Адміністрування оподаткування платників податків в умова дії угоди про розподіл продукції

Вступ

Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Платник податків - це юридична особа або фізична особа, на яку згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

У сучасних умовах адміністрування  процесів оподаткування є однією з найважливіших складових досягнення ефективного зростання підприємницької  активності у всіх сферах економіки.

Об’єктом дослідження є систематизація податкового планування надходжень податку на прибуток підприємства.

Тема є дуже актуальною, оскільки усвідомлення платниками податків необхідності своєчасної та повної сплати податків є однією з умов зміцнення економіки держави і добробуту кожної людини.

Тому, створення сприятливого податкового клімату, реального  зниження податкового навантаження на платників податків, створення  сприятливих умов для добровільної сплати податків, виведення з „тіні” капіталу, набутого незаконним шляхом та забезпечення прозорості відносин між податковими органами та платниками податків є пріоритетним напрямами  діяльності податкових органів країни. При цьому, ключовими заходами в даному напрямку є обговорення та прийняття проекту Податкового кодексу України, удосконалення процесу адміністрування податків, запровадження єдиних справедливих підходів до оподаткування всіх платників податків.

Прийняття податкового кодексу  України, дозволить удосконалити механізм взаємовідносин платників податків з податковими органами з питань підготовки, видання та оприлюднення податкових роз’яснень, а діяльність органів державної податкової служби стане ще більш прозорою, наближеною та підконтрольною громадянському суспільству, що є необхідною складовою правової держави.

Предметом дослідження є організаційно-правові засади забезпечення прав платників податків як чинник дотримання податкового законодавства .

Метою курсової роботи –  зясувати, в чому суть особливостей оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції.

Серед вітчизняних науковців  питанням адміністрування платників податків приділяли увагу В.Л. Андрущенко, Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, Т.Демченко, А. Іванченко, В. Коротун, В. Мельник, С. Позняков, Т. Проценко, А. Селиванов, Ф. Ярошенко та ін.

Розділ I. Теоретичні аспекти адміністрування оподаткування платників податків

1. Організаційно-правові засади забезпечення прав платників податків як чинник дотримання податкового законодавства

Вивчення світового досвіду організації діяльності податкових служб свідчить, що для забезпечення виконання поставлених перед ними завдань їх робота має бути спрямована на два основні напрями – здійснення контролю за виконанням податкового законодавства щодо своєчасності та повноти сплати податків і роз’яснення платникам податків їх прав та обов’язків з наданням допомоги щодо виконання приписів чинного податкового законодавства.

Безумовно, на дотримання податкового  законодавства впливає, перш за все, фактор оптимальності сукупних податків. Разом з тим навіть за таких умов консультаційно-роз’яснювальна робота, забезпечення прав платників податків і ефективні механізми їх реалізації посідають важливе місце у виконанні податкових обов’язків.

У демократичних країнах забезпеченню реалізації прав платників податків надається важливе значення. Від якості виконання цієї функції податковими службами безпосередньо залежить стан дотримання громадянами податкової дисципліни та повноти надходжень до бюджету. Для забезпечення прав платників податків у податкових службах створюються відповідні підрозділи, які організовують і здійснюють цю функцію на державному рівні. Аналізуючи матеріали, опубліковані Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР), можна зробити висновок, що в країнах, які є її членами, робота з платниками податків нині дійсно стала пріоритетною.

Дослідження цієї проблеми, починаючи з 70-х років минулого століття, свідчить про те, що ослаблення роботи з платниками податків призводило до конфліктних ситуацій між урядами та платниками. Так, на початку 80-х років ХХ ст. Канадське податкове управління, посилюючи примусові заходи щодо податкової політики, намагалося здійснювати соціальні й економічні програми, скоротивши витрати на консультаційно-роз’яснювальну роботу з платниками податків. Податкове управління США також пішло на зменшення рівня обслуговування платників з метою вивільнення витрат і спрямування їх на задоволення зростаючих потреб у коштах для здійснення програм посилення контролю і примусових заходів стягнення податків. Ці рішення виявилися досить не популярними та викликали критику з боку громадськості. Ситуація ускладнилася з уведенням ненадійних систем автоматизованої обробки інформації, що, у свою чергу, загострило стосунки держави з платниками податків. Для розв’язання проблеми було значно посилено увагу до консультаційно-роз’яснювальної роботи серед платників, включаючи суттєві капіталовкладення в комп’ютерне та математичне забезпечення систем обробки податкових декларацій.

У зв’язку з допущеними прорахунками в обох країнах (і це, очевидно, характерно для всіх розвинених країн) дотепер неможливо задовольнити вимоги платників і їх радників щодо забезпечення потреб консультаційної роботи. Ці проблеми не вдається зняти з порядку денного і незважаючи на численні прогресивні і дієві заходи, які включають: випуск інформаційний проспектів; технічних бюлетенів; інформаційних циркулярів; громадські розслідування; надання доступу до довідкових автоматизованих банків даних за безкоштовними номерами телефонів; можливість попередніх рішень і вирішення проблем платників. Нарікання висуваються особливо з боку радників платників податків, які вважають, що цих послуг все ще не достатньо. Натомість пересічні платники обох країн через засоби масової інформації постійно стверджували, що служба відповідей на запитання платників працює незадовільно, оскільки її оператори часто дають неправильні відповіді.

Проблема полягає ще й  у тому, що тексти законів «Про прибутковий  податок» у Канаді і Податковий кодекс у США є вкрай складними, оскільки до них часто вносяться поправки. Без узгодженої і добре організованої роботи податкові управління Канади і США не можуть забезпечити своєчасну підготовку повного роз’яснювального матеріалу, особливо для такої вимогливої, численної та наполегливої публіки, як професійні радники платників податків. Разом із тим, вважають спеціалісти, критика податкової консультативної служби значною мірою надумана, хоча існує достатньо доказів, які свідчать про те, що відповіді працівників податкового управління є не завжди правильним. Такі випадки погіршують авторитет податкового управління в очах громадськості.

Податковим адміністраціям США і Канади надано широкі повноваження щодо визначення податкової бази, перевірки  інформації, яка надходить від  платників податків, а також стягнення  податків (додаток А). При застосуванні вказаних повноважень з метою протидії ухиленням від сплати податків дійсно складно забезпечити такі права платників, як захист приватного життя, доступу до конфіденційної інформації, апеляції на рішення податкової адміністрації. Ці права є основними в демократичних суспільствах. Для ефективного функціонування податкових систем потрібен високий ступінь співробітництва працівників податкової служби з платниками податків. І такого рівня співробітництва легше досягти тоді, коли платники вважають систему справедливою, а їх основні права чітко сформульовано в нормативно-правових актах і вони поважаються. 
Після виправлення допущених помилок урядові установи Канади і США визнали важливість заходів щодо захисту прав платників податків при застосуванні контрольних повноважень у процесі стягнення податків. Останніми роками цим заходам надавалося більше політичного значення, в результаті чого вони формулюються і застосовуються більш чітко, ніж у минулому. Очевидно це пояснюється тим, що платникам податків потрібні більш точні і всеохоплюючі правила захисту їх прав, особливо тоді, коли рівень оподаткування підвищується, податкове законодавство стає все більш складним, а технічні засоби застарівають, нові способи одержання і зіставлення інформації з різних джерел потребують відповідної обробки.

Права платників податків, особливо щодо їх захисту в разі притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від оподаткування, необхідно  розглядати у ширшому контексті  прав людини і міжнародних зобов’язань. Існує ряд міжнародних угод щодо забезпечення прав людини. Важливим документом з цих питань є Європейська конвенція «Про права людини», де в ст. 6 говориться, що «всі люди мають право на справедливий і відкритий розгляд справ у суді в установлені строки» і що особи, яких обвинувачують у вчиненні злочинів, мають право на отримання «...інформації про характер і причини звинувачення», а також що «...їм має бути надано достатньо часу і засобів на підготовку до захисту». У статті 8 говориться: «Усі люди мають право на повагу свого приватного і сімейного життя, їх житла і листування». 
Необхідно виділити також Резолюцію Ради Європи «Про захист приватних осіб, пов’язаний з діяльністю адміністративної влади» 1977 р., де проголошено принципи, якими мають керуватися уряди при формулюванні своїх адміністративних процедур. Зазначено, що громадяни мають право бути вислуханими, а також мають право на доступ до інформації. Крім того, вони можуть очікувати від влади допомоги і роз’яснень щодо прийнятих рішень, а також вказувати про наявні засоби захисту. Нині чинні двосторонні і багатосторонні угоди щодо оподаткування були розроблені відповідно до принципів, визначених у цих та інших міжнародних угодах, де втілено загальноприйняті принципи справедливості.

Необхідно також зазначити, що платники податків мають різні можливості для ухилення від сплати податків. Так, приватні підприємці мають більше можливостей уникати сплати податків порівняно з особами, які працюють за наймом, оскільки з останніх податки утримуються за місцем роботи. Більшість платників податків готові виконати свої податкові обов’язки, хоча багато з них намагаються зменшити податкову заборгованість, і лише окремі намагаються ухилитися від виконання своїх обов’язків повністю. Це характерно для країн зі сталими ринковими відносинами. У деяких випадках платники не виконують своїх обов’язків через нерозуміння законодавства або відсутність відповідної інформації щодо нього.

Безперечно, що в усіх країнах  існують платники, які намагаються  уникнути сплати податків. Дії цієї меншості спонукали до створення  складної системи контролю, яка поширюється  на всіх платників. 
Уряди надають податковим службам широкі повноваження щодо отримання інформації з метою стягнення податків (додаток Б).

Повноваження щодо проведення контролю сформульовано в податковому  законодавстві. Вони обмежені певними правилами. Останні становлять механізм обмежень зловживань з боку податкових інспекторів. Умови використання і процедури, яких необхідно дотримуватись, чітко визначені в законі. Надання широких контрольних повноважень, необхідних для забезпечення податкової дисципліни, є повністю виправданими, оскільки вони є основним механізмом протидії ухиленням від оподаткування. У процесі реалізації цих повноважень визначаються правильні суми податку. 
Повноваження податкових служб щодо здійснення контролю і права платників податків у різних країнах порівнювати важко, оскільки це залежить від регламентації функцій податкових органів, структури податкової системи. Такі повноваження досить часто відрізняються від процесуальної процедури цивільних і кримінальних податкових розслідувань.

Для уніфікації зазначених питань рядом країн було прийнято рішення об’єднати заходи захисту платників податків через «декларації» або «хартію платника податків». Це ефективний спосіб інформування платників щодо захисту їх основних прав. Водночас багато країн не розширюють гарантії, надані платникам. У деяких країнах (наприклад, Канаді і Великобританії) вони мають форму загальних рекомендацій щодо принципів, на яких повинні базуватися відносини між податковою службою і платниками. В інших країнах (наприклад, Франції і США) ці документи є зобов’язальними щодо надання прав платникам на кожній стадії процесу оподаткування. 
Особливість податкової служби будь-якої держави пов’язана з визначеним законодавством обов’язком допомагати платникові податків зрозуміти суть податкового законодавства та забезпечити його виконання. Податкова служба відповідає перед владою і платниками податків щодо забезпечення принципу справедливості при стягненні податків. Держава має отримати від кожного платника тільки те, що він повинен сплатити, не більше і не менше. Це положення чітко закріплює межі прав та обов’язків як податкової служби, так і платника податків.

Обов’язок податкової служби – пояснити своїм клієнтам вимоги чинного законодавства. У зв’язку з цим заслуговує на увагу розділ публікації ОЕСР «Права та обов’язки платника податків», в якому розглядається ряд принципів, пов’язаних з консультаційним обслуговуванням і захистом прав платників податків, а саме:

1. Право на інформацію і допомогу. Платники податків мають право на отримання інформації щодо функціонування податкової системи і методів їх оподаткування. Крім того, вони мають право на інформацію щодо їх прав, включаючи право на апеляцію.
2. Право на апеляцію. Право на оскарження рішення податкових органів мають усі платники податків, і воно поширюється майже на всі рішення податкової служби у сфері застосування або інтерпретації законів чи адміністративних рішень за умови, що вони безпосередньо стосуються платників податків.
3. Право платити не більше, ніж встановлена сума податків. Платники податків не повинні платити більший податок, ніж цього вимагає податкове законодавство, а також мають право на допомогу податкової служби із зазначених питань, у тому числі щодо забезпечення права на податкові пільги.
4. Право на впевненість. Платники податків мають також право на високий ступінь впевненості щодо податкових наслідків своїх дій. Звичайно забезпечення повної впевненості не завжди є можливим. Наприклад, платники не завжди можуть знати правила, які залежать від конкретних фактів і обставин. Другим аспектом упевненості в результатах є той факт, що законодавство і зміни адміністративної інтерпретації податкових законів не повинні мати зворотної сили. Платники податків повинні мати можливість знати податкові наслідки своїх дій до їх здійснення, а майбутні зміни податкових законів негативно не вплинуть на податковий режим операцій, які вони здійснювали до прийняття тих чи інших змін. 
   Високий ступінь упевненості платників податків може бути забезпечено лише за умови ретельної розробки податкового законодавства, зрозумілого для платників. При проектуванні нового законодавства його ініціатори можуть проводити консультації з представниками платників податків.
5. Приватне життя. Усі платники податків мають право розраховувати на те, що податкові органи не будуть без потреби втручатись у їх приватне життя. На практиці це означає необхідність утримуватися від безпідставних обшуків у їх домівках і запитів щодо інформації, яка стосується визначення правильної суми податків. В усіх країнах діють досить жорсткі процесуально-правові норми щодо входу працівників податкової служби до житла або на підприємство громадянина під час податкового розслідування.
6. Принцип конфіденційності і таємності означає, що інформація про справи платника, якою володіє податкова служба, є конфіденційною і буде використана виключно в цілях, які визначені податковим законодавством. Податкове законодавство передбачає суворе покарання працівників податкової служби, які зловживають конфіденційною інформацією, а правила конфіденційності для податкової служби набагато суворіші, ніж для інших урядових організацій. Важливими об’єктами конфіденційності є також банківська і професійна таємниця. Банки більшості країн мають зобов’язання щодо конфіденційності справ клієнтів, що ґрунтується на спеціальних нормах законодавства або на цивільному контракті, укладеному між банком і клієнтом. Однак у більшості країн податкова адміністрація має право порушувати конфіденційність і отримувати конкретну інформацію від банків з метою забезпечення оподаткування. Ця прерогатива використовується обережно, і податкові адміністрації зобов’язані не розголошувати третім особам інформацію, отриману таким чином. Разом з тим передавати таку інформацію можна лише тим іноземним податковим службам, з якими укладено відповідні угоди. У деяких країнах діють правила, за якими податкова служба може вимагати інформацію від банків лише за наявності достовірних даних, що в конкретному банку є рахунок платника.

Існує багато суто приватних  питань, що належать до сфери діяльності підприємств і приватних підприємців, які стають відомими працівникам податкової служби. Податкова служба завжди відчуває тиск з боку різних державних інстанцій, які часто бажають отримати доступ до конфіденційної інформації, що сконцентрована у податківців.

Податкові дані в спрощеному вигляді позитивно сприймаються платниками, але статисти і фахівці  інших органів бажають отримати більш детальну інформацію. У такому випадку дані стають більш точними, але їх розголошення може призвести до небажаних наслідків для платників податків. Тому податкова служба має забезпечувати режим доступу до конфіденційної інформації платника згідно з чинним законодавством. 
Перед податковою службою України стоїть завдання сформувати відповідну інфраструктуру забезпечення зазначених прав платників податків у міжнародному контексті і ділитися інформацією з іноземними податковими службами відповідно до двосторонньої або багатосторонньої угоди. Важливо при цьому також не зловживати конфіденційною інформацією. 
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком державиУсі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом».

Зокрема, Законом України  «Про державну податкову службу в  Україні» (ст. 12 «Скасування рішень органів державної податкової служби») передбачено, що Державна податкова служба України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва і Севастополя) – рішення нижчих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. У цьому ж Законі України (ст. 13. «Обов’язки і відповідальність осіб органів державної податкової служби») закріплено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За невиконання або  неналежне виконання посадовими особами органів державної податкової служби своїх обов’язків вони притягуються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету. Посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватись комерційної та службової таємниці. Законодавець передбачив гарантії прав платника податків, але досягти цього можливо лише за умови чіткого дотримання законності при застосуванні податкового законодавства. 
Для виконання цих вимог щодо забезпечення прав платників податків Законом України «Про податкову службу в Україні» (ст. 15 «Посадові особи органів державної податкової служби») передбачено, що посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. На роботу до органів державної податкової служби не можуть бути прийняті особи, яких було засуджено за вчинення корисливих злочинів.

Законодавець передбачив чітку регламентацію порядку  захисту прав платника податків щодо недопустимості порушень Конституції  і законів України та інших  нормативних актів. Крім того, визначено  вимоги до кваліфікації та чистоти  кадрів податкової служби. Службові особи  ДПС повинні професійно вирішувати завдання щодо контролю за дотриманням  платниками податків законодавства  і не допускати помилок при прийнятті рішень.

Звісно, що чинників несплати податків в Україні багато. Передусім, це криза в економіці і в усіх сферах життєдіяльності, а також негативні тенденції в податковій політиці, посилення її фіскальної спрямованості, в результаті якої все більш жорстоким стає податковий контроль. Разом з тим ці заходи не досягають бажаних результатів, а, навпаки, створюють умови для подальшої критики податкової системи, її податкових органів та часто прямої протидії з боку платників податків. Таким чином, проблема досягнення необхідного рівня співробітництва між державою і платниками податків залишається гострою.

Очевидно, що механізм справляння податків стане більш оптимальним  тоді, коли буде базуватися на партнерських відносинах між податковими органами і платниками податків. Необхідно також поєднати виважений рівень податкового контролю з усвідомленням обов’язку громадянами щодо сплати податків.

Часто в аналітичних матеріалах можна натрапити на висновки, що податкова дисципліна послаблюється, про що свідчить той факт, що на кожному другому перевіреному об’єкті господарювання викриваються порушення податкового законодавства. Виходить, що половина перевірок здійснена марно, без відповідної підготовки і добору об’єктів перевірки. Податкова служба США, удосконалюючи цей напрям роботи, знизила відносні показники перевірених платників податків до 1,7 %. Перевіряються ті підприємці, яким імовірно є можливість зробити донарахування, тобто, майже всі перевірки закінчуються позитивним результатом для податківців, а, відповідно, безпідставними перевірками не порушуються права платника. 
Необхідно зазначити, що більша частина податків у будь-якій країні надходить через банківську систему або чеками. Це полегшує процедуру сплати податків, а отже, підвищує обсяг надходжень. Крім того, в багатьох країнах прийшли до висновку, що поєднання терміну здачі декларацій з датами сплати податків теж спрощує цю процедуру для платника (додаток В).

У розвинених країнах підтримується концепція, що багато платників податків намагаються чесно вести бізнес, але з різних, незалежних від них причин, зазнають невдачі в бізнесі. Тому в таких випадках вважається, що факт несплати податків і заборгованість кредиторам заслуговують лише на співчуття щодо невдалого бізнесмена, а визнання і списання безнадійного боргу є необхідною реальністю як для податкової адміністрації, так і для бізнесу в цілому. Досвід показує, що списання безнадійних боргів стимулює швидку реакцію податкової служби на несплачений вчасно податок. Вважається, що немає сенсу намагатися стягнути застарілі борги, якщо поточні податки залишаються несплаченими. Усі зусилля податкової служби мають бути спрямовані на поточну сплату податків.

Таким чином, діяльність податкової служби щодо надання послуг платнику має включати:

– ведення бухгалтерського  обліку підрахованих, сплачених і несплачених податків з прибутків;

– організацію і проведення консультаційно-роз’яснювальної роботи;

– підготовку формулярів і методик щодо ведення платниками податків документації;

– підготовку технічних бюлетенів для допомоги платникам і їх консультантам при виконанні вимог інструкцій із проблем оподаткування;

– громадську діяльність, пов’язану  з використанням засобів масової  інформації, для забезпечення контактів  населення з працівниками податкової адміністрації;

– допомогу і консультації, прозору неупереджену адміністративну  і правову апеляційну процедуру.

Проблема збору податків в Україні характеризується значною напруженістю, яка виникла одночасно з переходом економіки до ринку. Разом з тим при вирішенні цієї проблеми необхідно мати на увазі, що платники податків будь-якої країни завжди сплачують податки без ентузіазму. Проте стосовно України є підстави стверджувати, що податкові органи та суб’єкти господарювання перебувають у стані перманентної протидії. Перші – прихильники посилення регулюючих і контролюючих дій, останні – їх послаблення.

У таких непростих умовах на Головне управління по роботі з  платниками податків ДПА України  покладається завдання зняти це напруження й організувати партнерську взаємодію  між державою та платниками податків.

Безперечно, виховання податкової культури є невід’ємною складовою  встановлення партнерських відносин між державою і платниками податків, але його формування це досить тривалий процес. До того ж ця проблема ускладнюється тим, що за декілька останніх років сформувалося негативне уявлення про роль податків у державі, культивується думка про те, як їх можна не сплачувати або сплачувати мінімально.

Необхідно пам’ятати, що всупереч державній податковій політиці, провідником  якої є ДПА України, діє колосальна фінансова олігархія, в руках  якої зосереджено більшість бізнесових та публіцистичних видань, що розповсюджуються на території всієї держави.

З цих та інших причин державна податкова політика не знаходить об’єктивного відображення на державних телеканалах, зокрема в Українських телевізійних новинах. На жаль, в Україні ще не провадиться інформаційна політика стосовно об’єктивного висвітлення діяльності податківців. Вагомим внеском у протидію упередженим публікаціям є постійні зустрічі з пресою працівників обласних ДПА на брифінгах та прес-конференціях. Чим прозорішою для засобів масової інформації буде діяльність податкової служби, тим легше й об’єктивніше вона сприйматиметься платниками.

На особливу увагу заслуговує посилення ролі підрозділів по роботі з платниками податків. Це стосується зміцнення їх зв’язків із діяльністю інших підрозділів. В умовах, коли ефективність податкової служби значною мірою визначається розмірами податкових надходжень, зрозуміло, що основна увага приділяється роботі функціональних підрозділів. Тож не буде перебільшенням твердження про певну недооцінку служб у роботі з платниками податків та їх другорядність при визначенні загальної ефективності.

Час вимагає істотного  поліпшення роботи як Головного управління ДПА України, так і підрозділів на місцях. А для цього, на нашу думку, необхідно:

- зміцнити матеріально-технічну базу- підрозділів по роботі з платниками податків (забезпечення комп’ютерною та копіювальною технікою);

- збільшити чисельність підрозділів, ураховуючи значне зростання- 
завантаженості працівників;

- розглянути можливість використання частини коштів, які отримують філії «Вісника податкової служби України» від надання платних консультацій і розповсюдження бланків звітності, на фінансування видавничої роботи обласних ДПА;

- забезпечити підрозділи в роботі з платниками податків- законодавчими і нормативними матеріалами на електронних носіях з оперативним та постійним їх оновленням.

2. Особливості оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції

Протягом строку дії угоди  про розподіл продукції і в  межах діяльності, пов'язаної з виконанням такої угоди, стягнення з інвестора  загальнодержавних та місцевих податків та зборів, передбачених  податковим кодексом, крім передбачених статтей, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Податкові зобов'язання не виникають  у разі:

• розподілу прибуткової продукції між інвестором і державою;
• передачі права власності від інвестора до держави на майно, придбане або створене інвестором для виконання угоди про розподіл продукції і вартість якого відшкодована компенсаційною продукцією або з дня припинення дії угоди;
• передачі майна сторонами угоди про розподіл продукції в користування оператору угоди в межах такої угоди;
• розподілу оператором компенсаційної та/або прибуткової продукції між інвесторами;
• передачі майна сторонами угоди про розподіл продукції оператору для забезпечення виконання умов угоди про розподіл продукції в межах такої угоди.

Під час виконання угоди про розподіл продукції інвестор сплачує такі податки і збори:

а) податок на додану вартість;

б) податок на прибуток підприємств;

в) плату за користування надрами для видобування корисних копалин.

Інвестор зобов'язаний нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати та інших винагород і виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку згідно з розділом IV цього Кодексу.

Інвестор-резидент або інвестор-нерезидент (його постійне представництво) зобов'язаний зареєструватися за місцезнаходженням  як платник податків та при взятті на податковий облік подати органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації відповідне повідомлення у письмовій формі і такі документи:

• засвідчену в нотаріальному порядку копію зареєстрованої угоди про розподіл продукції;
• копію свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції.

Після реєстрації як платника податку інвестор зобов'язаний складати і подавати передбачені законодавством податкові декларації і звіти, нести відповідальність за належне виконання своїх обов'язків, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом. Податкові декларації і звіти подаються інвестором за кожним податком, збором (обов'язковим платежем) окремо від звітів за результатами діяльності, не пов'язаної з виконанням угоди про розподіл продукції.

Форма свідоцтва про реєстрацію інвестора як платника податків затверджується центральним органом державної податкової служби.

Податковий облік, пов'язаний з виконанням передбачених угодою про розподіл продукції робіт (наданням послуг), ведеться відповідно до податкового кодексу та окремо від обліку інших видів діяльності.

Якщо окремий облік не ведеться, застосовується порядок оподаткування без урахування особливостей.

Бухгалтерський облік фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (наданням послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, провадиться окремо від обліку інших видів діяльності з метою уникнення подвійного відображення компенсаційних витрат інвестора. Порядок такого обліку, зокрема з метою відшкодування витрат інвестора та розрахунку податку на прибуток, визначається угодою про розподіл продукції відповідно до вимог законодавства України.

У разі якщо за угодою про  розподіл продукції роботи проводяться  на кількох ділянках надр, інвестор здійснює консолідований облік своєї господарської діяльності.