Биосферные заповедники Украины

ЗМІСТ

ВСТУП            3

РОЗДІЛ 1. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ                                           5

1.1. Роль та призначення заповідників                                                                  5

1.2. Загальна храктеристика біосферних заповідників  України                     8

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ

УКРАЇНИ             10

2.1. Стан та розвиток біосферного  заповідника «Асканія-Нова»          10

2.2. Діяльність, перспективи розвитку та туристична привабливість Карпатського біосферного заповідника              13

2.3. Характеристика Чорноморського біосферного заповідника          19

2.4. Характеристика стану та розвитку Дунайського біосферного

заповідника                                                                                                             24

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ                                                                         35

ВИСНОВКИ                  38

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ                 40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У  століття науково-технічного прогресу, коли природні ресурси Землі стали  зазнавати великого впливу, та охорона  навколишнього середовища стала  однією з найбільш актуальних проблем  сучасності, роль особливо охоронюваних територій в плані збереження окремих компонентів ландшафтів, флори, фауни і біологічної розмаїтості в цілому велика і постійно зростає. За останнє 2000 років чоловік знищив чверть всіх видів птахів. Вимирання організмів – природний процес, але втручання людини його сильно прискорює. За різними оцінками, зараз вимирання йде в п’ять тисяч разів швидше, ніж до зацарювання людини на землі. Головною метою природоохоронних територій є уповільнення цього процесу. Важливу роль в охороні біологічних ресурсів грає наявність мережі особливо охоронюваних територій, створення правових засад охорони навколишнього середовища.

У програмі перспективного розвитку заповідної справи в Україні  підкреслюється, що основні проблеми розвитку заповідної справи в Україні пов’язані в першу чергу з недосконалістю системи управління в цій сфері.

Біосферні заповідники – природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів. Їх створюють для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Сьогодні на території  України діють кілька біосферних заповідників: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський, Дунайський.

Метою даної курсової роботи є характеристика біосферних заповідників України та визначення шляхів ефективного використання в туризмі.

Щоб досягти мети курсової роботи треба вирішити такі завдання:

• визначити роль та призначення біосферніх заповідників України;
• надати характеристику біосферним заповідникам України;
• визначити проблеми та перспективи використання біосферних

заповідників України.

Об’єктом дослідження  даної курсової роботи є біосферні заповідники України.

Предметом дослідження  є сучасний стан біосферних заповідників України та перспекиви їх використання в туризмі.

В якості інструментів дослідження  було використано такі методи: аналіз та синтез, порівняння, нспостередження, а також комплексний підхід та системний аналіз.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку посилань. Загальний обсях роботи 42 сторінки друкованого тексту. Список використаних джерел містить 26 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ

 

1. Роль та призначення біосферних заповідників

 

Біосферні заповідники  – природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів.

Біосферні заповідники створювалися з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів, для вивчення в них ходу природних процесів і явищ, і розробки наукових основ охорони природи. Територія заповідника вилучається з господарського користування. Заповідники наділяються працівниками спеціальної служби охорони, науковим, науково-технічним і адміністративно-господарським персоналом. Біосферні заповідники мають міжнародне значення. У них охороняються найбільш типові природні комплекси біосфери, а також здійснюється фоновий (глобальний) екологічний моніторинг, вивчаються процеси та змін у навколишньому середовищі [11].

Біосферний заповідник виконує  три головні функції:

• збереження біорізноманіття;
• підвищення екологічної освіти;
• забезпечення сталого розвитку місцевих громад.

Головні завдання біосферних заповідників наступні:

• збереження типових екосистем, генетичного фонду рослин і тварин, характерних співтовариств (ценофонду);
• проведення комплексних екологічних досліджень екосистем та їх компонентів;
• здійснення екологічного моніторингу, головне завдання якого –спостереження за станом і змінами екосистем і навколишнього природного середовища в цілому;
• проведення заходів, пов’язаних з підготовкою кадрів екологів і здійсненням екологічної освіти.

Об’єктами моніторингу є рослини, тварини, ґрунту, води, повітря. Особлива увага приділяється визначенню так званого фонового забруднення природного середовища. Біосферні резервати організуються з таким розрахунком, щоб поблизу від них не було джерел забруднення, і тому в охоронюваних екосистемах уловлюється загальний фон забруднення, який створюється у різних регіонах планети.

У 1970 році офіційно прийнята програма «Людина і біосфера» на ХVІ сесії генеральної конференції ЮНЕСКО. Одним з 14 проектів цієї програми був проект №8 «Біосферні заповідники». Станом на 1983 рік в світі нараховувалось 226 біосферних заповідників в 62 країнах, які представляли найбільш характерні геосистеми 193 біогеографічних провінцій. Ці заповідники передбачені для постійних і всесторонніх спостережень за станом і ходом природних процесів на незмінених або слабозмінених типових ділянках біосфери. Вони використовуються для дослідження еволюції екосистем. Це в певній мірі саморегулюючі природні системи, тому повинні бути масштабними і екологічно обособленими від сусідніх екосистем і антропогенного впливу [6].

Територіальна структура  міжнародного біосферного резервату (заповідника) відрізняється від  структури звичайних заповідників. У біосферний резерват передбачається організація трьох-чотирьох зон. Основна зона – зона «ядра» – повністю виключається з будь-якої господарської діяльності. Тут можливі тільки науково-дослідні спостереження, що не порушують природної екосистеми. Відвідування сторонніми особами цієї зони виключається. Зона «ядра» міжнародного біосферного резервату за своїм змістом та режиму відповідає нашому державному заповіднику: саме ця зона виконує головні функції біосферного резервату з охорони екосистем і генофонду фауни і флори. При організації біосферних заповідників на базі наявних державних заповідників вся початкова територія заповідника, навічно вилучена з господарської діяльності, стає «ядром» і потім, за рахунок включення сусідніх територій, «обростає» іншими зонами, характерними для біосферного резервату-заповідника. Друга зона біосферного заповідника (резервату) називається буферної. Вона оберігає «ядро» від прямих антропогенних впливів. Буферна зона має режим наших вітчизняних заказників. У ній здійснюються експериментальні дослідження, можлива обмежена господарська діяльність, узгоджена з завданнями біосферного заповідника. Тут же можливо розгортання робіт з екологічної освіти, розвитку наукового туризму, екскурсій. Ця зона аналогічна охоронній зоні наших державних заповідників. Таким чином, якщо мати на увазі ці дві головні зони міжнародних біосферних резерватів, то видно, що вони тотожні нашим охоронюваним територіям: території державного заповідника та його охоронної зони. У міжнародні біосферні заповідники включаються ще дві (іноді одна) зони нового типу: зона відновлення природних екосистем і зона типового дня даній місцевості господарського використання цих екосистем. Тут вчені вивчають антропогенний вплив на природу, проводять досліди з відновлення та збагачення природних екосистем. Тут же розробляються і перевіряються практичні рекомендації. По суті, кожен біосферний заповідник представляє собою великий науковий полігон, придатний для ведення різних екологічних досліджень, необхідних для вирішення проблем охорони біосфери в умовах антропогенного перетворення. Дослідження у вітчизняних біосферних заповідниках ведуться не тільки силами співробітників заповідника. Широко залучаються вчені інших інститутів, вищих навчальних закладів [12].

 

 

 

2. Загальна храктеристика біосферних заповідників України

 

Відповідно до законодавства  України біосферний заповідник – це природоохоронна науково-дослідна установа міжнародного значення, яке створюється з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, проведення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього середовища та його змін під дією антропогенних факторів [3].

Сьогодні на території  України діють кілька біосферних заповідників: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський, Дунайський (див.табл.1.1).

 

Таблиця 1.1 – Біосферні  заповідники України

Назва	Рік створення	Область	Загальна площа, га
Асканія-Нова	1985	Херсонська, Миколаївська	33307
Карпатський	1993	Закарпатська	57880
Чорноморський	1983	Херсонська	89129
Дунайський	1998	Одеська	46403

 

Біосферний заповідник «Асканія-Нова»  ім. Ф.Е.Фальц-Фейна створений в 1898 році. З 1985р. занесений Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Це природоохоронне та науково-дослідна установа державного і міжнародного значення загальною площею 33307,6 га. Його землеволодіння складається з цілинного степу, дендрологічного парку, зоопарку. За класичною схемою навколо проходить буферна зона шириною 1–1,5 км.

Одним з найбільш відомих  еколого-освітніх центрів Карпатського регіону є Карпатський біосферний заповідник (КБЗ). Він створений у 1968 році, а в 1992 році включений до міжнародної мережі біосферних заповідників. Загальна площа – 57880 га, складається з шести розрізнених масивів, а також ботанічних заказників державного значення «Чорна Гора» і «Юлівська Гора». Статус біосферного резервату позначив і нові завдання. Разом з охороною екосистем і ландшафтів діяльність КБЗ зараз спрямована на тривале екологічний, економічний і соціальний розвиток регіону, а також збереження його культурної та історичної спадщини.

Чорноморський біосферний заповідник самостійною природоохоронною та науково-дослідною установою став у 1933 році, а статус біосферного отримав у 1984 році. Це найбільший в Україні заповідник, територія якого складається з різних ландшафтів приморського півдня. Головною метою заповідника є охорона зимуючих гніздових і перелітних птахів.

У 1998 році Указом Президента України було створено Дунайський біосферний заповідник на базі заповідника «Дунайські плавні». До цього часу це був Дунайський філія Чорноморського заповідника  площею 7758 га. Сьогодні його загальна площа становить 46403 га, з них 6890 га займає акваторія. До складу заповідника входять і острови: Єрмаков, Кубанський, Анкудінов, Полуденний, Стамбульський та інші [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ УКРАЇНИ

 

2.1 Стан та розвиток біосферного заповідника Асканія-Нова

 

Історія формування заповідності в Асканії-Нова почалася в другій половині XIX сторіччя, коли ще юний Фрідріх  Едуардович Фальц-Фейн (1863-1920рр.), нащадок німецьких колоністів, що освоювали південноукраїнські степи, і які  володіли цією територією, почав створювати перші вольєри для птахів і звірів. Дитяче захоплення Фрідріха незабаром стало справою його життя, якій він залишався вірний до кінця своїх днів. Вже до початку 80-х років XIX сторіччя звістка про незвичайний зоопарк з напіввільним утриманням тварин в безводих степах Таврійської губернії Росії рознеслася по Європі. Він дивував не тільки своїми масштабами, але і тим, що тут з’явилися незвичайні для європейських зоопарків сайгаки і кінь Пржевальського, у великій степовій вольєрі почали гніздувати страуси, паслися антилопи, зебри і інші екзотичні види копитних [11].

Засновник степового  оазису  поставив високу природоохоронну  планку, яку подолав із запасом, як мінімум, в сто років. Створивши зоопарк, Фрідріх Фальц-Фейн з 1887 по 1892 рік закладає дендрологічний парк на штучному зрошуванні, а в 1898 році заповідує ділянку типчаково-ковилового степу на вічні часи. Як достовірно свідчать наукові джерела, до 1898 року в Асканії-Нова Ф. Фальц-Фейном була створена природоохоронна структура, подібна тій, що була прийнята за основу Біосферного резервату рішенням сесії ЮНЕСКО тільки в 1972 році. Ні війни, ні революції, ні могутня хода соціалістичних перетворень і «перемог» над природою не змогли зламати природоохоронний дух, закладений засновником. У 1919 році заповідник був націоналізований. Його перетворювали, перейменовували, змінюючи то на центр гібридизації і акліматизації тварин, то на інститут тваринництва степових районів, але при цьому завжди залишалися заповідні об’єкти: зоопарк, дендропарк і заповідний степ. Асканія-Нова – первісток заповідної справи, який з роками продовжує рости, набираючи потужність з кожним подальшим поколінням дослідників природи. Якщо за часів засновника площа зоопарку складала близько 100 гектарів, то зараз тварини в напіввольному режимі живуть на площі 2330га, дендрологічний парк з 28га розрісся до 167га, а площа заповідного степу збільшилася з 500га до 11054 гектарів. У 1984 році заповідник «Асканія-Нова» рішенням Бюро ЮНЕСКО внесений до списоку еталонних територій планети і є Біосферним резерватом. Сучасна його площа складає 33,3 тисячі гектарів, включає заповідний степ (ядро), буферну зону і зону типового землекористування. Він по праву є старим степовим Біосферним заповідником планети і найкрупнішим серед європейських степових заповідних територій. Біологічна різноманітність степових екосистем налічує більше 500 видів вищих рослин і більше 3000 видів тварин. Багато видів, зниклих за останні два сторіччя на величезних просторах минулих степів Євразії, тут продовжують існувати: ковила (українська, Лессинга, волосиста), тюльпани (скіфський і Шренка), белльовалія сармат, лук Регеля, волошка Талієва, зіркоплідник частуховидний та інші [13].

Через нинішню територію заповідника споконвіку проходить Азово-Чорноморський міграційний коридор, яким щорічно переміщається більше 250 видів птахів  поодинці, десятками або величезними скупченнями в 40, 150 і навіть  до 500 тисяч особин. Наявність постійного водоймища в центрі заповідної ділянки – Великого Чапельського поду, що привертає величезні скупчення мігруючих водоплавних птахів, стало підставою для включення цієї території в Список водно-болотяних угідь міжнародного значення. Асканія-Нова – один з основних в Північному Причорномор’ї пунктів весняно-осінніх скупчень сірого журавля – до 44 тисяч особин, зимівель дрохви – до 2500 особин, білолобого гусака, крижня і багатьох інших видів.

З ссавців в степу  постійно мешкають борсук, лисиця, вовк, заєць-русак, безліч представників ряду гризунів. Плазуни мають в своєму складі ряд раритетних видів: полоз сарматський, степова гадюка, медянка. В цілому, тваринний світ заповідної території налічує 69 видів, занесених в Червону книгу України, 295 що охороняються  Бернською конвенцією, 104  Боннською конвенцією, 12 занесених в Європейський червоний список.

Асканія-Нова – це рукотворний  оазис в степу, оскільки з кінця  ХIХ століття тут розвивається дендрологічний парк, зрошуваний артезіанськими водами. Це найкрупніший дендрологічний парк степової зони України, що має з 1983 року статус загальнодержавного. У ньому зростають 73 види рослин, занесених в Червону книгу України і близько 100 – рідкісних для Євразії. Інтродуковані тут рослини озеленюють зараз багато парків і скверів областей  України [22].

Фальц-Фейнівські традиції розводити  тварин не тільки у вольєрах зоопарку, а і на степових просторах  одержали подальший розвиток. Асканійській зоопарк з напіввольним утриманням тварин довгий час залишався одним  з найбільших парків світу, а також центром наукових розробок по  їх збереженню і поверненню в дику природу. Асканія-Нова зробила основний внесок в збереження рідкісного виду – коня Пржевальського, поява якого в Європі з Монголії починалася в 1899 році саме звідси. У 1992 році, після довгої відсутності в дикій природі, вид успішно повернений з Асканії-Нова і Голландії в резерват Хустан-Нуру поблизу Улан-Батора. У Асканії-Нова, вперше в світі, ще на початку ХХ сторіччя почалися досліди по штучному заплідненню тварин, що дало неймовірний поштовх в розвитку тваринництва. Програма наукових досліджень кінця двадцятих років ХХ сторіччя по своїй екологічній спрямованості значно випереджала дослідження крупних центральних науково-дослідних інститутів. У сучасних умовах учені заповідника продовжують нарощувати науковий потенціал по дослідженню адаптивних особливостей диких тварин, переміщених в посушливі умови півдня України з інших кліматичних зон, і  відновлювати втрати зоопарків пострадянського простору. На сьогодні немає жодного зоопарку України і пострадянського простору, де б не мешкали копитні або птахи асканійського походження. Багато видів птахів, що мешкають на території зоопарку у вольних популяціях, мають можливість розселятися на простори планети. Географія цього розселення тягнеться від Західної Франції до Забайкалья і від Нової Землі до верхів’їв Блакитного Нила. Таке трансконтинентальне значення сучасного Біосферного заповідника «Асканія-Нова».

Одночасно це найбільший на півдні України эколого-освітній центр. Почата при Ф. Фальц-Фейні  екскурсійна діяльність (у 1909-1910 роках 2-5 тисяч відвідувачив на рік) продовжується. Зараз чисельність екотуристів складає 140 тисяч на рік. Серед  низки запропонованих екскурсійних маршрутів, найбільшою популярністю користуються «Фотосафарі» у кінному екіпажі  або на спеціально обладнаних  машинах, до стад копитних тварин, які пасуться напіввільно в заповідному степу.

Історія створення і  подальшого розвитку Біосферного заповідника «Асканія-Нова» є прекрасним прикладом, яким чином слід вписувати своє ім’я в історію людства, як це зробив незабутий вдячними нащадками Фрідріх Фальц-Фейн [13].

 

2.2 Діяльність, перспективи розвитку та туристична привабливість Капатського біосферного заповідника

 

Карпатський бiосферний заповiдник є природоохоронною науково-дослiдною установою мiжнародного значення. Науковий колектив заповiдника придiляє значну увагу розробцi екологiчних засад збереження природних екосистем i методiв управлiння ними в Карпатському регiонi. За результатами проведених дослiджень випущено десятки томiв Лiтопису природи, декiлька монографiй та сотнi iнших наукових публiкацiй. Поряд з цим, заповiдник є полiгоном для екологiчних дослiджень багатьох стороннiх науково-дослiдних установ. На його базi проводяться науковi конференцiї, семiнари та симпозiуми. Тут проходять наукову практику i пiдвищують 
квалiфiкацiю студенти та спецiалiсти в галузi бiологiї, лiсового господарства, охорони природи, заповiдної справи тощо [11].

В заповiднику налагодженно екологiчний монiторинг, тобто проводиться багаторiчне  безперервне стеження за станом екосистем i ходом природних процесiв у них. У рiзних природно-клiматичних зонах створена системастацiонарних монiторингових дiлянок, розгорнута сiтка постiйних пробних площ, фенологiчних, метеорологiчних та гiдрологiчних постiв, постiйнихблiкових маршрутiв.

Територiально заповiдник подiлено на функцiональнi зони: заповiдну,

буферну, регульованого  заповідного режиму та антропогенних  ландшафтiв,

які відрізняються, в першу чергу, режимами природокористування.

Функцiональне зонування  територiї заповiдника сприяє поєднанню завдань охорони природи з iнтересами мiсцевого населення. В зонi антропогенних ландшафтiв проводяться комплекснi заходи, спрямованi на покращення як екологiчних, так i економiчних засад природокористування в регiонi розташування бiосферного заповiдника.

В заповiднику значна увага придiляється  екологiчнiй освiтi та вихованню населення. Для цього в центральнiй садибi в мiстi Раховi створено музей екологiї  Карпат, видається Всеукраїнський екологiчний науково 
популярний журнал «Зеленi Карпати», створена мережа iнформацiйних центрiв, екологiчних науково-пiзнавальних стежок. Природа заповiдника та його дiяльнiсть вiдображається в численних науково-популярних відео- та кiнофiльмах, книгах, буклетах, листiвках, конвертах, значках тощо.

Карпатський бiосферний заповiдник є  членом мiжнародної Карпатської

асоцiацiї заповiдникiв  та нацiональних паркiв, i пiдтримує тiснi контакти з природоохоронними установами Польщi, Румунiї, Словаччини, Угорщини, Чехiї та Швейцарії [6].

Українські Карпати володіють значним курортно-рекреаційним потенціалом. Всупереч цьому, сучасна господарсько-виробнича орієнтація регіону полягає в екстенсивному використанні місцевих ресурсів. Розроблена науково обгрунтована модель сталого розвитку гірських районів передбачає екологічно зорієнтовану переорієнтацію економіки Українських Карпат на розвиток туристично-рекреаційної індустрії. В усьому свiтi розумної альтернативи туризму i рекреацiї в гiрських регiонах не iснує. В останні десятиліття у всьому світі активно розвивається і пропагується екологічний туризм. В Карпатському заповіднику, завдяки природним особливостям, а також функціональному зонуванню території, представлені найкращі умови саме для розвитку цього напрямку рекреації. В цьому контексті, перспективним напрямком подальшого розвитку Карпатського біосферного заповідника повинно стати, поряд з охороною та виченням унiкальних природних екосистем, використання потужного рекреацiйного потенцiалу [12].

Найбільший – Угольсько-Широколужнянський  масив розташований в центральній частині Українських Карпат, на південних макросхилах Полонинського хребта. Цей масив має особливу цінність як найбільший в Європі осередок букових пралісів. В окремих місцях збереглися ділянки реліктів: тиса ягідного, ялівцю козачого, липи широколистої; з хвойних порід – осередки ялиці білої та ялини європейської.

Чорногорський масив займає південний  схил Чорногірського хребта в межах 950-2061м над рівнем моря. Тут найбільше  виражені лісовий, субальпійський і  альпійський рослинні пояси. Основні лісоутворюючі породи – ялинка європейська, ялиця біла віком до 200-300 років. У домішку трапляються ясен в’яз голий, явір, клен гостролистий. Букові ліси зростають на незначних площах. У субальпійському поясі поширене криволісся з сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського. Субальпійські та альпійські луки мають багатий флористичний склад, у якому значна кількість ендемічних реліктових і рідкісних видів рослин.

Третій заповідний масив  – Хустський, або Долина нарцисів; розташований у рівнинні частині  Закарпаття біля м. Хуста. Тут охороняється унікальні природні зарості нарциса  вузьколистого – 
центральноєвропейського виду з порівняно обмеженим ареалом (занесений до Червоної книги України) [24].

У Карпатському заповіднику – понад 800 видів вищих рослин, з них 44 рідкісні. Для букових лісів характерні маренка пахуча, листовик сколопендровий, лунарія оживаюча. У високогірній смузі трапляються тирлич жовтий, фіалка відхилена, рододендрон східнокарпатський, сон білий, медунка Філярського. По всій території заповідника зростають арніка гірська, крокус Гейфеля, баранець звичайний.

Багатий тваринний світ, характеринй  для Карпат: олень європейський, козуля, ведмідь бурий, рись, свиня дика, куниця лісова, білка, канюк, глухар, рябчик, тетерук; з рідкісних трапляються снігова полівка європейська, бурозубка альпійська, завирушка альпійська (занесені до Червоної книги України), а також кіт лісовий і тритон карпатський.

Карпатський біосферний заповідник володіє величезним туристично-рекреаційним потенціалом. Це обумовлено як наявністю на його території значної кількості природних феноменів, так і великою представленістю тут культурної та історичної спадщини [2].

Кожен з масивів, що входять до складу КБЗ, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об’єктами. Візитною карткою Чорногірського масиву є найвища вершина України – гора Говерла, яка піднімається над рівнем моря на 2061м. Ця вершина є культовою для населення України, своєрідна українська Фудзіяма, що приваблює тисячі туристів. Поряд височать інші карпатські двотисячники – Петрос, Ребра, Бребенескул та інші. Рельєф високогiр’я Чорногірського хребта носить слiди давнього зледенiння з характерними льодовиковими формами – мальовничими карами та троговими долинами. Гірські схили вкриті непрохідними віковічними пралісами, де виразно домінують хвойні породи.

Навпроти Чорногори, у південному напрямку, знаходяться Рахiвські  гори – вiдроги Марамороського кристалiчного  масиву. Тут розміщується однойменна заповідна ділянка, яку вінчає гора Пiп-Iван Марамороський, висотою 1940м над висотою моря. Масив складений твердими кристалiчними породами: гнейсами, слюдяними i кварцовими сланцями тощо. Геологічна будова обумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властивi глибокi мiжгiрнi долини, льодовиковi цирки, численні скелястi гребенi та вершини. Такий класичний альпійський рельєф більше ніде не представлений на території Українських Карпат. Недаремно цей не типовий куточок Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами [14].

Найвищу частину Свидовця з вершинами  Близниці охоплює Свидовецький заповідний масив. Поряд з високогірними  ділянками, де велетенські прямовисні скелі нависають над льодовиковими  цирками і карами, на цій території представлені значні масиви пралісів, що характеризуються великою різноманітністю флори і фауни. За рейтингом популярності у туристичних колах цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі. Окраса Свидовця – легендарні Близниці та зростаючі тут едельвейси, приваблюють сюди щорічно тисячі туристів. Основним їх форпостом є не менш знаменитий притулок «Драгобрат», назваякого запозичена від розміщеної поряд вершини і відоманавітьмандрівникам-початківцям. Гора Драгобрат є унікальним явищем для Карпатського регіону. Завдяки природним особливостям це місце є ідеальним для створення великого туристичного комплексу. Протягом всього року тут існують прекрасні умови для занять різноманітними видами активного відпочинку. Взимку це гірськолижний та лижний спорт, влітку – гірський, пішохідний та велотуризм, і, навіть, екстремальний туризм [25].

У пiвденних вiдрогах Свидовецького  хребта розміщений Кузійсько-Свидовецький заповідний масив. Особливою мальовничістю вирізняється одна з його ділянок – урочище «Кузій», оточена звідусіль стрімкими горами з пануючими вершинами Кимпа (1091 м над рівнем моря) i Полянський (1094 м над рівнем моря). Вкриті віковими пралісами гірські схили, серед яких переважають дубові та букові ліси, розрізані стрімкою скелястою грядою юрських вапнякiв. Тут на окремих скельних виходах збереглися осередки тиса ягiдного – реліктової рослини, що дійшла до нас з прадавніх епох. Поряд з природними цінностями, ця територія представляє і значний історичний інтерес. Саме тут тривалий час розміщувалася мисливська дача сім’ї австро-угорських монархів – Габбсбургів.

Серед усіх заповідних ділянок особливо виділяється Угольсько-Широколужанський масив – найбільший осередок букових  пралісів у Європі. Південна частина  масиву знаходиться у Пенінській зонi стрiмчакiв, для якої характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом. Тут представленi найрiзноманiтнiші підземні карстовi об’єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. Тільки на територiї заповідного масиву їх налiчується понад тридцять. Серед них і найбiльша печера Українських Карпат – «Дружба», сумарна довжина ходiв якої складає близько одного кiлометра. У печерi «Молочний камiнь» знайдена пiзньо-палеолiтична стоянка стародавньої людини, яка має величезне наукове значення. Серед надземних вапнякових утворів виділяється унiкальний природний мiст, вiдомий пiд назвою Кам’яного або Карстового. Для території масиву властиві оригiнальні геоморфологiчні утвори – вапнякові стрімчаками, висота яких сягає понад сімдесять метрiв. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється великим різноманіттям живих об’єктів. Поряд з пралісами, на цій території представлено багато рідкісних, реліктових та ендемічних тварин і рослин [14].

Серед Хустсько-Солотвинської долини на стародавнiй терасi річки Тиси знаходиться одна з перлин Закарпаття – знаменита «Долина нарцисів». Ця невеличка дiлянка в заплавi рiчки Хустець є унiкальним ботанiчним об’єктом, в якому охороняється останній в Європi рiвнинний осередок нарцису вузьколистого. Цей середньоевропейський вид поширений у високогiр’ї Альп, Балкан i Карпат. Рівнинна ж популяцiя, яка існує тут з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер, збереглася тільки у цьому місці. Поряд з величезним науковим значенням «Долина нарцисів» становить і значну естетичну цінність. У період масового цвітіння «Долина» вкривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів, помилуватися яким приїжджають звідусіль.

Вулканічні Карпати  представлені у Карпатському біосферному  заповіднику двома невеликими за площею заказниками «Чорна гора» та «Юлівська гора»,  які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта.