Болонський процес: сутністьта основні напрямки змінв сиемі підготовки фахівців з вищою освітою

Львівський  регіональний інститут державного управління

Національної  академії державного управління

при Президентові України 
 
 

Кафедра політичних наук і філософії 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни:

МЕТОДИКА  ВИКЛАДАННЯ У ВИЩІЙ  ШКОЛІ

на тему: „Болонський процес: сутність та основні напрямки змін  в системі підготовки фахівців з вищою освітою.” 
 
 
 
 

Львів

2011

План

  Вступ………………………………………………………………………………..…3

1. Основні етапи розвитку Болонського процесу………………………………....4
2. Досягнення в системі вищої освіти в ході Болонського процесу в Україні….7
3. Стандартизація якості системи надання освітніх послуг…………………….10

Висновки…………………………………………………………………………….14

Список використаних літературних джерел………………………………………15

     Вступ

     Болонська декларація 1999 року поклала перспективу створення у 2010 році конкурентоспроможного на міжнародному рівні та привабливого Європейського простору вищої освіти, в якому вищі навчальні заклади, за підтримки відданих викладачів і студентів, можуть здійснювати свої різноманітні місії у суспільстві знань; і в якому студенти, користуючись перевагою мобільності з безперешкодним і справедливим визнанням кваліфікацій, можуть знайти найбільш підходящу траєкторію отримання освіти.

     Починаючи з 1999 року, 47 країн–учасників Європейської культурної конвенції, погодилися з цим баченням і зробили істотний крок у напрямку досягнення запланованих цілей. В унікальній співпраці між державними установами, вищими навчальними закладами, студентами і викладачами, разом з роботодавцями, агенціями із забезпечення якості вищої освіти, міжнародними організаціями і європейськими установами, ми залучені до ряду реформ з метою побудови Європейського простору вищої освіти, який ґрунтується на довірі, співпраці і повазі до розмаїтості культур, мов і систем вищої освіти.

     Болонський  процес і новостворений Європейський простір вищої освіти, будучи безпрецедентними прикладами регіональної, транскордонної співпраці у сфері вищої освіти, спричинили значну зацікавленість у інших частинах світу і зробили європейську вищу освіту помітнішою на світовій арені.

1. Основні етапи розвитку Болонського процесу

     Болонський  процес – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільного Європейського простору вищої освіти.  

     Болонський  процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів (Болонья, Італія 18 вересня 1988) та підписання Сорбоннської спільної декларації про узгодження системи вищої освіти в Європі (Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року).

     Європейський  простір вищої освіти відкриває  величезні перспективи. Наше суспільство  потребує такої системи вищої  освіти, яка б забезпечувала студентам  сприятливі умови пошуку сфери найбільш плідного застосування набутих знань.

     В Сорбоннській декларації наголошується на провідній ролі університетів у розвитку європейського культурного простору. Створення Європейського простору вищої освіти є ключовим шляхом сприяння мобільності та працевлаштуванню громадян, а також розвитку Європейського континенту в цілому.

     «Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального та людського розвитку, а також невід’ємною  складовою зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян.

     У м. Болонья 19 червня 1999 року з підписанням Спільної декларації міністрів освіти Європи першочерговими цілями для створення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти в світі є такі:

1. Затвердження загальноприйнятої та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження Додатку до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
2. Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах.
3. Створення системи кредитів на зразок Європейської системи взаємозаліків (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету, який отримує студента.
4. Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з метою:
• забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;
• забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
• сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;
• просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

     Понад 300 європейських навчальних закладів та їх представницьких організацій  зібралися 29–30 березня в Саламанці з метою підготувати свої пропозиції до Празької зустрічі міністрів вищої освіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники домовились про цілі, принципи та пріоритети.

     Основні положення Конвенції вищих навчальних закладів Європи щодо “Формування  європейського простору вищої освіти” є:

• Автономія з відповідальністю. ВНЗ мають бути спроможними формувати свої стратегічні цілі, визначати першочергові завдання в освіті та дослідженнях; відповідно спрямовувати свої ресурси, складати програми навчання та формулювати свої критерії підбору викладацького складу та прийому студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові працювати в умовах конкуренції у своїй країні, в Європі та світі, але для цього їм вкрай потрібна свобода управління, необтяжлива і сприятлива регулятивна база та достатнє фінансування. Інакше вони будуть поставлені в нерівне становище щодо питань співпраці та конкуренції.
• Освіта як суспільна відповідальність. Європейський простір вищої освіти має будуватися на таких європейських освітніх традиціях, як суспільний обов'язок і відповідальність, виходячи з принципу широкого і відкритого доступу до бакалаврського та магістерського рівнів освіти для власного розвитку та можливості продовжувати освіту протягом усього життя людини, сьогоденних та довгострокових потреб суспільства.
• Вища освіта, що ґрунтується на наукових дослідженнях. Формування Європейського простору дослідницької діяльності
• Організаційне розмаїття. Європейській вищій освіті властиве розмаїття у галузі мов, національних систем, типів навчальних закладів та їхніх програм. Майбутнє залежить від здатності ефективно організувати це цінне розмаїття для отримання позитивних результатів, а не навпаки.

     Європейські заклади вищої освіти закликають уряди своїх держав та в контексті  Європи сприяти змінам, надати загальну схему для координації та керівництва до зближення. Вони підтверджують свою спроможність та бажання спільними зусиллями розпочати та підтримати позитивні зрушення у наступному:

• знайти нове визначення вищій освіті та науковій діяльності для всієї Європи;
• реформувати програми і вищу освіту загалом;
• посилити та взяти за основу у вищій освіті наукову роботу;
• запровадити загальноприйняті механізми оцінювання, забезпечення та сертифікації якості;
• виходити зі спільних ознак в європейському контексті та забезпечити подібність між різними закладами освіти, програмами та ступенями;
• сприяти мобільності студентів та викладацького складу, а також влаштуванню випускників на європейському ринку праці;
• підтримувати зусилля на шляху модернізації університетів у країнах, де існують проблеми побудови Європейського простору вищої освіти;
• не зупинятися перед проблемами визнання, привабливості та конкурентоспроможності у своїй країні, в Європі і світі;
• надалі розглядати вищу освіту як безумовний громадянський обов'язок.

     У м. Прага в травні 2001 року відбулася Конференція міністрів вищої освіти Європи «На шляху до Європейського простору вищої освіти», на якій були визначені наступні заходи цілей Болонського процесу: прийняття системи зрозумілих і співвіднесених ступенів; прийняття системи, яка б головним чином ґрунтувалася на двох основних циклах; запровадження системи кредитів; забезпечення мобільності; сприяння європейській співпраці в гарантуванні якості; включення до програм європейського компонента; навчання протягом усього життя; вищі навчальні заклади і студенти; покращення привабливості Європейського простору вищої освіти.

     На  Конференції міністрів вищої  освіти Європи “Утворення європейського  простору вищої освіти”, що відбулася у м. Берлін 19 вересня 2003 року розглядались основні питання щодо:гарантії якості; структури ступеня: прийняття системи, що базується на двох рівнях; підвищення мобільності; створення кредитної системи; визнання ступенів: прийняття порівнянної та легко зрозумілої системи ступенів; вищих навчальних закладів та студентства; впровадження європейської тематики у вищу освіту; підвищення привабливості Європейського простору вищої освіти; можливості навчатися протягом усього життя; перевірки результатів; нових членів Болонського процесу; структури контролю; програми роботи на 2003–2005 роки.

     Болонський  процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. В м. Бергені міністрами обговорено проміжні досягнення Болонського процесу та визначено пріоритети розвитку Європейського простору вищої освіти до 2007 року:

• посилення соціального виміру і зняття перешкод для мобільності;
• запровадження стандартів і рекомендацій із забезпечення якості;
• запровадження національних рамок кваліфікацій;
• присвоєння та визнання спільних ступенів;
• створення можливостей для гнучких траєкторій навчання, включаючи процедури визнання попереднього навчання.

     На  Конференції міністрів європейських країн в Лондоні, яка відбулася 17–18 травня 2007 року відбулося створення першого правового органу Болонського процесу – Європейського реєстру із забезпечення якості (EQAR) відповідно до стандартів і рекомендацій Європейської асоціації із забезпечення якості (ENQA). У Лондоні розглянуто досягнення у соціальному і глобальному вимірі Болонського процесу. Міністрами визначено подальші пріоритети розвитку Європейського простору вищої освіти до 2009 року:

• створення реєстру національних агенцій із забезпечення якості;
• стратегія покращення глобального виміру;
• розроблення національних планів дій із сприяння соціальному виміру.

     Комюніке  конференції Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту «Болонський  процес 2020 – Європейський простір  вищої освіти у новому десятиріччі» відбулося у м. Льовен (Бельгія), 28–29 квітня 2009 р. Прагнучи досягти найкращих результатів за усіма напрямками вищої освіти міністри окреслили пріоритети вищої освіти у наступному десятиріччі:соціальний вимір: рівний доступ і закінчення навчання; навчання впродовж життя; працевлаштування; студенто-центроване навчання і навчальна місія вищої освіти; освіта, наука (дослідження) і інновація; міжнародна відкритість; мобільність; збір даних; багатовимірні інструменти прозорості; фінансування.

     У Будапешті та Відні 11-12 березня 2010 року, прийнято Будапештсько-Віденську Декларацію Республіка Казахстан стала 47 країною–учасником Болонського процесу. Наступна зустріч міністрів відбудеться в Румунії у Бухаресті 26-27 квітня 2012 року. Міністри, що відповідальні за вищу освіту у країнах-учасницях Болонського процесу, зустрілися для того, щоб створити Європейський простір вищої освіти.

     У декларації було наголошено на : академічній  свободі ВНЗ; визнанні ключової ролі академічної спільноти; створенню середовища, що надихає до роботи та навчання; сприяння належному і повному запровадженню узгоджених Болонських принципів та напрямів діяльності у Європейському просторі вищої освіти. 
 

2. Досягнення  в системі вищої  освіти в ході Болонського процесу в Україні

     Адаптованість системи освіти та професійної підготовки до динамічних змін кон’юнктури попиту та пропозиції на світових ринках праці, забезпечення підготовки робочої сили, професійно-кваліфікаційні параметри  якої відповідають потребам соціально-економічного розвитку суспільства, виступають як визначальні  чинники росту конкурентоспроможності людських ресурсів.

     Після приєднання України до Болонського  процесу, в системі вищої освіти зроблено такі важливі кроки із реалізації його положень:

• запроваджено Програму дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки на 2004-2005 роки;
• створено Міжвідомчу комісію із запровадження положень Болонського процесу в систему вищої освіти та Національну групу промоутерів Болонського процесу (National Team of Bologna Promoters) (2006);
• Всеукраїнська студентська рада при Міністерстві освіти і науки України стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (The National Union of Students in Europe (ESIB) (2006);
• запроваджено пілотну європейську кредитно-трансферну систему (ECTS) у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації (2006/2007 н. р.);
• підготовлено «Національний звіт – 2005-2007» до Лондонської конференції міністрів європейських країн (травень, 2007 рік).

     Після Конференції міністрів європейських держав у Лондоні в системі  вищої освіти України зроблено наступні кроки із реалізації положень Болонського  процесу:

• затверджено «План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року»;
• підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» із врахуванням стандартів і рекомендацій Болонського процесу;
• Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR) (квітень, 2008 рік);
• запроваджено систему ранжування вищих навчальних закладів відповідно до Берлінських принципів;
• Українська асоціація студентського самоврядування стала членом Європейського студентського союзу ESU (European Student’s Union) (грудень, 2007 рік);
• створено робочу групу Міністерства освіти і науки України із розробки національної рамки кваліфікацій системи вищої освіти;
• підготовлено «Національний звіт – 2007-2009» до конференції міністрів європейських країн у Лувені (квітень, 2009 рік).

     Стратегія розвитку вищої освіти України в  умовах Болонського процесу передбачає створення інфраструктури, яка дозволить вищим навчальним закладам (університети, коледжі тощо) максимально реалізувати свій індивідуальний потенціал в плані задоволення високих вимог Європейської системи знань та адаптувати систему вищої освіти України до принципів, норм, стандартів і основних положень європейського простору вищої освіти, прийнятних і ефективних для нашої держави і суспільства.

     На  сучасному етапі реформа вищої  освіти України здійснюється у двох площинах:

     - національної стратегії соціально-економічного розвитку;

     - співпраці та інтеграції в європейський і світовий освітній простір;

     Надання високої оцінки національній системі  освіти не повинна стримувати глибинне її реформування. В масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна  більшість випускників вищих  навчальних закладів (особливо новостворених) не конкурентоспроможна на Європейському  ринку праці. Це зобов’язує аналізувати  світові та європейські тенденції  реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу  діяльності.

     Водночас  участь системи вищої освіти України  в Болонських перетвореннях має  бути спрямована лише на її розвиток і  набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної  системи освіти. Навпаки, її стан треба  глибоко осмислити, порівнявши з  європейськими критеріями і стандартами  та визначити можливості її вдосконалення  на новому етапі.

     Модернізація  системи вищої освіти в Україні (Закон “Про вищу освіту” та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) має спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов’язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали “внутрішній” характер і переважно зводилися до “прилаштування” системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій.

     Отож  очікується ще один цикл перебудови діяльності ВНЗ. Потрібен аналіз і оцінка:

• освітньо-професійних програм та державних стандартів освіти щодо їх узгодження із євростандартами; а також з застосуванням ECTS;
• питань співставлення ступенів, спеціальностей, назв навчальних дисциплін, залікових одиниць, систем контролю і оцінки знань тощо;
• питань створення уніфікованої термінології;
• систем управління, забезпечення і гарантування якості освіти;
• питання “наповнення” кваліфікацій, тобто визначення того, що саме повинен знати та вміти фахівець з кваліфікацією бакалавра, магістра чи доктора.

     Проте проведений аналіз показав, що система  підготовки фахівців з вищою освітою  має певні недоліки, а саме:

• відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;
• низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягненнях;
• можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;
• значні затрати часу на проведення сесій;
• відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;
• недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;
• низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та ВНЗ;
• мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

3. Стандартизація якості системи надання освітніх послуг

      Приєднавшись  до Болонського процесу, Україна  взяла на себе зобов'язання проводити  роботу з приведення якості національної освіти у відповідності до Європейських стандартів. Ще у 2003 році міністри країн-учасниць Болонського процесу з проханням  до європейської мережі з гарантування якості  у вищій освіті – ENQA (European Association for Quality Assurance in Higher Education) розробити в співпраці з організаціями [European University Association (EUA); European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE); та National Unions of Students in Europe (ESIB)] єдині стандарти, методику та рекомендації щодо оцінки якості освіти. В результаті розробки ENQA запропоновані три групи європейських стандартів:

1. стандарти щодо внутрішнього гарантування якості у ВНЗ;
2. стандарти для зовнішнього гарантування якості ВНЗ;
3. стандарти для зовнішніх агенцій з гарантування якості.

      Перша група стандартів включає: політику закладу і процедури забезпечення якості;затвердження, моніторинг і періодичний перегляд програм і дипломів; оцінювання студентів. Оцінювання студентів передбачає послідовне використання оприлюднених критеріїв, правил і процедур; забезпечення якості викладацького складу; навчальні ресурси та підтримка студентів. Навчальні заклади повинні гарантувати, що наявні ресурси, які забезпечують навчальний процес, є достатніми і відповідають змісту тих програм, які пропонує заклад; інформаційні системи; публічність інформації;

      Друга група стандартів включає: використання процедур внутрішнього забезпечення якості; розробку процесів зовнішнього забезпечення якості; критерії для прийняття рішень; процеси, що відповідають своєму призначенню; звітування; подальші процедури. Процеси забезпечення якості, які містять рекомендації щодо дій, або які вимагають подальшого плану дій, повинні мати наперед визначену для цього процедуру, яка послідовно здійснюється; періодичні перевірки; загальний аналіз системи. Агенції із забезпечення якості мають періодично готувати підсумкові звіти з описом та аналізом узагальнених результатів, оцінок і т.д. здійснених ними перевірок.

      Третя група стандартів містить: використання процедур зовнішнього забезпечення якості у вищій освіті; офіційний статус. Агенції повинні бути офіційно визнані компетентними державними органами, які діють у Європейському просторі вищої освіти, як такі, що відповідають за зовнішнє забезпечення якості; діяльність. Агенції повинні регулярно здійснювати заходи із зовнішнього забезпечення якості (як на рівні цілого закладу, так і на рівні окремих навчальних програм); ресурси; програмна заява. Агенції повинні мати чітко сформульовані цілі та завдання своєї діяльності, викладені у програмній заяві, яка відкрита для громадського загалу; незалежність. Агенції повинні бути незалежними в тому, що нестимуть самостійну відповідальність за свої дії; і що треті сторони, такі як вищі навчальні заклади, міністерства чи інші учасники процесу, не впливатимуть на висновки і рекомендації їхніх перевірок.; критерії та процеси зовнішнього забезпечення якості, які застосовуються агенціями. Очікується, що ці процеси включатимуть: самооцінювання чи еквівалентну процедуру, яку здійснює суб’єкт діяльності із забезпечення якості; зовнішнє оцінювання, яке здійснює група незалежних експертів; коли необхідно, до цього залучаються представники студентства, та, за рішенням агенції, здійснюється відвідання об’єкту перевірки; публікацію звіту, разом із будь-якими рішеннями, рекомендаціями чи іншими офіційними результатами; подальшу послідовність дій з метою пересвідчитись, що суб’єкт діяльності із забезпечення якості вжив необхідних заходів у відповідності до рекомендацій, які були зроблені у звіті за результатами перевірки; процедури підзвітності. Агенції повинні мати процедури для власної звітності.

      Зовнішнє  забезпечення якості у роботі агенцій  повинно враховувати наявність  та ефективність процесів зовнішнього  забезпечення якості. Агенції також  повинні мати повний юридичний статус і відповідати всім вимогам законодавства, в межах якого вони функціонують.

      Європейська система забезпечення якості освіти базується на Європейських стандартах і рекомендаціях (ESG), які ґрунтуються  на таких основних принципах: зацікавленість студентів і роботодавців, а також  суспільства в цілому у високій  якості вищої освіти; ключова важливість автономії закладів і установ, збалансована усвідомленням того, що автономія  несе із собою дуже серйозну відповідальність; система зовнішнього забезпечення якості повинна відповідати своїй  меті і не ускладнювати роботу навчальних закладів більше, ніж це необхідно  для виконання цією системою своїх  завдань. Таким чином, особливості  сучасних критеріїв оцінювання якості освіти полягають в тому, що вони передбачають: свободу для університетів  у формуванні учбових планів; особливу увагу до якості підготовки фахівців; необхідність постійного вдосконалення  освітніх програм з метою підвищення їх якості; стимулювання інновацій  в освітніх стандартах.

      Аналіз  Європейських стандартів забезпечення якості вищої освіти дозволяє виділити основні напрямки, які стосуються як внутрішнього, так і зовнішнього  забезпечення, а також діяльності самих агенцій по забезпеченню якості, зокрема чітке визначення політики і пов’язаних з нею процедур забезпечення якості; офіційний статус визначення стратегії, політики, процедур і виконавців; формулювання і оприлюднення і послідовне дотримання критеріїв, на яких повинна  базуватись будь-яка діяльність із забезпечення якості; відповідність  доступних ресурсів поставленим  цілям та процедурам їх реалізації; участь у процесах забезпечення якості усіх зацікавлених сторін; регулярний моніторинг і звітність; публічність  і доступність усієї інформації з питань забезпечення якості освіти тощо.

      Виконання цих вимог передбачає здійснення низки заходів:

      1. Розробку рекомендацій щодо запровадження  національних Стандартів та Рекомендацій  для забезпечення якості в  Європейському просторі вищої  освіти.

      2. Створення системи акредитацій  ВНЗ та Національного освітнього  акредитаційного центру.

      3. Підвищення рівня міжнародної  участі України у зовнішній  системі забезпечення якості.

      4. Розробка та запровадження правових  механізмів участі роботодавців  в процедурі контролю та суспільної  відповідальності за якість вищої  професійної освіти.

      5. Підвищення рівня участі студентів  у національній системі забезпечення  якості.

      6. Запровадження постійно діючого  моніторингу якості вищої освіти  з  урахуванням світового, європейського  та національного досвіду.

      7. Удосконалення рейтингової системи  оцінювання результатів діяльності  вищих навчальних закладів як  інструментів управління якістю  вищої освіти.

      8. Запровадження і розвиток практики  забезпечення доступності і прозорості  інформації з питань забезпечення  якості у вищій освіті на  всіх рівнях: окремого ВНЗ, національному  та міжнародному рівнях.

      Більшість ВНЗ використовують таку систему  внутрішньої перевірки, що включає  елементи:

• наявність затверджених у встановленому порядку навчальних планів, графіків навчального процесу, робочих програм з дисциплін;
• відповідність змісту навчальних планів і програм критеріям та стандартам якості ВНЗ;
• наявність розкладу занять до дисциплін навчального плану;
• відповідність елементів навчального процесу (лекції, семінарів, лабораторних занять, самостійних занять тощо) затверджених навчальним планом та програмами.
• комплектність і достатність методичного забезпечення з дисциплін (методичні вказівки, конспекти лекцій, постанови до виконання лабораторних робіт тощо);
• достатність, регулярність і рівень організації поточного контролю (контролю якості знань студентів, їх задоволеність якістю навчального процесу);
• оперативність прийняття та реалізація коригуючих заходів.

      Щодо  забезпечення гарантій якості вищої  освіти, зрозуміло, немає і не може бути абсолютно ефективної  інтернаціональної  системи, проте, кожна країна вирішує  ці питання з врахуванням особливостей національної системи вищої освіти, але ж потрібно враховувати світовий та загальноєвропейський досвід.

      Отже, для удосконалення системи якості вищої освіти необхідно провести збір та узагальнення даних про систему  забезпечення якості, що існують в  провідних державних ВНЗ, також  про інноваційні моделі підвищення та управління якістю освіти на основі стандартів освіти, ведення постійного, прозорого моніторингу якості освіти.