Антимонопольна політика держави і її місце у встановленні сучасних ринкових відносин в Україні

Міністерство  аграрної політики та продовольства  України 

Полтавська державна аграрна академія

Кафедра економічної  теорії та економічних досліджень

Міждисциплінарна курсова  робота

з фундаментальних економічних дисциплін

на тему «Антимонопольна політика держави і її місце у встановленні сучасних ринкових відносин в Україні»

студентки Зінчук Т.В,  
курсу 4  факультету Обліку та фінансів 

групи 2 спеціальність  Фінанси та кредит 
_______________________( підпис)

Викладач  доц. Шупик І.І

Полтава 2013

Зміст

Вступ

 В економічній системі  розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу та України. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Тому дослідження теоретичних  і практичних проблем формування антимонопольної політики держави: необхідності, сутності та значення залишається актуальним з погляду економічної теорії.

Актуальність дослідження  та наявність великої кількості  нерозв'язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної  політики, які найповніше відповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, об’єкт і предмет дослідження.

Метою дослідження моєї курсової роботи є аналіз чинного антимонопольного законодавства в Україні, дослідження негативного впливу монополій та доведення необхідності проведення антимонопольної політики.

Щоб досягти даної  мети у дослідженні ставляться такі завдання:

  - розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;

  - дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;

  - аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;

- висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем;

- проаналізувати труднощі  впровадження антимонопольної та  регуляторної політики;

- запропонувати напрями удосконалення формування антимонопольної політики держави.

  Предметом дослідження виступають економічні відносини, що виникають у процесі формування і реалізації антимонопольної політики як важливої складової економічної політики держави.

  Об’єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

 Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: описовий, порівняльний і монографічний.

Інформаційну базу дослідження  становлять законодавчі та нормативні документи, неаналітичні таблиці, статті, вітчизняна та зарубіжна література.

Ступінь дослідження  проблеми. При написанні курсової роботи вивчалася думка іноземних і українських письменників. Теоретичні засади вивчення природи конкуренції заклали класики економічної теорії А.Сміт, Д. Рікардо, а продовжили - Й. Шумпетер, Е. Чемберлін та Дж. Робінсон.

Проблему вироблення антимонопольної політики та її реалізації в Україні висвітлено у публікаціях таких авторів, як: С. Валітов, Ю. Кравченко, Л. Карбовник, А. Косік, О. Костуєв, В. Лановий, Архангельський, В. Лагутін, Н.Л. Станько, Н.Тарнавська, Г.Филюк та ін..

Теоретична та методологічна база дослідження. Основна частина курсової роботи, яка починається постановкою завдання, що розглядається в кожному розділі, а також розкриває його основні сторони та положення.

РОЗДІЛ 1 Теоретичне ОБҐРУНТУВАННЯ і правове забезпечення регулювання діяльності монополій

1. Об’єктивні основи, необхідність та спрямованість антимонопольної політики держави

Одним з найважливіших  елементів ринкового механізму  є конкуренція. Без конкуренції  ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб'єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію.

Конкуренція - це зіткнення  інтересів, боротьба, суперництво між  господарюючими суб’єктами за більш вигідне вкладання капіталу з метою отримання максимального прибутку [4].

Основною суспільною метою конкуренції є досягнення економічної ефективності на базі оптимального розподілу ресурсів, максимального  використання досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення виробництва товарів з мінімально можливими витратами. З цього можна сформулювати наступні основні позитивні риси конкуренції (Додаток А).

Існують два види конкуренції - досконала і недосконала.

Досконала конкуренція означає, що на ринку діють багато покупців і продавців, існує вільний доступ фірм на ринок і ніхто не в змозі вплинути на формування ціни. Такий варіант конкуренції є ідеальним.

Утворення монополій  призводить до порушення механізму  ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, в якій беруть участь монополії, є недосконалою [1].

Монополія -  це такий тип ринкової структури, де:

1) весь галузевий випуск  постачає одна фірма, частка  кожного споживача (яких на  ринку дуже багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна;

2) продукція однорідна  i не має близьких замінників;

3) входження на ринок  нових фірм блоковано; 

  4) споживачі не взаємодіють між собою;

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців [23].

 В навчальній літературі  існує декілька причин виникнення  та існування монополій, класифікація  яких відображена у такому  вигляді (Додаток Б).

 Відповідно, фірма  в умовах монополії зветься  монополістом, а ринок, на якому  діє монополіст - монопольним ринком.

 Ринок, де сурово  виконуються всі зазначені умови  називається чистою монополією (але  на практиці її так само  не існує як і досконалої конкуренції).

Монополії бувають різні. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія - це такий ринок, на якому одна фірма  спроможна обслуговувати цей  ринок краще і дешевше ніж  будь-яка сукупність двох чи більшої  кількості фірм [3].

Адміністративна монополія  виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

Економічна монополія  зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей  господарського розвитку. Йдеться про  підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку.

За характером і причинами  виникнення монополії поділяють  на три типи: монополія окремого підприємства; монополія як угода; монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Досягнення монополії першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко. Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Вона дає можливість швидко створювати ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фондом», зводячи нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах. Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні:

• по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;
• по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;
• по-третє, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;
• по-четверте, розорюють малий та середній бізнес;
• по-п’яте, монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;
• по-шосте, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Одним із найголовніших негативних наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку [16].

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава  була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання  актів, законів, обмеження сфери  впливу монополістичних об’єднань  і, звісно, застосування різних санкцій  до порушників - від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

  Антимонопольна політика - сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони, та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію [18].

Орган, який забезпечує нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні, є Антимонопольний комітет  України, який здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів [10].

  На сьогоднішній день основними напрямками сучасної антимонопольної політики в Україні є:

- забезпечення повноти  регулювання суб'єктів природних  монополій, зокрема, щодо однозначного  регулювання цін (тарифів), якості  послуг та їхньої доступності;

- забезпечення економічної  обґрунтованості тарифного регулювання суб'єктів природних монополій, зокрема, шляхом недопущення обов'язкового відшкодування за рахунок тарифів витрат, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом відповідних послуг;

- реструктуризацію монопольних  утворень, що не належать до  сфери природних монополій, і цілісність яких штучно підтримується органами місцевої влади;

- обов'язкове врахування  при реалізації податкової, регуляторної, інвестиційної, митно-тарифної, приватизаційної,  промислової політики їхнього  впливу на бар'єри вступу суб'єктів господарювання на товарні ринки;

- посилення штрафних  санкцій, що застосовуються до  суб'єктів господарювання - порушників  законодавства про захист економічної  конкуренції, у випадках зловживань  ними монопольним (домінуючим) становищем  або вчинення антиконкурентних узгоджених дій;

- розгляд питання про  доцільність законодавчого запровадження  обмежень концентрації економічної влади [2].

2. Світовий досвід антимонопольного регулювання та можливості його застосування у вітчизняній економіці

Необхідність постійного вдосконалення антимонопольного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники знаходять щоразу нові шляхи, щоб зробити свої антиконкурентні дії або монопольне становище законними [16].

Першим законодавчим актом у США, спрямованим проти  монополізації економіки, був “Антитрестовський акт Шермана” (1890 р.). за ним оголошувалося незаконним створення монополій або вступ в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної політики.

Пізніше був прийнятий  “Закон Клейтона” (1914), який заборонив  угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або “поглинання” фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був “Акт про  Федеральну торговельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестівські закони і наглядати за їх виконанням [15].

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо суспільство вже давно зрозуміло, що монополію як один із основних факторів зростання прибутку не можна «приборкати». Тому основне завдання - поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

 Існують дві основні  форми боротьби з монополіями: 

- попередження створення монополій;

- перешкоджання використанню монопольної влади [2].

У законодавстві країн  Заходу, а саме у Франції використовується в основному перша форма.

Причина полягає в  тому, що, на думку провідних спеціалістів у цій сфері, значно легше не допустити  виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі, тобто йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду.

Разом із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, вживаються також такі, що покликані боротися з уже існуючими фірмами, які можуть вважатися монополістами. Проти таких фірм застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва, переведення у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення.

Важливою ознакою, яка  дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині - до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.

Суб'єкти господарської  діяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов'язані надавати державним органам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності.

У національно-правових системах зарубіжних країн відокремлюють  організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну, договірну та позадоговірну антиконкурентну практику [19].

Індивідуальна антиконкурентна  практика передбачає пануюче становище  суб'єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угод воно виявляється в тому, що такий суб'єкт прагне включити до них умови, що погіршують становище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх підприємницької діяльності (виключні умови угоди).

Виключне становище  у європейському антимонопольному законодавстві займає захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачів являють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та споживачами. Перші дві ланки - це конкурентне та антимонопольне законодавство. Вони настільки пов'язані між собою, що можна говорити про їх єдність, як видно з таблиці 1.2.1.

Таблиця 1.2.1

Види законодавства, яке  регулює конкуренцію та монополізм у зарубіжних країнах

Наведене розмежування між нормами, як, проте, і будь-яка  інша класифікація, є умовною, оскільки не дає повного уявлення про характер взаємозв'язку між ними [19].

У всіх європейський країнах  діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму.

Спеціальним державним  органом України, до завдань якого  входить забезпечення контролю за дотриманням  законодавства у галузі конкуренції та монополізму є Антимонопольний комітет України [10].

Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності», прийнятим у 1992 p. [9], змінами до нього та прийнятим у 1996 р. на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Захист конкуренції передбачено статтею 42 Конституції України [12].

Одиним із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище [24].

Антимонопольне законодавство  в Україні з кожним роком покращується. Так, якщо раніше увага Антимонопольного комітету зверталась в основному на встановлення монопольних цін, цінову дискримінацію і т. д., то тепер увага звертається і на інші форми.

Також слід зазначити, що антимонопольне законодавство в Україні перебуває на стадії становлення і тому ще не забезпечує належного запобігання монопольним зловживанням. У даний час, незважаючи на помітний розвиток конкуренції, Україна належить до країн з високим рівнем абсолютного монополізму в економіці.

Світові монопольні процеси  змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика й антимонопольне законодавство дали змогу контролювати процеси монополізації, зберегти й посилити конкуренцію.

Отже, українським законодавцям треба працювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополій.

Розділ 2 Монопольна влада та шляхи її врегулювання в  україні

2.1. Методи та показники діагностування ринкової влади монополіста та наслідки монополізації

Традиційно монополію  звинувачують у багатьох гріхах. Найбільший серед них - встановлення завищених цін. Причому вважається, що це може бути зроблено як через монополію, так і шляхом узгодження між виробниками цін і квот. Монополістів також звинувачують у придушенні конкуренції, в тому числі за допомогою демпінгу. При цьому наголошується на природних монополіях [1].

В умовах чистої монополії  галузь складається з одного підприємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кривою ринкового попиту, що завжди має від’ємний тангенс кута нахилу (рис. 2.1.1).

Рис. 2.1.1. Ціна, попит і граничний  виторг підприємства-монополіста

Монополіст, на відміну  від конкурентної фірми («price-taker») є «шукачем ціни» (price-maкer), оскільки він приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу.

Завищення цін через існування монополії відбувається, якщо пропозиція зменшується, то зростає ціна на даний товар. Тому привабливо для даного виробника якимось чином зменшити пропозицію товару іншого виробника (конкурента). Очевидно, це можна зробити, усунувши конкурента.

Завищення цін можна також досягти шляхом об'єднання конкурентів, а потім піти на зниження обсягів виробництва та підвищення ціни. Розглядається й зворотний випадок - поділ монополії на кілька конкурентів для зниження цін і підвищення обсягів виробництва.

В умовах ринкової економіки як об'єднані, так і необ'єднані підприємства прагнутимуть обирати свою виробничу програму, з огляду на максимізацію прибутку.

Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість  продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (MR = MC). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визначається висотою кривої попиту в точці випуску С, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС (рис. 2.1.2).

Рис. 2.1.2. Максимізація прибутку підприємством-монополістом

порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і встановити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою користь частину доходів споживачів [21].

Логічним завершенням дослідження монопольного ринку має стати оцінка впливу монополізації на економічні процеси взагалі. Процес монополізації має як позитивні так і негативні наслідки.

Позитивною рисою монополізації є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації [1].

Найсуттєвіші негативні економічні наслідки монополії такі:

1. Монополіст вважає  за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник. Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не збігається з мінімальним рівнем середніх витрат.

2. Середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми. До цього часу про можливості такого не­збігу не йшлося. Середні витрати монополіста можуть бути як нижчими, так і вищими, ніж у конкурентної фірми.

Оскільки монополіст - це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу.

Інколи нижчі середні  витрати навіть з урахуванням  економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми.

3. Монополія суперечливо  впливає на науково-технічний  прогрес. З одного боку, масштаби  монополії дають змогу виділяти  значні кошти на проведення  наукових досліджень та розробку  нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів, дійсно, зроблено за участю монополій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Монополіст у своїй діяльності може проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується  більше, ніж за однією ціною, і ці відмінності не пов'язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли йдеться про природну монополію. Так, електропостачання населенню та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо [14].

Таким чином, монополізація має суперечливі економічні наслідки. Однак незаперечним є те, що вона підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізації, підтримка конкурентного середовища.

2.2. Особливості регулювання діяльності природних монополій