Бюджетная система. 8

БЕРДЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ КОЛЕДЖ

КУРСОВА РОБОТА

Тема роботи:

«БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ  Й НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ»

Виконала студентка ______ групи, _____форми навчання

____________________________

__________________________

(підпис студента)

Науковий керівник  _______________

_________________________

(підпис наукового  керівника)

Бердянськ – 2012 
ЗМІСТ

ВСТУП

Бюджет та бюджетна система  загалом відноситься до тієї сфери  суспільного життя, що безпосередньо  стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.  Бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин. Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.

Бюджетним кодексом України  регулюються суспільні відносини  щодо складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, складання, розгляду і схвалення звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів та відповідальності за їх невиконання. Ці відносини є різновидом публічних відносин, що виникають у сфері публічних фінансів (державного та муніципальних бюджетів) в процесі здійснення влади держави та місцевого самоврядування щодо фінансового забезпечення завдань і функцій держави і місцевого самоврядування. В цих відносинах виявляється воля держави, яку втілюють Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України щодо централізованого фонду коштів, власником і головним розпорядником якого є держава.

Централізованим фондом коштів, необхідним для фінансового  забезпечення функціонування місцевого самоврядування, є місцевий бюджет. Держава розподіляє бюджетні асигнування, необхідні для фінансування повноважень,пов’язаних з її функціонуванням, встановлює мінімальні державні соціальні стандарти і гарантії на всій території України, мінімальну бюджетну забезпеченість, розміри державного та/або муніципального боргу (конкретні розміри останнього встановлюються органами публічної влади на місцях), основні засади фінансового контролю та аудиту на всіх етапах (стадіях) бюджетного процесу тощо. Правові відносини, які виникають у процесі обігу публічних фінансів, об’єктивно потребують злагодженого механізму правового регулювання. У цей механізм включаються норми Конституції України, Бюджетного кодексу України, норми щорічних законів про Державний бюджет України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України.

Очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків. Вищезазначене свідчить про актуальність теми дослідження. Актуальність теми обумовила її мету.

Об’єктом дослідження є бюджетна система. Предмет дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на державному та на місцевому рівні.

Мета роботи: аналіз сучасного  стану бюджетної системи, порівняння його з зарубіжним, а також шляхи її вдосконалення і оптимізації.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ПОБУДОВИ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

1.1. Сутність  та економічна необхідність бюджету 

Сьогодні під терміном «бюджет» розуміють кілька понять. Крім того налічується  приблизно п’ятдесят його похідних значень. Зважаючи на таку багатозначність, цього терміну, звернемося до його витоків.

Слово «бюджет» походить від старонормандського bougette (шкіряний мішок). З нього надалі утворилось англійське слово budget, яке пізніше в такому ж написанні перейшло й у французьку мову [20, с. 338].

Більш широке застосування цього терміну відбулось наприкінці ХVІІІ ст. Саме в цей період термін «бюджет» починає зустрічатися у  роботах французьких науковців. На початку вчені розвинутих європейських країн пропонували замінити термін «бюджет», словом з їхньої мови. Вони вважали що це слово є варварським, таким, що не відображає своєї первісної ознаки. Однак з цих намагань нічого не вийшло і наприкінці ХІХ століття термін «бюджет», набуває масового застосування. Стається це завдяки використанню цього терміну у творах французьких вчених Поля Леруа-Больє та Літтре.

Поль Леруа-Больє в  «Трактаті про фінансову науку» відзначає: «Бюджет є відомість, яка включає передбачення доходів  та витрат протягом визначеного часу; це таблиця, яка обчислює та порівнює надходження, що мають надійти, з витратами, які необхідно здійснити» [20, с 339].

Отже протягом ХІХ  століття відбулось фундаментальне затвердження терміну, як основного  фінансового показника. В подальшому, визначення терміну дещо змінювалось, однак своє основне визначення термін зберіг. На протязі наступних років відбувалось, затвердження визначення, в наукових працях вчених багатьох країн світу. Це тривало доти доки «бюджет» не став тим словом без якого неможливо уявити сучасний світ.

Бюджет держави – центральна ланка фінансової системи суспільства. У фінансовій теорії і практиці його розглядають з двох позицій:

• за сутністю економічної категорії;
• за матеріальним вираженням цієї категорії.

Таблиця 1.1

Трактування терміну  «бюджет»

Як об’єктивна економічна категорія бюджет відображає частину  розподільних відносин, пов’язану  з формуванням і використанням  основного централізованого фонду  грошових коштів держави. Бюджетним відносинам властиві такі ознаки:

• розподільний характер. За допомогою цих відносин здійснюються розподіл і перерозподіл ВВП та національного багатства країни з метою забезпечення держави таким обсягом бюджетних ресурсів, який вона потребує для повноцінного виконання своїх функцій;
• вартісне вираження відносин, тобто носієм бюджетних відносин виступають гроші;
• формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави, як кінцева мета бюджетних відносин.

Бюджет держави є  досить складним і багатогранним явищем у суспільстві. Розкриваючи поняття «бюджет», доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики:

• за сутністю економічної категорії;
• за правовим характером;
• за формою;
• за матеріальним змістом.

Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

1. бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов’язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використання її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;
2. за допомогою бюджету відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту, рідше – національного багатства, між окремими галузями економіки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;
3. пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;
4. сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками [3, с. 145].

Звідси можна зробити  висновки про специфічне суспільне  призначення бюджету – забезпечити  розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

За економічним змістом  бюджет являю собою сукупність грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого виконання державою її функцій.

Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Права держави  в його розподілі ґрунтуються  на двох чинниках. По-перше, на виконанні  нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб’єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП визначають той чи інший вид моделі.

Між бюджетом і ВВП  існує складна система взаємозв’язку. Важливим чинником збільшення доходів  бюджету є зростання ВВП. При  цьому за умови стабільних пропорцій  його розподілу, зростають доходи всіх суб’єктів розподільчих відносин, у тому числі і держави. Однак стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреба на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб, а відповідно до збільшення частки ВВП на споживання й виробничі потреби. Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави стверджувати, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не менш як 30% ВВП. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлене соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства. У країнах середнього рівня розвитку частка ВВП, що перерозподіляється через бюджетну систему, становить 35-37%, а у високо розвинутих – 45% і більше. Наприклад, у Німеччині цей показник сягнув 60% [2, с. 119].

Сконцентровані у бюджеті  кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної  політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку й успішного функціонування галузей економіки, освіти, охорони здоров’я, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, поліпшення матеріального становища населення, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція у бюджетній  системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і  соціальної сфери на всій території  країни через маневрування у розподілі  коштів, нівелюючи наслідки нерівномірного розміщення продуктивних сил та соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними статками. Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджені в ньому. У безпосередньому зв’язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Відтак, бюджет є могутнім інструментом державного управління.

Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Зміст цих  функцій, сфера і об’єкт їх дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядженнях держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються.

Бюджет як основний централізований  фонд грошових коштів держави характеризується такими ознаками:

• виключним правом держави на розпорядження коштами фонду. Крім держави, в особі органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування ніхто не має права приймати рішення про наповнення чи використання коштів фонду;
• державно-правовим регулюванням процесу формування і використання коштів фонду. Держава при цьому регулює процес використання коштів фонду за напрямами та відповідно до своїх потреб і фінансових можливостей;
• одностороннім рухом грошових коштів у процесі формування і використання коштів фонду;
• строго цільовим призначенням фонду. Використання коштів за цільовою ознакою та цільовим спрямуванням є основною умовою діяльності органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та їхніх структурних підрозділів;
• динамічністю. Фонд перебуває у постійному русі. У ньому кошти не нагромаджуються, а у міру надходження використовуються для фінансування видатків;
• мобільністю і масштабністю. За своїми масштабами та мобільністю бюджетний фонд не може зрівнятися з жодним централізованим чи децентралізованим грошовим фондом, оскільки у ньому зосереджуються близько половини ВВП держави.

1.2. Принципи  побудови бюджетної системи України

Державні органи на всіх рівнях управління для виконання покладених на них функцій повинні мати у своєму розпорядженні відповідні фінансові ресурси. З цією метою в державі створюється розгалужена мережа бюджетів, що забезпечують акумуляцію грошових коштів для фінансування господарства, соціальної сфери, благоустрою, утримання органів законодавчої і виконавчої влади і інше. Сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права являє собою бюджетну систему держави.

Рис. 1.1. Бюджетна система України

Джерело: [20, с. 151]

Структура бюджетної  системи, принципи її побудови та організація функціонування визначаються бюджетним устроєм, що ґрунтується на адміністративно-територіальному поділі держави. Як правило, в унітарних державах існує дворівнева бюджетна система, яка включає державний та місцеві бюджети. У державах з федеративним устроєм бюджетна система має три й більше рівнів – федеральний бюджет, бюджети адміністративних одиниць, що входять до складу федерації, та місцеві бюджети.

Правові засади бюджетної  системи становлять Конституція  України, виданий на її основі Бюджетний Кодекс України, інші законодавчі акти. Економічною основою бюджетної системи України є народногосподарський комплекс.

Складовими бюджетної  системи є її структура, принципи побудови та організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм, який ґрунтується на адміністративно-державному устрої України. Бюджетний устрій України – це визначена правовими нормами система бюджетів України, розмежування доходів і видатків між ними, повноваження органів законодавчої та виконавчої влади у сфері бюджету. Оскільки Україна є унітарною державою, в якій згідно зі ст. 7 Конституції визнається і гарантується місцеве самоврядування, бюджетна система країни є дворівневою і складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Слід зазначити, що Закон України «Про бюджетну систему України», що діяв до 2001 р., включав до складу бюджетної системи України Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети, закладаючи таким чином колізію щодо незбігу унітарного державного устрою та компетенції органів місцевої влади. Отже, бюджетний устрій являє собою організацію та принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Водночас Бюджетний кодекс України не містить визначення бюджетного устрою [3, с. 149].

Бюджетна система України  являє собою врегульовану нормами  права сукупність державного бюджету  та місцевих бюджетів, що побудована з  урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устрою.

Кожна держава має  власну бюджетну систему та встановлює принципи її побудови, щоб законодавче  закріпити права на витрачання коштів як державною владою за рахунок коштів державного бюджету, так і окремими адміністративно-територіальними одиницями за рахунок місцевих бюджетів. Бюджетний кодекс України, враховуючи норми чинного законодавства, в першу чергу Конституції та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розмежовує поняття «місцевий бюджет» та «бюджет місцевого самоврядування». Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Відповідно, бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. 
Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Слід зазначити, що з проголошенням 24 серпня 1991 р. незалежності України було змінено принцип побудови державного бюджету, який до цього об’єднував республіканський бюджет, бюджети областей і міст Києва та Севастополя, тобто являв собою сукупність усіх бюджетів. Нині, як бачимо, поняття державного бюджету і зведеного бюджету України не тотожні. 
Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя, всього – 28 суб’єктів. Зведений бюджет не затверджує Верховна Рада України, оскільки кожний з видів бюджетів, що існують в Україні, затверджує відповідний орган місцевого самоврядування або місцевої влади. Призначення зведеного бюджету полягає в тому, щоб на підставі ведених показників доходів та видатків, які отримує вся бюджетна система країни, здійснити аналіз та визначити засади державного Регулювання економічного і соціального розвитку України.

У свою чергу бюджети  нижчого рівня також є зведеними. Зокрема, до них належать зведені  бюджети АР Крим, областей, районів, міст із районним поділом.

Бюджетна система України базується на ряді принципів:

1. Принцип єдності. Він забезпечується єдиною правовою базою, диною грошовою одиницею, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю кордону виконання бюджетів, єдністю ведення бухгалтерського обліку і складання звітності за вимогами діючих стандартів.

2. Принцип збалансованості. Його сутність зумовлена тим, що фінансування витрат бюджетів кожної ланки бюджетної системи забезпечується відповідними надходженнями до кожного такого бюджету за визначений період.

3. Принцип самостійності. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава не несе відповідальності за бюджетними зобов’язаннями органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування грошовими коштами Державного бюджету. Аналогічно органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності коштами за бюджетними зобов’язаннями між собою та бюджетними зобов’язаннями держави. Самостійність кожного із бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідними джерелами доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання коштів відповідно до законодавства України. Крім того, самостійність бюджетів забезпечується правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати окремі бюджети.

4. Принцип повноти. До складу бюджетів підлягають включенню всі надходження відповідних бюджетів та витрати бюджетів, які здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, АР Крим, місцевого самоврядування.

5. Принцип обґрунтованості. Бюджет формується на реальних показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходження коштів до бюджету і витрат бюджету, які здійснюються за діючими правилами та методиками.

6. Принцип ефективності. При складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають спрямовувати свою діяльність на досягнення запланованих цілей за допомогою залучення мінімальних обсягів бюджетних коштів та досягнення максимального результату при їх використанні.

7. Принцип субсидіарності. Розподіл видатків міждержавним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

8. Принцип цільового використання бюджетних коштів. Усі бюджетні кошти використовуються лише на заходи, які визначаються виключно бюджетними призначеннями.

9. Принцип справедливості і неупередженості. Бюджетна система України базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

10. Принцип публічності та прозорості. Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами. Аналогічно приймаються рішення щодо звіту про їх виконання. Показники державного бюджету публікуються у пресі.

11. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожен учасник бюджетного процесу (орган державної влади та управління) несе відповідальність за свою діяльність або бездіяльність у процесі здійснення бюджетного процесу [3, с. 153].

Усі принципи побудови бюджетної  системи взаємопов’язані між  собою, доповнюють один одного і у  цілому сприяють виконанню завдань, передбачених бюджетною політикою суспільства:

• принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв’язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів;
• єдності всіх бюджетів;
• автономності кожного бюджету.

Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне – керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.

Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної  системи, є відносно відособленою і  самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно [3, с. 152]