Види банківських вкладів

План

1. Види банківських вкладів:

1.1. Поняття та загальна характеристика  договору банківського вкладу (депозиту) …………………………………………………………………... 3

1.2. Елементи та умови договору банківського вкладу (депозиту) …….. 4

1.3. Форма договору банківського вкладу ……………………………….. 4

1.4. Види вкладів …………………………………………………………... 5

2. Авторські договори:

2.1. Поняття авторських договорів  ………………………………………. 9

2.2. Види авторських договорів …………………………………………. 11

2.3. Сторони авторського договору  ……………………………………... 15

2.4. Істотні умови та форма договору …………………………………… 17

Список використаних джерел ………………………………………………… 19

1. Види банківських вкладів

1.1. Поняття та загальна характеристика договору банківського вкладу (депозиту)

Одним із найважливіших напрямів діяльності банківської системи є залучення коштів фізичних та юридичних осіб з подальшим їх розміщенням від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Указані операції разом з відкриттям та веденням поточних рахунків юридичних та фізичних осіб, відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення, згідно зі ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є фінансовою послугою. Правовою формою залучення банками коштів є договір банківського вкладу (депозиту), якому присвячено § 3 гл. 71 ЦК.

Як синонім вкладу, як випливає з наведеного визначення, використовується термін «депозит» (від лат. – річ, віддана на схов). У сучасних умовах ніякого зберігання вкладу не відбувається. Банк залучає вільні кошти від юридичних і фізичних осіб з метою перетворення їх у капітал для його подальшого використання у банківських операціях, зокрема для кредитування. Метою вкладника за цим договором є не стільки зберігання самого вкладу, як одержання за вкладом доходу.

Договір банківського вкладу є реальним (ч. 2 ст. 640 ЦК). Він набирає чинності з моменту прийняття банком грошової суми (вкладу) (внесення суми вкладу до каси банку або зарахування її на банківський рахунок).

2. Елементи та умови договору банківського вкладу (депозиту)

 Сторонами  договору банківського вкладу  є банк та вкладник. Банком, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Крім банків залучати грошові кошти можуть також інші фінансові установи. При цьому надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, а також діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб фінансовими установами, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Вкладником може бути будь-яка юридична чи фізична особа, у тому числі і неповнолітня, яка здійснила розміщення вкладу на рахунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах.

Статтею 1063 ЦК передбачено можливість укладення договору банківського вкладу та внесення вкладу на користь третьої особи.

3. Форма договору банківського вкладу

 Договір банківського вкладу під страхом визнання його нікчемним укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1059 ЦК), тобто сторони повинні зафіксувати його зміст в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими вони обмінялися, або воля сторін має бути виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Договір, який укладає юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 ЦК).

4. Види вкладів

Вклади поділяються на два основних види: вклади на вимогу на умовах видачі вкладу (або його частини) на першу вимогу та строкові вклади – на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку. Договором банківського вкладу може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення – умовні вклади, наприклад, досягнення особою певного віку, настання обумовленої договором події. Банки повертають вклади та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу між вкладником і банком. Проте незалежно від виду вкладу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника (ч. 2 ст. 1060 ЦК). Відмова вкладника від свого права на одержання вкладу на першу вимогу є протизаконною. Тому будь-яка умова договору про відмову вкладника від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною і ніякої юридичної сили не має. Вказана норма не поширюється на вклади, зроблені юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Дострокове повернення вкладу безпосередньо впливає на розмір процентів (у бік його зменшення), що виплачуються за строковим вкладом. Так, якщо відповідно до договору вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. У даному випадку має місце дострокове розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника. Закон, захищаючи іншу сторону договору (банк) від дострокового повернення вкладу, допускає можливість зменшення розміру процентів.

З іншого боку, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин, за загальним правилом, договір банківського вкладу вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу. Закінчення строку чинності договору банківського вкладу припиняє обов'язок банку виплачувати проценти (дохід в іншій формі) вкладникові у погодженому в договорі розмірі. Але, використовуючи вклад після спливу встановленого договором строку, банк все ж таки зобов'язаний нараховувати при цьому проценти на нього на умовах вкладу на вимогу. Сторони в договорі можуть погодити можливість його подовження, зазначивши при цьому відповідні умови його подальшої дії, включаючи строк, розмір процентної ставки тощо.

Кількість вкладних рахунків, які вправі відкривати вкладники, а також сума вкладу чинним законодавством, як правило, не обмежується. Певні обмеження щодо загального обсягу залучених вкладів встановлені для банків. Так, спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку (ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Сума, строки та умови приймання вкладів визначаються між банком та вкладником на договірних засадах. Кошти на вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи (громадянина-підприємця) перераховуються з її (його) поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на її (його) поточний рахунок, крім випадків, передбачених законодавством України. Банки можуть перераховувати грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи (громадянина-підприємця) з її (його) іншого вкладного (депозитного) рахунку, відкритого в цьому банку, лише в разі зміни банком порядку бухгалтерського обліку рахунку юридичної особи (громадянина-підприємця), пов'язаної із запровадженням банком процедури зміни рахунків клієнтів не за їх ініціативою у випадках і в порядку, визначених нормативно-правовими актами Національного банку, або зміною умов договору банківського вкладу. Нараховані проценти за вкладами (депозитами) юридичних осіб (громадян-підприємців) відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) банки можуть перераховувати на поточний рахунок юридичної особи (громадянина-підприємця) або зараховувати на поповнення вкладу (депозиту).

Кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти із вкладного (депозитного) рахунка повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. Нараховані проценти (дохід в іншій формі) за вкладом фізичної особи відповідно до умов договору банківського вкладу можуть або перераховуватися на її поточний рахунок, або зараховуватися на поповнення вкладу, або виплачуватися фізичній особі готівкою.

Банк сплачує вкладнику суму вкладу і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника – в іншій іноземній чи в національній валюті; у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника – у національній валюті.

У переважній більшості випадків на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку безпосередньо від вкладника. Проте закон надає можливість іншим особам внесення грошових коштів на рахунок, відкритий вкладником. Зарахування грошових коштів на рахунок вкладника не допускається, якщо договором банківського вкладу передбачена заборона прийняття банком вкладів від третіх осіб (ч. 1 ст. 1062 ЦК). У разі надання вкладником третій особі необхідних даних про свій рахунок за вкладом законодавством встановлена презумпція згоди вкладника на одержання грошових коштів від іншої особи. Незалежно від того, хто вніс вклад на рахунок, лише вкладник наділений правом розпорядження коштами, що обліковуються на його рахунку.

У разі помилкового зарахування коштів на рахунок вкладника, незалежно від підстав такого помилкового зарахування (з вини банку, вкладника або особи, яка здійснює внесення коштів), вони підлягають поверненню за правилами витребування майна від добросовісного набувача, згідно з якими майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК). Аналіз наведеної норми свідчить, що помилково зараховані кошти підлягають поверненню їх власнику у всіх випадках.

2. Авторські договори

2.1. Поняття авторських договорів

Авторський договір – це консенсуальна угода у галузі права інтелектуальної власності (авторського права), за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов’язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Відповідно до законодавства України, особі, що має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким способом або всіма відомими способами на основі авторського договору. З іншого боку, використання твору будь-якою особою дозволяється виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, коли допускається вільне використання твору.

Використання творів  науки, літератури і мистецтва іншими особами може здійснюватися на підставі авторського договору. Порядок укладання цих договорів визначається Цивільним Кодексом України та Законом Україні «Про авторське право і суміжні права».

Авторський договір за своєю юридичною природою цивільно-правовим договором. Відповідно до ЦКУ використання об’єкту інтелектуальної власності здійснюється іншою особою тільки з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта інтелектуальної власності (крім випадків, встановлених законом). Умови передання майнових прав інтелектуальної власності визначаються договором.

Авторський договір можна визначити як договір, відповідно до якого автор передає або зобов’язується передати в майбутньому користувачу свої права на використання твору науки, літератури, мистецтва в межах і на умовах, узгоджених сторонами.

Елементами авторського договору є суб’єкти, предмет і об’єкт договору, строк, ціна.

Предмет договору є обов’язковою умовою будь-якого авторського договору, тому що усі майнові права на використання твору мають бути визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб’єктом авторського права, вважаються  такими, що не передані  і зберігаються за ним.

Важливим елементом авторського договору є строк його дії. Законодавство встановлює, що строк дії договору визначається сторонами самостійно. Строк дії авторського договору не може перевищувати строк його правової охорони (протягом життя автора і 70 років після його смерті). Авторський договір може передбачати і умови дострокового припинення договору.

Залежно від виду авторського договору він може містити й інші строки, наприклад, строк подання твору (якщо він створюється за замовленням), строки усунення зауважень, строки виплати винагороди та ін. 
Обов’язковим є строк використання твору, якщо користувач протягом зазначеного строку не використовує твір, автор має право розірвати договір і використати твір на власний розсуд.

Сторони авторського договору повинні визначити авторську винагороду за користування твором. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (п.2, ст.33) встановлює, що авторська винагорода визначається у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні  ставки встановлені Кабінетом Міністрів України.

Права на використання твору вважаються невиключними, якщо у договорі не вказано інше.

Можливі такі способи використання твору: відтворення творів, публічна демонстрація і публічний показ, переклади творів та ін.

2. Види авторських договорів:

Розрізняють такі види авторських договорів:

Про передачу виключного права на використання твору: власник авторського права передає іншій (тільки одній) особі право використовувати твір певним способом, а також передає право дозволяти або забороняти використання цього твору іншим особам. При цьому за володільцем авторського права залишаються лише права, що не передаються (невідчужувані).

Про передачу невиключного права на використання твору: власник авторського права на твір передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Договором може передбачатися виплата замовником авторові авансу як частини авторської винагороди.

Консенсуальний авторський договір – це угода, при якій права і обов’язки сторін (автора і користувача) виникають з моменту досягнення домовленості.

Реальним є договір, який  вважається укладеним з моменту передачі твору або здійснення іншої дії, передбаченої договором.

Взаємний договір – це договір, в якому обов’язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов’язок іншої сторони надати певні матеріальні блага.

Закон не забороняє автору передати користувачу авторські права на безоплатній підставі, але ця умова повинна бути безпосередньо вказана в договорі. 

Авторські договори класифікують за різними критеріями:

1. Залежно від виду твору, який  виступає предметом договору, розрізняють  авторські договори на створення  та використання літературних, музичних, архітектурних та інших творів.

2. Залежно від того, чи є предметом  договору готовий твір або твір, який ще треба створити, розрізняють:

- авторські договори замовлення  – за цим договором автор  зобов’язується створити у майбутньому  твір згідно з  умовами договору і передати його замовникові;

- авторські договори на готовий твір.

3. Залежно від обсягу переданих прав:

- договори про передачу виключних прав (ст.32.п.3);

- договори про передачу невиключних прав (ст.32.п.4-6).

4. Залежно від способу використання твору:

- видавничі договори;

- постановочні договори;

- сценарні договори;

- договори про депонування рукопису;

- договори про використання твору в промисловості;

- договори художнього замовлення  і т.д.

Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікова-ного твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Видавничий договір — це один з видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору — виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.

Останнім часом дедалі більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора.

На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Ймовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори будуть переважати.

Видавничий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому. Цей останній договір називається ще договором замовлення (літературного або художнього).

Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і СИМПОЗІУМІВ вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.

Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор — творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого — видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин; одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір — літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вказаного договору (як і попереднього) полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника — він може це зробити, а може і не робити.

Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Особливістю цього договору є й те, шо твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає ще один вид авторських договорів — договори на виконання випущених у світ творів і на створення звуко- і відеозаписів та дві групи нових авторів: виконавців і виробників фонограм.

Права, передбачені розділом III Закону «Про авторське право і суміжні права», діють протягом п'ятидесяти років від дати першого виконання або постановки, першої публікації звуко- чи відеозапису або першої трансляції в ефірі.

3. Сторони авторського договору

Суб'єктами авторсько-договірних відносин є фізичні, юридичні особи, держава, тобто суб'єкти в широкому сенсі. Початковими ж суб'єктами авторського права, творцями є все-таки фізичні особи (громадяни, іноземці та особи без громадянства), так як саме їх творчою працею створюється твір.

Суб’єктами авторського договору є автор або його правонаступники та користувач.

Автор або його правонаступник – це обов’язкова сторона авторського договору, повнолітня, дієздатна фізична особа. Якщо автором є малолітня особа віком до 14 років, або недієздатна особа, договір укладається батьками чи опікунами. Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років здійснюють авторські права самостійно.

Якщо твір написаний співавторами, авторський договір укладається зі всіма співавторами. Кожний з співавторів має право брати участь в обговоренні умов договору. Слід звернути увагу на те, що в ході підготовки збірника договір укладається як з його упорядником, так і з авторами творів, які увійшли до збірника.

Після смерті автора або співавторів права на твір переходять до його спадкоємців за законом чи заповітом. Договір на використання твору має укладатися з ними.

Другою стороною договору є користувач твору – як правило, юридична особа, яка здійснює видавничу, театральну або іншу діяльність, спрямовану на розповсюдження творів науки, літератури та мистецтва. 
Предметом авторського договору є майнові права, які автор або його правонаступник передає користувачеві. Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що предметом авторського договору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору. 
Об’єктом авторського договору є сам твір, який передається користувачу, тому що авторські права безпосередньо пов’язані з твором науки, літератури і мистецтва. Тому авторський договір має містити як види прав, які передаються за договором, так і опис твору, по відношенню до  якого вони передаються.

У всякому разі, тільки в особі автора право є первинним, в особі інших суб'єктів воно носить характер похідний, залежить від волі автора.

В авторському договорі повинні бути передбачені:

• способи використання твору (конкретні права, що передаються за цим договором);
• термін, на який передається право;
• територія, на якій може здійснюватися використання;
• розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання твору, порядок і терміни його виплати;
• інші умови, які сторони вважатимуть суттєвими для даного договору.

Умови про обсяг переданих прав за авторським договором і розмір винагороди є істотними умовами договору.

До інших важливих умов авторського договору належать умови про термін і території, на які передається право. Але дані умови не є обов'язковими, оскільки їх відсутність не тягне недійсності авторського договору.

Важливе значення має угоду про розмір винагороди.

Термін створення і представлення твору автором за договором замовлення має важливе значення; так, згідно з ч. 2 п. I ст. 1289 ЦК України договір, який не передбачає і не дозволяє визначити термін його виконання, не вважається укладеним. Крім цього сторони передбачають терміни для усунення зауважень, терміни розгляду представленого твору.

Також авторським договором замовлення повинно бути встановлено угоду про творчу невдачу.

Все вищесказане дозволяє зробити висновок, що істотною умовою авторського договору перш за все є предмет договору. На відміну від таких умов, як термін і територія передачі авторського права, ціна встановлюється угодою сторін, неузгодженість цієї умови призведе до визнання договору неукладеним.

2.4. Істотні умови та форма авторського договору

Авторський договір як будь-який цивільно-правовий договір відбувається в результаті взаємної згоди сторін, коли збігаються їхнізустрічні волевиявлення.

Договір укладається у певній формі: усній, письмовій або шляхом вчинення конклюдентних дій.

Відповідно до ч. 2  ст. 1107 ЦК України авторські договори повинні укладатися у письмовій формі. Найчастіше авторський договір укладається шляхом складання сторонами єдиного документа. Звичайно, видавництва, театри, студії та інші організації, що використовують твори, мають розроблені з урахуванням вимог закону стандартні бланки договорів, які заповнюються та підрисуються сторонами.

Проте, варто зазначити, що Законом можуть бути встановлені випадки, у яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно. Мова йде про договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо) – ч. 1 ст. 33 Закону.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, такий договір є нікчемним.