Деловой туризм. 2

36

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………   3-4

1. ДІЛОВИЙ ТУРИЗМ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Сутність ділового туризму……………………………………………….   5-8

1.2. Зародження та розвиток ділового туризму……………………………..   9-13

1.3. Світовий досвід організації ділових подорожей……………………….. 13-18

2. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ДІЛОВОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

2.1. Ресурсна база ділового туризму в Україні………………………………  19-23

2.2. Особливості організації туру ділового характеру в Україні…………… 23-27

3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДІЛОВОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

3.1. Проблеми розвитку ділового туризму в Україні………………………..  28-31

3.2. Перспективи розвитку ділового туризму в Україні…………………….  31-35

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………  36-37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ…………………  38-39

ВСТУП

              Актуальність теми. Туризм в уявлені більшості людей пов’язаний з відпочинком, новими враженнями, задоволенням. Він міцно ввійшов у життя людей з їх природними прагненнями відкрити і пізнати невідомі краї, пам’ятки природи, історії та культури, звичаї та традиції різних народів.

              Відомо, що туризм є однією з високодохідних та найбільш динамічних галузей економіки. У сфері туризму зайнято більше 250 млн. людей, тобто кожний десятий працівник у світі. На його частку припадає 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5% всіх податкових надходжень та третина світової торгівлі послугами [1;12]. Туризм сильно впливає на такі ключові сектори господарства, як транспорт і зв’язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного вжитку і багато інших, виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку. Згідно з прогнозами спеціалістів, ХХІ ст. стане століттям туризму.

              Одним з важливих видів туризму є діловий туризм. Щорічно у світі здійснюється більше 100 млн. бізнес подорожей [27].

              Діловий туризм – це передовий напрямок сучасної туристичної індустрії, що стрімко розвивається. Завдяки йому можна не тільки знайти нових партнерів по бізнесу та підвищити кваліфікацію персоналу, але й закріпити нові знайомства та ділові відносини під час культурно-відпочинкової програми по завершенню ділового заходу.

              Зважаючи на значний потенціал ділового туризму, автор і обрала темою курсової роботи «Стан та перспективи розвитку ділового туризму в Україні».

              Об’єктом дослідження курсової роботи є діловий туризм в Україні та світі.

              Географічними рамками курсової роботи є весь світ, а особливо Україна.

              Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від доби пізнього палеоліту і до сьогодення, тобто початку ХХІ ст.

              Джерельна база. Для написання курсової роботи автором було опрацьовано понад 30 джерел.

              Ресурси ділового туризму знайшли відображення у працях таких авторів, як А.В. Бабкин [2], П.Р. Пуцентейло [11], И.В. Зорин, В.А. Квартальнов,       Т.П. Каверина [11] та ін.

Найповніша інформація про історію розвитку міститься у таких працях, як «Business Travel and Tourism» [17], «Специальные виды туризма» [2] та ін.

              Найскладнішим був процес збору матеріалу для характеристики розвитку ділового туризму в Україні. Це пояснюється тим, що у вітчизняній туристично-краєзнавчій літературі немає спеціальних видань, присвячених досліджуваному питанню, тому автору курсової довелося для характеристики розвитку цього виду туризму опрацювати значну кількість матеріалів, вміщених в окремих збірниках наукових статей. Передусім це видання Інституту туризму ФПУ, а саме «Туристично-краєзнавчі дослідження» [14].

              Складним був збір статистичних матеріалів, що стосуються стану та розвитку ділового туризму. При вирішенні цієї проблеми автор курсової скористалася інформацією, викладеною у статистичному бюлетені «Tourism highlights» [18] та на сайтах всесвітньої комп’ютерної мережі Інтернет [29].

              Метою курсової роботи є всебічне дослідження ділового туризму в Україні та світі. Для її досягнення автор ставить перед собою конкретні завдання:

-         дати загальну характеристику ділового туризму;

-         описати сучасний стан розвитку даного виду туризму в Україні;

-         дослідити проблеми і перспективи розвитку ділового туризму в Україні.

              Структурно курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел.

1. ДІЛОВИЙ ТУРИЗМ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Сутність ділового туризму

Діловий туризм – це дуже широке поняття. Це і ділова комунікація, обмін інформацією і технологією. Також це пошук нових партнерів, ринків. Діловий туризм – це і PR-акції. І навіть навчання персоналу, і розвиток корпоративної культури.

Це один з основних способів інтегрувати власні ресурси компанії, що дозволяє стрімко розвиватися на ринку. А досягається це завдяки виставкам, конгресам, бізнес-освіті. Ціль при цьому одна, підвищити здатності, навички, постійно розвиватися й удосконалюватися.

На сьогодні діловий туризм – це економічний феномен ХХ ст. Він вважається галуззю світового господарства, що найбільше розвивається [30].

Статистика показує, що прогресія піднімає діловий туризм на ще вищу ланку у світових масштабах. Якщо зараз кількість ділових міжнародних подорожей нараховується близько 0,5 млрд. на рік, то на 2020 рік ця цифра збільшиться у три рази та складатиме мінімум 1,6 млрд. подорожей. Відповідно обороти збільшаться ще більше та, на думку експертів, складатимуть близько   2 трлн. доларів США, а це і нові робочі місця [30].

Діловий туризм відіграє все більшу роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі України, а перспективи його розвитку досить сприятливі. За оцінками експертів ВТО, частка ділового туризму у світі складає 20%. Діловий туризм є одним з найбільш економічно ефективних видів туризму у світі. Так, близько 50% доходів авіакомпаній, приблизно 60% доходів готелів і більш ніж 70% доходів автопрокатних компаній створюється за рахунок обслуговування саме цієї категорії туристів [16; 617].

У структурі ділового туризму виділяють два сегменти – класичні ділові подорожі та сегмент, назву якого утворює англомовна абревіатура МІСЕ. Абревіатуру складають перші літери англійських слів: Meetings – М (зустрічі), Incentives – І (інсентив-заходи), Conventions – С (конференції), Exhibitions – Е (виставки).

Два сегменти індустрії ділового туризму розрізняються як за суттю, так і за формальними ознаками. За цільовими установками класичні ділові    подорожі – це «власне робота на виїзді» (відрядження з конкретними службовими цілями – реалізацією бізнес-функцій компаніями та фірмами) або подорожі для укладання нових контрактів у сфері бізнесу. МІСЕ-захід – це, як правило, «обслуговування» власне бізнес-діяльності фірм, тобто робота на перспективу, або здійснення допоміжних функцій. Цільові відмінності відбиваються у специфіці організації класичної ділової подорожі та МІСЕ-подорожі. Концепція подорожі у сфері МІСЕ значно складніша, ніж концепція класичної ділової подорожі. Для її розробки запрошуються спеціальні компанії-організатори. На відміну від класичної ділової подорожі, розрахованої на невелику кількість учасників, МІСЕ-захід збирає, як правило, широке коло осіб.

В цілому структура ділового туризму багатогранна: ділові подорожі приймають найрізноманітніші форми, сполучаються між собою, комбінуються з загальноприйнятими формами класичного туризму, з рекреацією. Іноді дуже важко відділити один сегмент від іншого [23].

Внутрішня структура МІСЕ-сегменту індустрії ділового туризму включає три види подорожей: для учасників у роботі конгресів, конференцій, саммітів та симпозіумів; виставок і торгівельних ярмарок; у інсентив-заходах.

Подорожі на конгреси, конференції, самміти, симпозіуми виділяються особливим складом учасників:

- корпоративні учасники – великі, середні та малі компанії, чиї основні мотиви зустрічей мають комерційний характер. Це можуть бути зустрічі з питань маркетингу та продажів, по впровадженню нового продукту, кадровим питанням, тренінги менеджерів та ін. Корпоративний сегмент – найбільш ємкий (за кількість заходів) сектор ділових подорожей на конгреси, конференції, самміти, з’їзди, симпозіуми (73-75%). Корпоратори часто звертаються за послугами до професійних компаній – організаторів ділових зустрічей [23]. Наприклад, близько 80% британських компаній надають перевагу роботі з професійними організаторами, а не тримають штат з організації ділових зустрічей;

- асоціації та їх члени. Асоціації проводять заходи для розв’язання «цехових» питань, часто торгівельно-економічних або наукового характеру. Член асоціації має право вибору та, на відміну від корпоративних заходів, може відмовитись від участі у ньому. Усі витрати, пов’язані з подорожжю, він бере на себе. На некорпоративний сектор ділових подорожей на конгреси, конференції, самміти, з’їзди, симпозіуми припадає близько 14-15% усіх заходів. Ці зустрічі об’єднують широке коло учасників – у середньому                         200-250 делегатів. Близько 8% зустрічей збирають аудиторію у 2000 та більше делегатів. Для порівняння: на корпоративних заходах чисельність учасників коливається від 20 до 250 осіб. Місце проведення некорпоративного ділового заходу обирається на конкурсній основі. Ініціатива його організації виходить від місцевого члена асоціації. Рішення щодо проведення заходу приймається на менше ніж за 2-3 роки до початку заходу. Для проведення заходу асоціація створює оргкомітет, який визначає час та місце його проведення, бюджет, укладає договір з постачальником послуг або з організатором зустрічей [23];

- урядові структури, освітні організації, органи охорони здоров’я, а також екіпажі міжнародних рейсів. На цей сектор припадає близько 12% загальної кількості заходів. Іноді цю групу учасників об’єднують з асоціаціями [23].

Подорожі на виставки та торгівельні ярмарки. Ці заходи проводяться для презентації продуктів та послуг з метою інформування гостей та стимулювання продаж. Учасників виставок та торгових ярмарок можна розділити на дві категорії: експоненти, що рекламують та продають свою продукцію, та відвідувачі, які приїжджають з метою ознайомлення з останніми досягненнями у різних областях економіки, науки, мистецтва, для укладання угод та договорів. Ці учасники є представниками корпорацій. Виставки та торгові ярмарки  проходять на майданчиках експозиційних центрів, до їх організації запрошується велика кількість професіоналів [23].

Інсентив-заходи. Компанії беруть участь у інсентив-заходах за двома причинами. По-перше, для підтримки зовнішнього іміджу фірми: 50% компаній у всьому світі проводять їх, щоб впровадити новий продукт, 35% – для збільшення кількості продаж, і з цією метою запрошують на захід дилерів та партнерів. По-друге, для закріплення внутрішньокорпоративного клімату шляхом заохочення співробітників (15% компаній).

Інсентив-заходи проводяться у різних формах: організація нарад та конференцій «без краваток», презентацій та просування продукції, подорожі на відпочинок, заохочення, навчання співробітників, тренінги, виявлення творчих особистостей. У них приймають участь співробітники, дилери та партнери.

Середня тривалість інсентив-туру складає 6-7 днів. У складі інсентив-груп домінує керуючий персонал (31%) та менеджери з продажів (26%), на партнерів припадає близько 29% та дистриб’ютерів – 14% [23].

У сучасній структурі міжнародного ділового туризму переважають класичні ділові подорожі (70% усіх ділових подорожей). Частка подорожей на конгреси та конференцій складає більше 15%, на виставки та ярмарки – більше 11%. Приблизно 3-4% подорожей припадає на інсентив-тури [23].

Спеціалісти, що працюють у туристичному бізнесі, стверджують, що приблизно четверта частина всіх мандрівок відноситься як раз до категорії «діловий туризм» [27]. Відмінною рисою цього виду туризму є те, що учасники ділових зустрічей витрачають під час перебування в країні значно більше грошей, ніж звичайний турист. Тому багато держав прагнуть до проведення в себе міжнародних форумів та інших подібних заходів [11;109].

Отже, цей вид туризму дуже позитивний, і його розвиток та масштаби сходяться з логічним висновком: діловий туризм актуальний завжди. Оскільки однією з головних переваг цього ринку є те, що ніякі економічні кризи не здатні вплинути на цей бізнес. Адже при конфліктах, їх необхідно розв’язувати, саме це і сприяє збільшенню ділових зустрічей.

1.2. Зародження та розвиток ділового туризму

Діловий туризм – це звичайно не нове явище. Люди подорожували з метою праці багато століть. Проте в той же час деякі форми туризму, такі як заохочувальний туризм, є сучасними винаходами [17;13].

Діловий туризм бере початок з торгівлі між общинами. Починають рости та розвиватись міські поселення. Вони були домами для ремісників, які виробляли низку товарів, таких як одяг, знаряддя праці та декоративні вироби. Ця продукція обмінювалась на продовольчі товари у навколишніх поселеннях. Археологічний досвід показує, що така торгівля товарами відбувалась і за кілька тисяч кілометрів від місця, де вони були виготовлені.

З розквітом великих імперій, таких як Єгипет, Персія, Греція та Рим, одночасно розвивались ділові подорожі з метою торгівлі. Наприклад, у Римській Імперії, яка була добре оснащена розвиненими дорогами по всій імперії, товари транспортувались в усі напрямки [17;14-15].

Проте, коли ці імперії занепали, почався період економічної та політичної нестабільності, що призвело до зменшення значення ділових подорожей.

У часи середньовіччя бізнес подорожі з метою торгівлі були добре влаштовані, а їх інфраструктура включала численні великі торгівельні ярмарки у стратегічних містах та селах. Вони могли тривати кілька тижнів, під час яких велике значення мали розміщення, харчування та розваги. Одна з найбільш відомих таких ярмарок була ярмарка у Бокері, що знаходиться на річці Роні у Південній Франції, яка приваблювала десятки тисяч відвідувачів.

У середні віки, мабуть найбільший діловий шлях усіх часів, Шовковий Шлях досяг свого піку [17;15]. Цей шлях був важливим з двох головних причин: по-перше, він стимулював ріст витончених допоміжних систем для подорожуючих, включаючи розміщення та ресторани (караван-сараї), транспортні послуги, такі як верблюди та гіди; по-друге, Шлях давав можливість науковим відкриттям та ідеям, так само як і товарам, рухатись з Азії до Європи та навпаки [17;15-16].

На протязі всієї історії існувало три важливі форми ділових подорожей: священики усіх релігій, які часто змушені були мандрувати зі своїми підопічними з метою паломництва до святинь; солдати, зазвичай наймані, подорожували, щоб взяти участь у битві або пересувались на нові окуповані території; працівники, що тимчасово мігрували у зв’язку з торгівлею [17;16].

Ділові подорожі у Європі почали різко зростати між 1750 р. та 1900 р. внаслідок трьох основних причин: по-перше, промислова революція, яка розпочалась у Великобританії, поступово поширилася на інші європейські країни. Цей рух збільшив масштаби випуску промислових товарів, які необхідно було збувати та транспортувати. Це стимулювало ріст ділових подорожей, частково з розвитком комерційних подорожей. По-друге, багато європейських країн розвивали імперії у Африці, Середньому сході та Азії, а ці колонії створювали потребу у ділових подорожах. Підприємці потребували сировини з цих колонії, в той час як вони так само створювали ринок збуту для готової продукції. Більше того, керування колоніями створювало потребу для ділових подорожей цілої армії керівників з рідної країни до колонії та в її межах. По-третє, у цей період відбувається покращення шляхів взагалі по всій Європі, що полегшило бізнес подорожі. Крім того, що є більш важливим, будуються залізничні шляхи. Вони були швидшими ніж дорожні, що дозволяло подорожуючим у справах здійснювати ділові подорожі до більш віддалених міст за помірною ціною та за короткий термін [17;17].

Саме завдяки цим факторам кінець ХІХ ст. зокрема став головним періодом росту ділового міжнародного туризму.

На початку ХХ ст. більшість розробок у діловому туризмі припадало на США. Зустрічі здійснювалися з незапам’ятних часів, але концепція конгресу виникла саме у цей час у США.

Торгівельні та наукові асоціації, разом з політичними партіями, почали організовувати великомасштабні зібрання ще наприкінці ХІХ ст. Такі заходи мали місце і у перші десятиліття ХХ ст. Невдовзі міста зрозуміли, що ведення таких подій приносить великий економічний дохід, тож почали з’являтися конгрес-бюро у містах, що мали велике значення. Перше було започатковане у Детройті у 1896 р., далі створюються у Клівленді у 1904 р., Атлантік Сіті у   1908 р., Денвері та Сент Луісі у 1909 р. і Лос Анджелісі у 1910 р. [17;17].

Розвиток приватних транспортних засобів у другій половині ХХ ст. у подальшому стимулював ріст внутрішніх ділових подорожей, перш за все в Європі та Північній Америці.

Оскільки достовірних даних дуже мало, зрозуміло, що діловий туризм стрімко розвивався по всьому світу з 1950-х рр. На це є дві основні причини: фактори, що призводять до зростання попиту та позитивні зміни у пропозиції, які сприяли зростанню ділових подорожей та туризму [17;17].

Як про самостійний і високодохідний вид туризму про діловий туризм заговорили в Європі і США у 1970-1980-х рр., а у 1990-х рр. ця сфера бізнесу набула особливо значного розмаху [24].

Звертає на себе увагу той факт, що на фоні скорочення в’їзного туризму у країни СНД на початку 1990-х рр. діловий туризм продовжував розвиватися, хоч і менш швидкими темпами. Тенденція розвитку туризму у цих країнах відповідала загальносвітовим тенденціям розвитку цього виду туризму. Так, з середини 1980-х рр. середньорічні темпи приросту ділового туризму в Європі становили 9 %, тоді як туризму в цілому – 4-5 % [8;242].

Займаючи перше місце у світі по кількість прибуттів та витратам на діловий туризм, Європа тим не менш поступово втрачає лідируючі позиції. Основним «постачальником» ділових туристів тут є Німеччина. Також серед європейських держав, що приймають потоки ділових людей, виділяють Великобританію, Францію, Нідерланди, Італію, Швецію, Швейцарію. Особливе місце займає Бельгія з головним містом Брюсселем. У Франції та Бельгії кожне десяте прибуття здійснюється з діловою метою, у Великобританії – кожне третє [2;63-64].

Помітну роль на ринку бізнес-туризму відіграють країни Центральної та Східної Європи. З початком перебудови у суспільному та економічному житті вони стали цікавими для ділових кругів Заходу. У першій половині 1990-х рр. на постсоціалістичному просторі цей сегмент ринку розвивався особливо динамічно. Якщо загальна кількість туристичних прибуттів в країни Центральної та Східної Європи збільшилось з 1992 до 1995 р. на третину, то зі службовими цілями – на 60%. В результаті доля бізнес подорожей у турпотоці до регіону була найвищою у світі – близько 30% у 1995 р. Виключенням були лише Румунія та Болгарія. У другій половині 1990-х рр. у деяких країнах Східної Європи темпи росту бізнес-подорожей уповільнились. Незважаючи на це, ВТО прогнозує посилення привабливості Центральної та Східної Європи як ринку ділового туризму у перших десятиліттях ХХІ ст.

Стрімко розвивається діловий туризм на американському континенті. Кожна восьма подорож у Новому Світі здійснюється зі службовою метою. Основні потоки ділових людей направляються у США, Канаду та Мексику, які лідирують на всіх сегментах туристичного ринку у Західній півкулі [2;64].

Потік ділових туристів набирає силу у Латинській Америці. З підйомом в економіці, розширенням та укріпленням торгівельних зв’язків багато країн цього регіону зміцнили свої позиції на ринку ділового туризму. Збільшується число прибуттів за службовою метою до Парагваю, Гватемали, Коста-Ріки. У Перу у першій половині 1990-х рр. число прибуттів зростало особливо швидко, але з дуже низького стартового рівня, тому це число все ще залишається незначним [2;65].

У Південно-Східній Азії перша половина 1990-х рр. характеризувалась зростанням кількості службових поїздок. У 1995 р. кожна п’ята поїздка у регіоні була діловою. Третина прибуттів припадала на Сянган (Гонконг), Сінгапур та Тайвань [2;65].

Справжній бум ділового туризму у середині 1990-х рр. стався в Індонезії. Нова індустріальна країна другої хвилі, вона показувала найвищі темпи росту прибуттів ділових людей у регіоні та до 1995 р. по кількості бізнес-подорожей обігнала Тайвань та Сінгапур. Кінець «індонезійському диву» поклала фінансова криза, що розвинулася у Південно-Східній Азії [2;65].

У Африці та на Близькому Сході діловий туризм розвивається нерівномірно. Підйоми та спади в динаміці прибуттів залежать в першу чергу від політичної ситуації в регіоні. Початок 1990-х рр. був відносно спокійним як на африканському континенті, так і на Близькому Сході, де набирав силу рух за мир. В міру стабілізації положення розгорталась ділова активність. Останні кілька років політичний стан на Близькому Сході розпалився до межі. Таким чином, це спричинило спад і ділового туризму.

У Африці високі темпи росту ділового туризму показує Республіка Конго, Зімбабве та Ефіопія. За прибуттями в абсолютному значенні лідирували Єгипет, Південно-Африканська Республіка та Марокко. На Близькому Сході основні потоки ділових туристів спрямовувалися у нафтодобувні країни (Саудівська Аравія та ін.), а також до Ізраїлю та Йорданії [2;66].

Отже, проблеми при написанні історії та розвитку ділового туризму пов’язані з тим, що він не є предметом, який приваблює науковців. Проте цей вид туризму має давнє походження, оскільки першими діловими подорожуючими були ремісники та торгівці. В ході свого розвитку діловий туризм поширився і став невід’ємною частиною усіх країн світу.

1.3. Світовий досвід організації ділових подорожей

Організація подорожей за кордон – послуга дуже специфічна та практично ексклюзивна, оскільки тут немає і не може бути шаблонів, стандартних заготівок, універсальної програми. Для кожного клієнта розробляється індивідуальна програма з планом відвідування тих чи інших місць, з урахуванням специфіки бізнесу, потреб, вимог та можливостей сторони, що приймає. У цьому полягає професіоналізм в організації ділового туризму та подорожей за кордон [19].

На сьогодні багато туристичних компаній успішно працюють в області організації і обслуговування конференцій, конгресів і корпоративних заходів. Вони швидко і ефективно організовують поїздки різної тематики і мети (від організації конференцій до відвідин виставки чи конкретного підприємства) як для великих груп (100 і більше осіб), так і для індивідуальних клієнтів.

Організація бізнес-турів має свою специфіку. Як правило, бізнесмени планують свої поїздки за декілька місяців, що особливо актуально для «високого сезону» у виставковому бізнесі, який припадає на лютий-травень і вересень-листопад. При організації ділових поїздок як правило необхідно знайти найкоротшу стиковку авіарейсів, найближчий до виставки готель, найзручніший трансфер та ін.

Основа ділової поїздки – програма зустрічей і заходів, спланованих і насичених. Туристичним компаніям без копіткої роботи з клієнтом, розуміння специфіки його професійної діяльності і чіткого бачення саме ділової мети його поїздки не обійтися [24]. При організації закордонних подорожей не можна обійтись без культурної програми, в яку обов’язково включають офіційні прийоми, обіди та вечері з партнерами, ділові фуршети та відвідування визначних пам’яток міста чи країни [19]. У стандартну програму входить мешкання, сніданки, трансфери, оформлення візи. Додатково надаються такі послуги як: акредитація на виставку або вхідні квитки, послуги гідів, перекладачів, додаткові переїзди або оренда автомобіля і багато іншого, що може бути необхідним на тому чи іншому заході. Клієнтам пропонуються спеціальні тарифи на перельоти в бізнес класі, організація VIP-обслуговування в аеропортах тощо [24].

Культура організації ділових подорожей на Заході, яка розвивалась десятиліттями, дійсно вражає. Достатньо перелічити, що мають готелі, які регулярно приймають бізнесменів. Головне для яких завжди тримати руку на пульсі свого бізнесу. А це означає, що у номері такий постоялець повинен мати свого роду міні-офіс: просторий стіл з достатнім освітленням, розетки для підключення комп’ютера та виходу в Інтернет, багатофункціональний телефон прямого зв’язку. За бажанням гостя у номері можуть встановити факс з індивідуальним номером.

Неможна ігнорувати і побутову сторону. Зайнята людина повинна повноцінно відпочивати, добре виглядати та не відволікатися на дрібні турботи, наприклад, пошуку прасувальної кімнати. Тому в обладнання номерів включаються праски, гладильні дошки, електрочайники, кавоварки. Однак, у готелях високого класу прасуванням сорочок та приготуванням чаю займається обслуговуючий персонал. Оскільки близько половини подорожуючих становлять жінки, то у ванній кімнаті можна знайти фен для укладання   волосся [27].

Американські експерти склали рейтинг ста кращих готелів світу 2007 р. за підсумками опитування бізнесменів у 39 країнах Європи, Азії та США. Очолили список кращих готелів міланський Four Seasons, шанхайський Grand Hyatt та паризький Park Hyatt Paris-Vendome. На думку постояльців, що розуміються на сервісі, обслуговування у цих готелях здійснюється на найвищому рівні [21].

Усього у рейтингу відмічені 31 готель Європи, 30 готелів Азії, 35 готелів США, 3 готелі Латинської Америки та 1 готель Канади [21].

Відповідати потребам ділових туристів намагаються не лише готелі, а й авіакомпанії. Покращення розкладів авіарейсів допомагає оптимальним чином збудувати свій графік, скориставшись, наприклад, нічним перельотом [27].

Усе більшою популярністю користується купівля-продаж туристичних послуг через Інтернет. Не доводиться витрачати час на телефонні розмови з тур агентствами, більша вірогідність того, що за даною системою бронювання та продажу авіаквитків, резервування готелів, оренди автомобілів клієнт отримає дешевші та зручніші варіанти.

Діловий туризм – це те, на розвиток чого не в змозі вплинути навіть політичні та природні явища. Навпаки, саме у неспокійних точках ведуться переговори, діють гуманітарні місії та ін. У зв’язку з цим необхідно дуже відповідальне відношення до страхування. Страхові компанії багатьох країн розробили спеціальні поліси для учасників конференцій та виставок. Досить актуальним є страхування на випадок відміни заходу, що може бути спричинено чим завгодно – епідемією, погодними умовами, припинення енергопостачання, державним переворотом, забастовкою персоналу та ін [27].

Особливу роль в організації ділового туризму грають конвеншн-бюро – спеціалізовані маркетингові компанії, які представляють та просувають туристичну територію на ринку подорожей. Ці МІСЕ-посередники мають повну інформацію про інфраструктуру ділового туризму, індустрію гостинності, компанії, що спеціалізуються на обслуговуванні ділових туристів, та всі заходи, що проходять у цьому місці. Спектр їх діяльності дуже широкий: консалтинг, навчання персоналу, просування та реклама продуктів, маркетинг, виставкова та конгресна діяльність, а також залучення інвестицій. Конвеншн-бюро, як правило, є некомерційними організаціями. Наприклад, у Сінгапурі воно є підрозділом Департаменту з туризму. Фінансування таких бюро, в основному, здійснюється з муніципальних та федеральних бюджетів, а також коштів торгівельно-промислових палат (близько 75% річного бюджету). Приблизно 10-15% доходів формується з членських внесків. Конвеншн-бюро працюють на різних рівнях: міському (70% усіх бюро), регіональному (17%) та національному (13%). Найбільш активні на світовому ринку конвеншн-бюро США, Данії, Австрії, Бельгії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Сінгапура, Сянгана (Гонконгу) та Філіпін [23].