Мариністика Айвазовського
Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Інститут міського господарства
Кафедра комп’ютерних технологій дизайну
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни “ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ”
Тема: Мариністика Айвазовського
Кравченко Оксана Вадимівна
Науковий керівник: к.і.н., доцент кафедри комп’ютерних
технологій
дизайну Никоненко Тамара
Київ-2008
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1 . ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧІЙ ШЛЯХ І.К. АЙВАЗОВСЬКОГО…………….4
1.1. Талант молодого живописця…………………………………………………..
1.2. Індивідуалізм творчості Айвазовського……………………………………..6
1.3. «Добрий геній»………………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. ВЕЛИКИЙ МАРИНІСТ АЙВАЗОВСЬКИЙ………………………………12
2.1. Співак моря……………………………………………………………………
2.2. Феодосійская картинна галерея……………………………………………….15
2.3. Процес роботи, техніка………………………………………………………..
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………
ДОДАТКИ
ВСТУП
Протягом ста років творчість Айвазовського з великою силою привертає увагу широких кіл суспільства. Ім’я його стоїть на ряду славетних діячів російського мистецтва, його творчість війшла у золотий фонд російського класичного спадку. Айвазовський рано виявив особливу тягу до моря і був найяскравішим, послідовним представником мариністичного живопису протягом ХІХ століття.
Тема наукового дослідження є актуальною, оскільки розкриває суть та основні особливості розвитку мариністичного живопису Айвазовського Об’єкт дослідження: Мариністичий живопис. Предмет дослідження – мариністика Айвазовського. Мета: дослідити основні процеси розвитку мариністики на прикладі творчості І.К. Айвазовського. У курсовій роботі використовується метод накопичення, вивчення, осмислення, систематизації матеріалу та порівняльного аналізу.
Завдання:
1.Дослідити становлення та розвиток мариністичного живопису Айвазовського та його творчу діяльність;
2.Проаналізувати
індивідуальні особливості
При написанні курсової роботи, використанно такі праці – Барсамов Н. С. [2], Бикова Т. Б. «Айвазовський І.К.»[4], Кузьмін Н.П. «І.К.Айвазовський» [6], Собко Н.П. «Словник російських художників» [8], Укранська Радянська Енциклопедія [9].
Для наукового дослідження були використані наукові джерела бібліотек: Парламентської бібліотеки, Науково-технічна бібліотеки НАУ, бібліотеки мистецтв. А також використані матеріали всесвітньої мережі інтернет.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, додатків. Кількість сторінок 28.
РОЗІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧІЙ ШЛЯХ І.К. АЙВАЗОВСЬКОГО
1.1.Талант молодого живописця
Предки Айвазовського в XVIII столітті переселилися із Західної (Турецької) Вірменії на південь Польщі. На початку XIX століття відтіля перебрався в Теодозію торговець Костянтин (Геворг) Гайвазовський. 29 (17 по старому стилю) липня 1817 року в книгу народжень і хрещень місцевої вірменської церкви був внесений запис про те, що народився "Ованес, син Геворга Айвазяна". Батьку хлопчика, на піклуванні якого були дві дочки й три сини, після епідемії чуми, яка настигла Феодосію в 1812 році жилося важко. Утримувати родину допомагала йому дружина Ріпсіме, майстерна вишивальниця.
Маленький Ованес виявив виняткові здібності до малювання й музики, добре грав на скрипці. Він, зокрема, із захопленням копіював гравюри із книги про боротьбу греків проти османського панування. Початкову освіту юний Айвазовський одержав у вірменській парафіяльній школі, а потім закінчив Сімферопольську гімназію. В 1833 році при сприянні феодосійського градоначальника А. Казначєєва він відправився в Петербург і поступив в Академію мистецтв, де вчився у відомого пейзажиста Максима Воробйова, у батальному класі - в А. Зауервейда. Потім недовгий час - у запрошеного із Франції мариніста Филипа Таннера, від якого перейняв необхідний для початку механізм писання води. Першою роботою Айвазовського в цьому роді був "Етюд повітря над морем" написаний в 1835 році, за який він одержав першу срібну медаль.
Майстерність юнака зростала надзвичайно швидко. Роботи, виставлені в роки навчання, збудили загальний інтерес. Зі схваленням відгукнувся про них Олександр Пушкін, зустріч із яким на одній з академічних виставок справила незабутнє враження на молодого художника. В 1837 році, закінчивши курс навчання із золотою медаллю першого ступеня, Айвазовський одержав право на поїздку за кордон у якості «пенсіонера» академії. Однак спочатку художника відрядили в Крим (1838-1840 рр.) писати види приморських міст. Плаваючи на бойових кораблях, Айвазовський близько познайомився з адміралами М. Лазарєвим, Ф. Литці, В. Корніловим, П. Нахімовим, П. Панфіловим, перейнявся глибокою вірою в силу російського флоту й став згодом неперевершеним співаком його перемог. Доручення академії було з успіхом виконано [1;31].
В 1840 році Айвазовський виїхав в Італію. Там він зблизився з яскравими діячами російської літератури, мистецтва, науки, що жили в той час в Італії - письменником М.В. Гоголем, художником А.А. Івановим, професором Петербурзької Академії мистецтв Ф.И. Йорданом[1;67] знаменитим англійським мариністом Дж. Тернером. Одночасно розширилося коло його вірменських знайомств.
Ледь прибувши у Венецію, Іван Костянтинович поспішив на острів св. Лазаря, щоб зустрітися зі своїм старшим братом Габріелем, духовне споріднення з яким зберіг до кінця життя. Габріел набув на той час значне положення в конгрегації мхітаристів. (Це релігійне братерство, яке існує й понині, заснував на початку XVIII століття вірменський просвітитель Мхітар Себастаці, який зробив його центром із вивчення національної історії й культури). Перебування Айвазовського в "маленькій Вірменії" біля Венеції означало для нього більш тісне прилучення до сподівань свого народу. Крім того, тут, у багатій бібліотеці конгрегації, художник уперше проникнув у дивний барвистий світ вірменської книжкової мініатюри, яка прикрашала середньовічні манускрипти, і глибоко засвоїв гуманістичні, волелюбні ідеї. Цікаво, що на острові св. Лазаря в мхітаристів часто бував Джордж Байрон, який вивчав з їхньою допомогою вірменську мову. Айвазовському, який згодом не раз приїжджав сюди, незмінно давали кімнату великого поета. І як у серці цього острова живе Вірменія, так у серце художника до кінця його днів символом Вірменії жив цей острів.
З Венеції молодий живописець направився у Флоренцію, потім в Амальфи й Сорренто, де зупинився в будинку, що належав колись Торквато Тассо. У наступні два роки він поперемінно жив у Неаполі й Римі. Італійська природа, італійське мистецтво й музеї у формуванні Айвазовського-художника стали другою й воістину вічною академією. Протягом усього життя він вертався до пейзажів Італії, гармонічне співіснування людини й моря в цій країні запам'яталося в його пам'яті як зразок краси. Італія наклала найглибший відбиток на всю його наступну творчість.
Айвазовський працював в Італії з величезною наснагою й створив тут біля п'ятдесяти великих картин. Вони виставлялися в Неаполі й Римі, де викликали справжній ажіотаж і прославили молодого живописця. Критики писали, що ніхто не зображував світло, повітря й воду настільки жваво й вірогідно. "Хаос" (див. рис 2) (1841). Музей вірменської конгрегації Мхітаристів. Острів Св. Лазаря, Венеція) Айвазовського вдостоївся честі ввійти до постійної експозиції Ватиканського музею. Папа Григорій XVI нагородив художника золотою медаллю. Англійський мариніст Вільям Тернер присвятив Айвазовскому вірші, у яких назвав його генієм.
1.2. Індивідуалізм творчості Айвазовського
В Італії, остаточно зформувався метод роботи Айвазовського. Він був дуже індивідуальний, ні на кого не схожий. Для себе Айвазовський раз і назавжди зробив висновок, що особливості його сприйняття природи, зорової пам'яті, уяви, нарешті, темпераменту не сполучаються з характером роботи на натурі. Він не міг сидіти з мольбертом і кистями на узбережжі моря й, годинами спостерігаючи мінливість висвітлення, рух хвиль, копітко переносити це на полотно. Його феноменальна пам'ять утримувала множинні стани атмосфери, ефектні, єдині у своєму роді миті життя природи, а вироблена роками, відточена техніка, філігранна професійна майстерність дозволяли безпомилково й переконливо відтворювати створену уявою картину природи.
Айвазовський виробив свою
Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов до мистецтва, феноменальна працездатність, непідробленість почуттів, які виражалися в його створеннях. Не випадково картини його викликали замилування не тільки публіки, але й професіоналів-художників і щирих знавців і цінителів мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовського виразив відомий англійський художник-мариніст Вільям Тернер, що жив в 1842 році в Римі.
Із задоволенням працюючи над розмаїтістю морських пейзажів, прагнучи не повторюватися в їхніх сюжетах, Айвазовський щораз шукав нових відтінків висвітлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але він прагнув знайти й свою, нову тему в пейзажі, властиву тільки йому. Такою картиною стала більша композиція яку художник назвав “Хаос”(див.рис.2). Вона зображує рух неприборканої первозданної стихії, що опромінює комета, виявляючи собою творця стихій – неба, землі, води. За основу ідеї картини Айвазовський взяв слова із книги Буття: «Земля ж була безвидна й порожня й тьма над бездною, і Дух Божий носився над водою» [5;517]. Картина привернула увагу Папи Григорія XVI. Він придбав неї для Ватикану й нагородив художника золотою медаллю.
Великий успіх очікував Івана Костянтиновича також у Венеції, а потім Парижі, Лондоні, Амстердамі. Як єдиний представник російського мистецтва він брав участь у міжнародній виставці, яку було організовано в Луврі. До речі, через десять років він першим з іноземних художників став кавалером ордена Почесного легіону.
В 1844 році після чотирьох років перебування за кордоном Айвазовський повернувся на батьківщину визнаним майстром, академіком Римської, Паризької й Амстердамської академій мистецтв. Після повернення до Росії він був зведений у звання академіка Петербурзької Академії мистецтв і слідом за цим був зарахований царським указом до Головного морського штабу зі званням живописця й правом носіння мундира морського міністерства. У цей час художнику ледь виповнилося 27 років, але за плечима вже була блискуча школа живопису, величезний творчий успіх, світова слава пейзажиста.
У повній зрілості свого таланта, коли кожна його картина, що з'являлася на виставці, зустрічалася зі схвальним інтересом і з ентузіазмом, коли художник ледь устигав виконувати замовлення на нові й нові добутки, коли він був обласканий увагою глядачів, художньої критики й самого імператора, Айвазовський зненацька для навколишніх прийняв рішення залишити Петербург і назавжди оселитися в рідній Феодосії.
1.3.«Добрий геній»
Здавалося б, такий гучний успіх, визнання, слава, які супроводжували майже кожен новий добуток Айвазовського, могли створити атмосферу суцільного свята, богемності, розсіяності життя. Але натура художника не приймала подібного стилю життя. І від п'янких захоплень його теж рятував головний, і мабуть, єдиний інтерес - його творчість, якій було підлегле все.
Небувала слава, матеріальна забезпеченість і царський палац не спокусили молодого академіка. Він вирішив назавжди залишити Петербург і оселитися в рідному місті. У цього рішення, яке вразило всіх і настільки важливого для розуміння внутрішнього світу художника і його прагнень, були свої спонукальні причини.
В 1845 році Айвазовський
починає будівництво будинку-
Мешкаючи постійно у Феодосії, живописець багато працює, але не замикається в стінах своєї майстерні. Він веде велику суспільну діяльність, займається археологічними розкопками, часто виїжджає в Петербург і Москву, постійно відкриває виставки своїх робіт у великих містах Росії й за кордоном, бере участь у міжнародних виставках. В 1847 році йому присуджується звання професора Петербурзької Академії мистецтв, пізніше він стає академіком ще двох європейських академій мистецтв - Штутгартської й Флорентійської. Його будинок і майстерню відвідують художники І.Є. Рєпін, І.І. Шишкін, Г.І. Семірадський, відомий колекціонер. М. Третяков, польський скрипаль-віртуоз Генріх Венявський, письменник А.П. Чехов [2;138].
У середині ХІХ століття Феодосія була навіть менше, аніж повітове містечко — швидше, просто великим селищем. На місці нинішньої центральної вулиці Галерейної протікала гірська річка: улітку вона повністю пересихала, зате в сезон дощів бігла в море бурхливим потоком. Уздовж берега моря, там, де зараз набережна, росли комиші, у заростях яких феодосійці полювали на качок.
І от у цю глушину приїжджає столичний багач — навряд чи хтось, окрім близьких, пам’ятав того бідного вірменського хлопчика — і починає будувати собі біля моря особняк у стилі італійських ренесансних вілл, із ліпниною класичних скульптур на фасаді. (Велику споруду галереї Айвазовський прибудував до свого будинку пізніше.) Що ж, багачі, як відомо, можуть дозволяти собі які завгодно архітектурні надмірності, не переймаючись, наскільки ті вписуються в навколишній пейзаж. Але...
У галереї Айвазовського є картина під назвою «Перший поїзд у Феодосії» (див. рис. 6). Якщо не брати до уваги стародавню конструкцію паровоза, пейзаж цілком упізнаваний: досить вийти з галереї і пройти кілька кроків до залізниці, що йде уздовж моря. Однак у той час, коли художник писав цю картину, про залізницю у Феодосії й гадки не мали! Але трохи пізніше вона з’явилася — завдяки його ж зусиллям.
Енергія, із якою Іван Айвазовський узявся за благоустрій, економічний і культурний розвиток рідного міста, важко вкладається у свідомості. Окрім залізниці, він організував реконструкцію морського торгового порту, і тепер одного з найбільших у Криму. На свої кошти і за своїм проектом заснував археологічний музей. Виступив одним з ініціаторів відкриття першої публічної бібліотеки. Піклувався про архітектурний образ Феодосії, спроектувавши будинок концертного залу і ряд інших... Не буде перебільшенням сказати, що справжнім містом зробив Феодосію саме Айвазовський.
Досі споконвічною кримською бідою є брак питної води. Та зараз важко собі уявити, наскільки гостро стояла ця проблема у Феодосії часів Айвазовського. «Не в силах далі залишатися свідком страшного бідування, якого із року в рік зазнає від безводдя населення рідного міста, я дарую йому у вічну власність 50 000 відер на добу чистої води з приналежного мені Субаського джерела», — писав він в зверненні до феодосійців [4;11]. Художник сам розробив проект водогону, який радикально полегшив життя городянам. Вдячні жителі міста поставили йому пам’ятник, відомий як «фонтан Айвазовського». З написом: «Доброму генію»[4;11].
Він не був градоначальником, котрий «за чином» мусив би займатися усім цим. Не був і багатим ледарем, який не знає, куди подіти енергію та гроші. У нього була своя робота, що вимагає максимальної віддачі часу і сил: писати картини.І він їх писав.
Отже, У мистецтві Айвазовського закладена велика пізнавальна цінність: його мистецтво для багатьох зробило море зрозумілим, близьким, дорогим, допомогло дізнатися й полюбити його, навчило ширше пізнавати природу.
Мистецтво Айвазовського доступно, близьке усім радянськм людям, його картини полюбляють і дорослі і діти. В основі мистецтва Айвазовського закладена щира зхвильованість, захоплення величчю й красою природи. Це передається глядачу й визиває у нього ті й самі емоції, якими був охоплен художник у процесі творчості.
Мистецтво Айвазовського народно тому, що велике місце в ньому займає зображення боротьби російського народу з незалежністю й процвітанням своєї батьківщини; воно являється живописним літописом величних подвигів російських моряків, які стали героїчною традицією на флоті.
Мистецтво Айвазовського народно й тому, що воно динамічно, активно, тримає у собі творчу енергію й бадьорість; воно повне заразливого оптимізму, аж до нашого часу піднімає енергію, укріплює волю до життя і до творчої праці.
Айвазовський щасливо поєднував в своїй творчості дорогоцінні якості: досягненність, емоційність, зрозумілість вольовий початок та чарівність тонкої поезії; його живописні образи глибоко патріотичні.
Творчість Айвазовського завжди займала велике місце у російському мистецтві, істинне всенародне зізнання воно отримало тільки у нашу соціалістичну епоху. Хороші, світлі почуття визиває воно у серцях радянських людей.
Як будь-яке явище культури, мистецтво Айвазовського відображало передові ідеї свого часу. Постійне спілкування з видатними діячами російської культури знайшло відображення у формуванні світосприйняття Айвазовського, в його суспільних симпатіях та поглядах.
Уся творча й суспільна діяльність Айвазовського була глибоко демократична. Про це яскраво свідчило палка участь, яку він постійно приймав у долі працьовитого народу, й симпатії до тих, хто стояв на захисті його інтересів. Усе життя йог у рідному місті й суспільна діяльність були направлені на це. Його опіка про демократичні шари академістів яскраво проявилася під час реформи Академії мистецтв; його постійна стрімкість до полегшити положення молоді яка навчається, постійна матеріальна допомога їй – все це говорить про прогресивний образ думок Айвазовського. Своїм мистецтвом він завжди слугував ідеям звільненої боротьби та з готовністю протягував руку допомоги малим народам, які борються зі зброєю у руках за свободу й незалежність. У дореволюційній Росії він був одним з перших,у числі дуже небагатьох, хто віддав народу половину свого значного майна, заповідаючи свою картинну галерею рідному місту Феодосії.
РОЗДІЛ 2. ВЕЛИКИЙ МАРИНІСТ АЙВАЗОВСЬКИЙ
2.1.Співак моря
Романтик, що гостро почуває красу й велич моря, що вміє передати його характер у яскравих мальовничих образах, - такий видатний художник Іван Костянтинович Айвазовський.
За своє життя він створив близько шести тисяч добутків. У російському і світовому мариністичному живопису знайдеться небагато картин, які можна поставити поруч із кращими роботами Айвазовського.
Художника справедливо називають поетом морської стихії; головне місце у його величезній творчій спадщині займає зображення моря. Створені ним картини по глибині змісту і емоційній насиченості багато в чому співзвучні видатним поетичним і музичним творам ХХ століття.
У основі таланту Айвазовського лежало романтичне сприйняття світу. І це особливо характерно для його творчості 40-60 -х років. Художник завжди прагнув і в житті і в явищах природи виділяти не типове, а виняткове, найбільш рідкісне.
У ці роки ним створені картини, що відрізняються особливою звучністю, мажорністю кольорового рішення. У них з великою майстерністю зображені тріумфуюче в сонячних променях море, виблискуючі всіма фарбами заходи сонця, тихі місячні ночі.
Серед робіт цієї пори виділяються « Георгієвский монастир» (1846 г.) (див. рис. 7), «Вечір в Криму, Ялта» (1848 г.) (див. рис.8), «Венеція» (1849 г.) , «Суда на рейді» (1851 г.) (див. рис. 10), «Севастопольський рейд» (1851 г.) (див. ри. 11), «Море» (1864 г.) (див. рис.12), і усі ці полотна знаходяться у Феодосійській картинній галереї [3;14].
Романтична патетика стала у Айвазовського основополагаючою і у створенні картин присвячених російському воєнно-морському флоту.
Коли Айвазовський почав писати серію картин з історії великих морських боїв російського флоту, починаючи з баталій Петра, то фантазія художника, майстерність живописця з'єдналися з бездоганними знаннями історії боїв і з точністю відтворення на полотні всіх особливостей корабельного оснащення й «поводження» кораблів під час бою. З високою художньою майстерністю й чуттям Айвазовський реконструював морські баталії XVIII століття: Гангутський бій, знаменитий бій у Хіоській протоці й бій при Чесмі, що відбулося в червні 1770 року. Перемога при Чесмі - одна із самих славних сторінок історії російського флоту часів російсько-турецької війни 1768-1774 років. Турецький флот, замкнений російськими кораблями в Чесменській бухті при нерівному співвідношенні сил, був повністю розбитий.
Пам'ять і біль про ці події й втрата ніколи не залишала художника. На схилі життя, в 1983 році, він написав картину “Малахів курган” (див. рис. 9) і на звороті її зробив напис: «Місце, де смертельно був поранений Корнілов» [6;84]. Роком раніше створив полотно-спогад “Корабель «Марія» під час шторму (див. рис. 1). Це був флагманський корабель адмірала Нахимова, на якому він командував Синопським боєм. Події російсько-турецької війни 1877-1878 років також не минули Айвазовського. Він уважно стежив за військовими подіями, відгукуючись на них своєю творчістю. У його майстерні знову виникали картини про бої російського й турецького флотів, що відтворювали мальовничу хронічку подій. Одна з них зображувала тепер уже не вітрильний корабель, але пароплав – «Великий князь Костянтин» на Сухумском рейді під час мінної атаки”. Після закінчення Балканської війни Айвазовський рідко звертався до батального жанру. Дружба Айвазовського з російським морським флотом не переривалася протягом всього життя художника.
Море завжди приваблювало художників, мало над ними незбагненну магічну силу... Певно, немає жодного художника, який би не намагався зобразити його. Одні створювали епізодичні етюди, не пов'язані з основним видом їх мистецького жанру, інші часто поверталися до цієї теми, приділяючи велику увагу зображенню моря на своїх картинах. Однак, лише Айвазовський цілком і повністю віддав свій величезний талант мариністичному живопису....
Айвазовський мав винятково різнобічне дарування, у якому поєднувалися якості, необхідні для художника-мариніста. Крім поетичного складу мислення, він був обдарований прекрасною зоровою пам'яттю, яскравою уявою, абсолютно точною зоровою сприйнятливістю і твердою рукою, що поспівала за стрімким бігом його творчої думки. Це дозволяло йому працювати, імпровізуючи з легкістю, що дивувала багатьох сучасників.
Для нього не було секретів у тому, як писати, яким прийомом передати рух хвилі, її прозорість, як зобразити легке мереживо спадаючої піни, що розбігається на вигинах хвиль. Він прекрасно вмів передати накат хвилі на піщаному березі, щоб глядач побачив прибережний пісок, який просвічує крізь пінисту воду. Він знав безліч прийомів зображення хвиль, що розбиваються об прибережні скелі. Він глибоко осягнув різні стани повітряного середовища, рух хмар. Усе це допомогло йому блискуче втілювати свої мальовничі задуми і створювати яскраві, артистично виконані образи.
До глибокої старості, до останніх днів життя Айвазовський був сповнений нових задумів, що хвилювали його так, начебто це був не восьмидесятилітній великодосвідчений майстер, а молодий художник-початківець, який щойно встав на шлях мистецтва. Мабуть, ніхто ніколи не зможе підрахувати скільки всього творів створив за своє довге життя Айвазовський. Кількість самих лише картин наближається до шести тисяч. А художник створював ще й графічні малюнки, акварелі, сепії.
На запитання одного з друзів: яку ж із усіх написаних картин сам майстер вважає кращою, він, не задумуючись, відповідав: "Ту, що стоїть на мольберті в майстерні, котру я сьогодні почав писати..." [3;135].
Величезний успіх Айвазовського в Європі 40-х років пояснюється тим, що, пройшовши академічну школу, він все-таки зберіг відвертість і безпосередність сердечних поривів і не боявся керуватися ними, стоячи за мольбертом.
"Море - це моє життя", - говорив Айвазовський, який і справді жагуче схилявся перед об'єктом своєї любові [6;11]. Маючи колосальну працездатність, за довгі десятиліття він створив свого роду морську енциклопедію. З неї можна в деталях довідатися про будь-який настрій, у якому перебуває водна стихія - штиль, легке хвилювання, шторм, буря, що робить враження всесвітньої катастрофи. Можна побачити цю стихію у будь-яку пору доби - від світлих сходів до місячних ночей. У будь-який час року нарахувати десятки відтінків, що забарвлюють морські хвилі - від прозорих, майже безбарвних до блакитних, синявих, лазурних і густої чорності.
Позбувшись занадто щільної манери малювання й занадто різких контрастів «кулісної» композиції, Айвазовський згодом домагається справжньої живописної свободи. Бравурно-катастрофічний «Дев'ятий вал» (1850, Російський музей, Петербург), (див. рис. 3) де досягнуто враження «безбережного» морського простору, може служити підсумком його раннього періоду. Забезпечивши мальовничий ефект, художник часто перетворював його у своєрідний фірмовий стереотип.
2.2.Феодосійская картинна галерея
Творча діяльність
живописця залишила яскравий
слід не тільки в історії
російського мистецтва, його
Дев'ятий вал. 1850 (див. рис. 3)
І до цієї картини Айвазовський не раз писав морські бурі, але ніколи ще не створював на стільки грандіозного полотна ні за розміром, ні за враженнями..
Айвазовський зобразив ранок після бурхливої ночі. Перші проміні сонця освітлювали бурхливий океан й величезний «дев’ятий вал», готовий завалитися на групу людей, шукаючих рятунку на уламках щогл.
Глядач відразу може уявити, яка страшна гроза пройшла вночі, яке лихо витримав екіпаж корабля та як погибали моряки. Айвазовський знайшов з точністю засіб для зображення величчя, й краси морської стихії. Не дивлячись на драматизм сюжету, картина не залишає похмурого враження; навпаки, вона повна світла й повітря та уся проникнена промінням сонця, які сповіщали їй оптимістичного характеру. В цьому у значній мірі сприяє колористичний строй картини. Вона написана найяскравішими фарбами палітри. Колорит її включає широку гамму відтінків жовтого, оранжевого, розового лілового кольорів у небі в сполученні із зеленим, синім фіолетовим у воді. Яскрава кольорова гамма картини звучить радісним гімном мужності людей, котрі виграли сліпі сили страшної, але прекрасної у своїй грізній величчі стихії.
- Марины Айвазовского
- Мария Тальони в России
- Маріеетшїгові досліджига фірми
- Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча
- Марка и марочная политика предприятия
- Марка сплава: АК12М2
- Маркеинговые исследоваия поведения потребителей ресторанных услуг
- Маржинальный анализ финансового состояния предприятия
- Маржинальный доход
- Маржинальный доход и методы списания основных расходов
- Маржинальный доход и методы списания постоянных расходов
- Маржинальный доход и ставка покрытия
- Маржинальный доход и ставка покрытия
- Мариинский театр
