Гурзуфський парк

ЗМІСТ

ВСТУП

Сьогоднішній Гурзуф - невелике селище міського типу на Південному березі Криму. Винятково сприятливі природні умови, краса ландшафтів, екзотична південна рослинність, тепле море, достаток сонця здобули йому таку популярність, що в селищі з населенням дві тисячі осіб в розпал сезону буває понад 100 тисяч гостей одночасно.[16]

Походження назви Гурзуф точно не встановлено. Деякі дослідники вважають, що воно походить від лат. Ursus «ведмідь» (поруч з містом розташована «Ведмідь-гора» - Аю-Даг). Інші вважають, що назва Горзув (Горзувіти) має таврське або гото-аланське коріння і розшифровують його як «гір дзакхь» - гірська долина, долина серед гір. Поступово топонім «Горзувіти» трансформувався в Курсаіты, Горзовіум, Юрзуф, Гурзуф. [1]

Парк "Гурзуфський" розташований на Південному березі Криму в смт. Гурзуф в східній частині Гурзуфського амфітеатру, в 14км на північний схід від м.Ялта. Парк-пам'ятник приурочений до території Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" і практично скрізь межує із землями селища Гурзуф, лише з південно-заходу з територією санаторію "Пушкіно".

Гурзуфський парк розміщений в пригирловій частині долини річки Авунда в приморській частині Гурзуфського амфітеатру. Амфітеатр окреслено ланцюжком хребтів-відторженців, поперечних ліній узбережжя і бровки яйли. Із заходу це Нікітський хребет, з північного сходу-ланцюжок скель, закінчується біля моря плосковершинною горою Аю-Даг. Схили амфітеатру розчленовані балками і руслом річки Авунда в поперечних напрямках, але в цілому мають ступінчасту структуру, яка сформована різновіковими зсувами. Схил круто знижується від обривів яйли (1400 м н. у. м.) до берегової лінії. Загальна площа амфітеатру 34 квадратних кілометра. Головне значення у формуванні природного рельєфу району парку має річка Авунда. [11]

Парк санаторію розташований в межах прируслової річкової тераси на висоті 10 - 70м н. у. м. Тут долина максимально розширюється до 1 км. Вона має V-подібний поперечний профіль з опуклими, а в окремих місцях східчастими схилами. В періоди повені непримітна річечка перетворюється в ревучий потік, який несе до моря тони каміння, щебеню і величезних брил. Річка має два притока, причому обидва праві. До території санаторію підходить лише один - р. Цирубу. Вона впадає в Авунду на відстані 2 км від її гирла. [12]

Річка ділить весь парк на дві нерівні частини. В меншій, північно-східній, зосереджені основні санаторні споруди, і ця частина більш доглянута. У південно-східній частині розміщені: кінотеатр, музична естрада, фізкультурні майданчики. [10]

РОЗДІЛ 1

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ТА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ САДОВО-ПАРКОВОГО  ОБ`ЄКТУ

1.1.Особливості формування  Гурзуфського парку

    Це один з перших парків, закладених на Південному березі після включення Криму до складу Росії. Його виникнення відноситься до 1803 - на 10 років раніше Нікітського ботанічного саду. [17]

Майже 300 років - з 1475 по 1774 роки Гурзуф, як і весь південний Крим, входив до складу кордонних володінь турецких султанів. У той час Гурзуф, як і інші поселення узбережжя, був невеликий селом. Після приєднання Криму до Російської імперії в 1783 році землі в районі Гурзуфа перейшли в імператорську скарбницю.

На початку XIX століття вони були пожалувані герцогу Арману Емануелю де Рішельє, одному із засновників Одеси, що був тоді генерал-губернатором Новоросійського краю. Герцог Рішельє в період з 1808 по 1811 роки побудував будинок в Гурзуфі. Його садиба була однією з перших дач на Південному березі Криму. За свідченням очевидців заснування садиби, будинок було споруджено у "грецькому" стилі за проектом одеського архітектора, ім'я якого лишилось невідомим. Це була кам'яна двоповерхова будівля, в той час - найбільш монументальна будівля в європейському стилі на Південному березі Криму. Підвищення, на якому розміщено будинок, оточувала скромна кам'яна огорожа. До нього вели дороги — одна з боку Гурзуфа, друга паралельно до берега.

Саме в цьому будинку в 1820 році три тижні прожив російський поет  О. С. Пушкін.[1]  В пушкінську пору парк закінчувався на правому березі річки, де були оливкові дерева. Про них говорить поет і у вірші «Кто видел край, где роскошью природы». В заключній частині «Бахчисарайського фонтану» він згадує про річку, що весело дзюрчить.

Як показав відомий  кримський краєзнавець Л. Бертьє-Делагард у своїй статті «Пам'ять про  Пушкіна в Гурзуфі», річка, що протікає через парк, в ту пору тільки у  верхів'ях називалася Аунда, а біля гирла - Сюнарпутан (по-грецьки - снігової води річка), або Салгир (по-татарськи - гірська річка). Салгирами називалися й інші річки в Криму, але слова, наведені нижче, відносяться не до них:

О, скоро вас увижу вновь.

Брега веселые Салгира!

Приду на склон приморских гор

Воспоминаний тайных полный,

И вновь таврические волны

Обрадуют мои жадный взор. [17]

Про час розпланування парку (1811-1812рр.) свідчать старі дерева, зокрема кипариси, найстаріша в Криму діброва італійських сосен навколо майданчика з басейном (їм не менш як 180 років), ліванські кедри. Спочатку частина його території була зайнята плодовими деревами, місцевими лісовими масивами, і парком ставала поступово. [15]

Після смерті маєток герцога  Рішельє в Гурзуфі за заповітом перейшов до відомого археолога І.Стемпковському. Пізніше його купив князь Михайло Семенович Воронцов, який багато зробив для розвитку Криму і особливо південноузбережжя. Зокрема, за його ініціативою були прокладені нові дороги Сімферополь-Алушта-Ялта (1825-1837 рр.) і Ялта-Севастополь (1845-1848 рр.). При будівництві дороги Алушта-Ялта за вказівкою Воронцова був прокладений також спуск від неї до Гурзуфа.[1]

У 1830—1840-ві роки було збудовано  оранжерею. Майданчик, де стояв будинок, оформлено у вигляді тераси і прикрашено мармуровими вазами. Неподалік будинку влаштували мармуровий фонтан, а на майданчику, оточеному італійськими соснами, — басейн з фонтаном і скульптурою. Тоді ж парк засадили новими деревами.[15]

У 1840 році М. С. Воронцов продав свій маєток В.І. Фундуклею, який тоді був київським губернатором. На відміну від Рішельє та Воронцова, В.І.Фундуклей проводив у Гурзуфі кожне літо (за винятком періоду Кримської війни 1853-1856 років). Велику увагу В. І. Фундуклей приділяв розвитку виноградарства в Гурзуфі. Їм були завезені з Іспанії та Португалії кращі сорти винограду і закладені великі плантації виноградників. У 1847 році в Гурзуфі був побудований великий винний підвал.

У 1861 році був капітально відремонтований будинок, побудований  Рішельє. В.І. Фундуклей багато зробив для облаштування парку в гурзуфському маєтку, де при ньому було посаджено багато екземплярів рідкісних рослин. У середині XIX століття це був один з кращих парків на Південному березі Криму. [1]

За описами 1860-х років, сад, розташований на пагорбкуватій місцевості, що спускається від самої поштової дороги до похилого берега моря, за майстерністю й мальовничістю планування, а також за багатством рідкісних південних рослин належав до найкращих садів Південного берега Криму. Серед розмаїття прекрасних дерев — гранатових, фігових, каштанових, лаврових та вічнозелених південних рослин — по всьому саду щільними групами здіймалися похмурі кипариси та стрункі італійські тополі. Це надавало загальному ландшафтові незвичайної чарівності та витонченості. Особливо багатою на рідкісні рослини була ділянка перед будинком. Там, сповнюючи повітря пахощами, росли величезні магнолії, цвіли ремонтантні троянди — ціла алея "дерев", верхівки яких укривали червоні й білі квітки, прищеплені з різних кущів. Чудові тополі утворювали огорожу фундуклеївського саду з боку моря, хвилі якого тихо лягали на похилий берег. Гарний будинок стояв у найзручнішому місці, з його галереї відкривався чудовий краєвид: гори, татарське село, гурзуфські скелі й море.[15]

Після смерті В. І. Фундуклея  в кінці 1878 року маєток перейшов до двох його племінницям - Врангель і Краснокутської, а в травні 1881 року його придбав залізничний магнат Петро Іонович Губонін. До ділянки, купленого у Фундуклея, Губонін незабаром додав землю князя Барятинського в гирлі річки Авунда. На той час територія займала 40 гектарів.[1]

В останній чверті XIX ст. в селищі вже налічувалося 120 будинків і близько 700 чоловік населення. Поступово Південний берег стає місцем відпочинку багатих людей. Гурзуф першим на Південноубережжі став розвиватися як курорт, багато в чому завдяки старанням талановитого підприємця П.І. Губоніна (1825-1894). У східній частині він спорудив кілька фешенебельних дач і створив гарний парк.

В парковій зоні на території  понад 12 га були побудовані сім готелів, ресторан, упорядкована набережна. Крім того, тут споруджується курорт Суук-Су (рис.1.1), що складається з дач, здаються в оренду, і будівлю казино, дуже популярного на початку XX століття (нинішній "Артек").

Архітектурний вигляд курортних  готелів був вирішений в романтичному стилі - різноманітність зовнішнього  силуету, прикраса архітектурними елементами, різьбляно-мереживні карнизи, конусні  вежі та інші елементи.

Архітектурним акцентом на губонинському (Гурзуфському) курорті в ті далекі роки була однокупольна Успенська церква (рис.1.2). У складі нового готельного комплексу вона з'явилася невипадково. Християнських храмів на курортному узбережжі було мало. Закладка розкішного храму в греко-візантійському стилі відбулася в 1887 році. Зведення церкви присвячувалось пам'яті Успіння Пресвятої Богородиці. Красиві інтер'єри, вівтар і нагорний образ Спасителя, зображений на матовому склі, хрест над куполом храму під час всенічного служіння висвітлювалися електрикою. Внутрішня обробка була виконана різнобарвним мармуром із різьбленням. Дуже талановито був виконаний живописний розпис храму. Обсяг храму взяв на себе помітну роль у побудові архітектурного ансамблю набережної Гурзуфа, в якому в той час проживало 1,5 тис. осіб.

Старий будинок герцога  Рішельє став особистою губонинською дачею і призначався для найвищих і рідкісних гостей, а також високопоставлених чинів.

Естетику курортного середовища доповнювала паркова зона, в якій для залучення на новий курорт багатої публіки було розміщено 5 цікавих декоративних фонтанів (рис.1.3). Серед яких особливо виділявся фонтан "Ніч", встановлений перед готелем. [16] 

Фонтан «Ніч» відлитий з моделі берлінського професора Бергера та придбаний у Відні на виставці в 1889 році. Сюжет фонтану взято з образів давньогрецької міфології. Прекрасна богиня ночі Нюкта немов пливе по небу. Темне покривало, яким вона закривала землю, опадає. У лівій руці богині - високо піднятий факел. За давньогрецьким віруваннями, Хаос, з якого відбулося все існуюче, породив вічний Морок - Ереб і темну Ніч - Нюкту. А від Ночі і Мороку виникли вічне світло - Ефір і радісний світлий День - Гемера. Ніч і день стали змінювати один одного. Спадаюче покривало, яке закривало землю, і високо піднятий факел символізують наступ світла. Правою рукою Нюкта тримає за руку юного, прекрасного бога сну Гіпноса. З лівого боку за спину богині тримається ширяючий в повітрі бог кохання Ерос (Амур) зі стрілою в руці. Він знаходиться вище Гіпноса. Мабуть, скульптор хотів підкреслити урочистість не тільки світу, але і любові над тьмою. Ніч і Гіпнос парять над кулястим небесним склепінням, усіяною зірками. Посередині зводу прокладений пояс - знак Зодіаку, з позначенням сонця, місяця, планет. 12 зодіакальних сузір`їв у вигляді барельєфів (Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби). Небесний звід тримають чоловічі фігури - атланти і жіночі - каріатиди. Між ними розміщені маски. Над їх головами риби - символ мовчання. Хоча з пащ риб б'ють вгору 60 струменів фонтану, але загасити «світло» вони не можуть. Ввечері струмені фонтану, переливаючись всіма кольорами веселки на тлі зелені і казкових фігур, створюють чудовий ефект. [17]

Русло річки Авунда, що протікає по парку, було обкладено камінням. Через річку прокладені пішохідні  містки.

Крім облаштування маєтку і курорту, Губоніним багато було зроблено і для самого Гурзуфа - побудовані електростанція, аптека, поштово-телеграфна станція, лікарня. Аптека, відкрита у вересні 1888 року, функціонує досі (рис.1.4).

У різний час дачами тут обзавелися багато, в тому числі художник К.А.Коровін, А.П. Чехов. [1]

У парку Губонінського курорту було велике розмаїття рослин. Добре скомпоновані групи листяних і хвойних дерев чергувалися з відкритими просторами. Це створювало гру світла й тіні і надавало достатньої глибини перспективам, що відкривалися для ока. [15]

Після смерті маєток Гурзуф перейшов у володіння сина Сергія Губоніна. Вести дорогий заклад виявилось не по силам нащадку підприємця, і в 1902 році маєток було придбано «Акціонерним товариством курорту Гурзуф». Курорт, переходячи з одних рук в інші, занепав.

У січні 1921 року курорт було націоналізовано і передано у  ведення кримського Курортного управління. У цьому ж році засновано радгосп-завод «Гурзуф», який увійшов до складу «Масандра».

В 1922 році тут почало функціонувати  гурзуфське відділення кримської військово-курортної  станції. Зараз це - Гурзуфський військовий санаторій.

У 1925 р. біля підніжжя гори Аю-Даг з'явилися перші брезентові намети піонерського табору «Артек» (рис.1.5). Вирішальним фактором при виборі місця табору були надзвичайно здоровий клімат, багата природа і мальовнича місцевість. [1]

Досі в Гурзуфі збереглися будинки, побудовані на рубежі XIX-XX століть. Вони виділяються своєрідною, незабутньою архітектурою. Цей період прийнято називати "Красновською епохою" (по імені Миколи Петровича Краснова, академіка архітектури, автора проекту царського Лівадійського палацу та багатьох інших будівель початку XX століття). У Гурзуфі за проектом М.П. Краснова (1864-1939) було побудовано в 1903 році будівлю ресторану і казино курорту "Суук-Су". Ця будівля збереглася до наших днів. Палац Суук-Су є найкрасивішим будинком в Гурзуфі, хоча всі будівлі селища дореволюційної забудови по-своєму привабливі. [17]

Згідно з постановою Держкомітету УРСР по екології і раціональному  природокористуванню "Про затвердження переліку державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського  значення" від 30.08.1990г. № 18, Гурзуфський  парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва республіканського значення мав площу 12.0 га. [13]

В охоронному зобов'язанні №  ОПСП-27 від 01.04.1998г., згідно з яким даний  об'єкт ПЗФ був переданий під охорону Гурзуфського Центрального військового санаторію, була вказана площа Гурзуфського парку, рівна 12.0га.

В охоронному зобов'язанні №  ОПСП-27 від 22.07.2003г., згідно з яким даний  об'єкт ПЗФ був переданий під охорону Державному підприємству "Санаторій "Гурзуфський", також зазначено, що Гурзуфський парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва республіканського значення має площу 12.0га.

 Гурзуфський парк створювався і доповнювався різними архітектурними елементами та насадженнями напротязі 90 років (з 1803р. по 1894 р.). У різні періоди в парку були влаштовані споруди, дорожня-стежкова система, малі архітектурні форми, висаджено багато видів декоративних рослин.

Період створення парку, умовно можна розділити на декілька етапів:

1. 1803 – 1840 рр. Планування території, закладення парку, влаштування забудов. Перетворення природних масивів у паркову територію.

Власники паркової території  Рішельє, Стемпковський І., Воронцов М.С.

2. 1840 – 1878 рр. Капітальний ремонт будинку Рішельє. Проведення основних робіт по озелененню території.

Власником у цей етап формування парку був Фундуклей В.І.

3. 1881 – 1894 рр. Будівництво споруд та будівель, що й досі використовуються як санаторні корпуси. Доповнення зелених зон парку насадженнями та декоративними елементами.

Власником у цей етап формування парку був Губонін П.І.

Отже, проаналізувавши історичний  розвиток Гурзуфського парку, його зміни та доповнення у планувальній стуктурі; робота власників, як головних ідейних наслідувачів; надання парку статусу пам’ятки республіканського значення, ми маємо уявлення про те який парк створювався на етапі будівництва і який він є у наш час. 

1.2. Мікрокліматичні особливості території об’єкта

У науковій літературі немає  окремого або в сумісному з іншими частинами ПБК опису клімату Гурзуфа. Метеорологічні спостереження велися тут у різні роки не в одному місці і не безперервно.

Сонячна радіація. Тривалість сонячного сяйва становить 57% від можливої при постійно безхмарному небі, а в абсолютних цифрах на 360 годин, або в 1,2 рази більше, ніж у Києві. У Гурзуфі сонце світить в середньому за один день у січні 3 години, а в липні 11 годин.

На території санаторію  мікрокліматична мінливість інсоляції  під впливом рельєфу - помірна, під  впливом рослинності - дуже значна. Найбільш помітно вплив експозиції схилів на радіацію взимку, що може відбитися  на вічнозелених рослинах. Під кронами різних дерев і навіть в межах проекції крони одного дерева освітленість дуже мінлива, в окремих точках знижена в 20 - 40 разів порівняно з відкритим місцем. Це треба враховувати при підсадженні нових рослин під крони існуючих дерев.

Термічний режим. Високе значення середньої річної температури повітря (на 3,5° більше звичного для широти 45°) обумовлено головним чином підвищеними її значеннями взимку і восени, бо навесні і на початку літа тут не тепліше, а часто і прохолодніше, ніж у Степовому Криму. Крива річного ходу температури в Гурзуфі не повністю збігається також з кривими станцій Ялта, Нікітський Сад і Алушта. Тривалість сезону активної вегетації рослин, тобто періоду з температурами, стійко перевищують 10-градусну позначку, дорівнює 209 днів, а накопичена за цей час сума активних температур (близько 4000°) на 300° більше, ніж у Нікітському саду. У Гурзуфі з більшою, ніж в НБС, успішно можна вирощувати теплолюбні і субтропічні культури (гранат). Для зими не характерні сильні морози: у 50% років вони не досягають навіть -8°, і тільки один раз в 50 років бувають 15-градусні морози. Тим не менш, їх вірогідність треба брати до уваги при закладці і реконструкції довговічних декоративних насаджень. Загальна за зиму кількість днів з морозом змінюється в різні роки від 1 - 2 до 70 при середньому числі 35.

Важливим показником є  тривалість морозів. Під кронами парку спостерігається застій холодного повітря і тут цей показник істотно вище, ніж на сусідніх відкритих майданчиках, хоча абсолютний мінімум на останніх може бути нижче, ніж під пологом дерев. Безперервна цілодобова реєстрація температури в різних точках дозволила відзначити явище, яке зазвичай не помічається при епізодичних спостереження: в густих слабовентильованих посадках річна денна температура повітря може бути не нижче, а на 2° - 4° вище, ніж на відкритому місці.

Агрономічно значущі (не менше 5 мм за добу) опади випадають в  Гурзуфі в основному в холодну половину року. За три літніх місяці буває тільки 5 днів з такими дощами. Посушливий період настає на початку травня, а час з середини червня до кінця вересня має оцінюватися як жорстко посушливий. За період активної вегетації випадає 237мм опадів, або 24% від величини можливої випаровуваності.

Середня вологість у Гурзуфі близька до фізіологічно сприятливих, але певна транспіраціонна напруженість у рослин виникає в літні місяці, коли звичайна (середньостатистична) вологість повітря нижче оптимуму не тільки вдень (на 10 - 17%), але і в нічні години (на 5 - 15%). [9]

Режим вітру. Від нього залежить природна вентиляція місцевості, житлової та курортної забудови, паркових насаджень, а також приміщень у стаціонарних і тимчасових (сезонних) спорудах. Погода з вітром, який перевищує 6 м/с, вважається за гігієнічним нормам несприятливою для відпочинку на відкритому повітрі. У Гурзуфі панують вітри північної чверті горизонту (З, ПнС і ПнЗ) - вони спостерігаються в 58% випадків всіх вимірів повітряних потоків, і в 12% випадків відзначається штиль. В окремі роки сильний (більше 15 м/с) вітер трапляється не 19, а 45 - 50 разів за рік. Вітер штормової сили (18-22 м/с) виникає 2-3 рази на рік.

В різні роки в Гурзуфі від 2 до 22х днів з туманом, причому в квітні і травні до 12 за місяць, а в серпні цих явищ не буває ніколи. Сумарна їх тривалість становить в квітні і в травні в середньому по 14 - 18 годин, а за рік у цілому - 70 годин, але кожен випадок туману окремо рідко триває понад 12 -15 годин, тобто менше, ніж подалі від узбережжя.

Грози - явище, небезпечне для  будівель, високих дерев, засобів  комунікації. Під час грози забороняється купання в морі. У Гурзуфі вони можливі в будь-яку пору року, але найчастіше у червні, липні (за 6 днів з ними), їх сумарна тривалість - 50, а іноді і 100 годин за рік.

Клімат Гурзуфа, хоча і  формується тими ж макро - і мезомасштабними атмосферними процесами, що на всій протяжності Південного берега Криму, має свою специфіку - в ряді випадків більш сприятливе, ніж у Нікітському саду або деяких районах Ялти - і може бути охарактеризований як помірно жаркий, посушливий, з помірно теплою зимою. Тип випадання атмосферних опадів - середземноморський (тобто в зимовий період їх більше, ніж в теплу пору року). Континентальність 140% оцінюється словесно як помірна.[5]

Оцінивши, кліматичні умови  регіону, дійшли висновку, що на даній  території парку клат дозволяє створювати рослинні композиції не тільки із субтропічних рослин але і з тропічних, що краще  підкреслює архітектуру території  парку.

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ`ЄКТУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1. Ландшафтний аналіз території

В архітектурі парку вдало  поєднуються природні умови (русло  річки, рівна долина, пологий схил), різні породи дерев, квіти; скульптури, пам'ятники, фонтани. По наймальовничишім місцям парку прокладено 10 кілометрів асфальтованих і грунтових алей і доріжок з лавами для відпочинку.

Починати огляд парку  найкраще від воріт, що виходять на Набережну. Від них на північний захід через весь парк йде асфальтована головна алея. Паралельно їй праворуч шумить по штучному кам'яному руслу Авунда. Ліворуч, за вузенькою квіткової смужкою, - ґрунтова алея, що веде до 7-го корпусу.

У південних воріт знаходиться великий лікувальний корпус (з водолікарнею). За містком через Авунду магазин (біля головної алеї). За магазином слід повернути направо по широкому містку пройти під арку, утворену збіжними кронами каштанів і платанів. За містком розвилка. Одна доріжка йде вліво, паралельно річці, інша, за якою варто йти, повертає вправо. Попереду з правого боку видно 1-й корпус санаторію. За ним - бібліотечний корпус, де в 1918 році перебував перший гурзуфський ревком. Перший корпус прикрашений гліцинією. Тут особливо красиво в кінці квітня, коли гліцинія цвіте в перший раз, і суцільний каскад світло-фіолетових грон надає будівлі казковий вигляд. Другий раз гліцинія цвіте влітку, але грон в цей час буває значно менше.

По доріжці, що переходить в кам'яні сходи, приходимо до їдальні військового санаторію (на місці колишнього ресторану). У серпні 1928 року тут виступав Маяковський з читанням своїх віршів.

Поруч з їдальнею - 2-й корпус санаторію. Майже впритул до фасаду підступили гігантські зелені колони чотирьох кіпарисів.

Біля корпусу красується фонтан «Ніч» (рис.2.1). Від фонтану слід спуститися сходами з маленькими левами до бананового гаю. Листя цих теплолюбних рослин влітку досягає довжини 2,5 м. Плоди з'являються, але не визрівають. Молоді пагони йдуть від кореня. Дещо незвичним та одиноким виглядає тис, який поселився на краю бананового гаю. Навпроти бананового гаю біля річки, в ніші із зелені, фонтан «Купальниця» (рис.2.1).

Якщо перейти розташований поруч місток через Авунду - третій за рахунком від Південних воріт, - ми знову опиняємося на головній алеї біля 8-го корпусу. Праворуч від нього - темно-сіра будівля, де розташовані ощадкаса і перукарня. Далі знаходиться будівля управління санаторію. За ощадкасою на квітковому майданчику вдячні вояки поставили бюст організатору санітарної служби в Радянській Армії 3.П. Соловйову.

Красиві молоді ліванські  кедри, висаджені в повоєнний  час. Їх близько 200 шт, деякі досягли висоти 15 метрів. Посаджені також суданська сосна, магнолія, лавр благородний, самшит. Кіпариси на головній алеї виросли настільки, що утворили суцільну стіну. Неподалік звідси видно нову будівлю театру.

Пройдемо з головної алеї між 8 і 7 (зліва) корпусом. Тут між молодими срі6лястими ялинами фонтан «Олені на водопої». Його оточує бордюр з самшиту, на клумбах ростуть юка, яскраво-червоні канни, троянди.

Поруч з 8 корпусом - літній кінотеатр. Своєрідна паркова рослинність цього району. Високі, стрункі каштани і кущі нагадують природний ліс.

Рельєф місцевості змінюється. Рівна долина переходить у пологий схил. Доріжка, що піднімається по схилу, веде до оранжереї, де росте безліч однорічних і багаторічник квітів (левкої, жоржини, канни, гладіолуси, примули, ценерарія та інші). У лимонарії вирощують лимони, мандарини, апельсини, грейпфрути. У 1958 році цитрусові в лимонарії дали перший врожай. В оранжереї можна побачити рідкісну у нашій країні рослину - ерітрину, або коралове дерево.

Друга доріжка, що йде від  літнього кінотеатру вліво, перетинає дорогу, що веде до стадіону, і приводить до фонтану «Рахіль» (рис.2.2). Чотирикутна основа з масками на кожній стороні, з яких б'ють струмені фонтану, служить опорою для високої колони. Її увінчує скульптура дівчини з глечиком у руці.