Контролінг і система раннього прогнозування банкрутства підприємств

Тема 2

Санаційний контролінг

План

1. Сутність та завдання  санаційного контролінгу.

2. Функції фінансового  контролінгу.

3. Специфічні методи  контролінгу, їх характеристика:

3.1. Сутність опитування; бенчмаркінгу; факторного аналізу відхилень; вартісного аналізу; портфельного аналізу.

3.2. Поняття АВС-аналізу.

3.3. Зарубіжні моделі визначення оптимальної потреби в матеріальних цінностях.

3.4. Вітчизняні методи нормування оборотних коштів на підприємстві.

3.5. Поняття аналізу точки беззбитковості (CVP-аналізу).

3.6. SWOT-аналіз як найбільш важливий метод стратегічного контролінгу.

4. Контролінг  і система раннього прогнозування банкрутства підприємств:

4.1. Система  раннього попередження і реагування.

4.2. Зарубіжні  методики прогнозування банкрутства.

4.3. Вітчизняні методики встановлення імовірності банкрутства.

1. Сутність та завдання санаційного контролінгу

Однією з причин виникнення фінансової кризи на підприємстві є  низький рівень менеджменту. А головним фактором, що приводить до прийняття  невірних управлінських рішень, є відсутність на підприємствах контролінгу.

Вважається, що контролінг є своєрідним механізмом саморегулювання  на підприємстві. Тобто, він є саморегулівною системою методів та інструментів, спрямованою не тільки на отримання забезпечення керівництва підприємства достовірною інформацією про результати діяльності підприємства, а й на покращення планування, координації діяльності усіх його підрозділів та контролю за відхиленнями фактичних результатів від планових.

Фінансовий контролінг як складову контролінгу підприємства пов’язують безпосередньо із забезпеченням мети фінансового менеджменту – оптимізації фінансових результатів за гарантованої ліквідності і платоспроможності.

Фінансовий контролінг вирішує такі завдання:

• збір та аналіз внутрішньої та зовнішньої інформації, яка стосується об’єкта контролінгу;
• забезпечення постійного аналізу і контролю ризиків у фінансово-господарській діяльності;
• аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих і усунення перешкод на шляху їх виконання;
• контроль за повнотою та надійністю ведення бухгалтерського обліку;
• проведення внутрішнього аудиту та координація своєї діяльності з незалежними аудиторськими фірмами.

З вищенаведеного випливає необхідність обов’язкового  запровадження контролінгу на  підприємствах, які знаходяться у фінансовій кризі. На цих підприємствах діяльність служб контролінгу повинна зосереджуватися на таких трьох напрямах:

1. Затвердження  системи раннього попередження  та реагування, що має на меті  зупинити виникнення кризового  стану та вжиття адекватних заходів для його подолання.

2. Розробка  ефективної санаційної концепції  і плану санації.

3. Контроль  за реалізацією плану санації  і своєчасне виявлення відхилень,  додаткових ризиків і шансів.

2. Функції фінансового контролінгу

Сутність фінансового контролінгу проявляється через такі його функції:

1. Інформаційне забезпечення: збір та обробка зовнішньої та внутрішньої інформації. В основі інформаційного забезпечення є показники виробничого та фінансового обліку.

2. Координаційна: узгодження діяльності різних підрозділів підприємства з наявними ресурсами; приведення у відповідність стратегічних, поточних і оперативних планів; координація функції контролю та планування ін.

3. Вироблення стратегії розвитку підприємства: формування концепції адаптування підприємства до змін як зовнішніх, так і внутрішніх, та коригування його загальної стратегії розвитку.

4. Бюджетування. Управління виробничо-фінансовою діяльністю підприємства ґрунтується на системі бюджетів підприємства, які мають високий рівень конкретизації, тісно пов’язані з контролем та аналізом відхилень. Як правило, підприємства використовують традиційні методи бюджетування.

5. Контроль та аналіз відхилень. Як правило, на практиці здійснюють факторний аналіз відхилень, за допомогою якого визначають та оцінюють усі фактори, що зумовили зміни усіх важливих планових показників. Результати аналізу є підставою для прийняття оперативних рішень щодо уточнення існуючих планів.

6. Внутрішній аудит. Встановлення достовірної інформації про результати фінансово-господарської діяльності, збереження майна, дебіторів і кредиторів, оптимальне використання наявних ресурсів та управління ризиками.

Залежно від  виконуваних функцій розрізняють  два види контролінгу:

1. Стратегічний контролінг, якому притаманні такі функції:

− стратегічне  планування;

− система  раннього попередження та реагування;

− внутрішня  звітність і контроль.

2. Оперативний контролінг виконує такі функції:

− внутрішня  звітність і контроль;

− бюджетування (оперативне планування);

− внутрішній консалтинг.

Сутність  стратегічного контролінгу полягає  в забезпеченні виживання підприємства, його орієнтації на потенціал успіху. Зміст оперативного контролінгу  зводиться до формування засобів  і методів ефективного управління поточними цілями підприємства.

Формування  каналів надходження інформації на підприємство та її обробка є  однією з найважливіших функцій  контролінгу. особливу важливість вона має для тих підприємств, які  потребують санації. Недоліки в побудові системи інформаційного забезпечення можуть бути одним із чинників кризи.

Координація забезпечує організацію якомога  ефективнішого використання всіх видів  ресурсів (фінансових, трудових, виробничих), якими володіє підприємство. Це є  особливо актуальним у процесі розробки та реалізації плану санації підприємства.

Практика  показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства майже на 70% залежить від вірної стратегічної спрямованості, на 20% − від ефективності оперативного управління і на 10% − від якості виконання поточних завдань. З огляду на це загальний успіх санації залежить від якості стратегічного аналізу, реальності стратегічного планування, рівня реалізації стратегічних завдань.

Розрізняють чотири типи стратегії підприємства в разі настання фінансової кризи:

а) наступальна стратегія, яка передбачає активні дії − модернізацію обладнання, запровадження нових технологій, пошук нових ринків збуту тощо;

б) стратегія делегування повноважень передбачає делегування проблем, які виникли на підприємстві третім особам − власникам, кредиторам, державі;

в) стратегія компромісу та консенсусу передбачає створення альянсу між кількома учасниками ринку з метою блокування дій сильного конкуренту або спрямована на злиття двох підприємств в одне з метою якомога повнішого використання ефекту синергізму та взаємо доповнення сильних і подолання слабких сторін партнера;

г) захисна  стратегія передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих  підрозділів, обладнання, зниження обсягів  реалізації, скорочення персоналу та ін.

Оперативне  планування або бюджетування передбачає складання короткострокових планів з високим рівнем конкретизації. Є два методи бюджетування − традиційне і нуль-базис бюджетування. Планові показники при нуль-базис бюджетуванні розраховуються на підставі нових норм і нормативів. Санаційні заходи, спрямовані на зниження рівня витрат виробництва доцільно здійснювати саме на основі нуль-базис бюджетування.

Необхідними умовами успішного проведення санаційних заходів є контроль та аналіз відхилень  фактичних показників від запланованих. Контроль дозволяє визначити причини відхилень та виявити слабкі місця на підприємстві.

3. Специфічні  методи контролінгу, їх характеристика

Служби контролінгу  в процесі виконання своїх  функцій використовують різні методи (як загальнометодологічні та загальноекономічні, так і специфічні). До головних специфічних методів контролінгу належать: опитування; бенчмаркінг; факторний аналіз відхилень; вартісний аналіз; портфельний аналіз; АВС-аналіз; SWOT-аналіз; аналіз точки беззбитковості (CVP-аналіз) та інші.

3.1. Сутність опитування; бенчмаркінгу; факторного аналізу відхилень; вартісного аналізу; портфельного аналізу.

Опитування. Оброблення інформації від працівників різних підрозділів підприємства щодо виявлення резервів, необхідних для покращення фінансового стану.

Щоб правильно продіагностувати підприємство, що знаходиться в кризі, визначити  слабкі сторони і санаційні резерви, з методологічного боку необхідно  провести опитування працівників усіх структурних підрозділів і керівництва  підприємства. Успішно використовувати цей метод контролінгу можна лише при виконанні таких умов:

- керівництво  підприємства бере участь в  організації опитування;

- перелік питань  анкети визначається за участю  керівників;

- керівництво  готове сприймати критику і  пропозиції підлеглих;

- опитування не повинно спровокувати конфлікт чи складні відносини між керівництвом і працівниками;

- добровільність  участі керівництва і співробітників  в анкетуванні;

- анонімність  анкетування й оцінки;

- участь в  організації анкетування нейтральної сторони;

- результати аналізу  опитування мають бути матеріалізовані  у формі конкретних заходів.

Бенчмаркінг. Безперервний процес порівняння параметрів діяльності підприємства з іншими підприємствами чи структурними підрозділами.

Розрізняють такі види бенчмаркінгу:

• внутрішній – порівняння показників діяльності структурних підрозділів підприємства; зорієнтований на конкурентів – рівняння на ринкового лідера;
• функціональний – порівняння окремих процесів, методів тощо.

Виділяють три стадії бенчмаркінгу:

1. Підготовча. На цій стадії здійснюють вибір об'єкта бенчмаркінгу й порівнянних аналогів; визначають оцінні показники (наприклад, собівартість, витрати часу, відсоток браку тощо); збирають необхідну для аналізу інформацію.

2. Аналітична. У ході аналітичної фази бенчмаркінгу на основі порівняння з підприємством-партнером виявляють недоліки (слабкі сторони) в об'єкті бенчмаркінгу та причини їх виникнення. Критерієм оцінювання процесів чи функцій виробничих процесів є показники їх ефективності.

3. Упровадження. На цьому етапі проводиться робота з утілення результатів аналізу в практичну діяльність підприємства. Основний акцент тут ставиться на розробці стратегії й тактики нейтралізації виявлених у ході бенчмаркінгу слабких місць підприємства.

Зважаючи на те, що ринок є системою, яка постійно і динамічно розвивається, і з метою забезпечення стабільної конкурентоспроможності підприємство має проводити безупинний бенчмаркінг для того, щоб на його основі забезпечувати виявлення впровадження інновацій і раціоналізаторства.

Факторний аналіз відхилень. Оцінка причин відхилень фактичних показників витрат від нормативних або планових. Основними факторами вважаються: зміна обсягів виробництва товарної продукції; зміна рівня цін на ресурси; зміна норм матеріальних і нематеріальних витрат на одиницю продукцію. Відхилення обчислюють у центрах прибутковості.

Вартісний аналіз. Дослідження функціональних характеристик продукції з точки зору еквівалентності їх вартості та корисності.

Виділяють два основних завдання вартісного аналізу:

- зниження вартості окремих  компонентів продукції без зниження  обсягів її виробництва і реалізації;

- поліпшення функціональних параметрів  продукції при мінімальних витратах.

Вартісний аналіз зосереджує свою увагу  на мінімізації витрат при перегляді  функціональних параметрів з погляду якості продукції.

Вартісний аналіз може проводитися  не тільки по продукції, а й по окремих  структурних підрозділах (центрах  витрат) чи виробничих процесах. На практиці він, як правило, комбінується з іншими методами контролінгу.

Портфельний аналіз. Традиційно цей інструмент використовується при оптимізації портфеля цінних паперів інвестора. В основу портфельного аналізу покладено два оцінних критерії: сьогоднішня вартість очікуваних доходів від володіння цінними паперами (відсотки, дивіденди) і рівень ризику вкладень.

За аналогією з цінними паперами можна проводити аналіз портфеля продукції, яку виробляє підприємство.

У ході аналізу використовують дві  широко відомі в теорії і практиці портфельні матриці:

- портфель "зростання ринку − частина ринку" (матриця Бостонської консультаційної групи);

- портфель "привабливість ринку  − конкурентні перемоги" (матриця  Мак-Кінсі).

На основі результатів  портфельного аналізу приймають  рішення про додаткові інвестиції в окремі виробничі програми, реінвестування чи дезінвестиції, а також визначають стратегію управління ризиками для кожної із стратегічних бізнес-одиниць.

3.2. Поняття  АВС-аналізу.

Цей метод контролінгу використовують при виборі найбільших для підприємства постачальників і покупців, найбільш важливих видів сировини і матеріалів, найбільш вагомих видів витрат, найбільш рентабельної продукції, найбільш ефективних видів капіталовкладень. ABC-аналіз полягає у виявленні й оцінюванні незначного числа кількісних величин, що є найбільш цінними і мають найбільшу питому вагу в загальній сукупності показників. Відповідно до цього методу досліджувана сукупність, наприклад запаси сировини і матеріалів, поділяються на три частини:

- група А − запаси, що є  найбільш цінними з погляду  вартості, однак можуть використовуватися господарюючим суб'єктом у незначній кількості в натуральному вимірі;

- група В − середні за величиною  запаси як у кількісному, так  і у вартісному вимірі;

- група С − запаси з найбільшою  частиною в натуральному вимірі, проте незначні у вартісному еквіваленті.

Основна увага в процесі управління товарно-матеріальними запасами приділяється запасам групи А, менше − групам В і С. Увага зосереджується на найбільш важливих напрямах: управління запасами і дебіторською заборгованістю; зниження собівартості продукції; визначення найбільш реальних шляхів збільшення обсягів реалізації продукції; підвищення ефективності управління фінансами в цілому.

Аналіз можна здійснювати  по окремих постачальниках чи видах  сировини і матеріалів. В останньому випадку в ході аналізу відбираються види сировини (комплектуючих матеріалів), на які у вартісному еквіваленті припадає найбільша питома вага в структурі собівартості. З метою проведення ефективного ABC-аналізу сировини й матеріалів у зарубіжній практиці рекомендується використовувати класифікацію окремих їх видів:

- А-сировина − види сировини  й матеріалів, на які припадає 50% витрат у загальній структурі;

- В-сировина − види сировини  і матеріалів, питома вага яких  у загальній структурі закупівель  перевищує 25%;

- С-сировина − інші незначні  види сировини й матеріалів.

З метою оптимізації запасів  на практиці дуже часто АВС-аналіз комбінують з іншим видом контролінгу  − XYZ-аналізом, що характеризує рівномірність  запуску окремих видів сировини і матеріалів у виробництво. Цей метод найбільш широко використовується в процесі нормування оборотних коштів для створення виробничих запасів. У процесі XYZ-аналізу найбільш важливі види сировини і матеріалів групуються за рівнем їх використання на три класи:

- Х-сировина − види сировини й матеріалів, що рівномірно використовуються у виробництві без особливих змін;

- Y-сировина − види сировини  й матеріалів, рівень використання  яких незначно коливається, наприклад,  залежно від виробничого циклу  чи сезонного виробництва;

- Z-сировина − сировина й матеріали, що використовуються нерегулярно і характеризуються високим рівнем варіабельності в їх споживанні.

Від класу сировини й матеріалів залежить точність прогнозування  потреби для виробництва й  величина запасів. Потреба в X-сировині характеризується найвищим рівнем точності прогнозування та нормування; Y-сировина має середній рівень точності. Потребу в Z-сировині дуже важко спрогнозувати. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що в першому випадку обсяги запасів є мінімальними, у другому − в окремі періоди обсяги запасів мають бути високими, у третьому − створювати постійні запаси недоцільно.

Зазначимо, що ABC-аналіз можна використовувати для пошуку резервів зниження собівартості по окремих  центрах витрат, інвестиційних проектах чи видах продукції. Крім того, цей метод можна використовувати для оптимізації портфеля продукції, виробництвом і реалізацією якої займається підприємство, максимізації обсягів реалізації продукції та ін.

3.3. Зарубіжні моделі визначення оптимальної потреби в матеріальних цінностях.

У світовій практиці використовують різні методи розрахунку оптимальної потреби в матеріальних цінностях, які забезпечують безперервність виробництва продукції.

Відомими методами оптимізації  запасів матеріальних цінностей  є формула Матца-Коррі-Френка, за якою встановлюється кількість одиниць матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) в одній партії, економічно найвигідніша для виконання замовлення:

,

де Ко – найвигідніша кількість матеріалів у одній партії;

ВР – вартість розміщеного  замовлення;

КМ – кількість матеріалів, що використовуються за рік;

Со – ціна матеріалу за одиницю;

С – очікувана процентна ставка;

Т – транспортні витрати на одиницю матеріалу на рік.

Розрахунок економічно найвигіднішої кількості одиниць матеріальних цінностей для виконання замовлення

1. Виробниче споживання матеріалів за рік – 30000 кг.

2. Відпускна ціна матеріалу за 1 кг – 12,0 грн.

3. Відпускна  ціна матеріалу за 1 кг без врахування  ПДВ – 10,0 грн. (12,0 : 1,2).

4. Транспортні витрати в розрахунку на 1 кг матеріалу – 0,12 грн.

5. Транспортні витрати в розрахунку на 1 кг матеріалу без врахування ПДВ – 0,10 грн. (0,12 : 1,2).

6. Вартість розміщення замовлення (відпускна ціна виробу) за одиницю продукції – 24,0 грн.

7. Вартість розміщення замовлення (відпускна ціна виробу) за одиницю продукції без врахування “вхідного” ПДВ – 20,0 грн. (24,0 : 1,2).

8. Ставка річного процента – 22,0 %.

9. Найвигідніша кількість матеріалу в одній партії за умови використання позичених коштів, кг:

;

10. Найвигідніша кількість матеріалу в одній партії, придбана за рахунок власних коштів, кг:

.

Для оптимізації  товарно-матеріальних запасів можна  використати відому модель оптимізації запасів грошових коштів Баумоля, яка може мати такий вигляд:

де

ЗОс – оптимальний  обсяг партії закупки сировини;

Оз – обсяг запасів  сировини;

Вз – витрати на закупку однієї партії сировини;

Зз – витрати на зберігання і переміщення однієї партії сировини;

Це рівняння відоме як формула економного замовлення сировини і комплектуючих виробів. Оптимальні запаси обсягу закупки сировини змінюються пропорційно до потреби у запасах і витратах на придбання і обернено пропорційно до витрат на зберігання і переміщення.

Розрахунок оптимального обсягу закупки сировини

1. Час, на який підприємству потрібен певний вид сировини, – 180 дн.

2. Обсяг запасів  сировини – 32,0 т.

3. Витрати  на закупку однієї партії сировини  – 5 тис. грн.

4. Витрати  на зберігання і переміщення  сировини протягом 180 днів – 2,0 тис. грн.

5. Оптимальний  обсяг закупки сировини – 12,6 тис. грн.

.

Встановлення  оптимальної потреби в обігових коштах описаними вище методами потребує встановлення моменту поповнення запасів матеріальних цінностей, тобто визначення мінімального розміру запасу матеріальних цінностей, який вимагає негайного поповнення у зв’язку із загрозою розриву виробничого циклу, простоїв, втрати замовників та ін.

Для цього можна скористатися формулою визначення мінімального розміру запасу матеріальних цінностей, коли настає потреба в організації нового замовлення;

Зм = Чо х Оз, д е

Зм – мінімальний  розмір запасу матеріальних цінностей;

Чо – час очікування надходження матеріальних цінностей від постачальників;

Оз – одноденний розмір запасів у натуральних одиницях виміру.

Розрахунок мінімального розміру запасу матеріальних

 цінностей, який  потребує поповнення

1. Час очікування  надходження матеріальних цінностей – 8 дн.

2. Річний випуск виробів – 6200 шт.

3. Кількість  робочих днів у році – 320 днів.

4. Мінімальний  розмір запасу матеріальних цінностей, який потребує поповнення, – 155 од .((6200 : 320) х 8).

Застосування  моделей встановлення оптимальних  запасів сировини, що потребує поповнення, передбачає наявність відповідних і постійних умов. Мають бути достовірно встановлені дані про потребу у запасах і їх незмінність протягом року; суму витрат на організацію замовлень і витрат на зберігання одиниці сировини. Такі жорсткі умови обмежують сферу застосування описаних вище моделей. Однак вони можуть успішно використовуватися підприємствами, які виготовляють продукцію з однорідної сировини за умови регулярності її надходження від постачальників.

На встановлення оптимальних  розмірів обігових коштів у виробничих запасах значний вплив має ціна їх придбання. Витрати на придбання матеріалів змінюються протягом року, що відбивається на собівартості одного і того ж матеріалу.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату. є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних затрат: сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику; сум, що сплачуються за інформаційні, посередницькі послуги у зв’язку з пошуком і придбанням запасів; сум ввізного мита; сум непрямих податків, які не відшкодовуються підприємству; затрат на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування та проценти за комерційний кредит постачальників; інших витрат.

Тому, при значному асортименті матеріалів, які використовує підприємство, виникають труднощі у встановленні їх фактичної собівартості.

На вирішення  проблем, що виникають у встановленні фактичної собівартості матеріальних цінностей, спрямовані методи оцінки запасів, які передбачені нормативними документами: за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів; за середньозваженою собівартістю запасів (матеріалів); за собівартістю перших за часом надходжень запасів (матеріалів) – ФІФО; за собівартістю останніх за часом надходжень запасів (матеріалів) – ЛІФО.

Перший  метод вимагає індивідуального обліку й оцінки кожного найменування матеріалів, що є складним на практиці, особливо у масовому і крупно серійному виробництві.

1. Рух матеріалу  на складі у вересні:

2. Загальна собівартість 33-х т матеріалу на кінець місяця становитиме 3830 грн. (5 * 90) + (10 * 120,0) + (8 * 110,0) + (10 * 130,0).

Незважаючи  на точність цього методу, його застосування виправдане на підприємствах, де асортимент матеріалів незначний, а їх виробниче споживання обмежене спеціальними замовленнями (виробництво літаків, будівництво кораблів та ін.).

Другий  метод ґрунтується на застосуванні відомих статистичних формул розрахунку середніх величин.

Застосування  цього методу виправдане як на рівні  малого, середнього, так і великого бізнесу з широкою номенклатурою матеріалів.

Встановлення  оцінки запасів за середньозваженою собівартістю здійснюється за кожною одиницею запасів (матеріалів) діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Сз – середньозважена собівартість одиниці запасу;

Сп – собівартість запасів на початок місяця;

Сн – собівартість запасів, що надійшли за місяць;

Кп – кількість запасів на початок місяця;

Кн – кількість запасів, що надійшли за місяць.

1. Рух матеріалу  на складі у вересні: