Загальні методи пізнання: диференціація підходів

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

 

КАФЕДРА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА №1

з дисципліни «Політична економія»

реферат з теми: «Загальні  методи пізнання: диференціація підходів  
(огляд підручників та навчальних посібників з політичної економії)»

 

 

 

 

 

 

 

Студентки

факультету МЕіП

1к., гр. 6.503-2

Бортник Катерини

Перевірила:

Луціва О.О.

 

 

 

 

 

м.КРИВИЙ РІГ – 2012 рік

План

Вступ

1. Науковий метод та його основні риси
2. Загальні та спеціальні методи пізнання у політичній економії
3. Диференціація підходів до визначення методів пізнання
4. Огляд підручників та навчальних посібників з політичної економії

Висновки

Список використанних  джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми: у рефераті розглядаються важливі проблеми сьогодення: інтенсивна диференціація знань, що має і позитивні, і негативні сторони; місце і значення економіки серед інших різноманітних наук; майбутнє економічної науки; критерій правильності пізнання, до якого приходить політична економія.

Крім загального і  конкретних об'єктів, а також предмета дослідження, кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтування наукової істини.

Метод наукового дослідження - це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети. В кінцевому підсумку і мета, і завдання дослідження зумовлені духовними і матеріальними потребами суспільства і (або) внутрішніми потребами самої науки.

Одна з важливих особливостей наукового пізнання порівняно з буденним полягає в його організованості і використовуванні цілого ряду методів дослідження.

Під методом при цьому  розуміється сукупність прийомів, способів, правил пізнавальної, теоретичної і  практичної, перетворюючої діяльності людей. Ці прийоми, правила встановлюються не довільно, а розробляються, виходячи із закономерностей самих об'єктів, що вивчаються. Тому методи пізнання такі ж багатоманітні, як і сама дійсність.

Мета: розглянути загальні методи пізнання, процес диференціації методів в теорії і на практиці.

Завдання:

1. Розглянути і зрозуміти сутність поняття «науковий метод», виділити його характерні риси та функції;
2. Розглянути і охарактеризувати загальні методи пізнання у політичній економії;
3. Усвідомити сутність процесу диференціації знань;
4. Розглянути і охарактеризувати виділені більш конкретні методи дослідження внаслідок диференціації;
5. Дослідити проходження процесу диференціації підходів у пізнанні на практиці, аналізуючи літературу з політичної економії.

Методи дослідження: аналіз, наукова абстракція, синтез, збирання фактів, індукція.

1. Науковий метод та його основні риси

Існують кілька термінів, які вживаються для позначення поняття «методу», - науковий підхід, принцип, засіб, прийом, але повною мірою вони не збігаються. Наприклад, поняття наукового підходу і принципу ширше, ніж поняття методу. А поняття прийому - вужче, конкретніше. Нерідко ототожнюють поняття методу пізнання як збірної категорії (наприклад, кажуть «математичний метод») з певним конкретним методом (наприклад, математичний метод факторного аналізу, який є сукупністю алгоритмізованих прийомів).

Загалом кожен науковий метод має характеризуватися  такими рисами:

• ясність, тобто загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Неясність у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутанини щодо його використання і підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом;
• націленість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню певних конкретних завдань;
• детермінованість - сувора послідовність використання методу. Іншими словами - максимальна його алгоритмізація;
• результативність - здатність методу забезпечувати досягнення певної мети (сюди входить і плідність методу);
• надійність - здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;
• економічність - здатність методу добиватися певних результатів із найменшими витратами засобів і часу.

Існує ще одна дуже важлива  вимога до методу пізнання - відповідність методу об'єктові дослідження і рівню пізнання. Так, при розміщенні продуктивних сил нерідко метод енерговиробничих циклів використовується для вивчення господарства великих міст чи економічних вузлів, що є неправильним, бо він призначений для вивчення компонентної структури лише територіально-виробничих комплексів великих економічних районів.

Функція методу полягає в тому, що з його допомогою отримують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблюються в сутність явищ і процесів, розкривають закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосування залежить істинність отриманого знання. Істинні знання можна одержати лише у випадку застосування правильного методу (методів).

Цю думку ще у XVІІІ  ст. висловив англійський філософ  Френсіс Бекон. Він порівнював правильний метод у науковому пізнанні із світильником, який освітлює подорожньому шлях у темряві. Отже, не лише результат дослідження, а й шлях, який веде до нього, повинен бути істинним.

Важливим положенням у методології є те, що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим. Також будь-яка категорія науки, її положення, закон набирають методологічного значення і навіть виконують функцію методу, коли у процесі пізнання стають спрямувальними засобами дослідження конкретних об'єктів. Наприклад, при обґрунтуванні мережі економічних районів України треба активно використовувати теорію цього виду регіоналізації, її принципи, поняття і положення. [1- с.71-73].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальні та спеціальні методи пізнання у політичній економії

Політична економія, як і  будь-яка інша наука, має властиві їй методи дослідження процесів та явищ господарської діяльності. З цією метою використовується значний арсенал прийомів і способів дослідження предмета політекономії, котрі визначають зміст її методу. 

Виходячи з того, що кожне наукове  дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

· методи емпіричного дослідження: спостереження, порівняння, експеримент тощо;

· методи теоретичного дослідження: ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи;

· методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях: абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання. [4 – с.18-19].

 Спеціальні методи пізнання включають в себе аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукцію, дедукцію і т.д.:

Аналіз - це розчленовування цілого предмету на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх всебічного вивчення.

Синтез - це з'єднання раніше виділених частин предмету в єдине ціле. Об'єктивною передумовою цих пізнавальних операцій є здібність окремих елементів об'єкту до перегруповування, об'єднання і розділення.

Аналіз і синтез є  найбільш елементарними і простими прийомами, які становлять фундаменті людського мислення.

Абстрагування (ідеалізація) - це особливий прийом мислення, який полягає у відволіканні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням тих властивостей і відношень, що нас цікавлять. Коли ми абстрагуємо деякі властивості або відношення ряду об'єктів, то тим самим створюємо основу для їх об'єднання в єдине ціле. По відношенню до індивідуальних ознак кожного з об'єктів, що входять в даний процес, об'єднуюча їх ознака виступає як загальна.

Узагальнення - це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки. Наприклад, такі поняття як “клен”, “липа”, “береза” є деревами.

Значна роль в узагальненні результатів спостереження і  експериментів належить індукції (від  лат. inductio - наведення), особливому виду узагальнення даних досвіду.

Індукція – це процес виведення загального положення із спостереження ряду часткових одиничних фактів, тобто пізнання від часткового до загального на підставі міркування, в якому загальний висновок будується на основі часткових засновків. Основою індукції є досвід, експеримент і спостереження, в процесі яких збираються окремі факти. На підставі аналізу цих фактів ми встановлюємо загальні і повторювальні риси ряду явищ, що входять до певного класу. На основі цього будується індуктивний висновок про приналежність цих рис всьому класу. Так, наприклад, вивчаючи властивості води, спиртів, рідких масел, встановлюють, що всі вони володіють властивістю пружності. Отже, ми робимо висновок: рідини пружні. На практиці найчастіше застосовується неповна індукція, яка припускає висновок про всі об'єкти множини на підставі пізнання лише частини об'єктів. Неповна індукція, що базується на експериментальних дослідженнях і включає теоретичне обґрунтування, називається науковою індукцією. Висновки такої індукції часто носять характер вірогідності. Це ризикований, але творчий метод. За умови чіткої постановки експерименту, логічній послідовності і строгості міркувань вона здатна давати достовірний висновок. За словами відомого французького фізика Луї де Бройля, наукова індукція є істинним джерелом дійсно наукового прогресу.

Дедукція —- це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних засновків з необхідністю слідує висновок часткового характеру. Вона тісно пов'язана з узагальненням. Якщо початкові загальні положення є встановленою науковою істиною, то методом дедукції завжди буде отриманий істинний висновок. Особливо велике значення дедуктивний метод має в математиці. Математики оперують математичними абстракціями і будують свої міркування на загальних положеннях. Ці загальні положення застосовуються до рішення часткових, конкретних задач.

Дедукція відрізняється від  індукції прямо протилежним напрямком  руху думки. Одним із засновків дедукції обов'язково є загальна думка. Але особливо велике пізнавальне значення дедукції виявляється у тому випадку, коли загальним засновком виступає не просто індуктивне узагальнення, а якась гіпотетична теза, наприклад, нова наукова ідея. В цьому випадку дедукція є вихідним пунктом зародження нової системи. Були спроби абсолютизувати значення  індуктивного методу (Ф. Бекон) або дедуктивного методу (Р. Декарт), надати їм універсального значення. Проте ці методи не можуть застосовуватися як відокремлені, ізольовані один від одного: кожний з них використовується на певному етапі процесу пізнання.

Вивчаючи властивості і ознаки явищ оточуючої нас дійсності, ми не можемо пізнати їх відразу, цілком, у всьому обсязі, а підходимо до їх вивчення поступово, розкриваючи крок за кроком все нові і нові властивості. Вивчивши ці властивості, ми можемо знайти, що вони співпадають з властивостями іншого, вже добре вивченого предмету. Встановивши таку схожість і знайшовши, що число співпадаючих ознак достатньо велике, можна зробити припущення про те, що й інші властивості цих предметів співпадають. Хід міркування такого типу складає основи аналогії.

Аналогія - це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках. Аналогія з простим дозволяє зрозуміти складніше. Так, по аналогії з штучним відбором кращих порід домашніх тварин Ч. Дарвін відкрив закон природного відбору в тваринному і рослинному світі.

Моделювання - це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника. Дослідження методом моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єкту, які або неможливо пізнати шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх таким чином з чисто економічних міркувань. Наприклад, людина не може безпосередньо спостерігати процес природного утворення алмазів, зародження і розвиток життя на Землі, цілий ряд явищ мікро- і макросвіту. Тому доводиться вдаватися до штучного відтворення подібних явищ у формі, зручній для спостереження і вивчення. У ряді випадків буває набагато вигідніше і дешевше замість безпосереднього експериментування з об'єктом, побудувати і вивчити його модель.

Історичний  метод має за мету відтворення історії об'єкту, що вивчається, у всій своїй багатогранності, з урахуванням всіх деталей і випадковостей. В його основі лежить вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів, і на цій основі при розумовому відтворенні історичного процесу розкривається закономірність його розвитку.

Логічний метод - це, по суті, логічне відтворення історії об'єкту, що вивчається. При цьому ця історія звільняється від всього випадкового, неістотного, тобто це ніби той самий історичний метод, але звільнений від його історичної форми, що виявляє цю закономірність іншим способом: він не вимагає безпосереднього розгляду ходу реальної історії, а розкриває її об'єктивну логіку шляхом вивчення історичного процесу на вищій стадії його розвитку. [2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Диференціація підходів до визначення методів пізнання

Надзвичайна інтенсивність  процесів диференціації відзначається  багатьма вченими.

Сфера людської діяльності стрімко розширюється. Окремі напрямки розбиваються на ряд більш вузьких, з'являються принципово нові області  знань. За допомогою диференціального підходу вдалося отримати величезну кількість відомостей і зрозуміти сутність багатьох явищ. Але крім відомих позитивних моментів з'являється негативна тенденція - втрата в свідомості більшості людей цілісної картини світу. З цим пов'язують виникнення багатьох соціальних проблем, таких як зростання стресів, поява психологічних комплексів, втрата здатності до творчої діяльності. Також недоліком стала надзвичайна диференціація наукових інтересів. Учені, що працюють над однією і тією ж проблемою в сусідніх лабораторіях, не завжди можуть прийти до згоди навіть з питання термінології.

Оскільки існуюча криза  характеризується безпрецедентним  зростанням обсягу інформації та комунікативних зв'язків, як наслідок цього, вона породжує фрагментарність сприйняття світу, напруженість в міжнаціональних і міжконфесійних відносинах, відносинах людини і природи, культури природничо-наукової та культури гуманітарної і т.д. Ситуація нагадує біблійний сюжет про змішування мов починаючи вже з рівня наукового дисциплінарного знання.

Сучасна криза нехарактерна для історії науки своєю гостротою  і широкомасштабністю. Більшість  як природних, так і гуманітарних напрямків відчувають в даний  час значні ускладнення в своєму подальшому розвитку. Вчені стурбовані явищем диференціації. В умовах лавиноподібного зростання наукової інформації як спеціальне прагматичне завдання виникає проблема визначення масштабу диференціації наук для того, щоб фахівці були компетентні в реальному обсязі наукової інформації і їх подальшої інтеграції, щоб наукове знання було не однобоким, а повним. [3 – c.9-11]

Охопивши увесь світ криза поставила під удар не лише репутацію окремих теоретиків і  практиків, а й спроможність економіки  як науки. Як раз коли економісти потрібні найбільше, виявляється, що всі вони дають різні поради, що ці поради, як здається, часто залежать від політичних поглядів, але головне, що немає ніякого об'єктивного критерію вибору між найчастіше прямо протилежними рекомендаціями. Народжується маса не надто приємних запитань. Чи додає знання економічної теорії хоч що-небудь до нашого розуміння світу навколо? Чи може бути так, що кілька століть досліджень за участю далеко не останніх умів не привели ні до якого прогресу, і якщо так, то чи варто сподіватися на нього в майбутньому? В останні роки кожен економіст вважає себе вченим, але чи можна вважати те, чим вони займаються, наукою в істинному розумінні цього слова?

Мабуть, передусім варто  розібратися з місцем економіки  в системі різноманітних наук. Набрала обертів у другій половині минулого сторіччя математизація економіки, що призвела до того, що з пристойної відстані не всякий розрізнить сторінки економічного і фізичного наукових журналів. Але це не повинно нікого вводити в оману: економіка - суспільна наука, скільки інтегралів ні намалюй в науковій статті. У той же час нерозумно заперечувати той факт, що сьогодні економічні методи мають куди більше спільного з методами наук природничих. Емпіричні дослідження, постійно ускладнюються статистичні інструменти, багатостраждальна математика - все це свідчить про бажання професії якщо не вийти на один рівень з фізикою, то хоча б спробувати це зробити.

Цей критерій може допомогти  зробити правильний вибір між  наявними теоріями, але ні слова  не говорить про те, чи є хоча б  одна з них - і вся економіка в цілому - наукової. При вирішенні задачі відділення наукового знання від ненаукової спекуляції досі великою популярністю користується підхід, запропонований австрійським філософом Карлом Поппером ще в середині двадцятого століття. У відповідності з цим поглядом теорія може вважатися науковою, тільки якщо вона принципово опровержима - якщо можна вказати набір емпіричних фактів, зустріч з якими призведе до відмови від неї. Світ Поппера може здатися дещо похмурим: в ньому корпус наших наукових знань в будь-який момент часу складається з ще не спростованих теорій, причому жодна з них від цього не застрахована. Як в даному світлі виглядає економіка?

Інша група вчених намагається творчо запозичувати методи з інших наук, зокрема біології: у модній сьогодні нейроекономіці вивчення процесу прийняття рішень набуло нових, колись небачених форм: магнітно-резонансна томографія використовується для пильного вивчення активності різних ділянок нашого мозку в момент вибору. У разі успіху дослідження в цій області економістам стане доступне те, про що вони вже давно мріють: можливість контрольованого лабораторного експерименту, і закиди в ненауковості економічних досліджень суттєво втратять у вазі. Економіка запозичила з математики наступне:

- Принципи  економіко-математичних методів: теорія економіко-математичного моделювання; теорія статистичного моделювання; теорія оптимізації економічних процесів; 
- Математична статистика: вибірковий метод; кореляційний аналіз; регресійний аналіз; дисперсійний аналіз; багатовимірний статистичний аналіз; факторний аналіз; теорія індексів;

- Економетрика (математична економіка): теорія  економічного зростання; теорія  виробничих функцій; міжгалузеві  баланси; національні рахунки;  аналіз попиту і споживання; регіональний  і просторовий аналіз; глобальне моделювання; 
- Методи прийняття оптимальних рішень: математичне програмування; методи гілок та меж; мережеві методи управління; теорія і методи управління запасами; теорія масового обслуговування; теорія ігор; теорія рішень; теорія розкладів; 
- Моделі конкурентної економіки: моделі вільної конкуренції; моделі циклу обороту капіталу; моделі монополії, дуополії, олігополії; моделі індикативного планування; моделі міжнародних відносин; моделі теорії фірм;

- Економічна  кібернетика: системний аналіз економіки; теорія економічної інформації; теорія управляючих систем; теорія інформаційних економічних систем; інформаційні технології в управлінні економікою; теорія імітаційного моделювання економіки; ділові ігри; експертні системи. [6 – Т. «Экономико-математическое моделирование» ]

Каркасом головної моделі в політекономії Адама Сміта  була ньютонівська картина світостворення. Адам Сміт просто переклав ньютонівську модель світу як машини в сферу  виробничої діяльності. Це було органічно  сприйнято культурою Заходу, підставою якої був механіцізм. Як машину розглядали тоді все, аж до людини. Ньютонівська механіка була перенесена з усіма її постулатами і допущеннями, тільки замість руху мас був рух товарів, грошей, робочої сили. Абстракція людини в економіці була цілком аналогічна абстракції матеріальної точки в механіці.

На сьогодні ще відносно молода економічна наука викликає нарікання  і піддається невтішним порівнянням  з науками природними. Корисно  пам'ятати і те, що такі порівняння найчастіше позбавлені сенсу, адже економіка у зв’язку зі своїм молодим віком не мала ще достатньо часу, аби досягти вершини пізнання світу і періоду шалених наукових відкриттів. Схоже, економістам варто позбутися як від комплексу неповноцінності перед фізикою, так і від комплексу вищості над іншими суспільними науками, коротше кажучи - зосередитися на собі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Огляд підручників та навчальних посібників з політичної економії

     Отже, в політекономії широко використовується значний спектр методів дослідження економічних процесів і явищ, що дає змогу їй розвиватися та відігравати відповідну роль у пізнанні навколишньої об'єктивної економічної реальності, але є і негативні моменти: у багатьох навчальних виданнях виокремлено такі нечисленні елементи методу пізнання в економіці, за допомогою яких предмет науки дослідити неможливо. [5 – с.13-14].

Так, у підручнику "Економіка" елементами методу економічної теорії названі методи порівняльного аналізу, метод наукової абстракції, метод  графічних відображень і метод  економіко-математичного моделювання, а також принципи взаємодії теорії та практики, єдності мікро-і макроаналізу та реального історизму;

У навчальному посібнику "Курс економічної теорії" — метод наукової абстракції, функціонального аналізу, економіко-математичне моделювання та економічні експерименти;

У підручнику "Економічна теорія" за основу взято цивілізаційний підхід до дослідження виробництва.

Застосування  таких елементів методу призводить до еклектизму економічної теорії, поверховості висновків і узагальнень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Загальнонаукові методи знаходять застосування у всіх або  майже у всіх науках. Їх своєрідність і відмінність від інших методів в тому, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. Наприклад, індукція грає ведучу роль на емпіричному, а дедукція - на теоретичному рівні пізнання, аналіз переважає на початковій стадії дослідження, а синтез - на заключній і т.д. При цьому в самих загальнонаукових методах знаходять, як правило, свій прояв вимоги загальних методів. Нарешті, особливу групу методів утворюють методики, прийоми і способи, що виробляються для вирішення якоїсь особливої, часткової проблеми. Вибір вірної методики – важлива умова успіху дослідження.

Політична економія, як і  будь-яка інша наука, має властиві їй методи дослідження процесів та явищ господарської діяльності. З цією метою використовується значний арсенал прийомів і способів дослідження предмета політекономії, котрі визначають зміст її методу.

При розгляді методології політичної економії постає і таке питання: що є критерієм правильності результатів пізнання, узагальнень і висновків, до яких приходить політекономія? Вищим критерієм істинності знання виступають факти реального економічного життя, тобто суспільна практика.

Економічне життя — поведінка, зв’язки, відносини індивідів та інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг — з часом змінюється. Тому необхідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка, як живий організм, піддається і кількісним, і якісним змінам.

Отже, в політекономії  широко використовується значний спектр методів дослідження економічних  процесів і явищ, що дає змогу  їй розвиватися та відігравати відповідну роль у пізнанні навколишньої об'єктивної економічної реальності.

 

 

 

 

 

Список використанних  джерел

 

1.Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень: наук. посіб. / Крушельницька О.В. - К.: Кондор, 2003 - 192с.

2.Методи наукового пізнання світу. [Електронний ресурс]/ - Львів, 2003. Режим дос-тупу: lp.edu.ua›fileadmin/IGSN…Phil_Metody…piznannia.doc

3. Миркин Б.М. Современные проблемы естествознания на стыках наук /Б.М.Миркин. – Уфа, 1998. – Т.1.   

4.Політична економія: навч. посіб. /[За ред. К.Т.Кривенка]. – К.: КНЕУ, 2001. – Тема 2.

5.Федоренко В.Г. Політична економія: підручник / [Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф.]. – К.: Алерта, 2008. – 487 с.

6. Шеремет А.Д. Теория экономического анализа / А.Д. Шеремет. М.: ИНФРА–М, 2011. – 352 с.