Вибір та моральний вибір, телебачення як вид мистецтва

1.ВИБІР ТА МОРАЛЬНИЙ ВИБІР

    У житті людини моральні цінності відіграють дуже важливу роль. Це пояснюється  тим, що повноцінний моральний вибір, твердість моральних позицій  особистості, здатність «вийти»  за межі безпосередньої необхідності передбачають наявність загальної основи для самоствердження людини як творчої особистості. Такою основою виступають цінності, що виражають моральну орієнтованість і ціннісний сенс поведінки людини.

    Проблема  морального вибору належить до числа  проблем, що мають глобальний характер, до того ж її актуальність останнім часом зросла у зв’язку із різким зниженням значущості моральних норм та цінностей.

    Необхідність  морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішення за наявності кількох, причому саме прийняття рішення не завершує акт вибору, продовженням його служить вибір засобів реалізації рішення, його практичне здійснення й оцінка результату.

    Моральний вибір – різновид моральної діяльності, що виражає духовну автономію морального суб'єкта, його здатність самовизначення відносно моральних цінностей і способів їх реалізації у вчинках і поведінці. Моральний вибір в широкому сенсі слова означає самовизначення людини у відношенні до самої моралі, у виборі системи цінностей, ціннісній орієнтації і власній позиції – чи ставати на бік моралі, моральних цінностей або ж поступитися моральними міркуваннями ради доцільності, практичного успіху, безпосередніх інтересів і вигоди.

      Моральний вибір – акт моральної діяльності, що виражається в свідомій перевазі певній лінії поведінки або конкретного варіанту вчинку, коли людина самостійно повинна прийняти моральне рішення на користь одного з них і не зрідка всупереч іншим.

    Суб'єктом  морального вибору може бути як індивід, котрий обирає той чи інший вчинок у міжособистісних стосунках, так і соціальні групи (клас, нація, суспільство, політичні партії тощо), котрі діють у різних сферах суспільного життя і роблять свій, нерідко вагомий внесок, яким визначають перспективу розвитку культури та суспільства загалом.

    Об'єкт  морального вибору – це вибір одиничного вчинку, ідеалів і лінії поведінки, цілей, які можуть мати принципово протилежний  характер, – між добром і злом, правдою і брехнею, та засоби реалізації цих цілей і т. ін.

    Ситуація морального вибору – це така ситуація, яка містить в собі протиріччя між двома взаємовиключними рішеннями або діями. Людина в подібних ситуаціях повинна прийняти альтернативне рішення про своє відношення до моральних або аморальних фактів і про свою поведінку .

    Щоб ефективно використовувати ситуації морального вибору в вихованні й  розвитку, потрібно знати типи морально-етичних  проблем, що піднімаються в них. Морально-етичні проблеми можуть бути спрямовані на пізнання широких світоглядно-етичних явищ, понять (людина і природа, людина і суспільство, мистецтво і життя, краса і добро, сенс життя і т. ін.), на пізнання стосунків і поведінки людей, власних моральних якостей.

    Проблеми  можуть бути пов΄язанні з вибором  поведінки і прийняття морального рішення, з прийняттям рішення в конкретній ситуації, можуть вимагати пояснення морального явища.

    У ситуації морального вибору, особі  необхідно виробити наступні важливі  оцінні дії, такі як:

- пояснити моральну ситуацію;

     - дати критичну оцінку поведінки інших людей;

     - здійснити вибір своєї поведінки;

    - дати критичну оцінку свого рішення, прийнятого в ситуації морального вибору.

    Аналіз  теоретичних досліджень з проблеми (С.Анісімова, В.Бакштановського, О.Дробницького, А.Гусейнова, О.Титаренка та ін.) дозволив встановити, що моральний вибір – це акт поведінки особистості, який за своєю сутністю є складним етико-психологічним процесом. У ньому послідовно змінюють один одного такі компоненти: моральні потреби, спонуки, мотиви, наміри, власне вчинок, його результат та оцінка (в тому числі самооцінка). Самооцінка завершує вибір і активізує перші компоненти (моральні потреби) акту вибору в наступній ситуації. Така циклічність забезпечує розвиток всіх компонентів морального вибору .

    Проблема  морального вибору вивчалася за кордоном давно і активно такими вченими як Ж.-П.Сартр, З.Фрейд, Е. Фромм, К.Юнг, І. Бек, І. Булак та ін.

    Моральний вибір вивчається в основному  ученими-етиками (В.Бакштановський, А.Гусейнов та ін.), психологами (В.Ілюшин , Б.Николаїчев та ін.). Є роботи, присвячені педагогічній розробці цієї проблеми (Д.Грішин, В.Зайцев, С.Єгерева).

    У вітчизняній психології теоретичні проблеми морального розвитку розглядаються  в руслі ідей теорії діяльності (Л.І. Божовіч, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін і ін.). Моральний розвиток традиційно зв'язувався з розвитком особистості і розглядався в контексті таких проблем, як становлення якостей особистості; засвоєння моральних норм і правил поведінки; роль етичних ідеалів, зразків у вихованні.

    Учені-дослідники визначають моральний вибір як “акт цілеспрямованої і доцільної діяльності” (В.Бакштановський), як “цілісну якість особистості, що робить значний вплив на розвиток особистості в цілому” (В.Зайцев), як “найважливіший показник етичної вихованості учнів” (Д.Грішин).

    Однією  з умов морального вибору є варіативність поведінки, тобто наявність діапазону об'єктивних можливостей порівнювати і надавати перевагу певним вчинкам, а також свідомо визначати сенс свого життя, тобто мати суб'єктивну здатність вибирати.

    І.С.Булах  вказує на значну роль совісті у морально-духовному розвитку особистості взагалі та становленні її морально-духовної самосвідомості. Це духовне осягнення особистістю з позиції моральної самооцінки цілісності власних життєвих звершень. Совість – є автономною духовною інстанцією, яка керується власними інтимними підставами, даючи змогу особистості оцінювати реальні умови дотримування загальних норм моралі у ситуаціях конфлікту. Вона „є потаємною, внутрішньо прихованою здатністю особистості. Голос сумління постає як таїна людської душі, що мало піддається гучному озвученню, він заявляється у самих глибинах єства – у самості, скеровуючи дії і вчинки “Я” особистості”.

    Аналіз  проблеми морального вибору пов'язаний із з'ясуванням таких феноменів, як моральний намір і моральна спонука.

    Моральний намір – рішення людини зробити  відповідну моральну дію і досягти  очікуваного результату. Це вольова  установка людини, результат її попередньої  духовно-емоційної діяльності, зокрема  усвідомлення моральних завдань, конкретизації  цілей, вибору відповідних засобів тощо.

    Моральна  спонука – чуттєва форма, в  якій виявляються мотив і намір  до здійснення відповідного вчинку. За своєю психологічною природою вона є рушійним імпульсом, емоційно-вольовим спрямуванням, яке визначає відповідні дії людини.

    Моральним вважають лише такий вибір, за якого  людина керується моральним мотивом  – внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники.

    За  М.Фляк сучасна мораль ставить перед  суспільством наступні вимоги:

    1. Панування нашого духу над матеріальними потребами людської природи і безперервне вдосконалення людської духовності та моралі.

    2. Без правдивої, істинної любові до людей неможливий повний і гармонійний розвиток людини і людської спільноти в цілому.

    3. Переорієнтація, повернення до первинних морально-етичних начал і безперервного духовно-морального росту.

    4. Наша мораль повинна бути пов’язана із державою, де ми живемо, з народом, до якого належимо .

    Особливості морального розвитку відображають не тільки сучасне становище суспільства, а й минуле і передбачають його майбутнє. Під впливом конкретних історичних умов перебудовується система, ієрархія цінностей та визначається ступінь вибору. Актуальність питання настільки велика, що не буде втрачати своєї наукової значущості і в майбутньому. 
 
 
 
 
 
 

2. ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ВИД МИСТЕЦТВА

    Телебачення (від гр.. "бачення вдаль", "далеко") – наука про передачу зображення на відстань.

      У тогочасній Росії досліди, пов'язані з передачею зображення розпочались у перші роки Радянської влади. Вже з 1 жовтня 1931 р. розпочалися регулярні телепередачі нерухомих зображень  Через рік було проведено показ рухомого об'єкта (телекіно), а в 1934 р. з'явився і звуковий супровід.

       Перші телепередачі мали пропагандистський характер (святкування 1-го Травня, 15-річчя Жовтня, пуск Дніпрогесу тощо).

      У 1938 р. розпочалися експерементальні передачі електронного телебачення, а через 2 роки в продаж почали надходити перші серійні телевізори. Однак Велика Вітчизняна війна перервала процес створення нових і більш досконалих систем телебачення. Перша післявоєнна телепередача відбулася лише у 1945 р.

      З кінця шостого десятиріччя ХХ ст. телебачення практично набуває рис окремого виду мистецтва. З розвитком кіно і телебачення все більше людей залучаються до спілкування, обміну інформацією, ознайомленням з багатою культурною спадщиною інших народів. Кіно і телебачення все більше й більше набуває рис потужного засобу інформації.

    Телебачення – наймолодше  з мистецтв. Його соціальна цінність в аудіо і відео інформативності. Телеекран дає зображення на просвіт, тому має трохи іншу фактуру й інші закони композиції, ніж кіно. Світло – найбільш сильний засіб вираження в телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, рух телекамери і наближення предмета зображення дає телебаченню додаткову можливість художньої виразності. Для телебачення характерні сполучення ритмічно повільного ("схованого") монтажу з його несподіваним збоєм, перенесенням уваги на новий об'єкт.

      Телебачення з усією своєю  фактографічністю, близькістю до натури має великі можливості добору й інтерпретації дійсності. Разом з цим воно містить у собі погрозу стандартизації мислення людей. "Масове споживання" однакової духовної продукції здатне викликати народження шаблонів у суспільній свідомості. Тому важливий естетичний вектор передач і їхній художній рівень. Особливість телебачення, що ріднить його з декоративно-прикладним мистецтвом, – інтимність, "домашність" сприйняття. Це мистецтво, що приходить у наш будинок і стає частиною нашого побуту.

         Важлива естетична особливість  телебачення – передача синхронності подій, безпосередній репортаж з місця подій, включення глядача в сучасний потік історії. У художньому репортажі екранний час дорівнює реальному. І тоді телебачення звертається до кінохроніки. Ефект сучасності передачі, присутності глядача повинний зберігатися.

          Для телебачення важливим є й ефект безумовності зображення. Телебачення може включити в поле зору глядачів увесь світ. Воно здатне змусити думати категоріями народу, людства, проаналізувати стан світу і розкрити його в живих, зорових образах.

     Ще  на зорі телебачення Ейзенштейн пророкував нову якість актора в цьому виді мистецтва. Усі, хто попадає на телеекран, мимоволі стають не лише людьми певних занять, але й живими образами, персонажами художнього репортажу. Тому важливо, щоб кожен герой телепередачі був живою, «незапрограмованою» людиною, що на очах глядача творить монолог або бесіду, що вміє вести невимушену розмову й душевно розкритися. У телебачення свої критерії талановитості. Діяч телемистецства повинен поєднувати в собі якості актора, журналіста, режисера, чарівність й ерудицію, легкість і природність спілкування з людьми, миттєвість реакції, спритність, дотепність, здатність до імпровізації, публіцистичність.

    Більшими  інформаційними можливостями володіє  схована телекамера, що спостерігає  за ходом життя на перехресті вулиць, у магазині, установі, на заводі, у  порту.

    Розвиваються  і більш досконало починають опановувати своєю художньою специфікою жанри телебачення — телеспектакль, телефільм і т.д. — та його види. Усе більшого розвитку здобуває авторське телебачення.

      Блакитний екран нині став  кольоровим, став ще більш потужним  способом інформації, що має й художній зміст. Можна чекати, що техніка забезпечить незабаром об'ємне, голографічне зображення. Телевізор – чудовий ретранслятор великих подій у художнім житті миру. Телебачення приховує в собі великі соціальні можливості, небезпеки й доброчинні перспективи. Телевізор може виявитися троянським конем, що в'їжджає в розум й у душу пересічної людини й віддає його, робить усередненим, стереотипно мислячим. Часом телебачення стає наркотиком, але воно здатне бути й великим учителем людини. Предмет телемистецства – увесь світ.

    Під кінець XX століття види і можливості ЗМІ значно розширилися. Телебачення, як і кіно, дуже тісно зв'язано з науково-технічним прогресом. До сфери мас-медіа належать тепер всі види телебачення разом з такими його новими технологіями, як супутникове і кабельне, радіомовлення, всі різновиди звукозапису та його розповсюдження. А комп'ютери та їх програмне забезпечення, відео, кіно, друковані видання надали людству неймовірні можливості для отримання різнобічної інформації в найкоротші строки. Винахід комп'ютера знаменував собою перехід людства від моделювання і посилення фізичних можливостей і функцій людини до моделювання і посилення її інтелектуальних можливостей.

    В кінці XX століття з'явилися віртуальні технології – спочатку для створення комп'ютерної гри, а потім з науковою метою. Десь в 1997 році вони стали використовуватися на телебаченні. Два головних різновиди віртуальної технології використовуються на телебаченні. Перша – це анімація в реальному часі (performans animation), коли комп'ютерні актори грають в реальному оточенні. Друга – це віртуальні студії, де комп'ютерне оточення і живі актори. Спеціалісти вважають, що на наших очах народжуються mass-media XXI століття – гібрид телевізора, комп'ютера і інтернета.

    Однією з форм впливу ЗМІ на культуру є трансляція інформації про неї і репродукція. Другою – власні творчі, продуктивні можливості ЗМІ. І третьою формою впливу ЗМІ є естетична їх функція. Деякі спеціалісти вважають, що принаймні половина людства формує свої погляди під впливом преси. XX століття – це епоха «змішувального спрощення», чи «бунту мас», як називали її К.Леонтьев та Х. Ортега-і-Гассет. У другій половині цього століття вона переходить в надінформаційне суспільство, де панує «екстаз комунікації» (Ж.Бодріайр), коли всі хочуть мати інформацію про все, але нічого не хочуть знати по суті. Кажуть, що логіка світової гармонії побудована на інформації.

    Друковані і електронні ЗМІ транслюють широкому загалу населення біжучу актуальну інформацію. Вони тлумачать пересічній людині значення подій, що відбуваються, суджень і вчинків діячів з різних сфер суспільної практики. Крім того, ЗМІ інтерпретують цю інформацію в бажаному для соціального замовника напрямку. Отже, ЗМІ фактично маніпулюють свідомістю людей і на замовлення формують громадську думку з тих чи інших проблем. «Засоби масової інформації, може, й не досягають великого успіху в тому, щоб розтлумачити людям, що думати, проте вони неймовірно успішно розтлумачують їм, про що думати» (Б. Коен).

    Справді, небезпека інформації полягає в тому, що вона впливає на свідомість людини безпосередньо, укорінюючись в ній в якості органічного елемента, здатного доповнити і навіть замінити функції відчуттів, сприйняття, уяви тощо. Тобто безконтрольний інформаційний потік може як завгодно глибоко проникати в суть людини і деформувати її свідомість.

    Телебачення – це те, без чого сучасна людина не уявляє свого існування. Це є світло інформації відпочинку та задоволення  багатьох духовних і культурних потреб людини.

    По  своїй масовості телебачення  сьогодні випередило кіно. На землі  зараз діють тисячі передавальних  установ і телестанцій для  ретрансляції. Це змінює навіть деякі  космічні показники нашої планети, наближаючи їх радіохарактеристики до зірок-гігантів. Жоден  інший культ не може зібрати стільки різномислячих прихильників, як телебачення. Соціальна цінність телебачення в його аудіо – і відео інформативності.

    Зараз уже здійснюються телепередача з-під  землі, з-під води, з повітря, з  космосу. Телеоко бачить і там, де око людини не бачить. «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Ця стародавня приказка сьогодні зненацька розкриває переваги телевізора перед радіо й частково відповідає на запитання, чому телебачення знайшло статус нового виду мистецтва.

    Телебачення в незалежній Україні не виникло на пустому місці: воно мало більш ніж п'ятдесятирічну історію, багаті традиції та висококласні кадри. Саме це допомогло українському телебаченню поступово досягти, незважаючи на економічну та політичну кризу, доволі високого рівня і не втратити аудиторію.

    Українське  телебачення, як самостійне, розпочало  існування разом з українською  незалежністю. Головною його вимогою і метою було й залишається висвітлення діяльності держави як у її межах, так і за межами України. У перші роки незалежності з’являються нові телевізійні канали, переважно приватні. Врегулюванням процесу надання частот, на яких транслюються телевізійні та радіопроекти,  займається Державний комітет України з телебачення і радіомовлення. Створення суспільного телебачення в нашій країні — це частина національної культури. Зараз важко уявити себе без частини цієї культури. Передачі, що пропонуються різними телеканалами, настільки різнопланові та розмаїті, що кожен може знайти продукт собі до вподоби. 
       А головне вибір за кожним із нас. І безперечно цей вибір залежить від нашої вихованості.  

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

    1. Аболіна Т.Г. Етика: / Т.Г.Аболіна,  В.В.Єфименко, О.М. Лінчук та ін. –

К.: Либідь, 1992.

    2. Борев, Ю.Б. Эстетика /Ю.Б. Борев – М.: Высш. шк., 2002.

    3. Гусейнов  А.А.Этика / А.А. Гусейнов, Р.Г. Апресян – М.: Гардарики, 2002.

    4. Левчук Л.Т.  Естетика / Л.Т.  Левчук,  В.І.  Панченко, 
О.І.Оніщенко. Д.Ю. Кучерук; За заг. ред. Л.Т. Левчук. – 2-е вид., допов. І перероб. – К.: Вища шк., 2005.

    5. Лозовий В.О. Етика / В.О. Лозовой. М.І.  Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2004. 

    6. Тофтул М.Г. Етика / М.Г. Тофтул – К: ВЦ “Академія ,2005.