Антимонопольна політика України

 

 

 

 

Черкаський інститут банківської справи

Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

 

Факультет економіки та права

Кафедра економіки та управління

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Антимонопольна політика України»

 

 

                                                       Студентки  І курсу, групи БОА-114

                                                    напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит»

       Скрипник  Н. С.

 

                                                        Керівник : к.е.н., доц.. Кукса В. М.

 

Національна шкала _____________________

Кількість балів: ______ Оцінка: ECTS _____

 

                                                  Члени комісії: _________ Пустовійт Р. Ф.

                                                                                                                   (підпис) (прізвище та ініціали)

           _________  Кукса В. М.  

                                                                                          (підпис) (прізвище та ініціали)

                                       

м. Черкаси – 2015

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Потреба в аналізі антимонопольного законодавства сьогодні є безперечною, оскільки про його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху. Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Проблему вироблення антимонопольної політики та її реалізації в Україні висвітлено у публікаціях таких авторів, як: А.Волченко та С.Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв, З. Борисенко, Т. Бень, В. Сиченко, Г. Лозова, О. Костусєв, О. Бандура, С. Черненко, О. Вознюк, О. Потімков, І. Яременко, Ю. Архангельський, В. Лагутін, Н.Л. Станько, Н.Тарнавська, Г.Филюк.

В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави залишається актуальним з погляду економічної теорії.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають у сфері діяльності Антимонопольного Комітету України.

Предметом дослідження є Антимонопольний комітет України.

Метою даної роботи є аналіз діяльності Антимонопольного комітету України, виявлення проблем та визначення напрямків вдосконалення антимонопольної політики на основі досвіду зарубіжних країн.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було розв’язати такі завдання:

•  визначити сутність антимонопольної політики України;
• виявити світовий досвід ефективної антимонопольної політики;
• проаналізувати стан діяльності Антимонопольного комітету;
• визначити проблеми ефективної антимонопольної політики в Україні;
• охарактеризувати заходи щодо ефективної політики згідно світового досвіду;
• виявити напрями вдосконалення антимонопольної політики та діяльності Антимонопольного комітету.

  Джерелами курсової роботи є роботи законодавчі та нормативно-правові документи з питань функціонування Антимонопольного комітету України , звітні дані Міністерства фінансів України, Держкомстату України, Національного банку України та ін.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ  ПОЛІТИКИ

1. Антимонополіна політика: її сутність та функції

 

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Тому у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.

Антимонопольна політика – комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства [1,с.580].

Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб’єктів господарювання [1,с. 580].

Об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці .

Уперше такі закони були ухвалені наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють (продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства [2,с. 208].

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб’єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуг, виконання інших зобов’язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятися без певних об’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи, функції яких наведені на рис. 1.1.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

 

Рис. 1.1 Функції антимонопольних органів України [1,с. 580]

 

Існують американська та європейська системи антимонопольного права:

· американська – спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

· європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади

      монополій [2,с. 208].

Американська бере свій початок від закону Шермана (1890), який пізніше було доповнено законом Клейтона (1914), законом про Федеральну торгову комісію (1914) та іншими. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю; заборонялися трести і картелі. Наступні закони забороняли злиття компаній.

Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.

Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60 % будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо.

Антимонопольне законодавство Японії вважається «жорстким», оскільки ґрунтується на законі «Про заборону приватної монополії та забезпеченні чесних угод».

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським.

Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому – більш економічному , ніж правовому – підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин[3,с.480].

Проаналізувавши зміст та завдання антимонопольної політики можна визначити основні її завдання (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Основні завдання антимонопольної політики [4,с.360]

· Захист і стимулювання конкуренції

· Створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів ринку

· Забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг

· Контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище

· Сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу; захист прав споживача

 

 

Отже , можна сказати, що розробка і реалізація антимонопольної політики дозволяє послабити процес монополізації економіки, сприяє посиленню її конкуренції. А антимонопольне законодавство спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур – об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю.

 

2. Світовий досвід ефективної антимонопольної політики

 

В умовах глобалізації конкурентна політика не може залишатися обмеженою рамками певних країн, вона стає предметом міждержавної координації та взаємодії. Проблеми розвитку конкуренції перебувають у центрі уваги міжнародних економічних організацій. Конкурентна політика окремої країни в цих умовах не може розроблятися і запроваджуватися у відриві від світового досвіду прийняття і застосування конкурентного законодавства.

Історія розвитку економіки країн світу вміщує великий досвід вирішення проблеми регулювання конкурентних відносин. У країнах з ринковою економікою гарантом конкуренції та самостійності підприємництва виступає держава, котра ініціює розвиток систем організаційно-правової підтримки конкурентного середовища та запобігання проявам монополізму[4,с.360].

Незалежно від особливостей національних моделей конкурентної політики в усіх країнах забороненими є дії, що стосуються горизонтальної фіксації цін, змови про частку ринку, домовленостей про взаємний продаж, пов'язаних продажів тощо. В усіх країнах світу постійно відбувається пошук оптимального співвідношення формально-юридичних та економі-ко-аналітичних методів та інструментів захисту економічної конкуренції в умовах підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних економік[5,с.524].

Генеральна асамблея ООН прийняла ще у 1980 р. Комплекс принципів і правил ООН з питань конкуренції, що зафіксовані в резолюції Генеральної асамблеї ООН № 35/63 від 5 грудня 1980 р. і в Типовому законі з питань конкуренції, прийнятому ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку - орган Генеральної асамблеї ООН, заснований у 1964 р.).

З цього часу в світі розпочався бурхливий процес прийняття конкурентного законодавства, налагодження співпраці між державою і підприємцями з метою ефективного виконання цього законодавства. До основних принципів Комплексу принципів і правил ООН з питань конкуренції, зокрема, відносяться: заборона картелів (заборона угод про встановлення цін, у тому числі цін на експортні та імпортні товари, зговорів щодо заявки або фальсифікації заявки, угод про розподіл ринків або споживачів тощо); заборона вертикальних обмежень і здійснення контролю за злиттям, якщо внаслідок злиття підприємства (фірми) набувають домінуючого становища тощо.

Важливо, що Комплекс принципів і правил ООН з питань конкуренції дає змогу країнам, що розвиваються, не застосовувати жорстких правил конкуренції до певних секторів економіки з причин, пов'язаних із соціально-економічним розвитком цих країн. Все більшого значення набуває багатостороння конкурентна система в межах Світової організації торгівлі (СОТ) [6,с.508].

Конкурентна політика використовується в розвинених країнах світу вже понад сто років. За цей час накопичено великий досвід регулювання діяльності монополій і стимулювання економічної конкуренції.

Досвід розвинених країн показує, що ефективність конкурентної політики не завжди відповідала тим задумам, які були в основі її розробки. Дієвість конкурентної політики багато в чому залежала від тієї рішучості, з якою уряд впроваджував їх у життя, і від інтерпретації їх судами.

У світовій практиці розмежовуються дві системи конкурентної політики:

- американська, яка спрямовується, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

- європейська, яка має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій[8, с.272]. 

У Сполучених Штатах Америки конкуренцію як ідеал американського підприємництва взято під активний та дієвий захист держави. Основа антимонопольної політики США - анти-трестівське законодавство - зведення юридичних актів, що визначають допустимість тієї чи іншої ділової практики суб'єктів господарювання з точки зору її впливу на конкуренцію. Визначені законами види монополістичної практики вважаються незаконними незалежно від їхнього впливу на конкуренцію[7,с.696].

Має місце ефективний контроль за засобами досягнення та збереження монопольного становища на ринку. Тому серед усіх, хто судиться в СОТ (Рис.1.1.) найбільша частка великих підприємств – 59%, а наймеша 6%- це компанії із ТОП-100.

 

Рис. 1.2. Порівняння підприємств, які судяться в СОТ [25, с.288]

 

Серед заявників на останні 5 років (рис. 1.2) найбільша кількість тих, які працюють в сфері виробництва електроенергії та води – 680, та торгівлі електроприладами – 172.

 

Рис. 1.3. Галузі , в яких найчастіше оперують заявники

( загальні дані за 2010-2014 роки) [26,с.208]

 

Національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створювалися за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване із загальноєвропейським. Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер: спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів.

В основу європейського конкурентного законодавства відносять дві статті Римського договору 1957 р. про утворення Європейського економічного співтовариства. Йдеться про ст. 81, яка забороняє фіксувати ціни (картелі), обмежувати або контролювати економіку, ділити ринок, дискримінувати, нав'язувати товари або умови та ст. 82, яка забороняє зловживання домінуючим ринковим становищем - встановлювати нечесні (наприклад, завищені) ціни та умови торгівлі, обмежувати виробництва, ринки чи технічний розвиток на шкоду споживачам [9, с.621]. 

В Європі створено дієвий режим контролю за антиконкурентною діяльністю. Поліпшення умов конкуренції є одним із головних критеріїв членства в ЄС. Конкурентна політика ЄС має на меті розвиток ринково-конкурентного середовища як у межах окремих країн, так і забезпечення належного рівня взаємодії учасників спільного ринку країн - членів ЄС. Конкурентна політика є однією з основних передумов інтеграції окремих національних ринків у загальний європейський ринок з подальшим виходом на світовий.Високу ефективність антимонопольної політики в європейських країнах забезпечує система великих штрафів (табл. 1.2) , які застосовуються для всіх компаній, незалежно від їх розміру.

Таблиця 1.2

Розміри штрафів в країнах ЄС, середні дані 

за період 2010-2014 рр. [26,с.208]

Критерій	Розміри штрафів ( у дол.)
Середній	9 602 842
Медіанні(тобто 50% компаній отримали штраф нижче даної суми)	447 879
Найчастіше призначуваний	100 000
Мінімальний	15 000
Максимальний	2 241 296 238
Загальна сума штрафів	6 894 841 089

 

Досить високу ефективність конкурентної політики в європейських країнах забезпечує так званий перехресний контроль, коли процес реалізації конкурентної політики розділений між кількома органами: один здійснює розслідування, другий приймає рішення, третій (дорадчий) дає незалежну оцінку того, що відбувається у сфері конкуренції[10, с.528]. 

Протягом останніх років конкурентна політика та конкурентне законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно з кінцем XX ст., коли формувалася загальноєвропейська політика у сфері конкуренції. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому - більш економічному, ніж правовому - підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Переорієнтовуючи конкурентну політику, Європейська Комісія (незалежна колегіальна установа, яка відображає загальні інтереси ЄС, формується з авторитетних та компетентних комісарів), прагне подвійної мети - досягнення ефективнішого правозастосування та забезпечення більшої правової безпеки зацікавлених сторін. Для цього ЄС використовує такі інструменти:

- визначення мінімально необхідних правил та засобів застосування заборонних заходів на обмежувальні торговельні дії та державні субсидії;

- розширення вже існуючих та створення нових блочних винятків з метою створення так званих безпечних "гаваней" для підприємств та країн - членів ЄС і звільнення їх (а також і самої Комісії) від адміністративних навантажень у вигляді повідомлень, які не розглядаються більше як необхідні у питаннях комерційної діяльності;

- модернізацію процедурних правил для спрощення розслідувань за підозрою у порушеннях та посилення повноважень Комісії у прийнятті рішень, але із забезпеченням правових гарантій щодо захисту залучених сторін.

Європейська Комісія робить спроби обмежити використання своєї влади тільки ситуаціями, коли повноцінне функціонування ринку ускладнюється неправомірною поведінкою підприємств або не аргументованими заходами державної влади. Експертами Європейського банку реконструкції і розвитку при оцінці реформ у країнах із перехідною економікою використовується так званий "Індекс впровадження конкурентної політики". Показник визначається як сума балів, які визначають такі напрямки: створення інституціональних засад конкурентної політики (антимонопольне законодавство, органи, що здійснюють захист економічної конкуренції), практика застосування конкурентного законодавства, формування про конкурентної громадської думки тощо[11,с.344]. 

Для економічно розвинених країн світу типовими є дуже жорсткі санкції за порушення конкурентного законодавства. Очевидно, що в проблемах конкурентної політики в країнах із трансформаційною економікою, зокрема в Україні, не повинно бути детальне копіювання досвіду розвинених країн. Не можна перенести модель конкурентно-ринкової системи однієї країни на іншу.

Отже, зрозуміло , що будь-які нововведення в конкурентній політиці мають застосовуватися лише після глибокого наукового вивчення існуючих питань, проведення ґрунтовного аналізу впливу тієї чи іншої норми та можливості її використання в українському конкурентному законодавстві. Ефективність національної конкурентної політики підтверджується насамперед прикладним досвідом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

  2.1. Аналіз стану діяльності Антимонопольного комітету

 

В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним.

Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та органiзацiйних механiзмiв антимонопольної дiяльностi, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Антимонопольне законодавство в Україні представлено 3аконами України: "Про обмеження монополізму i недопущення i недобросовісної конкуренції в пiдприємницькiй дiяльностi" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності», стосується визначає  правові  основи  обмеження   і   попередження монополізму,  недопущення  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності  і  здійснення  державного  контролю  за  дотриманням   норм антимонопольного законодавства[25, с.288].

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

• ринок товару (товарний  ринок) (сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення);
• конкуренція (змагальність підприємців, коли  їхні  самостійні  дії обмежують можливості кожного з  них  впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач);
• монопольне положення (домінуюче положення підприємця, що дасть йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку  визначеного  товару перевищує  35%.  Рішенням  Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%);
• монопольна ціна (ціна, установлювана підприємцем,  що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача);
• монопольна діяльність (дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції);
• монопольне утворення (підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку) [26,с.208].

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

• нав'язування  таких  умов  договору,  що  ставлять  контрагентів  у нерівне положення, або додаткових умов, що не  ставляться  до  предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
• обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів  із  метою  створення  або  підтримки  дефіциту  на  ринку  або встановлення монопольних цін;
• часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару  при відсутності  альтернативних  джерела  постачання  або  збуту  з   метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення  монопольних цін;
• інші дії з метою створення перешкод  доступу  на  ринок  (виходу  з ринку) інших підприємців;
• установлення  дискримінаційних  цін  (тарифів,  розцінок)  на  свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

• заборона створення нових підприємств або інших організаційних  форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
• примус   підприємців   до   пріоритетного   висновку   договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
• прийняття  рішень  про  централізований   розподіл   товарів,   що призводить до монопольного положення на ринку;
• установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
• надання окремим підприємцям податкових і інших пільг,  що  ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
• обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
• установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців[26, с.208].

Несумлінною конкуренцією признається:

• неправомірне використання товарного знака,  фірмового  найменування або  маркірування  товару,  а  також  копіювання  форми,  упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення  товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
• навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що  можуть завдати  шкоди  ділової  репутації  або   майнових   інтересів   іншого підприємця;
• одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення  збитку  ділової  репутації або майну іншого підприємця.