Античні міста-держави Північного Причорномор’я

      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра теорії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни « Історії України »

Тема:

Античні міста-держави Північного Причорномор’я 

Виконавець:                                                     студентка 5-271

                                                                             денної форми навчання 

                                                                             факультету економіки і                   

                                                                             менеджменту 

                                                                             Напрямку підготовки 

                                                                             «економіка підприємства »

       Безух Олена Сергіївна

Керівник:                                                           доц.  Гетьман - П’ятковська І. А.

Херсон – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………............3

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИЧНИХ МІСТ-ДЕРЖАВ

В КУРСІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ………………………………………….………....5 

1.1 Вивчення античних пам’яток півдня України...............................................5 

1.2  Грецька  колонізація Північного Причорномор’я……….............................7

1.3  Культура давньогрецьких міст Північного Причорномор'я......................11

РОЗДІЛ 2. АНТИЧНІ МІСТА ТА ДЕРЖАВНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я …..……………………………..................18

2.1Античні держави Північного Причорноморя ………………..........18               2.2 Державно-політичний устрій та право держав Північного

  Причорномор’я………………………….……………….….……………….....20

2.3 Античні міста - держави Північного Причорномор’я..................................22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..................28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………................30

ВСТУП

Актуальність теми: Античні держави Північного Причорномор’я, засновані в період Великої грецької колонізації VII-VI ст. до н.е., проіснували на півдні сучасної України біля тисячі років тому та зробили значний внесок у скарбницю світової культури. В історії античних держав були періоди піднесення і занепаду, але до самої епохи середньовіччя вони залишались невід’ємною складовою частиною античної цивілізації, з притаманній її окраїнним регіонам специфікою політичного, соціально-економічного і культурного розвитку. В значній мірі це стосується і архітектурно-будівельної практики. Остання виявлялась у використанні традиційних для античної архітектури будівельних прийомах, стандартах лінійних мір, ордерів та архітектурного декору. Формування архітектурного вигляду північно-причорноморських міст, починаючи з просторової організації ансамблю античного міста і закінчуючи внутриквартальною забудовою, проходило у суворій відповідності до античної містобудівної практики і конкретної будівельної традиції метрополії. Вивчення історії та культури античних держав Північного Причорномор’я, до яких належить і Херсонес Таврійський, було розпочато давно й проводиться інтенсивно й зараз. За цей період були вивчені питання хронології, економіки, військово-політичної історії, державного устрою античності. Найбільш ретельно досліджені питання епіграфіки, нумізматики, а також керамічний комплекс. Ряд інших категорій культури вивчений значно менше. Архітектура є однією з найбільш важливих складових античної культури і в матеріальному, і в художньому аспектах. До теперішнього часу накопичений достатій фактичний матеріал з архітектури, будівельної техніки, містобудування античних держав Північного Причорномор’я. Археологічними дослідженнями розкриті залишки вулиць, житлових кварталів, окремих будинків, майданів  та культових ділянок, оборонних комплексів, похоронних і спеціальних споруд, сільських садиб та ін. Під час польових робіт знайдені також багаточисленні архітектурні деталі. Виконано і ряд узагальнюючих розробок стосовно проблем історії архітектури античних північно-причорноморських держав.

Мета  роботи полягає у   з’ясувати позиції щодо  античних міст - держави Північного Причорномор’я . Для реалізації поставленої  мети   необхідно з’ясувати  наступні завдання :

-вивчення античних памяток півдня України

-грецька колонізація Північного Причорномор'я

-античні держави Північного  Причорномор’я

Об’єктом  дослідження: є античні  міста - держави північного Причорномор’я.

Хронологічні рамки дослідження  охоплюють другу половину   VIIст. до. н. є. – 70- ті   роки ІV. Нижня мета  друга половина Vст. відбувається  становлення держав , розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами  Східного Середземномор’я. А верхня 70- ті  роки  ІVст. Остаточне припинення існування майже всіх античних держав.

Методи дослідження: аналіз, узагальнення, систематизація та спостереження.

Предмет дослідження: є економічний, політичний, соціальний та культурний розвиток античних міст Причорноморя. Іх історичне значення та вплив на подальший розвиток українських земель.

Структура  курсова робота складається зі вступа, двох  розділів,  шести підрозділів з висновків і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ  АНТИЧНИХ МІСТ-ДЕРЖАВ В КУРСІ ІСТОРІЇ  УКРАЇНИ

1.1 Вивчення античних пам’яток півдня України

 
             Дослідження пам'яток античної  культури на території України 
почалося ще наприкинці 18 ст. Спочатку це були візуальні обстеження, 
викладені в загальних описах Північного Причорномор’я П.Сумароковим, 
І.Потоцьким, І.М Муравьйовим-Апостолом, Г.Е Кепером, П.І Кеппеном. 
Вже на початку 19 ст. створюються музеї в м. Миколаєві (1806), 
м. Феодосії (1811), м. Одесі (1825), м. Керчі (1826). Їхня діяльність 
спрямовувалась на вивчення переважно античних пам'яток .У 1801 році 
П.К.Сухтелен проводить в м.Ольвії перші археологічні розкопки, трохи 
пізніше розпочинаються розкопки поблизу м.Керчі й у м.Херсоні. 
          Регулярного характеру розкопки пам'яток античної культури Півдня 
Причорномор'я набули у кінці 19 ст. Крім історико-археологічних описів 
в першій половині 19ст. були створені карти і плани 
залишків античних міст. Згодом були зроблені спроби звести археологічні матеріали а також розвідки з історії Баспорського царства й Ольвії. З кінця 19 ст. розгорнулися систематичні розкопки трьох найбільших античних міст-держав та іхніх некрополів на території України - Березані та Ольвії (Б.В. Фармаковський, Е.Р.Штерн), Херсонеса (Одеське товариство старожитностей ; К.К Костюшко-Валюженич Р.І. Лепер ), Пантікапея (К.Є.Думберг, В.В.Шкарпіл), курганів Боспорського царства. Завдяки цьому ми тепер маємо досить повне уявлення про археологію та історію всіх чотирьох центрів поширення античної культури в Північному Причорномор'ї -Тіри, Ольвії, Херсонесі і Боспора [11.C. 10].

Відомості про  Північне Причорномор'я залишили також  Діодор Сіцілійский, Страбон, Полієн, Демосфен, Єсхін, Діон Хрисостом, Птолемей, Овідій, Пліній та інші стародавні вчені, філософи, письменники, поети.   Перші випадкові відвідини Пн.Причорномор'я грецькими мореплавцями припадають на початок першого тис. до н.е. За літературною традицією найраніше поселення на Березанському півострові могло виникнути близько середини 7 ст. до н.е. В першій половині - середини 6 ст. до н.е греки засновують Ольвію (Південнобузький лиман), наприкінці 6 ст. до н. е. - Тіру, Ніконій (на Дністровському лимані ), Керкінітіду. Тоді ж у південно-західному Криму виникає невелике іонійське поселення. Можливо воно існувало до останньої чверті 5 ст. до н.е, коли вихідці з Гераклеї 
Понтійської заснували на його місці Херсонес. У другій половині 6 ст. до 
н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікопей, Феодосія, Німфей, 
Мірмекій, Тірітака, Фанагорія, Гермонаса, Кели. Саме в цей час 
відбувається майже суцільне освоєння сільських округ цих міст, де 
з'являється багато поселень. Окрім Херсонеса, більшість згаданих міст 
засноване вихідцями з району малоазійського міста Мілет. 
Колонізація Пн.Причорномор'я була частиною так званої Великої 
Грецької колонізації 8-6 ст. до н.е. Вона зумовлювалась рядом причин, 
найголовніша з яких-відносне перенаселення, коли всі землі в материковій 
Греції були вже розподілені ."Зайві" люди змушені були шукати ліпшої долі в інших місцях, не так щільно заселених.

Греки – засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі малозаможними землеробами, частково–торговцями, ремесниками. На ранньому єтапі свого буття на новій землі вони займалися сільським господарством сіяли пшеницю, ячмінь, просо, розводили сади, городничали, розводили худобу. Інші їхні тогочасні заняття – ремістництво, торгівля– були другорядними .    

      Отже, грецька колонізація Північного Причорномор'я мала спочатку аграрний характер. Але колонізацію слід розуміти лише як господарське освоєння греками Пивнічного Причорномор'я, причому мирне. 
Новозасновані колонії не залежали від міст–мотрополій хоч і підтримували з 
ними добрі стосунки, навідь укладали угоди щодо взаємного сприяння в 
торгівлі, надання рівних прав громодянам обох полісів, мали з ними єдині 
культи й літочислення. Колонії в основному засновувались упорядковано, коли ще в митрополії обирали або призначали керівника групи колоністів – ойкіста. На місці закладання нового міста розмежовувались ділянки під будівлі й сільськогосподарські території, відводили місця для культових і 
громадських потреб. Однак іноді колонізація мала стихійний характер.

1.2  Грецька колонізація Північного Причорномор'я

            В історії людства велике значення  мало античне суспільство, його  культура. Численні досягнення античного  суспільства в різноманітних  галузях людської діяльності  ввійшли складовою частиною, а  іноді лягли в основу європейської культури, зокрема філософії, мистецтва, архітектури, літератури, театру тощо. Ф. Енгельс підкреслював, що без фундаменту, який заклали Греція і Рим, не було б і сучасної Європи. Античні впливи простежуються майже на всіх племенах, що населяли тоді Східну Європу. Ці впливи знаходили свій вияв як у соціально-політичному житті та економіці, що сприяло прискоренню суспільного розвитку племен, так і в культурі.Саме тому великий інтерес становить історія античних північнопричорноморських держав, що були складовою частиною античного світу і розвивалися в контакті з містами його основних територій у Східному Середземномор'ї та Причорномор'ї.

Перші центри античної цивілізації  з'явилися на північному узбережжі  Чорного моря понад 2600 років тому. Вони мали тісні взаємозв'язки з місцевим населенням, що зумовило появу важливих особливостей у політичному, економічному та культурному розвиткові античних держав. В свою чергу античні міста Північного Причорномор'я відіграли значну позитивну роль у розвиткові соціально-економічних і політичних відносин та побуту місцевих племен. Здебільшого саме через ці міста відбувалися контакти місцевого населення з усім античним світом. Грецькі колонії не можна порівнювати з колоніями доби капіталізму. Вся система цих держав базувалась на певному обмеженні чисельності населення, яку не можна було перевищити, не наражаючи на небезпеку самих умов існування античної цивілізації». За цих умов колонізація була кардинальним способом ліквідації відносного перенаселення, що виникло в Греції. Серед безпосередніх причин переселення виділяються аграрно-економічний і соціальний фактори, коли в результаті гострої внутріполісної боротьби, що супроводжувала процес встановлення нового, рабовласницького суспільства, групи населення, які зазнали поразки, були змушені залишити батьківщину. Крім того, певну роль відігравав і зовнішньополітичний фактор: ворожі навали і розорення міст та прилеглих до них сільськогосподарських зон змушували жителів іноді цілих полісів переселятися в інші місцевості. Заснування колоній мало здебільшого організований характер. Звичайно метрополія призначала або самі колоністи обирали керівника руху — ойкіста, основним завданням якого був розподіл земельних ділянок на місці нового поселення. Іноді він брав участь у виробленні певних законоположень для нової колонії [15. C. 25].

                У ході колонізації VIII—VI ст. до  н. е. визначилися грецькі центри, звідки переселення набуло особливо  великих розмірів. Переселенський  потік у Причорномор'я виходив  головним чином з району малоазійського узбережжя Греції — з Іонії, зокрема Мілета. Значні масштаби переселення звідси у VII—VI ст. до н. е. були викликані майже безперервною внутріполісною боротьбою, періодичними руйнуваннями сільськогосподарської околиці, розоренням громадян. Заселення греками районів Причорномор'я відбувалося поступово. Так, у VIII ст. до н. е. грецькі мореплавці освоїли південно-східне узбережжя Чорного моря. На той час, мабуть, припадає виникнення тут найдавніших поселень — Сінопи та Трапезунда. Проте заснування Сінопи як міста — колонії Мілета — датується другою половиною VII ст. до н. е. Наприкінці VII ст. до н. е. тут виник Аміс і на півстоліття пізніше — єдина в цьому районі дорійська колонія Гераклея Понтійська, вихідці з якої згодом заснували Херсонес. З кінця VII ст. до н. е. почалося освоєння західного узбережжя. Тут виникли такі міста, як Істрія, Аполлонія; у першій половині VI ст. до н. е. — Томи, ще пізніше переселенці з Гераклеї Понтійської заснували Каллатіс. У Північному Причорномор'ї поява більшості античних міст датується VI ст. до н. е., хоча, судячи з розкопок поселення на о. Березані (Очаківський район Миколаївської області), початок колонізації цього району слід віднести до другої половини VII ст. до н. е., а взагалі перше знайомство греків з Північним Причорномор'ям — до часів гомерівської Греції.

         Заселювалося не тільки морське узбережжя, а й береги лиманів, причому місцями густота розташування невеликих поселень була досить високою — іноді одне від одного знаходилося в межах видимості. Виділяються три основні райони зосередження античних міст і поселень: район Боспору Кіммерійського (Керченський і Таманський півострови) з найбільшими містами Пантікапеєм (Керч), Фанагорією (поблизу ст. Сінної на Таманському півострові), Гермонассою (ст. Таманська), Горгіппією (Анапа) та Феодосією; узбережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів з найзначнішим центром Ольвією (поблизу с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області); район Західного Криму з основним центром Херсонесом (поблизу м. Севастополя). Слід назвати й узбережжя Дністровського лиману з найбільшим містом Тірою, яке за своїми економічними і політичними зв'язками та особливостями розвитку тяжіло до району Ольвії. Більшість названих міст була заснована вихідцями з Іонії. Формою політичної організації новозаснованих міст-держав була, як правило, рабовласницька республіка, яка могла мати різну внутрішню будову. За грецьким звичаєм прав громадянства не мали жінки та іноземці, які переїжджали сюди на постійне проживання. Тільки окремим іноземцям, які мали великі заслуги перед державою, надавалися такі права. Незначною була роль у політичному житті й рядових громадян. Вони мали набагато менше реальних можливостей займати високі посади, ніж їхні заможні співгромадяни.

 Отже, поняття «демократична рабовласницька республіка» було досить умовним, оскільки більшість населення фактично не користувалася громадянськими правами. Звичайно, під впливом різних обставин внутрішня організація античних держав з часом могла набувати тих чи інших особливостей. Зокрема, це стосується Боспорської держави, до складу якої згодом увійшли деякі місцеві племена і в якій на певних етапах історичного розвитку існувала монархічна форма правління. Проте вона не була типовою для античних міст Північного Причорномор'я. В інших північно-причорноморських державах відбувалась аристократизація демократичного ладу, яка особливо посилилася в перші століття нашої ери. Таким чином, засновані на чужих землях міста-держави на перших етапах свого існування мали суспільну організацію, подібну до грецьких полісів того часу, — рабовласницьку демократію.

В процесі розвитку міст Північного Причорномор'я виявилися  загальні історичні закономірності розвитку античного суспільства  в цілому. Це були держави класового, рабовласницького суспільства, які в своєму розвитку пройшли той самий шлях, що й інші грецькі міста. Рівень розвитку місцевих племен та характер їхніх взаємовідносин з античними державами породжували певні відмінності в історії, економіці та культурі останніх. Це стосується і північнопричорноморських міст, які мали тісні зв'язки з навколишніми племенами. Впливаючи на них, вони водночас зазнавали зворотного впливу [5. C. 35].

   Від характеру  відносин з місцевими племенами  значною мірою залежали не  тільки економіка й політика, а й саме існування північнопричорноморських міст. Усе це наклало своєрідний відбиток на історичний розвиток і культуру античних держав Північного Причорномор'я. Зокрема, не можна уявити Боспорську державу без її найтісніших взаємозв'язків з племенами сіндів, меотів, скіфів та ін. Ці зв'язки добре простежуються протягом усієї історії Боспору, але особливо посилюються в перші століття нашої ери. У складі населення античних, особливо боспорських, міст дедалі більше зростав прошарок місцевих елементів, які відігравали все помітнішу роль у їх житті. Разом з тим відбувалася певна еллінізація навколишніх племен, прискорювався процес їхнього соціально-економічного розвитку. В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я можна виділити два основних періоди їх розвитку, кожен з яких має свою специфіку. Перший період охоплює час з VI по II ст. до н. е. і характеризується відносно самостійним розвитком міст-держав, тісними стосунками з іншими грецькими античними містами. Другий припадає на І ст. до н. е. — IV ст. н. е. Це час залежності північнопричорноморських міст спочатку від Понтійського царства, а потім від Римської держави, руйнівних навал гетів, готів, гуннів та інших кочових племен.

1.3 Культура давньогрецьких міст Північного Причорномор'я

        Антична культура, яку принесли в Північне Причорномор'я грецькі переселенці, справила величезний вплив на духовний світ і соціально-економічне життя місцевих племен. Антична культура в своїй основі була культурою класового суспільства — культурою рабовласників і рабів, багатих і бідних. Поділ суспільства за соціально-економічною ознакою знайшов певний вияв майже в усіх галузях культури. Але особливо яскраво цей процес позначився на диференціації житлової забудови міст за соціально-економічною і, можливо, правовою ознакою, коли в центральних їх частинах селилися звичайно найбільш заможні громадяни; на розмірах, типах і декорі жител; характері комплексів побутових речей. Так, будинки багатіїв типу ольвійського Протогена мали площу понад 500 м² кожний. Їх внутрішні двори оточувалися звичайно з усіх боків портиками, парадні приміщення мали галькові підлоги з сюжетними або орнаментальними мотивами, а стіни приміщень — розписи. Проте відомі й однокімнатні будинки з подвір'ям, що не мали портиків, та з досить скромним декором приміщення. Мешканцями таких будинків, які могли здаватися і в найом, очевидно, були вільні, але найбідніші верстви міського населення. Житло раба обмежувалося невеликою комірчиною в будинку його власника. Величезна різниця в становищі багатих і бідних жителів виразно простежується і в поховальних пам'ятках. Монументальні кам'яні склепи, з курганними насипами, розписом стін, з багатим поховальним інвентарем — розписним посудом, ювелірними виробами, різними прикрасами тощо — належали представникам найвищої знаті. Разом з тим зустрічаються звичайні грунтові могили з одною чи кількома простими посудинами або й зовсім без них, що являють собою поховання найбідніших жителів, а можливо, і рабів.

  Населення північнопричорноморських  міст було непогано обізнане з тогочасною літературою, зокрема з ліричною та епічною поезією. Так, за свідченням Діона Хрисостома, жителі Ольвії навіть у І ст. н. е. читали Гомера, майже всі знали напам'ять «Іліаду». В місті також були свої поети, які перед битвами для піднесення бойового духу громадян читали вірші.

Значного розвитку досягла  музична культура. Населення охоче  відвідувало виступи приїжджих  музикантів. Судячи з написів, скульптури, живопису та зображень на монетах, тут  поширилися ліри, флейти, труби, кіфари. Музиканти Північного Причорномор'я були відомі і за його межами. До нас дійшло, зокрема, ім'я боспорця Ісіла (III ст. до н. е.), учителя музики, який брав участь у дельфійських змаганнях.

Популярністю користувалися  також театральні вистави. Відомо про  існування театрів в Ольвії, Херсонесі та Пантікапеї. Проте розкопано частково лише театр Херсонеса, що виник ще в елліністичний час і проіснував до VI ст. н. е. Цей театр вміщував близько трьох тисяч глядачів. Крім постановки п'єс, у театрах також відбувалися виступи музикантів.

У написах згадується і  багато видів спорту, з яких провадилися  змагання: біг, метання диска, списа  та м'яча, гімнастика, кулачний бій, плавання, кидання аркана, кінні змагання, а також змагання з п'ятиборства. Поряд з цими видами спорту, очевидно, значного розвитку досягло мистецтво стрільби з лука. З ольвійського напису IV ст. до н. е. відомо, що один з лучників пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м). Написи з Ольвії свідчать, що в заняттях спортом і спортивних змаганнях брали участь і вельми поважні люди — архонти, стратеги та ін. В Північному Причорномор'ї є знахідки панафінейських амфор, якими нагороджувалися переможці панафінейських змагань в Аттіці. З Ольвії походили також автор ряду творів з філософії та історії — Посідоній та філософ школи стоїків Сфер, автор праць «Три книги про Лікурга та Сократа» і «Про лаконську політію». Популярністю користувалися також виходці з Північного Причорномор'я філософ Діфіл та Стратонік (І ст. н. е.). Загалом щодо розглянутих галузей культурного життя Північного Причорномор'я наші знання дуже обмежені.

         Північнопричорноморські греки,  зокрема ольвіополіти, слідували  традиціям та досягненням античного  містобудування — принципам розміщення  та забудови торговельно-адміністративних  площ — агор, культових ділянок — теменосів. У більшості міст у межах окремих районів використовувався принцип регулярної прямокутної забудови, а Херсонес мав таке планування в межах усього міста. Від споруд культового призначення до нас дійшли тільки залишки фундаментів та окремі деталі ордерів — бази, барабани стволів колон, капітелі, частини антаблементів тощо. Будувалися антові, простильні, периптеріальні та толосові типи храмів, що вирішувалися найчастіше у формах іонійського або дорійського ордерів.

В архітектурних деталях цих споруд, однак, не простежується специфічно північнопричорноморських особливостей. З інших реконструйованих графічно монументальних споруд становить інтерес пританейон у Пантікапеї (II ст. до н. е.), подвір'я якого з двох боків оточене дорійськими портиками. На архітектурних деталях цієї споруди збереглися сліди поліхромії. У Північному Причорномор'ї досить велике поширення мав аттічний ордер, який використовувався найчастіше при спорудженні невеликих будівель громадського призначення (наприклад, гімнасій в Ольвії) та житлових будинків.

          До монументального мистецтва  належать підлоги з сюжетними  або орнаментальними зображеннями, складеними з дрібної різноколірної  гальки на вапняному розчині.  Вони прикрашали парадні приміщення  багатих будинків. Так, в одному з будинків Ольвії III—II ст. до н. е. в орнаментальних рамках галькового вимощення підлоги зображені грифони, леви, пантери, кабани. Галькова підлога із сценою вмивання відкрита в одному з херсонеських будинків. Велику мистецьку та пізнавальну цінність являють собою надмогильні пам'ятники — стели. Якщо спочатку це були рівні мармурові або вапнякові плити, увінчані карнизом або фронтоном, на яких були тільки написи, то з III ст. до н. е. на стелах зустрічаються рельєфи з зображенням небіжчиків, іноді їх родичів, сцени з життя померлих. Цікавими є боспорські стели IV—III ст. до н. е., в розписах яких простежуються аттічні художні традиції (це, зокрема, стели з зображенням Апфи — дружини Афінея — та воїна), а також портрет юнака з Херсонеса (IV ст. до н. е.), намальований восковими фарбами на кам'яному надгробку [13. C. 28 ].

         Судячи із численних знахідок  скульптур, їх фрагментів та  постаментів, у античних містах  Північного Причорномор'я встановлювалося  багато скульптур богів, героїв, в основному грецького пантеону, а також, можливо, окремих, особливо видатних діячів античних держав та інших осіб. Великі за розміром статуї звичайно встановлювались як у храмах, так і просто неба, найчастіше на культових ділянках або в спорудах культового призначення. Відомі, наприклад, статуя богині Астари з Таманського півострова (друга половина IV ст. до н. е.), великі статуї левів з Ольвії (кінець IV — початок III ст. до н. е.), статуя Діоніса з Пантікапея (початок IV ст. до н. е.) тощо. Проте до нас в основному дійшли скульптури, призначені для невеликих закритих приміщень — Діоніса з Тірітаки, Афіни, Кібели та Артеміди з Ольвії, Афродіти з Херсонеса та ін. Багато скульптур, особливо класичного та елліністичного часу, були привізні і являли собою першокласні копії творів таких видатних давньогрецьких скульпторів, як Пракситель і Скопас. В Ольвії, зокрема, знайдено постамент статуї з підписом Праксителя.

Високого рівня досягло  в античних містах Північного Причорномор'я, особливо в Ольвії і Боспорі, виготовлення художніх прикрас із коштовних та кольорових металів, що вражають своєю технічною довершеністю та високою художньою майстерністю виконання.

         Досить значне поширення мала  високохудожньо оформлена імпортна  посуда — чорнолакова, чорно-  та червонофігурна (кіліки, кубки, різні глеки, блюда для риби тощо). На посудинах зображалися міфологічні сюжети, зокрема пов'язані з легендами про Північне Причорномор'я, сцени полювання та війни, жанрові тощо. Поряд з імпортною в побуті північнопричорноморських греків була поширена, особливо в елліністичний час, продукція місцевого керамічного виробництва — проста та чорнолакова кераміка, прикрашена орнаментом, розмальованим різними фарбами; так звані поліхромні вази із сюжетними зображеннями та ін. Кераміка, а також інші види прикладного мистецтва, що досягли високого рівня довершеності, — гліптика, різьблення по кістці, художнє лиття різних прикрас, карбування монет із зображенням богів, героїв, царів, а іноді й різних споруд того часу — храмів, укріплень, були своєрідним взірцем для мистецтва всього Північного Причорномор'я, впливали на прискорення розвитку культури місцевих племен.      

Релігія античних міст Північного Причорномор'я, особливо на початку  їхнього існування, була єдиною з  релігією метрополії. Тут шанувалися Зевс, Афіна, Аполлон, Артеміда, Кібела у різних іпостасях, Геракл та ін. В особливій пошані були божества, зв'язані з землеробством і родючістю: Деметра, Кора-Персефона, Діоніс. Для відправлення культових церемоній існували спеціальні священні ділянки, будувалися храми, численні вівтарі, присвячені окремим божествам. Поступово у релігійні уявлення жителів античних міст Північного Причорномор'я проникають елементи культів божеств місцевого, негрецького походження. Так, у Херсонесі поширився культ таврської богині Діви. Вплив культури місцевих племен особливо посилився близько рубежу нової ери. Крім того, у цей час у мистецтві античних міст-держав з'являються й елементи романізації [6.C. 30]. 

Розвиваються культи синкретичних божеств. Зокрема, в Пантікапеї зростає шанування головного бога, в основі якого лежав культ Зевса, а також входили елементи фракійського культу Сабазія та, можливо, сарматського кінного бога. Поява у Боспорі у перші століття нашої ери культу єдиного бога характерна для пізньоантичного суспільства в період його розкладу і свідчить про поступовий перехід до монотеїзму.

          На початку IV ст. н. е. у Боспорі  вже існує християнська община, представник якої — боспорський  єпископ Кадм — у 325 р. н.  е. брав участь у першому  Нікейському соборі. Поширюється тут також культ римських імператорів. У містобудуванні та архітектурі поряд з давніми традиціями у перші століття нової ери спостерігаються деякі нові елементи, головним чином римської провінціальної школи.

Значного розвитку в цей час, особливо у Боспорі, досягло також мистецтво торевтики. Тут поряд зі штампованими досить грубо виконаними прикрасами створювалися ювелірні вироби, які своєю багатоколірністю та пишністю відповідали смакам сарматських племен. Типові ювелірні прикраси боспорських майстрів знайдено, зокрема, в сарматських похованнях поблизу с. Ковалівки Миколаївської області та в Нижньогірському районі Кримської області. Поєднання золота і кольорового каміння, застосування геометричного поліхромного візерунка повністю відповідали принципу інкрустаційного стилю, який у Боспорі в II ст. н. е. застосовувався в декорі архітектурних споруд. Слід зазначити, що традиції місцевих племен у мистецтві північнопричорноморських міст досить яскраво виявилися не тільки у Боспорі, який по праву вважається художнім центром сарматського світу, а й в інших містах, зокрема Тірі.

В результаті взаємного  проникнення цих світів створилися передумови для виникнення держав із змішаним населенням, що складалося з  греків та тубільного населення, яке, зокрема, в Боспорській державі, було представлене племенами сіндів, меотів, скіфів та ін. Прогресивна роль античних північнопричорноморських міст полягала насамперед у тому, що вони вплинула на прискорення соціально-економічного і політичного розвитку місцевих племен, формування в них класового суспільства, розвитку їх економіки, культури, ідеологічних уявлень.

Античні традиції ввійшли  складовою частиною в культуру місцевих племен. Цей процес торкнувся не тільки скіфо-сарматських і зарубинецьких  племен. У сферу контактів з  античною культурою були також утягнуті і носії багатоетнічної черняхівської культури, пам'ятки якої зони Лісостепу і прилеглої до неї частини Степу, на думку більшості дослідників, належать, як і зарубинецькі, до ранньослов'янських.