прийняття управлінських  рішень), в якому беруть участь  менеджери всіх рівнів, категорій  і професійної спеціалізації.  Структуру можна порівняти з каркасом будинку управлінської системи, побудованим для того, щоб всі що протікають в ній процеси здійснювались вчасно і якісно. Звідси та увага, що керівники організацій приділяють принципам і засобам побудови структур управління, вибору їхніх типів і виглядів, вивченню тенденцій зміни і оцінкам відповідності завдань організацій.

Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов»язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. ОСУ визначається також як форма розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на рішення поставлених задач і досягнення наміченої мети. З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між її складовими органами ,що входять в управління і працюючими в них людьми.

Ключовими поняттями структур управління є  елементи, зв'язки (відношення), рівні і повноваження. Елементами ОСУ можуть бути як окремі робітники (керівники, фахівці, що служать), так і служби або органи апарату управління, в яких зай та або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Є два направлення спеціалізації елементів ОСУ:

а) в  залежності від складу структурних  підрозділів організації вичленяються ланки структури управління, які здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.;

б) виходячи з характеру загальних функцій, що виконуються в процесі управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організовують виробництво, працю  і управління, контролюючи всі  процеси в організації.

Відношення  між елементами структури управління підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Перші носять характер погодження і є однорівневими. Другі - це відношення підпорядкування. Необхідність в них виникає при ієрархічності побудови системи управління, та є за наявності різноманітних рівнів управління, на кожному з яких переслідується своя мета.

При дворівневій структурі створюються верхні ланки управління (керівництво організацією в цілому) і нижні ланки (менеджери, безпосередньо керуючі роботою виконавців). При трьох і більше рівнях в ОСУ формується так званий середній шар, що в свою чергу може складатися з декількох рівнів.

В структурі управління організацією розрізняються лінійні і функціональні зв'язки. Перші суть відношення з приводу прийняття і реалізації управлінських рішень і рухи інформації між так званими лінійними керівниками, які являються особами, що повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки спрягаються з тими або іншими функціями менеджменту. Відповідно використовується таке поняття, як повноваження: лінійного персоналу, штабного персоналу і функціональні. Повноваження лінійних керівників дадуть право вирішувати всі питання розвитку довірених їм організацій і підрозділів, а також віддавати розпорядження, обов'язкові для виконання іншими членами організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналу обмежуються правом планувати, рекомендувати, радити або допомагати, але не наказувати іншим членам організації виконувати їхні розпорядження. Якщо тому або іншому робітнику управлінського апарату надається право приймати рішення і вчиняти дії, звичайно що виконуються лінійними менеджерами, він одержує так звані функціональні повноваження.

Між всіма  названими вище що складають ОСУ  існують складні відношення взаємозалежності: зміни в кожній з них (скажемо, числа елементів і рівнів, кількість і характер зв'язків і повноважень робітників) викликають необхідність перегляду всіх інших. Так, якщо керівництвом організації прийняте рішення про вступ в ОСУ нового органу, наприклад, відділу маркетингу (функції якого раніше ніхто не виконував), потрібно водночас дати відповідь на наступні питання: які задачі буде вирішувати новий відділ? Кому він буде безпосередньо підпорядкований? Що органи і підрозділи організації будуть доводити до нього необхідну інформацію? На яких ієрархічних рівнях буде виявлена нова служба? Якими повноваженнями наділяються робітники нового відділу? Що форми зв'язків повинні бути встановлені між новим відділом і іншими відділами?

Збільшення  кількості елементів і рівнів в ОСУ неминучо призводить до многократного зростання числа і складності зв'язків, що виникають в процесі прийняття управлінських рішень; слідством цього нерідко є уповільнення процесу управління, що в сучасних умовах тотожно погіршенню якості функціонування менеджменту організацій.

До структури  управління подається безліч вимог, що відбивають її ключове значення для менеджменту. Вони враховуються в принципах формування ОСУ, розробці яких було присвячено немало робіт вітчизняних авторів в дореформений період. Головні з цих принципів можуть бути сформульовані слідуючим чином.

1. Організаційна  структура управління повинна  передусім відбивати мету і  завдання організації, а отже, бути підлеглій виробництву і його потребам.

2. Слід  передбачити оптимальний розподіл  праці між органами управління і окремими робітниками, що забезпечує творчий характер роботи і нормальне навантаження, а також належну спеціалізацію.

3. Формування  структури управління потрібно  зв'язувати з визначенням повноважень  і відповідальності кожного робітника і органу управління, зі встановленням системи вертикальних і горизонтальних зв'язків між ними.

4. Між  функціями і обов'язками, з одного  боку, і повноваженнями і відповідальністю  з іншого, необхідно підтримувати  відповідальність, порушення якого  призводить до дисфункції системи  управління в цілому.

5. Організаційна  структура управління повинна  бути адекватною соціально-культурним  умовам організації, що виявляє  істотний вплив на рішення  відносно рівня централізації  і деталізації, розподілу повноважень  і відповідальності, міри самостійності  і масштабів контролю керівників  і менеджерів. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структуру управління, що успішно функціонують в інших соціально-культурних умовах, не гарантують бажаного результату.

Реалізація  цих принципів означає необхідність врахування при формуванні (або перебудові) структури управління безлічі різноманітних чинників, які впливають на ОСУ.

Головний  чинник, "що задає" можливі контури  і параметри структури управління, - сама організація. Відомо, що організації  розрізняються по багатьох критеріях.Різноманітність організацій в Україні передбачає велику кількість підходів до побудови управлінських структур. Ці підходи різноманітні в комерційних організаціях і некомерційних, великих, середніх і малих, що знаходяться на різних стадіях життєвого циклу, де є різний рівень розподілу і спеціалізації праці, автоматизації, ієрархічних і "плоских", кооперування і так далі. Очевидно, що структура управління великими підприємствами більш складна у порівнянні з тієї, що потрібна невеликій фірмі, де всі функції менеджменту зосереджуються в руках одного - двох членів організації (звичайно керівника і бухгалтера), де відповідно немає необхідності проектувати формальні структурні параметри. По мірі зростання організації, а значить, і обсягу управлінських робіт, розвивається розподіл праці і формуються спеціалізовані ланки (наприклад, по управлінню персоналом, виробництвом, фінансами, іноваціями і т.п.), злагоджена робота яких вимагає координації і контролю. Побудова формальної структури управління, в якій чітко визначені ролі, зв'язки, повноваження і рівні, стає імперативом.

Слід  звернути увагу на поєднання структури управління з фазами життєвого циклу організації, про що, нажаль, нерідко забувають проектанти і фахівці, вирішуючи задачу вдосконалення управлінських структур. На стадії зародження організації управління нерідко здійснюється самим підприємцем. На стадії зростання відбувається функціональний розподіл праці менеджерів. На стадії зрілості в структурі управління найчастіше реалізується тенденція до децентралізації. На стадії спаду звичайно розробляються міри по вдосконаленню управлінської структури у відповідності з потребами і тенденціями у зміні виробництва. Нарешті, на стадії припинення існування організації структура управління або повністю руйнується (якщо фірма ліквідується), або відбувається її реорганізація (бо скоро дану фірму приєднує до собе інша компанія, що пристосовує структуру управління до тієї фази життєвого циклу, в якій вона знаходиться).

На формування структури управління впливають  зміни організаційних форм, в яких функціонують підприємства. Так, при входженні фірми в склад якогось згуртування, скажемо, асоціації, концерну і т.п., відбувається перерозподіл управлінських функцій (частина функцій, природньо, централізується), тому міняється і структура управління фірми. Але, навіть, якщо підприємство залишається самостійним і незалежним, але стає частиною організаційної мережі, що об'єднує на тимчасовій основі ряд взаємопов»язаних підприємств (найчастіше для використання сприятливої ситуації), йому потрібно вносити в свою управлінську структуру ряд змін. Це зв'язане з необхідністю підсиленням функцій координації і адаптації до систем менеджменту інших компаній, що входять в мережу. 
 
 

2. Психофізіологічні  принципи організації  роботи оператора

Максимальна ефективність системи «людина-машина»  може бути забезпечена за умови, коли при її проектуванні і експлуатації буде врахований людський фактор. Відомо, що внаслідок помилок з боку працівника виникає від 20 до 50% всіх порушень технології, аварійних ситуацій в системах управління.

Проектування  системи «людина—машина» передбачає аналіз характеристик об’єкта керування, розподіл функцій між людиною  і машиною, проектування діяльності оператора і технічних засобів  його роботи, оцінку системи в цілому. Воно базується на досягненнях інженерної психології, яка вивчає об’єктивні закономірності процесів інформаційної  взаємодії людини і техніки з  метою використання їх у практиці проектування, створення і експлуатації системи «людина—машина».

Комплексним вивченням трудової діяльності людини займається наука ергономіка.

Об’єктом  ергономіки є система «людина—техніка—середовище», а завданням — погодження характеристик  машини і навколишнього середовища з характеристиками людини.

Ергономіка  вивчає функціональні можливості і  обмеження людини в трудових процесах з метою створення для неї  досконалих знарядь і оптимальних  умов праці. Оптимальність визначається створенням таких умов, за яких забезпечується висока продуктивність, стійка працездатність і зберігається здоров’я працівника.

Ергономічні властивості людини характеризуються її антропометричними, фізіологічними, психофізіологічними, психологічними властивостями. Ці властивості визначають ергономічні вимоги до комплексу  «машина-середовище». Основними ергономічними  вимогами до проектування системи «людина—машина—середовище» є гігієнічні, антрометричні, фізіологічні, психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні  вимоги визначають умови життєдіяльності  і працездатності людини в процесі  взаємодії з технікою і середовищем. Показниками є рівень освітлення, температура, вологість, шум, вібрація, токсичність, загазованість тощо.

Антропометричні вимоги визначають відповідність конструкцій  техніки антропометричним характеристикам  людини (зріст, розміри тіла і окремих  рухових ланок). Показниками є  раціональна робоча поза, оптимальні зони досягнення, раціональні трудові  рухи).

Фізіологічні  та психофізіологічні вимоги визначають відповідність техніки і середовища функціональним можливостям працівника (силовим, швидкісним, енергетичним, зоровим, слуховим). Показниками є темп робочих  рухів, обсяг інформації, навантаження на м’язову та нервову системи.

Психологічні  вимоги визначають відповідність техніки  і середовища можливостям працівника щодо сприймання, переробки інформації, прийняття і реалізації рішень.

Сукупність  ергономічних показників характеризує ергономічний рівень системи «людина—техніка—середовище».

Погодження  характеристик людини і предметного  середовища здійснюється в просторовому, часовому, інформаційному, енергетичному  напрямках.

Просторове  погодження передбачає організацію  робочого місця працівника, робочу позу, визначення зон досягнення, траєкторії рухів, доступність органів керування  тощо.

Часове  погодження враховує динаміку працездатності з виконанням роботи, її темпу, інтенсивності, зміною діяльності і відпочинком.

Інформаційне  погодження пов’язане з оцінкою  потоків інформації та пропускної здатності  аналізаторних функцій щодо сприйняття і переробки інформації, врахуванням  перешкод.

Енергетичне погодження враховує вплив трудових навантажень на м’язову, серцево-судинну  системи на основі встановлення оптимального обсягу рухової діяльності, величини м’язових зусиль залежно від умов праці.

Робоче  місце оператора — це місце  в системі «людина—техніка», оснащене засобами відображення інформації, органами керування і допоміжним обладнанням, на якому здійснюється його трудова  діяльність.

Правильна організація робочого місця передбачає розв’язання таких основних завдань:

● вибір  раціональної робочої пози;

● раціональне  розміщення індикаторів і органів  керування у відповідності з  їх важливістю і частотою користування в межах поля зору і зон досягання;

● забезпечення оптимального обзору робочого місця;

● відповідність  конструкції технічних пристроїв  і робочих меблів антропометричним, фізіологічним і психологічним  характеристикам людини;

● відповідність  інформаційних потоків можливостям  людини щодо сприймання і переробки  інформації;

● забезпечення сприятливих санітарно-гігієнічних  умов праці;

● забезпечення умов для відпочинку оператора в  процесі роботи.

Основу  робочого місця оператора здебільшого  складає пульт управління. Він  може бути фронтальної, трапецеподібної  або багатокутникової форми.

Фронтальна  форма пультів застосовується тоді, коли є можливість розмістити всі  органи керування в межах максимальної та допустимої зон досягання, а індикатори — в межах зони центрального і  периферійного бачення.

Трапецеподібна  форма пультів використовується в тих випадках, коли органи керування  і індикатори неможливо розмістити на пульті фронтальної форми. У цьому  разі вони частково розміщуються на бокових  панелях під кутом 90…120° відносно фронтальної панелі.

Багатокутникова або напівкругла форма пультів  застосовується при наявності великої  кількості засобів відображення інформації і органів керування. Бокові панелі розміщуються перпендикулярно  до лінії обзору оператора.

При великій  кількості індикаторів інформаційна панель або табло можуть розміщуватися  окремо від пульта управління, який, проте, не повинен закривати розміщені  на панелі прилади.

Безпосередній вплив на функціональний стан і працездатність оператора, а також надійність, швидкість  і точність його роботи має виробниче  середовище. Воно може бути комфортним, відносно дискомфортним, екстремальним  та надекстремальним.

Комфортне виробниче середовище забезпечує оптимальну динаміку працездатності людини і збереження її здоров’я.

Відносно  дискомфортне виробниче середовище протягом певного часу забезпечує задану працездатність і збереження здоров’я працівника, однак викликає у нього  неприємні суб’єктивні відчуття та функціональні зміни, які не виходять за межі норми.

Екстремальне  виробниче середовище призводить до зниження працездатності оператора  і викликає функціональні зміни, які виходять за межі норми, але не ведуть до патологічних змін.

Надекстремальне виробниче середовище призводить до патологічних змін в організмі працівника і створює неможливість виконання  роботи.

З метою  зменшення несприятливого впливу елементів  виробничого середовища на оператора  при проектуванні системи «людина—техніка—середовище»  необхідно враховувати такі вимоги:

● нормовані  виробничі елементи при їх комплексній  взаємодії не повинні негативно  впливати на здоров’я людини при професійній  діяльності протягом тривалого часу (роки);

● допустимі  параметри несприятливих факторів за тривалістю та інтенсивністю впливу не повинні викликати протягом робочого дня зниження надійності і ефективності діяльності оператора.

Раціоналізація  діяльності оператора виходить з  її алгоритмічного описування, тобто  сукупності елементарних актів. Такими елементарними актами є оперативні одиниці сприймання або витягнення з пам’яті образів, понять, суджень, а також дії (прості або складні), які мають закінчений характер в  діяльності оператора. До останніх відносяться  відлік показань прикладів, обчислювальні  операції, включення тумблерів і  т.п.

Оперативні  одиниці можуть бути двох видів:

● логічні (образ, поняття, судження), які використовуються як інформаційні одиниці;

● оператори, тобто ті чи інші дії людини.

Раціоналізація  праці оператора передбачає оптимізацію  інформаційних потоків, раціоналізацію трудових рухів і дій та відповідну організацію робочого місця.

Інформація  про стан керованого об’єкта поступає від засобів відображення інформації (ЗВІ), якими є різні прилади  і які формують сенсорне поле на робочому місці. За функціями інформації ЗВІ поділяються на командні (цільові) і ситуаційні. Перші дають відомості  про необхідні дії для досягнення мети, другі — інформацію щодо протікання технологічного процесу та описують наявну ситуацію.

За способом використання показників ЗВІ поділяються  на три групи:

● для  контрольного читання. Оператор встановлює наявність чи відсутність умов роботи, норму чи відхилення від неї якихось  параметрів;

● для  кількісного читання. Ці індикатори передають інформацію у вигляді  числових значень;

● для  якісного читання. Інформація вказує на напрямок зміни керованого параметра.

За формою сигналів розрізняють абстрактні ЗВІ, які передають інформацію у вигляді  символів (цифри, букви, геометричні  фігури), і ЗВІ, які передають інформацію у формі зображення об’єктів, властивостей.

За рівнем деталізації інформації ЗВІ можуть бути інтегральними і детальними. На інтегральних індикаторах інформація видається в узагальненому вигляді.

Засоби  відображення інформації є технічною  основою для побудови інформаційної  моделі процесу керування.

Інформаційна  модель повинна відповідати таким  вимогам:

● за змістом  адекватно відображати об’єкти  керування і навколишнє середовище;

● за кількістю  інформації забезпечувати оптимальний  інформаційний баланс і запобігати як дефіциту, так і перевантаженню інформацією оператора;

● за формою і композицією відповідати завданням  оператора щодо управління і його психофізіологічним можливостям щодо сприймання і переробки інформації.

Системи відображення інформації виконуються  у вигляді табло, мнемосхем, приладних  панелей і щитів.

Відповідність швидкості інформації, що надходить, пропускній здатності оператора  забезпечується шляхом організації  потоків інформації.

Для зменшення  перевантаження інформацією необхідно:

● подавати інформацію завчасно, до початку виконання  дій;

● зменшити потік інформації до необхідного  мінімуму;

● передбачити  можливість фільтрації інформації, тобто  дати можливість оператору відбирати  дані відповідно до умов роботи;

● виділити максимально можливий час для  прийняття рішення;

● зберігати  на індикаторі інформацію за бажанням оператора протягом необхідного  часу.

Всі сигнали, які надходять до оператора, поділяють  на:

— аварійні;

— важливі  відхилення від технологічного режиму, які можуть перейти в аварію;

— відхилення другорядних технологічних параметрів і техніко-економічних показників;

— незначні порушення правил технічної експлуатації.

Насамперед  мають з’являтися сигнали, які вимагають  екстреного втручання. Останні сигнали  подаються по черзі, по мірі обробки  найбільш важливих. Аварійні сигнали  подаються негайно в оптимальну зону сприймання (центральна панель). Якщо в цей час з’являються сигнали  другої групи, то вони надходять до периферійної зони сприймання. Сигнали  третьої і четвертої груп в  цей час затримуються в пам’яті  машини.

При компонуванні приладів необхідно враховувати  важливість, послідовність, частоту  і тривалість використання кожного  з них.

Основні принципи компонування засобів відображення інформації такі:

● принцип  лаконічності. Засіб містить лише ті елементи, які необхідні для  забезпечення оператора інформацією  про стан об’єкта і вибору оптимального способу впливу;

● принцип  узагальнення і уніфікації означає, що не слід виносити на засоби відображення елементи, які позначають несуттєві  конструктивні особливості керованих  об’єктів;

● принцип  акценту на елементах контролю і  керування. Це значить, що незалежно  від розмірів цих елементів їх символи повинні виділятися дуже чітко;

● принцип  автономності. Засоби відображення, які  відповідають автономно контрольованим і керованим агрегатам і об’єктам, необхідно відокремити від інших;

● принцип  просторового співвідношення елементів  контролю і керування. Розміщення індикаторів  має бути погоджено з розміщенням  відповідних їм органів керування;

● принцип  використання звичних асоціацій. Доцільно застосувати символи, які асоціюються  з об’єктами і явищами, які  вони позначають.

Управлінські  дії оператор виконує за допомогою  органів керування, здійснюючи відповідні рухи. Органи керування у вигляді  важелів, ручок, маховиків, тумблерів, кнопок і т.п. формують моторне поле на робочому місці оператора. Моторні  дії пов’язані з виконанням оператором таких завдань:

● включення, виключення і переключення;

● послідовне виконання рухів для здійснення операцій кодування і передачі інформації;

● маніпулювання  з органами керування для настроювання апаратури і точного встановлення керованого об’єкта;

● операції стеження за рухомим об’єктом.

Рухи  оператора характеризуються швидкістю, темпом, силою, точністю. Встановлено, що максимальний темп кругових рухів  становить 4,0…4,8 с–1; ударних рухів  — від 5 до 14 ударів/с. При збільшенні зусиль темп зменшується. До просторових  характеристик рухів оператора  відносяться розміри моторного  поля (зони досягання) і траєкторії рухів. Розміри моторного поля для  оператора визначаються довжиною витягнутої руки. В моторному полі розріз-