Механiзм процентноi полiтики НБУ

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської  справи Національного банку України»

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Гроші та кредит»

МЕХАНІЗМ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ

Виконала: студентка групи Ф-91

ІПС № 092054

Ходзіцька Яна Сергіївна

Перевірив: ст. викл.

Лобода Д. Л.

Суми –20112

ПЛАН

ВСТУП…….…………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ

ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ……………………………...…… 5

1.1 Науково теоретичні засади  формування процентної 

політики……………………………………………….............. 5

1.2 Види процентних ставок національного  банку 

України…………………………….………………………...… 10

1.3 Механізм реалізації процентної  політики ……………….... 17

Висновки до розділу 1……………………………………… 23

РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕНТНОЇ

СТАВКИ………..………………………………..…………..... 26

2.1 Аналіз динаміки процентних  ставок…………..…………….. 26

2.2 Характеристика дієвості механізму  процентної 

ставки……………………………………………………….…. 36

Висновки до розділу 2…….………………………………… 48

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 51

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………... 53

ДОДАТКИ……………………………………………………………………... 573

ВСТУП

На думку автора, актуальність теми процентної політики полягає в 

тому, що на сьогодні регулювання відсоткових  ставок є важливою складовою 

економічної політики держави стосовно подолання наслідків світової

фінансово-економічної кризи. Для  України питання процентної політики

центрального банку є особливо проблемним, адже політика Національного 

банку України не завжди є ефективною і інколи не призводить до бажаних

результатів в економіці держави  у цілому. Тому саме зараз гостро стоїть

питання щодо необхідності здійснення певних кроків з боку Національного 

банку України з приводу підвищення чи зменшення процентних ставок.

Метою курсової роботи є вивчення теоретичних та практичних основ

процентної політики центрального банку, а саме: розглядання механізму 

формування, реалізації та дієвості процентної політики, визначення, аналіз та

механізм дії процентних ставок Національного банку України.

Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні

завдання:

дослідити теоретичні основи формування процентної політики

центральних банків;

визначити принципи формування та реалізації процентної політики

центрального банку;

визначити найбільш впливові фактори на процентну політику

Національного банку України;

проаналізувати процентну політику центрального банку в розрізі 

головних процентних ставок Національного  банку України;

оцінити динаміку процентних ставок Національного банку України;

виявити вплив облікової ставки НБУ на економічну ситуацію в країні.

Об’єктом дослідження курсової роботи є механізм дії процентної

політики.4

Предметом дослідження виступає процентна  політика Національного 

банку України.

Серед методів дослідження, у курсовій роботі були використані:

логічний, метод аналізу і синтезу, індукції та дедукції, порівняння та

статистики. Проте перевага серед  вищезазначених надавалась логічному  та

статистичному методам.

Теоретичні аспекти процентної політики центральних банків загалом  та

політику Національного банку  України в своїх роботах розглядали такі

науковці, як Коваленко В. В. «Центральний банк і грошово-кредитна

політика» [2], Мороз А. М. «Центральний банк та грошово-кредитна

політика» [5], Любунь О.С. « Національний банк України: основні функції,

грошово-кредитна політика, регулювання  банківської діяльності» [6],

Кривенко Л. В. «Грошово-кредитні засоби регулювання економіки» [11],

Стельмах В. С. «Монетарна політика Національного банку України: сучасний

стан та перспективи змін» [13].

Практичне застосування інструментів процентної політики та механізм

їх дії розглядали наступні науковці: Дзюблук О. В. «Особливості

застосування політики облікової  ставки як інструмента управління грошово-

кредитними відносинами» [14], Михайличенко С. «Облікова ставка НБУ:

рівень, динаміка, принципи визначення» [16], Макаренко М. І. «Бюджетно-

монетарне регулювання цін у  перехідній економіці України» [20], Єпіфанов

А. О. «Грошово-кредитна політика в  Україні» [26], Міщенко В. І.

«Монетарний трансмісійний механізм в Україні» [27].

Загалом ступінь висвітлення основних аспектів курсової роботи в 

літературі досить висока. Є велика кількість статей та різних публікацій,

монографій, оскільки дане питання  на даний момент є досить актуальним.

Проте щодо практичної частини застосування процентної політики, то мало

хто аналізує реальний стан та вплив  процентних ставок на економічний стан

країни.5

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ ЦЕНТРАЛЬНОГО

БАНКУ

1.1. Науково-теоретичні засади формування процентної політики

Грошово-кредитну (або монетарну) політику зазвичай визначається як

комплекс взаємопов’язаних заходів  з регулювання грошово-кредитного

ринку, які проводить держава  через центральний банк. Центральний  банк

виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її

головного суб’єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-

кредитної політики, центральний банк орієнтується на макроекономічні 

показники, які визначаються органами законодавчої та виконавчої влади.

Грошово-кредитна політика є складовою  системою та ключовим

елементом загальнодержавної економічної  політики. На сучасному етапі 

основною метою грошово-кредитної  політики центральних банків багатьох

розвинених країн та країн, що розвиваються, є досягнення та підтримка

цінової стабільності.

У своєму розпорядженні центральні банки країн з ринковою

економікою мають досить широкий  набір інструментів грошово-кредитного

регулювання. Використання різних інструментів варіюється залежно від 

спрямованості економічного розвитку країни, ступеня відкритості економіки,

традицій, конкретних умов [1,C.43].

Інструменти здійснення грошово-кредитної  політик передбачають

виконання тактичних цілей центрального банку країни щодо регулювання 

грошового та кредитного ринку. Національний банк України розробляє

систему фінансових інструментів грошово-кредитної  політики відповідно до

Основних засад грошово-кредитної  політики [2,C.73].

У процесі здійснення грошово-кредитної  політики НБУ використовує

певний інструментарій, який охоплює:6

— визначення норм обов'язкових резервів;

— процентну політику;

— рефінансування комерційних банків;

— операції з цінними паперами на відкритому ринку;

— підтримання курсу національної валюти;

— регулювання імпорту та експорту капіталу [3].

Механізм дії грошово-кредитної політики відображено в схемі додатку

А.

Одним із потужних і дієвих інструментів грошово-кредитного

регулювання цінової стабільності є процентна політика, яка регулює  вартість

банківських кредитів й агрегований  попит на кредитні ресурси,

безпосередньо впливає на ліквідність  кредитних інститутів, стан фінансового 

ринку та на прийняття індивідуальних господарських рішень економічними

суб’єктами і може використовуватися  як метод валютного регулювання 

(різний рівень офіційної  облікової ставки у країнах здійснює значний вплив

на баланс руху капіталів і платіжний  баланс різних країн шляхом

переміщення капіталів, які шукають  прибуткового розміщення). Вона є 

ринковим інструментом опосередкованого регулювання обсягу грошової

маси та основою для встановлення рівня мінімальних процентних ставок в

економіці, проте в Україні вплив  облікової ставки не є вирішальним  при 

формуванні процентної ставки за кредит [4,C.26].

Процентна політика центрального банку  — це інструмент грошово-

кредитної політики, який є широко відомим і застосовується центральними

банками практично всіх розвинених країн. Дія цього інструмента  полягає в 

установленні і періодичній  зміні центральним банком процентної ставки, за

якою він здійснює рефінансування комерційних банків. Офіційна процентна

ставка центрального банку часто  називається обліковою, або дисконтною

[5,C.448].

Процентна політика НБУ здійснюється відповідно до «Положення про 

процентну політику Національного  банку України» від 18 серпня 2004р. 7

№389. Відповідно до даного документу, процентна політика

Національного банку – це регулювання  Національним банком попиту та

пропозиції на грошові кошти  як через зміну процентних ставок за своїми

операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних

ставок за активними та пасивними  операціями банків з метою впливу на

процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність

фінансових операцій [6,C.74-75].

Процентна політика має широке і  вузьке значення. Положення ст. 23

Закону України «Про Національний банк України» виражає вузьке

тлумачення процентної політики –  встановлення процентних ставок лише за

операціями НБУ. В широкому ж  розумінні термін "процентна політика"

означає вплив на всі процентні  ставки за операціями комерційних банків. В

цьому плані вони мають троякий  вплив:

— регулювання рівня збережень  та інвестицій;

— регулювання рівня ділової  активності;

— вплив на рівень інфляції [7,C.27].

Іришев Б. К. також відмічає роль, яку відіграють процентні ставки в 

механізмі грошово-кредитної політики:

— є індикатором монетарної політики;

— виступають каналами трансмісії імпульсу цієї політики;

— служать інструментами утворення  позичкового фонду і переливу

кредитних ресурсів від кредитора  до позичальника [7,C.71].

Тому можна зробити висновок, що політика процентних ставок

передбачає три головні цілі: сприяє росту економіки шляхом помірно 

низьких процентних ставок на кредити, стримує інфляцію і забезпечує

стабільність національної валюти на валютних ринках шляхом помірного 

підвищення процентних ставок. Внаслідок цього може виникнути зустрічний

рух процентних ставок на грошовому  та кредитному ринку в сторону  їх

підвищення і зниження, чому можна  протидіяти шляхом селективної 

процентної політики процентних ставок на користь пріоритетних секторів, 8

але ці протидії досить складні [7,C.72].

Відсоткова політика всіх центральних  банків - важливий інструмент

регулювання грошового обігу й  являє собою варіант установлення якісного

параметра ринку, а саме - вартості банківських кредитів.

Принципова здатність центрального банку впливати на вартість

кредиту визначається його роллю як суб'єкта кредитної емісії, а також 

наявністю за багатьма видами банківських  ставок фіксованого відношення до

ставок центрального банку.

Процентна політика Національного банку України проводиться з

метою вдосконалення засобів і  методів здійснення грошово-кредитної 

політики Національного банку  України в частині визначення ним процентних

ставок за своїми операціями й індикативного  регулювання діяльності банків.

У своїй діяльності НБУ визначає такі види ставок:

— облікова ставка;

— ставка рефінансування;

— ставка за кредитами овернайт;

— ставка за депозитами овернайт;

— ставка за стабілізаційними кредитами [8];

— ставка залучення тимчасово вільних  коштів [2,C.73-74];

— ставки, за якими НБУ проводить  операції репо;

— ломбардна ставка [5,С.453-455] (див. додаток  Б).

Головним елементом процентної політики є визначення центральним 

банком ставок за своїми операціями, завдяки чому учасникам ринку 

надається орієнтир вартості грошей та чиниться непрямий вплив на вартість

ресурсів на ринку. У випадку  збільшення центральним банком ставок за

своїми операціями зростає вартість ресурсів на міжбанківському ринку, що,

як правило, спонукає банки переглядати  ставки за кредитними та

депозитними операціями з клієнтами. Збільшення ставок за депозитами та

кредитами, відповідно, стимулює учасників  ринку менше споживати, та

більше заощаджувати, що знижує інфляційний  тиск. У випадку зменшення 9

ставок центрального банку все  відбувається навпаки [9].

Процентна політика — це інструмент грошово-кредитної політики,

адекватний ринковій економіці. Оцінюючи ефективність цього інструменту 

слід відзначити, що це — досить гнучкий інструмент регулювання, йому

властива зворотність дії (тобто можливе як підвищення, так і зниження

облікової ставки). Водночас результати застосування цього інструменту 

грошово-кредитної політики важко  спрогнозувати, тобто важко точно 

визначити, яким чином (наскільки) треба  змінити облікову ставку, щоб 

викликати бажані зміни у грошовій базі. Крім того, заходи процентної

політики не завжди адекватні наміченим  цілям [10].

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки.

Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Для 

комерційних банків та інших економічних суб’єктів важлива не просто зміна

облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними 

ставками, за якими вони одержують  позички в інших кредиторів і  самі

надають позички. Якщо, наприклад, ринкові  позичкові проценти зросли

більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно  не

зменшувати свої запозичення в  центрального банку. Тому НБУ не досягне 

ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім

того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну

облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї 

ліквідності тощо. У разі високих  інфляційних очікувань, погіршення

ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички

НБУ навіть при підвищенні облікової  ставки [11,С.141].

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси

грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит  на

кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції.

Невикористані для кредитування гроші  вкладаються в інші активи (цінні 

папери держави, місцевих органів  влади) або осідають на депозитах 10

комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в 

обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в

обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними 

операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність

комерційних банків. Вони змушені  перетворювати свої вторинні резерви 

(кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в

первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх 

кореспондентських рахунках у НБУ  й загальна маса грошей в обігу [12].

1.2 Види процентних ставок Національного  банку України

Процентна політика є важливою складовою грошово-кредитної

політики, а офіційні процентні  ставки – інструмент впливу центральних 

банків на їх економічний розвиток. Така значимість процентної політики

пов’язана із роллю, яку виконують  процентні ставки в економіці: вони

слугують суб’єктам економіки  інформаційними індикаторами для прийняття 

рішень щодо заощаджень, інвестицій та споживання, надають їм можливість

еластично реагувати на зміну ринкової кон’юнктури шляхом переливання 

капіталів між сферами та галузями економіки, збалансовуючи на цій основі

попит і пропозицію на фінансовому  та товарному ринках [13,С.122].

Одним з інструментів монетарної політики є регулювання ставок

рефінансування комерційних банків, що здійснюється Національним банком

України. Ставка рефінансування – це процентна ставка, за якою

Національний банк надає банкам на визначений строк кредити 

рефінансування (як правило, такі кредити  видаються максимум на один рік,

але в більшості випадків – на один місяць).

Кредити рефінансування можуть бути поділені на облікові та 11

ломбардні, коротко- та середньострокові та за методом надання такі, що

надаються шляхом аукціону і цільові (тобто прямі – сезонні, коригуючі)

[5,С.454].

Ставку рефінансування Національний банк України встановлює у разі

проведення тендерів на розміщення кредитів. Порядок визначення ставки

рефінансування залежить від типу тендера, через який НБУ здійснює

рефінансування банків: кількісний чи процентний. При проведенні

кількісного тендера Національний банк наперед установлює (фіксує)

процентну ставку, за якою банки можуть одержувати кредит. При проведенні

процентного тендера НБУ визначає рівень процентної ставки виходячи з 

попиту на кредит з боку комерційних  банків, запропонованих ними ставок,

стану грошового ринку та цільових орієнтирів грошово-кредитної політики.

Ставка рефінансування не може бути нижчою, ніж облікова ставка

НБУ. На процентному тендері заявки банків задовольняються відповідно до

зниження запропонованої в них  процентної ставки, починаючи із найвищої, і

далі поступово до закінчення запропонованого  Національним банком обсягу

кредитів або задоволення всіх заявок банків [6,С.82].

Рефінансування комерційних банків здійснюється за допомогою 

облікової ставки, ломбардної ставки та ставки за розміщення депозитних

сертифікатів НБУ. Найбільш важливою серед ставок рефінансування є 

облікова ставка. Її зміна служить  сигналом до зміни не тільки інших  ставок

рефінансування, але й ставок за кредитами і депозитами у комерційних 

баках, інших процентних ставок на грошовому ринку, оскільки свідчить про

зміну монетарної політики загалом.

Облікова ставка є відсотком  за кредитами, які центральний банк надає 

іншим банківським установам країни [14,С.39]; відсотковою ставкою, яка 

встановлюється при обліку (купівлі) цінних паперів (векселів) [15,С.121];

ціною, за якою центральний банк емітує гроші в економіку при їх

первинному розміщенні [16,С.18-19].12

Офіційною обліковою ставкою є  дисконтна чи облікова ставка, що

застосовується центральними банками  в операціях з комерційними банками

при наданні кредитів під заставу  короткострокових державних облігацій,

комерційних векселів та інших видів  цінних паперів, які відповідають

вимогам центрального банку [17,С.111]; плата, яку бере центральний банк

при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання терміну їх

сплати [18,С.127].

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» -

облікова ставка Національного  банку України - виражена у відсотках  плата,

що береться Національним банком України  за рефінансування комерційних

банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них  і 

утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою  серед 

ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші [19].

Облікова політика, як правило, проводиться центральними банками

через встановлення і перегляд двох видів офіційної процентної ставки:

ставки редисконтування (переобліку цінних паперів) та ставки

рефінансування (безпосереднього  кредитування банківських установ)

[20,С.276].

Історично поняття облікової ставки пов'язане з діяльністю

центрального банку з переобліку векселів, представлених комерційними

банками. У сучасних же умовах зміст  операцій центрального банку з 

рефінансування означає не лише купівлю векселів (переобліковий  кредит) чи

позики під заставу цінних паперів (ломбардний кредит), а й надання  всіх

видів кредитів комерційним банкам [21,С.341].

Можна виділити дві групи причин, які впливають на рівень облікової 

ставки центрального банку:

— причини, обумовлені загальними тенденціями розвитку національної

економіки;

— причини, пов'язані з рішеннями  центрального банку щодо грошової

сфери.13

Перша група причин є первинною  щодо другої, оскільки розвиток

секторів економіки впливає  на рішення центрального банку в  грошово-

кредитній сфері. Маніпулювання обліковою ставкою, яке здійснюється

центральним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу

на попит і пропозицію на грошовому  ринку. Головними з-поміж факторів

першої групи є такі:

— фаза економічного циклу;

— інфляція;

— міжнародний рух капіталу.

До факторів другої групи, що впливають  на рівень облікової ставки,

відносять:

— проведення центральним банком політики «дорогих» або «дешевих» 

грошей;

— вирівнювання платіжного балансу;

— запобігання девальвації національної валюти.

Рівень облікової ставки залежить від дії таких основних факторів:

— рівня інфляції та інфляційних  очікувань економічних суб’єктів;

— обсягу грошової маси та швидкості  її обігу;

— структури кредитної емісії центрального банку;

— процентних ставок комерційних банків за кредитами і депозитами та за

міжбанківськими кредитами;

— структури залучених коштів комерційних  банків;

— валютного курсу національної грошової одиниці та девальваційних

очікувань в економіці;

— доходності за операціями з цінними паперами на відкритому ринку

[22,С.28].

При встановленні облікової ставки Національний банк України бере до

уваги тенденції розвитку та змін таких показників:

— прогнозний і фактичний рівень інфляції у відповідному періоді;

— прогнозний і фактичний рівень зміни індексу цін виробників 14

промислової продукції;

— середній рівень інфляції за попередні 12 місяців;

— середня облікова ставка за попередні 12 місяців;

— темпи приросту грошової маси в  обігу;

— структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним

банком платіжних засобів у  відповідному періоді;

— динаміка процентних ставок на міжбанківському  ринку кредитних 

ресурсів;

— динаміка процентних ставок за кредитами  та депозитами банків.

Адамик Б. П. називає такі принципи облікової політики: «Для того,

щоб облікова ставка Національного  банку використовувалась у повному 

обсязі як інструмент монетарного  регулювання, вона повинна відповідати 

певним принципам. Серед них  основними є:

— забезпечення позитивного рівня  облікової ставки щодо інфляції;

— рівень облікової ставки повинен  перебувати в межах коридору

ринкових процентних ставок комерційних  банків за кредитами та депозитами

[18,С.130]».

Національний банк України визначає розмір облікової ставки,

дотримуючись таких головних принципів:

— облікова ставка використовується одночасно як засіб реалізації

грошово-кредитної політики й орієнтир ціни на гроші;

— облікова ставка – один із чинників, який характеризує головні напрями 

змін грошово-кредитного регулювання;

— облікова ставка має підтримуватися на позитивному реальному рівні

щодо рівня інфляції;

— облікова ставка є найнижчою  серед процентних ставок, за якими 

Національний банк України може підтримувати ліквідність банків [2,С.74-

75].

Наступною ставкою рефінансування є ломбардна ставка, яку НБУ

стягує за користування ломбардним кредитом. Ломбардний кредит – це 15

кредит НБУ, що надається комерційним  банкам під забезпечення державних 

цінних паперів з метою стимулювання розвитку ринку державних цінних

паперів та підтримки необхідної ліквідності банківських установ. Із

забезпеченням ломбардного кредиту  приймаються державні цінні папери, що

обліковуються на балансі комерційного банку. У найбільш широкому

розумінні ломбардний кредит – це кредит під заставу нерухомого майна.

Право на отримання ломбардного кредит мають комерційні банки,

котрі відповідають низці встановлених вимог, основними з яких є 

дотримання економічних нормативів діяльності банків, належне ведення 

бухгалтерського обліку та вчасне подання  фінансової звітності у повному

обсязі, банки не повинні мати заборгованості за кредитами Нацбанку, а 

також, у разі одержання ломбардних кредитів від НБУ в минулому, сума

заборгованості за ними має знаходитись  у межах відповідних нормативів.

Практика використання ломбардної ставки засвідчує, що переважно

вона встановлюється на рівні, що на 1-2 % перевищує величину облікової 

ставки [18,С.130]. Це пов'язано з вищим  ступенем ризику при ломбардному 

кредитуванні.

На сьогодні перелік об'єктів, що приймаються під заставу ломбардного 

кредиту розширено відповідними нормативними актами. Це здійснює

позитивний вплив на реалізацію політики рефінансування, оскільки збільшує

коло можливостей в одержанні  даного кредиту, а відтак, робить ломбардну 

процентну ставку більш дієвим інструментом монетарної політики.

Третьою серед ставок рефінансування є ставка за розміщення

депозитних сертифікатів НБУ. Запроваджені в Україні вперше у 1997 році,

депозитні сертифікати НБУ являють  собою борговий цінний папір 

Національного банку України, що випущений у бездокументній формі, який

засвідчує розміщення в НБУ коштів комерційних  банків та їхнє право на

одержання внесеної суми і відсотків після  закінчення встановленого строку

[23,С.211].16

Процентні ставки за розміщення депозитних сертифікатів є дієвим

інструментом  вітчизняної монетарної політики, оскільки дані сертифікати 

широко  використовують у банківській практиці. Сертифікати продаються

банкам  на договірній основі в безготівковій  формі через спеціальні аукціони

з їх розміщенням, що проводить НБУ.

З 1997 року в Україні рефінансування комерційних банків активно 

здійснювалося за допомогою операцій репо. Операції репо поділяються на

прямі і зворотні. Суть прямих операцій репо полягає у купівлі Нацбанком  у 

комерційного банку облігацій  внутрішньодержавної позики (ОВДП) на

певний період, з умовою майбутнього  їх викупу комерційним банком у 

визначений строк. Змістом операцій зворотного репо є продаж Нацбанком 

державних цінних паперів з власного портфеля комерційному банку з 

умовою наступного їх викупу у визначений термін. Деякі економісти

вважають операціями рефінансування і пряме, і зворотне репо [24,С.224], а 

окремі відносять до них лише операції прямого репо, виділяючи  операції

зворотного репо і операції з  розміщенням депозитних сертифікатів НБУ в

окремий інструмент монетарної політики –депозитні операції. Даний поділ