Oсобливості функціонування ринку праці в умовах ринкової економіки

Oсобливості  функціонування ринку праці в  умовах ринкової економіки

Ринкова система являє  собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери  людської діяльності. Ці ринки взаємодіють  між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці.

Зайнятість населення  забезпечується на національному ринку  праці, де формуються і діють сукупний попит і сукупна пропозиція робочої сили. Через те, що ринок праці є економічною формою взаємовідносин між носіями робочої сили і роботодавцями, то зайнятість населення може здійснюватись тільки на ньому.

Ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка охоплює історично сформований специфічний суспільний механізм регулювання певного комплексу соціально-трудових відносин, який сприяє встановленню і дотриманню балансу інтересів між працівниками, підприємствами і державою. Як і будь-який інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом і пропозицією.

У ринковій економіці  ринок праці охоплює всіх здатних  працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають  роботу (безробітні, які мають відповідний  статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які  шукають зайняття після перерви  в роботі);

• особи, котрі хоча і  мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце  роботи.

Указані категорії людей  і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару “робоча  сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для  ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає  інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.

Ринок робочих місць  як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім  характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами  функціонування ринку праці є  також організація єдиної, замкненої  по території країни й ефективно  діючої системи бірж праці; широкомасштабна  система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці  є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній  літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля  товару “робоча сила” називається  найманням на роботу. При цьому  робоча сила називається найманою робочою  силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник  і підприємець юридичне рівноправні  і користуються правами людини й  громадянина однаковою мірою. Відносини  між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці  є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит  з боку всіх фірм, організацій, представлених  на ринку.

Індивідуальний попит  на робочу силу— це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він  залежить від:

• попиту на продукцію  фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

• стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

• якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

• фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати  для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження  щодо зростання зайнятості, зокрема  через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати  участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша  кредитна політика, встановлення додаткового  податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом  таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої  сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між  попитом на робочу силу та її пропозицією  в Україні свідчить про загострення  ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї. На початок 1998 р. на кожне вільне робоче місце претендувало майже 20 осіб, або в 1,8 рази більше ніж на початку 1997р.

Кон'юнктура ринку  — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон'юнктури:

• трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається  нестача пропозиції праці;

• трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

• рівноважна, коли попит  на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон'юнктури  властивий тому чи іншому регіонові  або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний  ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається  під впливом конкретної економічної  та соціально-політичної ситуації, зміни  ціни робочої сили (оплати праці), рівня  реальних доходів населення.

З рисунка видно, що у  міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і  пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання  на ринку такої кількості споживчих  товарів і послуг, щоб працівник  міг:

• підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

• утримувати сім'ю і  виховувати дітей, без чого ринок  праці не зможе поповнюватися  новою робочою силою замість  тієї, котра вибуває;

• підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата  обмежує можливості підприємця в  найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький  рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Ринок праці виконує  такі функції:

• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне  середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

• підтримує рівновагу  між попитом на робочу силу та її пропозицією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального  процесу суспільного відтворення;

• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

• дає інформацію про структуру  попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і  найманий працівник. Останній має право  розпоряджатися своєю здатністю  до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої  сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й  індивідуального відтворення є  його праця.

Суб'єктами ринку праці є також  посередники між роботодавцями  і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці  здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві  призводять до порушення пропорцій  ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Через те, що на момент продажу  товару на ринку праця як доцільна діяльність ще не існує, на ринку праці продається робоча сила, тобто здатність до праці. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і цим схожа на інші товари. Вона отримує економічну оцінку та піддається оптимізації.

Відмінність ринку праці  від інших - ринку товарів, капіталів, нерухомості, сировини тощо - полягає  в тому, що внаслідок купівлі-продажу  товар "робоча сила" не відокремлюється  від власника, носія. Фактично об'єктом  купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці). Предметом торгування при цьому є не тільки певний вид здатності виконувати трудові функції, а й тривалість та умови виконання цих функцій. Серед інших специфічних рис ринку праці слід вказати те, що на відміну від продажу матеріальних благ, процес купівлі-продажу яких має короткотерміновий характер та після завершення якого товар переходить у власність або користування покупця, купівля-продаж робочої сили має періодично повторюваний характер. Через те, що соціально-трудові відносини пов'язані із забезпеченням добробуту населення країни, торкають інтереси його основних верств і прошарків населення, а їх стан вирішальною мірою визначає соціально-економічний розвиток держави, соціальну атмосферу в суспільстві, то державні інститути, профспілки, партії, громадські організації, впливають на функціонування цього ринку більше, ніж будь-якого іншого.

Головними суб'єктами ринку  праці виступають наймані працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, та роботодавці (суб'єкти власності на засоби виробництва). Складовою частиною суб'єктів ринку праці виступають посередники.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки  на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна функція - сприяти через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва, забезпечувати роботою населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці. Крім цієї, ринок праці виконує інші функції:

– зводить продавців  робочої сили (працівників) і її покупців (роботодавців);

– регулює попит і  пропозицію робочої сили відповідно до суспільної потреби в конкретному  виді праці та формує ціну робочої  сили;

– стимулює конкуренцію  між працівниками за робочі місця, а  між роботодавцями - за кваліфікованих носіїв робочої сили та професійну і територіальну мобільність осіб найманої праці;

– інформує осіб найманої праці і роботодавців про ситуацію на ринку праці, тобто кількісний і якісний склад вільних робочих  місць, розміри заробітної плати  для конкретних посад, пропозицію робочої сили та її професійну структуру, інші аспекти зайнятості і соціально-трудових відносин.

Основними складовими ринку  праці є пропозиція робочої сили та попит на неї.

Пропозиція робочої  сили характеризується чисельністю  осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили у розпорядження роботодавця за умов певного рівня оплати праці. Вона формується населенням працездатного віку, особами, молодшими від працездатного віку, особами пенсійного віку.

В умовах України вивільнення  з виробничих галузей та сфери  послуг відбувається у зв'язку з  роздержавленням і приватизацією  об'єктів власності, ліквідацією  збиткових робочих місць, закриттям  підприємств у зв'язку з розукрупненням, реконструкцією і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, банкрутством, нестачею сировини тощо. Дія цих факторів є різною у часі та просторі.

На пропозицію робочої  сили впливають рівень заробітної плати, податкова система, авторитет профспілок, релігійні погляди населення, культура тощо. Масштаби і склад робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюється. Розширення функцій працівників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про підвищення гнучкості та мобільності ринку праці. Це свідчить про потребу роботодавців у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили, що пов'язане як з необхідністю швидкої перепідготовки працівників, так і з наявністю у них широкого набору професійних навичок. Гнучкість робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу. Останнє породжене тим, що в умовах науково-технічної революції стало технічно можливим гнучке використання робочої сили в усіх ланках виробничого процесу, бо система "машина-людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру  пропозиції праці впливають розміри  допомоги по безробіттю та ряд інших  факторів. До того ж, пропозиція робочої  сили має деструктивний характер. Останнє зумовлено тим, що носієм здатності до праці є окремий індивід. Це певною мірою позначається і на функціонуванні та розвитку ринку праці.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівниками певних професій та кваліфікації, яка визначається кількістю та якістю наявних робочих місць або тих, що потребують заповнення. Попит на робочу силу перебуває також під впливом сукупного попиту в економіці, рівня технічної оснащеності виробництва. Витрати на оплату праці найманих працівників відіграють більш важливу роль, ніж витрати на придбання засобів виробництва.

Взаємодія попиту і пропозиції породжує різні ситуації на ринку  праці. Якщо пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, то виникає  її надлишок, частина працівників  стає безробітними. Коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, виникає дефіцит (нестача) робочої сили з всіма його соціально-економічними наслідками.

 Розгортання науково-технічної  революції породило зростання  попиту на висококваліфікованих  фахівців. Водночас, існує потреба  у використанні праці малокваліфікованих працівників.

Відмінності у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили за професійно-кваліфікованими, галузевими і статево-віковими групами  породили поділ ринку праці на ряд сегментів. Вони відрізняються  ступенем забезпеченості робочими місцями, їх надійністю, якістю та рівнем оплати праці.

Внаслідок цього формуються два  ринки праці. Перший з них представлений  висококваліфікованими працівниками, що забезпечує їх повну зайнятість. Основна частка на цьому ринку  праці належить представникам нових спеціальностей, які зайняті в галузях високих технологій. Підготовка такої робочої сили потребує значних капіталовкладень, характеризується функціональною гнучкістю, її представники мають відносно високий рівень соціальної захищеності.

Другий ринок праці представлений  в основному фахівцями середньої  та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної  перебудови, частково зайнятими, тимчасовими  працівниками, надомниками, безробітними. На такому ринку праці гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість.

Залежно від рівня розвитку ринкових відносин, характеру взаємодії соціальних партнерів ринок праці може бути нерегульованим (стихійним), фрагментарним (частковим), організованим.

Нерегульований ринок праці  являє собою взаємовідносини, що вільно формуються між його учасниками без будь-якого втручання з  боку держави. Для цього ринку  праці характерна відсутність трудового  законодавства і системи соціального  захисту працівників. Рівень заробітної плати на такому ринку формується внаслідок стихійних коливань попиту і пропозиції на робочу силу, а також конкурентної боротьби між найманими працівниками. Професійні спілки в рамках такого ринку праці не існують, соціальне партнерство відсутнє.

Такий вид ринку праці був  характерний для ранніх стадій розвитку капіталізму. Суперечності, що на ньому  періодично виникали, найчастіше викликали  серйозні соціальні заворушення. Тепер  нерегульований ринок праці зберігся лише в тіньовому секторі економіки.

За оцінками Міжнародної організації  праці, найвищий рівень зайнятості в  тіньовій економіці характерний  для країн Латинської Америки  — близько 30% від усієї міської  робочої сили. Обсяги різних видів  тіньової економічної діяльності становлять значну частку внутрішнього валового продукту і в розвинутих країнах. За непрямими оцінками, у США, Англії, Німеччині ця частка становить від 3 до 8%, у Франції - від 7 до 9%, у Канаді - від 9 до 10%, в Італії - майже 30%.

Деякі експерти і фахівці Світового банку вважають, що тіньовий сектор економіки України охоплює 50-60% ВВП. За оцінками Національного банку України, близько 40% наявного грошового обігу відбувається за межами його контролю. За даними Науково-дослідного центру проблем зайнятості населення і ринку праці, від нерегламентованої зайнятості одержує прибуток 6-8 млн. осіб, або 20-27% працездатного населення України. Значна їх частина працює в тіньовій економіці.

Фрагментацій (частковий) ринок праці  відрізняється від інших тим, що для нього характерне впровадження визначених правші поведінки суб'єктів. Мається на увазі впровадження мінімальної оплати праці, законодавчі обмеження тривалості робочого часу, надання оплачуваної відпустки, державний вплив на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Цей вплив пов'язаний з державною політикою зайнятості населення. Якщо державна політика зайнятості відсутня, то немає її впливу на макроекономічні параметри розвитку економіки. Досить часто політика зайнятості в основному спрямовується на вирішення завдань в екстремальних умовах. При різкому скороченні попиту на робочу силу держава вдається до створення нових робочих місць, розширюючи при цьому рамки стихійного ринку праці.

В умовах фрагментного ринку праці  підвищується роль профспілок. Проте  вона зводиться до захисту прав та інтересів найманих працівників через використання жорстких форм боротьби з підприємцями, насамперед таких, як страйки. Соціальне партнерство як метод пом'якшення протиріч між працею і капіталом практично відсутнє.

Організований ринок праці являє собою вищий етап його розвитку. Він створює розгорнуту систему відносин між суб'єктами ринку праці, виникнення соціального партнерства, що забезпечує підвищення ефективності соціального захисту працівників. Його характерними рисами виступають:

– розвинута нормативно-правова  база, що регулює усі сторони взаємодії  учасників соціально-трудових відносин на ринку праці;

– система спеціальних установ  і організацій, які забезпечують нормальний рух робочої сили і  соціальний захист працівників, наявність міністерства праці, державних і приватних бюро з працевлаштування, банків даних про робочі місця, фондів соціального страхування від безробіття, інформації про процеси і тенденції на ринку праці, центрів професійної підготовки і перепідготовки зайнятих і безробітних, спеціальних програм створення робочих місць для безробітних тощо;

– зв'язок політики зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики держави (науково-технічна, податкова, інвестиційна політика, політика структурних  змін в економіці, а також у сфері освіти, пенсійного забезпечення, демографічна політика і т. п.).

Залежно від сфери, в якій здійснюється рух робочої сили, ринки праці  поділяються на зовнішні та внутрішні (внутрішньофірмові). Зовнішні ринки охоплюють сферу обігу робочої сили між підприємствами і характеризується переміщенням працівників з одних підприємств на інші, наймом осіб, які перебувають за межами підприємства, фірми.

На відміну від зовнішніх, внутрішні  ринки праці передбачають рух  робочої сили всередині підприємства. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, коли працівник переходить на нове робоче місце, аналогічне до попереднього, так і по вертикалі — при висуненні на вищу посаду. За допомогою механізму внутрішнього ринку праці використовуються гнучкі форми забезпечення підприємств необхідними працівниками, надається постійний характер ринковим відносинам між роботодавцем і найманим працівником, коли перший створює і підтримує належні умови праці, а другий — постійно забезпечує виконання своїх трудових функцій і обов'язків. Характерною рисою внутрішніх ринків праці у деяких країнах є створення і функціонування самостійних профспілок організацій всередині фірм і підприємств.

Отже, ринок праці характеризується різноманітністю його видів. їх розвиток здійснювався від неорганізованої до організованої взаємодії працівників, роботодавців та держави. Функціонування і розвиток ринку праці забезпечує взаємодію попиту і пропозиції робочої сили та відповідно до цього певний рівень зайнятості населення.