Інноваційна форма інвестицій

1.Інноваційна форма  інвестицій.

1.1.Поняття іновацій. Стадії інноваційного процесу.

   Рушійною силою економічного розвитку є, як правило, інновації та інноваційний шлях розвитку. Науково-технічний прогрес (НТП), визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного зростання, все частіше пов’язується з поняттями «інновація», «інноваційний процес». Це єдиний у своєму роді процес, який поєднує науку, техніку, економіку та підприємництво. Він полягає в держанні новацій і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

    Одним з основних  понять інноватики та інноваційного менеджменту є поняття інноваційного процесу. Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

    Інновації –  новостворені (застосовані) і (або)  вдосконалені конкурентоздатні  технології, продукція або послуги,  а також організаційно-технічні  рішення виробничого, адміністративного,  комерційного або іншого характеру,  що істотно поліпшують структуру  та якість виробництва і (або)  соціальної сфери.

    Інноваційна діяльність (ант. innovation – введення новинок, нововведення) – діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

    Об'єктом інноваційної  діяльності є інновація. Слід  розрізняти терміни «новація».

    Новація (лат.  novatio – оновлення, зміна) – продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт.

    Інноваційний  лаг – період між появою  новації та її впровадженням.

З моменту прийняття новації  до реалізації та розповсюдження вона набуває нової якості, тобто стає інновацією. У світовій економічній  літературі існує багато визначень  інновації, причому вітчизняні науковці синонімом терміна «інновації»  вважають термін «нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883–1950), який у 1912 р. в праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація».

    Інновація (нововведення) – кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

    Розвиток будь-якого навчально-виховного закладу, тобто перехід його у новий якісний стан, не може здійснюватися інакше, як через освоєння нововведень, через інноваційний процес, який є складним за своєю структурою феноменом. У структурі інноваційних процесів виокремлюють такі два рівні:

1) предметно-технологічний  мікрорівень, що поділяє нововведення на частини (стадії, етапи, цикли), аналізуючи його змістовий аспект;

2) макрорівень, на якому  розглядають взаємодію окремих  нововведень, визначають особливості  їх поєднання, трансформацію тощо.

    Інноваційна діяльність і інноваційний процес pа своїм змістом дещо розрізняються. Інноваційний процес є ширшим поняття ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовують у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

    Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного використання.

Під час інноваційного  процесу не лише створюються очікувані  інноваційні продукти, а й можуть виникати супроводжувальні інновації, які є побічним результатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі.

    Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука – техніка – виробництво.

Наука

На цьому етапі розробляють  теоретичні основи певної проблеми. Охоплює  стадії фундаментальних і прикладних досліджень.

1. Фундаментальні дослідження.  Спрямовані на вивчення теоретичних  засад процесів чи явищ. Поштовхом  до їх проведення є виникнення  гіпотези, яка потребує підтвердження.  Результатом фундаментальних досліджень  можуть бути відкриття.

    Відкриття – науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі не відомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток цивілізації, слугує джерелом винаходів.

    Світовий досвід показує, що фундаментальні дослідження дають позитивний результат лише у 10% випадків; практичне застосування цієї кількості матиме ще менше. Г. Форд вказував: «Самі по собі ідеї цінні, але кожна ідея вона тільки ідея. Завдання полягає в тому, що реалізувати її практично».

Якщо дослідження мають  цілеспрямований, пошуковий характер у процесі яких використовують ідеї щодо матеріальності існуючих теоретичних  знань, то позитивних результатів буде більше. Ці дослідження завершуються обґрунтуванням та експериментальною  оцінкою нових методів задоволення  суспільних потреб. Їх результатом  є винаходи.

    Винахід – результат науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що відображає принципово новий механізм, який може стати основою появи значної частини інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

    Наведені дані засвідчують тенденцію до значного скорочення часу між відкриттям і його практичним застосуванням у XX ст. Це зумовлено усвідомленням вигоди, яку можна мати від швидкої реалізації інновації, і можливостями, які відкриває технічний та організаційних рівень сучасних спеціалізованих науково-технічних закладів та дослідницьких лабораторій великих корпорацій.

    Фундаментальні відкриття і винаходи характеризуються, як правило, великим проміжком часу від формулювання гіпотези до практичного застосування винаходу.

Інтервал між винаходом  і його впровадженням (роки):

   Фундаментальні наукові дослідження здійснюються у спеціалізованих наукових закладах і фінансуються державою та корпораціями. Щодо України, то вона за останнє десятиліття майже втратила накопичений науковий потенціал, фінансування фундаментальних досліджень недостатня і тому вони не дають відчутних результатів.

    2. Прикладні дослідження. Визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень. їх результатом є нові технології, нові матеріали, нові системи. Ці дослідження також потребують значних інвестицій, є ризикованими і виконуються, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вузами на замовлення держави або за рахунок великих промислових компаній, акціонерних товариств, інноваційних фондів тощо.

Техніка

На цьому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у матеріальну оболонку. Охоплює  стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які  спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних  зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють  інженерно-технічну документацію на неї, створюють дослідні зразки, розпочинають експериментальне виробництво. Ці роботи можна здійснювати силами самих  організацій (за умовами наявності  відповідних лабораторій, конструкторських бюро (КБ), експериментального виробництва.

Виробництво (комерціалізація  нововведення)

   Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити).

   Цей етап охоплює кілька стадій:

– дослідження ринку: вивчають ринок до сприйняття нововведення; якщо новий продукт ще не відомий  ринку, оцінюють можливість формування нових споживчих потреб, які він  може задовольняти; визначають форму  просування новинки на ринку, можливість її модифікації для окремих її сегментів;

– конструювання: формують дизайн новинки з дотриманням  естетичних, ергономічних, функціональних вимог та з урахуванням преференції  споживачів вибраного сегмента ринку (сучасність, комфортність, вишуканість, компактність, цінові характеристики тощо); розробляють маркетингові заходи для просування товару на ринок;

– ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий товар, його асортиментний ряд, можливі ринки  збуту; оцінюють витрати на виготовлення і прогнозування майбутні доходи від продажу;

– дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьовують технологічний  процес; складають кошторис витрат;

– ринкове випробування: здійснюють рекламну кампанію до появи  товару на ринку; визначають прогнозну  ціну; випускають пробну партію товару, оцінюють попит на неї; за необхідності вносять зміни у тактику маркетингу чи дизайн товару;

– комерційне виробництво: формують портфель замовлень на виготовлення партій товару; укладають угоди з  постачальниками; розробляють логістичні схеми; вибирають канали збуту; проектують і створюють систему управління виробництвом; виготовляють і реалізують продукцію у запланованих обсягах; відпрацьовують систему управління якістю; вдосконалюють політику ціноутворення  і методи стимулювання збуту.

    Етап комерціалізації нововведення є завершальним в інноваційному процеси. Однак новий продукт не завжди залишається власністю підприємства, яке його створило. Право на виготовлення нового продукту можуть отримати й інші підприємства, придбавши відповідну ліцензію (лат. Iicentia – право).     Відбувається дифузія нововведення-процес його поширення для використання у нових місцях, сферах чи умовах.

    Інвестування у придбання нововведень є найменш ризикованими, тому багато фірм включаються в інноваційний процес саме на цій стадії. Найтиповішими, щодо дифузій є технологічні нововведення, оскільки їм притаманна найбільша інваріантність.

Інваріантність (лат. Invfriantis – незмінний) нововведення зберігати незмінними якісні та кількісні характеристики, попри перетворення та зміни у зовнішньому середовищі, що дає змогу використовувати продукт тривалий час і в різних сферах.

    Прикладом інваріантності базового нововведення є штучне волокно нейлон, винайдене працівниками фірми Dupon. Спершу його використовували лише для виготовлення парашутів, потім у трикотажний(панчохи) та легкій промисловості (нейлонові сорочки, плащі, куртки із наповнювачем тощо); відтак воно знайшло застосування в галузі автомобільної промисловості як корд для автомобільних шин.

    Результати інноваційної діяльності практично реалізуються на ринковому етапі, який включає в себе впровадження на ринок, розширення ринку, зрілість продукту і спад.

    Організація, стаючи учасниками інноваційного процесу на певному його етапи, зіставляють вигоди, які вони можуть отримати, і витратити. При цьому слід обміркувати, які джерела фінансування використовувати і на яких умовах.        Отже, завершальною ланкою і результатом інноваційного процесу є створення певного конкурентоспроможного продукту. Проте конкурентоспроможність залежить від ступеня новизни ідеї, взяту за основу нового продукту чи технології. Якщо ідея принципово нова, то велика імовірність тривалого життя новинки. Вона швидко поширюється і приносить суттєву комерційну вигоду новаторам і суспільству загалом. Іншими словами, економічне зростання зумовлене інноваційним розвитком, основою якого є створення наукомістких продуктів.

    Інноваційний процес спрямований на створення необхідного ринку продуктів, технологій або послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем: його спрямованість, темпи, мета залежать від соціально-економічного середовища, в якому він функціонує й розвивається.

    На відміну від НТП, інноваційний процес не закінчується так званим упровадженням, тобто першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не переривається й після впровадження, бо в міру поширення (дифузії) нововведення вдосконалюється, стає ефективнішим, набуває раніше невідомих споживчих властивостей. Це відкриває для нього нові горизонти застосування і ринки, а, отже, й нових споживачів.

   Однак не всі  підприємства мають належну базу  для створення наукомістких продуктів.  Інноваційна діяльність таких  підприємств може ґрунтуватись  на вдосконаленні та модифікації  існуючих товарів, пошуку іншої  сфери їх застосування, поширенні  їх на інші сегменти ринку,  наданні їм нових властивостей. Підприємство може скористатися  готовими науково-технічними розробками, які мають комерційну привабливість,  через придбання ліцензій, застосування  франчайзингових (англ. Franchising – угода про проведення права на використання торгової марки включно з технологією ведення бізнесу) чи лізингових (англ. Lysis – довготермінова оренда) схем. У такій ситуації дуже важливо знати. Який вид інноваційної діяльності може принести найбільшу користь суб’єкту підприємства.

    Знання, не затребувані суспільством, не мають можливості ефективного використання. Вони не можуть бути матеріалізовані в умовах відсутності дійового механізму їх доведення до відповідної стадії. В умовах ринкової економіки слід формувати підприємницьке середовище на всіх стадіях інноваційного процесу, забезпечити взаємодію науки та виробництва, що дозволить здійснити не тільки реалізацію знань, але і їх відтворення на якісно вищому.

    Забезпечення високої конкурентоспроможності економіки України значною мірою залежить від ступеня активізації інноваційного процесу, формування й реалізації ефективної інноваційної моделі. Ця модель представляє собою не лише сукупність, а систему заходів, що вживаються для досягнення визначених цілей, і адекватним до неї співвідношенням і взаємодією держави та ринку.

    На сучасному етапі, як правило, виділяють п'ять рівнів інноваційного процесу, кожному з яких властива адекватна інноваційна модель. Так, Рой Росвелл визначає відповідно п'ять моделей:

I покоління: 1955 – середина 60-х рр. Модель, яка підштовхується технологіями, характеризується простим лінійно-послідовним процесом з акцентом на провідну роль науково-дослідних робіт та ставленням до ринку лише як до споживача. Слабка реакція на сигнали ринку.

II покоління: середина 60-х – початок 70-х рр. Лінійно-послідовна модель з акцентом на провідну роль ринка, на потреби якого реагує науково-дослідний сектор.

III покоління: 70-ті – середина 80-х рр. Модель побудована на комбінації I та II поколінь з акцентом на взаємодію технологічних можливостей з потребами ринку.

IV покоління: середина 80-х років – сучасність. Японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцент робиться на паралельну діяльність інтегрованих груп та зовнішні зв'язки. Такий підхід дозволяє прискорити рішення завдання, що є надзвичайно важливим для швидкого виходу на ринок і забезпечення лідерства.

V покоління: сучасність – майбутнє. Модель стратегічних мереж. Стратегічна інтеграція та встановлення зв'язків. До паралельного процесу додаються нові функції. Це процес, у якому науково-дослідні роботи ведуться з використанням інформаційних систем нового покоління, за допомогою них формуються стратегічні зв'язки.

    Отже, модель інноваційного процесу включає такі складові структурні етапи:

Фундаментальні дослідження  – це концепції і теорії, які  розробляються в академічних  інститутах, вищих навчальних закладах, галузевих спеціалізованих інститутах і лабораторіях. Фінансування фундаментальних  досліджень здійснюється в основному  із засобів державного бюджету на безповоротній основі.

    Фундаментальні дослідження поділяються на теоретичні і пошукові, це початкова стадія інноваційного процесу, насичена науковими дослідженнями. Встановлено, що близько 90% тем фундаментальних досліджень мають негативний результат, а з решти 10% не всі мають практичний вихід. Основна мета фундаментальних досліджень є пізнання, вивчення теорії питання.

    Дослідження прикладного характеру – це вирішення спеціальних проблем, оцінка можливостей. Дослідження мають практичну спрямованість, здійснюються в усіх наукових закладах і фінансуються як за рахунок бюджету (державні наукові програми), так і за рахунок замовників даних розробок.    Прикладні дослідження плавно переходять у розробку і проектування.

    Дослідно-конструкторські і експериментальні розробки проводяться як у спеціальних лабораторіях, конструкторських бюро, дослідних виробництвах, так і в науково-виробничих підрозділах великих промислових підприємств. На даному етапі джерела фінансування ті, що і на другому етапі, а також власні кошти організацій.

    Існують окремі фактори, які впливають на розвиток інноваційних процесів.

Загальна модель інноваційного  процесу з урахуванням трансферу  нововведень

    Аналіз моделей інноваційного розвитку свідчить про ускладнення механізму взаємодії держави та ринку з кожним послідовним етапом їхнього розвитку, при цьому збільшується значення ринку. В останній моделі маркетинг наявний на всіх стадіях інноваційного процесу: від фундаментальних досліджень до після продажного обслуговування. Комерціалізація результатів відбувається також на всіх стадіях, у той час як у моделі першого покоління науково-дослідний сектор слабо реагує на потреби ринку. Ринок виступає тільки як споживач нововведень, представлених продуктами або технологіями. В другому та третьому поколіннях маркетинг передує стадії виробництва, а потім робиться акцент на зв'язок технологічних спроможностей та можливостей з потребами ринку. В четвертій моделі рамки ринку розширюються, складаються внутрішні та зовнішні сфери ринку, а в рамках п'ятої моделі пріоритету набуває рух економіки в напрямку формулювання інноваційної системи шляхом створення конкурентних умов.

    Ринкова економіка з розвинутим конкурентним середовищем сама народжує стимули, мотивації до розробки й впровадження інновацій в індустріально розвинутих країнах. Держава стає більш досвідченою в управлінні як науково-технічним прогресом, так і в регулюванні ринковими процесами. За таких умов відбувається визначення поточних та стратегічних напрямків інноваційного розвитку, головних завдань і методів їх вирішення. Наголос робиться на побудову високоефективної інноваційної інфраструктури, заохочення використання якісного людського фактору, обмеження виконання великих національних проектів за сприяння держави, децентралізація прийняття рішень з заохоченням приватної ініціативи. Відбувається відмовлення від ролі «держави-підприємця» на користь ролі «держава-творець стимулів», визначених на забезпечення глобальної конкурентоспроможності й розвиток потенціалу країни.

     Підкреслюючи значення ринку в різноманітних інноваційних моделях, слід мати на увазі, що рух у розвитку ринкових процесів відбувається в адекватному зв'язку та взаємодії з процесом розвитку та вдосконалення державного регулювання. Держава оволодіває більш складними формами й методами управління. В сучасних моделях наявне поєднання вдосконаленого державного регулювання та ринкового саморегулювання економіки. При цьому і державне, і ринкове саморегулювання мають бути адекватні один одному та інноваційній системі в цілому. Вони не можуть суперечити й рухатись у протилежному напрямку. Інноваційна модель не може носити системний характер у випадку одночасного формування конкурентного середовища, з одного боку, і у випадку підтримки з боку держави окремих структур інноваційного процесу, з іншого. В сучасній інноваційній моделі підприємницька активність не повинна підмінятись діяльністю держави в галузях, де її присутність, як правило, не є ефективною.

    НТП і прогрес в інноваціях ґрунтуються на складній системі взаємозв'язку елементів, які виробляють різноманітні типи знань, управляють їх потоками, розподіляють їх та забезпечують використання. Ефективність інноваційного процесу залежить від того, яким чином основні дійові особи взаємодіють один з одним як елементи колективно системи створення й використання знань, наскільки сучасними є технології, які при цьому використовуються.

1.2. ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   Інноваційна діяльність містить процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також прив'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. У зв'язку з цим, об'єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми та проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

-організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

    Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності мають форму інноваційного проекту - це комплекс документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

    Інноваційний проект, зазвичай, містить таку інформацію:

• загальну інформація про проект: пріоритетні напрями; назву проекту, його зміст (повний і короткий); стрижневі слова; дані про заявника проекту;
• науково-технічну характеристику проекту: міру новизни; рівень технології; міру захищеності;
• місце реалізації проекту і основні ринки збуту;
• строки реалізації проекту і його основних етапів;
• об'єми та інші фінансові показники проекту;
• ефективність проекту: економічна, екологічна, бюджетна, соціальна.

    Усі інноваційні проекти мають пройти державну реєстрацію, яку здійснює за поданням суб'єктів інноваційної діяльності спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів. Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування.

    Проекти, визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності до Державного реєстру інноваційних проектів.     Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнаються пріоритетними інноваційними проектами.

    Результатом виконання інноваційного проекту та науково-дослідною та дослідно-конструкторською розробкою нової технології (у тому числі - інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії є інноваційний продукт, який мас відповідати таким вимогам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які  виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів  інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт  інтелектуальної власності має  бути визначальним для цього продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і  технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт  вироблений (буде вироблено) вперше, або  якщо не вперше, то порівняно з іншим  аналогічним продуктом, представленим  на ринку. Крім того, він є конкурентоздатним  і мас суттєво вищі техніко-економічні показники.

    Об'єктом інноваційної діяльності може бути і інноваційна продукція - це нові конкурентоздатні товари чи послуги. Інноваційною вона може бути визнана, якщо відповідає таким вимогам:

а) вона є результатом  виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно  з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною  і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту, крім того, інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.