Индустріального до постіндустріального суспільства. 2

      Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

      Київський національний торговельно-економічний  університет

      Кафедра економічної теорії та конкурентної політики 

      Отримано

      Реєстраційний номер №________

      Від «__»  _________________20__р. 
 

      КУРСОВА РОБОТА

      з дисциплін «Політична економія», «Мікроекономіка»

      та  «Макроекономіка» 

      на  тему № 

      Виконала:

      Студентка ІІ курсу, групи 4,

      факультету  обліково-економічного

      Дорошенко Олени Олександрівни 

      Науковий  керівник:

      _______________

      ______________ 
 

      Результати  перевірки:

      ___________________ 
 

      Київ 2011

      Київський національний торговельно-економічний  університет

      Кафедра економічної теорії та конкурентної політики 

      Дисципліни  «Політична економія», «Мікроекономіка»

      та  «Макроекономіка» 

      Факультет обліково-економічний, спеціальність () державний фінансовий контроль

      Курс  ІІ  Група 4 Форма навчання Денна Триместр/семестр

      Номер залікової книжки 

      Завдання

      на  курсову роботу студента

      Дорошенко Олени Олександрівни

      Номер та назва теми курсової роботи 

      Дата  затвердження плану роботи «___» _____________ 20___ р.

      Дата  захисту курсової роботи  «___» _______________ 20 ___ р. 

      Тему, план і строки прийняв до виконання ______________ 

      Науковий  керівник ___________           ________________________ 
 

      «_____» ___________________ 20 ___ р.

       Реферат 
Зміст

       Вступ

      Ми  є свідками постіндустріальної революції, в результаті якої розвинуті країни перейшли на вищий ступінь цивілізаційного  процесу – нас стадію постіндустріального  розвитку. За своїми масштабами та глибиною ця революція не має аналогів в  історії людства.

      Для постіндустріальної стадії характерними є інформаційно-інтелектуальні технології, які не лише забезпечують високу ефективність, а й докорінно змінюють умови економічного розвитку. Віками люди жили в умовах обмежених ресурсів, ефективне їх використання було предметом економічної науки. Інформаційно-інтелектуальні технології знімають цю проблему.

        Постіндустріальна економічна система, в основі якої лежить певний технологічний спосіб виробництва, насамперед інформаційно-інтелектуальні технології, знання, докорінно змінює становище людини у суспільстві, підносить її роль та значення.

      Все це зумовлює необхідність глибокого  вивчення і усвідомлення суті постіндустріального  суспільства, використання досвіду  зарубіжних країн для розробки стратегії економічного і соціального розвитку України.

      Об’єктом дослідження є закономірності становлення та розвитку постіндустріального суспільства. Предметом дослідження є поняття „постіндустріального суспільства ” як результату цивілізаційного прогресу, вищого ступеня розвитку суспільства, яка ввібрала в себе надбання людства.

      Мета  і завдання роботи:

• Виявлення характеру руху від індустріального до постіндустріального суспільства
• Ииии
• ииии

    Актуальність  обраної теми, її мета та завдання, предмет  та об’єкт дослідження зумовили логіку і структуру підготовленої роботи.

       1. ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ  СУСПІЛЬСТВО: ХАРАКТЕРНІ  РИСИ, ВИНИКНЕННЯ  ТА РОЗВИТОК

      З середини ХХ ст. у розвинених країнах відбуваються глибокі зміни, в результаті яких формується нове суспільство. Його природа багато в чому залишається невизначеною. Відповідно це суспільство називають по-різному: постіндустріальне, інформаційне, посткапіталістичне, технотронне, технологічне, суперіндустріальне, постмодерне, суспільство знань і т. д.

      Термін  «постіндустріальне суспільство» виник ще на початку ХХ ст. Але він був далекий від визначення нової стадії суспільно-економічного розвитку і використовувався як протиставлення індустріальному суспільству з його глибокими суперечностями і конфліктами. Різноманітні дослідження поступово наповнюють це поняття змістом, який відбиває реалії сучасного життя.

      Представники  різних напрямів і різних ідеологічних течій тією чи іншою мірою збагачують концепцію постіндустріального  суспільства. Проте особливу роль відіграла праця Д.Белла «Майбутнє постіндустріальне суспільство» (1973р.), яка відкрила новий етап у розвитку постіндустріалізму. Ця робота обумовила величезний інтерес до цієї теорії. Белл визначає постіндустріальне суспільство, як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань».

      Для визначення основних характерних рис нового суспільства необхідно розглянути секторний підхід до вирішення проблеми формування теорії постіндустріального суспільства, який виходить із засад класифікації секторів економіки і встановлення закономірностей зміни співвідношення між ними, визначальної ролі певного сектора на певній стадії суспільно-економічного розвитку. Цей підхід значною мірою конкретизував методологічні засади постіндустріальної теорії. Виявилося, що перехід від одного технологічного способу виробництва до другого пов’язаний з глибокими структурними змінами в економіці, в результаті на кожній стадії суспільного розвитку відповідно домінує певний сектор:

1. доіндустріальне суспільство – сільське господарство;
2. індустріальне – промисловість;
3. постіндустріальне – сфера послуг.

      Таким чином можна визначити наступні характерні риси постіндустріального  суспільства у порівнянні з попередніми  стадіями суспільного розвитку.

      Таблиця 1.1

      Характерні риси постіндустріального суспільства 

      Постіндустріальне суспільство виникає на основі науково-технічної  революції, яка забезпечує високе зростання  продуктивності праці у матеріальному  виробництві, відносне (а потім і  абсолютне) зменшення зайнятих у ньому і прискорений розвиток сфери послуг – науки, інформації, освіти, культури. Ця сфера стає домінуючою і визначальною в економіці. Інформація, наука, знання перетворюються на основні джерела зростання економіки та її ефективності.

      Науково-технічна революція другої половини ХХ ст. сприяла створенню нового технологічного способу виробництва і переходу суспільства на постіндустріальну стадію. Пріоритетний розвиток нематеріального виробництва, сфери послуг, тобто розвиток науки, системи освіти, охорони здоров’я, культури, на цій стадії ознаменували глибокі перетворення у промисловості на основі комп’ютеризації, інформатизації та автоматизації виробництва.

      На  постіндустріальній стадії у розвинутих країнах завдяки високій технічній озброєності праці, розвитку агроекономічної науки обмежена зайнятість у аграрній сфері дозволяє виробляти таку кількість продукції, яка не лише задовольняє потреби населення власної країни, а й забезпечує значний експорт сільськогосподарської продукції.

      Постіндустріальне суспільство розпочинається з початку 70-х років. Саме період з початку 70-х до кінця 80-х вважається тим історичним етапом, який обумовив становлення нового суспільства.

      Ще  раз зазначимо, що його відмінною рисою є те, що на противагу попереднім суспільствам, які базувалися на матеріальному виробництві, вперше у світовій історії утверджується суспільство, де домінуючою стає сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво.

      До  індустріальна та індустріальна  стадії суспільно-економічного розвитку спиралися на матеріальне виробництво, на виробництво матеріальних благ, матеріальної продукції. У постіндустріальному суспільстві на перший план висувається сфера послуг, виробництво послуг, нематеріальне виробництво. Отже, це не просто переростання індустріального суспільства у нову стадію, це – всесвітньо-історичний стрибок від матеріального виробництва до нематеріального. Ось чому постіндустріальне суспільство характеризують як постекономічне, постматеріальне.

      Цілком  закономірним є те, що становлення  постіндустріального суспільства супроводжується істотними змінами ціннісних орієнтацій – пріоритетна увага до матеріального добробуту та фізичної безпеки поступається місцем піклуванню про якість життя. Р. Інглегарт зазначає, що серйозні зміни у сфері культури змінюють русло розвитку суспільства, внаслідок чого економічне зростання перестає бути домінуючим соціальним орієнтиром, значення економічних критеріїв як стандарту раціональної поведінки знижуються. (ст.65)

      Ці  процеси виявляються і підтверджуються  зростанням чисельності працівників, для яких головним і визначальним є не матеріальна, а постматеріальна мотивація.

      Також важливою рисою постіндустріальної економіки є її транснаціональний характер. Процеси виробництва давно вже вийшли за національні межі.

      В індустріальну епоху співвідношення розумової і фізичної праці набуло характеру протилежності. Фізична праця була обов’язком трудящих класів, а розумова, як правило, була прерогативою панівного класу. Останній користувався всіма надбаннями освіти і культури. Розумова праця зосереджувалася в управлінні підприємствами, економікою і державою. І в ХІХ ст., і в першій половині ХХ ст. панівний клас зосереджував зусилля на інтенсифікації фізичної праці, на посиленні її експлуатації, збільшенні виробництва додаткового продукту.

      Проте, в міру науково-технічного удосконалення  виробництва, у фізичній праці наростають елементи розумової праці, що потребують для виконання дедалі більшого числа  робіт загальної і професійно-технічної  підготовки. Все це зумовлює розвиток системи освіти, розширення доступу трудящих до освіти і культури. Потреби розвитку виробництва диктують необхідність поширення освіти і культури, поглиблення професійно-технічної підготовки.

      Щодо  науки, то її характер і роль постійно змінювалися, аж поки вона не стала визнаною як «всезагальне знання», як основна продуктивна сила. Вісьовим принципом постіндустріального суспільства є величезне соціальне значення теоретичного знання та його нова роль як спрямовуючої сили соціальних змін. Кожне суспільство функціонувало на основі знань, але лише у другій половині ХХ ст. відбулось злиття науки та інженерії, яке змінило сутність технології.

      У міру наростання цих явищ і процесів вони дедалі більше виявляють вплив  на забезпечення випереджального розвитку людини, нарощування інтелектуального потенціалу, настання Ери Інтелекту. Ступінь освіченості людей, створення людиною інтелектуальних цінностей визначає рівень життя всього населення, процвітання держави загалом, соціально-економічну ситуацію у країні. Ні багатства надр, ні родючі землі, ні ідеальний клімат, ні туристична принадність, як зазначає Є.Марчук, не спроможні зрівнятися ні за могутністю, ні за суспільною значущістю з потенціалом людського розуму.

      Отже, постіндустріальне суспільство – це якісно нова економіка, яка базується на інформаційно-інтелектуальній технології. На відміну від попередніх суспільств з властивим їм домінування матеріального виробництва, суспільство, у якому абсолютно переважає сфера послуг, нематеріальне виробництво, замість матеріальної мотивації утверджуються пост матеріальні цінності і мотивації. Це-якісно нові умови праці і життя людей, що забезпечують всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей, інтелектуальний потенціал людини, її знання і вміння, які стають головним ресурсом. Це – нова, вища стадія цивілізаційного прогресу, коли утверджується вільна індивідуальність, вільна особистість.

       2. ЄВРОПЕЙСЬКА ТА АМЕРИКАНСЬКА МОДЕЛІ СУЧАСНОГО ПОСТІНДУСТРІАЛІЗМУ

      Як  вже було зазначено концепцію  постіндустріального суспільства  розвивали та збагачували вчені різноманітних напрямів та ідеологічних течій. Розглянемо деякі моделі постіндустріального суспільства.

  Американський соціолог Д. Белл дає оцінку основних засад концепції постіндустріального суспільства. Започатковуючи теорію фундаментальної перебудови суспільства та працюючи над образом нового типу суспільства, він відходить від модерних прогресистських тенденцій і веде мову про неоеволюцію історичного процесу, де визначальним чинником є технологічний детермінізм. Сам термін «постіндустріалізм» вказує на хронологічне розміщення даного типу суспільства, а не на його власні характеристики. Це, на думку Д. Белла,означає, що постіндустріалізм є наступним кроком після індустріалізму, але це не просто часове наступництво, а таке, де внутрішні суспільні чинники розчищають поле для майбутнього. Цей процес не є спланованим, він визначається лише історичним розвитком.

  Д. Белл робить спробу охарактеризувати нові тенденції сьогоднішнього світу, прагне оцінити основні структурні зміни в суспільстві з точки зору їх впливу на науку і технологію, проаналізувати деякі проблеми зміни статусу знання, окреслити сьогоднішні й майбутні риси класу освічених і технічно підготовлених громадян. Ці завдання випливають з методу Д. Белла, ґрунтованого на відносній автономності трьох основних сфер соціального життя,- соціальної структури, політичної організації суспільства і культури, на які сьогодні особливо інтенсивно впливають цивілізаційні зміни.

  Цим він закладає фундамент аналізу  сучасного суспільства, а також прогнозує майбутнє, виходячи з перспектив світового розвитку. Нові тенденції — це не тільки новий, так би мовити, фільм, а й зміна суспільна, рівноцінна зміні цивілізаційній. Д. Белл прихильник загальноеволюційного лінійного підходу, а тому виробляє свій образ нової цивілізації в площині спадкоємної тяглості. Нове суспільство обов'язково повинне замінити попереднє, без історичного розриву.

  Д. Белл стверджує, що сьогоднішня цивілізація пройшла через доіндустріальну та індустріальну епохи і нині світ стоїть на порозі наступної ери - постіндустріальної; кожна наступна ера несе із собою кращі здобутки попередньої і тим самим породжує історичний прогрес. Не слід забувати про поступальність розвитку, адже постіндустріалізм є продовженням тенденцій, що витікають з індустріалізму.

  Ідея  постіндустріалізму відіграє роль концептуальної схеми. Нею визначається новизна соціальної організації та сума проблем, з якими доведеться зіткнутися суспільствам, що ставатимуть на цей шлях розвитку. Центральне місце посядуть теоретичні знання та їх кодифікація, основними інститутами стануть університети, академії та дослідницькі організації, економічною базою — наукоємні галузі промисловості, основним ресурсом - людський капітал та інформація. Інтелектуальна технологія для майбутнього суспільства матиме таке саме значення, як машинна для індустріалізму. Світ не стоїть на місці, він розвивається. І сьогодні вирішальним фактором стає інформація.

  Отже, основні положення теорії Д. Белла  стосуються образу нового суспільства, що вимальовується під впливом нових соціокультурних змін. Знання та технологічні зміни як головні тенденції розвитку є основою Д. Беллової концепції постіндустріалізму.

  Ще  один американський соціолого О. Тофлер, на відміну від Д. Белла, відходить від аналізу еволюційного процесу. У своїй книзі «Третя хвиля» він пропонує власне бачення розвитку цивілізації як стадійного процесу: історія людства ще далека від свого завершення, навпаки, вона лише починається. О. Тофлер вважає, що кожна цивілізація має неявний кодекс: сукупність правил або принципів, які охоплюють усі сфери її діяльності. Це переростає в її власний архітектурний образ, де всі внутрішньосуспільні чинники багатогранної соціальної системи мають певні домінантні функції. Позиція О. Тофлера полягає в тому, що передумовою існування будь-якої цивілізації, старої чи нової, є енергія. Виходячи з того, що вона — «акумулятор життя», О. Тофлер виділяє три хвилі цивілізаційного розвитку, якими и супроводжуються революційні зміни у суспільстві.

  Щодо  термінології О. Тофлера, то він вводить поняття хвиль, рівноцінне поняттю цивілізації. Цивілізація «третьої хвилі» є постіндустріальною та інформаційною - це одна з характеристик. Проте ані спосіб виробництва, ані трудові ресурси та сировина не є для дослідника підставою називати нове суспільство виключно інформаційним, як це робить, наприклад, М. Кастельс. Новизна підходу О. Тофлера полягає у визнанні стадійно-циклічного розвитку, спричинюваного нагромадженими хвилями перемін.

  Дві попередні великі хвилі змін (доіндустріалізм та індустріалізм), кожна з яких знищувала попередні культури чи цивілізації, несли щось своє. Але їх час минув, нині історією крокує «третя хвиля», яка спаде за кілька десятиліть, її спад спричинить бурхливі революційні зміни. Проте прихід «третьої хвилі» не означає, що вона знищить всі надбання попередніх хвиль.

  Кажучи  про відношення «третьої хвилі» до попередніх, можна відмітити її більшу подібність до «першої хвилі», ніж  до другої. Ефективні інновації третьої хвилі певним чином суголосні ін- тенціям першої. Себто є багато спільного між суспільствами першої та третьої хвиль, навіть більше, ніж між другою та третьою, а саме: децентралізоване виробництво, відповідні масштаби, відновлювальна енергія, деурбанізація, праця вдома, високий рівень виробництва для споживання.

  Відомий сучасний економіст П. Дракер, розглядаючи прийдешні суспільні зміни, передрікає появу нового соціуму. Його модель, на відміну від моделі Д. Белла (яка становила собою лише проект), є вже аналізом нових реалій. «Ми достатньо далеко просунулись до нового посткапіталістичного суспільства, щоб розглянути і переглянути соціальну, економічну і політичну історію епохи капіталізму та національної держави». Він стверджує, що в межах небагатьох десятиліть суспільство вже перебудовувало себе - свій світогляд, свої головні цінності, свої соціальну та політичну структури, своє мистецтво, свої ключові інститути. Вже тепер змінюються політичний, економічний, соціальний та моральний ландшафти світу. Основною запорукою настання посткапіталізму як суспільної новації є непридатність старіючої, тобто капіталістичної, формації.

  Аналізуючи  тенденції і суспільні реалії, П. Дракер осмислює чинники, що впливають  на трактування соціокультурних  змін. Дослідник мало говорить про  роль виробництва як основного чинника у формуванні посткапіталізму, натомість всіляко акцентує свою увагу на соціальній сфері, на зміні статусу знання в історичному процесі. Тому і висновки його дослідження наголошують на соціальній сфері. Однак, і це слід підкреслити, імпульс прогресові виходить не від соціальної сфери, а від активності окремої особистості, що змінює в першу чергу не суспільство, а саму себе. Це суспільство організацій, корпорацій, менеджменту тощо. Така сино- німізація посткапіталізму маніфестує новий підхід, внутрішньосуспільний, і вказує на перетворення цілої історичної епохи. При цьому П. Дракер стверджує, що хоча і відбувається певна сут-нісна еволюція суспільства, принаймні в деяких його сферах, однак процес цивілізаційних змін протікає безболісно, поступово і непомітно. Тому так непомітно виникає посткапіталістичне суспільство, так само непомітно воно і домінуватиме.

  Російський  економіст та соціолог В. Іноземцев систематизує теорії постіндустріалізму. Наслідуючи Марксову теорію суспільно-виробничих сил та беручи до уваги весь досвід західних теоретиків від Д. Белла до М. Кастельса, він також пропонує своє бачення тенденцій становлення нового типу суспільства.

  Називаючи нову суспільну формацію постекономічною, В. Іноземцев підкреслює, що вона сьогодні ще не становить усталеного цілого, не є чимось завершеним, і тому великою мірою може бути схарактеризована як така, що переважно заперечує існуючі закономірності, а не породжує нові закони та відносини. «Коли йдеться про постекономічну суспільну формацію, мається на увазі передовсім саме рух, який знищує сучасний стан». В. Іноземцев пропонує аналізувати посткапіталістичне суспільство не в аспекті прогресу виробничих сил, а, слідом за Марксом,— через засоби виробництва, і в цьому сенсі виступає неомарксистом. В тріаді соціального прогресу — доіндустріалізму, індустріалізму та постіндустріалізму - останній визначається за такими важливими параметрами: основним виробничим ресурсом постіндустріалізму є інформація, основним типом виробничої діяльності - послідовний обробіток (на відміну від виготовлення та добування), основним типом базових технологій є наукоємні.

  Така  схема дозволяє сформулювати тезу про  три суспільства, за якою до-індустріальне  базується на взаємодії людини з природою, індустріальне - на перетворенні природи людиною, а постіндустріальне - на взаємодії між людьми. Інтернаціональні взаємодії стають справді комплексними, чим і визначаються нові якості всіх елементів соціальної структури. В. Іноземцев зазначає, що новий тип суспільства не усуває попередніх форм, а переважно співіснує з ними, посилюючи комплексність суспільства, ускладнюючи соціальну сферу і вносячи нові елементи в саму її природу. «Тому переходи від одного суспільного устрою до другого не можуть мати революційного характеру і чіткої хронології».

  В. Іноземцев не говорить про нову епоху, а лише про тип суспільства, що приходить на зміну капіталістичному. Історичний процес відбувається плавно, поступово, хоча різні внутрішні чинники можуть вступати в певні суперечності. Термін розколотої цивілізації, що його застосовує Д. Белл, натякає на різну готовність суспільств вступити чи перейти до постіндустріалізму. В. Іноземцев у більшості своїх поглядів дотримується лінії Д. Белла, проте його підхід більш широкий та всеохопний.

  На  відміну від своїх попередників, М. Кастельс є рішучішим і точнішим у визначенні прийдешньої доби, а його концепція вже не вкладається у рамки прогресистської чи еволюційної схеми. Для цього вченого аналіз постіндустріа- лізму, посткапіталізму - це вже справа вчорашня. М. Кастельс прагне розглянути вищий рівень розвитку постіндустріалізму, а саме: інформаційне суспільство. Однак цьому інформаційному суспільству важко знайти місце в класичній моделі наступництва - від аграрного до постіндустріального суспільств. Перехід до інформаціонізму та технократизму є основою виділення інформаційного суспільства, що характеризується інформацією як головною сировиною, а також новими всеохопними технологіями, мережевою логікою, гнучкою системою, програмуванням тощо.

  Описуючи  історичний розвиток до становлення інформаційного суспільства, М. Кастельс говорить, що становленню індустріального (після сільськогосподарського) суспільства передувала фаза постсільськогосподарської формації, так само як і інформаційному - фаза постіндустріалізму. «Пост» суспільства знаменують собою загасання тих тенденцій, які до того домінували. М. Кастельс пропонує гіпотезу, за якою всі головні тенденції змін є співвіднесеними між собою і взаємозалежними. Хоча здебільшого вони є дуже заплутаними, та на базі їх характеристики можна виписати приблизну модель нового світу та образ недалекого майбуття. Вміщуючи технологічні зміни в соціальний контекст, М. Кастельс дошукується ідентичності у формуванні нового щабля історії, адже технологічні зміни є чинником становлення нової доби, що проходить фази розвитку.

  Однак, слідуючи своїй методології, М. Кастельс стверджує, що колишні критерії періодизації аграрного та індустріального суспільства стосувалися в принципі лише західних держав, тоді як інформаційна епоха претендує на всесвітність, бо до неї входять і азіатські країни, й країни Сходу і т. д. І, що головне, всі суспільства, незалежно від стадії, в якій вони нині перебувають (індустріалізму чи постсільськогосподарства), прямують до інформаційного стану. Це доводить унікальність інформаційної епохи, яка відміняє послідовність проходження історичних епох, лінійність часу, однак стверджує прогресистські засади. Іншим питанням є самий зміст даної епохи: чи вона рівноцінна своїм попередницям, чи ні.

  Основною  характеристикою інформаційної  епохи є технологічність. «Для розуміння  відношень між технологією і суспільством варто пам'ятати, що роль держави, гальмує вона, прискорює чи очолює технологічну інновацію, є вирішальним фактором всього процесу розвитку, фактором, що організовує і висловлює суть соціологічних і культурних сил, які домінують у даному просторі й часі». Технологія допомагає просуватись до технологічного панування. Історичний процес, витворюваний подібним розвитком продуктивних сил, накладається на характеристики технології і вплітається в соціальні відносини.

  Тут треба чітко розрізняти співвідношення між способами виробництва (капіталізм, посткапіталізм) і способами розвитку (індустріалізм, інформаціонізм). І сьогоднішня нова соціальна структура асоціюється з виникненням нового способу розвитку - інформаціоналізму, що історично сформований перебудовою капіталістичного способу виробництва. Ця теза М. Кастельса є принципово новою. Тому настання інформаційного суспільства, як випливає з його розмислів, зумовлене бумом у технологічній сфері.