Договор поручительства в Украине

                                             Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Загальна характеристика договору поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань……………………………………………………………5

1.1 Поняття та елементи поруки………………………………………...……….5

1.2 Ознаки та особливості функцій поруки……………………………………..9

Висновки до 1 розділу…………………………………………………………...11

Розділ 2. Класифікація поруки за цивільним законодавством України……..12

2.1 Поруки та її види.............................................................................................12

2.2 Особливості правового регулювання фінансової поруки…………………18

Висновки до 2 розділу…………...........................................................................20

Розділ 3. Договір поруки………………………………………………………..21

3.1 Поняття та сторони договору поруки………………………………………21

3.2 Ознаки та істотні умови договору поруки…………………………………26

3.3 Особливості виконання договору поруки………………………………….28

Висновки до 3 розділу…………………………………………………………...31

Висновки………………………………………………………………………...32

Список використаних джерел………………………………………………...36

                                                    Вступ

Актуальність даної теми курсової роботи полягає в тому що в Україні в умовах здійснення економічних реформ, які, безперечно, є підвалиною побудови правової держави та громадянського суспільства, спостерігається підвищення ролі зобов’язань у цивільному обігу і поряд з ним значно збільшується кількість випадків їх порушення. Тому суб’єкти цивільних правовідносин проявляють все більшу заінтересованість у застосуванні різного роду гарантій виконання зобов’язань, значення яких незмінно зростає. З цією метою у цивільному праві розроблена складна і різноманітна система способів забезпечення зобов’язань, провідне місце серед яких займає традиційний, відомий ще з часів римського права інститут поруки.

Порука будучи одним  із найдавніших інститутів приватного права, у радянський період була позбавлена необхідного правового регулювання, у зв’язку з чим втратила віками сформовані традиції, проте на сьогодні можна з певністю стверджувати, що завдяки прийняттю нового ЦК України вдалося "реанімувати" інститут поруки в сучасних умовах цивільного обігу. Новела щодо оплатності договору поруки перетворила цей спосіб забезпечення зобов’язань на досить розповсюджений і ефективний засіб захисту інтересів кредиторів. Проте практика застосування ЦК України ставить перед законодавцем все нові й нові питання. Незважаючи на велику кількість наукових розробок у цій сфері, дискусії навколо інституту поруки не припиняються.

Безумовно, в умовах поглиблення  приватно - правових засад у цивільно-правовому  регулюванні суспільних відносин в  Україні в першу чергу доцільно звернутися до витоків римського  приватного права, авторитет якого  й понині залишається надзвичайно високим.

На сучасному етапі  розвитку юридичної науки в Україні  поруці як способу забезпечення виконання  зобов’язань приділяється недостатня увага в порівнянні з іншими інститутами  цивільного права. Сьогодні в Україні  немає жодного сучасного монографічного дослідження, присвяченого особливостям правового регулювання поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань. Праці по цій темі обмежуються поодинокими статтями у періодичних виданнях, які носять несистемний характер, стосуються лише невеликого кола проблем, в основному практичного характеру. Виняток становить дисертація П.М. Федосєєва "Інститут поруки за римським правом та його рецепція у цивільному праві України" (2002 р.), предметом дослідження якої є порука у римському праві. Частково питанням правового регулювання поруки у проекті ЦК України приділяв увагу Ю.І. Чалий у дисертації на тему "Договір банківського кредиту і правові засоби забезпечення повернення кредитних грошей” (1997 р.).

Об’єктом нашого дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань.

Предметом курсової роботи є аналіз чинного законодавства, наукових, спеціальних теоретичних праць щодо питань правового регулювання та практики реалізації поруки в цивільному праві України.

ЦК України та інші нормативно-правові акти, містять  матеріально-правові норми, що регулюють  відносини поруки більш детально та конкретно,є більш систематизованими. Тобто уже з певністю можна  констатувати, що сьогодні визначена законодавча основа досліджуваного інституту як самостійного способу забезпечення, яка дозволила частково вирішити проблеми із правовим регулюванням інституту поруки і практикою його застосування. Проте загалом нормативне регулювання відносин поруки потребує подальшого вдосконалення та уніфікації. До того ж багато положень ЦК України не знайшли свого теоретико-правового обґрунтування. Останнім часом під впливом змін, пов’язаних із переходом до ринкової економіки, постала потреба у переосмисленні правової природи, змісту, функціонального призначення, а також перебудови забезпечувальних механізмів поруки, застосування нових підходів на практиці.

Метою дослідження є системний аналіз поруки у цивільному праві України, а також удосконалення правового регулювання відносин поруки та правозастосовчої практики. З огляду на це, у роботі проаналізовано тер етико-правові та практичні аспекти договору поруки, розглянуто її значення в суспільстві, розкрито поняття та елементи поруки, здійснено дослідження законодавства щодо змісту, видів та порядку виконання договору поруки їх аналіз і на цій основі - розробка пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання даних відносин.

Під час проведення наукового  дослідження поруки в цивільному праві України ми використовували як загальнонаукові методи (історичний, за допомогою якого ми прослідковували генезис зародження поручительства в Україні, його розвиток і вдосконалення; порівняння; аналіз; синтез; абстрагування), так і загально правові методи (структурно-системний, порівняльно-правовий, формально-догматичний).

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів (Розділ 1. Загальна характеристика поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань: поняття, елементи та функції; Розділ 2. Класифікація поруки за цивільним законодавством України: види, правове регулювання фінансової поруки; Розділ 3. Договір поруки: поняття, сторони, істотні умови та виконання), висновків, списку використаних джерел та додатків.

У роботі знайшли своє відображення проблемні питання  визначення поруки та практики її реалізації в Україні, зроблено окремі висновки та пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у зазначеній сфері суспільних відносин.

договір порука фінансова

Розділ1. Загальна характеристика поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань

1.1 Поняття та елементи поруки

В сучасних умовах значення поруки як забезпечувального засобу у цивільному обігу стрімко зростає, що пов'язано із збільшенням ризику невиконання його учасниками взятих на себе зобов'язань. Проте донедавна регулювання цього забезпечувального інституту здійснювалося за допомогою норм, які були сконструйовані кілька десятків років тому і, до того ж, не мали широкого застосування на практиці. Чинний ЦК України дещо розширив обсяг законодавчого регулювання.

Згідно із ст.553 ЦК України  порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У цивілістичній доктрині сформувалися різні підходи до визначення цього  цивільно-правового інституту, які  можна згрупувати наступним чином:

1) порука - це додаткова  умова про виконання зобов'язання;

2) це грошова відповідальність;

3) це будь-яка відповідальність: у вигляді здійснення за боржника  його дій (майнового чи особистого  характеру) або у вигляді винагороди кредитора за порушення його права;

4) це - договір;

5) це і договір, і  відповідальність [65,437].

Наприклад, під порукою  розумілася "приєднана до головного  зобов'язання додаткова умова про  виконання його третьою особою, поручителем; у випадку невиконання боржника". К. Аннєнков підкреслював, що порука - це перш за все "прийняття на себе чужого боргу додатковим чином, тобто так, що боржник залишається зобов'язаним" [11,307]. Тим самим порука збільшує для кредитора вірогідність виконання зобов'язання, оскільки у випадку його порушення боржником кредитор може пред'явити свої вимоги поручителю.

Заслуговує на увагу  визначення поруки як "цивільного правовідношення, змістом якого є відповідальність певної особи (поручителя) за порушення  прав і охоронюваних законом інтересів активного суб'єкта визначених правовідносин, що виникло з боку його контрагента в цих правовідносинах - зобов'язаного суб'єкта" [14,97]. Таким чином, з точки зору В.А. Бєлова, суть поруки зводиться до того, що певна особа бере на себе відповідальність перед кредитором іншої особи (боржника) за порушення останнім основного договору повністю або частково.

Аналіз існуючих визначень  поруки показує, що в їх основу покладено  різні аспекти у розумінні  поруки. Особливо звертає на себе увагу  цілком різне розуміння змісту основного зобов'язання поручителя, що в більшості випадків і послужило причиною неоднакового визначення поняття інституту поруки та його призначення як забезпечувального засобу у цивільному праві.

Незважаючи на достатній  інтерес до цієї проблеми та різноманітну аргументацію наукових позицій, в літературі немає одностайності при його вирішенні. Із прийняттям ЦК України окреслена проблема набула нового звучання.

Одні цивілісти, серед  яких можна назвати І.В. Новицького, І.В. Спасібо-Фатєєву, П.М. Фєдосєєва, О.А. Загорулько, визначають термін "відповідальність поручителя" у вузькому значенні цього слова як відповідальність за невиконання (неналежне виконання) забезпеченого порукою зобов'язання боржника, що проявляється у відшкодуванні збитків, сплаті санкцій, а по грошових зобов'язаннях також і сплаті процентів за користування грошовими коштами [58,22]. У той же час ряд інших вчених наполягають на широкому трактуванні відповідальності поручителя, розуміючи її як обов'язок поручителя виконати те саме, до чого зобов'язаний боржник відповідно до умов основного зобов'язання: ще одне зобов'язання за змістом тотожне основному, боржником в якому є поручитель. Таку позицію відстоювали видатні дореволюційні цивілісти, зокрема, Г.Ф. Шершеневич [65,453], К.П. Побєдоносцев [13,234], Д.І. Мейєр [43,376], також наші сучасники - М.І. Брамінський [20,48], О.О. Богатих [17, 191]. Зустрічаються й інші "проміжні", позиції: порука - це додаткове зобов'язання, а в крайньому випадку - відповідальність: або те, або інше. "Поручитель, дізнавшись, що основне зобов'язання боржника не виконано або виконано неналежним чином може за своїм вибором або виконати зобов'язання боржника в натурі, тобто надати кредитору саме те, про що зобов’язувався боржник, або сплатити кредитору суму, яка повністю покривала б кредитору всі збитки, викликані невиконанням". Російські вчені розглядають зміст зобов'язання поручителя як "обов’язок відшкодувати кредитору в грошовій формі те, що не виконав боржник".

Така неузгодженість була результатом того, що, визначаючи поруку як відповідальність за виконання зобов'язання боржником, в наступних статтях законодавець говорив про "виконання зобов'язання" поручителем [11,346].

У статті 553 цього кодексу  запропоновано наступне формулювання: "Поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку". При цьому використаний законодавцем термін "поручається" не розкриває суті основного обов'язку поручителя за договором поруки і в кінцевому випадку зводиться до питання "відповідальності поручителя", Оскільки в наступних статтях ЦК України законодавець повертається до усталеного терміну "відповідальність" і поряд з цим вживає термін "виконання поручителем зобов'язання боржника".

У зв'язку із вищевказаним, необхідно визначити, наскільки  термін "відповідальність" в її цивільно-правовому значенні відповідає правовій природі поруки. З цією метою в загальних рисах охарактеризувати інститут відповідальності в цивільному праві, визначити її поняття, ознаки та підстави виникнення. З огляду на те, що вирішення наведених питань не входить до предмета нашого наукового дослідження, ми зупинимося лише на найбільш вдалих, з нашої точки зору, визначеннях цивільно-правової відповідальності та її ознаках.

Так, проблематиці цивільно-правової відповідальності цивільно-правової відповідальності приділяли приділяли увагу багато вчених, серед яких варто назвати С.Н. Братуся [22,215], В. Варкалло [23,328], В.П. Грибанова [27.96], О. С Іоффе [34,574], О.О. Красавчиков [36,144], Д.А. Липинського [38.407], Г.К. Матвеева [42,312], М. Сібільова [57,80], В.А. Хохлова [60,224], В. А Тархова [59,456]. Зокрема, за визначення О.О. Красавчикова, цивільно-правова відповідальнсть - це встановлена законом санкція, яка є мірою майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, які застосовуються у разі недотримання закону, невиконання прийнятих зобов’язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав (курсив наш - О. М.). На думку О.С. Іоффе - це покладення на правопорушення невигідних правових наслідків порушення закону, які виявляються у позбавленні його певних прав або заміні невиконаного обов’язку нового додаткого [34,574].

Таким чином, визначальною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що вона завжди є наслідком  правопорушення, а також покаранням (санкцією) для правопорушника і реалізується за наявності складу цивільного правопорушення [52,28]. Повертаючись до правовідносин поруки, стає абсолютно очевидним, що поручитель правопорушення не вчиняє. Більше того, він бере на себе чуже зобов'язання, чужу відповідальність, чим сприяє розвитку цивільно-правового обігу і заслуговує з точки зору законодавця на винагороду (ст.558 ЦК України).

Отже, поручителя не можна  притягнути до відповідальності замість  боржника, оскільки він не вчинив правопорушення. Він у силу укладеного договору поруки має обов'язок, змістом якого є відповідальність. Схожу позицію знаходимо у М.М. Агаркова, який писав, що порука поряд із майновим страхуванням, комісією з умовою дель-кредере тощо відноситься до таких видів договорів, згідно з якими боржник бере на себе обов'язок відшкодувати збитки іншій стороні. При цьому відшкодування збитків складає першо-початковий зміст зобов'язання за договором, а не результат його невиконання боржником. Тому вказана група зобов'язань не має відношення до питання про договірну чи недоговірну відповідальність. Водночас питання про поняття та види збитків, про підстави відповідальності для них є спільними [9,114-115].

Крім того, варто зазначити, що на визначення поруки як забезпечувального засобу та його функціональне призначення істотно вплинула заміна терміну "поручитель відповідає", який застосовувався у ЦК УРСР 1963 р., на новий термін "поручитель поручається" у ст.553 ЦК України. Цей новий термін більш широко розкриває зміст обов'язку поручителя за договором поруки, ніж термін "відповідає", який застосовувався раніше. Тому в сучасних умовах поручитель також повинен здійснювати поточний контроль за виконанням зобов'язання, забезпеченого порукою. З цією метою йому необхідно надати право у будь-який час вимагати від боржника звіт про хід виконання зобов'язання, про його фінансове становище, а також покласти на останнього обов'язок інформувати поручителя про зміни у його майновій сфері, за якими він (поручитель) може судити про потенційну можливість чи, навпаки, неможливість боржника виконати взяте на себе перед кредитором зобов'язання. Це означатиме, що порука буде працювати" уже з моменту укладення договору, а не з моменту порушення зобов'язання боржником.

На сьогодні домінує  перша точка зору. Загорулько О.А. та Пучковська І.Й. вказують, що "поручитель не зобов'язаний виконувати обов'язок божника за основним зобов'язанням (реальне виконання останнього іншою особою буває взагалі неможливим). Його роль цілком доцільно обмежена законодавцем обов’язком нести відповідальність за боржника" [62,36].

1.2 Ознаки та особливості функцій  поруки

Для докорінного аналізу  правової природи поруки необхідно  виділити характерні ознаки та визначити  її функціональне призначення в  системі цивільно-правових зобов'язань.

Поруці як самостійному цивільно-правовому інституту притаманні ознаки, через які можна визначити  його зміст та які вирізняють його серед схожих правових конструкцій. Зокрема, до ознак поруки слід віднести наступні:

1. Порука реалізується на практиці шляхом укладення договору, який є єдиною підставою виникнення поручительських відносин згідно із діючим законодавством України.

2. Порука має акцесорний (додатковий) характер. Як вдало відзначив  І.В. Новицький, правовідносини  поруки складаються з двох шарів зобов'язальних відносин: перший шар - основне зобов'язання між кредитором і головним боржником і як додаток до цього основного зобов'язання другий шар - зобов'язання з договору поруки (між кредитором і поручителем) [47,416]. Із цим додатковим (акцесорним) характером зобов'язання за договором поруки пов'язані наступні юридичні наслідки:

1) забезпечувальне зобов'язання  наслідує долю основного;

2) недійсність основного  зобов'язання також тягне за  собою недійсність зобов'язання, що його забезпечує;

3) із припиненням основного  зобов'язання у зв'язку з його  виконанням або з інших підстав  (новація, зарахування зустрічних  вимог, прощення боргу тощо) додаткове  зобов'язання також припиняється  і відповідно зміна основного  зобов'язання тягне за собою зміну додаткового (якщо це покращує становище поручителя) або є підставою для припинення поруки (якщо становище поручителя погіршується).

Щодо акцесорного характеру  поруки показовою є наступна справа.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги банку до підприємства з іноземними інвестиціями (далі - підприємство) про розірвання кредитного договору у зв'язку з неналежним виконанням відповідaчeм умов договору.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перегляд згаданої постанови банк просив виключити з її мотивувальної частини положення стосовно припинення зобов'язань за договорами застави та поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання за спірним кредитним договором, залишивши без зміни резолютивну частину постанови.

Розглянувши матеріали  справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до укладеного кредитного договору банком було надано підприємству кредит у доларах США зі сплатою визначених відсотків річних. Додатковою угодою до кредитного договору за погодженням сторін первісну процентну ставку за користування кредитними коштами було збільшено.

Згідно з договором  підприємство зобов'язувалося сплатити основну суму кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами. у разі виникнення заборгованості кредитоодержувача щодо сплати основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами кредитодавцю було надано право розірвати договір.

На забезпечення зобов'язання за кредитним договором було укладено договори застави та поруки.

Рішення арбітражного суду про розірвання кредитного договору було прийнято виходячи з документально  підтвердженого факту існування  заборгованості відповідача щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.

За результатами перевірки  матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду  рішень, ухвал, постанов дійшла висновку про безпідставність включення  до мотивувальної частини постанови арбітражного суду положення щодо припинення дії договорів застави та поруки у зв'язку з розірванням забезпеченого ними кредитного договору.

Відповідно до статей 161, 216 ЦК УРСР зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже, зобов'язання за кредитним договором вважалося б припиненим з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки та пені за несвоєчасну сплату відсотків.

З огляду на викладене  постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов внесено зміну до мотивувальної частини постанови арбітражного суду шляхом виключення з неї положень щодо припинення зобов'язань за договорами застави та поруки. В іншій частині постанову залишено без зміни [6].

У даному випадку з  моменту вступу в законну силу рішення арбітражного суду про розірвання кредитного договору договори поруки та застави припиняються на майбутнє. За порушення, які мали місце до моменту  розірвання основного договору, поручитель повинен відповідати.

3. Дійсність вимоги (зобов'язання), що забезпечується порукою.

Вказана ознака безпосередньо  пов'язана з попередньою і у  вигляді загального правила знайшла  своє відображення у ч.2 ст.548 ЦК України. Наслідком акцесорного характеру поруки є те, що договір поруки буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу зобов'язання, ним забезпечене. Іншими словами, порука не може існувати, коли відсутній предмет забезпечення. А тому, якщо головне зобов'язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми правочину, встановленої законом і т.д., не має юридичної сили і договір поруки. Якщо ж основне зобов'язання може бути оспорено як таке, що укладене під впливом погрози, обману, помилки тощо, порука зберігає силу лише до цього часу. Тільки-но основне зобов'язання визнано недійсним, втрачає своє значення і порука (причому вважається, що зобов'язання поручителя і не виникало з самого початку)

Висновки до 1 розділу

Отже, сутність поруки полягає  у грошовій сплаті боргу основного боржника бо ж виконання зобов’язання в натурі. Така уніфікованість спричинена запозиченням поруки з римського права та потребами у наявності найбільш зручних механізмів повернення кредитних коштів. Вона є засобом забезпечення інтересів сторін цивільних правовідносин, утвердження дисципліни у цивільних та господарських відносинах гарантуванням реалізації інтересів кредитора у зобов'язанні.

Можна зробити такі висновки:

1. Поруці як способу  забезпечення виконання зобов'язань  притаманні такі ознаки:

1) акцесорний (додатковий) характер;

2) виникнення правовідносин  поруки на підставі договору;

3) дійсність вимоги, що  забезпечується порукою;

4) солідарний характер  відповідальності поручителя і  боржника у випадку невиконання  останнім свого обов'язку;

5) можливість застосування  поруки для забезпечення виконання  будь-яких зобов'язань, як договірних, так позадоговірних, в тому числі  і додаткових.

2. Порука може бути  встановлена як одночасно з  виникненням головного зобов'язання, так і після цього. Немає підстав заперечувати можливість укладення договору поруки до укладення основного договору (забезпечення майбутнього права вимоги), за умови, що на момент звернення кредитора до поручителя це право вимоги реально існує, певним чином індивідуалізоване і дійсне.

З огляду на вказане, положення  про забезпечення порукою лише зобов'язань, які вже існують на даний момент, вироблене судовою практикою  на підставі тлумачення норми ст. 191 ЦК УРСР про те, що порукою можуть забезпечуватися лише дійсні вимоги, слід визнати помилковим.

3. У разі невиконання  основного зобов'язання боржником,  поручитель відповідає всім своїм  майном, належним йому на праві  власності. Вказана ознака є  визначальною при відмежуванні  поруки від застави, коли заставодавцем  виступає не боржник за основним зобов'язанням, а третя особа - майновий поручитель. В останньому випадку обов'язковим є виділення серед майна майнового поручителя конкретних речей, на які може бути звернено стягнення кредитором.

4. Функціональне призначення  поруки залежить від стадії існування цього забезпечувального правовідношення. Так, до моменту порушення основного зобов'язання порука спрямована на стимулювання боржника до виконання взятих на себе обов'язків, а з моменту невиконання чи неналежного виконання, - функціональне спрямування поруки направлене на забезпечення і захист інтересів кредитора та компенсацію його майнових втрат.

Розділ 2. Класифікація поруки за цивільним законодавством України

2.1 Порука та її види

Для більш повного  виявлення характерних особливостей досліджуваного забезпечувального засобу та з метою пошуку найоптимальніших цивільно-правових конструкцій для їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин на практиці доцільно здійснити класифікацію поруки на види, використавши різноманітні критерії поділу.

1. Залежно від змісту  основного обов'язку поручителя  існує:

взаємозамінна порука або  порука-виконання. У даному випадку  поручитель бере на себе зобов’язання виконати обов’язок боржника в натурі (сплатити грошову суму, виконати роботи, надати послуги замість боржника;

компенсаційна порука або  порука-відповідальність. Зазначений вид поруки має місце, коли поручитель бере на себе обов’язок відшкодувати кредитору лише заподіянні невиконанням або неналежним виконанням збитки, сплатити неустойку, проценти тощо, проте не бере зобов’язання щодо виконання основного обов'язку боржника;

заміщаючи-компенсаційна  порука. Це забезпечення найбільш обтяжливе  для поручителя і включає в  себе як обов'язок останнього виконати зобов’язання, яке забезпечується, в натурі, так і обов’язок відшкодувати заподіяні невиконанням або неналежним виконанням збитки, сплатити проценти, неустойку.

2. Залежно від обсягу  зобов’язання поручителя порука  може бути:

повною, що існує за умови, що поручитель взяв на себе обов’язок  виконати зобов’язання за боржника повністю, без жодних обмежень.

Варто зазначити, що в  жодному випадку поручитель не може зобов’язатися в обсязі, що перевищує  обсяг основного

зобов'язання боржника, оскільки додаткове зобов'язання не може перевищувати основного. Тому доцільно доповнити ч.2 ст.553 ЦК України абзацом 2 такого змісту: "Якщо поручитель зобов’язався в більшому обсязі, ніж сам боржник, то така порука вважається недійсною в частині, що перевищує основне зобов'язання". Тому навіть якщо поручитель через будь-які причини поручився в обсязі більшому, ніж боржник, він буде відповідати перед кредитором тільки в межах основного зобов'язання;

частковою, що виникає  тоді, коли поручитель поручився не за все зобов'язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо). Наприклад, поручитель зобов'язується відшкодувати кредитору збитки в розмірі, що не перевищує 10 000 ГРН. або сплатити відсотки за користування кредитом, але не більше як 110 % річних тощо.